Golosnovinua.com

Позначка: діти війни

  • Вони ще діти, але вже герої: історії юних українців, від яких стискається серце

    Вони ще діти, але вже герої: історії юних українців, від яких стискається серце

    В Україні відзначили десятьох дітей, які у найважчі моменти проявили мужність, рішучість і силу духу, гідну дорослих героїв. Вони рятували рідних із пожежі, закривали собою малюків під час російських обстрілів, допомагали пораненим після ударів, збирали мільйони гривень для ЗСУ, плели маскувальні сітки, викликали рятувальників і самі боролися за життя після тяжких поранень.

    Щорічну акцію «Діти-Герої» провело Міністерство внутрішніх справ України. Цьогоріч лауреатами стали десятеро дітей віком від восьми до 17 років. Урочиста церемонія нагородження відбулася 12 червня в екопарку «Ясногородка» на Київщині.

    Міністр внутрішніх справ Ігор Клименко наголосив, що акція проводиться вже вчетверте. За попередні роки МВС відзначило 22 дітей, а у 2026 році до них додалися ще десять юних українців. За словами Клименка, ці історії особливо важливі під час війни, адже герої України — це не лише воїни на фронті, а й діти, які в критичний момент не розгубилися та зробили все, щоб урятувати інших.

    Однією з лауреаток стала 9-річна Марія Красота із села Ганнопіль на Вінниччині. У листопаді 2025 року в її будинку спалахнула пожежа через пічне опалення. У цей момент у домі були Марія та двоє її молодших братиків — Андрій і Артем. Дівчинка не втекла сама, а винесла дітей у літню кухню, після чого почала кликати дорослих на допомогу та намагалася самотужки боротися з вогнем. Половина будинку згоріла, однак завдяки рішучості Марії ніхто не постраждав.

    «Я тоді дуже злякалася, але розуміла: якщо втечу, брати загинуть», — згадує дівчинка. У майбутньому вона мріє стати патрульною.

    Найпершою особливу відзнаку отримала 9-річна Марія Красота
    фото: Єлизавета Жабська, glavcom.ua

    Серед відзначених також 15-річний Кирило Салов із Закарпаття. Хлопець має вроджену ваду руки, але це не завадило йому професійно займатися плаванням. За сім років тренувань він здобув близько 150 медалей, чотири кубки та звання кандидата у майстри спорту. Кирило мріє потрапити до збірної України з плавання та виступити на Олімпійських іграх. Зараз хлопець має кілька сучасних протезів, зокрема спеціальний для плавання.

    Кирило Салов із Закарпаття професійно займається плаванням, попри вроджену ваду руки
    фото: Єлизавета Жабська, glavcom.ua

    Ще одна історія — про 15-річну Калину Папроцьку з Житомирщини. 3 квітня 2026 року під час російського обстрілу Коростеня уламки ракети пошкодили будинки сотень людей. У момент вибуху Калина була вдома з дворічною племінницею Амірою. Коли дівчинка почула наближення удару, вона схопила дитину на руки та закрила її собою. Вибухова хвиля відкинула їх на кілька метрів, скло полетіло просто на них. Калина отримала поранення, але маленька Аміра вижила.

    Калина Папроцька з Житомирщини стала живим щитом для своєї племінниці
    фото: Єлизавета Жабська, glavcom.ua

    Дівчина зізналася, що в той момент думала лише про племінницю. Вона розуміла, що має захистити дитину будь-якою ціною.

    Калина Папроцька захистила племінницю під час обстрілу
    фото: Єлизавета Жабська, glavcom.ua

    15-річна Діана Насібова з Ніжина вже чотири роки допомагає українським військовим. Щовихідних вона виходить на ринок, продає власноруч виготовлені прикраси з бісеру та співає, збираючи кошти для армії. За цей час Діана зібрала понад 7 млн грн. За ці гроші для військових купували автомобілі, тепловізори, прилади нічного бачення, амуніцію, рації, генератори та інше необхідне обладнання.

    Протягом чотирьох років Діана Насібова збирає кошти для українських військових
    фото: Єлизавета Жабська, glavcom.ua

    Дівчина пригадує, що її перший збір становив лише 165 гривень. Тепер її кімната заповнена прапорами, шевронами та подяками від захисників.

    Наймолодший серед героїв — 8-річний Артем Лукащев із Харкова. У його квартирі через коротке замикання сталася пожежа. Хлопчик був удома з бабусею, яка через стан здоров’я не могла самостійно вийти із задимленого помешкання. Артем не розгубився: він набрав 101, повідомив рятувальникам адресу та пояснив, що в квартирі перебуває маломобільна бабуся. Завдяки його діям вогнеборці прибули вчасно, а життя хлопчика і його бабусі було врятовано.

    Артем Лукащев вчасно викликав вогнеборців, що врятувало життя і йому, і його бабусі
    фото: Єлизавета Жабська, glavcom.ua

    11-річний Максим Бородін із Кам’янського вже два з половиною роки допомагає Збройним силам України. Після школи хлопець плете маскувальні сітки, виготовляє окопні свічки та кавери для військових шоломів. За цей час він долучився до виготовлення 30 тис. кв. м маскувальних сіток, майже 3,5 тис. каверів і понад 7 тис. окопних свічок.

    Уже два з половиною роки Максим Бородін допомагає українським військовим
    фото: Єлизавета Жабська, glavcom.ua

    Олександр Казар’ян та Ростислав Пачковський із Запоріжжя стали героями після російського удару по місту 5 травня 2026 року. Коли ворог атакував Запоріжжя керованими авіабомбами, підлітки одними з перших опинилися на місці трагедії. Вони почули крики постраждалих і кинулися допомагати людям ще до прибуття частини екстрених служб.

    Олександр Казар’ян та Ростислав Пачковський прийшли на допомогу екстреним службам під час масованого російського удару по Запоріжжю
    фото: Єлизавета Жабська, glavcom.ua

    17-річний Олександр витягнув із небезпечної зони щонайменше шістьох людей. 14-річний Ростислав допоміг евакуювати ще чотирьох постраждалих. Підлітки не називають себе героями, але кажуть, що є свідомими громадянами.

    17-річний Олександр Леміш, ліцеїст Криворізького ліцею МВС, урятував маленького хлопчика під час таборування в горах. Дитина послизнулася біля водоспаду, впала у холодний потік і могла загинути. Олександр миттєво стрибнув у воду та витягнув хлопчика на берег. Сам юнак каже, що на його місці так мав би вчинити кожен.

    Ще один лауреат — 17-річний Олег Шпичка із Сумщини. Хлопець жив у Великописарівській громаді та допомагав військовим. Одного вечора, повертаючись із навчання, він разом із другом потрапив під удар російського FPV-дрона. Олег отримав надзвичайно тяжкі поранення: втратив ногу та око, мав ушкодження грудної клітки. Попри шок, він зміг відповзти від дрона, щоб не згоріти, і сам наклав собі імпровізований джгут, використавши ремінець. Саме знання першої допомоги допомогло йому дочекатися медиків.

    17-річний юнак Олег Шпичка потрапив під удар ворожого FPV-дрона
    фото: Єлизавета Жабська, glavcom.ua

    Після лікування та реабілітації Олег отримав протез і вже за тиждень після протезування почав ходити. Нині він продовжує навчання та мріє стати військовим.

    Історії цих дітей — це не просто приклади сміливості. Це доказ того, що під час війни українські діти змушені дорослішати надто рано, але навіть у найстрашніших обставинах вони не втрачають людяності, любові до близьких і віри в Україну.

    Вони не чекали, що хтось інший зробить правильний крок. Вони діяли. І саме тому сьогодні їхніми вчинками захоплюється вся країна.

  • Погрожували інтернатом і ставили на військовий облік: історії дітей, які повернулися додому

    Погрожували інтернатом і ставили на військовий облік: історії дітей, які повернулися додому

    Україна продовжує повертати своїх дітей із тимчасово окупованих територій. Цього разу додому вдалося евакуювати ще 27 дітей та підлітків, які тривалий час перебували під контролем окупаційної влади та зазнавали системного тиску, мілітаризації й російської пропаганди.

    Про це повідомила гуманітарна організація Save Ukraine. Операцію провели в межах президентської ініціативи Bring Kids Back UA за підтримки міжнародних партнерів.

    Серед врятованих – хлопці та дівчата різного віку, які проживали на тимчасово окупованих територіях України та були змушені навчатися за російськими програмами.

    За словами представників Save Ukraine, історії повернених дітей вкотре демонструють масштабну кампанію Росії з нав’язування українським дітям російської ідентичності та підготовки їх до служби в армії країни-агресора.

    Одним із врятованих став 17-річний Дмитро.

    Хлопець розповів, що у його школі регулярно проводилися зустрічі за участю російських військових. Під час таких заходів дітям розповідали пропагандистські версії подій війни та переконували у правильності дій Росії.

    Попри серйозне захворювання серця, підлітка поставили на військовий облік.

    За словами правозахисників, подібні випадки на окупованих територіях не є поодинокими. Російська влада активно інтегрує старшокласників у систему військово-патріотичного виховання та створює умови для подальшого залучення молоді до служби у російських силових структурах.

    Ще однією врятованою стала 17-річна Ангеліна.

    Дівчина розповіла, що окупаційна влада змушувала її відвідувати російську школу. За відмову дитині погрожували відправленням до інтернатного закладу.

    У навчальному закладі дітей не лише навчали за російською програмою, а й проводили військово-патріотичні заняття. За словами Ангеліни, школярів навчали збирати автомати, а також переконували, що окуповані території нібито назавжди залишаться під контролем Росії.

    Ще один повернений додому підліток – 14-річний Андрій – розповів про схожі методи впливу.

    У його школі дітям нав’язували російські пропагандистські наративи, а також проводили практичні заняття з військової підготовки. Учнів навчали копати окопи, поводитися зі зброєю, стріляти та кидати гранати.

    Правозахисники наголошують, що такі дії є частиною системної політики мілітаризації українських дітей на окупованих територіях.

    Раніше українська влада та міжнародні організації неодноразово повідомляли про створення на окупованих територіях військово-патріотичних клубів, кадетських класів, молодіжних організацій та спеціальних освітніх програм, метою яких є формування лояльності до Росії та підготовка молоді до служби у військових структурах.

    Після повернення на підконтрольну Україні територію всі врятовані діти отримують комплексну допомогу.

    Зараз вони перебувають у спеціалізованих центрах «Надії та відновлення», де працюють психологи, соціальні працівники та юристи.

    Дітям допомагають адаптуватися до нового середовища, відновити документи, отримати необхідну медичну та психологічну підтримку, а також забезпечують тимчасовим житлом.

    У Save Ukraine наголошують, що кожна успішна евакуація є складною багатоступеневою операцією, яка часто триває місяцями та потребує залучення великої кількості міжнародних партнерів.

    За даними організації, від початку її діяльності вже вдалося повернути понад 1300 українських дітей із тимчасово окупованих територій та території Російської Федерації.

    Проблема незаконного вивезення та примусової русифікації українських дітей залишається однією з найгостріших гуманітарних тем російсько-української війни.

    Українська влада неодноразово заявляла, що Росія використовує систему освіти на окупованих територіях як інструмент пропаганди та асиміляції. Дітей змушують переходити на російські стандарти навчання, брати участь у військово-патріотичних заходах та відмовлятися від української ідентичності.

    Кожна історія повернення вкотре підтверджує: попри тиск, залякування та спроби нав’язати чужу ідентичність, українські діти та їхні родини продовжують шукати можливість повернутися додому.

  • Залишився сам у 14 років: доля хлопця після скандальної мобілізації батька отримала несподіваний поворот

    Залишився сам у 14 років: доля хлопця після скандальної мобілізації батька отримала несподіваний поворот

    Історія 14-річного Микити з Кривого Рогу, який залишився сам після мобілізації батька та потрапив до дитячого закладу, кілька місяців не сходила з інформаційного порядку денного України. Випадок викликав широкий суспільний резонанс, реакцію правозахисників та Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Тепер стали відомі нові подробиці долі хлопця, за якого переживали тисячі українців.

    Резонансна історія почалася ще у лютому 2026 року. За даними місцевих медіа та людей, знайомих із ситуацією, батько Микити, який самостійно виховував сина, прибув до територіального центру комплектування після отримання повістки. Оскільки юридично він не мав оформленого статусу батька-одинака, чоловіка мобілізували до лав Збройних сил України. Після цього 14-річний хлопець фактично залишився без нагляду дорослих.

    Опинившись сам удома, підліток звернувся по допомогу до поліції. Правоохоронці прибули на виклик і, відповідно до чинних процедур, доставили дитину до центру соціально-психологічної реабілітації. Саме цей факт викликав хвилю дискусій у суспільстві щодо захисту прав дітей у випадках мобілізації єдиного опікуна.

    Згодом ситуацією зацікавилися правозахисники, громадські активісти та журналісти. Виявилося, що мати хлопчика тривалий час проживає за кордоном і фактично не бере участі у його вихованні. Попри це, юридично вона не була позбавлена батьківських прав, що значно ускладнювало можливість оформлення опіки чи інших механізмів захисту дитини.

    Однією з людей, яку особливо зворушила ця історія, стала депутатка Дніпропетровської обласної ради Аріна Пустова. Вона дізналася про ситуацію через знайомих та вирішила особисто допомогти хлопцю. Спочатку жінка почала регулярно відвідувати Микиту у реабілітаційному центрі, привозила йому необхідні речі та підтримувала морально. За її словами, хлопець дуже важко переживав розлуку з батьком і сподівався, що його перебування у закладі буде нетривалим.

    З часом між підлітком та родиною Аріни Пустової склалися довірливі стосунки. Сам Микита висловив бажання тимчасово проживати у їхньому домі. Однак реалізувати це рішення виявилося непросто. Попри згоду батька хлопчика, соціальні служби спочатку відмовили через відсутність офіційної згоди матері, яка перебувала за кордоном. Лише після додаткових юридичних процедур, перевірки житлових умов та оформлення необхідних документів дитині дозволили переїхати до нової сім’ї.

    У травні стало відомо, що Микита остаточно залишив дитячий заклад та переїхав до родини Аріни Пустової. За словами депутатки, першим проханням хлопця після переїзду була звичайна домашня смажена картопля. Ця деталь стала символом того, наскільки дитина скучила за домашнім теплом та нормальним сімейним життям.

    Сьогодні хлопець продовжує навчання, займається футболом та підтримує постійний зв’язок із батьком, який проходить військову службу. За словами людей, які опікуються дитиною, батько регулярно телефонує синові, цікавиться його успіхами та бере участь у вирішенні всіх важливих питань, наскільки це можливо в умовах служби.

    Паралельно тривають судові процеси щодо сімейного статусу дитини. Зокрема, розглядається питання про позбавлення матері батьківських прав через тривалу відсутність участі у вихованні сина. Якщо суд ухвалить відповідне рішення, це може стати підставою для подальшого перегляду правового статусу батька та вирішення питання щодо його можливого звільнення зі служби як єдиного опікуна неповнолітньої дитини.

    Микита під час перебування дитячому закладі. Фото надано представником Уповноваженого Верховної Ради з прав людини у Дніпропетровській області Олексієм Урлаткіним.

    Історія Микити стала однією з найгучніших соціальних тем останніх місяців. Вона вкотре порушила питання про захист дітей під час війни, механізми підтримки сімей мобілізованих військовослужбовців та необхідність оперативного реагування держави у випадках, коли неповнолітні залишаються без батьківського піклування.

    Попри драматичний початок, сьогодні ця історія має більш оптимістичне продовження. Хлопець більше не перебуває в інтернатному закладі, має родину, яка про нього дбає, продовжує навчання та спорт, а головне — не втрачає зв’язок із батьком, який захищає Україну на фронті.

    Водночас ця ситуація стала важливим сигналом для органів влади та соціальних служб щодо необхідності вдосконалення процедур захисту дітей під час воєнного стану. Адже за кожною такою історією стоїть не лише юридична проблема, а й доля конкретної дитини, яка потребує турботи, безпеки та підтримки.

  • “Я додому хочу”: Бродський розповів, як його 11-річний син просив “найняти кілера” для Путіна

    “Я додому хочу”: Бродський розповів, як його 11-річний син просив “найняти кілера” для Путіна

    Український політик, бізнесмен і президент Федерації баскетболу України Михайло Бродський поділився емоційною історією про свого 11-річного сина Давида, який через війну та постійний стрес мріє повернутися до Києва. За словами Бродського, кілька років тому хлопчик навіть просив батька “найняти кілера” для російського диктатора Володимира Путіна, аби закінчилася війна і сім’я могла повернутися додому.

    Про це Бродський розповів в інтерв’ю журналісту Дмитру Гордону, яке опублікували на YouTube-каналі “В гостях у Гордона”.

    Бізнесмен зізнався, що війна особливо важко позначилася на його молодшому синові. Давид, якому зараз 11 років, болісно реагує на вибухи та сирени, через що родина змушена обмежувати його перебування в Україні.

    “Мій син Давид, 11 років, нещодавно мене взагалі “убив”. Став на коліна, каже: “Тату, хочу в Київ”, — розповів Бродський.

    За словами бізнесмена, через психологічний стан дитини він був змушений відмовити синові у поверненні до столиці.

    Втім, найбільше Бродського вразила інша історія, яка сталася ще два роки тому — на тлі повномасштабної війни Росії проти України.

    “А ще два роки тому, я вже розповідав, він мені гроші давав. Каже: “Я тут зібрав гроші, найми кілера”. Я кажу: “Що ти розказуєш таке, синку?” Він: “На Путіна, щоб його шваркнули”. Каже: “Я додому хочу, тату”, — переказав Бродський слова сина.

    Ця історія прозвучала в контексті розмови про війну, плани Кремля та те, наскільки несподіваним для Росії виявився український спротив після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році.

    Бродський наголосив, що діти особливо гостро переживають наслідки війни — втрату відчуття безпеки, вимушений виїзд з дому, тривалі повітряні тривоги та постійний страх за близьких.

    Інтерв’ю з Бродським викликало активне обговорення у соцмережах. Частина користувачів звернула увагу саме на психологічний стан дітей під час війни та на те, як повномасштабне вторгнення вплинуло навіть на наймолодших українців.

    Михайло Бродський — відомий український політик та бізнесмен. У минулому він був народним депутатом Верховної Ради III скликання, а у 2010–2014 роках очолював Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. Також він є власником видання “Обозреватель” та президентом Федерації баскетболу України.

    За роки політичної кар’єри Бродський двічі балотувався у президенти України — у 2004 та 2010 роках.

    У своєму інтерв’ю Дмитру Гордону бізнесмен також висловлювався про перспективи війни, політичну ситуацію в Україні та роль Росії у сучасній геополіці.

    Після початку повномасштабної агресії РФ багато українських сімей були змушені виїхати за кордон або змінити місце проживання через постійні обстріли та небезпеку. Психологи неодноразово наголошували, що війна особливо сильно впливає саме на дітей, які часто переживають тривожність, страх та тугу за домом.

    На тлі нових російських атак по українських містах тема повернення додому залишається однією з найболючіших для мільйонів українців, які були змушені залишити свої домівки через війну.