Golosnovinua.com

Позначка: Геннадій Боголюбов

  • Верховний Суд відмовився скасовувати санкції проти Петра Порошенка

    Верховний Суд відмовився скасовувати санкції проти Петра Порошенка

    Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відмовився задовольнити позов п’ятого президента України, народного депутата та лідера партії «Європейська солідарність» Петра Порошенка щодо скасування персональних санкцій, запроваджених проти нього рішенням Ради національної безпеки і оборони, введеним у дію указом президента Володимира Зеленського. Таким чином, суд визнав чинним президентський указ у частині застосування обмежувальних заходів до політика, а санкції залишилися в силі.

    Відповідне рішення ухвалив Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду після тривалого розгляду справи.

    Рішення у судовому засіданні оголосила головуюча суддя Олеся Радишевська.

    Під час проголошення вердикту суд постановив відмовити у задоволенні адміністративного позову Петра Порошенка до президента України Володимира Зеленського, Ради національної безпеки і оборони України, Кабінету Міністрів України та Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України.

    Позивач просив суд визнати протиправним та скасувати президентський указ у частині, що стосується застосування до нього персональних санкцій.

    «У задоволенні адміністративного позову Порошенка Петра Олексійовича до президента України Зеленського Володимира Олександровича… РНБО, Кабінету Міністрів України, Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України про визнання протиправним і скасування указу у частині – відмовити», – зачитала рішення головуюча суддя.

    Судовий процес тривав близько півтора року. За цей час суд вивчив матеріали справи, заслухав позиції сторін, дослідив аргументи позивача та представників органів державної влади, після чого ухвалив остаточне рішення.

    Повний текст судового рішення має бути оприлюднений протягом п’яти днів. Саме після його публікації стане відома детальна правова аргументація Верховного Суду щодо причин відмови у задоволенні позову.

    Водночас вже відомо, що рішення було ухвалене із двома окремими думками суддів. Це означає, що окремі члени колегії не повністю погодилися із загальною правовою позицією суду або мали власне бачення окремих аспектів справи. Зміст цих окремих думок також буде оприлюднений разом із повним текстом рішення.

    Одразу після завершення судового засідання представники сторони захисту заявили, що не погоджуються із вердиктом і мають намір продовжити юридичну боротьбу.

    Адвокат Петра Порошенка Ілля Новіков повідомив журналістам, що рішення Верховного Суду буде оскаржене.

    «Це рішення буде оскаржене. Його незаконність не викликає жодних сумнівів», – заявив він.

    Окрім критики самого рішення суду, адвокат зробив ще одну резонансну заяву. За його словами, сторона захисту має інформацію про можливий тиск на суддів під час розгляду цієї справи.

    Новіков стверджує, що окремі особи нібито намагалися контактувати із суддями, які розглядали позов.

    «Певні люди пробують увійти в контакт із суддями. Зараз настав час назвати цих людей. За нашою інформацією, це працівники СБУ Едуард Рудюк і Володимир Солончук. Ми будемо звертатися до їхнього керівництва, до пана Поклада, який фактично керує СБУ наразі, з вимогою перевірити діяльність цих людей», – заявив адвокат.

    На момент публікації матеріалу Служба безпеки України офіційно не коментувала ці заяви, а підтвердження або спростування наведених адвокатом тверджень не оприлюднювалися.

    Санкції щодо Петра Порошенка були введені 13 лютого 2025 року після того, як президент України Володимир Зеленський своїм указом увів у дію відповідне рішення Ради національної безпеки і оборони.

    Тоді до санкційного списку потрапили одразу кілька відомих українських політиків та бізнесменів.

    Окрім Петра Порошенка, персональні обмежувальні заходи були застосовані до бізнесмена Ігоря Коломойського, мільярдера Костянтина Жеваго, колишнього співвласника «ПриватБанку» Геннадія Боголюбова та колишнього народного депутата від забороненої партії ОПЗЖ Віктора Медведчука, якого українські правоохоронні органи обвинувачують у державній зраді.

    Запровадження санкцій проти п’ятого президента України одразу викликало значний політичний резонанс. Представники партії «Європейська солідарність» неодноразово заявляли, що рішення має політичний характер і є інструментом тиску на опозицію.

    Натомість представники української влади наголошували, що санкції ухвалювалися виключно в межах повноважень РНБО та президента України з міркувань національної безпеки, а не з політичних мотивів.

    Юридичне оскарження президентського указу стало одним із найбільш резонансних судових процесів останніх років, оскільки фактично вперше Верховний Суд розглядав питання законності санкцій, запроваджених щодо колишнього глави держави.

    Під час розгляду справи сторона захисту наполягала, що рішення РНБО та відповідний президентський указ не мали належного правового обґрунтування і порушували права Петра Порошенка.

    Натомість представники державних органів відстоювали позицію про законність застосованих санкцій та відповідність процедури їхнього ухвалення вимогам українського законодавства.

    Після оголошення рішення Верховного Суду адвокати Петра Порошенка заявили, що продовжать використовувати всі передбачені законом механізми для його перегляду. Остаточну стратегію подальших юридичних дій сторона захисту планує визначити після оприлюднення повного тексту судового рішення, в якому буде викладено детальне мотивування вердикту та правові висновки суддів.

    Таким чином, на цьому етапі санкції, запроваджені проти Петра Порошенка рішенням РНБО та указом президента Володимира Зеленського, залишаються чинними, однак юридичне протистояння навколо цієї справи, ймовірно, триватиме й надалі, оскільки сторона захисту вже офіційно заявила про намір домагатися перегляду ухваленого рішення

  • Коломойський і Боголюбов подали апеляцію у справі ПриватБанку в Лондоні

    Коломойський і Боголюбов подали апеляцію у справі ПриватБанку в Лондоні

    Колишні власники ПриватБанку Ігор Коломойський і Геннадій Боголюбов подали апеляцію на рішення Високого суду Лондона у справі за позовом банку. Апеляційну скаргу вже прийнято до розгляду.

    Про це в інтерв’ю повідомив генеральний директор ПриватБанку Мікаель Бьоркнерт.

    За його словами, апеляційний суд погодився розглянути скаргу ексвласників банку, а нове судове засідання має відбутися у травні.

    “Ексвласники подали апеляційну скаргу на рішення Високого суду Лондона, і суд її прийняв. Це означає, що буде нове засідання у травні“, — зазначив Бьоркнерт.

    Очільник банку додав, що остаточне рішення у справі очікується до кінця року. Після цього, за його словами, можливості для подальших апеляцій будуть вичерпані.

    “Сподіваємося, що наприкінці року отримаємо остаточний результат. Після цього більше не буде можливих апеляцій, і тоді зможемо почати отримання активів“, — сказав він.

    Після завершення судового процесу ПриватБанк планує розпочати процедуру повернення активів колишніх власників у різних юрисдикціях.

    “Ми готуємося до цього, шукаємо, де є активи і які з них можна отримати найшвидше. Деякі активи можемо отримати вже в перший рік, але на повернення інших, імовірно, знадобляться роки або навіть десятиліття“, — пояснив Бьоркнерт.

    Справа стосується вимог ПриватБанку до колишніх власників про відшкодування збитків у розмірі понад 3 млрд доларів.

    У листопаді 2025 року Високий суд Лондона відмовив Коломойському і Боголюбову у дозволі на апеляцію та у зупиненні виконання рішення суду.

    Згідно з рішенням суду, ексвласники мали виплатити банку понад 3 млрд доларів до 24 листопада 2025 року. У разі несплати банк отримує право розпочати процедуру примусового стягнення активів у різних юрисдикціях.

    Водночас листопадове рішення не було остаточним, оскільки відповідачі зберігали право звернутися безпосередньо до Апеляційного суду Англії та Уельсу з проханням розглянути апеляцію. Саме цим правом вони й скористалися.

  • Кредити для своїх: хто забезпечував виведення коштів з ПриватБанку

    Кредити для своїх: хто забезпечував виведення коштів з ПриватБанку

    У 2013–2016 роках із ПриватБанку було виведено майже два мільярди доларів США через масове кредитування компаній, пов’язаних із тодішніми співвласниками банку — Ігорем Коломойським і Геннадієм Боголюбовим. Такі операції згодом стали однією з ключових причин націоналізації найбільшої фінансової установи країни та багатомільярдних витрат держави на її порятунок.

    Згідно з висновками, викладеними у рішенні Високого суду Лондона від 31 липня 2025 року, упродовж чотирьох років із банку було виведено 1 млрд 911 млн 877 тис. 385 доларів США. Кошти надавалися у вигляді кредитів компаніям з України та Кіпру, які перебували під контролем або у власності Коломойського і Боголюбова. Переважна більшість цих позик так і не була повернута банку.

    Наслідки цієї кредитної політики стали критичними. У грудні 2016 року держава була змушена націоналізувати ПриватБанк, визнавши його неплатоспроможним. Після цього з бюджету було спрямовано понад 5,75 млрд доларів для стабілізації роботи фінустанови, що еквівалентно більш як 155 млрд гривень.

    Ключову роль у реалізації схеми відігравав топменеджмент банку, який входив до кредитного комітету та системно погоджував видачу позик пов’язаним структурам. Серед осіб, які схвалювали найбільшу кількість таких кредитів, фігурують Тимур Новіков, Тетяна Гур’єва, Володимир Яценко та Юрій Пікуш. Окрему роль у цій системі відігравала тодішня заступниця голови правління ПриватБанку Любов Чмона, яка погодила 126 кредитів, що стали частиною шахрайської схеми.

    Любов Чмона очолювала бюджетний департамент банку — підрозділ, який фактично виконував функції внутрішнього казначейства для бізнес-імперії Коломойського і Боголюбова. Саме через цей департамент формувалися бюджети, прогнозувався рух коштів і забезпечувалося безперебійне фінансування компаній, пов’язаних із власниками банку. Без участі бюджетного департаменту масове схвалення фіктивних кредитів було б неможливим.

    Свідчення, надані у суді, вказують на тісні особисті й робочі зв’язки між керівниками ключових департаментів банку та його власниками. Топменеджмент діяв не автономно, а виконував прямі вказівки Коломойського і Боголюбова, отримуючи натомість високі винагороди, збереження посад і гарантії майбутнього юридичного захисту.

    Варто підкреслити, що розгляд у Лондоні мав господарський характер. Суд не встановлював кримінальної відповідальності конкретних топменеджерів, однак визнав сам факт масштабного шахрайства. За підсумками розгляду Коломойського і Боголюбова зобов’язали сплатити державному ПриватБанку близько 3 млрд доларів — з урахуванням відсотків та витрат на стягнення. У встановлений строк ці кошти сплачені не були, після чого банк розпочав процедури примусового стягнення.

    Попри свою ключову роль у схемі, Любов Чмона за дев’ять років після націоналізації так і не стала фігуранткою кримінальних проваджень в Україні. Водночас іншим колишнім заступникам голови правління пощастило менше. Володимиру Яценку було оголошено підозру у привласненні та відмиванні коштів, а Людмилі Шмальченко — у причетності до розкрадання мільярдів гривень з банку.

    Ще одним показовим епізодом стала історія Тимура Новікова. На відміну від Чмони, він не лише погоджував сумнівні кредити, а й, за матеріалами інших судових процесів, отримав близько 4,8 млн євро через кіпрську компанію Primecap, яка перебувала в центрі фінансових операцій, пов’язаних із виведенням коштів. Наразі ПриватБанк намагається стягнути ці гроші в межах окремого судового процесу за кордоном.

    Показово, що і Любов Чмона, і Тимур Новіков після завершення роботи у ПриватБанку продовжили кар’єру у бізнесах, пов’язаних із групою «Приват». Ба більше, Чмона, яка на момент націоналізації володіла 0,24% акцій банку, двічі намагалася оскаржити націоналізацію в українських судах, вимагаючи повернення банку попереднім власникам. Обидві спроби завершилися поразкою.

    Історія ПриватБанку демонструє не лише масштаби фінансових зловживань, а й глибину системної проблеми — коли ключові рішення ухвалювалися вузьким колом осіб в інтересах власників, а відповідальність за наслідки зрештою лягла на державу і платників податків.

  • Бізнес після банку: чим займається ексзаступниця голови ПриватБанку

    Бізнес після банку: чим займається ексзаступниця голови ПриватБанку

    Колишня заступниця голови правління ПриватБанку Тетяна Гур’єва, яка фігурує у рішеннях Високого суду Лондона щодо масштабного виведення коштів з банку, після націоналізації фінансової установи продовжила підприємницьку діяльність в Україні. Її компанія до початку повномасштабної війни також працювала з російським ринком.

    Згідно з рішенням британського суду, у 2013–2016 роках з ПриватБанку було виведено понад 1,9 млрд доларів США шляхом видачі кредитів компаніям, пов’язаним із колишніми власниками банку Ігорем Коломойським та Геннадієм Боголюбовим. Кредити не поверталися, що зрештою призвело до втрати платоспроможності банку, його націоналізації та необхідності багатомільярдного докапіталізування за рахунок держави.

    У цей період Тетяна Гур’єва обіймала посаду заступниці голови правління ПриватБанку та керувала департаментом обслуговування бізнес-клієнтів. Вона входила до складу правління та кредитного комітету, який затверджував кредити пов’язаним структурам. Суд у Лондоні дійшов висновку, що саме цей департамент був ключовим елементом схеми, через який обслуговувалися фіктивні компанії-позичальники.

    Після націоналізації ПриватБанку у грудні 2016 року Гур’єва звільнилася з банку, не передавши документацію новому менеджменту. У рішенні суду зазначається, що новій адміністрації фактично довелося відновлювати інформацію про діяльність департаменту з нуля.

    У 2018 році Гур’єва заснувала в Києві компанію «Марбл Арч», основним видом діяльності якої стало виробництво косметичної та парфумної продукції. За фінансовою звітністю, компанія протягом кількох років демонструвала мільйонні обороти, хоча частина періодів була збитковою. Станом на кінець 2024 року фірма мала значні активи, але й суттєві боргові зобов’язання.

    Митна статистика свідчить, що у 2021–на початку 2022 року одним з основних закордонних ринків збуту продукції компанії була Російська Федерація. Поставки здійснювалися через російську логістичну структуру, яка згодом була ліквідована. Загальні обсяги експорту у цей період оцінювалися у кілька мільйонів гривень.

    У виробничій лінійці компанії фігурувала продукція під брендом Apriori — зокрема зубні щітки преміального сегмента. Торгова марка належить британській компанії, власником якої є син Тетяни Гур’євої, громадянин Великої Британії. Частина цієї продукції до 2022 року реалізовувалася і на російському ринку, зокрема у Москві. Після початку повномасштабної війни постачання було припинено.

    Окрему увагу в судових матеріалах приділено ролі Гур’євої у приховуванні руху коштів після націоналізації ПриватБанку. Суд встановив, що вона вела так звану «таблицю Гур’євої» — внутрішній облік не повернутих кредитів, а згодом брала участь у створенні фальсифікованих фінансових даних для введення в оману суду. Ці дії координувалися з-за кордону та були спрямовані на захист інтересів колишніх власників банку.

    Попри це, Високий суд Лондона не поклав фінансової відповідальності на Гур’єву та ще одного топменеджера ПриватБанку Тимура Новікова, визнавши, що вони діяли за вказівками власників банку. Суд зобов’язав Коломойського та Боголюбова компенсувати державному ПриватБанку 3 млрд доларів США.

    В Україні Гур’єва та Новіков не притягувалися до кримінальної відповідальності. Натомість підозри раніше отримували інші колишні топменеджери банку, які залишили країну.

  • У родичів нардепа Христенка знайшли документи НАБУ і дані детективів — СБУ провела обшуки

    У родичів нардепа Христенка знайшли документи НАБУ і дані детективів — СБУ провела обшуки

    Служба безпеки України разом з Офісом Генпрокурора провела обшуки у родичів екснардепа від забороненої ОПЗЖ Федора Христенка, які можуть мати далекосяжні наслідки не лише для нього, а й для керівництва низки антикорупційних органів.

    Під час обшуків вилучено внутрішні документи НАБУ, матеріали негласного стеження та особові анкети детективів, включно з анкетою Руслана Магамедрасулова — високопоставленого чиновника, затриманого за співпрацю з РФ. За словами джерел, це — прямий доказ витоку даних зсередини Бюро.

    Але це лише частина картини. Як зазначають журналісти, ще рік тому було оприлюднено факти, які тепер набули офіційного підтвердження. Мова про участь Христенка у втечі олігарха Геннадія Боголюбова з України у 2022 році. Через власні зв’язки в НАБУ, нардеп від ОПЗЖ “вирішував питання” не лише на користь Боголюбова, а й лобіював призначення свого кандидата — Скомарова — на посаду керівника БЕБ, аби мати важелі впливу на один з головних економічних органів країни.

    Ця інформація тривалий час залишалась без реагування з боку правоохоронних органів.

    Не менш тривожним є бізнес-оточення Христенка. Раніше розслідувачі встановили його співволодіння ТРЦ SkyMall у Києві разом з Володимиром Галантерником — одеським тіньовим фінансистом, якого пов’язують із відмиванням коштів через Одещину. Водночас Христенко, за окремими джерелами, налагодив зв’язки з ФСБ, через що використовував депутатський мандат для легалізації російського впливу в Україні.

    Факт зберігання службових документів НАБУ в приватному помешканні — це вже не журналістські припущення, а доказ слідства. Утім, як показує практика останніх років, без політичної волі навіть справи “державної ваги” можуть бути поховані в тиші кабінетів.

    Якщо і ця історія зійде з рук, українське суспільство отримає ще один приклад того, як навіть у час війни можливо торгувати безпекою, впливом і “кришувати” ворогів у тилу.

  • Лагун, Фірташ: кого ще можуть екстрадувати з Австрії

    Лагун, Фірташ: кого ще можуть екстрадувати з Австрії

    Під час візиту до Відня 16 червня 2025 року президент України Володимир Зеленський публічно порушив «чутливе питання»: він закликав владу Австрії співпрацювати у справі повернення українських екс-високопосадовців та олігархів, які втекли від українського правосуддя і «використовують Європу, і, безумовно, Австрію, як схованку для зберігання їх вкрадених активів». Це звернення припало на період активізації міжнародно-правової співпраці: за 2023-2025 роки із європейських країн екстрадовано десятки злочинців – як бізнесменів, так і пропагандистів-колаборантів. Найбільше суди і правоохоронні органи чекають на повернення із Австрії екс-банкіра Миколи Лагуна, аграрного олігарха Олега Бахматюка, власника хімічних заводів Дмитра Фірташа, екс-власника Приватбанку Геннадія Боголюбова.

    Про це пише видання 360ua.news.

    Австрія давно стала прихистком для олігархів і колишніх чиновників, що мали статки сумнівного походження і хотіли при цьому приховати їх в легальних фінустановах пристойної європейської держави. Численні журналістські розслідування неодноразово фіксували на вулицях Відня екс-голову Конституційного суду Олександра Тупицького, екс-голову Нацбанку Кирила Шевченка та його соратника, заступника голови правління Укргазбанку Дениса Чернишова, екс-нардепа Андрія Холодова, екс-лідера партії “Наші”, проросійського політика Євгена Мураєва. Всі вони ходять під низкою кримінальних статей – від корупційних до державної зради. Нещодавно до цієї компанії приєднався Денис Комарницький, екс- “смотрящий” за київськими схемами незаконної забудови, якому закидали створення злочинної організації в столичній мерії. І кожен з них – потенційний претендент на екстрадицію до України.

    Утім, набагато більш “крупною рибою” є великі олігархи, які вивели з України мільярдні кошти і тепер намагаються у Відні уникнути українського правосуддя. Йдеться передусім про екс-банкіра Миколу Лагуна. Оціночний обсяг збитків, нанесених державі через банкрутство Дельта банку та схеми виводу коштів, що його супроводжували – понад 50 млрд грн. Крім того, в “короткий перелік” очевидно потрапляють Дмитро Фірташ (перебуває в Австрії уже 10 років через небажання місцевої влади надати дозвіл на екстрадицію його до США, де його звинувачують у корупційних угодах, в Україні під санкціями), а також Олег Бахматюк (звинувачення у незаконному виведенні коштів рефінансування і банкрутстві банків) та Геннадій Боголюбов (звинувачення у співучасті у виведенні коштів з Приватбанку).

    Австрійські суди за останні роки неодноразово відмовляли в екстрадиції обвинувачених в Україні злочинців. Проте зараз, ймовірно, ситуація змінилась до рівня, коли досягнуті на нижчому рівні домовленості можна озвучувати під час зустрічі лідерів держав. Цей факт підтверджують і численні успішні кейси екстрадицій з інших країн – Німеччини, Польщі, Болгарії, Чехії, Іспанії, Литви.

    Серед таких гучних кейсів – повернення екс-голови Державної продовольчої зернової корпорації Петра Вовчука, екс-пропагандиста з пулу Медведчука Кирила Молчанова, скандального екс-забудовника Анатолія Войцеховського. Крім того, ймовірно зрушила з мертвої точки справа про екстрадицію в Україну пропагандиста Анатолія Шарія. Це дає набагато більше шансів на те, що – навіть прикрившись російським паспортом – українські олігархи великого калібру ексрадиції з Австрії не уникнуть.

    Микола Лагун: банкрутство Дельта банку, російські зв’язки і 50 мільярдів боргів

    Після краху «Дельти» у 2015 році Микола Лагун опинився під слідством за низкою обвинувачень, пов’язаних із розкраданням коштів банку та ухиленням від сплати податків. Ще у 2012–2013 роках організував незаконне кредитування підконтрольних йому фірм на сотні мільйонів гривень, що призвело до втрат понад 1 млрд грн – ці кошти фактично зникли з банку. У 2015-му, вже на межі банкрутства, банкір нібито не задекларував отримані від іноземної компанії 153,5 млн грн доходу та не сплатив податків на 33 млн грн.

    За оцінками українських правоохоронних органів, загальні збитки від діяльності Лагуна сягають еквіваленту понад 1,2 млрд євро (понад 50 млрд грн). Слідство та аудитори компанії Kroll виявили, що понад $1 млрд було виведено через мережу з більш ніж 50 офшорних компаній – на Кіпрі, у Гонконзі, Панамі, на Сейшелах, в Британії та інших країнах. Багато з цих фірм мали бенефіціарів чи керівників, пов’язаних із самим Лагуном.

    Аби уникнути відповідальності, Лагун ініціював процедуру власного банкрутства як фізичної особи. Він подав до Господарського суду Києва заяву, де визнав борги приблизно на 7 млрд грн, з яких 6 млрд грн запропонував списати, а решту виплачувати протягом декількох сотень років зі своєї символічної зарплати у Відні (близько 14 тис. грн на місяць, тобто 300 євро).

    Однак сам він ще з 2022 року фактично проживає у Австрії, куди втік, уникаючи арешту. У жовтні 2024 року Миколу Лагуна офіційно оголосили у міжнародний розшук за неявку на судові засідання (він зʼявляється із Відня онлайн). Попри це, українській владі досі не вдалося домогтися його екстрадиції або принаймні замороження активів екс-банкіра. Ба більше, складається враження, що Лагун доволі комфортно почувався на австрійській території: до 2022 року він безперешкодно подорожував між Україною та Австрією, а його численні активи (земельні ділянки, фінансові та страхові компанії тощо) залишалися під його контролем і генерували прибутки.

    Ще один резонансний аспект – зв’язки Лагуна з російським бізнесом. У 2000-х роках одним із інвесторів «Дельта Банку» став Кирило Дмитрієв – глава Російського фонду прямих інвестицій (РФПІ), один із нинішніх тіньових «переговірників» щодо “мирних домовленостей” з Росією. За даними журналістів, Дмитрієв і Лагун разом стояли біля витоків зростання «Дельти», при цьому Дмитрієв залучав кошти, в тому числі державні російські, а Лагун розгортав агресивну експансію бізнесу – не лише в Україні, але й в Росії та Білорусі.

    Навіть після втечі до Австрії Лагун продовжує вести бізнес в окупованому Криму – зокрема, володіє через підставних осіб нерухомістю і аграрними активами в Ялті, оформленими за російським законодавством. Пряма співпраця з країною-агресором – не завадила йому уникнути українських санкцій. На відміну від багатьох інших олігархів, які потрапили під санкції РНБО за відмивання коштів та зв’язки з РФ, прізвище Лагуна тривалий час було відсутнє у санкційних списках. Лише у лютому 2025 року після чергової хвилі публікацій з вимогою дати раду Лагуну це питання зрушило з місця – в Україні заговорили про можливість накладення на нього санкцій та активізацію співпраці з Австрією щодо його справи.

    Дмитро Фірташ: титанова справа і нескінченна екстрадиційна сага

    Власник Group DF – безперечно, найбільш відомий український вигнанець в Австрії. Колишній газовий магнат і промисловець, Фірташ з 2014 року мешкає у Відні, очікуючи розв’язки своїх численних юридичних проблем. У червні 2021 року Рада нацбезпеки та оборони України запровадила проти Фірташа санкції, звинувативши його в участі у титановому бізнесі, пов’язаному з постачанням сировини до російських військових підприємств.

    Втім, основні проблеми Фірташа – не в Україні, а у США. Ще у 2014 році він був арештований у Відні за запитом ФБР за обвинуваченням у міжнародному хабарництві. Американські слідчі стверджують, що бізнесмен дав багатомільйонний хабар індійським посадовцям, аби отримати дозволи на розробку родовищ ільменіту (сировини для титану) в Індії – з прицілом на подальший експорт титану до США. Фірташ відкидає ці звинувачення, заявляючи про політичний підтекст (він натякав, що справжня причина – його знання про українсько-російські газові схеми та можливий інтерес до нього як потенційного свідка у справах оточення Путіна).

    Процес екстрадиції Фірташа до Сполучених Штатів перетворився на затяжну юридичну війну. Спочатку австрійський суд погодив видачу олігарха (у 2017 році Верховний суд Австрії ухвалив рішення на користь екстрадиції), проте захист подав скарги до інших інстанцій, і екстрадицію заблокували. Сам Фірташ тим часом вийшов на свободу під безпрецедентну заставу 125 млн євро – це рекордна сума для Австрії.

    Водночас в Україні щодо Фірташа теж назрівають нові претензії. Служба безпеки України у 2023 році повідомила бізнесмену про підозру в масштабних розкраданнях газу з української газотранспортної системи на суму до $485 млн у 2016–2022 роках.

    Олег Бахматюк: «яєчний король» і недосяжний фігурант НАБУ

    Колись власник агрохолдингу UkrLandFarming та групи «Авангард» (що зробила його найбільшим виробником яєць в Україні, за що Бахматюка прозвали «яєчним магнатом»), він також контролював два банки – VAB Банк і «Фінансова ініціатива». Обидва ці банки збанкрутували у 2014–2015 роках, залишивши після себе багатомільярдні борги перед вкладниками та державою.

    Бахматюк відразу ж став об’єктом уваги антикорупційних органів: Національне антикорупційне бюро (НАБУ) підозрює його у виведенні 1,2 млрд грн стабілізаційного кредиту НБУ, виданого VAB Банку в 2014 році – ці гроші зникли перед банкрутством, а борги залишилися. У 2019 році Бахматюку заочно оголосили про підозру у розтраті коштів банку, а Вищий антикорупційний суд у 2020-му заочно арештував бізнесмена. Однак сам олігарх на той час уже покинув Україну. Згідно з відкритими даними, від кінця 2019 року він мешкає переважно у Відні, де має бізнес-інтереси і де зареєстрована низка його компаній.

    Київ неодноразово намагався добитися його екстрадиції, але наразі безрезультатно. У березні 2023 року австрійський суд відмовив у задоволенні запиту України про екстрадицію Олега Бахматюка, назвавши його «неприйнятним». Сам бізнесмен у коментарі для преси привітав це рішення і заявив, що кримінальне переслідування з боку НАБУ нібито було ініційоване попереднім керівництвом Бюро з особистих мотивів.

    Паралельно розслідується епізод із хабарем: за версією слідства, Бахматюк у 2015 році дав хабаря розміром $5,5 млн голові Державної фіскальної служби Роману Насірову за відшкодування ПДВ підприємствам свого холдингу. Сам Насіров, як відомо, нині також на лаві підсудних.

    Міжнародний правовий контекст

    Формально екстрадиція регулюється двосторонніми договорами та міжнародними конвенціями. Україна має договір про правову допомогу з Австрією, але вона не член ЄС, тож європейський ордер на арешт (яким користуються країни всередині Євросоюзу) на українських втікачів не поширюється. Кожен запит розглядається австрійським судом індивідуально, і адвокати підсудних активно використовують можливості оскарження. Поширена тактика – доводити, що справа має політичний характер, а отже видача неприпустима (європейські держави за законом не можуть екстрадувати особу, якщо переслідування мотивоване політично або загрожує порушенням її прав). Наприклад, по такому шляху, ймовірно, піде Денис Комарницький, на це натякали і Фірташ, і Бахматюк.

    У Лагуна ситуація інша: він не може посилатися на політичні аспекти, оскільки амбіцій в політиці у нього ніколи не було. Ба більше, в Австрії він взагалі може перебувати “по російській лінії”: Адже  у його фактичної коханки, екс-голови правління Дельта банку Олени Попової  гарантовано є російський паспорт, і однією з причин його набуття, ймовірно, було саме бажання уникнути екстрадиції в Україну).

    Однією з причин, чому питання повернення олігархів було піднято саме зараз – могло стати – зрушення у справах самих втікачів в Україні. Не виключено, що Зеленський володіє інформацією про активізацію переговорів з Австрією щодо окремих персон – можливо, на рівні генпрокуратур чи спецслужб. Його заява могла мати на меті надати цим кулуарним процесам публічного імпульсу. Кейс Миколи Лагуна в цьому випадку виглядає “найпростішим”: цілком конкретні фінансові збитки, більшість з яких вимушена була покрити держава, низка доведених епізодів на десятки мільйонів доларів, зрозумілі активи, які легко можна арештувати і віддати на погашення боргів. І при цьому жодних політичних підтекстів. Лагун менш інтегрований у західний істеблішмент, не має покровителів, а обсяг звинувачень – величезний і добре документований. Екстрадиція екс-власника Дельта банку могла б стати хорошим “швидким кейсом” для запуску процесу і демонстрації ефективності спільних зусиль.

    Незалежно від конкретних результатів, сам факт публічного звернення президента України створює додатковий тиск на олігархів-втікачів та демонструює рішучість держави не залишати безкарними фінансові злочини, скоєні проти українського народу. В умовах війни питання справедливості набувають особливої ваги, і Україна, ймовірно, готова використовувати всі доступні інструменти для її досягнення.

  • Кримінальні провадження не заважають Геннадію Боголюбову зберігати контроль над прибутковими активами

    Кримінальні провадження не заважають Геннадію Боголюбову зберігати контроль над прибутковими активами

    Втікач-олігарх Геннадій Боголюбов, один із ключових фігурантів справи «ПриватБанку», попри гучні звинувачення та втечу з України, зберігає прихований контроль над прибутковими активами — зокрема, часткою в одному з найбільших страхових підприємств Росії, компанії «Ингосстрах». Про це свідчать нові дані, отримані з корпоративних джерел і пов’язані з аналізом ланцюга номінальних власників.

    Ключову роль у схемі відіграє компанія ТОВ «Каріама», яка володіє 9% акцій «Ингосстраха». Ця частка була передана їй безоплатно від Шейхетова С.М. — чоловіка рідної сестри самого Боголюбова. Ще кілька часток сконцентровані у руках фізичних осіб, пов’язаних із колом бізнесмена:

    • Бондар Денис Юрійович — 7,9%;

    • Іртюго Олександр Петрович — 7,9%, вважається особистим представником інтересів олігарха;

    • Рувинський Євген Семенович — 6,7%.

    У 2020 році компанія ТОВ «КУА „Фінансовий капітал“» володіла 22,44% акцій «Ингосстраха», а сам Шейхетов мав ще майже 9%. Ці частки згодом були передані новим власникам — знову ж таки без жодної оплати, що свідчить про контрольовану зміну власності задля приховування справжніх бенефіціарів.

    Інші докази посилюють підозри: Бондар та Іртюго займають керівні посади в компаніях ТОВ «Агротермінал Логістик» та ТОВ «Бориваж» — обидві структури також асоціюються з інвестиційним портфелем Боголюбова.

    Ці факти викликають серйозні запитання щодо ефективності механізмів міжнародної юридичної співпраці та санкційного тиску. Попри кримінальні провадження в Україні та судові процеси в інших юрисдикціях, бізнес-імперія олігарха не лише збереглась, а й, вочевидь, продовжує генерувати чималі прибутки.

  • Колишній співвласник ПриватБанку Боголюбов утік з України з чужим паспортом і живе у Відні

    Колишній співвласник ПриватБанку Боголюбов утік з України з чужим паспортом і живе у Відні

    Колишній співвласник ПриватБанку Геннадій Боголюбов, якого пов’язують з виведенням мільярдів з українського бюджету, вже майже рік безперешкодно мешкає у Відні. Його історія втечі з України – як інструкція з обходу законів під час воєнного стану. Попри публічні обіцянки влади “притягнути до відповідальності”, ані підозри, ані справи від Бюро економічної безпеки досі немає.

    Журналісти “Української правди” зафіксували Боголюбова у фешенебельному районі Відня. Поруч – приватна охорона, яка нещодавно викликала поліцію через появу знімальної групи. Біля його будинку стоїть знайомий автомобіль з українськими номерами — той самий, яким олігарха, за даними слідства, у червні 2024 року вивезли з Києва на вокзал.

    Як вдалося з’ясувати журналістам, виїзд Боголюбова з України організувала колишня заступниця міністра закордонних справ Еміне Джапарова. Саме вона доставила його на вокзал, звідки він сів у потяг Київ – Пагорб. Але головне — олігарх скористався паспортом зовсім іншої людини — 67-річного Миколи Сюмака з Волині. Витяг з бази підтверджує, що той виїхав з країни саме у день, коли Боголюбов “зник”.

    На підставі цих даних вже повідомлено про підозру прикордоннику, який “не помітив” підміни особи. Сам Боголюбов запевняє, що не порушував закон, мовляв, має п’ятьох неповнолітніх дітей та вік 62 роки. Але документи на це – не показує.

    У лютому 2025 року проти Боголюбова запровадили санкції — підставою стали підозри у причетності до масштабних фінансових махінацій. Йдеться, зокрема, про оборудки з коштами ПриватБанку, які фігурували у звітах Kroll та аудиті НБУ.

    Однак, попри резонанс і тиск громадськості, Бюро економічної безпеки не відкрило жодного кримінального провадження щодо самого Боголюбова. Понад те — у БЕБ заявили, що наразі “збирають матеріали”.

    У квітні Апеляційна палата має розглянути питання щодо оголошення Боголюбова у міжнародний розшук. У разі позитивного рішення документи передадуть до Інтерполу. Але адвокати олігарха вже готують нову лінію захисту, посилаючись на “дискримінацію за громадянством”.

    Попри санкції і втечу, Боголюбов почувається у Відні доволі впевнено. Його регулярно бачать в офісі у діловому кварталі міста, де він пересувається з охоронцями. Жодних коментарів журналістам він не дає, посилаючись на “поради юристів”.

    Згідно з розслідуванням Михайла Ткача, елітна нерухомість, в якій мешкає олігарх, оформлена на офшорну компанію. На місці працює охорона, а спроби журналістів поставити питання закінчуються прибуттям поліції.

  • Олексій Чернишов: Від бізнесмена до недоторканого за 5 років. Частина 1

    Олексій Чернишов: Від бізнесмена до недоторканого за 5 років. Частина 1

    Олексій Чернишов нинішній голова НАК Нафтогаз дивним чином уникнув обшуку НАБУ цього літа попри пряму вказівку на це директора Національного антикорупційного агентства. Нам стало цікаво, як людина, що прийшла у політику відносно недавно – у кінці 2019 року стала настільки недоторканою. Інформації про сумнівну діяльність Чернишова та його зв’язки знайшлося настільки багато, що це розслідування буде розділено на 3 частини.

    Герой розслідування народився в Харкові 4 вересня 1977 року. У рідному місті він провів своє дитинство, закінчив школу та отримав дві вищі освіти.

    З 1994 по 1999 рік навчався в Харківському гуманітарному університеті “Народна українська академія” за спеціальністю “економіка підприємства”. Паралельно з цим, з 1996 по 2002 рік, здобував освіту у Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого за спеціальністю “правознавство”.

    У 1999 році Чернишов пройшов професійний курс з управління проектами відповідно до стандартів міжнародного Інституту управління проектами (Project Management Institute) за програмою “Управління проектами”, організованою компанією “Westinghouse” у штаті Пенсильванія, США.

    На початку 2000-х років він почав займатися комерційною нерухомістю та девелопментом у Харкові, розпочав співпрацю з концерном АВЭК, а в листопаді 2005 року обійняв посаду президента концерну. З 2008 по 2013 рік був головою наглядової ради концерну та групи “АВЭК”.

    У 2012 році Чернишов заснував інвестиційно-девелоперську компанію Eastgate Development та розпочав реалізацію великих проектів у сфері комерційної нерухомості.

    У 2013 році одним із значущих інфраструктурних проектів Чернишова став проект “Київська бізнес-гавань”.

    У 2014 році він заснував інвестиційну компанію “VI2 Partners” з офісами в Києві та Відні. Основними напрямками діяльності компанії є прямі інвестиції, формування та управління портфелями активів, а також інвестиційний банкінг – злиття та поглинання, залучення капіталу та реструктуризація заборгованості.

    У листопаді 2017 року Чернишов став головою наглядової ради Українського клубу нерухомості URE Club – професійної спільноти, яка об’єднує українських та міжнародних експертів у сфері нерухомості та сприяє залученню інвестицій.

    Якщо ознайомитись з його офіційною біографією, то читач може отримати враження, що Чернишов Олексій – бізнесмен котрий завдяки своєму потяг до знань та працелюбності досяг спочатку крісла губернатора Київщини, потім посаду міністра з розвитку громад та територій України та станом на сьогодні – став головою правління «НАК Нафтогаз України».

    Проте звичайний пошук інформації про Чернишова в Інтернеті одразу розвією красиву легенду.

    Після того, як Олексій Чернишов у 1999 році закінчив «Народну академію», його батько Михайло Чернишов одразу влаштував його до себе в компанію «Вестрон» на посаду керівника фінансово-економічної групи. Однак, через скептичне ставлення американців до дипломів українських ВНЗ, Михайло Чернишов відправив сина в США для проходження курсів з управління проєктами – і все це за кошти «Вестрону» та «Westinghouse».

    Так Олексій Чернишов почав працювати одночасно в двох фірмах («Вестрон» і «Телесенс»), а в 2004 році знайшов собі третю роботу: в концерні «АВЭК і Ко» харківського олігарха Олександра Фельдмана. Його одразу взяли на посаду віце-президента з розвитку, а вже 30 жовтня 2004 року загальні збори акціонерів обрали Чернишова президентом концерну. Він обіймав цю посаду до 2007 року, після чого став головою наглядової ради до 2012 року. Крім того, з 2006 по 2014 рік Чернишов працював помічником народного депутата Фельдмана.

    Олексій Чернишов, ставши президентом «АВЭК», опинився в структурі, де Фельдман постійно змінював керівників і президентів після свого обрання до Верховної Ради у 2002 році. Серед численних змін у керівництві тільки компаньйони Фельдмана могли займати ключові посади в концерні, адже «АВЭК» брав участь не тільки в дружніх злиттях, але й в агресивних захопленнях бізнесів. Батько та син Чернишови, ймовірно, стали частиною цього процесу, однак скільки коштів або яку власність вони вклали в концерн, так і залишилося невідомим, оскільки цю інформацію ніколи не розголошували.

    Першим місцем для тренувань Чернишова у “оборудках” був Ринок «Барабашово», яким володів «АВЭК». За даними МВС, до стадії кримінальних справ доходила лише незначна частка випадків шахрайства, вимагань та грубих порушень прав на цьому ринку. Багато з цих порушень відбувалися за участі або під керівництвом самого концерну «АВЭК» та Чернишова в період з 2004 по 2013 роки.

    Щодо звинувачень у захопленні приватних будинків навколо ринку та пов’язаних із цим випадків залякування і навіть убивств, немає підтвердженої інформації. Так само наразі неможливо перевірити участь Чернишова в торгівлі наркотиками або використанні праці нелегальних мігрантів на ринку, а також його зв’язки з етнічними організованими злочинними групами. Проте точно відомо, що Чернишов був безпосередньо залучений до організації незаконних поборів з торговців ринку. Власників торгових павільйонів, які встановлювали їх за власний кошт, змушували передавати управління цими об’єктами структурам «АВЭК», а потім орендувати їх назад за завищеними цінами. Ці кошти переказувалися на рахунки сумнівних фірм і зникали в офшорах.

    У 2019 році прокуратура Харківської області відкрила дві кримінальні справи (№12019220470002790 і №12019220490003989) за фактами порушень, що мали місце на «Барабашово» у період з 2007 по 2013 роки. Обидві справи безпосередньо стосувалися Чернишова.

    У 2014, після Революції Гідності Олексій Чернишов вирішив збільшити розмах своєї діяльності і зробити акцент на «європейському виборі», адже він мав виходи на Австрію. По-перше, він організував у Відні виставку «Through Maidan and Beyond», на якій були представлені портрети учасників Майдану та силует України, складений з цегли. Хоча австрійці не зовсім розуміли ідею виставки, у Києві Чернишова почали сприймати як «свого». По-друге, він заснував у Києві організацію «Kyiv Vision Foundation», яка займалася залученням іноземних інвесторів в Україну. Це допомогло йому ввійти в коло тих, хто після Майдану підтримував «європейський шлях» країни. А по-третє, Чернишов заснував інвестиційну компанію «VI2 Partners», дочірнє підприємство, зареєстроване у Відні як «VI2 Partners GmbH».

    Компанія «VI2 Partners» декларувала наміри залучати іноземні інвестиції в Україну, але насправді займалася іншим — вкладала виведені з України кошти в європейську нерухомість. Співзасновниками компанії були офшорна фірма «Standing Assets S.A.» (одна з фірм, через яку Чернишов виводив гроші з ринку «Барабашово») та австрійський бізнесмен Марк-Міло Любе, якого ЗМІ називали підставною особою Чернишова та Фельдмана. Завдання Любе полягало у тому, щоб купувати комерційну нерухомість у Німеччині та Австрії для своїх власників.

    Компанія «VI2 Partners» також інвестувала в українську нерухомість. Згідно з даними SKELET-info, у 2017 році вона придбала частку в мережі супермаркетів «Фуршет» у компанії «Auchan Holding». Однак будівництво обіцяних мега-проєктів так і не розпочалося, хоча про них регулярно нагадували.

    Щоб підсилити свій вплив, у 2017 році Чернишов став головою наглядової ради «Українського клубу нерухомості», що виглядало досить іронічно, враховуючи його репутацію «недобудовника». У 2018 році він заснував «Школу управління комерційною нерухомістю», що викликало питання про те, чи намагався він поділитися досвідом управління ринком «Барабашово».

    Поступово Чернишов знаходив нових партнерів, а у 2017 році офіційно викупив свою частку в «АВЭК». Його новими партнерами стали також скандальні фігури, зокрема Олена Чарченко, власниця компанії «Гідрострой України», яку зацікавила СБУ через численні тендерні афери на сотні мільйонів гривень.

    Хоча Чернишов так і не досяг тих цілей, заради яких переїхав до Києва, він особисто добре облаштувався. Він придбав квартиру в столиці (207 кв.м.) та будинок під Києвом (312 кв.м.), новий автомобіль Range Rover, а також влаштував свою дружину Світлану доцентом у Київський національний університет. Тільки за 2018 рік Чернишов задекларував понад 2 мільйони гривень доходів від іноземних компаній, а також 25 мільйонів гривень від продажу цінних паперів після продажу своїх часток у відомих компаніях.

    За ним залишалося безліч фірм, зареєстрованих за кордоном, зокрема офшорні компанії «Галинеро Холдингс Лімітед» (Кіпр), «Корникулариус Лімітед» (Кіпр) та «Фешн Рітейл Лтд» (Віргінські острови). Через ці компанії виводилися гроші з «АВЭК» та інших проєктів, можливо, за участю інших олігархів, таких як Олександр Ярославський.

    Але дійсно кар’єра Чернишова почалась у 2019 році після перемог Слуг на виборах.

    20 жовтня 2019 року, після відставки голови Київської обласної державної адміністрації Михайла Бно-Айріяна, Кабінет Міністрів України погодив призначення Олексія Чернишова новим головою Київської ОДА.

    Уряд затвердив призначення Олексія Чернишова на посаду голови Київської ОДА. Раніше в цей день стало відомо, що чинний голова Київської ОДА Михайло Бно-Айріян подав заяву на ім’я президента Володимира Зеленського з проханням підтримати його відставку. Чиновник йде з посади після лише 100 днів на посаді, на тлі критики з боку частини правлячої партії.

    Також саме призначення Чернишова 11 листопада 2019 мало тривожні дзвіночки, що герой статті – дуже Токсичний персонаж. Геннадій Кернес звернувся до Президента Володимира Зеленського з повідомленням про зловживання на харківському ринку «Барабашово».

    Кернес зазначив, що під час візиту Зеленського на завод імені Малишева його зустрічали не працівники підприємства чи звичайні мешканці, а «активісти» та псевдо-підприємці з ринку «Барабашово». За його словами, ці люди були відомі тим, що за гроші їх можна було найняти для участі у будь-якому протесті «проти всього хорошого».

    Кернес також наголошував, що керівництво ринку постійно займалося пограбуванням його підприємців. Він вказував на те, що організація проплаченого пікету свідчила про страх керівництва перед будівництвом нової дороги. Ця дорога, яка мала з’єднати Салтівський житловий масив із центром Харкова, мала пройти через територію ринку «Барабашово». Власники ринку виступали проти цього, однак Кернес стверджував, що інтереси підприємців будуть захищені – їм планували надати нові сучасні торгові павільйони з орендною платою, значно нижчою за ту, яку вони платили на той момент. Міський голова також наголошував, що кошти від оренди нових павільйонів підуть до бюджету міста, а не до кишень «крадливих менеджерів приватного ринку».

    Крім того, Чернишова підозрювали в організації схем ухилення від сплати податків під час реалізації інвестиційного проєкту «Київська Бізнес-Гавань» у Деснянському районі Києва. Проєкт передбачав створення на території Троєщини індустріально-виробничого кластеру площею 330 га під державні гарантії.

    На той момент призначення Чернишова було малозрозумілим і в ЗМІ існували 2 версії з чиєї подачі відбулося призначення. Перша версія – рішення про призначення Чернишова було прийнято олігархом Ігорем Коломойським. Також одна з причин призначення Чернишова Коломойським полягала в тому, щоб Олексій Чернишов співпрацював з Геннадієм Боголюбовим бізнес-партнером російського олігарха Віктора Вексельберга.

    У 2013 році Чернишов переїхав до Києва, оселившись у Романкові на Новообухівській трасі. Тоді ж він узгодив з тодішнім мером Києва Олександром Поповим створення бізнес-інкубатора на Троєщині та великого логістичного комплексу Asia Trade & Technology Park у Київській області, який мав обслуговувати китайські та азійські товари. Однак, через понад 5 років ці проєкти залишилися лише на папері, під які продовжували збирати кошти.

    Інтереси Геннадія Боголюбова були пов’язані із житловою та складською забудовою. Боголюбов, який переїхав з Дніпра до Козина в Конча-Заспі, разом із Віктором Вексельбергом володів часткою у найбільшому складському терміналі «МПЛ-Чайка» в районі Петропавлівської Борщагівки. Він мав намір увійти в логістичний комплекс Чернишова разом із китайськими інвесторами.

    8 листопада до Києва прибули відомі китайські бізнесмени, включаючи засновника Alibaba. Їм планували запропонувати придбати «Укрпошту» та зацікавити участю в проєкті в Київській області. Організацією цього займався радник прем’єр-міністра Олексія Гончарука В’ячеслав Лисенко, який був великим посередником в інвестиційних угодах з Китаєм.

    За даними телеграм-каналу *realpolitik*, команда Ігоря Кононенка вважала, що одним із завдань Ігоря Коломойського після відставки Михайла Бно-Айріяна з посади голови Київської ОДА було захоплення Обухівського картонно-паперового комбінату, одного з найбільших у Європі.

    Комбінат знаходився на території мажоритарного округу колишнього журналіста «1+1» Олександра Дубінського, який був близький до Коломойського. Підприємство належало колишньому депутату Держдуми Росії Володимиру Крупчаку, який у 2007 році втік з Росії до України. У 2017 році його намагалися викрасти й вивезти до РФ, але ця спроба зазнала невдачі.

    Одним із організаторів викрадення був тодішній начальник Обухівської районної поліції Денис Ярославський. У той час ходили чутки про корпоративну війну між Крупчаком і Олегом Дерипаскою. Наразі Крупчак перебував у Лондоні, а Ярославський виступав на ефірах телеканалів ZIK і NewsOne як експерт з правових питань, і часто публікував спільні фотографії з Олександром Дубінським.

    Проте сильно “розгорнутися” на посту губернатора за 4 місяці Чернишов не зміг.

    4 березня 2020 року Олексія Чернишова призначили міністром розвитку громад і територій України. Більшість депутатів Верховної Ради проголосували за призначення нового уряду. До цього Чернишов обіймав посаду голови Київської обласної державної адміністрації.

    За його призначення проголосували 277 депутатів, проти – 57, утрималися – 30, а 17 депутатів не брали участі в голосуванні.

    Саме після цього почалася активна корупційна діяльність Чернишова.

    Так само як під час призначення на місце Губернатора Київщини Чернишов потрапив у скандал. 15 березня 2020 Міністр нового Кабінету Міністрів Олексій Чернишов опинився в центрі уваги через фото зі скандально відомим бізнесменом Левом Парцхаладзе.

    Спільним фото поділився в соціальних мережах президент «Київміськбуду» Ігор Кушнір. Він розповів, що був присутній на засіданні Кабміну, де обговорювалися питання забудови. На знімку Чернишов стояв поруч із Парцхаладзе.

    За часів Януковича Парцхаладзе мав тісні зв’язки з регіоналами, проте після Революції Гідності швидко перейшов до табору Порошенка. Проте це ніяк не вплинуло на Чернишова, але дало натяк на його подальші схеми.

    8 квітня 2020 року, стало відомо, що міністр розвитку громад і територій Олексій Чернишов став затягувати з реформою містобудівної галузі, ймовірно, на користь групи лояльних Медведчуку київських забудовників Андрія Вавриша та Дмитра Ісаєнка (ОПЗЖ), а також свого бізнес-партнера Олександра Фельдмана (ОПЗЖ). З моменту його призначення не пройшло і місяця.

    Обидва забудовники мали партнерські зв’язки ще з часів президентства Віктора Януковича. Вавриш працював заступником начальника Голови архітектури КМДА у 2010-2015 роках, а Ісаєнко – заступником у Мінрегіоні. Їхні компанії спільно реалізовували низку проєктів, а в кінці 2019 року вступили в боротьбу за «Укрбуд», користуючись тим, що Андрій Богдан, друг Вавриша, очолював Офіс президента.

    Забудовники Вавриш та Ісаєнко також мали ще одного менш відомого партнера – харківсько-київського забудовника Олексія Чернишова.

    Чернишов затягував реформу містобудування, що сприяло збереженню старих схем. Це дало можливість забудовникам продовжувати свої сумнівні проєкти, зокрема забудову 13 га берегової лінії Дніпра на Подолі. Вавриш та Ісаєнко отримали рекордну кількість дозволів на забудову у 2019 році, багато з яких могли бути оскаржені.

    Крім того, міністерство Чернишова дозволяло впливати на архітектурний контроль через органи місцевого самоврядування, що мали повноваження щодо об’єктів класів СС1 і СС2. Це також було джерелом значних фінансових вигод для забудовників.

    Через такий різкий “заход” на посаду та манію величі під час губернаторства міністр розвитку громад і територій Олексій Чернишов міг втратити свою посаду через скандал, пов’язаний з наявністю австрійського паспорта. Про це повідомляли “Українські новини” з посиланням на власні джерела.

    Також згідно з інформацією видання, причиною можливої відставки стало те, що Чернишов на посаді міністра поєднував роботу на Ігоря Коломойського з участю у сумнівних бізнесових схемах і проявляв зверхність до оточуючих, що викликало невдоволення президента Володимира Зеленського. До того ж, за моральним аспектом його поведінка також не відповідала високим стандартам.

    Коли Чернишов обійняв посаду в ОДА, він привів із собою приватну охорону та повністю ізолював себе від зовнішнього світу. Він зайняв половину сьомого поверху будівлі ОДА на Печерську, встановивши двері з пропуском за карткою. Доступ до нього був суворо обмежений, навіть депутати обласної ради не могли вільно потрапити до губернатора.

    За даними “Українських новин”, Чернишов, завдяки своїм бізнес-партнерам в Австрії, отримав австрійське громадянство для себе та своєї родини. Його компанія VI2 Partners, яка офіційно мала залучати інвестиції в Україну, насправді вкладала кошти, виведені з України, у європейську нерухомість.

    Крім того, повідомлялося, що Чернишов саботував доручення президента. Наприклад, на посаді губернатора він публічно виступав проти перенесення центру Київської області в Білу Церкву, фактично поховавши цю ідею.

    На посаді міністра Чернишов затягував реалізацію містобудівної реформи президента, що викликало обурення навіть у народних депутатів від “Слуги народу”. Окрім того, міністр зазнавав критики через те, що закликав українців своєчасно сплачувати комунальні послуги, попри кризу, спричинену пандемією COVID-19 та безробіттям.

    Проте тоді, попри кричущу токсичність Чернишова, на початку його політичної кар’єри, ну дуже “пощастило” і він зберіг посаду міністра, що тільки збільшило його апетити. У другій частині ви дізнаєтесь про створення корупції у Державній архітектурно-будівельній інспекції України (ДАБІ) попри поставлену Чернишову задачу – ліквідувати ДАБІ та більшу кількість корупційних схем на посту міністра.

  • Боголюбов скористався чужим паспортом для виїзду з України, йому загрожує до 7 років ув’язнення

    Боголюбов скористався чужим паспортом для виїзду з України, йому загрожує до 7 років ув’язнення

    Геннадій Боголюбов, підприємець і колишній співвласник “ПриватБанку”, виїхав з України використовуючи закордонний паспорт Миколи Сюмака, який, за його словами, втратив ще у весні 2022 року. Він вирішив не повідомляти про це правоохоронні органи.

    Ця інформація стала відомою після того, як Боголюбов виїхав за кордон в ніч на 24 червня 2024 року потягом Київ – Хелм. Журналісти “Української правди” виявили, що вже у Польщі він пред’явив справжній документ для перетину кордону.

    Журналістів зацікавив один момент. Виникло запитання, чому підприємець скористався чужим паспортом. Він цілком міг виїхати на законних підставах з декількох причин:

    • йому 62 роки, а значить мобілізаційні обмеження на нього не поширюються;
    • він є батьком п’яти дітей, що також дозволяє вільно виїжджати за кордон навіть чоловікам мобілізаційного віку;
    • правоохоронні органи публічно не висували йому звинувачень.

    Згодом Державне бюро розслідувань (ДБР) висунуло проти Боголюбова обвинувачення у незаконному перетині кордону та використанні чужого паспорта. Якщо його звинуватять, йому загрожує до 7 років позбавлення волі.

    Варто відзначити, що Геннадію Боголюбову не було завчасно висунуто звинувачення з боку правоохоронців, і він мав можливість виїхати за межі України на підставі своїх особистих обставин, таких як вік та батьківство.