Golosnovinua.com

Позначка: безпека України

  • Багатонаціональні сили в Україні, частина системи стримування Росії

    Багатонаціональні сили в Україні, частина системи стримування Росії

    Одним із найбільш помітних елементів майбутньої системи стримування Росії може стати розміщення в Україні багатонаціональних сил європейських держав. Їхнє завдання відрізнятиметься від класичної моделі військової допомоги: присутність іноземних військовослужбовців безпосередньо на території України має створити додатковий ризик для Росії у разі нової агресії. Потенційний удар по об’єкту, де перебувають британські чи французькі військовослужбовці, вже не можна розглядати виключно як напад на Україну — наслідки такого рішення можуть безпосередньо зачепити державу, яка направила свій контингент. Саме тому значення таких сил визначатиметься не лише їхньою чисельністю, а й завданнями, які вони отримають.

    Паризька декларація передбачає створення багатонаціональних сил, які мають брати участь у довгостроковому стримуванні, підтримувати відновлення українських сил та діяти в кількох доменах — на суші, у повітрі та на морі. Водночас передбачається наявність власного командування, координації з українським Генеральним штабом та окремих об’єктів для розміщення озброєння і резервів. Однак сама декларація не є остаточною угодою про розміщення військ: для повноцінного розгортання знадобляться подальші юридичні та політичні рішення держав-учасниць.

    Саме тому питання полягатиме не стільки в кількості військовослужбовців, скільки в тому, де вони перебуватимуть і які завдання виконуватимуть. Контингент, розташований далеко від потенційно вразливих об’єктів і залучений виключно до підготовки українських військових, створює один рівень стримування. Підрозділи, безпосередньо пов’язані з аеродромами, портами, складами, ремонтними об’єктами чи системами ППО, створюють зовсім іншу ситуацію. У такому разі потенційна атака Росії від самого початку може зачепити військовослужбовців країн НАТО, а отже, політична ціна удару стає іншою.

    Водночас присутність іноземних сил не перетворює Україну на члена НАТО і не створює автоматичного механізму колективної оборони. Кожна країна зберігає власні правила ухвалення рішень, а командування контингентами залишається пов’язаним із національними урядами. Тому важливим елементом стане заздалегідь узгоджений порядок дій у разі нападу, включно із захистом особового складу, техніки та об’єктів. Окреме питання — реакція держав на можливі втрати серед їхніх військовослужбовців і готовність продовжувати місію після такого розвитку подій. Москва вже розглядає потенційну появу західних військ в Україні як окремий фактор військового протистояння. Це означає, що майбутня система працюватиме одночасно у двох напрямках: присутність іноземних сил може підвищувати ціну нової агресії, але водночас сама їхня присутність стає частиною військового розрахунку Росії.

  • «Перемовини можуть стати пасткою»: Залужний назвав головну помилку України та умову безпечного миру

    «Перемовини можуть стати пасткою»: Залужний назвав головну помилку України та умову безпечного миру

    Будь-які переговори з Росією без сильної, технологічної та деполітизованої української армії можуть перетворитися на пастку. Таку позицію висловив посол України у Великій Британії та колишній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний у колонці до 35-річчя Незалежності України. Він пов’язав нинішню велику війну з десятиліттями роззброєння, занепадом оборонної промисловості та надмірною вірою у зовнішні гарантії, а також закликав перетворити воєнний досвід України на нову систему національної та європейської безпеки.

    У своєму великому тексті Залужний фактично підбиває підсумок перших 35 років української незалежності й намагається відповісти на питання, чому країна врешті опинилася у найбільшій війні в Європі за десятиліття. На його думку, однією з головних причин стали втрачені можливості після 1991 року. Замість швидкого формування сильних інституцій, економіки, оборонної промисловості, науки й технологічної бази Україна багато років скорочувала військовий потенціал і втрачала стратегічні підприємства.

    Ексголовком ставить питання, наскільки виправданими були масове роззброєння, скорочення оборонних видатків і рішення, які послаблювали військовий потенціал молодої держави. Він наголошує: Україна втрачала не лише озброєння, а й заводи, виробничі компетенції, наукові школи та технології. Саме дефіцит такої бази сьогодні ускладнює створення повноцінної власної ракетної та протиракетної галузі.

    Окремий акцент Залужний робить на Будапештському меморандумі. На його переконання, головний урок цього документа полягає не просто в історії ядерного роззброєння, а в розумінні того, що безпека держави не може триматися лише на міжнародних запевненнях. Навіть найгучніші політичні гарантії не замінять власної здатності країни чинити опір і вести довготривалу боротьбу, якщо напад усе ж станеться.

    Залужний фактично проводить пряму лінію від подій 1990-х до 2014 року. Тоді, за його оцінкою, Україна вперше гостро відчула наслідки попередньої неготовності. Анексія Криму та початок війни на Донбасі змусили суспільство по-справжньому переоцінити роль Збройних сил. Армія почала відновлюватися, а безпека поступово стала однією з головних державних тем.

    Однак Мінські домовленості, на думку колишнього головнокомандувача, дали Україні лише обмежений час. Залужний формулює цей урок жорстко: шанс дається один раз. Якщо держава використовує паузу не для фундаментального посилення, а для відкладання проблем, у якийсь момент ці проблеми повертаються вже у формі війни. Саме так він оцінює дипломатичні маневри навколо Росії перед початком повномасштабного вторгнення.

    Ця логіка підводить Залужного до одного з найгучніших висновків його колонки — питання нинішніх переговорів із Москвою. Він не стверджує, що дипломатія сама по собі непотрібна. Навпаки, як можливий вихід із війни він згадує припинення вогню. Однак попереджає, що навіть переговорний процес може стати небезпечним, якщо Україна підійде до нього ослабленою.

    За його словами, найбільша пастка — це не сам факт переговорів, а слабка, деморалізована та заполітизована армія. Саме вона, в разі провалу домовленостей або нового нападу, може позбавити державу можливості вирватися з небезпечної ситуації. Тобто головною гарантією будь-якого мирного процесу має бути не документ, а здатність України завдати противнику неприйнятної ціни у разі повторної агресії.

    Залужний також наголошує, що після 2022 року сама природа війни радикально змінилася. Сучасне поле бою — це вже не тільки танки, артилерія, літаки та ракети. Дедалі більшу роль відіграють безпілотні системи, штучний інтелект, автономне управління, роботизовані комплекси, аналіз величезних масивів даних і стійкий супутниковий зв’язок.

    Саме тому Україна, за його словами, фактично стала одним із головних центрів військово-технологічної революції XXI століття. Чотири з половиною роки повномасштабного протистояння з Росією дали ЗСУ досвід ведення масштабної технологічної війни проти чисельно більшого противника — досвід, якого наразі немає навіть у більшості армій НАТО.

    Із цього Залужний робить стратегічний висновок: український воєнний досвід не можна втратити після завершення бойових дій. Його необхідно перетворити на доктрину, військові розробки — на потужний сектор економіки, а армію — на постійну систему стримування майбутньої агресії.

    Колишній головнокомандувач підкреслює, що для цього недостатньо просто купувати зброю. Справжня система безпеки має починатися значно раніше — з освіти, науки, підготовки інженерів, математиків, фізиків, конструкторів та фахівців із нових технологій. Саме наукова та виробнича спроможність визначатиме, чи зможе Україна самостійно створювати ракети, системи ППО, дрони, роботизовані комплекси й інші засоби війни майбутнього.

    Залужний також критично ставиться до спроб замінити справжню державну стратегію красивими інформаційними кампаніями. На його думку, маркетинг чи політичні гасла не здатні компенсувати відсутність системного планування. Потрібні чітка політична мета, науково обґрунтовані рішення та військова стратегія, підпорядкована довгостроковій меті держави.

    Водночас він розглядає Україну вже не як буфер між Росією та Заходом, а як одного з потенційних архітекторів нової європейської системи безпеки. За його оцінкою, саме український спротив остаточно показав неспроможність старої концепції «сірих зон», коли країни між Росією та НАТО фактично залишалися в геополітичній невизначеності.

    Україна, пише Залужний, уже опинилася в епіцентрі процесу формування нової безпекової архітектури Європи. Її Збройні сили мають унікальний бойовий досвід, а український оборонний сектор випробовує рішення, які згодом можуть визначати розвиток армій усього континенту. Питання, за його словами, лише в тому, чи готові самі європейські держави визнати ці нові реалії та відмовитися від підходів часів холодної війни.

    Особливе місце в колонці займає думка про те, що Росія не відмовилася від фундаментального заперечення української незалежності. Поки в Кремлі розпад СРСР сприймають як історичну помилку, Москва, за оцінкою Залужного, не матиме стимулу до справжнього довготривалого компромісу з Україною. Саме тому будь-яка система миру повинна будуватися з урахуванням можливості нової агресії.

    Водночас ексголовком переконаний, що Росія не здатна здобути стратегічну перемогу у великій війні. Проте для України цього недостатньо: завдання полягає не лише у виживанні під час нинішнього вторгнення, а й у створенні такої державної системи, яка зробить повторення подібної війни максимально малоймовірним.

    Саме тому головною метою найближчих років Залужний називає перетворення отриманого досвіду на довгострокову систему національної безпеки. Йдеться про сильні ЗСУ, власний оборонно-промисловий і науковий потенціал, стійкі державні інституції, підготовлене до спротиву суспільство та місце України в новій архітектурі європейської безпеки.

    Фактично головний меседж його колонки зводиться до одного: мир сам по собі не може бути гарантією безпеки. Навіть після припинення вогню Україна не має повторити помилку попередніх десятиліть і почати скорочувати оборону в очікуванні, що нової війни не буде. Навпаки, саме після завершення бойових дій сильна армія, технології та оборонна промисловість мають стати одним із фундаментів держави.

    Для Залужного це не лише військова задача. Він говорить про ширшу модель країни, в якій безпека повинна бути пов’язана з економікою, освітою, наукою, технологіями та історичною пам’яттю. Лише тоді, за його логікою, українська незалежність перестане залежати від чергової міжнародної домовленості та стане незворотною реальністю.

  • Залужний зробив гучну заяву про НАТО та назвав альтернативу для УкраїниЗалужний зробив гучну заяву про НАТО та назвав альтернативу для України

    Залужний зробив гучну заяву про НАТО та назвав альтернативу для УкраїниЗалужний зробив гучну заяву про НАТО та назвав альтернативу для України

    Посол України у Великій Британії Валерій Залужний заявив, що не бачить реальної перспективи вступу України до НАТО в тому вигляді, в якому Альянс існує сьогодні. На його думку, сучасна модель НАТО вже не відповідає безпековим викликам, які виникли після початку повномасштабної війни Росії проти України. Водночас він наголосив, що Київ має продовжувати активну співпрацю з державами-членами Альянсу, насамперед у сфері військових технологій та оборонних можливостей.

    Посол зазначив, що добре знає механізми роботи НАТО, адже протягом приблизно 12 років безпосередньо займався впровадженням стандартів Альянсу у Збройних силах України. За його словами, за цей час він неодноразово чув заяви про те, що Україна ось-ось стане членом НАТО, однак цього так і не сталося.

    “Дуже добре знаю НАТО. Років 12, мабуть, особисто займався тим, щоб ми оволоділи стандартами НАТО і слухав кожного року казки про те, що ось-ось-ось ми вступимо в НАТО. Ніколи ми в нього, на жаль, не вступимо!” – заявив Залужний.

    Водночас він пояснив, що його слова не означають відмову від співпраці з Альянсом. На його думку, проблема полягає не лише у складності самого процесу вступу, а й у тому, що НАТО потребує глибокого переосмислення та адаптації до нової безпекової реальності, сформованої війною в Україні.

    Залужний вважає, що найближчими роками Альянс, імовірно, залишатиметься у нинішньому форматі, тоді як Україна вже зараз потребує більш швидких та ефективних механізмів забезпечення власної безпеки.

    При цьому дипломат наголосив, що співробітництво з країнами НАТО залишається надзвичайно важливим. Насамперед Україна зацікавлена в отриманні доступу до сучасних оборонних технологій, серед яких антибалістичні системи, космічні можливості, засоби розвідки та інші високотехнологічні рішення, необхідні для протидії сучасним загрозам.

    Говорячи про майбутню архітектуру безпеки, Залужний припустив, що Україна може робити ставку на нові оборонні союзи, які формуватимуться в Європі. За його словами, одним із можливих напрямів є створення європейського військового безпекового блоку, який міг би стати ефективнішим інструментом реагування на сучасні виклики.

    Також він позитивно оцінив перспективи поглиблення співпраці України з Об’єднаними експедиційними силами (Joint Expeditionary Force, JEF), які очолює Велика Британія. За словами Залужного, ця структура вже має сформовані органи управління та функціонує з 2015 року, однак Україна поки що недостатньо працювала над інтеграцією до цього формату.

    “Україна буде прив’язуватися до блоків і союзів, які, мабуть, будуть формуватися. Імовірніше за все, ми будемо вести мову про європейський військовий безпековий блок”, – зазначив він.

    Водночас JEF не є аналогом НАТО. Це коаліція країн Північної Європи під проводом Великої Британії, яка не передбачає механізму колективної оборони або автоматичних гарантій захисту своїх учасників, подібних до статті 5 Північноатлантичного договору.

    Заява Залужного пролунала на тлі фактичного уповільнення дискусій щодо членства України в НАТО. Під час нещодавнього саміту Альянсу в Анкарі питання українського вступу не стало предметом окремого обговорення, попри участь у заході президента Володимира Зеленського.

    Водночас Україна продовжує розширювати співпрацю з європейськими оборонними форматами. Ще у листопаді 2025 року держава стала першою країною, яка не входить до JEF, але отримала статус розширеного партнера цього військового об’єднання, що відкриває додаткові можливості для поглиблення оборонної взаємодії з його учасниками.

  • “Коаліція охочих” отримала нового командувача: у Британії розкрили його місію щодо України

    Британський генерал-лейтенант Том Бейтман офіційно очолив Багатонаціональні сили для України, змінивши на цій посаді французького командувача. Його призначення відбулося на тлі активної підготовки “Коаліції охочих” до масштабних навчань, під час яких союзники планують відпрацювати сценарії можливого розгортання міжнародних сил для підтримки України.

    Про це повідомило Міністерство оборони Великої Британії.

    Церемонія передачі командування пройшла в оперативному штабі Багатонаціональних сил у Парижі. Призначення нового командувача збіглося із підтвердженням незмінної підтримки України з боку Великої Британії. Напередодні прем’єр-міністр країни Енді Бернем заявив, що Лондон разом із Францією й надалі відіграватиме провідну роль у роботі “Коаліції охочих”, яка об’єднує держави, готові брати участь у забезпеченні довгострокової безпеки України.

    Після вступу на посаду Том Бейтман заявив, що для нього є великою честю очолити Багатонаціональні сили для України. За його словами, він продовжить роботу, розпочату попереднім командуванням, і разом з українськими та міжнародними партнерами займатиметься підготовкою сил, які мають сприяти забезпеченню справедливого та тривалого миру.

    “Для мене велика честь перебрати командування Багатонаціональними силами для України тут, в її оперативному штабі в Парижі. Розвиваючи чудову роботу мого попередника та його команди, ми продовжимо тісно співпрацювати з нашими українськими та міжнародними партнерами, щоб підготувати сили, які допоможуть забезпечити справедливий і тривалий мир в Україні”, – наголосив Бейтман.

    У британському оборонному відомстві пояснили, що Багатонаціональні сили для України виконуватимуть два ключові завдання. Перше полягає у відновленні та зміцненні бойового потенціалу Збройних сил України. Йдеться про підготовку військовослужбовців, поповнення запасів озброєння, військової техніки та інших ресурсів, необхідних для ефективного стримування подальшої російської агресії.

    Друге завдання стосується гарантування безпеки. Зокрема, у перспективі передбачаються патрулювання повітряного простору та морських акваторій, що має створити необхідні умови для відновлення цивільного авіасполучення, розвитку економіки України та залучення іноземних інвестицій після завершення активної фази війни.

    Призначення нового командувача відбувається в період, коли країни-учасниці “Коаліції охочих” готуються до перших спільних навчань, під час яких відпрацьовуватимуть механізми можливої міжнародної місії з підтримки України. Раніше про проведення таких навчань повідомляв прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск.

    Водночас дискусія щодо формату майбутніх гарантій безпеки для України триває. Попри активну підготовку коаліції, окремі країни переглядають свою участь у відповідних ініціативах, що свідчить про складність формування єдиної довгострокової міжнародної моделі підтримки України після завершення війни.

  • Чому сирена іноді лунає після вибуху: у Міноборони пояснили головну причину

    Чому сирена іноді лунає після вибуху: у Міноборони пояснили головну причину

    Радник міністра оборони України, фахівець із військових технологій Сергій “Флеш” Бескрестнов пояснив, чому під час російських балістичних атак повітряна тривога іноді може спрацьовувати вже після прильоту ракети. За його словами, головною причиною є надзвичайно короткий час польоту балістичних ракет та особливості роботи міжнародної системи виявлення запусків. Про це Бескрестнов повідомив у своєму зверненні.

    Він зазначив, що інформація про підготовку до запусків або безпосередній старт російських ракет надходить Україні від міжнародних партнерів, які використовують сучасні засоби космічної розвідки та інші системи спостереження. Водночас деталі роботи цих технологій не розголошуються з міркувань безпеки.

    “Ніхто з нас не знає і не повинен знати, як вони отримують цю інформацію, але не треба бути надто розумним, щоб зрозуміти, що основним джерелом інформації є супутникове спостереження за точками запуску та система фіксації фактів запуску”, – пояснив Бескрестнов.

    За словами радника міністра оборони, після фіксації запуску інформація має пройти кілька етапів обробки та передачі до українських служб, які ухвалюють рішення про оголошення повітряної тривоги. Саме на цьому етапі навіть незначні технічні затримки можуть мати критичне значення, адже балістичні ракети летять до українських міст за лічені хвилини.

    Бескрестнов наголосив, що, наприклад, до Києва балістична ракета може долетіти приблизно за дві-чотири хвилини. Через настільки короткий проміжок часу будь-який збій у передачі інформації або затримка в роботі систем може призвести до того, що сигнал повітряної тривоги пролунає вже після вибуху.

    “Ракета долітає до Києва за 2-4 хвилини, тому час дуже обмежений. Будь-який збій системи призведе до затримки отримання інформації. Жодна система не може бути ідеальною, тому збої трапляються, і сигнал тривоги може запізнитися”, – зазначив він.

    Водночас експерт звернув увагу й на іншу ситуацію, яка часто викликає запитання серед українців: коли повітряну тривогу оголошують, але самого запуску ракети так і не відбувається. За його словами, це пов’язано з тим, що супутникові системи можуть зафіксувати активність на пускових установках, яка свідчить про підготовку до удару, однак з різних причин запуск у підсумку може бути скасований або відкладений.

    “Це відбувається тому, що супутники фіксують дії на пускових установках, які передують запуску ракет, а самих запусків з якоїсь причини може й не бути”, – пояснив радник.

    Як приклад Бескрестнов навів ситуації з так званими хибними тривогами щодо запусків російської ракети “Орєшник”. За його словами, у таких випадках супутники фіксували активність на пускових позиціях, однак вона не завжди завершувалася реальним запуском.

    “Пам’ятаєте, скільки разів лунала хибна тривога по “Орєшнику”? Це так само розвідувальні супутники візуально фіксують активність на пусковій установці, але чи відбудеться запуск, чи ні – незрозуміло”, – додав він.

    Заява Бескрестнова пролунала на тлі нещодавніх масованих російських атак по Україні, під час яких у Києві вже неодноразово фіксували випадки, коли сигнал повітряної тривоги збігався із моментом удару або лунав уже після вибухів. Зокрема, подібні ситуації сталися 8 та 11 липня під час застосування Росією балістичного озброєння.

    Окрім цього, раніше Сергій Бескрестнов попереджав про нові загрози з боку російської армії. За його словами, Росія нарощує виробництво нової крилатої ракети “Бандероль”, а також уже використовувала однойменний баражуючий боєприпас під час масованих ударів по Києву. За попередніми оцінками, цей безпілотний засіб ураження здатний долати відстань до 500 кілометрів і нести бойову частину масою до 150 кілограмів, що робить його ще одним небезпечним елементом російського арсеналу.

  • Повернення українців з-за кордону, що може змусити мільйони людей повернутися додому

    Повернення українців з-за кордону, що може змусити мільйони людей повернутися додому

    Станом на початок 2026 року за кордоном залишається понад 5,6 млн українців, з яких близько 4,37 млн перебувають під тимчасовим захистом у країнах ЄС. Це найбільше вимушене переміщення в Європі з часів Другої світової війни.

    До кінця 2025 року з-за кордону повернулося близько 1,1 млн осіб за даними IOM. З урахуванням внутрішньо переміщених осіб загальна кількість тих, хто повернувся, перевищує 4,4 млн. Однак прогнози Центру економічної стратегії (п’ята хвиля, лютий 2026) залишаються стриманими. У базовому сценарії очікується повернення близько 1,6 млн, в оптимістичному до 2,2 млн, у песимістичному лише 1,3 млн.

    Серед 1,1 млн тих, хто повернувся, більшість становлять люди, які виїжджали в перші місяці повномасштабного вторгнення і повернулися, коли лінія фронту відійшла від їхніх регіонів. Ці повернення часто носять тимчасовий характер. При новому витку обстрілів або енергетичній кризі багато хто знову виїжджає.

    Дослідження CES показує стабілізацію намірів на рівні 43% тих, хто бажає повернутися, при цьому 36% не планують або сумніваються. Ті, хто вже повернувся, здебільшого мають міцні сімейні зв’язки в Україні, виїжджали через прямі бойові дії та отримали компенсацію або відновили житло. Глибоко інтегровані за кордоном, з дітьми в місцевих школах, стабільною роботою та соціальною мережею, повертаються значно рідше.

    Зростання виїзду молодих чоловіків у 2025 році

    Рішення 2025 року про вільний виїзд чоловіків 18-22 років для навчання та роботи суттєво змінило структуру міграції. За даними CES та ZOiS Berlin, частка молодих чоловіків серед біженців зросла на 25%. Кожний четвертий у цій групі залишив країну саме після послаблення.

    Мотивація була раціональною, а не панікою. 70% молодих людей називали головною причиною постійну загрозу життю та здоров’ю. Далі йшли страх мобілізації, переривання кар’єри та болісне відчуття «втрачених років». Багато з них уже мали якісну освіту, хороше знання іноземних мов та певну фінансову подушку, що дозволяло їм відносно швидко адаптуватися за кордоном. Основні країни призначення, які вони обирали: Німеччина, Польща та Чехія.

    Рівень зайнятості в цій групі сягає 49%. Але психологічна ціна виявилася дуже високою. Майже третина молодих чоловіків зазначає серйозні проблеми з ментальним здоров’ям, що майже вдвічі перевищує середні показники. Багато хто стикається з хронічним стресом, тривожністю та відчуттям відірваності від батьківщини.

    Нова реальність для українських біженців у Європі

    Первісна солідарність Європи була справді вражаючою та безпрецедентною за своїми масштабами. Польща прийняла понад 2 млн українців за лічені тижні, а понад 90% поляків активно підтримували надання допомоги. Європейський Союз уперше в своїй історії застосував Директиву про тимчасовий захист у такому величезному масштабі, що дозволило мільйонам людей швидко отримати легальний статус, доступ до ринку праці, освіти та медичних послуг.

    Крістін Гойєр, представниця UNHCR у Польщі, у березні 2022 року заявила: «Це була величезна робота з боку людей, місцевих громад, муніципалітетів та уряду Польщі щодо прийому та розміщення новоприбулих».

    До 2026 року ситуація помітно змінилася. Під тимчасовим захистом залишаються 4,37 млн українців, основні країни прийому: Німеччина, Польща та Чехія. Рівень зайнятості серед біженців досяг 57%, а завдяки високій кваліфікації багатьох українців вдалося частково закрити хронічні кадрові дефіцити в ключових секторах економіки.

    Однак на тлі затяжної війни поступово наростає втома приймаючих суспільств. Політичний дискурс дедалі частіше акцентує увагу на «справедливості» розподілу ресурсів між власними громадянами та біженцями.

    Європейські держави починають поступово посилювати або коригувати умови перебування українських біженців. Значне фінансове навантаження на бюджети. Виплати допомоги, медична допомога та освіта вимагають великих витрат. Зростання популярності правих та антиміграційних партій змушує уряди демонструвати турботу про власних громадян в першу чергу. Також існують побоювання довгострокового «звикання» до допомоги та зниження мотивації до повернення.

    У результаті в низці країн обговорюють або вже запроваджують обмеження. Йде скорочення термінів та обсягів соціальної підтримки, жорсткіші вимоги до працевлаштування, перевірки реальної потреби та поступовий перехід від масового тимчасового захисту до індивідуальних рішень. Ці зміни посилюють відчуття невизначеності та тимчасовості статусу серед біженців. Для багатьох це створює додатковий психологічний тиск та бюрократичні бар’єри. Парадоксальним чином, чим довше триває така невизначеність, тим міцніше частина людей вбудовується в нове життя, шукає стабільну роботу, влаштовує дітей у школи та намагається мінімізувати ризики, пов’язані з поверненням. У підсумку ймовірність повернення в Україну для значної частини біженців лише знижується.

    Фактори та механізми, що стимулюють повернення

    В Україні вже впроваджено деякі корисні програми — єВідновлення (компенсації за житло), платформа «Ukraine is Home» (інформація та пробні поїздки без втрати статусу), підтримка IOM, програми визнання кваліфікацій та пільги для роботодавців. Однак цих заходів явно недостатньо, щоб повернути більшу частину українців. Вони залишаються фрагментарними, залежать від зовнішнього фінансування та слабо скоординовані з майбутнім завершенням тимчасового захисту в ЄС після березня 2027 року. Окремих інструментів не вистачає для вирішення завдання такого масштабу, потрібна повноцінна комплексна стратегія.

    Повернення визначають кілька ключових факторів. Безпека — безумовна основа, без реального покращення ППО, розмінування та стабільної енергетики масового повернення чекати не доводиться. Не менш важливо відновлення житла та інфраструктури, без видимого прогресу сім’ї з дітьми не наважаться повернутися.

    Вирішальну роль відіграють економічні стимули, якісні робочі місця, допомога з переїздом, визнання кваліфікацій та підтримка бізнесу. Емоційні заклики працюють лише за наявності реальної матеріальної перспективи. Важливою є й соціально-психологічна реінтеграція — ПТСР, моральна травма та проблеми адаптації дітей вимагають системної допомоги. Усе це має спиратися на довіру до держави та прозору комунікацію.

    Перспективи розвитку подій і необхідні кроки

    Повернення українців матиме поступовий та селективний характер. В першу чергу повернуться ті, хто зберіг міцні сімейні зв’язки, житло та можливості працевлаштування в Україні. Водночас глибоко інтегровані сім’ї та молоді спеціалісти, як правило, залишаться за кордоном або перейдуть на «човникову» модель життя між країнами.

    Головний стратегічний ризик — втрата значної частини людського капіталу, особливо покоління 2025 року. Це поглибить кадровий дефіцит у ключових галузях, посилить демографічний спад та соціальну фрагментацію суспільства. Крім того, Україна може втратити цінні європейські компетенції та досвід, які могли б суттєво прискорити післявоєнне відновлення.

    У разі реалізації продуманої стратегії повернення 1,5-2 млн осіб, навпаки, стане потужним каталізатором відродження країни. Притік кваліфікованих кадрів, підприємців та нових знань здатен дати значний імпульс економічному та соціальному розвитку.

    Для цього Україні необхідна офіційна національна стратегія повернення та реінтеграції, яка об’єднає розрізнені зусилля в єдину систему. Стратегія має передбачати комплексний пакет заходів підтримки сімей, включаючи фінансову допомогу, пріоритетне житло та працевлаштування, медичний супровід, а також чітку координацію з ЄС щодо завершення тимчасового захисту після березня 2027 року. Особливу увагу потрібно приділити прискореному відновленню житла та критичної інфраструктури в регіонах повернення, створенню масштабної системи психологічної допомоги, сімейної терапії та підтримки освіти дітей. Ключовими елементами мають стати регулярна прозора комунікація з громадянами та постійний координаційний орган, відповідальний за реалізацію та моніторинг стратегії.

    Масового автоматичного повернення не відбудеться. Лише поєднання реальної безпеки, видимого прогресу у відновленні, економічних можливостей та якісної соціально-психологічної реінтеграції здатне принципово змінити ситуацію. До березня 2027 року в України залишається обмежене вікно можливостей. Чим оперативніше та переконливіше буде запропонована стратегія, тим більше людей зроблять вибір на користь повернення. Зволікання загрожує необоротною втратою людського капіталу та суттєвим уповільненням відновлення країни на десятиліття. Успішна реалізація, навпаки, дозволить трансформувати одну з найбільших міграційних хвиль сучасності у стратегічний ресурс національного відродження.

     

  • Сирський: РФ може атакувати Чернігівщину з півночі

    Сирський: РФ може атакувати Чернігівщину з півночі

    Російські окупаційні війська розглядають кілька сценаріїв нових наступальних операцій на північному напрямку, і одним із найбільш імовірних варіантів може стати активізація бойових дій у напрямку Чернігівської області. Україна, за словами військового керівництва, вже враховує такі загрози у своєму оперативному плануванні та готується до можливих спроб розширення фронту з боку Росії.

    Про це в інтерв’ю ТСН заявив головнокомандувач Збройних сил України Олександр Сирський. Він зазначив, що російське політичне та військове керівництво продовжує опрацьовувати різні варіанти наступальних операцій, які можуть включати як напрямки з території Російської Федерації, так і потенційне використання території Білорусі як плацдарму для нових атак.

    За словами Сирського, російський диктатор Володимир Путін поставив перед Генеральним штабом РФ завдання прорахувати кілька сценаріїв розвитку наступальних дій, серед яких фігурують як великі стратегічні цілі, включно з Києвом, так і альтернативні напрямки тиску на українську оборону. Йдеться про комплексне планування, яке передбачає не лише прямі атаки, а й спроби створення додаткових загроз на різних ділянках фронту.

    Головнокомандувач ЗСУ підкреслив, що російське військове командування підготувало декілька можливих варіантів операцій, однак Україна уважно аналізує всі ознаки підготовки противника. Він окремо зазначив, що варіант використання території Білорусі як плацдарму для наступу також залишається в полі зору українського військового керівництва, хоча, на його думку, наразі існують сумніви щодо готовності білоруської влади надати свою територію для повторного вторгнення.

    Водночас, за оцінкою Сирського, більш реалістичним сценарієм у короткостроковій перспективі є наступальні дії з території самої Росії, зокрема з Брянської області. Саме цей напрямок, за його словами, може бути використаний для спроби тиску на українську оборону на півночі, без прямої спроби повторного удару на Київ, але з потенційною метою просування вглиб території України, зокрема у напрямку Чернігівської області.

    Він пояснив, що одна з головних тактичних цілей Росії полягає у тому, щоб змусити українське командування розпорошити резерви та перекинути частину сил із найбільш активних напрямків фронту на північ. Таким чином, на думку українського військового керівництва, противник намагається створити додатковий тиск уздовж усього фронту, розтягнути оборонні можливості України та зменшити її здатність до маневрування резервами.

    Сирський наголосив, що українські сили оборони вже враховують подібні сценарії та продовжують посилювати оборону на північному напрямку, зокрема шляхом укріплення позицій, розвідки та моніторингу пересування російських військ у прикордонних регіонах. Він також підкреслив, що Україна виходить із того, що Росія не відмовляється від планів подальшої ескалації та прагне зберігати тиск одразу на кількох напрямках.

    Окремо в українському військово-політичному керівництві раніше неодноразово заявляли про ризики повторного використання білоруської території у військових цілях. Президент України Володимир Зеленський попереджав, що Росія може продовжувати розбудовувати інфраструктуру поблизу українського кордону на території Білорусі, зокрема логістичні об’єкти, які потенційно можуть бути використані для підтримки майбутніх операцій.

    Водночас у Мінську публічно запевняють, що не зацікавлені у прямому залученні до війни проти України, однак українська сторона разом із партнерами продовжує розглядати білоруський напрямок як один із потенційних ризиків для безпекової ситуації в регіоні. На цьому тлі ситуація на північному кордоні залишається динамічною, а українське командування продовжує оцінювати всі можливі сценарії розвитку подій з урахуванням активності російських військ у прикордонних областях.

  • Чубаров назвав умови, за яких Росія може почати виводити війська з Криму

    Чубаров назвав умови, за яких Росія може почати виводити війська з Криму

    Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров вважає, що подальше посилення ізоляції тимчасово окупованого Криму, а також ускладнення постачання пального та електроенергії для російського військового угруповання на півострові можуть стати факторами, які змусять Кремль або розпочати переговорний процес, або поступово виводити свої війська з території півострова.

    У коментарі Чубаров звернув увагу на те, що ситуація в окупованому Криму поступово змінюється і характеризується зростанням внутрішньої напруги. За його словами, наразі про відкриту паніку серед російських військових або цивільного населення говорити ще зарано, однак психологічний стан і загальний рівень невпевненості на півострові помітно зростають. Він зазначив, що це вже відображається у настроях у проросійських інформаційних джерелах та соціальних мережах, де жителі Криму дедалі частіше висловлюють невдоволення діями окупаційної влади, зокрема відсутністю зрозумілих пояснень щодо безпекових ризиків і подальших перспектив розвитку ситуації.

    Чубаров підкреслив, що ключовим елементом стійкості російської військової присутності в Криму є логістика, яка забезпечує постачання всіх необхідних ресурсів для функціонування угруповання. За його словами, наразі постачання здійснюється переважно двома маршрутами — через Керченський міст та сухопутний коридор, який проходить через тимчасово окуповані території півдня України, зокрема Маріуполь і Мелітополь. Саме ці шляхи забезпечують доставку пального, боєприпасів, військової техніки, продовольства та інших ресурсів, необхідних для підтримки боєздатності російських сил на півострові.

    На думку голови Меджлісу, у разі порушення цих логістичних маршрутів, а також у випадку системних проблем із постачанням електроенергії та пального, утримання значного військового угруповання в Криму стане для Росії вкрай складним завданням. Він вважає, що саме така ситуація може поставити перед Кремлем стратегічний вибір між двома сценаріями — початком політичних переговорів або поступовим згортанням військової присутності на півострові.

    Окремо Чубаров наголосив, що потенційний початок евакуації російських військових із Криму може стати критичним психологічним моментом як для окупаційних структур, так і для місцевого населення. На його переконання, саме тоді може виникнути справжня паніка, оскільки відхід військових сигналізуватиме про втрату Росією контролю над ситуацією та неможливість гарантувати стабільність на окупованій території.

    Ці заяви пролунали на тлі повідомлень про запровадження окупаційною владою Криму режиму надзвичайної ситуації регіонального характеру, який почав діяти 26 червня одночасно на території півострова та в Севастополі. Представники окупаційної адміністрації пояснювали це необхідністю врегулювання економічних, фінансових та організаційних процесів, однак не уточнювали реальних причин таких рішень, що додатково підживлює інформаційну невизначеність у регіоні.

    На цьому тлі Чубаров також звернув увагу на загальну динаміку розвитку ситуації довкола Криму, зазначивши, що будь-яке посилення тиску на військову інфраструктуру окупантів може мати довгострокові наслідки для здатності Росії утримувати контроль над півостровом. Він підкреслив, що логістична вразливість Криму залишається одним із ключових факторів, який у перспективі може суттєво вплинути на перебіг подій.

    Водночас українське керівництво неодноразово заявляло, що дії щодо тимчасово окупованих територій, включно з Кримом, є частиною стратегічно спланованих кроків. Президент України Володимир Зеленський раніше наголошував, що у разі посилення міжнародної підтримки Україна зможе створити умови, за яких Росія буде змушена розглядати варіанти завершення війни. У цьому контексті оцінки Чубарова відображають ширший погляд на потенційні механізми тиску, які можуть вплинути на рішення Кремля щодо подальшого перебування його військ у Криму.

  • Після ультиматуму Зеленського: у Білорусі раптово перестали працювати ретранслятори для “Шахедів”

    Після ультиматуму Зеленського: у Білорусі раптово перестали працювати ретранслятори для “Шахедів”

    Президент України Володимир Зеленський повідомив, що на території Білорусі припинили роботу ретранслятори, які Росія використовувала для наведення ударних безпілотників типу Shahed під час атак на Україну. За його словами, відповідне обладнання перестало функціонувати з 22 червня.

    Про це глава держави заявив під час спілкування з журналістами, коментуючи ситуацію навколо російських атак дронами та використання білоруської території у війні проти України.

    За словами Зеленського, інформацію про припинення роботи ретрансляторів йому доповіли Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський та українська розвідка.

    “За наявною інформацією, яку мені доповідав головком, а також розвідка, з 22 червня відповідні ретранслятори припинили свою роботу на території Білорусі”, – заявив президент.

    Водночас глава держави уточнив, що наразі немає підтвердження щодо демонтажу цього обладнання. Українські спецслужби продовжують стежити за ситуацією та аналізувати подальші дії білоруської сторони.

    “Чи демонтовані вони – я не знаю. Але факт, що на сьогодні ретранслятори не працюють”, – наголосив Зеленський.

    Заява президента пролунала менш ніж через тиждень після його жорсткого звернення до самопроголошеного президента Білорусі Олександра Лукашенка. 19 червня Зеленський вимагав прибрати обладнання, яке, за даними української сторони, Росія використовувала для покращення навігації та координації польотів дронів-камікадзе під час атак на українські міста.

    Тоді глава держави заявив, що білоруська влада має тиждень для виконання цієї вимоги. У разі бездіяльності Україна залишала за собою право самостійно усунути загрозу.

    Тема використання білоруської території Росією залишається однією з найчутливіших у безпекових відносинах між Києвом та Мінськом. Після початку повномасштабного вторгнення Росія неодноразово використовувала територію Білорусі для запуску ракет, перекидання військ та логістичної підтримки своїх операцій проти України.

    Останніми місяцями українські військові та прикордонники фіксували маршрути польотів російських ударних безпілотників поблизу українсько-білоруського кордону. За даними моніторингових груп, частина таких маршрутів могла використовуватися для обходу української протиповітряної оборони.

    Цікаво, що 24 червня білоруські незалежні медіа звернули увагу на зміну тактики російських атак. За їхніми спостереженнями, російські дрони більше не рухаються вздовж українсько-білоруського кордону, як це відбувалося раніше.

    Цю інформацію частково підтвердив речник Державної прикордонної служби України Андрій Демченко. Він зазначив, що останнім часом дійсно не фіксувалося використання цього маршруту для запуску ударних безпілотників.

    Водночас офіційний Мінськ поки не коментував заяви української сторони. Жодних повідомлень про демонтаж або вимкнення обладнання білоруські державні органи не оприлюднювали.

    Експерти зазначають, що навіть тимчасове припинення роботи таких ретрансляторів може ускладнити російським військам планування атак безпілотниками на окремих напрямках. Однак остаточні висновки щодо ефективності цього кроку можна буде зробити лише після аналізу подальших дій Росії та інтенсивності нових повітряних ударів.

    Українська влада наголошує, що продовжує відстежувати будь-які об’єкти на території Білорусі, які можуть використовуватися для підтримки російської військової агресії. За словами Зеленського, ситуація перебуває під постійним контролем військового командування та розвідки.

    Поки що залишається відкритим питання, чи стало вимкнення ретрансляторів наслідком політичного рішення Мінська, технічних причин або результатом інших процесів, про які офіційно не повідомляється.

  • Уряд перекинув кошти НКРЕКП на армію

    Уряд перекинув кошти НКРЕКП на армію

    Уряд України ухвалив рішення про додаткове спрямування 220 мільйонів гривень на потреби Сил оборони за рахунок коштів, які були передбачені на фінансування Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП). Про це повідомила прем’єр-міністерка Юлія Свириденко, наголосивши, що рішення ухвалене в межах перерозподілу невикористаних бюджетних видатків.

    За її словами, йдеться про кошти, які залишилися невитраченими в межах затверджених бюджетних програм і тепер будуть спрямовані на посилення обороноздатності держави. Уряд підкреслює, що в умовах триваючої повномасштабної війни проти Росії пріоритетність фінансування сектору безпеки та оборони є визначальним принципом формування та коригування державного бюджету.

    Згідно з рішенням Кабінету міністрів, 100 мільйонів гривень буде спрямовано на підготовку кадрів Національної гвардії України. Ці кошти мають бути використані для посилення навчальної інфраструктури, організації підготовчих програм та підвищення рівня професійної підготовки особового складу, який залучається до виконання завдань у зоні бойових дій та в тилових операціях із забезпечення безпеки.

    Ще 70 мільйонів гривень уряд виділив Міністерству оборони України. Ці кошти підуть на розвиток, закупівлю, модернізацію та ремонт озброєння і військової техніки, що є одним із ключових напрямів підтримки армії в умовах інтенсивних бойових дій. Урядові посадовці зазначають, що оновлення технічної бази Збройних сил є критично важливим для збереження обороноздатності держави та ефективного протистояння агресії.

    Окремо 50 мільйонів гривень спрямовано на потреби Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Фінансування передбачає забезпечення оперативної діяльності розвідувальних підрозділів, які працюють у складних умовах підвищених безпекових ризиків і відіграють важливу роль у зборі та аналізі інформації про дії противника.

    У Кабінеті міністрів наголошують, що подібні рішення є частиною системної політики держави щодо оперативного перерозподілу фінансових ресурсів на користь сектору оборони. Такий підхід дозволяє швидко реагувати на потреби військових та спрямовувати бюджетні залишки на найпріоритетніші напрями, пов’язані із захистом країни.

    Уряд також підкреслює, що фінансування оборони залишається безумовним пріоритетом державної політики, а всі доступні фінансові інструменти використовуються для посилення безпеки та стійкості держави в умовах війни. За словами посадовців, подібні перерозподіли дозволяють підвищувати ефективність використання бюджетних коштів без збільшення загального навантаження на державний бюджет.

    Нагадаємо, раніше уряд повідомляв про розширення форматів контрактної служби у Збройних силах України, зокрема запровадження нових піхотно-штурмових, бойових і базових контрактів. Водночас у проєкті державного бюджету на 2026 рік не передбачено додаткового фінансування окремих експериментальних програм підвищення виплат військовослужбовцям, що викликає подальші дискусії щодо балансу між поточними витратами та довгостроковими реформами у секторі оборони.