Відомий український журналіст і політичний оглядач Віталій Портников вважає, що в разі проведення президентських виборів під безпековими гарантіями США та Росії Володимир Зеленський матиме найбільші шанси на перемогу. На думку Портникова, саме післявоєнний або умовно «заморожений» формат виборів із зовнішніми гарантіями створює для чинного глави держави найсприятливіші політичні умови.
Портников наголосив, що в умовах воєнного стану та обмеженої політичної активності реальні конкуренти Зеленського, ймовірно, не братимуть участі у перегонах. Він припустив, що ключові фігури, яких багато хто розглядає як потенційних суперників, навряд чи підуть у кампанію. Валерій Залужний не залишатиме дипломатичну службу у Великій Британії, Кирило Буданов залишиться на посаді керівника ГУР, а Андрій Білецький продовжить службу на фронті. За словами журналіста, це робить їхню участь у виборах практично нереалістичною.
У такому разі, вважає Портников, виборча кампанія матиме обмежений характер і, швидше за все, складатиметься з так званих технічних кандидатів або спойлерів. Це суттєво підсилює позиції чинного президента, який зберігає впізнаваність, контроль над вертикаллю влади та публічний ресурс навіть у період воєнного стану.
Журналіст також зауважив, що проведення виборів у таких умовах де-факто відбуватиметься під час війни, що створює додаткові переваги для чинного глави держави. Раніше колишній президент США Дональд Трамп заявив, що Україна має організувати президентські вибори, а Володимир Зеленський висловив готовність провести голосування протягом 60–90 днів за умови надання Сполученими Штатами необхідних гарантій безпеки виборчого процесу.
Український економіст Борис Кушнірук різко відреагував на розслідування hromadske.ua, у якому журналісти з’ясували, як онлайн-казино Favbet змогло забронювати своїх співробітників від мобілізації. У своєму дописі під назвою «Усі тварини рівні, але деякі рівніші за інших» Кушнірук назвав цю історію яскравим прикладом того, як у країні війни формується «привілейована меншість», що живе за іншими правилами.
За словами економіста, схема, описана у розслідуванні, виглядає цинічно простою: достатньо зробити одну з компаній групи Favbet резидентом «Дія.City», а потім — через Міністерство економіки — отримати статус «критично важливої». Це дозволяє бронювати персонал, навіть якщо діяльність компанії не має жодного відношення до стратегічних потреб держави.
Кушнірук нагадав, що ще у 2024 році тодішня міністерка економіки Юлія Свириденко обіцяла скасувати подібні накази, визнавши, що такі рішення «розколюють суспільство». Проте, за словами експерта, після спаду медійної уваги все повернулося до звичного стану — і вже з липня 2024 по серпень 2025 року 20 працівників Favbet Tek отримали бронювання.
Економіст наголосив, що ще у 2022 році пропонував створити прозору систему бронювання, де критерії стратегічної важливості визначалися б урядом, а не окремими міністерствами. За його словами, це дозволило б уникнути корупційних ризиків: “Якщо компанія хоче бронювати людей — нехай платить внески: одноразово сотні тисяч гривень і щомісячно десятки тисяч за кожного заброньованого. Це чесніше, ніж домовлятися в кабінетах.”
Кушнірук саркастично додав, що Favbet, очевидно, отримала статус критично важливої структури «виключно чесним і прозорим шляхом», а пані Свириденко, яка нині очолює уряд, «напевно, просто забула» про свою гучну заяву.
“Favbet — не виняток. Таких компаній десятки. Просто вона більш публічна через бізнес, а решта користуються тими ж схемами тихо,” — підсумував економіст.
На завершення Кушнірук провів паралель із романом Джорджа Орвелла «Колгосп тварин», наголосивши, що навіть у країні, яка воює за свободу, формується новий клас привілейованих: “Ми бачимо, як панує меншість, що маніпулює іншими задля власної вигоди. Орвелл був би вражений, наскільки його алегорія актуальна й нині.”
В українському політичному дискурсі зростає консенсус: демографічна яма і повоєнна відбудова штовхають країну до керованої трудової міграції. Ексміністр Дмитро Кулеба визнає, що «можливо, доведеться відкривати країну для Бангладешу, Непалу, Індії, Філіппін, В’єтнаму». Президент KSE і радник ОП Тимофій Мілованов говорить про критичний дефіцит кадрів і попереджає: імпорт працівників рахується не «десятками тисяч, а мільйонами». Експерти, опитані порталом «Коментарі», пояснюють, як це позначиться на економіці, поверненні українців і суспільній напрузі.
Україна входить у фазу, коли відбудова потребуватиме масових рук — від будівництва ГЕС, портів і аеропортів до модернізації залізниці. Політексперт Володимир Цибулько вважає, що запит вимірюватиметься мільйонами позицій: іноземні підрядники (зокрема європейські і турецькі) привозитимуть команди разом із технікою; внутрішній ринок всотуватиме додаткових працівників у будкомплексі. На його думку, інтеграція не стане шоком: наявні спільноти вже приймають українські «правила гри», створюють релігійні інфраструктури без антидержавних жестів і вчать мову.
Політолог Володимир Фесенко закликає зменшити градус драматизації. Демографічна криза — факт, але дефіцит буде точковим, за регіонами й спеціальностями. Ключовий брак — інженери, висококваліфіковані технічні кадри, зварювальники та сезонні працівники в агросекторі. Імпорт фахівців слід налаштовувати адресно, під проєкти і з урахуванням кваліфікацій. Частину проблем вирішуватимуть самі компанії: як і нині на інфраструктурних об’єктах, генпідрядники заводитимуть власний персонал. Водночас очікується маятник міграції українців: після відкриття кордонів чимало людей поїдуть, але частина — повернеться, зіткнувшись із реальністю ринків праці за кордоном.
Окремий чинник — технології. За оцінкою Фесенка, протягом 5–10 років автоматизація та ШІ скоротять потребу у низці масових професій (зокрема у перевезеннях), перерозподіляючи попит із «людських рук» на «розумні» системи. Це ще більше підштовхне державу до таргетованої, а не «валової» імміграційної політики.
Соціальний вимір не менш важливий за економічний. Із ростом міграції неминуче підніматимуться антимігрантські настрої, особливо в консервативніших регіонах. Уже нині мовні тертя між місцевими та переселенцями показують, наскільки делікатно доведеться вибудовувати політику інтеграції. Рецепт — прозорі правила допуску, вимоги до мови й дотримання закону, розселення без «гетто», інвестиції в освіту і професійне навчання, а також чесна комунікація, чому країні потрібні саме ці працівники й на який термін.
Найближче десятиліття визначить комбінація трьох речей: керована імміграція під конкретні проєкти, масова перекваліфікація українців і швидка автоматизація секторів. Без перших двох складно втримати темп відбудови; без третьої — залишимося неконкурентними. Від того, як держава поєднає ці вектори, залежатимуть і економіка, і баланс української ідентичності у новій, більш відкритій Україні.
Військовослужбовець ЗСУ, журналіст і політолог Кирило Сазонов поділився своїм баченням підсумків зустрічі Володимира Зеленського та Дональда Трампа у Нью-Йорку. На його думку, позиція Трампа щодо України змінилася після восьми місяців війни, коли стало зрозуміло, що обіцянки Кремля про «швидку перемогу» виявилися порожніми. Сазонов наголошує: тепер для Вашингтона все очевидніше, що Росія — це «паперовий тигр», який не здатен реалізувати свої плани. Більш детально – в його дописі.
Мені здається, що такі оцінки викликані не тільки публічними, а й якимось кулуарними обіцянками “друга Вови”. Які той за вісім місяців упевнено провалив. Напевно путін у телефонному режимі і через Віткоффа ще з моменту обрання Трампа надсилав йому такі сигнали. Мовляв, почекай, не поспішай підтримувати Україну, яка програла. Послухай, ми за три місяці вже захопимо всю Донецьку область, Харків оточимо. Вони можуть самі віддати чотири області або ми їх скоро захопимо, але результат неминучий. Трамп кивав, дивився на політичну карту, слухав Віткоффа і щиро вірив.
Позитив з нюансами: якими є підсумки зустрічі Зеленського та Трампа у Нью-Йорку
Так, велика і страшна росія, з потужною армією та економікою. Вони все захоплять. І Зеленський має радіти, що йому ще пропонують такий м’який сценарій капітуляції. Карт немає, який сенс в агонії? І вписуватися за того, хто програв, немає сенсу — чистий збиток і ганьба. У принципі, про це і говорив Зеленський. Що Трамп чесно попереджав його, до осені путін окупує ось це, що будемо робити?
Але ось минає вісім місяців. І Трамп почав щось підозрювати. Обіцянки “друга Вови” не виконані жодної. Україна не програє, а позиція “пасів” Кремлю дуже шкодить іміджу. Тому, я не виключаю, що перед цими зустрічами із Зеленським та європейськими лідерами Трамп ще раз зателефонував Путіну. “Мені здається, ти занадто багато брешеш”, — сказав президент США “другу Вові”. І поклав слухавку.
Ні, відзавтра нас не завалять караванами з безплатною зброєю і технікою. І “Томогавки” в кількості двохсот не полетять по цілях на території боліт. Взагалі в реальності мало що зміниться, крім тенденції. Перебоїв і проблем у співпраці та постачанні буде все менше або не буде взагалі. Санкції щодо Росії або її партнерів будуть додаватися. І попереду на Трампа чекає ще одне відкриття. Відкриття, що росія — це паперовий, але не тигр. Не можна зробити тигра з туалетного паперу. У нього інші функції.
Українська влада знову готується підвищувати тарифи на комунальні послуги. Міністерство економіки прогнозує, що у 2026–2028 роках вартість електроенергії для населення щороку зростатиме на 10–20%.
Народний депутат Дмитро Разумков наголосив, що подібні плани ухвалюють в умовах війни, коли 9 мільйонів українців живуть за межею бідності, а борги населення за комуналку вже перевищили 100 млрд грн.
«Хтось наживається, тоді як люди рахують копійки», — заявив політик, вказавши на фінансові результати енергетичних компаній: у першому півріччі 2025 року вони заробили 46,6 млрд грн, тоді як на початку 2024-го фіксували збитки у 790 млн.
Разумков нагадав, що за час повномасштабної війни тарифи на електроенергію вже піднімалися двічі:
у 2023 році — на 70%,
у 2024 році — ще на 64%.
Ще у 2023-му у парламенті була зареєстрована постанова №9102 про мораторій на підвищення тарифів, адже, на думку депутата, непосильні рахунки люди все одно не зможуть оплачувати.
Разумков переконаний, що замість нових підвищень влада повинна шукати інші рішення:
розвиток альтернативної енергетики з накопиченням енергії та балансуванням пікових навантажень. Для цього потрібні інвестори та прозорі правила гри, пільгове оподаткування і захист від тиску силових структур;
впровадження диференційованих тарифів: хто має більше — платить більше, а соціально вразливі отримують адресні субсидії.
«Сьогоднішня політика влади веде країну не просто у боргову яму, а до соціальної катастрофи. І ми не маємо права заплющувати на це очі!», — підсумував Разумков.
Після дозволу Кабміну чоловікам віком 18–22 років безперешкодно перетинати кордон дедалі більше студентів українських вишів почали оформлювати академічні відпустки або переходити на онлайн-навчання, щоб виїхати за кордон. Така тенденція викликає занепокоєння серед демографів і економістів.
За словами заступника директора Інституту демографії та досліджень імені Михайла Птухи НАН України Олександра Гладуна, це рішення може мати серйозні наслідки. Він наголошує, що покоління хлопців, які народилися у період демографічної кризи, є надзвичайно важливим для майбутнього країни. Якщо вони виїдуть, то значна частина з них навряд чи повернеться.
Гладун вважає, що молодь могла б робити внесок у перемогу, виконуючи допоміжні роботи в тилу, але не залишаючи країну повністю. Інакше виходить, що одні покоління воюють, а інші взагалі не залучені до спільної боротьби.
Директор Центру економічної стратегії Гліб Вишлінський підкреслює, що серйозного удару по економіці масовий виїзд студентів не завдасть. В Україні близько 700 тисяч чоловіків віком 18–22 років, з яких реально працюють лише 200–300 тисяч. Це становить 2–3% економічно активного населення, яке налічує приблизно 13 мільйонів осіб.
Основний ризик — нестача кадрів у тих секторах, де молодь традиційно підробляла: роздрібна торгівля, будівництво, логістика, виробництво на простих спеціальностях. Найбільше проблем може виникнути у компаній із зарплатами до 15 000 грн. Водночас співробітники з доходами 35 000–55 000 грн здебільшого залишаються працювати в Україні.
Таким чином, економічні наслідки відтоку молоді будуть відносно обмеженими, проте демографічні — значно серйознішими. Адже мова йде про покоління, яке має стати фундаментом для відновлення країни після війни.
Після серпневого саміту на Алясці та серії переговорів у Вашингтоні аналітики дедалі гостріше критикують підхід Дональда Трампа до врегулювання війни в Україні. Колумніст Bloomberg Opinion Макс Гастінгс вважає, що Путін відчуває слабкість Заходу і прагне використати ситуацію для нав’язування вигідних Кремлю умов.
За словами автора, удари Росії та затяжна війна послабили волю українців і змусили багатьох західних союзників допустити сценарії з територіальними поступками. Це, підкреслює Гастінгс, — несправедливо, адже Путін «не має жодного законного права навіть на клаптик української землі».
Особливу увагу він звернув на переговори за участю представника Трампа Стіва Віткоффа, який назвав «проривом» обіцянку Кремля не нападати після мирної угоди. Утім, для більшості дипломатів така заява стала радше доказом наївності американської сторони, ніж реального прогресу.
Гастінгс наголошує, що адміністрація Трампа діє у стилі бізнес-угод: намагається швидко закрити питання, щоб мати «новину для заголовків», а не довготривалий процес серйозних переговорів. Такий підхід ігнорує природу автократів, які, як Путін чи Сі Цзіньпін, рідко змінюють базові позиції.
На думку колумніста, Путін погодився б на угоду лише заради зняття санкцій, але навіть тоді наполягатиме на неприйнятних для України умовах: відмова від НАТО, ЄС і будь-якої західної військової присутності.
Автор вважає найбільш небезпечним те, що Трамп продовжує тиснути на Володимира Зеленського, не чинячи реального тиску на Путіна. Постачання американської зброї скорочене, а фінансова допомога фактично перекладена на плечі європейських партнерів.
«Путін бачить слабку волю США та обмежені можливості Європи. Натомість Трамп мріє про Нобелівську премію миру і прагне тимчасового припинення вогню, яке дозволило б йому представити себе миротворцем», — підсумовує Гастінгс.
Таким чином, після десятиліть, коли НАТО стримувало радянську загрозу, нинішньою проблемою стає непередбачуваність самих США. Європейські лідери, за словами колумніста, намагаються втримати Трампа від кроків, які можуть зруйнувати єдність Заходу, тоді як Росія залишається агресором, що прагне шкоди не лише Україні, а й самому Заходу.
Відмова від надання допомоги Україні абсолютно несприятлива для політичних інтересів США, застерігає аналітик Айзек Шорр. Такий крок позбавить Америку ролі лідера вільного світу і може призвести до наближення її до ядерної катастрофи.
Президент України Володимир Зеленський у вівторок вирушив на Капітолійський пагорб, щоб захистити свою справу. Його зустріли зі скептицизмом і навіть деякою ворожістю.
Сенатор Джей Ді Венс (республіканець від штату Огайо) очолив антиукраїнську атаку, назвавши заклики Зеленського до збільшення допомоги “ганебними” і припустивши, що ті, кого вони переконали, “скоротять соціальне забезпечення” для фінансування іноземної корупції.
Тим часом спікер Майк Джонсон висловив зацікавленість у продовженні підтримки справи Зеленського, але тільки за умови, що буде ухвалено “перетворювальний” закон про безпеку кордонів, а адміністрація Байдена сформулює “чітку стратегію” для війни в Україні.
Об’єднаний пакет заходів щодо України, кордонів та Ізраїлю, який відстоює Білий дім, недосконалий і мало що зробить для пом’якшення міграційної кризи. Відповідно, небажання республіканців підписати його — і навіть їхнє прагнення використовувати допомогу Україні як розмінну монету — цілком зрозумілі.
Проте вони повинні відкинути позицію Венса, яку поділяють інші члени партії, про те, що “жодної копійки більше” не повинно бути надіслано в Україну, і вжити заходів для захисту не тільки людей Зеленського, а й безпеки та авторитету Сполучених Штатів у всьому світі.
Росія Володимира Путіна — це ворог, у якого є засоби і наміри підірвати Америку і світовий порядок, який вона підтримує. Путін об’єднався з тоталітарною Комуністичною партією Китаю і муллами Ірану, сіючи хаос, смерть і руйнування на Близькому Сході та в Європі.
Світ, який він прагне створити, — це світ, у якому сила пригнічує правих, а зловмисні суб’єкти можуть безкарно діяти за межами як людського, так і природного права.
Якщо йому вдасться анексувати всю або значну частину України, незважаючи на вже перенесені невдачі, він виконає цю місію.
Його успіх буде посилено, якщо його перемога буде зумовлена апатією Америки, оскільки авторитету Сполучених Штатів як союзника і лідера вільного світу буде завдано потенційно смертельного удару.
Китай буде натхнений до такої міри, що може почати вторгнення на Тайвань, яке потенційно може спровокувати світову війну.
Велика терористична мережа Ірану втішилася б тим фактом, що “Великий Сатана” моргнув.
Дійсно, навіть якщо ви поділяєте заявлені пріоритети найістеричніших критиків України, які попереджають, що американська підтримка України наближає нас до небезпечної близькості до обміну ядерними ударами з Росією, відмова від Зеленського та його співвітчизників — більш небезпечний шлях.
США і Росія наразі не перебувають у стані війни. Але приєднання України до Росії поставить Путіна на кордон НАТО, який Америка змушена захищати згідно з договором. З огляду на ненаситні амбіції російського диктатора і незліченні життя, вже принесені в жертву ним, саме цей сценарій, а не його запобігання, наблизить нас до Армагеддону.
Ціна повної відмови на основі брехливих аргументів Венса або навіть розумних побоювань Джонсона занадто висока.
Те, що відбувається на південному кордоні Сполучених Штатів щодня, являє собою гуманітарну кризу і відповідальність за національну безпеку. Якщо республіканці зможуть домовитися про реальну імміграційну реформу або навіть про якісь ефективні короткострокові заходи зі скорочення цієї національної скрути, це буде для них великою заслугою.
Але вони не повинні дати змогу ідеальному стати ворогом хорошого або допустити, щоб наполегливість демократів у тому, щоб взяти на себе відповідальність за катастрофу на кордоні, ввела їх в оману і змусила визнати геополітичну катастрофу своєю власністю.
Останніми роками обидві сторони, схоже, засвоїли ідею про те, що вибір довгого шляху еквівалентний капітуляції в нинiшнiй момент.
Це згубна брехня, яка відкидає країну та її союзників назад.
Підозра, яку Державне бюро розслідувань вручило голові Центру протидії корупції Віталію Шабуніну, стала предметом жорсткої критики з боку ветеранів російсько-української війни. Зокрема, ветеран із позивним “Сталкер” назвав це «важливим сигналом» для всіх, хто прикривається армією задля особистих вигод.
“Підозра Шабуніну – важливий сигнал усім мобілізованим ухилянтам із тилового батальйону “Невидимка”: не можна паразитувати на ЗСУ”, – написав ветеран у соцмережах, наголосивши на тому, що такі випадки руйнують довіру до справжніх воїнів.
За словами Сталкера, Шабунін формально числився у 207 батальйоні територіальної оборони, однак фактично у частині не з’являвся. Попри це, отримував грошове забезпечення, зокрема щомісячну винагороду в 30 тисяч гривень, і залишався прикомандированим до НАЗК, продовжуючи активне громадське життя у столиці.
Ветеран також вказав на використання Шабуніним автомобіля Nissan Pathfinder, який був ввезений як гуманітарна допомога для військової частини А7376, але так і не потрапив до підрозділу. За його словами, машина залишилась у розпорядженні активіста.
Справу, що тягнеться ще з 2022 року, кілька разів намагались закрити, але, як зазначає Сталкер, слідчий суддя ВАКС скасував останню постанову про закриття провадження, що й дозволило вийти на вручення підозри.
“Наступним логічним кроком мала стати підозра “антикорупціонеру”. Сьогодні це відбулося”, – наголосив ветеран.
У коментарі він також додав, що така підозра «вберегла» Шабуніна від неформального «осуду» серед військових: “Якщо зараз не чистити таких по закону — хлопці приїдуть і почистять по справедливості”.
Як раніше повідомлялося, Шабуніну інкримінують одразу дві статті: ухилення від військової служби в умовах воєнного стану (ч. 4 ст. 409 КК України) та шахрайське заволодіння майном у великих розмірах (ч. 2 ст. 190 КК України). Йому загрожує до 10 років позбавлення волі.
Поки переважна більшість українських пенсіонерів виживає на 2–4 тисячі гривень на місяць, окремі представники «привілейованих» професій отримують пенсії, які в сотні разів перевищують ці суми. Судді, прокурори, чиновники — усі вони роками формували систему спецпенсій, яка нині перетворилася на одну з найбільших соціальних нерівностей в Україні. Про те, як виникла ця кланова модель, скільки реально коштує державі «особливе» пенсійне забезпечення і чому без великої реформи не обійтись — розповідає народний депутат Данило Гетманцев.
Деякі пенсіонери отримують виплати в розмірі понад 100 тисяч гривень на місяць | Фото: Getty
Проблема в тому, що кланова система спецпенсійформувалася десятиліттями саме привілейованими кланами. Це сітка, яка чіпляється за свій матеріальний шкурний інтерес. Це хоч і колишні, але дуже впливові у країні люди. Вони чіпляються за норму Конституції, яка забороняє при прийнятті нових законів звужувати права, але абсолютно не помічають інші норми Основного закону, які гарантують рівність у правах та принцип недискримінаційності за будь-якою ознакою — зокрема і за родом діяльності. З цим треба боротися і змінювати такий підхід.
Що з пенсіями сьогодні
У нас нині мінімальна пенсія — 2361 гривня, середня пенсія на 1 квітня вже після чергової щорічної індексації – 6341 гривня.
56,6% пенсіонерів отримують менше 5 тис. гривень. Для майже 400 тисяч осіб це взагалі менше 3 тис. гривень, понад 3,3 мільйони – отримують від 3 до 4 тис. тис. гривень, 2,1 мільйони від 4 до 5 тис. гривень. Якщо порівняти з фактичним прожитковим мінімумом для непрацездатних, який на середину цього року наближається до 7 тисяч гривень, то ці категорії пенсіонерів знаходяться глибоко за межею бідності. І лише у 1,5 мільйонів осіб вона перевищує 10 тис. гривень. У середньому їх пенсія – 15,6 тис. гривень.
Для майже 400 тисяч осіб пенсія становить взагалі менше 3 тис. гривень
Фото: Відкриті джерела
Однак є така категорія, як судді, де середня пенсійна виплата перевищує 100 тис. гривень. Є прокурори, які можуть стати пенсіонерами з інвалідністю у віці 35 років, тоді як звичайному чоловіку-українцю, щоб отримати мінімальну пенсію, треба відпрацювати 35 років, а жінці – 30 років.
Одні пенсії зростають автоматично, інші – через прийняття законів, треті (як для колишніх військових) – встановлюються рішеннями Уряду, які вже давно не приймалися. І увесь цей різнобій додає додаткових барв почуттю несправедливості у суспільстві.
Спецпенсії бувають різними
Необхідно розуміти, що сам термін «спецпенсія» треба використовувати дуже коректно.
Такі виплати отримує не тільки умовна «еліта» (колишні судді, прокурори, народні депутати, члени уряду), але й працівники міліції (поліції) та інших правоохоронних органів, колишні професійні військові, звичайні державні службовці та працівники місцевого самоврядування, особи, що працювали на шкідливих виробництвах, чорнобильці та багато інших категорій.
І їх «спецпенсії» – це не завжди десятки і сотні тисяч гривень. Пенсія колишніх військовослужбовців – 8,5 тис. грн, ветеранів війни – 8,3 тис. грн, дітей війни – 5,7 тис. грн, науковців – 5,6 тис. грн. Але це також – спецпенсії.
Мільярдні «дірки» в бюджеті через ухвали судів
Серед цього різноманіття спецпенсіонерів далеко не всі отримують ті виплати, які передбачені діючим законодавством. Не всі при цьому мають можливість (і у зв’язку з віком, і зі станом здоров’я) відстоювати свої права у суді. Але щодо тих, хто все ж рухається цим шляхом – деякі кейси дійсно вражають.
Слід зазначити, що нерідко судові рішення ухвалюються за законами, які вже не є чинними, та за якими передбачалися більші виплати, ніж у нових законах. Як, наприклад, до закону «Про прокуратуру» 1991 року, хоча він втратив чинність після того, як у 2015 році депутати ухвалили новий закон «Про прокуратуру». Саме попередній передбачав пенсії у 90% зарплати, а не 60%. Подібна норма була і у Законі «Про державну службу» 1993 року, який втратив чинність у 2016 році.
У 2023 році суди ухвалили 240 тис. рішень у пенсійних справах проти держави, у 2024-му – ще понад 100 тис. Борг за рішеннями судів наближається до 100 млрд грн. Причому рішення по окремим категоріям осіб (прокурори, судді, особи, звільнені зі служби) обумовлюють збільшення видатків Пенсійного фонду на виплату поточних пенсій орієнтовно на 34,3 млрд грн на 2025 рік.
Борг за рішеннями судів наближається до 100 млрд грн
Фото: Відкриті джерела
Ще один показовий факт. У спеціальних пенсійних системах спостерігається чистий дефіцит. Тобто кожна людина, яка має спецпенсію, з Пенсійного фонду отримує набагато більше, ніж сплачувала відрахувань до нього протягом своєї професійної діяльності. Наприклад, є судове рішення за яким прокурор, маючи середню заробітну плату 13 тис. гривень, отримав пенсію у 97 тис. гривень. Це не є справедливим по відношенню до всіх інших наших громадян, які отримують мізерні пенсії, пропрацювавши все життя.
Якими мають бути пенсії в майбутньому
Реформа спецпенсій вже не тільки назріла, а навіть перезріла. Та вона має здійснюватися не окремо сама по собі, а виключно як складова «великої пенсійної реформи», якої ми так і не дочекались за усі роки Незалежності.
Розраховую побачити від урядовців кардинально інший підхід до пенсійного забезпечення українців, який поступово, але послідовно і незворотно ліквідовуватиме бідність пенсіонерів, а не консервуватиме та поглиблюватиме її.
Реформування пенсійної системи має відбуватися разом з детінізацією заробітних плат
Фото: USA Today
Наразі пропозиції Мінсоцполітики передбачають пенсійну реформу, за якою пенсії мають становити не менш 60% середнього заробітку людини (до речі як це відповідає середньому рівню у ЄС). Посилаючись на стандарти Європейської соціальної хартії та Конвенцію Міжнародної організації праці, пропонується:
Солідарна пенсія становила 40% середньої зарплати;
Додатково пенсія за накопичувальною системою – 20%;
Можливі додаткові пенсійні системи від роботодавців у вигляді професійної пенсії – 10%.
Сподіваюсь, що реформа пенсійної системи стане гармонійною частиною більш глобальної реформи, спрямованої на подолання бідності: реформування системи оплати праці, ринку зайнятості, спрямованих на стимулювання створення не абияких, а високооплачуваних робочих місць, детінізацію виплати заробітної плати – незалежно від того, чи робітничі ці професії, чи інженерно-конструкторські, чи наукові, чи творчі. Бо неможливо подолати бідність пенсіонерів в країні, де бідними залишатимуться працюючі люди та/ або які отримують зарплату у конвертах.
