Позначка: електроенергія

Як розвиватися далі українській енергетиці під час війни, запитує економіст Володимир Омельченко. Безумовно, Україна потребує нову атомну генерацію, але є нюанси.

ЧИ ПОТРІБНО УКРАЇНІ БУДУВАТИ НОВІ БЛОКИ АЕС?

Завжди підтримував ідею, що Україна не зможе досягнути цілей енергетичного переходу й забезпечити достатність потужностей для розвитку економіки без зростання ВДЕ-генерації, побудови нових атомних блоків та створення сучасної маневреної генерації й систем накопичення енергії.

Україна вже втратила під час російської агресії близько 16 ГВт потужностей. Також слід враховувати, що у більшості об’єктів теплової генерації вже давно закінчилися граничні терміни експлуатації. Наша енергетика, за влучним виразом екс-міністра енергетики Івана Плачкова, нагадує музей техніки 60-х – 80-х років, що подібний до автомобільного парку Куби, що характеризується досягненнями американського автопрому дореволюційного періоду.

На сьогодні, ОЕС не має резервів потужностей, а ті старовинні ТЕС, що залишилися у спадок від СРСР, знаходяться в аварійному стані через зношеність активів та руйнацію російськими ракетами та дронами. Отже, наявні енергетичні потужності не тільки не здатні забезпечити електроенергією майбутнє відновлення економіки, але й навіть прийнятний рівень надійності енергопостачання у військовий період, коли величезна кількість підприємств лежить у руїнах.

Як, відомо, поточний ОЗП Україна проходить на задовільному рівні значною мірою завдяки теплій зимі та імпорту електроенергії. У такій ситуації видається, що раціональним рішенням є використання коштів на ремонт існуючої інфраструктури та реалізація децентралізованих проектів, що можуть почати виробляти електроенергію не пізніше 12-16 місяців від початку будівельно-монтажних робіт. До таких проектів, насамперед, слід віднести будівництво СЕС, ВЕС, об’єктів біоенергетики та задіяння високоманеврової газової генерації (ГТУ/ГПУ).

Натомість, заявлене Міненерго будівництво чотирьох атомних блоків потребуватиме більше 20 млрд дол. США. У цьому контексті виникає два важливих питання. Перше, – де НАЕК “Енергоатом” візьме такі гроші, маючі заборгованість лише за ПСО близько 17 млрд грн.? Друге, – чи є сенс витрачати щомісяця багато мільярдів гривень на проєкт, який дозволить поставляти електричну енергію не раніше, ніж за п’ять років?

На перше питання у мене взагалі відсутня відповідь, оскільки не можу собі уявити, хто надасть НАЕК “Енергоатом” величезні кредити в умовах війни, а підвищення цін на електричну енергію лімітовано низькою платоспроможністю споживачів. Відповідь на друге питання також є очевидною, що пріоритет у фінансуванні в умовах обмеженої фінансової допомоги з боку партнерів та критичної ситуації на фронті повинен надаватися потребам ЗСУ. Адже, якщо ворога не зупинити, тоді постає чергове питання — який сенс у будівництві вказаних атомних блоків? Безумовно, Україна потребує нову атомну генерацію, але є нюанси.

Як вже заявлено Міненерго, планується збудувати чотири атомні блоки, на яких будуть розміщені наступні реактори – два російського дизайну ВВЕР-1000 та два за проєктом компанії Westinghouse – АP-1000. Якщо до реакторів типу АP-1000 менше питань, то вибір російського проєкту здається достатньо сумнівним, навіть не стільки із точки зору відповідності сучасним стандартам безпеки й технологій, скільки із огляду на створення додаткової залежності від російського розробника щодо експлуатаційних вимог, обслуговування та комплектуючих.

За поточного моменту, видається, що доцільніше уряду зосередитися на питаннях розробки ТЕО проєктiв із будівництва нових атомних блоків, вибору реакторів, підготовки безлічі технічної документації та законодавчого забезпечення, ніж на витратах велетенських коштів на будівельно-монтажні роботи.

Також, варто сфокусуватися урядовцям на проблемі досягнення незалежності регулятора (ДІЯР) від експлуатуючої організації й профільного міністерства та на покращенні його кадрового забезпечення. Цю роботу доцільно зробити, щоб відразу після завершення війни на сприятливих для України умовах, не гаючи часу, перейти до практичної фази виконання проєктiв.