Golosnovinua.com

Позначка: фронт

  • Українська армія стикається з проблемами морального духу та дезертирством

    Українська армія стикається з проблемами морального духу та дезертирством

    Українські командири та офіцери повідомили CNN про значні проблеми з моральним духом та дезертирством у Збройних силах України, особливо в піхотних підрозділах на сході країни, зокрема під Покровськом. Ці труднощі стали серйозним викликом для військових і можуть вплинути на ефективність бойових операцій.

    Шестеро українських офіцерів, які беруть участь у бойових діях або нещодавно залишили свої підрозділи, підтвердили, що дезертирство і непокора стають дедалі більш поширеними явищами серед нещодавно мобілізованих солдатів. Офіцер Діма, один із колишніх командирів, залишив посаду після втрат у своєму підрозділі. За його словами, він більше не міг спостерігати, як гинуть його люди (за його словами, з 800 осіб, які були в його підпорядкуванні, загинули або були важко поранені більше половини).

    Протистояння з Росією, що триває два з половиною роки, сильно виснажило українські війська. Підкріплення надходять нерегулярно, що викликає деморалізацію серед солдатів. Особливо важка ситуація склалася на передових позиціях, де підрозділи ЗСУ опиняються в умовах постійного обстрілу й атаки безпілотників.

    Командири на лінії фронту зазначають, що багато мобілізованих солдатів відмовляються повертатися на позиції після першої ротації. «Вони або залишають свої позиції, або намагаються піти з армії», – розповів один із командирів, який побажав залишитися анонімним.

    «Не всі мобілізовані солдати залишають свої позиції, але більшість – так. Коли сюди приходять нові хлопці, вони бачать, як тут важко. Вони бачать багато ворожих безпілотників, артилерії та мінометів. Вони виїжджають на позиції один раз і, якщо виживають, більше не повертаються. Вони або залишають свої позиції, або відмовляються йти в бій, або намагаються знайти спосіб піти з армії», – розповів CNN один із командирів підрозділу, що воює зараз у Покровську.

    Офіцер Сергій Цехоцький з 59-ї мотопіхотної бригади повідомив, що ротація солдатів має відбуватися кожні три-чотири дні, але інтенсивне використання безпілотників противником ускладнює пересування і часом змушує бійців залишатися на позиціях до 20 днів.

    За даними українського парламенту, за перші чотири місяці 2024 року було порушено майже 19 000 кримінальних справ проти солдатів, які залишили свої пости або дезертирували. Однак їхня реальна кількість набагато більша, оскільки часто командири намагаються вирішувати ці питання неформально, переконуючи солдатів повернутися на службу без покарання.

  • Чому Нью-Йорк має вирішальне значення для оборони Костянтинівки

    Чому Нью-Йорк має вирішальне значення для оборони Костянтинівки

    В умовах триваючих бойових дій на сході України стратегічне значення невеликого селища Нью-Йорк набуло величезної ваги. Військовий кореспондент Богдан Мірошников підкреслює критичність ситуації і пояснює, чому утримання цього населеного пункту є ключовим для запобігання подальшій ескалації конфлікту і збереження стратегічної позиції навколо Костянтинівки.

    У районі Нью-Йорка та у невеликій частині самого смт тривають важкі бої.

    Селище, яке вже давно мало б впасти, частково ще тримається Силами Оборони!

    Хлопці вивозять на характері, адже всі вже давно заї…алися відбивати постійні ворожі накати та штурми. Втомлені. Але тримаються!

    Та сама ситуація у Неліпівці.

    Нью-Йорк не дає ворогу обійти Торецьк з флангу.

    Бо у лобових штурмах міста ворог несе шалені втрати, а просування — максимально не співмірне із задіяними ресурсами.

    Обрушення будь-якого флангу Торецька (Нью-Йорк–Щербинівка–Клебан-Бик та Дружба–Диліївка–Олександро-Шультине) призведе до можливості ворога оточити торецький гарнізон та серйозно змінить конфігурацію фронту на ділянці.

    Наразі ворог вимушений ходити в лобові атаки на Торецьк, поки тримаються фланги.

    З кожним днем ворожий потенціал зменшується. І колись настане момент, що вони будуть зупинені.

    Було б дуже непогано зробити це саме у Торецьку, не давши окупанту сформувати західні кліщі Костянтинівки.

    Богдан Мiрошников
    Блогер, військовий кореспондент
  • До зими 2024 року може скінчитися активна фаза війни

    До зими 2024 року може скінчитися активна фаза війни

    Волонтер і громадський діяч Геннадій Друзенко висловив упевненість, що активна фаза війни в Україні може завершитися до зими 2024 року. Проте, за його словами, цей період стане лише початком нових викликів, перед якими постане країна. Він окреслює три можливих сценарії розвитку подій, які можуть кардинально вплинути на майбутнє України.

    Вже не раз доводилося писати, що цієї зими я очікую затухання війни. Бо сторонам просто не буде КИМ воювати у таких масштабах. Попри патріотичне піднесення та безугавну пропаганду з обох боків, охочих вбивати і вмирати за батьківщину залишається все менше. Мобілізаційний ресурс стає дедалі неякіснішим. А політичної волі оголошувати загальну мобілізацію в Росії чи понижати її вік бодай до 20 років в Україні просто немає. Бо майже всі, хто хотів чи бодай був не проти воювати, вже на фронті, а багатомільйонні армії вболівальників із обох боків воліють нищити ворога in absentia, тобто заочно. До того ж сам етос війни як екзистенційної (мовляв, виживе тільки один) давно і непоправно підірвано.

    Українці дедалі більше переконуються, що війна триває вже не за українську державність як таку, а за її кордони. І головне, хто і як буде бенефіціаром України в цих (нових) кордонах. А це стимулює найбільш кмітливих та ресурсних вже зараз думати та інвестувати ресурси не в захист країни, а в потрапляння у команду (майбутніх) бенефіціарів. Ну і другий фронт, на якому українська влада веде безкомпромісну війну з українськими громадянами та українським бізнесом, вже став набагато ближчим і відчутнішим для більшості українців, аніж фронт, на якому ми б’ємося з ордою…

    Росіяни теж далекі від відчуття екзистенційної загрози від українського наступу, а отже і мотивації рятувати Росію за будь-яку ціну. Попри несамовиту пропаганду, Курська офензива лише підтвердила здогадки багатьох громадян РФ: це не їхня війна. “Хохли” — це нацисти тільки у хворій уяві Путіна, бути під ними не страшно і головне, аби лінія фронту не затрималась надовго на твоїй “малій батьківщині”. А отже, мобілізувати “страну огромную” як у 1611-1612, 1917-1920 чи 1941-1945 роках не вийде. Залишається воювати найманцями та контрактниками, але за такої інтенсивності їхньої утилізації в Україні, їх дуже скоро просто не буде де брати. І розмір “підйомних” ніяк не впливатиме на критичний дефіцит живої сили.

    Тому і “Курську офензиву”, і Покровський наступ я розглядаю як останні козирі сторін перед тим, як війна почне взимку пробуксовувати і поступово затухати. От тільки ставки нерівні. Росіяни задекларували, що прагнуть анексувати український Донбас назавжди та навіть записали це у власній конституції, а от що нам робити з тисячами квадратних кілометрів КНР, якщо ми й надалі декларуємо відданість статуту ООН та міжнародно визнаним кордонам, незрозуміло. Я б на місці Путіна загалом би чинив суто символічний спротив українцям на “одвічній” території РФ: що більше українських сил та засобів втягнуться в Росію, то легше буде росіянам завойовувати Донбас. Як говорив Наполеон, багнети добрі на будь-які цілі, от тільки сидіти на них незручно. Що більше “ісконно російських” (дотованих) територій опиниться під контролем України, то важчий тягар ляже на нашу державу щодо їхнього утримання. Нагадаю, що вся Курщина — це трохи менше за 0,18% російської території…

    Отже, за моїм прогнозом війна у шанцях взимку почне суттєво знижувати оберти. Можливо, певний час сторони компенсуватимуть це певним аналогом “війни міст” часів ірано-іракської війни. Тобто замість захоплення квадратних кілометрів зосередяться на знищенні критичної інфраструктури один одного. Бо для цього потрібно набагато менше людей. Але й у цій війні на знищення ворожої інфраструктури, боюсь, Захід і Китай попіклуються, аби вона чимшвидше пішла на спад, не спричиняючи шоків на глобальних ринках та техногенних катастроф, відчутних далеко за межами України та Росії.

    І тоді, коли лінії фронту стабілізуються і стануть тимчасовими, ніким не визнаними, але більш-менш тривкими кордонами повоєнної України, сама внутрішня логіка війни за незалежність поставить нас перед засадничим вибором. Бо народ радше відчує, аніж усвідомить, що причиною цієї руйнівної війни та жахливих жертв, які вона принесла на українську землю, є не тільки схиблений на фантомних імперських болях “кремлівський дід” (хоча насамперед саме він), але й слабкість та неефективність української держави, яка здавалася не тільки Путіну легкою жертвою для російського ведмедя. Отже, неймовірним напруженням сил та великою ціною державність збережено. Її фактичні кордони визначені не в Москві або в Ялті, а на полі бою — там де між нами і ворогом встановився динамічний баланс сил. Як, до речі, майже завжди бувало в реальній, а не вигаданій історії. Після цього перед українцями постане питання, чим наповнити нашу незалежність, аби зробити її тривкою? І аби вона гарантувала не тільки захист окремої ідентичності, але й також — безпеку, розвиток, заможність та самореалізацію для своїх громадян.

    І тут у нас буде два з половиною шляхи.

    Перший. Як американці, французи, італійці, індійці, відстоявши незалежність, сісти й домовитися про нові правила гри у повоєнній Україні. Скликати свій Конституційний конвент. Відмовитись від невластивих Європі функцій президента як наріжного каменя та гаранта української державності. Створити більш збалансовану систему стримувань та противаг. Піти на складні компроміси. Збалансувати різні гілки та рівні влади. Залишити достатньо автономного простору для особистості та захистити його ефективними судами. Змусити врешті-решт наше природне его запрацювати на загальне благо.

    Другий шлях, імовірніший за перший. Знайти й повірити в чергового месію. Тим паче, що війна створила та продовжує творити цілий пантеон новітніх героїв. “Батьківська фантазія”, як називав її мій вчитель Девід Вільямс, глибоко укорінена в природі людини. Більшість не любить брати на себе відповідальність і nolens volens шукає собі “батька”, якому готова делегувати тягар вибору, відповідальності та свободи. Так у нас може зʼявитися на Банковій поміркований “месія” Валерій Залужний або менш помірковані та більш пасіонарні українські “каудільйо”. В такому разі шанс на радикальні реформи, яких вкрай потребує Україна, є. Врешті-решт, і Ататюрк, і Чан Кайші, і Пак Чон Хі були великими модернізаторами, які привели свої країни з третього світу в перший. На жаль, негативних прикладів латиноамериканських та африканських диктаторів у погонах, які завели свої країни на манівці цивілізації, набагато більше. Не певен, що нам поталанить з новоявленим “провідником”, як азійським тиграм, а не навпаки.

    Ну і остання опція — нічого радикально не змінювати після перемоги. Пустити країну самопливом. Дерибанити між наближеними до влади решти її багатств. Канючити міжнародну допомогу. Вести нескінчені перемовини з ЄС. Списувати всі факапи на підступних москалів. Годувати народ ідентичністю замість розвитку і добробуту. Пишатися героями визвольних змагань, особливо полеглими (так безпечніше), і таврувати усіх критиків режиму “агентами Кремля”. І десятиліттями догнивати зсередини. Прикладів безліч.

    На жаль, вірогідність наведених опцій зростає від першої до третьої у геометричній прогресії. Бо воювати ми, схоже, навчилися, а домовлятися про спільне майбутнє — досі ні. Але вибір досі за нами…

    Геннадій Друзенко
    Волонтер, полiтичний аналiтик
  • Росія просувається в Донецькій області, незважаючи на успіхи України в інших місцях

    Росія просувається в Донецькій області, незважаючи на успіхи України в інших місцях

    В статті, опублікованій у виданні The Washington Post, повідомляється про те, що незважаючи на успіхи України, досягнуті в ході двотижневого наступу на території Росії, просування російських військ на сході України триває. Цей розвиток ситуації вже призвів до евакуації Покровська, важливого логістичного вузла.

    Картографічні дані з відкритих джерел демонструють наближення російських підрозділів до сіл Гродівка, Красний Яр і Новогродівка на схід від Покровська. Експерти вважають, що це може свідчити про можливий прорив російських військ.

    «Є певні свідчення того, що росіяни фактично наступають на останню лінію оборони під Покровськом», — сказав військовий аналітик з Віденського центру нової американської безпеки Франц-Штефан Гаді.

    Втрати Покровська, логістичного вузла на перехресті двох основних доріг на сході України, можуть відкрити шлях для подальшого просування Росії в цьому промисловому регіоні, який давно є центром її наступу.

    На думку аналітиків, неухильне просування Росії вказує на можливу слабкість стратегії України, оскільки надії Києва на обмеження російських успіхів на сході через перекидання резервів в Курську область поки що не виправдовуються.

    «Ситуація в Донбасі виглядає досить тривожною для мене», — говорить військовий аналітик Гаді.

    На його думку, Росія все ще має значну перевагу в живій силі та вогневій потужності над українськими військами.

    «Більш важливе питання полягає в тому, які резерви тепер недоступні» у Покровську, але могли б бути доступні, якби не операція в Курській області, — зазначив Гаді.

    «Війна — це завжди вибір… Питання в тому, чи є це правильний вибір — направити сили на розширення лінії фронту, чи було б розумніше утримати резерви і стабілізувати лінію фронту на Донбасі?», — задається питанням Гаді.

  • Німеччина використовує хитрощі для повернення українських біженців на фронт

    Німеччина використовує хитрощі для повернення українських біженців на фронт

    Німецькі федеральні землі застосовують непередбачені заходи, щоб змусити українських біженців, які відмовляються від військової служби, повернутися додому, повідомляє Focus. Ці дії, які раніше залишалися непоміченими, викликали значний переполох лише нещодавно.

    Досі їхні дії залишалися непоміченими. Переполох зчинився вперше лише минулого тижня, коли уряд Гессена заявив у відповіді на запит від АдН: “Імміграційна влада Гессена не видаватиме українським чоловікам призовного віку жодних німецьких документів, що замінюють закордонні паспорти. Їм було б доцільно вирушити на Україну, щоб отримати там паспорт і пройти обов’язкову військову службу”.

    Тепер українські чоловіки мають їхати на батьківщину і продовжувати документи там – при цьому їх, найімовірніше, одразу ж заберуть до армії. Досі цього не відбувалося, бо федеральні землі видавали українцям паспорт іноземця. Тепер такої можливості більше немає – і не тільки в Гессені.

    Статс-секретар міністерства юстиції федеральної землі Баден-Вюртемберг Зігфрід Лорек підтвердив, що влада в його землі “вже не видає німецьких проїзних документів військовозобов’язаним українським чоловікам”. Сам політик ХДС вважає розумним, щоб українці пройшли військову службу. “Стосовно них не відбувається жодної несправедливості – навпаки, за українським законодавством вони підлягають переслідуванню за дезертирство”, – пояснив Лорек. За його словами, уряд хоче й надалі надавати Україні підтримку, сприяючи її здатності до самозахисту, а це включає в себе “спонукання громадян стати на захист своєї країни”.

    Уряд Баварії також підтримує цей підхід. Міністр внутрішніх справ Йоахім Херрманн заявив: “Я неодноразово закликав федеральний уряд внести розумні уточнення в питання про військовозобов’язаних біженців з України. Йдеться не тільки про те, чи видавати нам документи замість українських паспортів із вичерпаним терміном дії, а й про те, чи не послаблюємо ми чинними правилами обороноздатність України”.

  • Український актор Андрій Валенський важко поранений на фронті

    Український актор Андрій Валенський важко поранений на фронті

    Відомий український актор театру та кіно Андрій Валенський, який після російського вторгнення став на захист країни, отримав важке поранення під час боїв у Донецькій області. Наразі він перебуває у лікарні, де проходить лікування та реабілітацію.

    Акторка Римма Зюбіна розповіла про серйозні травми Валенського на своїй сторінці в Instagram.

    “Сталося це в Донецькій області між Клищіівкою та Іванівським.
    У Андрей Валенский черепно мозгова травма, контузія, розбите та зашите обличчя, зламаний ніс, зламана ліва рука, обпечена права рука, роздроблене праве стегно.” – написала вона.

    Поранений Андрій Валенський / фото інстаграм Римми Зюбіної 

    Також інформацію про поранення підтвердив його колега Артем Мяус, написавши у Facebook: “Де б ще зустрілися. Андрій Валенський живий! Трохи покоцаний, але живий! Відновлюється в Києві”.

    За словами знайомих актора, йому потрібна операція та тривала реабілітація. Колеги й друзі Валенського активно збирають кошти на його лікування, висловлюють підтримку та бажають йому швидкого одужання.

    Про Андрія Валенського

    Андрій Валенський — випускник театрального відділення Харківського університету мистецтв, відомий своєю грою в понад 50 кінострічках, серед яких “Мажор”, “Другий фронт”, “Донька баяніста” та інші. Він також виступав на сценах театрів імені Тараса Шевченка в Харкові, імені Лесі Українки та в театрі Драми та Комедії на Лівому березі Дніпра в Києві. У 2023 році Валенський приєднався до лав Збройних сил України, продовжуючи боротьбу за незалежність своєї країни.

     

  • Бої на підступах до Торецька

    Бої на підступах до Торецька

    На підступах до Торецька тривають інтенсивні бої в районах Залізного та Північного, повідомляє військовий паблік Deep State. Обстановка в цих населених пунктах залишається напруженою через активні бойові дії, що розгортаються між українськими силами та російськими агресорами.

    За інформацією пабліка, росіяни продовжують насичувати живою силою приватну і багатоквартирну забудову в цих населених пунктах.

    Deep State припускає, що найближчим часом армія РФ зосередить основні сили для захоплення териконів шахти імені Артема і шахти «Північна», а надалі вже спробує зайти в місто, а контроль над відвалами дасть значну перевагу.

    «По самому Торецьку б’є ворожа артилерія і КАБи. Завдання зрозуміле – завдати максимальних пошкоджень забудові, щоб полегшити штурмові дії. Початок битви за Торецьк є питанням найближчого часу. На жаль, поки немає успішного рецепта, як протистояти такій кількості піхоти без втрат позицій», – пише паблік.

    Deep State також попереджає, що після окупації Залізного росіяни можуть спробувати вдарити в тил українському угрупованню в Нью-Йорку.

    «Це не тільки погіршить умови для оборони селища, а й поставить під загрозу сили, що оточують на схід», – пише паблік.

  • The Washington Post: Росія активізує наступ у Донецьку на фоні політичної нестабільності в США

    The Washington Post: Росія активізує наступ у Донецьку на фоні політичної нестабільності в США

    Видання The Washington Post опублікувало новий звіт про ситуацію в Україні, в якому стверджується, що Росія продовжує активно просуватися на Донбасі, захоплюючи нові території. Цей наступ, як зазначає газета, став можливим через два основні фактори: виснаження ресурсів України і політичні потрясіння у Сполучених Штатах.

    Російські війська активно просуваються до міста Покровська на Донбасі. Цей наступ став можливим у зв’язку з тим, що Україна, як і раніше, стикається з нестачею солдатів, а політична нестабільність у Сполучених Штатах породжує теорії про те, що Київ незабаром буде змушений вести переговори про здачу територій.

    Чергові поставки американської зброї в травні допомогли Україні відбити російський наступ на Харківську область. Це зруйнувало надії Москви оточити друге за величиною місто України. Після цього російське командування переключило свою увагу на Донецьку область, яка, можливо, є головним пріоритетом Путіна.

    Александр, 30-річний командир батальйону 47-ї бригади, що воює під Очеретиним, каже, що українським військам доводиться нелегко, і що мета Путіна стає дедалі більш досяжною для Росії.

    «Це розумна стратегія: ви намагаєтеся сконцентрувати сили противника на одному напрямку, а потім відволікаєте їх на іншому», – сказав Олександр, який відомий під позивним “Геній”.

    Він пояснив: «Їхня перша мета – знищити нас. Друга – відтіснити нас назад, щоб вони [російська армія] могли отримати більше важелів впливу на мирних переговорах і домогтися від нас більших поступок. Вони майже досягли точки, з якої зможуть захопити Донецьку область».

    Армія Путіна наразі наступає у трьох напрямках: з Часового Яру, розташованого на захід від міста Бахмут, яке було захоплене Росією навесні 2023 року; невеликого промислового міста Торецьк; і селища Очеретине, яке було захоплене Росією навесні 2023 року. У травні російські війська просунулися на північний захід від Авдіївки, яку вони взяли в лютому.

  • Добровольці закінчилися, новобранці відмовляються воювати, ветерани на межі виснаження — звіт RTBF

    Добровольці закінчилися, новобранці відмовляються воювати, ветерани на межі виснаження — звіт RTBF

    Бельгійський телеканал RTBF у своєму останньому репортажі про ситуацію в Збройних Силах України (ЗСУ) висвітлює серйозну кадрову кризу, яка вразила українську армію на фоні триваючого конфлікту. Згідно з повідомленням, яке базується на інтерв’ю з бійцями 49-го стрілецького батальйону «Карпатська Січ», ситуація на фронті стає все більш напруженою і складною.

    Кадрова криза ЗСУ, здається, досягла свого апогею: добровольці вже давно скінчилися, новобранці не хочуть воювати, а ветерани бойових дій перебувають на останньому подиху. Такий висновок зробив бельгійський телеканал RTBF, поспілкувавшись з українськими бійцями 49-го стрілецького батальйону «Карпатська Січ» на сході країни.

    Командир підрозділу Василина, дівчина тридцяти років, розповідає, що на початку конфлікту батальйон складався виключно з добровольців. «Сьогодні вони всі загинули або поранені», – каже Василина, додаючи, що нових добровольців вона не бачила вже понад два роки.

    Дівчина визнає – українцям бракує мотивації, а ті, кого насильно відправляють на фронт, усіма способами демонструють, що не бажають там перебувати. «Ми розуміємо, що вони просто не хочуть. У них було своє життя, своя сім’я», – пояснює Василина.

    Інструктори – ветерани фронту, яким немає й тридцяти, – усі вже «змучені травмами», пише RTBF. Один із них, Арес, живе з кулею в нозі, множинними струсами мозку і ПТСР. «Я втомився, – каже він. – Усі ветерани загинули, поранені або перебувають на останньому подиху, як і я».

    Василина підкреслює, що мобілізація повинна проходити по-іншому, тому що той, хто не хоче воювати, «марний». За її словами, ситуація в ЗСУ зміниться тільки тоді, коли це зрозуміє і влада. Цю думку поділяє і Фарик, ветеран-інструктор: «Не всі створені для бою. То навіщо змушувати воювати тих, хто цього не хоче?».

  • Юрій Бутусов: Чому генерали ухиляються від відповідальності

    Юрій Бутусов: Чому генерали ухиляються від відповідальності

    Український журналіст Юрій Бутусов в своїй останній публікації підняв актуальне питання військової стратегії та відповідальності командування в умовах війни з Росією. Відомий своїми глибокими аналізами та високою експертизою у військовій справі, Бутусов звертає увагу на низку проблем, що ускладнюють ведення війни та вимагають належної відповідальності від генерального командування.

    Чому Україна – єдина у світі у ХІХ-ХХІ століттях армія, яка не воює дивізіями і корпусами, та чому генерали ухиляються від відповідальності?

    Основна проблема війни – визначення відповідальності командирів усіх рівнів за результат, тобто за знищення ворога, збереження своїх людей, утримання вигідних позицій.

    На фронті багато критики на адресу генералів, що штаби ОТУ й ОСУВ контролюють та карають комбригів і комбатів виключно за смуги та точки на карті, за утримання позицій, не звертаючи уваги на стан військ, на тактичну обстановку, на проблеми знищення ворога та збереження своїх сил. Драматичний розрив між стратегічними завданнями й тактичними можливостями призводив та призводить до постійного повтору одних і тих самих помилок, де планування закладається із самого початку помилкове, оскільки воно прив’язане до хибних тактичних рішень.

    Це протиріччя закладене самою організаційною структурою наших сил оборони, і не має прикладів у світовій історії під час масових мобілізаційних війн.

    Як керують у нас?

    В Україні на фронті найвищою організаційною формою є з’єднання – бригада. Командир бригади відповідає за смугу оборони, боєздатність бригади, завдання ураження ворогу та збереження власного особового складу й техніки, тобто відповідає за все. Смуги оборони бригад у нас від 4 до 20 км, залежно від напрямку та умов – загальний фронт активних дій наразі приблизно 800 км. Якщо порахувати відкриті джерела, то бригад наземних сил усіх видів у нас розгорнуто понад 100, плюс сотні окремих підрозділів, батальйонів, рот, загонів. Тому логічно було б очікувати, що така велика кількість об’єктів управління, такий великий фронт вимагають збільшення з’єднань до розміру дивізій та створення об’єднань – корпусів або армій. Але цього не відбувається.

    Для управління військами у нас створені оперативно-тактичні управління – ОТУ, яким нарізають ділянки, які відповідають корпусним районам, та оперативно-стратегічні управління військами – ОСУВ, зона відповідальності армії.

    Але вони не відповідають за війська. Війська у нас адміністративно входять в структуру окремих оперативних командувань – ОК. ОК тимчасово підпорядковують свої сили фронтовим ОТУ та ОСУВ, які відповідають безпосередньо за війну.

    Тому за боєздатність бригад та збереження людей відповідають ОК і бригади. А за смуги та точки на карті відповідають ОТУ й ОСУВ, і вони відповідають за досягнення результатів у бойових діях. І все це різні штаби, різні генерали.

    Ось тому й існує розрив. Це розрив відповідальності на рівні генералів. Точки на карті не можуть існувати у відриві від усвідомлення боєздатності, від особового складу, від планування та організації знищення ворога.

    Генерали не відповідають комплексно за результат – відповідають тільки комбриги, і все, далі відповідальність розпорошується.

    В історії світових війн ХІХ-ХХІ століть масових мобілізованих армій, прикладів такого дивного стану справ ще не було.

    В усіх інших арміях еволюційно приходили до єдиної логіки – чим вище злагодженість та відповідальність, тим вище боєздатність, тим краще керованість.

    А яка керованість у наших ОТУ? Як може керувати ефективно штаб ОТУ, якщо у нас є ОТУ, яким підпорядковувалось у певні періоди одночасно понад 20 бригад та понад 20 батальйонів тільки різнорідної піхоти, плюс ще більша кількість підрозділів інших родів військ? Ви собі уявіть, чи може бути ефективним управління, якщо у вас одночасно 100 підлеглих командирів, і по кожному постійно треба планування та рішення? Нонсенс.

    А як може відновлювати боєздатність бригад та батальйонів ОК, якщо вони практично не бачать свої підрозділи, і відірвані від їхнього застосування, не можуть оцінити проблеми? Ніяк.

    У чому причина?

    Я писав про цю проблему починаючи з 2014 року, коли управління бойовими діями на Донбасі було передано тимчасовим структурам – секторам, а потім – тимчасовим оперативним управлінням. Нагадаю, що структура армійських корпусів в Україні існувала до 2014 року, але у 2011-13 роках президент Янукович проводив системне знищення обороноздатності України й армійські корпуси розформував. Останній 8-й армійський корпус був ліквідований вже у червні 2014-го.

    Тодішній новий начальник Генштабу В.Муженко хотів переробити усю структуру армійського управління на свій розсуд. Тому історія з розформуванням корпусів, зі створенням тимчасових штабів, секторів, ОТУ, була зручною для ручного контролю армією, для швидкого зняття та призначення на посади будь-якого генерала, і тому її зберегли тоді, і зберігають досі. Тобто відсутність дивізій та корпусів на фронті – причини політичні, які не мали нічого спільного з боєздатністю армії.

    Після заміни Муженка ця тимчасова структура зберігалася, оскільки виявилася зручною і для його наступників. Але для війни це рішення працювало жахливо як у 2014-му, так і у 2024-му.

    Нам потрібна реорганізація військ – створення дивізій та корпусів постійного складу, тому що цього вимагає увесь досвід і логіка війни. Нам потрібно, щоб генерали особисто відповідали не за проведення селекторів та нанесення точок на карті, а щоб вони, як комбати та комбриги, спільно відповідали за підпорядкований до них постійний сталий комплект військ, і спільно відповідали за результат – за знищення ворога, за збереження своїх, за утримання рубежів оборони.

    Юрій Бутусов