Golosnovinua.com

Категорія: Точка зору

  • Чому підвищення податків під час війни – це не просто питання фінансів

    Чому підвищення податків під час війни – це не просто питання фінансів

    Україна опинилася на важкому перехресті: чи варто підвищувати податки в умовах війни? Це питання, що не залишає байдужими ні бізнесменів, ні простих громадян. Публіцист Сергій Фурса розглядає цю проблему у своїй статті, порушуючи непопулярні істини про податки та їх вплив на економіку.

    Чи можна уникнути підвищення податків? 

    На це є лише одна неприємна відповідь. Ні. Не можна.

    Неприємна бо ніхто не любить платити податки. Це взагалі не природньо любити платити податки. А особливо ніхто не любить, коли податки зростають. Принаймні серед тих, хто їх дійсно платить. І це дійсно погано впливає на економіку. Підвищення податків шкодить економіці. Тому як не дивись, а підвищення податків – то річ неприємна і непопулярна.

    В Україні з початку війни склалося унікальна ситуація. Досі не було підвищено податків. На початку війни навіть робилися податкові пільги. І це вперше трапилось у історії людства. Коли країна перебуває у війні, причому такий масштабній війні, яка зачіпає всю твою територію і потребує мобілізації, а в країні не підвищуються податки. Так не буває. Бо війна це дорого. Дуже дорого. І завжди супроводжується підвищенням податків. Навіть в Росії зараз спостерігається найбільше в історії зростання податків. Хоча ми всі звикли вірити, що у Росії є якись нескінчені ресурси.

    Але в Україні сталося диво. Завдяки грошам наших західних партнерів. І удар по економіці був набагато менший. Він був амортизований. Була збережена макроекономічна стабільність. І люди стали сприймати це як даність. Що можна мати війну і низьку інфляцію. Що можна мати війну і економіку в тилу, яка майже не відрізняється від того, що було до війни. Що можна мати війну і не мати підвищення податків.

    Аномалія стала сприйматися як норма. І тому коли настав час підвищувати податки, то суспільство виявилось до цього не готовим. Хоча, наприклад, якби такі кроки були зроблені в перші тижні війни, вони були б сприйняті з розумінням.

    Чому цей час настав? Бо війна це дорого. І грошей для фінансування армії не вистачає. А наші західні партнери у своїй фінансовій підтримці мають одне просте правило. Їх гроші йдуть на все, окрім фінансування оборони. Вся соціалка, всі зарплати чиновникам – це все гроші наших партнерів. Тому, до речі, не можна забрати гроші у чиновника із зарплати і передати військовому. Не можна, навіть якби це мало сенс. Але не можна. На початку року, відчуваючи дефіцит боєприпасів, уряд витратив на імпорт озброєнь більше грошей, ніж закладав у бюджет. І тепер стикнувся з проблемою, що грошей може не вистачити навіть на зарплати військовим. Напряд чи країна, яка перебуває у стані війни, може собі це дозволити, аргументуючи це тим, що це зашкодить бізнесу в тилу. Кожного разу в такі моменти треба питати себе, а який там бізнес клімат у Маріуполі чи Бахмуті.

    Чи можна уникнути підняття податків? Часто можна почути, що є ж тіньова економіка, є митниця, є багато зловживань при витратах державних грошей. І це правда. Це все є. А от чого немає, так це чарівної кнопки, натиснувши яку, можна з 1-го вересня зупинити корупцію чи отримати реформовану митницю. Будь-які зміни, які можуть привезти до збільшення доходів бюджету за рахунок зменшення корупції мають бути системними, а результат від них буде за 2-3 роки. Так це працює. Нажаль. Хоча дуже б хотілося.

    Чи означає це, що не треба реформувати податкову чи митницю? Ні. Треба. Причому, для збільшення довіри між суспільством і владою, між бізнесом і чиновниками, неминуче підняття податків має супроводжуватись системними кроками по реформуванню податкової і митниці, по зменшенню тиску на бізнес. Проте треба розуміти, що ці кроки ніяк не відмінять необхідність знаходження коштів для фінансування армії тут і зараз. Просто треба демонструвати політичну волю для змін, треба демонструвати, що удар іде не тільки по бізнесу. І треба зробити вже зараз ті кроки, які зменшать потреби у додатковому підняттю податків за 2-3 роки. Причому нічого вигадувати не треба. Всі кроки вже давно прописані в програмі МВФ.

    Але саме підняття податків є невідворотнім. І питання тут лише в тому, які саме податки мають бути підвищенні. Бізнес дуже здивувався, коли податковий тиск на нього був обраний як база для надходжень бюджету, коли побачили значне зростання військового збору і, фактично, податок на оборот, замість простого збільшення ПДВ. Що зачепило би всіх, але рівномірно. І не було б виключно тиском на світлий бізнес. Бо що сірі ділки, що люди зі світлої прозорої частини економіки, всі витрачають кошти. Всі споживають. І витрачаючи їх сплачують ПДВ. Пропорційно до власного споживання. І в результаті, чим більше ви витрачаєте, тим більше ви платите. Що є справедливим. А от військовий збір будуть платити більше ті, хто і так вже є чесним платником податків. Що є не дуже справедливим.

    Коли держава просить затягнути пояси, то люди мають особливо звертати увагу на питання справедливості. І так, під час війни не можна уникнути затягування поясів. Але можна уникнути відвертої несправедливості. І синхронізація давно назрілих реформ, які потрібно було робити 2, 5 , 7, 15 років тому, і підняття податків може стати демонстрацією того, що влада розуміє важливість справедливості.

  • Лубінець розказав про проблеми пенсійної системи в Україні

    Лубінець розказав про проблеми пенсійної системи в Україні

    Дмитро Лубінець, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, звернувся до громадян із заявою, в якій висвітлив гострі проблеми пенсійної системи країни. Він детально розповів про невідповідність розмірів пенсій тривалості страхового стажу, соціальну несправедливість при призначенні пенсій та нагальну потребу в подальших реформах для покращення ситуації.

    До мене як Омбудсмана України постійно надходять звернення громадян щодо низького розміру пенсії, невідповідності її розміру до тривалості страхового стажу та соціальної несправедливості при призначенні пенсії.

    Майже 70% українців станом на початок 2024 року в Україні отримували пенсію у розмірі нижче та на рівні межі бідності, визначеної ООН для країн Центральної та Східної Європи!

    Викликає занепокоєння і зменшення чисельності пенсіонерів в Україні на майже 400 тисяч. Якщо на початку цього року пенсію отримували 10,5 млн осіб, то зараз лише 10,1 млн осіб.

    Система пенсійного забезпечення накопичила низку проблем за останні 20 років, які намагалися реформувати, однак щоразу виникали проблеми й недопрацювання.

    Реформа 2003 року
    Одним з етапів пенсійної реформи є ухвалення Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003. Закон визначив структуру загальної пенсійної системи, натомість система спеціального пенсійного законодавства не зазнала жодних змін. Вигідніші умови мали спеціальні пенсії державних службовців, працівників органів місцевого самоврядування, народних депутатів і їхніх помічників, наукових і науково-педагогічних працівників, журналістів, суддів, прокурорів.

    Реформа 2011 року
    Черговим етапом пенсійної реформи став Закон України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011. Це перший закон, яким спробували провести реформу обох пенсійних систем – і загальної, і спеціальної.

    Він мав на меті створити умови для збалансування солідарної системи та впровадження обов’язкової накопичувальної системи. Зокрема, закон запровадив максимальний розмір пенсії, який не може перевищувати 10 прожиткових мінімумів. Законом також запроваджено обмеження для спеціальних пенсій.

    Пенсійний вік для жінок підвищено з 55 до 60 років. Аргументом було те, що пенсії жінок менші за пенсії чоловіків, і це, за думкою законотворців, виправить гендерну нерівність, збільшивши страховий стаж жінок.

    Реформа 2011 року зменшила кількість нових пенсіонерів, але не зупинила зростання пенсійних видатків і дефіциту ПФУ, а також не забезпечила справедливий розмір пенсії для більшості українців. Залишилась диспропорція пенсій між громадянами, які вийшли на пенсію до 2004 року і після.

    Реформа 2017 року
    Чергові зміни відбулися в жовтні 2017 року з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», яким з 1 січня 2018 року запроваджені єдині підходи для призначення пенсій.

    З прийняттям Закону оцінка одного року страхового стажу зменшилась з 1,35% до 1%. Наслідком стало зменшення розмірів раніше призначених пенсій. Важливо, що реально пенсія продовжувала виплачуватись у раніше встановленому розмірі коштом доплат ПФУ, що спричиняло додаткові видатки з його бюджету.

    Наразі в солідарній системі маючи 30 років страхового стажу коефіцієнт страхового стажу становить 30%. Тобто людина, яка виходить на пенсію, отримує втричі менше доходів. Згідно з Конвенцією Міжнародної організації праці про мінімальні норми соціального забезпечення, пенсія має становити не менше 40% від заробітної плати.

    Безпосередній вплив на розмір пенсії майбутніх та сьогоднішніх пенсіонерів має своєчасність та повнота сплати єдиного соціального внеску роботодавцем. У Щорічній доповіді про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні за 2023 рік я висвітлив питання щодо порушення права працівників держпідприємств, що знаходяться у сфері управління центральних органів виконавчої влади, на своєчасне отримання винагороди за працю.

    Заборгованість із зарплати на таких підприємствах на початок 2024 року становила 2,23 млрд! Це порушує конституційне право громадян на належне пенсійне забезпечення.

    Причинами такої ситуації є те, що у Бюджетній декларації та державному бюджеті не передбачені кошти для державних підприємств на погашення заборгованості по заробітній платі за минулі періоди. У Держбюджеті України на 2021–2023 роки частково виділяли на це кошти, але лише працівникам держпідприємств вугільної промисловості.

    Розв’язати це можливо через передбачення у Бюджетній декларації та держбюджеті коштів на ці видатки. Таке зауваження висловив мій Представник з соціальних та економічних прав до проєкту Бюджетної декларації на 2025-2027 роки. Мінфін звернув увагу, що погашення заборгованості потребуватиме додаткових видатків держбюджету, джерела яких відсутні.

    В кінці травня 2024 року я направив до Мінфіну позицію Уповноваженого щодо можливості передбачення у Бюджетній декларації та державному бюджеті коштів на погашення такої заборгованості.

    Це питання потребує якнайшвидшого врегулювання! Якщо підприємство має борг по сплаті ЄСВ, період заборгованості не зараховується до страхового стажу працівників, а їхня заробітна плата за цей час не включається в розрахунок пенсії. Тільки після повного розрахунку роботодавця з державою ці місяці будуть зараховані до страхового стажу.

    До мене надходять звернення щодо неврахування працівникам страхового стажу у разі несплати роботодавцем ЄСВ. За даними ДПС, на 1 січня 2024 року розмір заборгованості зі сплати єдиного внеску становить 20,5 млрд грн.

    Розв’язати проблему можна внісши зміни до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Я надавав свої рекомендації Мінсоцполітики, однак це питання залишилося не вирішеним.

    Мінсоцполітики розробило законопроєкт щодо комплексного реформування системи пенсійного страхування. Відповідно до нього, при визначенні права на пенсію будуть враховуватися періоди роботи працівників, навіть якщо роботодавець має заборгованість зі сплати страхових внесків. Однак це можливо, якщо роботодавець подає звітність про нарахування цих внесків згідно з законодавством.

    Зауважу також, що я надавав рекомендації щодо зміни черговості сплати роботодавцем єдиного внеску та штрафних санкцій до Комітету ВР України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів.

    Сума заборгованості за рішеннями судів становить майже 70 млрд гривень
    Ухвалені законодавчі рішення суттєво змінювали підходи до розрахунку пенсій. Через це багато громадян почали масово звертатися до суду, щоб відновити свої права на належну пенсію. Водночас ПФУ систематично не виконує судові рішення.

    Моніторинг встановив, що держава фінансово неспроможна одразу погасити всю заборгованість на виконання усіх судових рішень. Тому виконання судового рішення у повному обсязі можливе лише за наявності відповідного бюджетного призначення коштом держбюджету.

    У бюджеті ПФУ на 2023 рік були передбачені кошти на суму 360 млн грн. За інформацією ПФУ, з липня минулого року розпочалися виплати заборгованості за окремою бюджетною програмою, яких вистачило на виплати за 6586 рішеннями суду. На жаль, у цьому році такі виплати не розпочалися. Причиною є незатвердження Урядом Бюджету ПФУ на 2024 рік. На даний час сума заборгованості за рішеннями судів, ухвалених з 2013 року, становить майже 70 млрд гривень!

    Звертаю увагу, що восени 2023 року Уряд анонсував оновлення пенсійної системи України. Одним із передбачених нововведень є запровадження бальної системи у нарахуванні пенсій. Планується, що вона вирівняє диспропорції між пенсіонерами, котрі вийшли на пенсію давно та нещодавно.

    Сподіваюся, що під час розроблення нової концепції пенсійної реформи Мінсоцполітики та Уряд врахують недоліки попередніх реформ і пенсійна система стане справедливішою та прозорішою.

  • Влада, що завжди бреше

    Влада, що завжди бреше

    Експертом з кібербезпеки Костянтин Корсун розповідає про випадки публічного викриття на брехні міністра енергетики та його підлеглих, а також аналогічні ситуації з приховуванням правди щодо зламу Дії у 2022 році. Корсун аналізує ці події, порівнюючи їх та роблячи висновки про системну проблему заперечення фактів владою.

    Вразила мене історія публічно спійманих на брехні міністра енергетики та підлеглих йому чиновників. Вразила аналогіями, та висновками з них.
    Хто не в курсі – я коротко нагадаю суть зашквару.

    Пару тижнів тому усі ми потерпали від тривалих блекаутів і підозрювали, що явно щось трапилося – але нам, смердам, знати про це не положено.

    Експерт Харченко повідомив, що на Південно-Українській АЕС сталася аварія, згоріли трансформатори. Аварія не критична, і насправді за 24 години все відновили.
    Але міністр синхронно з підлеглим «Енергоатомом» заперечували факт аварії, називаючи з трибуни Верховної Ради викриття Харченка «російським іпсо».

    Потім народний депутат Железняк опублікував відповідь Укренерго, де українською по білому було написано: «так, була аварія, так, вийшли з ладу трансформатори, так, відключили енергоблок».

    Але чиновники продовжували заперечувати вже підтверджений факт і продовжували називати правду «російським іпсо». Ще й звернулися до РНБО та СБУ «вжити заходів щодо щодо тих, хто поширює чутки…».

    Ну а потім міжнародна організація МАГАТЕ офіційно підтвердило факт аварії – тому що це їхня робота.

    Думаєте, міністр визнав брехню, пояснив причини, покаявся? У жодному разі.
    Думаєте, йому загрожує відставка чи хоча б покарання за завідоме неправдиве інформування СБУ? Та щас.

    За майже аналогічним сценарієм розвивалася історія зі зламом Дії у 2022.
    Хак відбувся у січні 2022-го. Міністр Дії та його підлеглі посіпаки заперечували цей факт, попри докази зі зливу у даркнеті частини бази вкрадених даних.
    Експерт Корсун повідомив про ці докази, його називали «агентом кремля» та внесли в «миротворець» – правда, за критику іншого державного додатку(на сьогодні вже видалили).

    Але у липні 2023 нардеп від правлячої партії Федієнко (який також є палким прихильником цифроміністра Федорова) пише офіційний запит міністру оборони Резнікову, де українською по білому пише «У ніч з 13 на 14 січня 2022 року були зламані Дія…»

    Експерт Корсун знов вказує на цей факт як на черговий доказ зламу Дії. І знов отримує порцію звинувачень у «розповсюдженні російської іпсо».
    І ось у липні 2024 факт зламу Дії підтверджується судом штату Меріленд, Генпрокуратурою та ФБР США, ця справа висвітлюється виданнями Wall Street Journal, USA Today, а також «Голосом Америки», а підозрюваного росіянина оголошено у розшук та оголошено винагороду у $10 млн. за його затримання

    Що робить цифроміністр та його підлеглі? Звісно, заперечують очевидні факти.
    Смішно намагаються відбрехатися, начебто «злив даних 13,5 мільйонів громадян не може бути правдою тому що на той час в Дії було лише 1,5 мільйони».
    Хоча у новинах за той період особисто сам Федоров вихвалявся «у Дії вже більше 13 мільйонів користувачів». Маніпуляція настільки недалека, що спростовується за кілька секунд гугління.
    Думаєте, зізналися, пояснили, покаялися? Комусь загрожує відставка?

    Отже, примітивне заперечення фактів, які не вигідні владі – це не разові випадки, це їхня стратегія, так вони розуміють «кінець епохи брехні». Не знаю чи їх цьому їх навчають, чи це інстинктивна реакція одноклітинного організму на подразнення.

    Але ключова проблема браку довіри полягає у тому, що коли тебе ловлять на маленькій брехні – автоматично виникає переконання, що у великих питаннях ти так само брешеш.
    А проходження наступної зими – дуже велике питання для українців, особливо для тих, хто замкнений у межах України і не має можливості виїхати «перезимувати» десь на Балі чи Таїланд.
    Отак і виходить, що системна брехня чиновників перетворюється у питання виживання нації.
    А брехнею завжди намагаються прикрити корупцію, саботаж, некомпетентність, розкрадання. Явища, розвиток яких в Україні якраз повністю співпадає з цілями кремля.

  • Чому досі неможуть відремонтувати київські мости

    Чому досі неможуть відремонтувати київські мости

    Міст Метро та міст Патона в Києві – важливі пам’ятки архітектури, проте вони ніколи не зазнавали капітального ремонту через законодавчі обмеження. Обидва мости включені до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, що ускладнює проведення необхідних ремонтних робіт. Це Інженерка Анна Мінюкова у своїй статті зазначає, що питання потребує комплексного вирішення, включаючи можливість будівництва нового мосту поруч із мостом Патона та внесення змін до законодавства, щоб забезпечити належне технічне обслуговування та модернізацію стратегічно важливих об’єктів.

    Метро та міст Патона у Києві внесені до Державного реєстру нерухомих пам’яток України як пам’ятки архітектури та містобудування, науки й техніки місцевого значення та мають охоронні договори. Міст ім. Є.О. Патона через р. Дніпро було збудовано в 1953 році, міст Метро — у 1965 році, та відтоді на них жодного разу не було проведено капітального ремонту. Одна з причин — неможливість узгодити вид робіт із Міністерством культури та здійснити вилучення споруд на час ремонту з реєстру пам’яток архітектури, адже законом передбачено, що вилучення з Реєстру здійснюється лише у разі, якщо пам’ятку зруйновано або пам’ятка втратила предмет охорони, що визначено у паспорті об’єкта.

    Міст Патона був запроєктований за нормами 1948 року. Наказом Комітету охорони та реставрації пам’яток №10 від 16.05.1994 р. міст ім. Є.О. Патона зараховано до нововиявлених пам’яток архітектури. У 1995 році міст отримав визнання Американської асоціації зварювання як видатна зварна конструкція. ​У 2008 році міст ім. Є.О. Патона було внесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України як пам’ятку архітектури та містобудування, науки і техніки місцевого значення (наказ Міністерства культури і туризму України від 07.11.2008 №1285/0/16-08 охоронний № 530-Кв).

    Для ремонту таких мостів можливий тільки один вид робіт — реставрація, яка передбачає відновлення технічних характеристик конструкцій мосту, не змінюючи їхнього зовнішнього вигляду та параметрів. Але через фізичний і моральний знос, зміну інтенсивності руху та ваги транспортних засобів такі мости потребують нових рішень для будівництва та ремонту.

    Саме через це Агентство відновлення розглядає варіант побудови нового мосту поруч із мостом Патона замість його ремонту. Основним недоліком такого варіанту є інтеграція його у транспортну систему міста та побудова з’їздів і заїздів на основні транспортні магістралі. Наприклад, на сьогодні залишаються недобудованими з’їзди з Дарницького мосту, рух яким було відкрито ще 2011 року. Також термінового ремонту потребують магістральні трубопроводи з надання теплопостачання та гарячої води жителям мікрорайонів Русанівки та Березняків, які прокладені в межах конструкцій прогонової будови мосту Патона. Ремонт магістральних трубопроводів можливо здійснити тільки під час проведення повної реконструкції мосту. Тож питання саме щодо реставрації мосту Патона має бути вирішено комплексно та передбачатиме водночас ремонт магістральних трубопроводів.

    Міст Метро звели на місці зруйнованого під час Другої світової війни мосту. Обʼєкт входить до комплексу споруд “Станція метрополітену “Дніпро”— міст Метро”, що наказом Міністерства культури і туризму України від 07.11.2008 Nº1285/0/16-08 визнано памʼяткою архітектури та містобудування, науки і техніки місцевого значення, охоронний Nº 529-Кв (власне міст Метро має охоронний Nº529/2-Кв). Обʼєкт розташований у межах памʼятки ландшафту та історії місцевого значення “Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпра” (наказ Міністерства культури і туризму від 03.02.2010 Nº 58/0/0/16-10).

    Конструкція мосту Метро за радянських часів була експериментальною. Загалом таких мостів було лише кілька в СРСР, а на сьогодні єдиний залишився у Києві, інші — розібрали. Міст не відповідає вимогам чинних норм щодо вантажопідйомності та безпеки руху (недостатній габарит проїзних частин і недостатня висота огородження проїзної частини).

    Необхідність зняття статусу пам’ятки архітектури зі стратегічно важливих мостів обумовлюється такими причинами:

    • спрощення процедур: відсутність необхідності погоджувати кожен етап робіт із Міністерством культури може значно прискорити процес реконструкції та модернізації, що особливо важливо для стратегічно важливих об’єктів;
    • модернізація та технічне оновлення: статус пам’ятки обмежує можливість використання сучасних технологій та матеріалів під час ремонтних робіт. Зняття статусу дасть змогу оновити інфраструктуру відповідно до сучасних вимог і технологій;
    • економічна доцільність: ремонт та утримання мостів зі статусом пам’ятки можуть бути значно дорожчими через необхідність дотримання специфічних реставраційних вимог. Зняття статусу дозволить знизити витрати й ефективніше використовувати бюджетні кошти.

    Отже, зняття статусу пам’ятки архітектури зі стратегічно важливих мостів є необхідним кроком для гарантування їхньої безпеки, надійності та ефективності в сучасних умовах.

    Необхідно вносити законодавчі зміни та розробляти спрощені процедури стосовно подальших дій об’єктів, які вже віднесені до пам’яток, що дадуть змогу проводити реконструкцію та заміну стратегічно важливих мостів. Також на законодавчому рівні слід розглянути заборону визнавати стратегічні об’єкти пам’ятками, що значно впливає на подальші заходи щодо їхньої експлуатації та ремонту.

  • Ситуація з транзитом російської нафти може бути частиною кремлівської стратегії

    Ситуація з транзитом російської нафти може бути частиною кремлівської стратегії

    Відоме видання Politico опублікувало статтю про можливу паливну кризу в Угорщині, звинувачуючи українську владу у встановленні санкцій щодо транзиту російської нафти через територію України. Водночас, експерти та представники України, такі як аналітик енергетичного сектору Володимир Омельченко, заперечують ці звинувачення, наголошуючи на відсутності обмежень з українського боку. Омельченко зазначає, що ситуація навколо транзиту нафти може бути частиною інформаційної кампанії Кремля, метою якої є посилення антиукраїнських настроїв і блокування допомоги Україні.

    КОМУ ВИГІДНО НАГНІТАТИ СИТУАЦІЮ ЩОДО “ПРИПИНЕННЯ” ТРАНЗИТУ РОСІЙСЬКОЇ НАФТИ ДО УГОРЩИНИ?

    Відоме видання Politico нещодавно вийшло зі статтею із промовистою назвою “Угорщину очікує паливна криза”.

    Звинувачують у цьому українську владу, що у січні місяці нібито встановила санкції щодо транзиту нафти територією України для компанії “Лукойл”, що поставляє нафту до Угорщини й Словаччини.

    Начебто такі дії української сторони можуть призвести до великого дефіциту нафти на угорських НПЗ компанії MOL та до стрімкого зростання цін на нафтопродукти в країні. Водночас міністр закордонних справ РФ Лавров пообіцяв його угорському колезі Сіярто допомогти цю проблему вирішити через пошук інших шляхів поставок.

    Масло у вогонь у цій самій статті Politico підлила експертка з Центру східних досліджень Ілона Ґізінська. Вона сказала, що угорці можуть зіткнутися із захмарними цінами на енергоносії та дефіцитом електроенергії всього за кілька тижнів, якщо не буде знайдено рішення. У мене відразу виникла підозра, що тут щось не так.

    По-перше, компанія-оператор із транспорту нафти “Укртранснафта” не має прямих контрактів із окремими нафтовидобувними компаніями РФ. Вона уклала у 2019 р. Угоду на послуги із транзиту нафти із російською нафтопровідною компанією “Транснефть”. Угода діє у період 2020–2030 р. Своєю чергою “Транснефть” укладає контракти на транспортні послуги із “Лукойлом”, “Роснефть”, “Сургутнефтегаз” та іншими. Тобто “Укртранснафта” немає жодних правових відносин із російськими нафтовидобувними компаніями, тому й не може припинити транзит, зокрема для “Лукойла”. Це офіційно підтвердив представник “Укртранснафта” журналу “Форбс”.

    По-друге, представник “Укртранснафти” повідомив, що жодних обмежень із транзиту нафти компанія не впроваджувала. Це ж саме підтвердила й словацька сторона.

    По-третє, жодної катастрофи для угорських споживачів не станеться, навіть якщо й припиниться транзит російської нафти територією України до Угорщини, оскільки ця країна має можливості отримувати нафту за альтернативними маршрутами, зокрема із Хорватії.

    Наводжу цитату відомого енергетичного експерта Михайла Гончара стосовно можливостей диверсифікації нафтових поставок в Угорщину. (“Ще в 2015 році MOL завершив модернізацію, збільшення потужностей системи “Адріа”–”Дружба” з метою розширення можливостей прокачування нафти з Адріатики. Тоді пафосно заявили, що розширені потужності з Адріатичного моря дають змогу не лише завантажити власний НПЗ в Сазхаломбатті, але й постачати нафту на НПЗ в Братиславу і навіть частково забезпечити транзит на НПЗ в Чехії. Тобто технічні можливості брати нафту із середземноморського ринку через хорватський термінал “Адріа” у MOL є”).

    Яка ж мета усього цього нагнітання напруги? На мою думку, Кремль свідомо за допомогою своїх угорських та словацьких маріонеток роздмухує уявний конфлікт для того, щоб посилити антиукраїнські настрої серед громадян Угорщини й Словаччини для виправдання блокади їхніми урядами військової допомоги Україні та її євроатлантичній інтеграції.

    Україна після початку широкомасштабної агресії мала повне право впровадити санкції на транзит російської нафти, але цього не зробила через прохання ЄС та зобов’язання Угорщини, Словаччини й Чехії до 2027 р. забезпечити припинення поставок російської нафти шляхом диверсифікації.

    Про це все я й сказав кореспонденту видання Politico, але він вирішив мою точку зору не публікувати. Мабуть, було інше журналістське завдання. Тут вже про об’єктивність не йдеться. Також хотілося б більш сильної комунікації із цього важливого питання для національної безпеки України з боку Уряду.

  • Нова податкова політика як вирок для економіки України – В’ячеслав Черкашин

    Нова податкова політика як вирок для економіки України – В’ячеслав Черкашин

    В’ячеслав Черкашин, експерт з питань податкової та митної політики, розглядає нову політику мобілізації доходів як небезпечний крок, що може завдати серйозної шкоди економічному відновленню України. У своїй статті Черкашин підкреслює, що ця політика може призвести до глибшої залежності від зовнішньої допомоги і ще більше обмежити внутрішні економічні можливості країни.

    За словами Черкашина, нова податкова політика вже демонструє свою негативну сторону. «Свідомо створюється все глибша колія залежності від зовнішньої допомоги і болісне стиснення можливостей внутрішніх», — пише експерт. Він зазначає, що зобов’язання перед кредиторами та війна стали достатніми підставами для повної відмови від пошуку альтернативних рішень.

    Черкашин критикує те, як українська влада підходить до мобілізації доходів, зазначаючи, що «замість пошуку ефективних рішень, відбувається акцент на вилучення доходів економічно активних українців та малого підприємництва». Він також звертає увагу на те, що відсутність будь-якого діалогу або пояснень стосовно нових рішень лише підсилює відчуття невизначеності серед громадян.

    «Кричуща, навмисна закритість від суспільства і приголомшлива раптовість ухвалюваних рішень залишає платників податків на самоті з їхніми проблемами», — додає Черкашин. Він попереджає, що така політика може призвести до створення «економічного концтабору», де домінуватимуть лише державний сектор і військово-промисловий комплекс, а тіньова економіка буде значною частиною економічного ландшафту.

    Черкашин підкреслює, що Україна заслуговує на краще: «Платники податків, попри всі труднощі, продовжують добровільно сплачувати податки і збільшують ці суми. Це те, що потрібно підтримувати та культивувати». Він вважає, що замість посилення податкового тиску і обмеження економічних свобод, владі слід визнати помилки і змінити підхід до фіскальної політики. «Негайна політична відповідальність авторів цього фіскального чудовиська може стати першим кроком до визнання і усвідомлення зроблених помилок», — резюмує Черкашин.

  • Не потрібно фетишизувати членство в НАТО – Лузін

    Не потрібно фетишизувати членство в НАТО – Лузін

    Коли мова йде про питання вступу України до НАТО, важливо розуміти, що це не просто політичний жест, а стратегічний вибір. Павло Лузін, експерт з російського військового потенціалу вашингтонського Центру аналізу європейської політики, зазначає, що Україні варто переосмислити своє ставлення до членства в НАТО.

    “Я не вважаю себе в праві давати поради Україні, адже я не є її громадянином. Але, на основі того, що я досліджую і обговорюю зі своїми колегами, важливо не фетишизувати членство в НАТО. Це не повинно бути самоціллю,” — підкреслює Лузін.

    За словами Лузіна, Україні вже є союзником НАТО і найбільшим отримувачем допомоги від Альянсу. “Українська армія, ще до 2022 року, переходила на стандарти НАТО. Це стосується не тільки зброї, але й освіти та підготовки,” — додає він.

    Лузін вказує на приклад Фінляндії та Швеції, які швидко вступили до НАТО завдяки десятиліттям співпраці з Альянсом. “Фінляндія і Швеція вже де-факто були союзниками НАТО, і коли виникла необхідність, вони отримали де-юре статус,” — пояснює експерт.

    “Не можна забувати про Боснію і Герцеговину, яка з 2010 року має статус кандидата, але реальних зрушень не відбувається через політичні та економічні труднощі. Найголовніше — це не запрошення вступити, а внутрішні реформи та розвиток,” — зазначає Лузін.

    Він також проводить паралелі з іншими країнами, які не є членами НАТО, але мають тісні зв’язки з Альянсом. “Ізраїль і Австралія не є членами НАТО, але це союзники Заходу. Південна Корея і Японія також пройшли довгий шлях економічного та військового розвитку, щоб стати справжніми партнерами США,” — додає Лузін.

    Лузін підкреслює, що важливо зосередитися на внутрішніх перетвореннях, а не тільки на формальних аспектах членства.

    “Не варто фетишизувати членство в Альянсі чи ПДЧ. Справжня мета — це внутрішні зміни та розвиток,” — резюмує він.

    Важливо зосередитися на внутрішніх реформах та перетвореннях, які зроблять країну сильнішою і більш незалежною, незалежно від формального статусу в Альянсі. Це довгий шлях, який потребує значних зусиль, але саме він приведе до справжнього партнерства і безпеки для України.

  • Як колективний Захід грає на руку Кремлю

    Як колективний Захід грає на руку Кремлю

    Олександр Кочетков, політичний аналітик, детально аналізує ситуацію, що склалася навколо війни в Україні та роль західної політики у цьому контексті. За його словами, після гучного Саміту миру у Швейцарії, на якому Україна була представлена, у міжнародній політиці відбувся важливий момент — акція дипломатії від угорського прем’єра Віктора Орбана. Проте, на думку Кочеткова, ці дії не принесли жодних суттєвих результатів, і миротворча активність значно загальмувала.

    Кочетков зазначає, що Росія швидко відреагувала на ідею участі у наступному саміті, відмовившись від неї. Кремль заявив, що капітулювати не збирається, а при потребі може прийняти капітуляцію Заходу навіть без будь-якого саміту, що демонструє його впевненість у своїх позиціях.

    Політичний аналітик вважає, що Кремль переглядає свої цілі у війні. Спочатку ця війна мала на меті:

    1. Вивільнити шалену енергію “русского мира”.
    2. Відволікти російське суспільство від соціально-економічної нерівності.
    3. Знищити Україну як приклад для інших країн.
    4. Налякати Захід і відновити російський вплив над пострадянськими країнами.

    Кочетков вказує, що знищення “Охматдиту” є свідомим актом залякування Європи, що демонструє жорстокість та непередбачуваність Росії.

    Аналізуючи сучасну ситуацію, аналітик підкреслює, що Кремль переконався у кількох важливих речах. По-перше, НАТО та США проявили невпевненість та млявість. Західні країни замість рішучих дій, які могли б суттєво послабити агресора, діють надто обережно. Це створює враження, що Захід не готовий діяти на користь своїх принципів, що, на думку Кочеткова, не є острахом ядерного конфлікту, а швидше відсутністю рішучості у сучасних політиків.

    По-друге, Кремль зрозумів, що росіяни підтримують війну та готові гинути за пропагандистські цілі. Міжнародні санкції діють повільно, і Росія змогла отримати необхідне обладнання для ведення війни. Це також показує, що світовий безпековий порядок фактично не працює, а агресор продовжує отримувати підтримку.

    Кочетков стверджує, що Путін зараз має амбіції, які виходять за межі пострадянського простору. Він прагне вирішального впливу на Європу і навіть на інші регіони, такі як Близький Схід, Азія, Африка та Латинська Америка.

    На завершення, аналітик попереджає, що якщо тактика поступок продовжиться, це може призвести до того, що Путін зажадає ще більше, що може шокувати багатьох у разі поновлення мирних переговорів.

  • Путіну потрібен мир для досягнення своїх цілей – Пекар

    Путіну потрібен мир для досягнення своїх цілей – Пекар

    Для розуміння ситуації навколо російсько-української війни важливо звернути увагу на цілі, які переслідує Путін. Громадський активіст Валерій Пекар виділяє дві основні мети:

    1. Ліквідація української державності та ідентичності: Для Путіна прийнятні різні варіанти, починаючи від відтворення УРСР до сценаріїв, подібних до Білорусі при Лукашенку чи Чечні при Кадирові. Можливий навіть поділ України.

    2. Розкол Європи та її відносин зі США: Путін прагне показати слабкість демократії та утвердити Росію як світовий центр сили.

    Ці цілі зумовлюють ключові вимоги Кремля: “денацифікація” (поняття, що може означати будь-що) та демілітаризація України. Виконання цих вимог сприяло б досягненню першої мети, а згодом і другої.

    Пекар зазначає, що в Україні бракує ефективної комунікації влади з суспільством і дискусій про те, що вважати перемогою чи поразкою, а також де проходять наші червоні лінії. Питання кордонів 1991 року вже неактуальне і навіть шкідливе, оскільки воно створює враження, що Україна бореться за території, а не за людей, державу чи ідентичність. Така позиція виглядає анахронічною для світової спільноти, яка не розуміє, навіщо воювати за території у XXI столітті.

    Західні країни побоюються поразки Росії так само, як і поразки України, оскільки не знають, як завершити війну без поразки Росії. Вся надія на смерть Путіна є марною, оскільки його можливий наступник, умовний “Путін 2.0”, продовжить війну.

    Пекар також висловлює думку щодо Бориса Джонсона, який свого часу був великим другом України. Він вважає, що колишній лідер британської Консервативної партії, яка зазнала поразки на виборах, прагне повернутися на перші шпальти новин і знову стати помітним.

  • Загроза капітуляції України – маніпуляції влади та спроби уникнути відповідальності

    Загроза капітуляції України – маніпуляції влади та спроби уникнути відповідальності

    Костянтин Ільченко, радник Центру стратегічних досліджень, висловив стурбованість щодо маніпуляцій з боку влади, що стосуються можливих переговорів з Росією. Ільченко вважає, що нинішня ситуація свідчить про серйозні загрози для національної безпеки та суверенітету України.

    Перемовини з ворогом – акт зради

    Ільченко відзначає: «Перемовини з ворогом під час війни – це акт зради. Суверенітет та територіальна цілісність є найважливішими функціями держави, згідно з Конституцією України». За його словами, влада намагається маніпулювати суспільною думкою через сумнівні соціологічні опитування, що нібито підтримують ідею капітуляції.

    Маніпуляції та ігнорування Конституції

    Він зазначає, що «Банкова, ігноруючи Конституцію та волю народу, дозволяє проводити опитування, мета яких – створити видимість підтримки капітуляції серед українців». Це супроводжується заголовками в медіа, що нібито свідчать про значну підтримку ідеї перемир’я. Ільченко підкреслює: «Ці опитування є примітивною маніпуляцією, адже в них не брали участь ті, хто воював і хто воює зараз. Наша думка вирішальна».

    Ільченко відзначає, що президент Зеленський раптово забуває про свій указ, який забороняє переговори з Путіним, і натомість говорить про можливість участі Росії в наступному мирному саміті. Ільченко стверджує: «Це частина стратегії, що включає агітацію різних ‘лідерів думок’ за мир за рахунок українських територій».

    Політичні та міжнародні мотиви

    Він звертає увагу на політичну складову ситуації, вважаючи, що Білому дому та українській владі потрібно укласти капітуляційні угоди з Росією до виборів президента США. Інакше, в разі перемоги республіканців, адміністрація Байдена може постати перед розслідуванням і серйозними наслідками. Ільченко зазначає: «Адміністрації Байдена та українській владі потрібно встигнути підписати капітуляційні угоди до виборів президента США. Якщо республіканці переможуть, адміністрація Байдена може постати перед розслідуванням».

    Ільченко попереджає, що мирні угоди можуть призвести до ще більшої кровопролиття і стати сигналом для Росії про можливість підготовки до нового удару. «Мирні угоди однозначно принесуть ще більше горя і крові. Це гарантована зупинка фронту, яка дасть можливість Росії накопичити зброю і підготуватися до нового удару», – підкреслює він. Радник також попереджає, що спроба підписати капітуляційні угоди може викликати громадянську війну, оскільки українці не приймуть зрадницькі рішення. «Спроба підписати т.з. переможну капітуляцію призведе до громадянської війни, бо таке неможливо буде прийняти», – додає Ільченко.

    Конституція та законність

    Ільченко підкреслює, що будь-які спроби укласти угоди про капітуляцію будуть порушенням Конституції та кримінального кодексу України, зокрема ст. 111 ККУ. «Закони та Конституцію ще не скасовували. Тому відповідати доведеться. Зокрема, за ст. 111 ККУ, що передбачає покарання за державну зраду», – говорить він.

    Він закликає українців не дозволити владі зрадити національні інтереси і відстоювати суверенітет країни. «Маніпуляції та спроби уникнути відповідальності не матимуть успіху. Українці повинні захищати свої права та свободи, і останнє слово не за Зеленським чи Путіним, а за нами, українцями», – резюмує Ільченко.