Позначка: Боржава

  • Аукціон АРМА віддав сотні гектарів Карпат людям із групи Льовочкіних

    Аукціон АРМА віддав сотні гектарів Карпат людям із групи Льовочкіних

    8 січня 2026 року Агентство з розшуку та менеджменту активів продало 460 гектарів землі на полонині Боржава в Закарпатській області за 89,5 мільйона гривень.

    Земельні ділянки були поділені на три лоти, для яких одночасно провели три окремі торги. Усі вони відбувалися за процедурою так званого голландського аукціону — формату, за якого стартова ціна поступово знижується, доки перший учасник не погодиться на купівлю. У кожному з аукціонів був лише один учасник, що дозволило викупити активи за мінімально можливими цінами.

    Так, Андрій Вінграновський придбав ділянку площею 26,7 гектара за 5,4 мільйона гривень при стартовій ціні 10,4 мільйона, а також лот у 199,1 гектара за 39,1 мільйона гривень замість початкових 75,2 мільйона. Ще 234,77 гектара за 45 мільйонів гривень при стартовій ціні 88,2 мільйона викупив Ігор Власюк.

    У підсумку середня ціна однієї сотки землі в Карпатах склала близько двох тисяч гривень. Для порівняння, ще в листопаді 2024 року АРМА публічно заявляло, що очікує отримати від продажу цих земель понад один мільярд гривень.

    Згідно з даними сервісу Opendatabot, Андрій Вінграновський є власником компанії «Омбрі Інвестмент», яка входить до корпоративної групи родини Льовочкіних. Він також є чоловіком Юлії Льовочкіної. Ігор Власюк, який придбав найбільший лот, є засновником ТОВ «Боржава Есет», кінцевим бенефіціаром якого також є Вінграновський.

    Раніше, у серпні 2025 року, журналісти Bihus.Info повідомляли, що Сергій Льовочкін планує будівництво великого гірськолижного курорту «Боржава» саме на цій території. Продаж землі через АРМА фактично відкрив шлях для реалізації цього проєкту.

    Таким чином, сотні гектарів карпатської полонини, яку екологи роками намагалися захистити від забудови, перейшли до структур, пов’язаних із впливовою політично-бізнесовою групою, за цінами, які у десятки разів нижчі від раніше озвучених державою очікувань.

  • Льовочкіни повертаються: як сімейна мережа знову контролює ключові державні проєкти

    Льовочкіни повертаються: як сімейна мережа знову контролює ключові державні проєкти

    Свіже розслідування НАБУ щодо корупції в «Енергоатомі» лише на перший погляд виглядає черговим епізодом із переліку зловживань у держкомпаніях. Насправді це — частина значно ширшої та набагато старішої системи, яку сім’я Льовочкіних вибудовує понад десять років. Сума у 300 мільйонів гривень, виведена через ланцюжок компаній «Світло Груп М» — «Трейденерджі» — «Ареддитум-Інвест», веде до Юлії Льовочкіної — сестри Сергія Льовочкіна. І це вже не випадковість, а впізнаваний почерк політичної групи, яка десятиліттями відточує механіку приховування фінансових потоків за складними багаторівневими схемами.

    Сучасна історія «Енергоатому» напряму перегукується зі схемами 2010-х. Тоді Льовочкін разом із Владиславом Каськівим реалізував проєкт «Олімпійська надія», через який було виведено 260 млн грн. Ці гроші, за рішенням суду, незаконно спрямували на викуп земель у Пилипці — під будівництво масштабного курорту. Закарпатська ОДА цілеспрямовано змінювала призначення ділянок, а заказник «Темнатик» «підганяли» під інтереси майбутніх забудовників. Це була взірцева схема, де кожен елемент — від підставних компаній до посадовців — працював як частина єдиного механізму, що забезпечив приватизацію понад 800 гектарів під контроль вузької групи.

    Сьогодні ця група не тільки не зникла — вона модернізувалася і стала ще закритішою. У травні 2025 року відбулася непублічна зустріч, у якій брали участь Льовочкін, Каськів, екс-керівник «Київміськбуду» Кушнір і девелопер Кодецький. На перший погляд — звичайні бізнесмени, звичайна розмова. Але Кодецький — співзасновник «Боржава Центр» разом з Андрієм Вінграновським, чоловіком Юлії Льовочкіної. Це означає, що старий проєкт не похований: він просто переходить у нову фазу, з новими зв’язками та розширеним колом учасників.

    Земельні схеми на Закарпатті та корупція в енергетиці — це не поодинокі випадки, а паралельні проєкти однотипної моделі. Сім’я Льовочкіних давно працює не як політична група, а як закритий центр впливу, який поступово підпорядковує собі ключові державні напрямки. Їхня сила — у непублічності: відсутності гучних конфліктів, уникненні надмірного медійного шуму та грамотному використанні підставних компаній і довірених осіб.

    Модель проста, але ефективна: державні кошти перетворюються на приватні активи, а державні рішення — на важелі для розширення впливу. Кількість посередників зростає, структури ускладнюються, але логіка роботи лишається незмінною. Кожен епізод, який потрапляє в ЗМІ чи в матеріали слідства, — це лише верхівка значно глибшого процесу, який системно вибудовується роками.

    Ця мережа не покладається на випадок. У ній немає зайвих людей чи спонтанних рішень. Це цілеспрямована діяльність групи, яка пережила політичні кризи, зміни влад, війни та економічні стрибки — і продовжує працювати. Поки навколо неї панує тиша, Україна ризикує й надалі спостерігати, як стратегічні державні сфери — енергетика, земельні ресурси, інвестиційні програми — поступово стають інструментами сімейного контролю та приватного збагачення.