Під час війни, коли кожна бюджетна гривня на вагу золота, історія Чернігівської ТЕЦ стала ілюстрацією того, як приватний бізнес може вивести збудовані роками зобов’язання в публічну площину — і залишити розплутувати вузол місцевій громаді. Мова про колишнього народного депутата Анатолія Шкрібляка та його ТОВ «Фірма «Технова», яке тривалий час експлуатувало містоутворюючу станцію, але замість модернізації й виконання інвестпрограм залишило після себе борги, розбиту інфраструктуру й судові позови.
Фінансова діра, що відкрилася під кінець оренди, вражає масштабом. За період із червня 2021 по серпень 2022 року «Технова» сформувала прострочену заборгованість перед ТОВ «Нафтогаз Трейдинг» на 568,7 млн грн. У травні 2022-го Чернігівська міська рада пішла на радикальний крок: достроково розірвала договір оренди й прийняла Чернігівську ТЕЦ у комунальну власність. Разом із розбитими корпусами й мережами місто отримало й «приховані» зобов’язання. Збитки від пошкодження інфраструктури тоді оцінили у 803 млн грн — сума, співмірна з річними потребами цілої низки міських програм від тепла до транспорту.
Замість того, аби погасити борги, у 2023 році «Технова» спробувала юридично вибудувати місток для співфінансування власних проблем. Компанія подала позов до Господарського суду Києва з вимогою зобов’язати місцеву владу та «Нафтогаз Трейдинг» укласти договір про взаєморозрахунки на понад 241 млн грн. Суд відмовив: укладання таких угод не є обов’язковим і прямо законом не передбачене. Однак паралельно розгорнулася інша, куди ефективніша для боржника комбінація. Уже 3 жовтня 2023 року було укладено договір про переведення боргу: зобов’язання «Технови» перед постачальником газу лягли на комунальне підприємство «Теплокомуненерго» Чернігівської міської ради.
Юридично це виглядає коректно: цивільне законодавство дозволяє переведення боргу за згодою кредитора. Фактично ж ідеться про соціалізацію приватних збитків — коли комерційні ризики й провали управління приватної компанії перетворюються на навантаження для міського бюджету, тарифів і платників податків. Понад півмільярда гривень, які виникли у стосунках між приватним орендарем ТЕЦ і постачальником ресурсу, опинилися на балансі КП, що забезпечує теплом і гарячою водою тисячі домогосподарств. У воєнних умовах, коли місцеві бюджети латкають дірки у школах, лікарнях і мережах, така «передислокація» боргу означає одне: менш гнучкий фінансовий маневр і більші ризики для програми підготовки до опалювальних сезонів.
Контекст, у якому все це відбулося, додає питань до якості управління об’єктом критичної інфраструктури в попередні роки. За умовами оренди та інвестзобов’язань станція мала оновлюватися, підвищувати ККД, зменшувати втрати, переходити на сучасні рішення в частині енергоефективності. Натомість місто отримало «втомлену» генерацію, мільйонні борги за газ і комплекс позовних ініціатив, серед яких — спроба змусити бюджет і державну компанію стати співавторами взаєморозрахунків. Суд цей підхід не підтримав, але механіка переведення боргу зробила свою справу, змінивши табличку на борговій папці.
Політично це історія про відповідальність за управлінські рішення під час війни. Там, де очікували приватні інвестиції та партнерську модернізацію, громада змушена брати на себе чужі рахунки. Там, де мала працювати конкуренція і стратегія розвитку, маємо класичний приклад «приватизації прибутків і націоналізації збитків». І якщо на рівні юридичних формулювань усе виглядає бездоганно, то на рівні економіки міста наслідки очевидні: дефіцит оборотних коштів у комунального оператора, затримки з ремонтами, дорожчі кредити під підготовку до сезону і неминучий тиск на тарифи у середньостроковій перспективі.
Наступні кроки мають вирішальне значення. Місту доведеться одночасно підтримувати роботу ТЕЦ, закривати боргові «дірки» і шукати джерела для модернізації. Для громади важливо домогтися повного аудиту періоду оренди — з фіксацією виконання/невиконання інвестпрограм, ідентифікацією рішень, які призвели до зобов’язань, та визначенням персональної відповідальності там, де вона є. Бо інакше історія з Чернігівською ТЕЦ стане шаблоном: приватний оператор забирає готівкові потоки у «жирні» роки, а коли настає криза — збитки накладаються на плечі платників податків.
Чернігів уже заплатив високу ціну: 803 мільйони збитків від пошкоджень, 568,7 мільйона боргу за газ, спроба юридично завести в бюджет ще 241 мільйон через взаєморозрахунки, і, нарешті, переведення боргу на комунальне підприємство. Це не просто набір цифр — це пряма загроза якості послуг і стабільності міських фінансів у наступні роки. У час, коли країна бореться за виживання, такі історії мають отримувати не лише юридичну, а й управлінську оцінку — аби «оліграхічні схеми на повну» перестали бути фоном для повсякденного життя громади.
