Позначка: генерали

  • Генерали проти наступу: чи врятують призначення Білецького та Прокопенка фронт на Донбасі

    Генерали проти наступу: чи врятують призначення Білецького та Прокопенка фронт на Донбасі

    Президент України Володимир Зеленський ухвалив рішення про призначення двох бойових бригадних генералів – Андрія Білецького та Дениса Прокопенка – командувачами нових угруповань військ у Донецькій області. Експерти оцінюють цей крок як вимушений і наголошують, що успіх оборони залежатиме передусім від матеріально-технічного забезпечення.

    Військовий експерт Сергій Грабський в ефірі медіа зазначив, що високий професіоналізм командирів обмежений наявними ресурсами, силами та засобами на передовій.

    «В данном случае я скажу следующее — касательно того, что туда привлекают наших уважаемых командиров: скажите, пожалуйста, если бы у Наполеона во время осады Тулона были одна пушка и 10 солдат, захватил бы он Тулон? Вряд ли. То есть речь идет о том, что человек может быть невероятно талантливым, может быть настоящим военным профессионалом. Но если не хватает ресурсов, сил и средств, то, уж извините, его возможности будут ограничены», – підкреслив фахівець.

    За словами експерта, ключовим фактором для захисту Славянсько-Краматорської агломерації залишається кількість особового складу, озброєння та військової техніки. З огляду на плани агресора захопити всю територію Донбасу, терміни реалізації яких окупанти змістили на кінець 2026 року через затягування боїв, Україні доведеться реагувати дзеркально.

    Грабський наголосив на необхідності посилення мобілізаційних заходів та перекидання на цей напрямок додаткових резервів.

    «Хотим мы этого или нет, мы должны перебрасывать на это направление дополнительные контингенты сил и средств. Других вариантов нет. И это нужно понять. Пора уже повзрослеть», – додав він.

  • Юрій Бутусов: Чому генерали ухиляються від відповідальності

    Юрій Бутусов: Чому генерали ухиляються від відповідальності

    Український журналіст Юрій Бутусов в своїй останній публікації підняв актуальне питання військової стратегії та відповідальності командування в умовах війни з Росією. Відомий своїми глибокими аналізами та високою експертизою у військовій справі, Бутусов звертає увагу на низку проблем, що ускладнюють ведення війни та вимагають належної відповідальності від генерального командування.

    Чому Україна – єдина у світі у ХІХ-ХХІ століттях армія, яка не воює дивізіями і корпусами, та чому генерали ухиляються від відповідальності?

    Основна проблема війни – визначення відповідальності командирів усіх рівнів за результат, тобто за знищення ворога, збереження своїх людей, утримання вигідних позицій.

    На фронті багато критики на адресу генералів, що штаби ОТУ й ОСУВ контролюють та карають комбригів і комбатів виключно за смуги та точки на карті, за утримання позицій, не звертаючи уваги на стан військ, на тактичну обстановку, на проблеми знищення ворога та збереження своїх сил. Драматичний розрив між стратегічними завданнями й тактичними можливостями призводив та призводить до постійного повтору одних і тих самих помилок, де планування закладається із самого початку помилкове, оскільки воно прив’язане до хибних тактичних рішень.

    Це протиріччя закладене самою організаційною структурою наших сил оборони, і не має прикладів у світовій історії під час масових мобілізаційних війн.

    Як керують у нас?

    В Україні на фронті найвищою організаційною формою є з’єднання – бригада. Командир бригади відповідає за смугу оборони, боєздатність бригади, завдання ураження ворогу та збереження власного особового складу й техніки, тобто відповідає за все. Смуги оборони бригад у нас від 4 до 20 км, залежно від напрямку та умов – загальний фронт активних дій наразі приблизно 800 км. Якщо порахувати відкриті джерела, то бригад наземних сил усіх видів у нас розгорнуто понад 100, плюс сотні окремих підрозділів, батальйонів, рот, загонів. Тому логічно було б очікувати, що така велика кількість об’єктів управління, такий великий фронт вимагають збільшення з’єднань до розміру дивізій та створення об’єднань – корпусів або армій. Але цього не відбувається.

    Для управління військами у нас створені оперативно-тактичні управління – ОТУ, яким нарізають ділянки, які відповідають корпусним районам, та оперативно-стратегічні управління військами – ОСУВ, зона відповідальності армії.

    Але вони не відповідають за війська. Війська у нас адміністративно входять в структуру окремих оперативних командувань – ОК. ОК тимчасово підпорядковують свої сили фронтовим ОТУ та ОСУВ, які відповідають безпосередньо за війну.

    Тому за боєздатність бригад та збереження людей відповідають ОК і бригади. А за смуги та точки на карті відповідають ОТУ й ОСУВ, і вони відповідають за досягнення результатів у бойових діях. І все це різні штаби, різні генерали.

    Ось тому й існує розрив. Це розрив відповідальності на рівні генералів. Точки на карті не можуть існувати у відриві від усвідомлення боєздатності, від особового складу, від планування та організації знищення ворога.

    Генерали не відповідають комплексно за результат – відповідають тільки комбриги, і все, далі відповідальність розпорошується.

    В історії світових війн ХІХ-ХХІ століть масових мобілізованих армій, прикладів такого дивного стану справ ще не було.

    В усіх інших арміях еволюційно приходили до єдиної логіки – чим вище злагодженість та відповідальність, тим вище боєздатність, тим краще керованість.

    А яка керованість у наших ОТУ? Як може керувати ефективно штаб ОТУ, якщо у нас є ОТУ, яким підпорядковувалось у певні періоди одночасно понад 20 бригад та понад 20 батальйонів тільки різнорідної піхоти, плюс ще більша кількість підрозділів інших родів військ? Ви собі уявіть, чи може бути ефективним управління, якщо у вас одночасно 100 підлеглих командирів, і по кожному постійно треба планування та рішення? Нонсенс.

    А як може відновлювати боєздатність бригад та батальйонів ОК, якщо вони практично не бачать свої підрозділи, і відірвані від їхнього застосування, не можуть оцінити проблеми? Ніяк.

    У чому причина?

    Я писав про цю проблему починаючи з 2014 року, коли управління бойовими діями на Донбасі було передано тимчасовим структурам – секторам, а потім – тимчасовим оперативним управлінням. Нагадаю, що структура армійських корпусів в Україні існувала до 2014 року, але у 2011-13 роках президент Янукович проводив системне знищення обороноздатності України й армійські корпуси розформував. Останній 8-й армійський корпус був ліквідований вже у червні 2014-го.

    Тодішній новий начальник Генштабу В.Муженко хотів переробити усю структуру армійського управління на свій розсуд. Тому історія з розформуванням корпусів, зі створенням тимчасових штабів, секторів, ОТУ, була зручною для ручного контролю армією, для швидкого зняття та призначення на посади будь-якого генерала, і тому її зберегли тоді, і зберігають досі. Тобто відсутність дивізій та корпусів на фронті – причини політичні, які не мали нічого спільного з боєздатністю армії.

    Після заміни Муженка ця тимчасова структура зберігалася, оскільки виявилася зручною і для його наступників. Але для війни це рішення працювало жахливо як у 2014-му, так і у 2024-му.

    Нам потрібна реорганізація військ – створення дивізій та корпусів постійного складу, тому що цього вимагає увесь досвід і логіка війни. Нам потрібно, щоб генерали особисто відповідали не за проведення селекторів та нанесення точок на карті, а щоб вони, як комбати та комбриги, спільно відповідали за підпорядкований до них постійний сталий комплект військ, і спільно відповідали за результат – за знищення ворога, за збереження своїх, за утримання рубежів оборони.

    Юрій Бутусов