У Європі на тлі війни Росії проти України посилюються антиросійські настрої, що проявляються не лише в політичних рішеннях, а й у публічній риториці. Цю тенденцію аналізує українська письменниця Оксана Забужко, пов’язуючи її з нещодавніми політичними змінами в Угорщині та загальним переосмисленням ролі Росії в європейській історії.
Одним із ключових факторів, що привернув увагу, стали парламентські вибори 2026 року в Угорщині. У результаті голосування багаторічний прем’єр-міністр Віктор Орбан, який перебував при владі 16 років і був відомий своєю більш м’якою позицією щодо Росії, зазнав поразки. Його замінила опозиційна проєвропейська сила, що виступає за відновлення демократичних інститутів і тісніші зв’язки з ЄС.
Аналітики розглядають цю подію як важливий сигнал для всієї Європи, адже вона може означати ослаблення проросійського впливу в регіоні та зміну політичного курсу країни.
На цьому тлі в публічному дискурсі знову з’являються історичні гасла, зокрема «Ruszkik haza!» («Росіяни — геть!»), яке було символом угорського повстання 1956 року проти радянського впливу. Забужко наголошує, що нинішнє повернення подібної риторики має глибший сенс: воно означає не лише критику сучасної політики Кремля, а й переосмислення історичної ролі Росії в Європі.
За її оцінкою, важливим є саме те, що у сучасній Європі дедалі частіше звучить пряма критика Росії як держави, а не лише окремих політичних режимів чи історичних постатей. Якщо раніше в європейському дискурсі було прийнято розмежовувати «радянське» і «російське», або ж критикувати лише конкретних лідерів, то зараз, на тлі війни в Україні, відбувається ширше переосмислення.
Експерти підтверджують, що повномасштабна війна Росії проти України стала каталізатором змін у політичному мисленні Європи. Від 2022 року країни ЄС послідовно посилюють санкції, скорочують енергетичну залежність від російських ресурсів і переглядають свою безпекову політику. Особливо жорстку позицію займають держави Центральної та Східної Європи, для яких історичний досвід радянського впливу залишається важливим фактором.
Водночас у різних країнах ЄС підходи до Росії все ще відрізняються. Частина держав наполягає на жорсткому стримуванні, тоді як інші виступають за збереження каналів дипломатичного діалогу. Однак загальна тенденція свідчить про зростання критичного ставлення до Росії на рівні як політичних еліт, так і суспільства.
Окрему роль у цих процесах відіграє Україна. За словами Забужко, саме війна стала фактором, який «знімає» з Європи страх перед Росією та змушує по-новому оцінювати історичні події — від Угорщини 1956 року до Чехословаччини 1968-го. Таким чином, сучасні політичні процеси поєднуються з історичною пам’яттю, формуючи нову ідентичність європейської політики.
Політологи також відзначають, що зміна риторики — це не лише емоційна реакція, а й відображення глибших геополітичних змін. Ослаблення проросійських політичних сил у Європі, зростання підтримки України та посилення ролі НАТО і ЄС у безпековій політиці свідчать про структурну трансформацію континенту.
Таким чином, висловлювання Оксани Забужко відображає ширший процес: Європа поступово переходить від обережної критики до більш чіткої позиції щодо Росії. І хоча ця трансформація ще не завершена, події останніх років — зокрема війна в Україні та політичні зміни в окремих країнах — уже суттєво змінили тон і зміст європейського публічного дискурсу.