Golosnovinua.com

Позначка: агресія

  • Ілюзії Кремля та реальність терору: Путін заявив про «тристоронні переговори», відкинув заморозку фронту й згадав «генетику» на тлі кривавих ударів по Україні

    Ілюзії Кремля та реальність терору: Путін заявив про «тристоронні переговори», відкинув заморозку фронту й згадав «генетику» на тлі кривавих ударів по Україні

    Російський диктатор Володимир Путін у черговому інтерв’ю продемонстрував повну відірваність від реальності, цинічно заявивши про нібито готовність до тристоронніх переговорів щодо завершення війни. Водночас глава Кремля категорично відкинув будь-які спроби заморозити бойові дії по теперішній лінії зіткнення та виправдав продовження кривавої агресії абсурдними міфами про «генетичну спільність» українців і росіян.

    За словами російського очільника, під час недавньої зустрічі зі спеціальним посланцем Сполучених Штатів Америки Стівеном Віткоффом він погодився на відновлення діалогу за американського посередництва. Кремль наполягає на тому, що кінцевою метою таких контактів має стати обговорення глобальних питань безпеки після досягнення остаточних мирних домовленостей, а не тимчасове зупинення вогню на короткий проміжок часу. Проте на ідею українського керівництва щодо заморозки війни по лінії фронту Путін відреагував рішучою відмовою, цинічно заявивши, що ці українські регіони є «територією історичної Росії».

    Окрім територіальних претензій, диктатор знову озвучив пропагандистські тези про те, що Москва нібито «не хоче войовати», та переклав усю відповідальність за продовження бойових дій на українську сторону. Для обґрунтування своїх загарбницьких амбіцій він навів псевдонаукові аргументи. Як зазначив глава Кремля, «це дуже близький нам народ, останні генетичні дослідження показують, що це один народ – русскіє і українці», хоча жодним чином не пояснив, яким саме чином псевдогенетика скасовує міжнародне право та державний суверенітет.

    Попри гучні заяви про мирні ініціативи та готовність шукати розв’язки важкої ситуації, інтенсивність російських ударів по мирних українських містах анітрохи не знизилася. Ба більше, у день оприлюднення цих висловлювань окупаційні війська завдали чергових руйнівних ударів по цивільних об’єктах. Зокрема, під жорстким вогнем опинилося місто Лозова у Харківській області, де ворожа ракета влучила по людному речовому ринку. Внаслідок цього цинічного злочину двоє мирних громадян загинули на місці, а ще 34 особи отримали поранення різного ступеня тяжкості.

    Одночасно масованих атак зазнали автомобільні дороги, мости та історичний центр української столиці. Подібна дволита політика Кремля наочно демонструє, що Москва використовує дипломатичну риторику виключно як димову завісу для продовження знищення української інфраструктури, тиску на міжнародних партнерів та спроб примусити Україну до капітуляції на тлі щоденного терору проти цивільного населення.

     

  • Комбінований терор столиці: у Росії цинічно похизувалися ударами по Києву та назвали свої головні цілі

    Комбінований терор столиці: у Росії цинічно похизувалися ударами по Києву та назвали свої головні цілі

    У ніч на сімнадцяте вересня збройні сили Російської Федерації здійснили черговий комбінований удар по території України, спрямувавши значну частину засобів ураження на Київ та Київську область, а також на об’єкти у Запоріжжі та на Одещині. У державі-агресорі заявили про одночасне застосування широкого арсеналу озброєнь повітряного, морського та наземного базування разом із безпілотними літальними апаратами, намагаючись публічно виправдати свої атаки прагненням зірвати матеріально-технічне забезпечення Збройних сил України. Про наміри та деталі чергового нічного нальоту заявив російський військовий коментатор, капітан першого рангу в запасі Василь Дандикін.

    Спроби виправдати атаки та удари по логістиці

    Коментуючи наслідки ударів по українській столиці, представник країни-окупанта зазначив, що повітряні атаки на промислові та логістичні вузли у Києві здійснюються на постійній основі. За твердженнями російської сторони, регулярні обстріли покликані напряму заблокувати постачання підрозділів української армії необхідними матеріальними засобами. У Москві переконують, що удари по столиці начебто мають відобразитися на забезпеченні військових частин боєприпасами, ракетним озброєнням та безпілотними апаратами, які передаються на передову.

    Паралельно міністерство оборони Російської Федерації оприлюднило свій звіт про проведення нічної операції, стверджуючи, що основними цілями стали промислові гіганти та транспортні вузли. У заявах російського відомства фігурують твердження про ураження підприємств металургійного комплексу та радіоелектронної промисловості, а також об’єктів військово-промислового сектору, критичної енергетичної, транспортної та портової інфраструктури. Крім того, окупанти заявили про нанесення ударів по морських суднах, які буцімто залучалися для перевезення військових вантажів.

    Систематичний тиск на тилові регіони

    Географія нічної атаки підтверджує намагання ворога завдати комплексного ураження одразу за кількома критичними напрямками. Крім столичного регіону, потужного тиску зазнали прифронтове Запоріжжя та південні портові потужності Одеської області. Застосовуючи змішану тактику одночасного запуску ударних дронів та різнотипних ракет, військове керівництво агресора намагається максимально перевантажити українську систему протиповітряної оборони та завдати шкоди функціонуванню тилу.

    Подібні заяви російських військових аналітиків та оборонного відомства традиційно слугують спробою легітимізувати повітряний терор в очах власної аудиторії. Усі удари по інфраструктурі та житлових масивах українських міст країна-агресор незмінно намагається подати як стратегічно вивірені дії проти військової машини, прагнучи створити ілюзію послаблення обороноздатності України.

     

  • Удар у спину Альянсу: Фіцо публічно відмовився захищати партнерів і плюнув на 5-ту статтю НАТО

    Удар у спину Альянсу: Фіцо публічно відмовився захищати партнерів і плюнув на 5-ту статтю НАТО

    Прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо виступив із безпрецедентною та скандальною заявою, відкрито відмовившись виконувати базові союзницькі зобов’язання за 5-ю статтею Вашингтонського договору в разі збройного нападу Російської Федерації на партнерів по Північноатлантичному альянсу. Свій відкритий демарш очільник словацького уряду оприлюднив під час публічного виступу перед студентами та медичними працівниками лікарні в місті Пряшів, викликавши хвилю обурення серед європейських партнерів.

    Сліпота до загрози: критика європейців замість засудження Кремля

    Упродовж усієї промови політик жодного разу не назвав Росію країною-агресором і повністю проігнорував явну воєнну загрозу, яку Москва несе європейському континенту. Натомість Фіцо цинічно переклав провину на лідерів Європейського Союзу, звинувативши їх у штучному нагнітанні войовничої риторики, та зробив вигляд, що щиро не розуміє, від якого саме ворога сьогодні змушений консолідовано оборонятися цивілізований світ.

    «Здається… що іноді з’являється тенденція підміняти нездатність вирішувати такі проблеми, як нелегальна міграція, конкурентоспроможність, високі ціни на енергоносії, тим, що ми пропонуємо ось ці войовничі розмови: мовляв, давайте, давайте битися. Заради Бога, з ким ми хочемо битися? З ким?», – заявив словацький прем’єр.

    Відвертий саботаж колективної оборони

    Кульмінацією виступу глави словацького уряду став відкритий випад проти фундаментального принципу колективної безпеки блоку. Фіцо категорично заявив, що не збирається надсилати словацьких військовослужбовців на допомогу країнам-партнерам, якщо на них буде скоєно напад.

    «Чи можете ви уявити, пані та панове, що була б застосована 5-та стаття договору НАТО? Хто-небудь може собі це уявити? Хто-небудь може уявити, що нам скажуть: готуйте 5 тисяч солдатів, 10 тисяч солдатів, і вони підуть кудись воювати? А ми навіть не знатимемо, з ким, чому і за що. Я не хочу, щоб Словаччина стала частиною будь-якого військового конфлікту через якусь 5-ту статтю. Як прем’єр-міністр я робитиму все для того, щоб Словаччина ніколи не була втягнута у військовий конфлікт», – наголосив Фіцо.

    Послідовна зрада інтересів безпеки Європи

    Нинішній випад словацького лідера є закономірним продовженням його відверто проросійського курсу. Одразу після повернення до влади восени 2023 року політик ухвалив рішення про повне припинення державної військової допомоги для Збройних сил України, регулярно транслюючи наративи, співзвучні з кремлівськими спробами виправдати повномасштабне вторгнення.

    Упродовж 2024–2025 років очільник Братислави методично саботував євроатлантичну інтеграцію України, погрожуючи накласти персональне вето на будь-які рішення про її вступ до НАТО під приводом загрози розв’язання Третьої світової війни. Антиукраїнська риторика сягнула чергового піку в червні 2026 року, коли напередодні липневого саміту НАТО в Анкарі Фіцо виступив із категоричними вимогами повністю заморозити масштабні пакети оборонної та фінансової підтримки України, намагаючись підірвати загальну єдність демократичного світу.

  • Після удару по ТЦ у Кривому Розі РНБО не заборонятиме роботу під час тривог

    Після удару по ТЦ у Кривому Розі РНБО не заборонятиме роботу під час тривог

    Після подвійного удару по «Сонячній галереї» у Кривому Розі, де 21 серпня загинули 16 людей і постраждали понад 130, включно з дітьми, питання роботи торговельних центрів під час повітряних тривог знову вийшло на рівень центральної влади. Але замість очікуваної жорсткої загальнонаціональної заборони історія розгортається інакше.

    У Києві розглядали можливість винести питання на засідання РНБО. Передбачалося, що після трагедії в рідному місті президента рішення буде жорстким і єдиним для всієї країни. Однак представники ритейлу та власники великих комплексів встигли донести до кабінетів, наскільки болючим стане такий крок. У регіонах, де тривоги лунають особливо часто, примусове закриття ТЦ на час сирен уже зараз б’є по оборотах. Оцінки, які озвучувалися під час переговорів, говорять про падіння виручки на 30 відсотків і більше. Це не лише недоотримані податки, а й пряма загроза банкрутства частини орендарів, особливо у прифронтових областях, де купівельна спроможність і так стиснута.

    У результаті ідею загальнонаціональної заборони відкладено. Замість неї знову роблять ставку на місцеві ради оборони. Саме їм, особливо в небезпечних регіонах, пропонують самостійно ухвалювати рішення щодо захисту працівників і відвідувачів. Схема знайома, так уже було з обмеженням руху громадського транспорту в Києві. Спочатку жорстка заборона, потім послаблення, а остаточний поворот відбувся лише після першого серйозного влучання.

    Власники торговельних точок уже готуються до нової реальності. Паралельно з переговорами щодо правил роботи вони вибудовують юридичні конструкції, які мають зняти з них пряму відповідальність за життя і здоров’я продавців та покупців. Інструкції, підписи, акти ознайомлення, посилання на рішення місцевих рад — усе це стає частиною стандартного пакета документів. У Кривому Розі, до речі, місцева рада оборони ще 29 липня збирала понад сотню підприємців, включно з керівництвом «Сонячної галереї», і під розпис доводила вимогу припиняти роботу під час тривоги. Проте в день удару магазини продовжували обслуговувати клієнтів, а значна частина людей залишилася всередині.

    За інформацією, яка циркулює серед учасників ринку, поліція може почати жорсткіше перевіряти працюючі точки під час тривог. Йдеться не стільки про системну безпеку, скільки про звичний механізм тиску, який в українських реаліях часто перетворюється на додаткове фінансове навантаження.

    Сама по собі трагедія в «Сонячній галереї» вже запустила кримінальне провадження. Директору одного із супермаркетів, який продовжував роботу після оголошення тривоги, повідомили про підозру у службовій недбалості. Слідство перевіряє, чи були відвідувачі та працівники належним чином попереджені, чи пролунала команда на евакуацію і чи не блокувалися виходи до укриття. Між оголошенням тривоги та першим влучанням минуло близько двадцяти хвилин.

    Тим часом статистика Української ради торгових центрів показує, наскільки сильно тривоги вже впливають на галузь. У липні 2026 року частка робочого часу, втраченого через сирени, досягла майже 20 відсотків — максимуму від початку повномасштабного вторгнення. У Донецькій, Запорізькій та Сумській областях цифри ще вищі. Для бізнесу це не абстрактні відсотки, а реальні збитки, які накопичуються місяцями.

    Зараз баланс сил виглядає так, що центральна влада уникає жорсткого загальнонаціонального рішення, яке вдарить по податках і зайнятості, і перекладає відповідальність на місцевий рівень. Місцеві ради оборони отримують більше повноважень, але й більше ризиків. Бізнес намагається одночасно зберегти виручку та захиститися юридично. А поліція, судячи з настроїв на місцях, може використати момент для посилення контролю.

    Ситуація залишається рухливою. Як і у випадку з транспортом у столиці, будь-яке нове рішення може бути переглянуте після наступного удару. Поки ж після Кривого Рогу влада вважала за краще не закривати торговельні центри по всій країні, а знову віддати питання на відкуп регіонам — із зрозумілими економічними аргументами та менш зрозумілими наслідками для безпеки.

     

     

  • Коридори українського агроекспорту, як працюють головні маршрути і що загрожує їхній стійкості

    Коридори українського агроекспорту, як працюють головні маршрути і що загрожує їхній стійкості

    Україна може виростити більше зерна, аніж здатна вивезти. І саме в цьому полягає одна з головних уразливостей її аграрної економіки. Урожай у зерносховищі або на току — це ще не гроші. Він стає економічним результатом лише в той момент, коли зерно, олія чи шрот перетинають кордон і перетворюються на валютну виручку. В українській економіці цей ланцюг працює особливо жорстко. Сільське господарство у 2025 році формувало близько 17% ВВП і майже половину валютних надходжень від товарного експорту. За оцінками галузевих асоціацій, частка агропродукції в загальному експорті товарів сягала 56%, а абсолютний обсяг — понад 22 мільярди доларів. Кожен п’ятий зайнятий у країні так чи інакше пов’язаний з аграрним сектором. Коли експортний канал звужується, удар іде не лише по великих трейдерах. Падає ціна на внутрішньому ринку, тобто зерно, яке неможливо вивезти, починає тиснути на склади.

    Фермер отримує менше за тонну, ніж планував під час посівної. Менше грошей — менше добрив, насіння, пального й техніки на наступний сезон. Знижується податкова база в регіонах, де аграрії — основні роботодавці та платники податків. Бюджет втрачає ПДВ, податок на прибуток і валюту, яка потрібна для покриття критичного імпорту. Національний банк фіксує тиск на курс. Ланцюг замикається: сьогоднішній збій логістики вже завтра зменшує обсяг виробництва, а післязавтра — стійкість усієї економіки.

    До війни морські порти забезпечували переважну частину цього обороту. Після лютого 2022 року система була змушена перебудуватися, але фундаментальна залежність не зникла. Навіть у відносно спокійні періоди 2024–першої половини 2026 року через глибоководні порти Великої Одеси проходило близько 90% агроекспорту. Альтернативні маршрути — Дунай і сухопутні коридори — працювали як страховка, але не як повноцінна заміна. Коли в липні–серпні 2026 року суднозаходи до одеських портів фактично зупинилися, ринок миттєво відчув різницю. Експортні прогнози на маркетинговий рік були переглянуті вниз, внутрішні ціни впали, а аналітики заговорили про ризик переповнення сховищ до осені.

    Важливо розуміти причинно-наслідковий зв’язок. Проблема не в тому, що Україна «не може виростити». Проблема в тому, що вирощене не може бути монетизоване в повному обсязі. Валюта, яка не надійшла, — це не абстрактна цифра. Це недоотримані кошти на зарплати, закупівлю імпортних комплектуючих для переробки, обслуговування кредитів аграріїв. В умовах війни, коли бюджет і так працює з дефіцитом, кожен мільярд недоотриманої експортної виручки посилює залежність від зовнішньої фінансової допомоги. Тому стійкість експортних коридорів — це не галузеве питання. Це питання макроекономічної стабільності.

    Система працює лише тоді, коли всі її ланки синхронізовані: урожай зібраний, елеватори мають вільні потужності, вагони й судна доступні, порти або прикордонні переходи функціонують, а покупець готовий платити. Розрив у будь-якій ланці миттєво транслюється у зниження доходів виробника. Саме тому після 2022 року Україна була змушена будувати не один, а кілька паралельних маршрутів. Але навіть ця багатомаршрутність має межу — і ця межа визначається фізикою та економікою логістики. Без працюючого виходу на зовнішні ринки агросектор швидко перетворюється з генератора валюти на джерело внутрішнього тиску на ціни, зайнятість і бюджет.

    Нова карта українського агроекспорту

    Після блокування традиційних портів у 2022 році український агроекспорт перестав бути монолітним потоком через Чорне море. Він перетворився на набір маршрутів із різною пропускною здатністю, вартістю та надійністю. Основу системи, як і раніше, становлять глибоководні порти Великої Одеси: Одеса, Чорноморськ і Південний. Тут формуються великі партії, завантажуються судна типу Panamax і більше, і саме тут досягається мінімальна вартість доставки тонни на далекі ринки.

    Паралельно з морем працює Дунай. Порти Ізмаїл, Рені та Усть-Дунайськ стали критично важливими у 2022–2023 роках, коли глибоководні термінали були фактично закриті. Через них зерно прямувало баржами та невеликими суднами до румунської Констанци або далі річкою. У пікові місяці Дунай приймав на себе значну частину обсягів. Однак після відновлення морського коридору у 2023–2024 роках вантажообіг дунайських портів різко знизився. У 2025 році через Ізмаїл, Рені та Усть-Дунайськ пройшло близько 8,9 мільйона тонн усіх вантажів (проти понад 17 мільйонів у 2024-му). Для зерна частка стала ще меншою. Дунай залишається резервним і нішевим каналом — особливо для господарств півдня Одеської області, — але його фізична пропускна здатність обмежена глибинами, кількістю барж і можливостями румунських портів.

    Сухопутний маршрут замикає систему. Це залізничні та автомобільні переходи до Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії та Молдови, відомі як Solidarity Lanes. Європейська комісія фіксує, що з травня 2022 року через ці коридори пройшло близько 40% усього українського зерна, олійних і пов’язаних продуктів (в абсолютних цифрах — близько 94–102 мільйонів тонн агропродукції). Однак у періоди, коли морський коридор працював стабільно, частка сухопутних маршрутів в агроекспорті падала до 10–20%. Причина проста: різна ширина колії, необхідність перевантаження, обмежена пропускна здатність прикордонних терміналів і вища вартість. За оцінками ринку, доставка тонни зерна до європейських портів суходолом обходиться на 50–70 доларів дорожче, ніж через одеські термінали.

    Логіка цієї системи після 2022 року стала зрозумілою. Глибоководні порти — основний канал для масових партій на далекі ринки (Азія, Африка, Близький Схід). Дунай — страховий і регіональний. Сухопутні маршрути — канал для постачання до ЄС і для товарів, для яких критичною є швидкість або для яких морський шлях тимчасово недоступний. Україна була змушена створити цю багатомаршрутність не через бажання диверсифікувати, а через необхідність вижити. Щоразу, коли один канал стискався, навантаження перекладалося на інші. Але жоден з альтернативних маршрутів не має тієї комбінації обсягу та собівартості, яку дає море.

    Стратегічне значення Чорного моря

    Порівняння морського та сухопутного експорту — це передусім питання масштабу. Глибоководний порт здатен прийняти судно на 50–60 тисяч тонн і більше. Залізничний склад або баржа перевозять на порядки менше. Навіть якщо скласти максимальну пропускну здатність Дунаю, залізниці та автопереходів, виходить цифра, яка в найкращому разі покриває третину–половину того, що здатні пропустити одеські термінали у нормальному режимі. У серпні 2026 року, коли суднозаходи до Великої Одеси фактично зупинилися, альтернативні маршрути оцінювалися ринком у 1–1,5 мільйона тонн на місяць із потенціалом зростання до 2,5–3 мільйонів. Для порівняння: у першій половині 2026 року через морські порти України проходило в середньому майже 4 мільйони тонн агропродукції щомісяця. Основний обсяг забезпечувала Велика Одеса. Вартість залишається вирішальним фактором. Морський фрахт на далекі відстані, як і раніше, є найдешевшим способом переміщення масових вантажів.

    Сухопутна логістика включає перевантаження на кордоні, довший шлях, вищі тарифи на перевезення і, в періоди пікового навантаження, черги. Коли в серпні 2026 року Укрзалізниця підвищила тарифи на 30%, це додатково вдарило по вже й так дорожчому маршруту. Для багатьох партій різниця у 50 доларів на тонні означає втрату маржі або повну відмову від угоди. У результаті частина обсягів просто не виходить на ринок, а внутрішні ціни просідають.

    Безпека судноплавства та портової інфраструктури додає ще один рівень. Морський коридор, який Україна створила після виходу Росії із «зернової угоди» у 2023 році, працював під постійною загрозою. Страхові премії, ризик атак на судна й термінали, необхідність військово-морського прикриття — усе це закладалося у вартість. Попри це, обсяги зростали. До травня 2026 року через український морський коридор пройшло майже 200 мільйонів тонн вантажів, з яких понад 117 мільйонів — зерно. Це доводить, що навіть в умовах війни море залишається найефективнішим каналом. Але ефективність є крихкою. Варто страховим компаніям або судновласникам оцінити ризик як неприйнятний — і потік зупиняється, навіть якщо самі причали формально працюють.

    Саме тому Чорне море не можна замінити. Дунай і сухопутні коридори здатні пом’якшити удар, перенаправити частину обсягів, врятувати окремі контракти. Вони не здатні прийняти на себе все навантаження українського агроекспорту без різкого зростання витрат і падіння обсягів. Коли море закривається, економіка отримує не пропорційне зниження експорту, а обвал із каскадними ефектами по ланцюгу: від зниження валютної виручки до скорочення наступного посівного циклу. Контроль над безпечним судноплавством у західній частині Чорного моря тому безпосередньо пов’язаний із макроекономічною стійкістю країни.

    Головні точки вразливості експортної системи

    Загроза експортному коридору рідко буває точковою. Навіть якщо порт продовжує працювати, система може бути паралізована на кількох рівнях одночасно. Прямі атаки на інфраструктуру та судна залишаються найбільш очевидними. Літо 2026 року показало, як це виглядає на практиці. Інтенсивні удари по терміналах Великої Одеси та по суднах у порту й на підході призвели до того, що з 22 липня іноземні судна практично перестали заходити. Формально порти відкриті. Фактично — потік зупинився. Страховики підвищили премії або відмовилися покривати ризики, екіпажі відмовляються йти, судновласники оголошують force majeure. У результаті експорт падає не тому, що термінали повністю зруйновані, а тому, що судна перестали до них заходити.

    Паралельно працює вразливість залізничної інфраструктури та прикордонних вузлів. Українська колія 1520 мм не збігається з європейською 1435 мм. Кожен вагон, який іде на захід, потребує або зміни візків, або перевантаження. Пропускна здатність прикордонних терміналів обмежена. У періоди пікового навантаження черги розтягуються на дні й тижні. Плюс — удари по локомотивах, енергопостачанню та самих станціях. Коли в серпні 2026 року одночасно із зупинкою моря зросли залізничні тарифи, сухопутний маршрут став ще менш привабливим. Навіть за наявності вагонів і бажання експортувати частина обсягів просто не проходить через «вузькі місця» на кордоні.

    Дунай додає власний набір обмежень. Низька вода через посуху різко знижує вантажопідйомність барж. Нестача суден типу «річка-море», обмежена глибина, залежність від румунської інфраструктури та черги в Констанці перетворюють «резервний» маршрут на вузьке горлечко. У 2026 році дунайські порти вже до серпня обробили істотно менше, ніж за зіставний період Велика Одеса. Політичний та регуляторний фактор також присутній: європейські ринки періодично стикаються з протестами місцевих фермерів і запроваджують обмеження, створюючи невизначеність для обсягів, які прямують саме до ЄС.

    Висока вартість логістики замикає список. Коли доставка стає надто дорогою, фермер або знижує ціну продажу, або відмовляється від експорту. У результаті зерно залишається всередині країни, тисне на ринок і знижує доходи. Ці точки вразливості працюють одночасно. Порт може бути цілим, але судна не йдуть. Залізниця може мати вагони, але кордон перевантажений. Дунай може мати причали, але вода низька. Система дає збій не лише тоді, коли зруйновано термінал, а тоді, коли будь-яка з ланок перестає пропускати необхідний обсяг за прийнятною ціною. Саме тому стійкість коридорів визначається не лише станом портів, а й усім ланцюгом від поля до покупця.

    Контроль над шляхами до світового ринку

    Вимушена багатомаршрутність, яку Україна створила в умовах війни, може перетворитися на довгострокову перевагу — але лише якщо її свідомо закріпити й розвивати. Зараз система працює в режимі постійної компенсації: коли один канал стискається, навантаження перекладається на інші. Після війни завдання змінюється. Потрібно вибудувати архітектуру, у якій жоден маршрут не є єдиною точкою відмови, а вартість і надійність доставки стають передбачуваними.

    Глибоководні порти Великої Одеси залишаться основою. Їхнє відновлення та модернізація — не просто ремонт пошкоджених причалів і складів. Це створення надлишкових потужностей, які дозволять швидко перемикати потоки між терміналами у разі локальних пошкоджень або страхових обмежень. Важливо знизити залежність від окремих об’єктів: чим більше незалежних ліній завантаження, тим вища стійкість усієї системи. Паралельно необхідно повернути та розвивати порти Миколаєва і, в перспективі, Херсона — не як заміну Одесі, а як додатковий рівень глибини. Чим ширша географія морських виходів, тим менше шансів, що один удар або одна блокада паралізує весь експорт.

    Дунай має перестати бути виключно аварійним маршрутом. Для цього потрібні системні інвестиції в днопоглиблення, розвиток баржового флоту, модернізацію причалів в Ізмаїлі та Рені, а також тісніше стикування з румунською інфраструктурою, насамперед із Констанцою. Українську ділянку Дунаю має сенс інтегрувати в європейські транспортні мережі так, щоб вона працювала не лише в кризовий період, а й у звичайному режимі — для регіональних поставок і як резерв. Це знижує системний ризик і дає виробникам півдня країни коротший і передбачуваніший вихід.

    Сухопутні коридори потребують іншого підходу. Зараз вони дорогі та повільні через різну ширину колії, необхідність перевантаження й обмежену пропускну здатність прикордонних вузлів. Після війни критично важливо розширити ділянки європейської колії, побудувати сучасні перевантажувальні термінали та цифровізувати процедури на кордоні. Solidarity Lanes довели, що сухопутний маршрут може працювати в екстремальних умовах. Завдання — зробити його звичайним, відносно дешевим і передбачуваним каналом, а не тимчасовим рішенням на випадок закриття моря. Без зниження вартості та часу проходження кордону цей маршрут так і залишиться допоміжним.

    Не менш важливою є диверсифікація ринків. Залежність від європейського напрямку створює політичні та регуляторні ризики, які вже проявлялися у вигляді протестів фермерів і тимчасових обмежень. Розвиток прямих поставок до Північної Африки, на Близький Схід і в Азію через море знижує цю залежність. Для цього потрібні не лише порти, а й довгострокові торговельні угоди, логістичні хаби та контракти, які роблять українське зерно й олію звичним товаром на цих ринках. Чим ширша географія покупців, тим менший вплив будь-якого одного політичного чи логістичного збою.

    Зрештою, контроль над логістикою стає таким самим стратегічним ресурсом, як і самі виробничі потужності. Країна, яка може гарантовано доставити продукцію покупцеві за конкурентною ціною, зберігає можливість заробляти, інвестувати в наступний урожай і підтримувати макроекономічну стійкість. Країна, у якої цей контроль відсутній, залишається заручником чужих рішень — воєнних, політичних чи комерційних. Повоєнна архітектура українських експортних коридорів має будуватися саме з цього розуміння. Логістика перестає бути допоміжною функцією і перетворюється на один із ключових елементів економічної безпеки.

     

     

     

  • Мельник закликав позбавити РФ статусу в Радбезі ООН

    Мельник закликав позбавити РФ статусу в Радбезі ООН

    Постійний представник України при ООН Андрій Мельник виступив із різкою заявою під час відкритих дебатів Ради Безпеки ООН, закликавши міжнародну спільноту розглянути можливість позбавлення Російської Федерації статусу постійного члена Ради Безпеки через триваючу агресію проти України та систематичні порушення міжнародного права.

    Про це повідомляє “Укрінформ” із посиланням на виступ українського дипломата в Нью-Йорку.

    У своїй промові Мельник наголосив, що війна Росії проти України є одним із наймасштабніших і найжорстокіших конфліктів сучасності, який характеризується регулярними атаками по цивільній інфраструктурі, містах і мирному населенню. Він підкреслив, що характер російських дій має не випадковий, а системний і цілеспрямований характер, що, за його словами, ставить під сумнів здатність чинної системи міжнародної безпеки ефективно реагувати на подібні загрози.

    Дипломат звернув увагу на те, що, за оцінкою України, російська агресія вирізняється особливою жорстокістю серед сучасних воєнних конфліктів. Він зазначив, що удари завдаються не лише по військових об’єктах, а й по критичній інфраструктурі, житлових районах, лікарнях, енергетичних системах та об’єктах, що забезпечують життєдіяльність цивільного населення.

    Окремо Мельник підкреслив, що перші місяці поточного року стали, за його словами, одним із найтрагічніших періодів для цивільного населення України за весь час повномасштабної війни. Він наголосив, що кількість загиблих і поранених серед мирних жителів зростає на тлі інтенсифікації ракетних та дронових атак, які Росія здійснює по всій території країни.

    У виступі також була приділена увага зимовій кампанії ударів по енергетичній інфраструктурі України. За словами українського постпреда, ці атаки мали чітко виражений намір створити гуманітарний тиск на населення шляхом знищення або пошкодження об’єктів енергетики, що призвело до перебоїв з електроенергією, теплопостачанням і водопостачанням у різних регіонах країни. Мельник охарактеризував такі дії як спробу використання “холоду як зброї” проти цивільних.

    Окрему увагу дипломат приділив тактиці так званих “подвійних ударів”, коли після першої атаки по об’єкту або району через короткий проміжок часу здійснюється повторний обстріл. За його словами, така практика спрямована на ураження рятувальників, медичних працівників і цивільних служб, які прибувають на місце подій для ліквідації наслідків і допомоги постраждалим. Він назвав це грубим порушенням норм міжнародного гуманітарного права.

    Мельник наголосив, що міжнародно-правові зобов’язання щодо захисту цивільного населення втрачають реальну силу, якщо їх порушення не супроводжується механізмами відповідальності. На його думку, нинішня ситуація демонструє обмеженість існуючих інструментів Ради Безпеки ООН у випадках, коли один із її постійних членів сам є стороною конфлікту та агресором.

    У цьому контексті він закликав держави-члени ООН розпочати серйозну дискусію щодо політичних і юридичних шляхів можливого позбавлення Росії статусу постійного члена Ради Безпеки. Мельник підкреслив, що йдеться не лише про політичне рішення, а про необхідність реформування глобальної системи безпеки, яка, за його словами, має реагувати на сучасні виклики та запобігати безкарності за масові порушення міжнародного права.

    Він також звернувся до членів Ради Безпеки із закликом “протистояти цій гротескній реальності”, підкресливши, що без рішучих дій міжнародної спільноти ризик подальшої ерозії авторитету ООН лише зростатиме.

    Заява українського дипломата прозвучала на тлі триваючих обговорень реформування Ради Безпеки ООН, де вже тривалий час порушується питання її ефективності та здатності запобігати масштабним війнам і порушенням міжнародного права в умовах сучасних геополітичних конфліктів.

  • Сутички через українські прапори у Римі

    Сутички через українські прапори у Римі

    Посольство України в Італії повідомило про випадки агресії та дискримінації щодо людей із українськими прапорами під час масових заходів з нагоди Дня визволення Італії, які традиційно відзначаються 25 квітня. За інформацією дипломатичної установи, інциденти сталися під час святкувань у різних містах країни, зокрема в Римі, де відбуваються одні з найбільших публічних акцій.

    У своїй заяві посольство різко засудило будь-які прояви насильства та нетерпимості щодо громадян, які мирно висловлюють свою позицію, зокрема демонструючи українську символіку. Дипломати наголосили, що в умовах повномасштабної війни Росії проти України синьо-жовтий прапор став символом боротьби за свободу, незалежність і демократичні цінності.

    «Випадки агресії та дискримінації щодо людей, які тримають українські прапори під час сьогоднішніх святкувань, є абсолютно неприйнятними. Сьогодні український прапор символізує боротьбу за свободу, незалежність, демократію та людське життя проти жорстокої війни Росії», — зазначили в посольстві.

    За повідомленнями італійських медіа, під час заходів у Римі відбулися сутички за участі окремих груп учасників. Люди з українськими прапорами зазнали словесних образ, а в окремих випадках — фізичних нападів. Ситуація загострилася настільки, що до втручання були залучені правоохоронці. Поліція намагалася розділити учасників конфлікту та запобігти подальшій ескалації насильства.

    Також повідомляється, що на місце подій викликали медиків — частині постраждалих надали допомогу безпосередньо під час заходу. Водночас точна кількість постраждалих, як і ступінь отриманих травм, наразі офіційно не уточнюються. Правоохоронні органи Італії поки не оприлюднили детальної інформації щодо інцидентів, зокрема не повідомили про можливі затримання.

    День визволення Італії є однією з ключових державних дат країни. Він присвячений завершенню нацистської окупації та падінню фашистського режиму у 1945 році. Щороку 25 квітня по всій країні відбуваються марші, мітинги та меморіальні заходи, організовані як державними структурами, так і громадськими та політичними організаціями. Участь у них беруть тисячі людей, включно з представниками різних політичних рухів.

    Останніми роками ці заходи дедалі частіше стають майданчиком для ширших політичних дискусій, зокрема щодо міжнародних конфліктів і ролі Італії на світовій арені. Після початку повномасштабної війни Росії проти України у 2022 році українська тематика регулярно з’являється на подібних акціях — як у вигляді символіки, так і у формі публічних заяв чи виступів.

    На цьому тлі інциденти з агресією проти людей з українськими прапорами викликали значний резонанс. У посольстві України наголосили, що насильство щодо тих, хто виступає проти війни та порушень прав людини, є неприпустимим.

    «Насильство щодо тих, хто виступає проти щоденних убивств невинних людей, депортації дітей та спроб Росії знищити незалежну державу та її народ, викликає глибоке обурення та повне нерозуміння. Це не повинно повторитися», — підкреслили дипломати.

    Водночас українська сторона висловила вдячність уряду Італії та громадянам країни, які підтримують Україну. Італія залишається одним із партнерів України в Європейському Союзі, надаючи як політичну, так і гуманітарну допомогу. У країні проживає значна українська громада, яка активно бере участь у громадському житті та організовує заходи на підтримку України.

    Експерти зазначають, що подібні інциденти можуть бути пов’язані з різними політичними поглядами серед учасників масових заходів. Частина активістів у Європі виступає з критикою військової допомоги Україні або закликає до негайних мирних переговорів, що іноді призводить до конфліктів із проукраїнськими учасниками акцій. Водночас такі сутички залишаються поодинокими, і більшість заходів проходять мирно.

    На момент публікації матеріалу італійська влада не надала розгорнутої офіційної реакції на інциденти. Очікується, що після завершення перевірок правоохоронці оприлюднять додаткову інформацію щодо обставин подій, а також дадуть оцінку діям учасників конфліктів.

    Інциденти під час святкувань 25 квітня підкреслюють, що навіть події, присвячені історичній пам’яті та боротьбі за свободу, можуть супроводжуватися напруженням у сучасному політичному контексті. Для української сторони питання безпеки громадян і поваги до національної символіки за кордоном залишається особливо чутливим в умовах триваючої війни.

    Розслідування триває, а дипломатичні установи продовжують стежити за ситуацією та взаємодіяти з італійською владою щодо забезпечення прав і безпеки українців під час публічних заходів.

  • Прокуратура передала до суду справу подружжя з Херсона за співпрацю з РФ

    Прокуратура передала до суду справу подружжя з Херсона за співпрацю з РФ

    Херсонські прокурори скерували до суду обвинувальний акт стосовно місцевого подружжя, яких підозрюють у співпраці з Росією та поширенні інформації про українських військових.

    Як повідомили в обласній прокуратурі, слідство встановило, що жінка систематично поширювала проросійський контент у месенджері Telegram. У коментарях вона відкрито підтримувала дії Росії, виправдовувала збройну агресію проти України, закликала до захоплення території держави та прославляла російських військових.

    Окрім цього, за даними правоохоронців, вона передавала інформацію про розташування підрозділів Збройних сил України. Для збору даних жінка використовувала прикриття — під виглядом прогулянок із собакою обходила місцевість, фіксувала позиції військових і передавала ці відомості через месенджер.

    Слідство вважає, що вона усвідомлювала можливі наслідки своїх дій для обороноздатності країни.

    Водночас її чоловік, за даними прокуратури, також займався поширенням матеріалів, у яких виправдовував збройну агресію Росії проти України, підтримував окупацію та прославляв її учасників.

    Подружжя викрили у лютому цього року в Херсоні. Жінці інкримінують одразу кілька статей Кримінального кодексу України, зокрема пов’язані з поширенням інформації про ЗСУ та виправдовуванням агресії. Чоловіка обвинувачують за статтею щодо виправдовування та визнання правомірною збройної агресії РФ.

    Наразі справу передано до суду, де вирішуватиметься питання про їхню вину та покарання.

  • Понад 1 736 дітей постраждало в Україні внаслідок російської агресії – ОДП

    Понад 1 736 дітей постраждало в Україні внаслідок російської агресії – ОДП

    Діти у Донецькій, Харківській, Херсонській, Київській, Дніпропетровській, Миколаївській та Запорізькій областях найбільше постраждали внаслідок повномасштабної збройної агресії Російської Федерації.

    За інформацією Офісу генерального прокурора, що розмістилася у Телеграмі, окупанти забрали життя та поранили українських дітей. Зокрема, на ранок 27 січня 2024 року більше 1 736 дітей постраждали, із них 521 загинуло, а понад 1 215 отримали поранення різного ступеня тяжкості.

    Ці цифри, за офіційною інформацією ювенальних прокурорів, є попередніми, і триває робота з встановлення точних даних в місцях ведення бойових дій, на тимчасово окупованих та звільнених територіях.

    Найбільше постраждали діти у Донецькій області (505), Харківській (326), Херсонській (146), Київській (130), Дніпропетровській (111), Миколаївській (101), та Запорізькій (100). Також високі показники зафіксовано в Чернігівській (72) та Луганській (67) областях.

    Нагадаємо, що парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію, що стосується становища українських дітей, як тих, кого викрадає та прагне позбавити ідентичності Росія, так і тих, хто знаходить притулок в Європейському Союзі.

  • Баланс перемог і втрат: Україна в 2023 році

    Баланс перемог і втрат: Україна в 2023 році

    Рік 2023-го в Україні завершується під тінню невиконаних сподівань, супроводжуючись тривожними передчуттями наступного року. Поміж них виділяється невдача українського контрнаступу, але також варто відзначити ряд менш помітних, але значущих перемог Збройних Сил України (ЗСУ) на полі бою. Ці успіхи стали особливо цінними, враховуючи їх досягнення в умовах відсутності переваги в повітрі та техніці.

    На початку 2023 року Україна входила в рік з витоками обмеженого оптимізму, спричиненого успішними операціями зі звільнення Харківщини і Херсона. Військово-політичне керівництво України та її західні союзники розпочали анонсувати великий контрнаступ і детально описувати плани з викидання окупаційних військ.

    Однак реальність виявилась більш жорсткою, коли наступ ЗСУ на південному фронті врізався у могутні оборонні лінії російських сил. Події ще більше ускладнило техногенне лихо – підрив дамби Каховської ГЕС. За експертною думкою, цей інцидент можливо був спрямований на заваду просуванню українських військ і вчинений російськими військовими.

    Протягом року активних бойових дій жодна зі сторін не зуміла прорвати оборонні лінії противника. Відзначаючи це, головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний був змушений оголосити перехід до “позиційної війни” наприкінці осені.

    Проте за цей рік обидві сторони можуть зарахувати собі не менше ніж три вдалих та стільки ж неудачних операцій на фронті.

    Перемоги України

      1. Розблокування Чорного моря: Операція з блокування територіальних вод в Чорному морі, розпочата Російською Федерацією за декілька тижнів до повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року, призвела до серйозних труднощів. Порти та кораблі, як торговельні, так і військові, постраждали від російських ракет та безпілотників, призводячи до зупинення морського експорту, зокрема зерна, з України. У липні 2022 року вдалося розблокувати Чорне море, створивши “безпечний коридор” за посередництва ООН і Туреччини. Але ця угода тривала лише рік, і в липні 2023 російська влада вирішила вийти з неї, загрожуючи атакувати усі кораблі, що направлятимуться в українські порти. Україна вирішила впоратися з цією загрозою самостійно. Морські дрони завдали удачних ударів по російським кораблям і ракетному штабу Чорноморського флоту в Севастополі, змушуючи Кремль зменшити свої амбіції в цьому регіоні.  Наприкінці року стали очевидні позитивні результати цих заходів. З супутникових знімків, представлених у грудні, видно, що більшість кораблів Росії, здатних нести ракети “Калібр”, була евакуйована з Криму до Новоросійська. Це дозволило розблокувати морський експорт України. За чотири місяці цим безпечним коридором пройшли 302 кораблі, експортуючи приблизно 10 тонн продукції. Хоча ці показники ще не досягли довоєнного рівня, вони свідчать про кінцевий завершення “тотального домінування російського флоту” в Чорному морі, як підкреслив президент Зеленський.
    1. Поразка російських військ під Вугледаром та звільнення Роботиного і Кліщіївки: В останні дні січня і на початку лютого російська армія, реагуючи на болючі втрати на Харківщині та Херсонщині, розпочала енергійні наступальні операції. Незважаючи на успішні дії біля Бахмуту і Соледару, на південному заході Донеччини, неподалік від містечка Вугледар, російські війська зазнали важкої поразки. Українські сили, сфокусовані в самому населеному пункті, знищили декілька танкових колон противника. Російські війська, головним чином складаючись з морської піхоти Тихоокеанського флоту, намагалися прорватися до міста через відкриту місцевість, але стали жертвами вогню Збройних Сил України або потрапляли на мінні поля. У січні морпіхи РФ зазнали значних втрат і звернулися із заявою про великі втрати до губернатора Приморського краю, де базується 155-та бригада. Перед весною російські атаки втратили свою силу, а Україна, за словами The New York Times, виборола “найбільшу танкову битву” в цьому конфлікті. Ще дві важливі перемоги Збройних Сил України отримано в ході контрнаступу. В Запорізькій та Донецькій областях вдалося зупинити Времіївський виступ противника поблизу Великої Новосілки та прорвати першу лінію оборонних укріплень росіян поблизу Роботиного. Незважаючи на те, що ці операції вимагали значних зусиль і ресурсів ЗСУ, не дозволяючи розширити успіх на окуповані Бердянськ і Мелітополь, вдалося звільнити села Кліщіївка і Андріївка поблизу Бахмуту. Російські війська опинилися у складному становищі, загрожуючи втратити логістичні шляхи між Бахмутом і Горлівкою. Наприкінці року російські війська вирішили перейти в наступ на цих напрямках, спробуючи збалансувати скромні, але важливі успіхи українського контрнаступу.
    1. Стійкість плацдарму на Херсонщині: У середині листопада українська влада підтвердила довгочекані новини, які вже котилися в російських та українських соцмережах – Збройні Сили України успішно захопили плацдарм на лівому березі Херсонської області. Інформація про те, що українські військові періодично перетинали Дніпро та створювали позиції на окупованому росіянами березі, вже не раз з’являлася. Проте, це здебільшого виглядало як короткочасні диверсійні або розвідувальні операції. Створення такого тактичного плацдарму – це крок на зовсім інший рівень. Форсування водяної перешкоди та захоплення позицій на ворожому березі вважається однією з найскладніших військових операцій, і це набуває ще більшого значення, враховуючи умови, в яких українські війська здійснили це досягнення: без повітряного прикриття, без потужного річкового флоту, без переваги в техніці та відсутності понтонних переправ. Інтенсивні обставини, в яких утримується цей плацдарм біля села Кринка, піднімають питання доцільності його утримання. Українські бійці щоденно стикаються з ударами російської авіації, артилерії та вогнеметних систем. Володимир Путін характеризує цей плацдарм як “пастку” для українців, водночас західні ЗМІ висловлюють думку про “рішення, що самі себе руйнують” українського командування. Незважаючи на це, Україна продовжує тримати контроль над цією обмеженою територією на березі Дніпра, очікуючи на відповідний момент для розширення плацдарму та наступу в глибину окупованої Херсонщини.

    Поразки України

    Неудача контрнаступу: Той факт, що український контрнаступ не досяг поставлених цілей, визнають як військове, так і політичне керівництво України. Головнокомандувач Збройних Сил Валерій Залужний зауважив, що попередні прогнози передбачали глибокий прорив від ЗСУ та досягнення Азовського узбережжя. Проте, реальна ситуація на полі бою виявилась значно відмінною.

    “Якщо взяти за основу підручники НАТО та математичні розрахунки, які ми проводили під час планування контрнаступу, то 4 місяці, фактично, недостатньо для досягнення цієї мети – дійти до Криму, провести операції в Криму, повернутися і знову вийти туди і назад”, – зауважив головнокомандувач.

    Замість прориву на 80 км, українські війська змогли лише прорвати виступ приблизно на 15-17 км поблизу Роботиного. Протистоячи другій лінії російської оборони біля Токмака, вони не зуміли подолати її до настання осінньої непогоди. Проблемам також сприяли відсутність готових резервів, відсутність переваги в повітрі, недостаток засобів ППО та спецтехніки для розмінування.

    Недоліки української сторони включали відсутність далекобійних засобів ураження, а отримані від США касетні боєприпаси надходили занадто пізно та у обмеженій кількості.

    Російський головнокомандувач Валерій Герасімов, коментуючи відхилення українського наступу, показав карту, на якій вказано, що план ЗСУ передбачав одночасні атаки з боку Херсону та Запоріжжя. Здається, що цей план був скоригований російськими військовими, які в червні підірвали дамбу Каховської ГЕС, затопивши значні території Херсонщини і відклавши можливість форсування Дніпра на кілька місяців.

    Втрата Бахмуту: Події, які обидві сторони прозвали “Бахмутською м’ясорубкою”, тривали майже 8 місяців і завершилися втратою міста. Вже восени 2022 року загони найманців ПВК “Вагнер” наблизились до меж Бахмуту.

    В січні вони знайшли слабкий пункт і прорвали українську оборону в Соледарі. Це стало початком рішучої фази “бахмутської різанини”.

    Протягом майже 4 місяців українські сили тримали місто, опинившись в напівоточенні. ЗСУ змушені були користуватися лише однією дорогою для постачання, яка залишалася під вогнем ворога.

    У березні і квітні “вагнерівці” прорвались в житлові квартали Бахмуту, перетворюючи війну в міське середовище. Місто було фактично знищено постійними артилерійськими та авіаційними ударами РФ.

    У таких умовах українські війська поступово відступили на західні околиці міста. Лідер “Вагнера” Євгеній Пригожин оголосив про повне захоплення Бахмуту 20 травня.

    Українська влада так і не визнала цього, продовжуючи стверджувати, що деякі околиці міста залишаються під контролем. Втрата Бахмуту визнається поразкою України, не лише через втрату стратегічного промислового міста, але й через сумніви щодо доцільності тривалої оборони.

    За інформацією західних ЗМІ, ідея тримати “фортецю Бахмут” до кінця належала Зеленському, водночас головнокомандувач Залужний був проти цього рішення.

    Позитивною стороною в цій ситуації може бути  те, що після “бахмутської м’ясорубки” і величезних втрат, приватна військова компанія “Вагнер” практично припинила своє існування. І через 3 місяці після битви загинули командир “вагнерівців” Дмитро Уткін і власник ПВК Пригожин у загадковій авіакатастрофі.

    Напівоточення Авдіївки: На закінчення 2023 року український гарнізон у місті Авдіївка зазнає надзвичайно важких випробувань, знаходячись фактично в напівоточенні. “Коридор” для постачання Збройних Сил України або можливого виводу гарнізону обмежується лише 5-7 км.

    Російська армія розпочала потужний наступ на Авдіївку 10 жовтня. Бронетанкові колони здійснювали атаки одночасно зі східного, південного і північного флангів, залучаючи до операції приблизно 40-50 тисяч військових, підтриманих артилерією, бронетехнікою і авіацією.

    Несприятливою є та обставина, що просування російських сил навколо Авдіївки не можна вважати стрімким. Протягом майже 2 місяців їм вдалося просунутися лише на кілька кілометрів, перетнути оборонний рубіж у вигляді залізничної лінії на півночі і захопити частину “Авдіївської промки” на сході.

    За даними західних експертів, російські війська захопили приблизно 11 кв. км території, та понесли втрати у 13 тисяч бійців і сотнях одиниць техніки. Український гарнізон у Авдіївці залишається в складних умовах, особливо на фоні майже повного зруйнування місцевого коксохімічного заводу від щоденних обстрілів, армія РФ наближається до його території.

    Бої за село Степове на північному заході Авдіївки тривають, і їхні результати можуть визначити долю українських військ, перебуваючи в ризикованому становищі. Захоплення Росією цього села може призвести до повного оточення українських сил та перерізання їхніх шляхів постачання.

    В умовах такої несприятливої обстановки українські та міжнародні військові експерти все частіше ставлять під сумнів доцільність утримання Авдіївки за будь-яку ціну. Однак офіційний Київ на даний момент стверджує, що не має наміру відступати із своїх територій.