Golosnovinua.com

Позначка: демографія

  • Наймані за паспорти та гроші: Координаційний штаб розкрив шокуючу статистику про іноземців у лавах російської армії

    Наймані за паспорти та гроші: Координаційний штаб розкрив шокуючу статистику про іноземців у лавах російської армії

    Майже половина іноземних громадян, які брали участь у бойових діях на боці Російської Федерації та потрапили в український полон, абсолютно свідомо їхали воювати проти України. Відповідні сенсаційні дані оприлюднив секретар Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Дмитро Усов під час виступу на міжнародній конференції «Глобальний Крим. Зрозуміти Україну через Південь». Згідно з результатами масштабного опитування полонених найманців, 49,2% респондентів чітко усвідомлювали свій кінцевий пункт призначення та характер завдань. Водночас 28% опитаних стверджують, що не знали, куди саме їх відправляють, 14,8% мали сумніви щодо цього, а 13,8% командування взагалі не повідомило про місце дислокації та сторону конфлікту.

    Аналіз мотивації іноземного контингенту демонструє, що російський рекрутинг базується не лише на відвертому обмані, але й на потужному фінансовому та юридичному заохоченні. Майже 47% іноземців добровільно підписали контракти з Міністерством оборони РФ виключно заради отримання російського громадянства або під впливом обіцянок його швидкого оформлення. Парадоксально, але понад 79% опитаних полонених виявили бажання бути обміняними саме до Росії, а не депортованими на батьківщину. Головною причиною такого вибору вони називають прагнення отримати грошові виплати за підписання контракту та проходження служби, які російське військове відомство їм досі заборгувало. Що стосується обставин потрапляння до рук українських захисників, то 48,8% іноземних військовослужбовців були взяті в полон із пораненнями різного ступеня тяжкості, а 41% зазначили, що їхнє вербування відбувалося цілком офіційно — через російські військкомати та пункти набору.

    Масштаби залучення іноземців для компенсації колосальних втрат російської армії на фронті вражають. За даними Координаційного штабу, від початку повномасштабного вторгнення до українського полону потрапили громадяни 59 країн світу. Найбільшу частку серед них становлять вихідці з Узбекистану, Таджикистану, Білорусі, Колумбії, Казахстану, Азербайджану та Афганістану. Загалом за час великої війни до окупаційної армії за контрактом долучилися 45 959 іноземців зі 151 країни та невизнаних територій. Географія російського вербування у 2026 році зазнала суттєвих змін, продемонструвавши вибухове зростання на африканському, латиноамериканському та близькосхідному напрямках. Зокрема, кількість найманців з Індонезії зросла з 8 осіб у 2025 році до 283 за дев’ять місяців 2026-го. Аналогічна динаміка спостерігається щодо Перу (з 18 до 503), Сьєрра-Леоне (з 9 до 225) та Бурунді (з 30 до 699). Суттєво збільшилася кількість завербованих громадян Колумбії (з 427 до 1449), Ємену (зі 136 до 772) та Судану (з 74 до 223). Абсолютними лідерами за кількістю підписаних контрактів у 2026 році стали громадяни Білорусі (1862), Колумбії (1449) та Ємену (772).

    Натомість у низці інших держав Москва була змушена практично повністю згорнути вербувальні кампанії. У 2026 році не було зафіксовано жодного нового контракту з громадянами Китаю, Шрі-Ланки, Гани, Уганди, Південно-Африканської Республіки, Ірану та Алжиру. Для порівняння, ще у 2025 році лави російської армії поповнили 320 китайців, 264 ганці та 107 угандійців. Також відбулося радикальне скорочення вербування громадян Непалу (падіння з 859 осіб у 2023 році до всього трьох за дев’ять місяців 2026-го), Куби (з 608 до трьох) та Індії (з 85 у 2024 році до одного). Аналогічне зменшення потоку найманців фіксується з Єгипту, Нігерії, Туреччини та Сербії, що свідчить про зміну пріоритетів російських рекрутерів та вимушену переорієнтацію на нові, менш захищені ринки глобального Півдня.

  • Чверть мільйона українців виїхали й не повернулися: що показала статистика кордону за пів року

    Чверть мільйона українців виїхали й не повернулися: що показала статистика кордону за пів року

    За перші шість місяців 2026 року з України офіційно виїхало на 244,3 тисячі громадян більше, ніж повернулося назад. Загалом українці здійснили майже 14 млн перетинів кордону в обох напрямках, а загальна кількість перетинів державного кордону всіма громадянами перевищила 16,2 млн. Таким чином, попри певну стабілізацію міграційних потоків порівняно з першими роками повномасштабної війни, чистий відтік населення зберігається.

    Про це свідчать дані Державної прикордонної служби, опрацьовані сервісом відкритих даних Opendatabot.

    Від січня до червня 2026 року з України виїхали приблизно 7,13 млн громадян України, тоді як повернулися близько 6,89 млн. Різниця між двома показниками і становить 244,3 тис. людей.

    При цьому важливо правильно трактувати ці цифри: мова не йде про 7,13 млн різних людей, які назавжди залишили Україну. Одна й та сама людина може десятки разів перетинати кордон протягом року — наприклад, через роботу, навчання, відрядження, відвідування родини або відпочинок.

    Показник у 244,3 тис. — це саме різниця між кількістю офіційно зафіксованих виїздів та повернень громадян України у першому півріччі.

    Понад 16 мільйонів перетинів за пів року

    Загалом Держприкордонслужба зафіксувала за шість місяців понад 16,2 млн перетинів державного кордону.

    Приблизно 86% цього потоку припало на громадян України.

    Середньомісячна кількість перетинів українцями становила близько 2,34 млн.

    Однак цей показник дуже нерівномірний і суттєво залежить від сезону.

    Найспокійнішим місяцем став лютий — близько 1,7 млн перетинів.

    Найбільше навантаження на кордон припало на червень — приблизно 3,17 млн перетинів, що на 36% вище середньомісячного показника.

    Такий літній стрибок не є незвичним. У попередні роки червень, липень і серпень також демонстрували найбільшу активність через сезон відпусток, канікул, поїздок дітей і студентів та збільшення кількості подорожей до родичів.

    Показник майже не змінився за рік

    Цікаво, що чистий міграційний відтік у першій половині 2026-го майже повторює результат попереднього року.

    За перше півріччя 2025 року з України виїхали 7,17 млн громадян, а повернулися 6,92 млн. Тоді різниця становила приблизно 250 тис. осіб.

    Таким чином, цьогорічний показник у 244,3 тис. є лише трохи нижчим.

    Це означає, що після значного скорочення відтоку у 2025 році ситуація фактично стабілізувалася на новому рівні — приблизно чверть мільйона людей чистого мінусу за пів року.

    Для порівняння, у першій половині 2024 року різниця між виїздами та поверненнями була значно більшою — близько 404 тис. осіб.

    Отже, темпи чистого відтоку зараз менші, ніж два роки тому, але тенденція не змінилася на зворотну: повернень усе ще недостатньо, щоб компенсувати кількість виїздів.

    Понад 3 мільйони не повернулися від початку великої війни

    Станом на середину 2025 року Opendatabot оцінював накопичену різницю між офіційними виїздами і поверненнями від початку повномасштабного вторгнення у понад 3 млн громадян України.

    З урахуванням нового від’ємного балансу 2026 року ця різниця продовжує збільшуватися.

    Однак і цю цифру не варто автоматично прирівнювати до точного числа постійних емігрантів.

    Статистика ДПСУ не показує, скільки людей уже остаточно змінили місце проживання, скільки планують повернутися через кілька місяців чи років, а скільки проживають за кордоном тимчасово.

    Окрім того, прикордонна статистика враховує лише офіційні перетини контрольованої державної межі. Вона не може повністю відобразити рух через тимчасово окуповані території або нелегальне перетинання кордону. На цю особливість Opendatabot звертав увагу і під час аналізу даних за 2025 рік.

    Чому українці продовжують залишатися за кордоном

    Головною причиною залишається війна.

    Російські ракетні та дронові атаки, небезпека для дітей, руйнування житла, проблеми з роботою та невизначеність щодо тривалості бойових дій стимулюють частину сімей залишатися у країнах ЄС та інших державах.

    Водночас із кожним роком зростає й інший фактор — інтеграція українців у країнах перебування.

    Люди знаходять роботу, діти навчаються у місцевих школах, сім’ї орендують або купують житло, вивчають мову та поступово формують нові соціальні зв’язки.

    Чим довше триває війна, тим складнішим стає потенційне рішення про повернення.

    Це вже створює для України довгостроковий демографічний виклик: країні необхідно буде конкурувати за повернення власних громадян із державами, де вони за роки війни встигли вбудуватися у місцеві ринки праці.

    Але «не повернулися» не означає «виїхали назавжди»

    Саме тут важливо уникати найбільш поширеної помилки при читанні прикордонної статистики.

    Якщо за певний період виїхало на 244 тис. людей більше, ніж в’їхало, це не означає, що всі вони стали постійними емігрантами.

    Наприклад, людина могла виїхати у червні й повернутися в липні — тоді в статистиці першого півріччя вона потрапить до різниці, а за підсумками року вже ні.

    Через це дані за повний календарний рік можуть суттєво відрізнятися від піврічних.

    Крім того, сезонний фактор особливо сильний саме наприкінці першого півріччя: у червні традиційно різко збільшується кількість людей, які вирушають у поїздки.

    Саме тому найбільш коректно говорити, що на кінець червня різниця між виїздами та поверненнями становила 244,3 тис. осіб, а не що всі ці громадяни остаточно емігрували.

    У 2025 році картина була дуже схожою

    Минулорічні цифри дозволяють побачити, наскільки стабільним став прикордонний рух.

    У першому півріччі 2025 року ДПСУ зафіксувала 16,47 млн перетинів кордону. Із них 14,08 млн припадали на українців. Середньомісячний показник становив 2,35 млн перетинів.

    Тоді мінімум також зафіксували у лютому — 1,78 млн, а максимум у червні — 3,13 млн.

    У 2026 році структура практично повторюється: лютневий мінімум, різке літнє прискорення та загальний баланс у мінус приблизно чверть мільйона громадян.

    Тобто поки що немає ознак ані нового масштабного міграційного сплеску, ані масового повернення українців.

    Для України це серйозний демографічний виклик

    Навіть стабільний відтік у 200–250 тис. людей за пів року має значення для країни, яка вже зіткнулася з масштабним скороченням населення через війну, окупацію, смертність та вимушене переміщення.

    Особливо важлива структура тих, хто залишає країну.

    Велика частка українців за кордоном — це жінки працездатного віку та діти. Якщо вони залишатимуться за кордоном після завершення війни, Україна може відчути ще сильніший дефіцит працівників, платників податків і молодого населення.

    Уже сьогодні українські компанії регулярно називають нестачу кадрів одним із ключових обмежень для розвитку бізнесу.

    Після війни проблема може загостритися через потребу одночасно відбудовувати інфраструктуру, розширювати оборонну промисловість та компенсувати демографічні втрати.

    Повернення залежатиме не лише від завершення війни

    Досвід попередніх міграційних криз показує, що завершення активних бойових дій саме по собі не гарантує автоматичного повернення всіх біженців.

    Для українців важливими будуть безпека, наявність житла, робочих місць, зарплати, освіта для дітей, медицина та загальна передбачуваність життя.

    Саме тому питання повернення громадян поступово стає не лише соціальним, а й економічним завданням державної політики.

    Україні доведеться створювати умови, за яких повернення буде виглядати для сімей не просто емоційним рішенням, а раціонально вигідним вибором.

    Що показують нинішні цифри

    Піврічна статистика 2026 року демонструє одночасно дві тенденції.

    З одного боку, катастрофічного прискорення відтоку немає. Різниця у 244,3 тис. майже така сама, як у 2025 році, і суттєво нижча, ніж у першій половині 2024-го.

    З іншого — перелому теж не сталося.

    Україна все ще має від’ємний міграційний баланс: 7,13 млн виїздів проти 6,89 млн повернень за шість місяців.

    І поки ця різниця залишається від’ємною, війна продовжує забирати в України не лише території, інфраструктуру та економічні ресурси, а й людей — найважливіший ресурс для майбутнього відновлення країни.

  • Мігранти для України: порятунок економіки чи нові проблеми? Уроки європейського досвіду

    Мігранти для України: порятунок економіки чи нові проблеми? Уроки європейського досвіду

    Трудові ресурси України: демографічні виклики та дефіцит кадрів 

    В Україні все частіше обговорюється можливість залучення трудових мігрантів для закриття дефіциту робочої сили. Війна призвела до масштабного відтоку населення, мобілізації та дефіциту кадрів у ключових галузях економіки. За оцінками Міжнародної організації з міграції (IOM), Міністерства економіки України, Міжнародної організації праці (ILO) та інших джерел, для досягнення цільових показників зростання ВВП до 2030–2032 років країні може знадобитися додатково від 4,5 до 8,6 мільйона працівників порівняно з довоєнним рівнем, навіть з урахуванням повернення частини біженців. На 2025–2026 роки близько 78% компаній (у промисловості — до 68%) відзначають нестачу персоналу як ключовий бар’єр, а офіційно видано лише близько 9,5–9,6 тисяч дозволів на роботу іноземцям (у 2025 році — 9 574–9 582, з них близько 4 975 отримали тимчасові види на проживання; лідирує Туреччина). Україна готується до запуску десятирічної стратегії трудової міграції на 2027 рік. 

    Як міграція змінила європейські країни 

    Практика європейських країн останніх десятиліть демонструє, що міграція здатна частково компенсувати нестачу працівників, однак її наслідки суттєво відрізняються залежно від умов прийому та інтеграції. Німеччина зіткнулася з демографічною кризою задовго до України. Старіння населення та скорочення чисельності працівників спонукали владу поступово відкривати ринок праці. Після міграційної кризи 2015 року, коли до країни прибули сотні тисяч людей, багато підприємств закрили вакансії в галузях з нестачею кадрів. До 2024–2025 років рівень зайнятості серед біженців 2015 року наблизився до 64%, наближаючись до загальнонаціонального показника (близько 70%). Економічні дослідження відзначають позитивний довгостроковий внесок у ВВП та споживання, однак інтеграція вимагала мільярдів євро на житло, мовні курси, освіту та соціальну підтримку. Більшість досліджень (включаючи дані ifo Institute та BKA) не фіксують значного загального зростання злочинності від міграції, хоча в окремих категоріях і групах (особливо серед молодих чоловіків) показники можуть бути вищими, а проблеми сегрегації та бідності зберігаються. 

    У Франції, яка десятиліттями приймає мігрантів переважно з Африки та Магрибу, інтеграція залишається одним із найгостріших питань. У передмістях (banlieues) сформувалися райони з підвищеним рівнем безробіття, бідності та соціальної ізоляції (в деяких — у 2–3 рази вище середнього по країні), де періодично виникають заворушення. Причинами називають освітні бар’єри, дискримінацію та структурні особливості ринку праці. Влада останніми роками посилила вимоги до мови та працевлаштування, однак проблеми в чутливих районах продовжують впливати на суспільне сприйняття міграції як фактора, що сприяє розколу суспільства. 

    А Швеція, яка ще недавно вважалася зразком відкритої політики, у 2020-х роках суттєво посилила правила в’їзду, інтеграції, депортацій та отримання громадянства. Причини включають виклики інтеграції, навантаження на соціальну систему, формування паралельних спільнот та зростання певних видів злочинності в окремих групах. Влада акцентує обов’язки мігрантів (мова, самозабезпечення, дотримання законів) та розширює заходи з репатріації. Дослідження підкреслюють, що зв’язок між міграцією та злочинністю складний і значною мірою визначається соціально-економічними факторами, якістю інтеграції та ефективністю контролю. 

    Український контекст 

    Для України контекст інший: країна одночасно переживає масовий відтік населення, мобілізацію, відновлення зруйнованої інфраструктури та дефіцит саме в секторах, що вимагають фізичної праці. За даними IOM на кінець 2025 — початок 2026 року, в Україні залишається близько 3,7 мільйона внутрішньо переміщених осіб, а загальна чисельність біженців за кордоном оцінюється в 5,6–5,9 мільйона осіб. При цьому зафіксовано близько 4,41 мільйона поверненців, включаючи приблизно 1,1 мільйона, які повернулися з-за кордону. Цільове залучення працівників на конкретні вакансії здатне мінімізувати конкуренцію з місцевими та прискорити відновлення. Водночас масовий приплив низькокваліфікованої робочої сили може створити тиск на заробітні плати в чутливих галузях, збільшити витрати на адаптацію (житло, медицина, освіта, мовні програми) в умовах обмеженого бюджету та посилити чутливість суспільства до культурних і соціальних змін. Суспільство, яке пережило війну, особливо гостро сприймає питання конкуренції за ресурси, безпеки та швидкості трансформації звичного середовища. Рівень безробіття в Україні залишається високим — близько 15–16% за оцінками на 2025 – початок 2026 року, що створює парадоксальну ситуацію: з одного боку, значне безробіття, з іншого — гострий дефіцит кадрів в окремих секторах. 

    Висновки та уроки для України: думка експертів 

    Міграція майже завжди викликає поступове наростання суспільної уваги. На ранніх етапах вона часто сприймається нейтрально або позитивно: роботодавці отримують працівників, економіка — імпульс. У міру зростання чисельності мігрантів проявляються фактори конкуренції за обмежені ресурси (навіть якщо об’єктивно вона локальна), швидкість демографічних змін та якість інтеграції. У Європі це нерідко переводило тему з економічної площини в політичну, впливаючи на вибори та суспільні настрої. У багатьох країнах дискусія про міграцію поступово виходила за рамки економіки і торкалася питань соціальної згуртованості, ідентичності та розподілу ресурсів. 

    Порівняння української ситуації з досвідом Німеччини, Франції та Швеції дозволяє зробити кілька висновків. Міграція сама по собі не є ні однозначним порятунком, ні загрозою. Ключовими факторами успіху виступають ефективність державного управління, пріоритет інтересів місцевих жителів, жорсткий відбір за кваліфікацією, інвестиції в інтеграцію та паралельні заходи з повернення українців, перенавчання, залучення жінок, ветеранів та внутрішніх переселенців. Багато експертів сходяться на тому, що без додаткової робочої сили відновлення буде вкрай складним, але ігнорування ризиків навантаження на бюджет, ринок праці та суспільні настрої може призвести до накопичення проблем. Як зазначає експерт з міграційної політики, «масового припливу трудових мігрантів в Україну поки немає — у 2025 році видано всього близько 9,5 тисяч дозволів, що значно нижче довоєнного рівня в 20–25 тисяч щороку». За словами директора Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Елли Лібанової, «після закінчення війни нам доведеться відновлювати зруйновану інфраструктуру», підкреслюючи необхідність балансу між залученням іноземців та поверненням своїх громадян. 

    Європейський досвід показує, що наслідки міграційної політики залежать не від вибору між окремими сценаріями, а від того, наскільки керованим залишається весь процес у цілому. Ключовими факторами стають масштаб залучення робочої сили, швидкість змін та здатність держави вибудовувати систему відбору та інтеграції. В умовах України основним ризиком може стати ситуація, за якої економічна необхідність починає випереджати інституційні можливості. Як підкреслює Василь Воскобойник, голова Українського офісу з міграційної політики, «якщо Україна серйозно хоче залучати працівників з Азії, Африки чи Латинської Америки, міграційні процедури мають стати швидшими та простішими, але при цьому залишатися регульованими та контрольованими». 

    Питання трудової міграції в найближчі роки, ймовірно, залишиться одним із найважливіших і спірних для України. Від того, наскільки зважено, на основі фактів і з урахуванням європейських уроків держава підійде до його вирішення, залежатиме не лише швидкість економічного відновлення, а й соціальна згуртованість країни після війни. 

    Поки що йдеться лише про перші кроки у формуванні міграційної політики, однак уже зараз зрозуміло, що це питання стане однією з найскладніших тем післявоєнного відновлення. Україні доведеться шукати баланс між потребою економіки в робочих руках і запитом суспільства на збереження соціальної стабільності. Помилки в цій сфері обходяться дорого, а їхні наслідки можуть проявлятися через роки. 

  • ООН: понад половина українських біженців залишаться в Європі за «крихкого миру»

    ООН: понад половина українських біженців залишаться в Європі за «крихкого миру»

    У разі досягнення у 2026 році так званого «крихкого миру з поступками» у російсько-українській війні понад половина українських біженців залишатиметься в країнах Європи щонайменше до кінця 2029 року. Про це йдеться в дослідженні Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН), на яке посилаються аналітики організації.

    У звіті розглядається кілька можливих сценаріїв розвитку ситуації, які не є прямими прогнозами, а моделюють можливу поведінку українців залежно від політичних, безпекових та економічних умов у майбутньому.

    У першому сценарії передбачається, що в 2026 році досягається умовне припинення бойових дій або «крихкий мир», при якому Росія зберігає де-факто контроль над частиною тимчасово окупованих територій України. Також у моделі закладено, що рівень інвестицій у регіони, які залишаються під контролем українського уряду, буде середнім або високим.

    Окремо враховується припущення щодо політики ЄС: статус тимчасового захисту для українських біженців у Європейському Союзі припиняється у березні 2027 року.

    За таких умов, за оцінками УВКБ ООН, близько 2,9 млн українських біженців, або приблизно 56% від їхньої нинішньої кількості, залишаться в Європі щонайменше до кінця 2029 року.

    Фактично це означає, що навіть у разі зниження інтенсивності бойових дій значна частина українців не повернеться додому у середньостроковій перспективі. Причинами такого сценарію можуть стати невизначеність безпекової ситуації, економічні фактори, інтеграція в країнах перебування, а також відсутність достатніх умов для швидкого відновлення житла та інфраструктури в Україні.

    Другий сценарій передбачає збереження поточної ситуації, тобто продовження російської агресії без суттєвих змін на фронті або в політичному врегулюванні.

    У такому випадку, за розрахунками УВКБ ООН, на кінець 2029 року в Європі перебуватиме близько 5,16 млн українських біженців, що становить приблизно 99% від їхньої поточної кількості. Це означає практично повне збереження масштабів вимушеного переміщення населення протягом усього періоду моделювання.

    Третій сценарій моделює варіант, за якого Україна до кінця 2026 року відновлює контроль над окупованими територіями.

    У цьому випадку очікується найбільше скорочення кількості біженців: до близько 32% від поточної чисельності. Водночас у звіті наголошується, що навіть за такого розвитку подій повернення буде поступовим і залежатиме від темпів відбудови, безпеки, економічної стабільності та наявності житла.

    В УВКБ ООН підкреслюють, що наведені сценарії не є прогнозом майбутнього і не відображають очікувань організації щодо найбільш ймовірного розвитку подій. Натомість вони демонструють, як поведінка українських біженців може змінюватися залежно від різних політичних і соціально-економічних умов.

    Моделювання базується на поєднанні статистичних даних та результатів опитувань українських біженців у країнах Європи, що дозволяє оцінити потенційні міграційні рішення у разі зміни обставин.

    Окремо в дослідженні враховується невизначеність щодо подальшого режиму тимчасового захисту в Європейському Союзі. Наразі дія Директиви про тимчасовий захист, яка була запроваджена у березні 2022 року, продовжена до 4 березня 2027 року.

    Європейська комісія обговорює з державами-членами можливі варіанти подальшої політики щодо українців після цієї дати. Серед розглянутих сценаріїв — як поступове згортання механізму тимчасового захисту, так і його можливе продовження ще на обмежений період.

    У підсумку УВКБ ООН зазначає, що навіть за найоптимістичніших сценаріїв значна частина українців може залишатися за межами країни протягом тривалого часу. Основним фактором, який визначатиме динаміку повернення, залишаються безпекові умови в Україні та темпи відновлення економіки й інфраструктури після завершення активної фази війни.

  • Майже 170 тисяч родин уже отримали нові “дитячі” виплати в Україні

    Майже 170 тисяч родин уже отримали нові “дитячі” виплати в Україні

    З початку 2026 року в Україні запрацювала оновлена система державної підтримки для родин із дітьми, яка охоплює одразу кілька етапів — від вагітності та пологів до перших років життя дитини. За цей період, за офіційними даними уряду, майже 170 тисяч українських сімей уже отримали ті чи інші види “дитячих” виплат у межах нової програми соціальної підтримки.

    Про це повідомила прем’єр-міністерка України Юлія Свириденко, підкресливши, що держава переходить до більш комплексної моделі допомоги сім’ям, де підтримка не обмежується одноразовою виплатою при народженні дитини, а розподіляється на різні етапи материнства та догляду за дитиною. За її словами, головна мета нової системи полягає в тому, щоб забезпечити родини стабільною фінансовою підтримкою у період, коли витрати є найвищими, а можливості працювати — обмеженими.

    Згідно з оновленими правилами, при народженні дитини держава виплачує одноразово 50 тисяч гривень. Від початку року цю виплату вже отримали близько 28 тисяч жінок. Окрім цього, запроваджено щомісячну підтримку у розмірі 7 тисяч гривень для жінок у період до та після пологів, яку вже отримали близько 20 тисяч українок. Цей компонент програми спрямований на те, щоб зменшити фінансове навантаження на родини в період, коли один із батьків тимчасово не може працювати або потребує відновлення здоров’я після пологів.

    Ще одним важливим елементом нової системи стала допомога на догляд за дитиною до одного року, яка також становить 7 тисяч гривень щомісяця. За даними уряду, ці виплати вже надійшли понад 114 тисячам батьків, що робить цей компонент одним із наймасовіших у новій програмі. Уряд наголошує, що така підтримка має частково компенсувати витрати на харчування, медичний догляд та базові потреби немовлят у перший рік життя.

    Окремо діє програма “єЯсла”, яка передбачає щомісячну виплату у розмірі 8 тисяч гривень одному з батьків або опікуну, який повертається до роботи після досягнення дитиною одного року. Наразі ці кошти вже отримали понад 5,2 тисячі родин. Використання виплат у межах “єЯсла” має цільовий характер і може бути спрямоване на оплату послуг догляду за дитиною, освітні послуги або придбання необхідних засобів для догляду та розвитку дитини.

    Уряд також заявив про подальшу цифровізацію системи соціальної підтримки. Зокрема, планується, що всі “дитячі” виплати будуть об’єднані в єдину цифрову систему, доступну через застосунок “Дія”. Крім того, розглядається запровадження універсальної картки для всіх видів допомоги, яка дозволить родинам отримувати різні виплати в одному форматі без необхідності відкривати окремі рахунки під кожну програму. Також уряд працює над можливістю перегляду строків використання коштів, щоб зробити систему більш гнучкою та зручною для сімей.

    Водночас у Міністерстві соціальної політики пояснили, що на старті програми частина заявників зіткнулася із затримками виплат через технічний збій, який виник під час відкриття спеціальних рахунків. За словами урядовців, проблему вже усунули, а всі невиплачені кошти передані до банківських установ для подальшого зарахування на рахунки отримувачів. У міністерстві запевняють, що система поступово стабілізується та переходить у штатний режим роботи.

    Окремо уряд нагадує, що попередня модель підтримки була значно меншою за обсягом. Раніше одноразова допомога при народженні дитини становила 40 тисяч гривень, з яких 30 тисяч виплачували одразу, а решту — частинами протягом тривалого періоду. Також виплати на догляд за дитиною до трьох років були суттєво нижчими, що, за словами урядовців, не відповідало сучасним економічним умовам і рівню витрат родин.

    Економічні експерти відзначають, що нова система є однією з найбільш масштабних соціальних реформ останніх років, однак одночасно звертають увагу на необхідність жорсткого контролю за використанням бюджетних коштів. Зокрема, йдеться про ризики нецільового використання виплат та потребу в ефективних цифрових механізмах моніторингу транзакцій. Уряд у відповідь заявляє, що вже працює над посиленням контролю та впровадженням технологічних рішень, які дозволять відстежувати використання коштів у реальному часі.

    Щоб отримати одноразову виплату у 50 тисяч гривень, родини повинні дотриматися кількох умов. Допомога надається дітям, які народилися після 1 січня 2026 року, за умови, що пологи відбулися на території України, а батьки є громадянами України. Подати заявку можна онлайн, найзручніше — через державний портал або застосунок, а також у межах сервісу “єМалятко”, який дозволяє оформити одразу кілька послуг для новонародженої дитини. Для зарахування коштів необхідно відкрити спеціальний рахунок у державному банку, після чого виплати надходять автоматично.

    Таким чином, нова система “дитячих” виплат стала одним із ключових елементів соціальної політики 2026 року, поєднавши одноразову підтримку, щомісячні виплати та цифрові сервіси в єдину модель допомоги родинам із дітьми.

  • Стало відомо, скільки українців залишаться за кордоном після війни

    Стало відомо, скільки українців залишаться за кордоном після війни

    Станом на початок 2026 року за межами України перебувають 5,6 мільйона українських біженців. Такі дані наводить Центр економічної стратегії у п’ятій хвилі свого дослідження. Головний висновок аналітиків полягає в тому, що, попри збереження намірів частини громадян повернутися, значна кількість українців уже почала будувати нове життя за кордоном.

    За даними дослідження, 4 мільйони з 5,6 мільйона громадян виїхали з України через західні кордони. Загалом від початку повномасштабної війни і до кінця 2025 року кордон на виїзд перетнули 60,4 мільйона разів, тоді як на в’їзд — 56,3 мільйона. Саме ця різниця відображає кількість людей, які виїхали і не повернулися. Водночас аналітики наголошують, що ці дані не враховують тих українців, які залишали країну через Росію або Білорусь.

    У 2025 році темпи виїзду почали сповільнюватися. Різниця між виїздами і поверненнями виявилася на 34% меншою, ніж роком раніше. Це, на думку дослідників, означає, що масова панічна хвиля міграції вже позаду. Натомість рішення про переїзд дедалі частіше ухвалюють не через миттєву загрозу, а з міркувань безпеки, роботи та довгострокових життєвих перспектив.

    Помітно змінився і портрет українських біженців. Серед них зростає частка молодих людей. Нині 56% українців за кордоном — це люди до 35 років, а дві третини становлять особи працездатного віку. Натомість частка людей старше 45 років скоротилася, що може свідчити про їх часткове повернення додому. Окремо аналітики звертають увагу на те, що діти становлять майже третину всіх українських біженців, а жінки — 56%.

    У дослідженні підкреслюється, що українські біженці не є однорідною групою. Серед них виділяють щонайменше чотири основні типи. Частина є класичними воєнними біженцями, які виїхали через безпосередню загрозу і зберігають високу готовність повернутися. Інші мають сильний зв’язок з Україною, але ще не визначилися остаточно. Водночас дедалі більше людей уже формують нову життєву траєкторію за кордоном, поступово інтегруючись у нові суспільства. Окремо є економічно вразлива група, для якої вибір між поверненням і залишенням залежить насамперед від обставин, а не від бажання.

    Найбільшу готовність повернутися демонструють саме класичні воєнні біженці. За даними ЦЕС, 63% представників цієї групи заявили, що точно або скоріше планують повернутися. Однак загальна картина залишається стриманою. Станом на зараз лише 43% українців за кордоном розглядають повернення, тоді як 36% не планують цього.

    При цьому ключовою умовою для повернення залишається безпека. Майже 80% тих, хто допускає повернення, готові зробити це лише після остаточного завершення війни. Причому йдеться не просто про зниження інтенсивності бойових дій, а про підписання документа, який гарантує стабільність і дозволить, зокрема, відновити польоти цивільної авіації над Україною.

    Аналітики ЦЕС змоделювали три сценарії розвитку подій після завершення війни. За песимістичним варіантом, до України повернуться лише 1,3 мільйона осіб, а 3 мільйони залишаться за кордоном. За базовим сценарієм, повернуться 1,6 мільйона, а 2,7 мільйона залишаться за межами країни. За оптимістичним варіантом, додому можуть повернутися 2,2 мільйона українців. У будь-якому з цих сценаріїв значна частина громадян залишиться за кордоном.

    Окремий фактор — завершення режиму тимчасового захисту в ЄС у 2027 році. Як свідчить дослідження, автоматичного масового повернення це не означатиме. Навпаки, 21% українців уже мають інші підстави для проживання за кордоном, ще 26% планують їх отримати, і лише 23% готові повернутися в Україну. Ще 27% мають намір шукати інші можливості залишитися за межами країни.

    Дослідження також спростовує поширену тезу про те, що українські біженці живуть переважно на соціальні виплати. Насправді головним джерелом доходів для них уже є робота: 50% доходів формуються із зарплати або бізнесу, тоді як соціальна допомога становить лише 17%. Це свідчить про дедалі глибшу інтеграцію українців у ринки праці країн перебування.

    Найбільше українських біженців нині проживають у Німеччині — 23%, а також у Польщі — 19,5%. При цьому молодші українці частіше обирають Німеччину, тоді як люди середнього віку частіше зупиняються в Польщі. Це свідчить про формування різних моделей життя за кордоном — від тимчасового перебування до фактичної еміграції.

    У підсумку аналітики доходять висновку: після завершення війни Україні доведеться не просто чекати на повернення своїх громадян, а реально конкурувати за них. Безпека, робота, житло, освіта для дітей і відчуття стабільності стануть вирішальними факторами. Інакше значна частина нинішніх біженців може перетворитися на нову постійну українську діаспору.

    Нагадаємо, раніше ми писали, що у ЄС вперше змінилася структура українських біженців — повнолітні чоловіки почали переважати серед нових отримувачів тимчасового захисту, що свідчить про зміну хвилі міграції.

  • «Країна літніх людей»: експерт прогнозує пенсію для українців з 70–75 років

    «Країна літніх людей»: експерт прогнозує пенсію для українців з 70–75 років

    Через погіршення демографічної ситуації в Україні багато громадян у майбутньому можуть бути змушені працювати значно довше — до 70–75 років. Такий прогноз озвучив виконавчий директор Центру економічної стратегії Гліб Вишлінський.

    За його словами, демографічна структура населення України вже давно втратила класичну форму піраміди. Натомість вона дедалі більше нагадує конструкцію, де верхня частина значно ширша за нижню.

    Економіст порівняв сучасну демографічну модель із «шаурмою на палці»: у верхній частині — велика кількість людей старшого віку, а внизу, де мали б бути діти та молодь, — помітний дефіцит населення.

    Серед причин такої ситуації він називає низьку народжуваність, значну трудову міграцію, а також високу передчасну смертність, особливо серед чоловіків. Повномасштабна війна, за словами Вишлінського, лише посилила ці тенденції.

    Експерт прогнозує, що з часом Україна може зіткнутися з серйозним дисбалансом у віковій структурі населення. У країні буде дедалі більше людей похилого віку, тоді як частка працездатної молоді зменшуватиметься.

    «З роками це може стати країною самотніх літніх жінок», — зазначає економіст, звертаючи увагу на різницю у тривалості життя чоловіків і жінок.

    На його думку, така демографічна ситуація неминуче вплине і на пенсійну систему. У майбутньому багато українців можуть бути змушені працювати значно довше, оскільки розміру пенсійних виплат може не вистачати для нормального життя.

    Водночас бізнес також відчуватиме дефіцит працівників. Через нестачу молодих кадрів роботодавці намагатимуться утримувати досвідчених співробітників навіть у похилому віці.

    За словами Вишлінського, роботодавці можуть буквально просити працівників не звільнятися, адже замінити їх буде просто ніким.

  • Майже 100 тисяч юнаків 18–22 років виїхали з України за три місяці — дані аналітиків

    Майже 100 тисяч юнаків 18–22 років виїхали з України за три місяці — дані аналітиків

    Майже 100 тисяч чоловіків віком 18–22 років виїхали з України протягом трьох місяців після відкриття можливості перетину кордону. Про це повідомляє Центр економічної стратегії, посилаючись на власні аналітичні оцінки.

    За даними дослідників, чистий виїзд цієї вікової групи з серпня по листопад 2025 року становив близько 100 тисяч осіб. Аналітики зазначають, що це приблизно кожен сьомий із тих, хто мав право на виїзд у межах чинних правил. Також ця цифра дорівнює приблизно третині від загальної кількості громадян, які залишили країну протягом 2025 року.

    Попри зростання виїзду молодих чоловіків, загальні темпи міграції у 2025 році знизилися на 34% порівняно з попереднім роком. Якщо у 2024 році країну залишили близько 460 тисяч осіб, то у 2025 році — приблизно 300 тисяч. За оцінками експертів, загальна кількість українців, які перебувають за кордоном, наразі становить близько 5,6 мільйона осіб.

    Раніше звучали заяви про значно більші масштаби виїзду молоді після пом’якшення правил перетину кордону. Проте у відповідь Державна прикордонна служба України спростувала ці дані, наголосивши на необхідності оперувати офіційною статистикою.

    Питання міграції молоді залишається чутливим як з економічної, так і з соціальної точки зору, оскільки впливає на ринок праці, демографічну ситуацію та довгостроковий розвиток країни.

  • НБУ назвав рік початку масового повернення українців

    НБУ назвав рік початку масового повернення українців

    Національний банк України прогнозує, що масове повернення громадян, які виїхали за кордон через війну, може розпочатися у 2027 році. За оцінками регулятора, першою хвилею додому повернуться близько 100 тисяч українців, а до 2028 року кількість репатріантів може зрости до 500 тисяч.

    Водночас 2026 рік залишатиметься перехідним. НБУ очікує, що чистий відплив населення ще збережеться — країну можуть залишити приблизно 200 тисяч осіб. Лише після цього, за умови покращення безпекової ситуації та економічної стабілізації, тенденція поступово зміниться на зворотну.

    Прогноз базується на припущенні щодо зниження безпекових ризиків, активізації післявоєнної відбудови та поступового відновлення економіки. За останні 2,5 року населення України скоротилося щонайменше на 10 мільйонів осіб. Станом на середину 2024 року в країні проживало близько 35,8 мільйона людей. Така демографічна динаміка створює довгострокові виклики — дефіцит робочої сили, зростання навантаження на соціальну систему та уповільнення економічного зростання.

    Водночас повернення громадян може частково компенсувати кадровий дефіцит. НБУ прогнозує підвищений попит на працівників у будівництві, промисловості, енергетиці та сфері послуг. Це може сприяти скороченню безробіття та поступовому зростанню доходів населення.

    За оцінками регулятора, у 2025–2026 роках реальні зарплати зростатимуть приблизно на 7% щороку, а у 2027–2028 роках — близько 6% на рік.

    Ключовими умовами для масового повернення залишаються безпека, стабільне енергопостачання та достатній рівень доходів. Саме ці фактори, на думку НБУ, визначатимуть готовність українців повертатися додому в середньостроковій перспективі.

  • Після війни в Україну можуть повернутися до 3,5 млн біженців

    Після війни в Україну можуть повернутися до 3,5 млн біженців

    Після завершення війни в Україну можуть повернутися від 3 до 3,5 мільйона біженців. Водночас ця цифра не є сталою і безпосередньо залежить від того, як довго триватимуть бойові дії. Про це заявила представниця Управління Верховного комісара ООН у справах біженців в Україні Бернадетт Кастель-Голлінгсворт під час брифінгу для іноземних дипломатів, присвяченого прогнозуванню повернення біженців та наслідкам для відновлення країни.

    За її словами, затягування війни суттєво зменшує готовність людей повертатися додому. Це стосується як українців, які перебувають за кордоном, так і внутрішньо переміщених осіб. Чим довше люди живуть у країнах, що надали прихисток, тим нижчою стає ймовірність їхнього повернення.

    За даними ООН, у липні 2024 року бажання повернутися в Україну висловлювали 61% біженців. Уже в грудні 2025 року цей показник знизився до 49%. Серед внутрішньо переміщених осіб тенденція ще різкіша: якщо у 2024 році повернення розглядали 73% ВПО, то наприкінці 2025 року — лише 35%.

    Загалом під час війни тимчасовий прихисток за кордоном отримали близько 4,3 мільйона українців. В ООН прогнозують, що більша частина повернень відбуватиметься з країн південної та східної Європи. Натомість з півночі континенту українці повертатимуться значно рідше, оскільки між умовами інтеграції в різних регіонах Європи існує суттєва різниця.

    Ключовими чинниками для повернення залишаються наявність житла, роботи та доступу до медичної допомоги. Саме можливість забезпечити базові умови для життя визначатиме рішення багатьох сімей. Водночас більшість тих, хто повернеться, осідатимуть не у своїх рідних громадах, а у великих містах, де простіше знайти роботу й соціальні послуги.

    В ООН також попереджають, що сценарій миру з територіальними чи політичними поступками з боку України може суттєво знизити готовність біженців до повернення. У такому разі, за прогнозами, найімовірніше повернуться літні люди, самотні особи та матері-одиначки з дітьми, тоді як значна частина працездатного населення залишиться за кордоном.

    На цьому тлі Організація Об’єднаних Націй оголосила про скорочення бюджету допомоги українським біженцям на 2026 рік. Новий фінансовий план передбачає 614 мільйонів доларів, що на 23,6% менше порівняно з минулим роком, коли обсяг фінансування становив 803,6 мільйона доларів. Скорочення відбувається попри погіршення гуманітарної ситуації та зростання кількості жертв серед цивільного населення.

    За даними моніторингової місії ООН з прав людини, 2025 рік став найсмертоноснішим для мирного населення за останні три роки. Унаслідок воєнного насильства загинули 2 514 цивільних осіб, ще 12 142 людини зазнали поранень. Це на 31% більше, ніж у 2024 році. Додатковим фактором тиску на гуманітарну систему стали масовані удари по енергетичній інфраструктурі України взимку 2025–2026 років.

    В ООН наголошують, що тривалість війни, умови миру та здатність держави забезпечити житло і робочі місця стануть визначальними для масштабів повернення українців після завершення бойових дій.