Golosnovinua.com

Позначка: Chevron

  • Трамп отримує доступ до 65 млрд барелів нафти Венесуели: WSJ розкрила деталі безпрецедентної угоди

    Трамп отримує доступ до 65 млрд барелів нафти Венесуели: WSJ розкрила деталі безпрецедентної угоди

    Адміністрація президента США Дональда Трампа запускає одну з найбільш незвичайних нафтових схем в американській історії. Вашингтон отримує особливі права у приватному проєкті, який має доступ до 17 венесуельських нафтових родовищ із приблизно 65 млрд барелів доведених запасів — це близько п’ятої частини всіх підтверджених резервів країни.

    Деталі домовленостей 30 серпня розкрили The Wall Street Journal та Reuters.

    За інформацією WSJ, американська держава має отримати 35% пасивної економічної участі у North American Blue Energy Partners — приватній нафтовій компанії, пов’язаній із венесуельським бізнесменом Алехандро Бетанкуром. Крім того, США можуть отримати преференційне право купувати 20% майбутнього видобутку компанії за собівартістю.

    Це робить домовленість значно цікавішою, ніж звичайна ліцензія для американської нафтової корпорації.

    За задумом адміністрації Трампа, Вашингтон матиме економічну вигоду від розробки родовищ і водночас отримає гарантований канал постачання відносно дешевої важкої нафти. Але вже після появи деталей виникла юридична інтрига.

    Пентагон заявив Reuters, що його Office of Strategic Capital не має законних повноважень купувати частки приватних компаній. Його можливості обмежуються кредитами, кредитними гарантіями та технічною допомогою, включно зі структуруванням угод.

    Отже, формулювання про «35% акцій Пентагону» поки не можна вважати остаточно підтвердженим юридичним фактом.

    65 млрд барелів — наскільки це багато

    Масштаб домовленості величезний навіть за стандартами світової нафтової галузі. Венесуела має найбільші доведені нафтові запаси у світі — понад 300 млрд барелів. Проєкт, про який оголосив Трамп, охоплює понад 65 млрд барелів, тобто приблизно кожен п’ятий барель доведених запасів Венесуели.

    Йдеться про 17 родовищ, розташованих у різних частинах країни. Частина з них пов’язана з басейном Оріноко та районом озера Маракайбо — ключовими зонами венесуельської нафтової промисловості. Президент США називає домовленість фактичним отриманням Вашингтоном контролю над значною частиною ресурсної бази Венесуели.

    Reuters підтверджує, що адміністрація США говорить про понад 65 млрд барелів у рамках державно-приватного механізму. Проте володіння нафтою під землею та можливість реально її видобути — зовсім не одне й те саме. І саме тут починається найбільша проблема.

    Венесуела має море нафти, але видобуває дуже мало

    Попри колосальні запаси, венесуельська нафтова промисловість роками перебуває у кризовому стані. Причини добре відомі: багаторічне недофінансування, корупція, санкції, деградація інфраструктури, відтік спеціалістів і зношення обладнання.

    За свіжими даними Reuters, країна зараз видобуває приблизно 1,25 млн барелів на добу. Для держави з найбільшими світовими запасами це надзвичайно мало. Для порівняння, на історичному піку Венесуела виробляла понад 3 млн барелів щодня.

    Тобто Вашингтон отримує доступ до величезного ресурсу, але перетворити цей ресурс на реальну нафту буде складно й дорого. The Washington Post повідомляє, що на частині 17 родовищ практично немає необхідної інфраструктури. На інших обладнання постраждало від багаторічного занепаду та крадіжок.

    Для запуску масштабного видобутку можуть знадобитися десятки мільярдів доларів.

    Навіщо це Трампу

    На поверхні відповідь проста — бензин. Адміністрація США хоче збільшити доступ до нафти у Західній півкулі й таким чином послабити залежність від нестабільного Близького Сходу.

    Зараз цей аргумент став особливо актуальним через конфлікт навколо Ірану та проблеми із судноплавством через Ормузьку протоку.

    Через Ормуз проходить приблизно п’ята частина світових нафтових потоків, а будь-яка загроза судноплавству миттєво додає геополітичну премію до цін на нафту. Венесуельська нафта розташована набагато ближче до американських НПЗ.

    До того ж багато заводів на узбережжі Мексиканської затоки історично пристосовані саме до переробки важкої сірчистої нафти, якою багата Венесуела. Держсекретар Марко Рубіо представляє домовленість як спосіб забезпечити дешевше та надійніше постачання нафти у Західній півкулі. Для Трампа це ще й політика.

    До листопадових проміжних виборів ціни на бензин залишаються дуже чутливим питанням для американського виборця. І обіцянка отримати доступ до десятків мільярдів барелів виглядає ефектно. Інша справа, що ця нафта не з’явиться на американських заправках завтра.

    США хочуть купувати частину нафти за собівартістю

    Одна з найбільш незвичайних деталей угоди — право Вашингтона на майбутню продукцію.

    За даними WSJ, США отримують преференційне право купувати 20% видобутку NABEP за собівартістю.

    Це потенційно дуже вигідний механізм. Якщо світова ціна бареля становить, наприклад, $70–80, а виробнича собівартість значно нижча, різниця стає економічною перевагою США. Таку нафту можна використовувати для американського ринку, військових потреб або поповнення Стратегічного нафтового резерву.

    Сам Трамп уже пов’язував нову політику щодо Венесуели з енергетичною безпекою США. Однак точні параметри майбутніх поставок, їхній початок і обсяги поки не визначені публічно.

    Чому тут з’явився Пентагон

    Це, мабуть, найдивніша частина всієї конструкції. Зазвичай американськими міжнародними нафтовими проєктами займаються приватні енергетичні компанії, банки, Міністерство енергетики або Держдепартамент. А тут ключову роль віддали Office of Strategic Capital Пентагону.

    Цей офіс створений для підтримки стратегічно важливих для національної безпеки галузей — від критичних мінералів до нових технологій і промислових ланцюгів постачання. За версією WSJ, передбачалося використати так звані penny warrants — інструмент, який теоретично дозволяв би державі отримати економічні права майже без значних початкових вкладень.

    Однак саме тут Пентагон публічно заперечив частину повідомлень. Його речник Шон Парнелл заявив Reuters, що OSC не бере часток у приватних компаніях. Тому можливо, що остаточний механізм буде оформлений через кредитні гарантії чи іншу фінансову конструкцію, а не класичну пряму власність.

    Це суттєва деталь, яку варто відстежувати, коли Білий дім або Пентагон оприлюднять офіційні документи.

    Хто такий Алехандро Бетанкур

    Не менш неоднозначна і друга сторона проєкту. North American Blue Energy Partners очолює венесуельський бізнесмен Алехандро Бетанкур. За даними NYT і WSJ, його структура протягом останніх років стала одним із найбільших приватних гравців у нафтовому секторі Венесуели.

    Сам Бетанкур давно має тісні зв’язки з венесуельськими політичними та економічними елітами. Його ім’я раніше фігурувало у розслідуваннях у Європі, зокрема в Іспанії та Швейцарії, однак обвинувачень у рамках згаданих справ йому не висували.

    Саме зв’язки Бетанкура з Каракасом можуть бути однією з причин, чому його компанія стала ключовим посередником між адміністрацією США та владою Делсі Родрігес.

    Великий бізнес спочатку не хотів заходити

    Ще одна причина появи такої незвичайної державно-приватної конструкції — обережність нафтових гігантів.

    Адміністрація Трампа хотіла повернути до Венесуели найбільші американські корпорації. Але ExxonMobil та ConocoPhillips ставилися до цього скептично. Причина проста: обидві компанії мають тяжкий історичний досвід після націоналізації своїх активів у Венесуелі у 2007 році.

    До цього додаються слабкий захист власності, політичні ризики, проблемна інфраструктура та питання безпеки. Chevron, навпаки, продовжує працювати у Венесуелі й зараз обговорює розширення своєї присутності. WSJ повідомляє, що компанія може отримати ще два родовища, а Halliburton веде переговори щодо постачання обладнання.

    Тобто адміністрація намагається створити умови, за яких приватний американський капітал поступово повернеться до країни.

    Каракас обіцяє $100 млрд інвестицій

    Влада Венесуели описує угоду зовсім інакше — як шанс воскресити нафтову промисловість. Тимчасова президентка Делсі Родрігес заявила, що нова енергетична домовленість зі США може залучити приблизно $100 млрд інвестицій.

    За розрахунками Каракаса, бюджет країни протягом дії програми може отримати близько $209 млрд податкових надходжень. Уряд також обіцяє тисячі робочих місць, відновлення старих родовищ та масштабну модернізацію інфраструктури.

    Родрігес окремо наголошує, що Венесуела юридично зберігає суверенітет над своїми природними ресурсами. Reuters повідомляє, що вона описала ширшу енергетичну домовленість між державами як розраховану на 25 років.

    Водночас WSJ повідомляє про сторічні права NABEP на конкретні 17 родовищ. Це, очевидно, різні рівні домовленостей — міждержавна рамка та корпоративні права на розробку, але повні юридичні документи поки не оприлюднені.

    А де Мадуро

    Усе це стало можливим після радикальної зміни політичної ситуації у Венесуелі.

    У 2026 році Ніколас Мадуро був усунутий від влади внаслідок американської операції, після чого Вашингтон почав співпрацювати з тимчасовою президенткою Делсі Родрігес — колишньою віцепрезиденткою його уряду. Саме ця співпраця викликала значний спротив усередині Венесуели.

    Частина опозиції, яка роками виступала проти Мадуро, тепер звинувачує Трампа в тому, що Вашингтон поставив енергетичні інтереси вище за демократичний перехід. Критика лунає навіть із різних політичних таборів.

    Деякі противники угоди називають її порушенням конституційних норм, за якими нафтові запаси належать Венесуельській Республіці. У Каракасі вже відбулися протести проти розширення американського контролю над нафтовим сектором.

    Чи справді Америка тепер «володіє» 65 млрд барелів

    Ні — це було б надто спрощеним трактуванням. Нафта в надрах юридично залишається венесуельським ресурсом.

    Йдеться про контроль або особливі економічні права у структурі, яка отримує доступ до розробки родовищ. І навіть слова Трампа про «контроль» треба відділяти від уже оформлених юридичних механізмів.

    Reuters прямо зазначає, що точна правова та фінансова конструкція угоди все ще не до кінця зрозуміла. До того ж 65 млрд барелів — це не 65 млрд барелів готової нафти на складах.

    Частина родовищ ще потребує величезних інвестицій, нових трубопроводів, електропостачання, бурового обладнання та систем підготовки важкої сирої нафти. Від оголошення угоди до значного збільшення видобутку можуть пройти роки.

    Але геополітичний ефект уже величезний

    Попри всі юридичні та технічні питання, угода може стати одним із найбільших поворотів на світовому нафтовому ринку за останні роки. США фактично намагаються сформувати новий великий нафтовий центр у власній півкулі.

    Для Вашингтона це потенційно означає дешевшу важку нафту, меншу залежність від Близького Сходу та додатковий ресурс у боротьбі за ціни на бензин. Для Венесуели — шанс отримати десятки мільярдів доларів приватного капіталу й відновити галузь, яка десятиліттями деградувала.

    Для світового ринку — потенційне повернення держави з найбільшими запасами нафти до числа великих виробників. А для Трампа — ще одна демонстрація принципу, за яким економічна політика, національна безпека й геополітика фактично зливаються в один інструмент.

    Якщо проєкт запрацює у заявленому масштабі, Вашингтон отримає доступ до десятків мільярдів барелів нафти на десятиліття вперед. Але поки між гучним формулюванням «США контролюють 65 млрд барелів» і реальною нафтою, що піде трубопроводами до американських НПЗ, лежать десятки мільярдів доларів інвестицій, роки роботи та дуже складні юридичні питання.

    Саме тому ця історія лише починається.

  • США попередили Україну через атаки на неросійські судна в Чорному морі

    США попередили Україну через атаки на неросійські судна в Чорному морі

    Адміністрація президента США Дональда Трампа застерегла Україну від ударів по неросійських суднах у Чорному морі після того, як під час нещодавньої атаки було пошкоджено танкер, зафрахтований американською компанією Chevron. Про це повідомляє The Wall Street Journal.

    За інформацією видання, цього тижня генеральний директор Chevron Майк Вірт провів зустріч із представниками адміністрації США, щоб обговорити ризики для активів компанії в Казахстані. Причиною стали атаки українських безпілотників на чотири танкери поблизу Новоросійська, серед яких було судно, що працювало за контрактом із Chevron.

    Новоросійськ є кінцевою точкою Каспійського трубопровідного консорціуму (CPC), через який транспортується казахстанська нафта на світові ринки. Chevron володіє 15% акцій консорціуму та має 50% частку в одному з найбільших нафтових родовищ Казахстану — Тенгіз.

    Після атаки робота трубопроводу була частково обмежена, що змусило Казахстан скоротити видобуток нафти через нестачу потужностей для її зберігання.

    За словами американського чиновника, після консультацій із представниками нафтової галузі адміністрація США попередила українську сторону про неприпустимість атак на судна, які не належать Росії.

    У Вашингтоні вважають маршрут Каспійського трубопровідного консорціуму стратегічно важливим для постачання казахстанської нафти до Європи. На думку американської сторони, його безперебійна робота сприяє скороченню залежності європейських країн від російських енергоносіїв.

    Як зазначає The Wall Street Journal, для Chevron стабільна робота цього маршруту має особливе значення. Родовище Тенгіз забезпечує близько 12% світового видобутку компанії, а в його розвиток за останні роки було інвестовано десятки мільярдів доларів.

    Аналітик Пол Ченг, якого цитує видання, вважає, що подальші удари по маршруту експорту казахстанської нафти можуть змусити Chevron скоротити видобуток на родовищі Тенгіз. Водночас він припускає, що через позицію Вашингтона Україна може переорієнтувати свої удари на інші військові чи логістичні цілі, щоб уникнути загострення відносин зі Сполученими Штатами та іншими союзниками.

    Раніше агентство Bloomberg повідомляло, що серія атак на танкери у Чорному морі поставила під загрозу експорт казахстанської нафти через термінал Каспійського трубопровідного консорціуму поблизу Новоросійська. Через ризики для судноплавства Казахстан був змушений тимчасово призупинити постачання нафти до термінала, через який експортується сировина, зокрема з проєктів за участю Chevron.

  • Атаки на танкери паралізують ключовий нафтовий маршрут Казахстану: експорт опинився під загрозою

    Атаки на танкери паралізують ключовий нафтовий маршрут Казахстану: експорт опинився під загрозою

    Казахстан призупинив подачу нафти до головного експортного термінала Каспійського трубопровідного консорціуму поблизу російського Новоросійська після серії атак на танкери у Чорному морі. Судноплавні компанії почали уникати небезпечного району, через що термінал втратив можливість у звичайному режимі приймати судна та відвантажувати нафту.

    Про це повідомили Bloomberg і Financial Times із посиланням на джерела, обізнані із ситуацією. За їхніми даними, припинення прокачування нафти трубопроводом до чорноморського узбережжя пов’язане не стільки з пошкодженням самого трубопроводу, скільки з небажанням власників і операторів танкерів відправляти судна до морського термінала КТК.

    Очікувалося, що зупинка почнеться у вівторок, 21 липня. Водночас на момент появи перших повідомлень офіційно не було зрозуміло, чи припинив консорціум приймати нафту повністю, чи лише значно обмежив її надходження. Пресслужба КТК спочатку відмовилася коментувати інформацію Bloomberg.

    Причиною стали щонайменше три атаки на танкери, які завантажували або мали завантажувати казахстанську нафту поблизу термінала КТК.

    19 липня консорціум повідомив про удари по танкерах ASIA та NISSOS IOS безпосередньо під час завантажувальних операцій. На судні ASIA виникла пожежа, яку вдалося загасити. Повідомлень про загиблих, постраждалих або масштабний витік нафти не надходило. Після цих інцидентів відвантаження нафти призупинили.

    Увечері 19 липня роботу термінала ненадовго відновили. Однак уже 20 липня під час завантаження на виносному причальному пристрої №1 безпілотник атакував танкер NELSA. КТК знову зупинив відвантаження. За даними Reuters, пожежу після удару загасили, витоку нафти не зафіксували.

    Міністерство енергетики Казахстану підтвердило, що NELSA перевозив нафту казахстанських та американських вантажовідправників. У відомстві наголосили, що удар стався вже після того, як Астана публічно закликала забезпечити безпеку цивільної енергетичної інфраструктури та судноплавства у Чорному морі.

    Казахстанські Міністерство закордонних справ і Міністерство енергетики засудили атаки на судна. В Астані назвали їх неприпустимим посяганням на економічні інтереси країни та загрозою для міжнародної торгівлі енергоресурсами. Казахстан заявив, що танкери перевозили комерційні вантажі та працювали у межах інфраструктури КТК.

    Каспійський трубопровідний консорціум має критичне значення для казахстанської економіки. Через його систему проходить приблизно 80% нафтового експорту країни. Трубопровід завдовжки близько 1500 кілометрів з’єднує великі родовища на заході Казахстану з морським терміналом неподалік Новоросійська.

    Нафта надходить до системи переважно з родовищ Тенгіз, Кашаган і Карачаганак. У цих проєктах беруть участь міжнародні енергетичні компанії Chevron, ExxonMobil, Shell, Eni та інші великі інвестори. Через КТК транспортується понад мільйон барелів нафти на добу, що становить близько 2% світового постачання.

    Якщо танкери й надалі відмовлятимуться заходити до району термінала, резервуари КТК можуть швидко заповнитися. У такому разі консорціум не зможе приймати нові обсяги нафти з Казахстану, а видобувним компаніям доведеться скорочувати виробництво.

    Джерела Bloomberg попереджають, що у разі збереження зупинки до кінця тижня нафтові компанії можуть почати обмежувати видобуток. Найбільшого впливу зазнають підприємства, які працюють на Тенгізі, Кашагані та Карачаганаку, оскільки швидко переорієнтувати такі обсяги на альтернативні маршрути практично неможливо.

    Казахстан має інші можливості експорту — зокрема трубопроводи до Китаю, перевезення через Каспійське море та залізничні маршрути. Проте їхньої пропускної здатності недостатньо, щоб повністю замінити КТК. Саме тому будь-яка тривала зупинка чорноморського напрямку безпосередньо впливає на обсяги видобутку, валютні надходження і доходи державного бюджету.

    Ситуація також створює ризики для Європи. Казахстан є одним із найбільших постачальників сирої нафти на європейський ринок. Після скорочення закупівель російської нафти європейські нафтопереробні підприємства збільшили залежність від сировини з Казахстану, США, Норвегії, Близького Сходу та інших регіонів.

    Казахстанська нафта, яка експортується через Новоросійськ, не вважається російською і не підпадає під західні санкції. Хоча термінал КТК розташований на території РФ, основна частина сировини походить із Казахстану та належить міжнародним компаніям.

    Перебої виникли у момент, коли світовий нафтовий ринок уже стикається з іншими серйозними ризиками. Постачання через Ормузьку протоку скоротилося через загострення між США та Іраном, а єменські хусити погрожують атакувати судноплавство і нафтову інфраструктуру Саудівської Аравії у районі Червоного моря. На цьому тлі ціна Brent зросла приблизно на 2,5% і перевищила 91 долар за барель.

    Таким чином, тривала зупинка КТК може ще більше скоротити доступні для Європи обсяги нафти та посилити тиск на світові ціни. Особливо відчутними наслідки можуть стати для нафтопереробних заводів Середземномор’я, які традиційно закуповують казахстанську суміш CPC Blend.

    Україна офіційно не заявляла про відповідальність за удари по танкерах біля термінала. Водночас українські військові повідомляли про ураження російських суден і нафтової інфраструктури у Чорному та Азовському морях. КТК у своїх перших повідомленнях також не називав сторону, яка здійснила атаки.

    Росія звинуватила Україну у спробі дестабілізувати світовий нафтовий ринок. Водночас частина атакованих танкерів перевозила саме казахстанську нафту, а серед вантажовідправників були західні компанії. Це ускладнює ситуацію для Києва, оскільки Казахстан намагається дистанціювати свою нафтову галузь від російської війни та наголошує на міжнародному статусі КТК.

    Це не перший випадок, коли робота маршруту опиняється під загрозою. У листопаді 2025 року після атаки морського безпілотника було серйозно пошкоджено один із виносних причальних пристроїв КТК. Через це експорт тимчасово зупинили, а Казахстан закликав Україну не атакувати інфраструктуру, яка забезпечує транспортування казахстанської нафти.

    У січні 2026 року Астана знову звернулася до США та європейських держав із проханням допомогти гарантувати безпеку нафтових перевезень після ударів по трьох танкерах, які прямували до термінала КТК. Казахстан попереджав, що зростання кількості таких випадків створює системні ризики для міжнародної енергетичної інфраструктури.

    Після липневих атак ситуація стала ще складнішою: тепер ризик пов’язаний не лише з пошкодженням конкретного судна чи причалу, а з відмовою танкерних компаній від заходу до небезпечної зони. Навіть якщо обладнання термінала залишається працездатним, без достатньої кількості суден відвантаження нафти фактично неможливе.

    Подальші наслідки залежатимуть від того, чи погодяться судновласники повернути танкери до термінала та чи зможуть Казахстан, Росія і західні акціонери КТК гарантувати безпеку операцій. Якщо зупинка триватиме кілька днів, компанії ще можуть частково використати резервуарні потужності. Проте за тривалішої перерви скорочення видобутку стане практично неминучим.

    Отже, наразі коректніше говорити не про остаточне припинення всього нафтового експорту Казахстану, а про зупинку або різке обмеження його головного маршруту через Чорне море. Водночас через залежність країни від КТК навіть тимчасова перерва створює серйозну загрозу для казахстанського видобутку, постачань до Європи та стабільності світового нафтового ринку.