В Україні дедалі активніше обговорюють проблему самовільного залишення військових частин (СЗЧ) і її вплив на обороноздатність країни. За оцінками військових, кількість таких випадків може сягати сотень тисяч, і ця цифра вже виходить за межі суто дисциплінарного питання, перетворюючись на стратегічну проблему для армії.
Військовослужбовець ЗСУ Ілля Шполянський заявив, що держава має переглянути підхід до цієї категорії військових і розглядати їх не як «порушників», а як важливий кадровий ресурс. На його думку, значна частина тих, хто залишив службу, має бойовий досвід і може бути повернута до війська за умови створення адекватних механізмів.
За словами військового, нинішня система мобілізації та роботи територіальних центрів комплектування (ТЦК) має серйозні недоліки. Він стверджує, що часто мобілізуються люди з обмеженою придатністю, які не можуть виконувати бойові завдання. У результаті вони опиняються у тилових підрозділах, де не мають чітких функцій, але потребують фінансування та забезпечення.
«Це шлях у нікуди. Держава витрачає великі ресурси на людей, які не можуть бути ефективно використані на фронті», — наголошує Ілля Шполянський.
Водночас, за його оцінками, існує інша категорія військових — ті, хто самовільно залишив частину після тривалого перебування на службі. Багато з них мають досвід участі у бойових діях, пройшли підготовку і можуть швидко повернутися до виконання завдань. Однак через складну бюрократичну систему їх повернення у стрій фактично заблоковане.
Однією з ключових проблем він називає перевантаження Державне бюро розслідувань. У прифронтових регіонах, за його словами, розгляд справ щодо СЗЧ може тривати від одного до двох років. Це створює ситуацію, коли військові не мають реальної можливості легально повернутися до служби, навіть якщо вони цього хочуть.
Експерти зазначають, що проблема СЗЧ дійсно є складною і багатогранною. Вона включає не лише дисциплінарні аспекти, а й питання морального виснаження військових, тривалого перебування на фронті, поранень, психологічного стану та конфліктів у підрозділах. Частина військових залишає службу не через небажання воювати, а через об’єктивні обставини.
У цьому контексті пропозиції щодо повернення таких військових у стрій набувають особливої актуальності. Ілля Шполянський пропонує запровадити фінансові стимули для діючих військових, які допомагатимуть залучати колишніх бійців назад до підрозділів. Зокрема, йдеться про виплату премій у розмірі близько 50 тисяч гривень за кожного повернутого військовослужбовця.
На його думку, це буде дешевше та ефективніше, ніж витрачати ресурси на пошук нових мобілізованих, їх навчання та забезпечення. Адже підготовка одного нового бійця потребує значних коштів і часу, тоді як досвідчені військові вже мають необхідні навички.
Водночас експерти з безпеки застерігають, що впровадження таких механізмів потребує комплексного підходу. Повернення військових із СЗЧ має супроводжуватися чіткими юридичними процедурами, системою реабілітації та оцінкою їхньої придатності до подальшої служби.
Крім того, важливо розрізняти різні категорії таких військових. Як зазначає Шполянський, є велика різниця між тими, хто залишив частину після кількох років служби, і тими, хто не приступив до виконання обов’язків після навчального центру. У цих випадках підходи до повернення мають бути різними.
Проблема СЗЧ також має соціальний вимір. Вона впливає на довіру до системи мобілізації, ставлення суспільства до армії та загальну ефективність оборонного сектору. Саме тому її вирішення потребує не лише силових або каральних методів, а й гнучкої політики, яка враховує реалії війни.
У державних структурах поки що не оголошували про конкретні зміни у підходах до цієї проблеми. Однак тема дедалі частіше піднімається у публічному просторі, що може свідчити про підготовку до реформ у сфері мобілізації та управління кадровим потенціалом армії.
Дискусія навколо СЗЧ виходить на новий рівень. Замість того щоб розглядати цю проблему виключно як порушення дисципліни, військові пропонують бачити у ній можливість для посилення армії за рахунок повернення досвідчених бійців. Реалізація таких підходів може суттєво вплинути на ефективність ЗСУ в умовах тривалої війни.
