Golosnovinua.com

Позначка: громадська думка

  • Випробування єдності: як війна змінила українське суспільство і чи можливо знову об’єднатися

    Випробування єдності: як війна змінила українське суспільство і чи можливо знову об’єднатися

    Повномасштабне вторгнення в лютому 2022 року спричинило в Україні справжній вибух національної єдності. Мільйони людей стали плечем до плеча: масове волонтерство, допомога армії, готовність до будь-яких позбавлень і взаємна підтримка стали нормою життя. У перші місяці війни суспільство демонструвало найвищий рівень згуртованості, який експерти порівнювали з національним пробудженням.

    Проте в міру затягування конфлікту, зростання втрат, економічної кризи та постійного психологічного тиску ситуація радикально змінилася. Накопичені десятиліттями внутрішні суперечності вийшли на поверхню, а втома й нерівномірний досвід війни почали роз’їдати колишню згуртованість. Соціологи Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), Центру Разумкова та інших установ зазначають: суспільство зберігає значну стійкість, але ознаки втоми, зниження довіри до окремих інститутів і напруги між групами населення зростають.

    Соціальні відмінності та їхній вплив на суспільство

    Війна розділила українців за різними «шарами» переживань, що стало головною причиною взаємного непорозуміння. Військовослужбовці, їхні родини та мешканці прифронтових регіонів щодня живуть під обстрілами, у постійній небезпеці та з відчуттям, що кожен день — це боротьба за виживання. У відносно спокійних тилових районах люди частіше стикаються з економічними труднощами, невизначеністю та опосередкованими наслідками. Це породжує відчуття несправедливості: військові іноді відчувають, що частина суспільства продовжує жити в більш звичному ритмі, а цивільні — накопичену втому від стресу.

    За даними КМІС на початок 2026 року, лише близько 20% очікують швидкого завершення війни, але 65% заявляють про готовність терпіти стільки, скільки потрібно. Соціолог Антон Грушецький підкреслює, що багато хто морально й фізично виснажений після чотирьох років у режимі виживання. Водночас 61% українців вважають, що суспільство долає суперечності й рухається до єдності (зростання з 53% у грудні 2024 року), хоча 33% бачать заглиблення розломів.

    Особливо вразливим шаром стали внутрішньо переміщені особи (ВПО). Станом на кінець 2025 — початок 2026 року за даними МВФ та МОМ офіційно зареєстровано й оцінено близько 3,7–4,6 мільйона людей (з урахуванням незареєстрованих — значно більше). Багато хто втратив житло, роботу й звичне життя, залежить від державної допомоги, яку отримує лише близько чверті нужденних, і стикається з серйозними бар’єрами в працевлаштуванні та інтеграції в нові громади. Близько 69% ВПО відзначають негативний вплив війни на психічне здоров’я. Мешканці приймаючих регіонів іноді сприймають переселенців як додаткове навантаження на ресурси, а самі ВПО відчувають відчуження та стигму.

    Це класичний приклад взаємного нерозуміння: різні «реальності війни» призводять до претензій («чому ви не на фронті» чи «чому ви не допомагаєте більше»), навіть за збереження спільного патріотизму. Різні шари — фронтовики, ВПО, тилові жителі, ветерани, родини військових — живуть у паралельних світах із різними щоденними ризиками, втратами та очікуваннями.

    Соціально-економічні фактори та зовнішній вплив агресора

    Посилення соціальної нерівності та бідності лише поглиблює розломи. За оцінками Світового банку, рівень бідності у 2025 році становив близько 36,9%, а коефіцієнт Джині (показник нерівності) зріс з 0,41 у 2023 році до 0,50 у 2025-му — це помітне розшарування. На цьому тлі демонстративне багатство окремих представників еліт сприймається як ляпас. Корупційні скандали особливо болісно б’ють по відчуттю справедливості: люди готові терпіти позбавлення, але не цинізм тих, хто живе за іншими правилами.

    Хронічний стрес став справжнім «тихим руйнівником» згуртованості. У 2024–2025 роках 87% українців стикалися зі стресовими ситуаціями (лише 10% — ні з однією). Високий рівень втоми проявляється в дратівливості, пошуку винних усередині країни та зниженні емоційної стійкості. Негативні емоції переважають, проте водночас зміцніла горизонтальна солідарність — «любов до своїх». Перехід від початкового шоку до «рутинізації війни» має високу ціну, як зазначають дослідження Разумкова та КМІС.

    Агресор майстерно використовує ці тріщини в межах своєї гібридної стратегії. Він веде не лише військові дії, а й потужну інформаційно-психологічну кампанію, акцентуючи увагу на мобілізації, корупції, нерівності, втомі, регіональних відмінностях і «зраді тилу». Через соціальні мережі, дезінформацію, ботів і провокації пропаганда розпалює взаємні звинувачення, посилюючи відчуття, що «свої гірші за ворога». Аналітики відзначають класичний принцип «розділяй і володарюй» у цифрову епоху: ефективність висока саме тому, що спирається на реальні проблеми. Мета — підірвати мораль, знизити підтримку опору та міжнародну допомогу. Це когнітивна війна, де внутрішні розломи стають зброєю, часом ефективнішою, ніж прямі удари.

    Багато суперечностей мають довоєнне коріння, але війна зробила їх критично небезпечними. Реінтеграція ветеранів (уже понад 1,2 мільйона осіб, а в перспективі — до 5–6 мільйонів разом із сім’ями) — наступна велика перевірка. Проблеми з посттравматичним стресовим розладом, здоров’ям, працевлаштуванням (58% працюючих ветеранів, але 42% активно шукають роботу — у два рази більше, ніж серед неветеранів; багато хто стикається з бар’єрами) та відчуттям відчуження можуть створити нову лінію розлому між «теми, хто воював», і рештою суспільства. Дослідження показують, що 73% ветеранів потребують психологічної підтримки, а 30% не можуть знайти стабільну роботу.

    Уроки інших країн

    Подібні виклики добре відомі з досвіду інших держав. Після війни у В’єтнамі багато американських ветеранів зіткнулися з серйозними труднощами реінтеграції: за даними довгострокових досліджень, довічне поширення ПТСР серед чоловіків, які служили в театрі бойових дій, сягало близько 30%, а значна частина відчувала проблеми з соціальною адаптацією, сім’єю, працевлаштуванням і відчуттям відчуження від суспільства, яке не завжди розуміло їхній досвід. Це призвело до довгострокових наслідків для психічного здоров’я та соціальної згуртованості.

    Після Другої світової війни Франція та Німеччина, пройшовши через глибоку ворожнечу, змогли побудувати успішне примирення завдяки економічній інтеграції (початок з Європейського об’єднання вугілля та сталі 1951 року) та політичним крокам, таким як Єлисейський договір 1963 року. Це заклало основу європейського співробітництва й перетворило колишніх ворогів на ключових партнерів. У Північній Ірландії та Південній Африці механізми правди й примирення (Truth and Reconciliation Commission у ПАР) допомогли знизити напругу після тривалих конфліктів, хоча процес потребував часу, символічних жестів та економічних заходів. На Балканах після югославських війн примирення просувається повільно: зберігаються націоналістичні наративи, проблеми з правосуддям і довірою, що підкреслює, наскільки важливе своєчасне втручання держави та суспільства.

    Чи можливе нове об’єднання?

    Незважаючи на всі виклики, повна необоротність розладу — це не вирок. Дані соціології демонструють стійкість суспільства: довіра до Збройних Сил залишається високою (94% наприкінці 2025 року), більшість зберігає віру в спільну мету та готовність продовжувати опір. Експерти Центру Разумкова, КМІС та міжнародні аналітики сходяться на думці, що згуртуватися знову можливо — через системні зусилля: прозору боротьбу з корупцією, підтримку вразливих груп (включаючи ВПО), комплексну програму реінтеграції ветеранів, економічне відновлення та чесний діалог між різними шарами суспільства. Ключовими елементами стануть визнання різного досвіду війни при розумінні спільної відповідальності, посилення медіаграмотності для протидії пропаганді та створення відчуття справедливості.

    Історичний досвід підтверджує: суспільства, що пережили тяжкі випробування, часто виходять більш зрілими та згуртованими, якщо активно керують внутрішніми розломами. Початкове єднання 2022 року яскраво довело потенціал нації.

    Внутрішні напруження — це реальність затяжної війни. Однак здатність визнати проблеми, справедливо їх вирішувати та зберігати солідарність може стати не лише запорукою перемоги й успішного післявоєнного відновлення, а й фундаментом нової, більш стійкої України.

     

  • Більшість поляків заявили про погіршення ставлення до українців через рішення про “героїв УПА”

    Більшість поляків заявили про погіршення ставлення до українців через рішення про “героїв УПА”

    Більше половини поляків заявили про погіршення ставлення до українців після рішення, пов’язаного з присвоєнням одній із українських військових структур найменування, що відсилає до “героїв УПА”. Про це свідчать результати соціологічного опитування SW Research, проведеного на замовлення видання rp.pl, яке в Польщі викликало активне суспільне обговорення та нову хвилю дискусій навколо історичної пам’яті й сучасних польсько-українських відносин.

    Йдеться про рішення, пов’язане з присвоєнням президентом України Володимиром Зеленським почесного найменування, що відсилає до “героїв УПА”, одному з підрозділів Сил спеціальних операцій Збройних сил України. Сам факт використання таких історичних референсів у назвах українських військових формувань був сприйнятий у Польщі неоднозначно, оскільки тема Української повстанської армії (УПА) залишається однією з найбільш чутливих у польському суспільному дискурсі через трагічні події Другої світової війни та післявоєнного періоду.

    Згідно з результатами опитування, 51,9% респондентів заявили, що після цього рішення їхнє ставлення до України та українців погіршилося. Це найбільша частка відповідей серед усіх варіантів і вона свідчить про помітний емоційний резонанс, який тема викликала в польському суспільстві. Водночас 31,9% опитаних зазначили, що дана подія не вплинула на їхнє ставлення до українців, що може свідчити про стійкість частини польського суспільства до політичних та історичних контроверсій у двосторонніх відносинах.

    Ще 11,7% респондентів не змогли визначитися з відповіддю або не мають сформованої думки щодо цього питання. І лише 4,5% опитаних заявили, що їхнє ставлення до України та українців після цього рішення навіть покращилося. Таким чином, баланс громадської думки у межах цього опитування демонструє суттєве переважання негативної або нейтральної реакції, тоді як позитивний вплив є мінімальним.

    Соціологи також зафіксували відмінності у сприйнятті залежно від статі та віку респондентів. Зокрема, серед чоловіків частка тих, хто заявив про погіршення ставлення до України, вища і становить близько 59%, тоді як серед жінок цей показник нижчий — приблизно 46%. Це може вказувати на різницю у сприйнятті історичних та політичних тем залежно від соціальних і культурних факторів.

    За віковими групами найбільш критично налаштованими виявилися молоді респонденти віком до 24 років. У цій категорії 56% опитаних повідомили про погіршення ставлення до України та українців. Такий результат є показовим, оскільки молодша аудиторія зазвичай вважається менш залученою до історичних суперечок, однак у цьому випадку реакція виявилася доволі емоційною.

    Опитування проводилося дослідницькою агенцією SW Research у період 9–10 червня 2026 року серед користувачів онлайн-панелі SW Panel. У дослідженні взяли участь 800 інтернет-користувачів віком від 18 років. Соціологи зазначають, що вибірка дозволяє відобразити загальні тенденції у сприйнятті питання, однак не виключає впливу інформаційного фону та медійних дискусій у момент проведення опитування.

    Тема викликала також політичну реакцію на найвищому рівні. Прем’єр-міністр Польщі Donald Tusk прокоментував ситуацію, зазначивши, що президент України Володимир Зеленський не мав наміру образити Польщу цим рішенням. Водночас він визнав, що українській стороні, на його думку, бракує чутливості у питаннях історичної пам’яті, які залишаються особливо делікатними у польсько-українському діалозі.

    Експерти відзначають, що подібні епізоди демонструють, наскільки складним залишається баланс між сучасною військово-політичною співпрацею України та Польщі та історичними наративами, які по-різному трактуються в обох країнах. Попри стратегічне партнерство, такі питання періодично стають джерелом напруги в інформаційному просторі та впливають на суспільні настрої.

    Таким чином, результати опитування SW Research фіксують помітне погіршення ставлення до українців у польському суспільстві на тлі історично чутливої теми, що вкотре підкреслює важливість делікатного підходу до символічних рішень у міждержавних відносинах.

  • Європа визначила роль України: результати опитування здивували навіть експертів

    Європа визначила роль України: результати опитування здивували навіть експертів

    Більшість громадян європейських країн сприймають Україну як необхідного партнера, з яким слід розвивати стратегічну співпрацю, а в окремих державах рівень підтримки України як союзника, що поділяє спільні цінності та інтереси, є ще вищим. Такі дані містяться в останньому загальноєвропейському дослідженні Європейської ради з міжнародних відносин (European Council on Foreign Relations), яке фіксує не лише поточний рівень сприйняття України в ЄС та інших європейських країнах, а й загальні тенденції трансформації політичних і безпекових уявлень європейців на тлі війни Росії проти України та змін у глобальній системі безпеки.

    Згідно з результатами опитування, у більшості країн, охоплених дослідженням, домінує уявлення про Україну як про «необхідного партнера», співпраця з яким має стратегічне значення. Такий варіант відповіді став найпоширенішим і в середньому перевищує позначку у 30% респондентів у більшості держав. Це свідчить про те, що для значної частини європейського суспільства Україна вже не сприймається як периферійний гравець або виключно об’єкт зовнішньої політики, а радше як важливий елемент європейської безпекової та політичної архітектури, з яким необхідно будувати довгострокові відносини.

    Водночас у низці країн простежується ще глибше позитивне сприйняття України. У цих державах значна частка опитаних характеризує Україну як союзника — країну, яка поділяє спільні цінності, інтереси та стратегічні орієнтири. Найвищі показники такого сприйняття зафіксовані у Швеції, де 52% респондентів назвали Україну союзником, у Великій Британії — 46%, а також у Данії — 45%. У цих країнах частка тих, хто сприймає Україну саме як союзника, перевищує або зрівнюється з часткою тих, хто бачить її лише як партнера, що свідчить про більш глибоку політичну та суспільну інтеграцію України в уявлення про європейську безпеку.

    Подібні тенденції також спостерігаються в Нідерландах, Португалії та Естонії, де Україна дедалі частіше розглядається не лише як партнер у сфері безпеки, а як держава, з якою поділяють спільні інтереси у протистоянні загрозам європейській стабільності. Це відображає зміну сприйняття України в частині європейського суспільства — від країни, що потребує підтримки, до рівноправного учасника спільного безпекового простору.

    Водночас дослідження фіксує і більш суперечливі або неоднозначні настрої в окремих державах Центральної та Південно-Східної Європи. Польща, Угорщина та Болгарія виділяються як країни, де порівняно вища частка респондентів сприймає Україну не лише як партнера, а й як конкурента або навіть супротивника. Важливо, що навіть у цих випадках такі оцінки залишаються меншістю, однак вони є помітними у порівнянні з іншими країнами регіону та відображають складніші суспільні дискусії щодо війни, безпеки, міграції та економічних відносин.

    Так, у Польщі 14% опитаних назвали Україну конкурентом, а 9% — супротивником. В Угорщині ці показники становлять 5% і 25% відповідно, тоді як у Болгарії — 7% і 19%. Окрім того, саме в цих країнах, а також в Італії та Швейцарії, досить значною є частка тих, хто не має чітко сформованої думки щодо ролі України. Це може свідчити як про інформаційну неоднорідність, так і про політичну поляризацію суспільних оцінок зовнішньої політики.

    Окремим важливим елементом дослідження є оцінка ставлення європейців до Сполучених Штатів. Опитування демонструє помітне зниження рівня сприйняття США як союзника: лише 11% респондентів у Європі нині визначають США як союзника, що майже вдвічі менше порівняно з 2024 роком. Така динаміка відображає певне охолодження трансатлантичних настроїв у частині європейського суспільства та посилення дискусій про автономність європейської політики безпеки.

    Попри це, результати опитування показують, що ідея радикальної трансформації системи безпеки в Європі шляхом створення альтернативи НАТО не отримує масової підтримки. Більшість респондентів у різних країнах не підтримують ідею заміни Північноатлантичного альянсу виключно європейською оборонною структурою, що свідчить про збереження ключової ролі НАТО у безпековій архітектурі континенту.

    Водночас дослідження фіксує ще одну важливу тенденцію — зростання підтримки збільшення оборонних витрат у європейських країнах. На тлі триваючих безпекових викликів і війни Росії проти України дедалі більше громадян Європи виступають за посилення обороноздатності своїх держав. Це свідчить про поступове формування нового консенсусу щодо необхідності інвестицій у безпеку як ключового елементу стабільності.

    У підсумку результати опитування демонструють складну, але загалом позитивну динаміку сприйняття України в Європі. Попри наявність регіональних відмінностей і політичних нюансів, загальна тенденція свідчить про закріплення України як важливого партнера європейських держав у сфері безпеки, політики та стратегічної стабільності.

  • Естонія зробила вибір: 67% громадян підтримують Україну, а 81% готові воювати за свою країну

    Естонія зробила вибір: 67% громадян підтримують Україну, а 81% готові воювати за свою країну

    Переважна більшість жителів Естонії продовжує підтримувати Україну у війні проти російської агресії. Як повідомляє ERR, нове загальнонаціональне дослідження, проведене на замовлення Міністерства оборони Естонії, показало, що 67% громадян виступають за подальшу допомогу Україні. Показово, що цей рівень підтримки залишається стабільним уже протягом року, попри затяжний характер війни, економічні виклики та активну російську пропаганду.

    Результати опитування, проведеного соціологічною компанією Kantar Emor у березні 2026 року, свідчать про високий рівень солідарності естонського суспільства з Україною. У дослідженні взяли участь 1372 мешканці країни віком від 15 до 74 років. Опитування охоплювало питання безпеки, оборони, ставлення до НАТО та підтримки України.

    Згідно з результатами, двоє з трьох жителів Естонії вважають, що підтримка України має продовжуватися незалежно від тривалості війни. Особливо високий рівень підтримки зафіксовано серед етнічних естонців – 80% респондентів цієї категорії виступають за подальшу допомогу Києву. Водночас серед представників інших національностей, переважно російськомовного населення, цей показник становить 41%.

    Аналітики зазначають, що розрив у поглядах між різними етнічними групами зберігається з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Проте навіть серед неетнічних естонців рівень підтримки України залишається вищим, ніж у багатьох країнах Західної Європи.

    Дослідження також продемонструвало високий рівень усвідомлення безпекових ризиків у самій Естонії. Близько 81% респондентів переконані, що країна повинна чинити збройний опір у випадку військового нападу. Це один із найвищих показників за всю історію подібних соціологічних досліджень у державі.

    Понад 60% опитаних заявили, що готові особисто долучитися до захисту країни відповідно до своїх можливостей та навичок. Йдеться не лише про службу у війську, а й про волонтерську діяльність, цивільну оборону, логістичну підтримку та інші форми спротиву.

    Окремо соціологи дослідили ставлення громадян до оборонного бюджету. Дві третини естонців переконані, що нинішній рівень фінансування оборони потрібно зберегти або навіть збільшити. Така позиція пояснюється зростанням занепокоєння через безпекову ситуацію у Балтійському регіоні та агресивну політику Російської Федерації.

    Ці результати корелюють з іншим дослідженням, оприлюдненим того ж дня. Згідно з ним, 82% громадян підтримують членство Естонії в НАТО. Таким чином, Альянс залишається інституцією з найвищим рівнем суспільної довіри серед естонців.

    Після початку повномасштабної війни Естонія стала одним із найактивніших союзників України серед усіх країн Європи. За часткою допомоги відносно ВВП Таллінн стабільно входить до числа світових лідерів. Естонія передала Україні військову техніку, артилерійські системи, боєприпаси, засоби зв’язку, автомобілі, обладнання для кібербезпеки та гуманітарну допомогу.

    Крім військової підтримки, естонський уряд послідовно виступає за посилення санкцій проти Росії, конфіскацію заморожених російських активів на користь України та прискорення вступу України до Європейського Союзу й НАТО.

    Президент Естонії та представники уряду неодноразово наголошували, що доля України безпосередньо пов’язана з безпекою всієї Європи. На думку естонського керівництва, перемога України є ключовою умовою для стримування подальшої агресії Кремля.

    Експерти відзначають, що стабільний рівень підтримки України серед естонців є особливо показовим на тлі втоми від війни, яка спостерігається в окремих європейських країнах. В Естонії ж переважає переконання, що допомога Україні є не лише актом солідарності, а й інвестицією у власну безпеку.

    Соціологи також звертають увагу на те, що підтримка України в Естонії залишається високою навіть попри економічні труднощі, інфляційний тиск та зростання витрат на оборону. Це свідчить про глибоке розуміння суспільством безпекових викликів, які створює російська агресія для всього регіону Балтійського моря.

    Таким чином, результати нового опитування підтверджують: Естонія залишається одним із найпослідовніших союзників України у Європі. Більшість громадян підтримує продовження допомоги Києву, готова інвестувати більше коштів у власну оборону та вважає необхідним чинити опір будь-якій потенційній агресії. На тлі триваючої війни такі настрої демонструють високий рівень національної єдності та усвідомлення спільних загроз для всієї Європи.

  • Кремль занепокоєний падінням рейтингів через обмеження інтернету — Bloomberg

    Кремль занепокоєний падінням рейтингів через обмеження інтернету — Bloomberg

    У Кремлі зростає занепокоєння через можливе падіння рівня підтримки влади на тлі обмежень інтернету та перебоїв у роботі цифрових сервісів. Через це російська влада може сповільнити посилення контролю над онлайн-простором, зокрема щодо популярних платформ, таких як Telegram. Про це повідомляє Bloomberg із посиланням на обізнані джерела.

    За даними агентства, ініціативи Федеральної служби безпеки РФ щодо посилення контролю над інтернетом викликали внутрішні дискусії серед російських посадовців. Частина з них попереджає про політичні та економічні ризики надмірних обмежень, зокрема можливе зростання невдоволення серед населення, уповільнення бізнес-активності та негативний вплив на цифрову економіку.

    Окрему увагу приділяють питанню доступу до Telegram, який залишається одним із найпопулярніших каналів комунікації в Росії — як для приватного спілкування, так і для отримання новин. Обмеження його роботи можуть викликати широку негативну реакцію користувачів, що змушує владу діяти обережніше.

    Bloomberg зазначає, що перебої з мобільним інтернетом і доступом до онлайн-сервісів уже викликають роздратування серед громадян. Це створює додаткові політичні ризики для Кремля, особливо напередодні парламентських виборів, запланованих на вересень. У таких умовах навіть технічні або тимчасові обмеження можуть мати непропорційний вплив на суспільні настрої.

    Проблема посилюється тим, що інтернет у сучасній Росії відіграє ключову роль не лише як джерело інформації, а й як інфраструктура для повсякденного життя — від банківських операцій і державних сервісів до роботи бізнесу та логістики. Будь-які збої або обмеження одразу відчуваються широкими верствами населення.

    Речник Кремля Дмитро Пєсков не відповів на запит Bloomberg щодо коментаря. Водночас на брифінгу 14 квітня він заявив, що обмеження роботи інтернету мають тимчасовий характер і пов’язані з необхідністю забезпечення безпеки. За його словами, повноцінну роботу мережі буде відновлено після зникнення відповідних загроз.

    На цьому тлі фіксується і зниження рівня підтримки влади. За даними державного Всеросійського центру вивчення громадської думки (ВЦИОМ), рівень схвалення діяльності Володимира Путіна у період з 30 березня по 5 квітня становив 67,8%, що на 2,3 відсоткового пункту менше порівняно з попереднім опитуванням. Це найнижчий показник із початку повномасштабного вторгнення в Україну у 2022 році.

    Водночас у довшій динаміці цей показник залишається відносно високим, однак навіть незначні коливання розглядаються російською владою як сигнал до потенційних ризиків, особливо в умовах війни та зростаючого економічного тиску.

    Обмеження інтернету в Росії мають системний характер і тривають із 2025 року. За підрахунками сервісу Top10VPN, країна стала світовим лідером за кількістю інтернет-шатдаунів: їх загальна тривалість сягнула понад 37 тисяч годин і торкнулася практично всього населення країни.

    Зокрема, у березні 2026 року мешканці Підмосков’я, Санкт-Петербурга та Москви отримували повідомлення про «тимчасові складнощі» з мобільним інтернетом. Подібні обмеження пояснювалися заходами безпеки, однак їх регулярність викликає дедалі більше запитань у користувачів.

    Експерти зазначають, що посилення контролю над інтернетом є частиною ширшої політики Кремля, спрямованої на контроль інформаційного простору, особливо в умовах війни. Водночас влада змушена балансувати між прагненням до цього контролю та необхідністю зберігати лояльність населення.

    У підсумку, за оцінками джерел Bloomberg, Кремль опинився перед складним вибором: або посилювати контроль над інтернетом із ризиком зростання невдоволення, або пом’якшувати обмеження, знижуючи рівень контролю над інформаційним середовищем. Саме цей баланс, ймовірно, визначатиме подальшу політику РФ у цифровій сфері найближчим часом.

  • Більшість українців підтримали б мирну угоду з територіальними компромісами на референдумі — КМІС

    Більшість українців підтримали б мирну угоду з територіальними компромісами на референдумі — КМІС

    Більшість українців може підтримати мирну угоду з територіальними компромісами на потенційному референдумі, однак вирішальним фактором залишається формулювання питання. Про це свідчать результати опитування Київського міжнародного інституту соціології, проведеного 1–8 березня.

    Соціологи зазначають, що суспільна реакція на можливу мирну угоду значною мірою залежить від того, як саме її описати. Якщо в запитанні акцентувати на перевагах — таких як членство України в Європейському Союзі, гарантії безпеки та економічна відбудова, — підтримка серед громадян суттєво зростає.

    У рамках дослідження респондентам запропонували гіпотетичне питання про підтримку миру через угоду зі США та Європою, яка передбачає вступ України до ЄС у 2027 році, гарантії безпеки, план економічної відбудови та територіальні компроміси. За таких умов 61% опитаних заявили, що проголосували б за таке рішення, тоді як 10% виступили б проти.

    Якщо враховувати лише тих, хто готовий прийти на голосування, підтримка може бути ще вищою: серед потенційних учасників референдуму 86% заявили, що підтримали б угоду, і 14% виступили б проти.

    Загалом 64% опитаних повідомили, що готові взяти участь у референдумі, якщо такий буде проведено.

    У КМІС наголошують, що результати демонструють високу чутливість суспільної думки до формулювань. Більшість українців негативно ставиться до прямої ідеї виведення військ з Донбасу в обмін на гарантії безпеки. Однак якщо складні умови не підкреслюються або подаються разом із позитивними перспективами, рівень підтримки суттєво зростає.

    Соціологи також попереджають про ризики маніпуляцій під час можливого референдуму. На їхню думку, як українська влада, так і суспільство та міжнародні партнери мають враховувати ці фактори.

    Окрему проблему може створити явка виборців. Дослідження проводилося лише серед населення підконтрольних територій, тоді як значна частина громадян перебуває за кордоном або може не мати можливості проголосувати через безпекову ситуацію.

    За законом, рішення на всеукраїнському референдумі вважається легітимним, якщо участь у голосуванні беруть щонайменше 50% плюс один виборець. Водночас навіть формальне виконання цієї вимоги може не забезпечити суспільного визнання результатів у разі низької фактичної явки.

    Опитування проводилося методом телефонних інтерв’ю за випадковою вибіркою мобільних номерів. Соціологи опитали 1003 респондентів віком від 18 років на підконтрольній Україні території. Статистична похибка вибірки не перевищує 4,1%.

  • ОП замовив закриту соціологію щодо виборів президента

    ОП замовив закриту соціологію щодо виборів президента

    За інформацією наших джерел, Офіс Президента замовив проведення закритої соціології, щодо майбутніх президентських виборів.

    “За даними опитування, 81% респондентів готові проголосувати за того кандидата на пост президента, який зупинить мобілізацію та оголосить демобілізацію. Питання мобілізації/демобілізації випередило питання миру/перемир’я, корупції, зростання економіки/зарплат та соціальних гарантій” – зазначає джерело.

    Нагадаємо, раніше ми повідомляли, що під час зустрічі на полях Мюнхенської конференції з безпеки Президент України Володимир Зеленський та держсекретар США Марк Рубіо обговорювали “питання 30-ти денного енергетичного перемир’я та проведення виборів в Україні”.

  • Опитування показали: частина українців готова до поступок заради миру

    Опитування показали: частина українців готова до поступок заради миру

    Дедалі більше українців, виснажених тривалою війною, демонструють готовність розглядати територіальні поступки в обмін на припинення бойових дій та отримання надійних гарантій безпеки. Такий зсув у суспільних настроях західні медіа та аналітики пов’язують із накопиченою втомою від війни й бажанням отримати відчуття стабільності та захищеності від нових атак.

    Аналітичні матеріали західних видань зазначають, що для більшості опитаних ключовим фактором є не сама передача територій, а впевненість у тому, що агресія з боку Росії не повториться в майбутньому. Саме питання гарантій безпеки, а не кордонів, дедалі частіше виходить на перший план у відповідях респондентів.

    Тенденцію підтверджують і результати соціологічних досліджень українських інституцій. За даними опитувань, станом на кінець січня 2026 року близько 40% українців заявили про готовність підтримати виведення українських військ з окремих районів Донбасу заради завершення війни. Водночас лише невелика частина з них — близько 9% — погоджується на такий крок без значних застережень. Ще 31% вважають подібний сценарій загалом прийнятним виключно за умови отримання чітких гарантій безпеки з боку США та європейських країн.

    Разом із цим суспільство залишається глибоко поділеним. Понад половина опитаних — близько 52% — категорично виступають проти будь-яких територіальних поступок і наполягають на збереженні територіальної цілісності України в міжнародно визнаних кордонах. Такий баланс думок, на думку західних аналітиків, створює ризик внутрішнього напруження та політичного розколу в разі спроб реалізації компромісних сценаріїв.

    Окрему увагу міжнародні оглядачі приділяють можливим політичним наслідкам для президента Володимира Зеленського. Зазначається, що офіційна згода на втрату частини територій може суттєво змінити його сприйняття як всередині країни, так і за кордоном — від образу символу опору до політика, який погодився на тривалу окупацію українських земель.

    Водночас для значної частини українців ключовою умовою будь-яких переговорів залишається наявність дієвого механізму захисту від нової війни. Проста відмова від територій без вступу до НАТО або отримання рівноцінних гарантій безпеки сприймається більшістю як капітуляція, а не як шлях до стійкого миру.

    Офіційна позиція української влади залишається незмінною. Вона закріплена в Конституції та неодноразово підтверджувалася заявами РНБО, Офісу президента та Міністерства закордонних справ. Київ наполягає на повному відновленні територіальної цілісності та наголошує, що будь-які «торги» територіями є юридично нікчемними й створюють небезпечний прецедент для світового правопорядку.

    Попри це соціологічні дослідження, які фіксують зміну суспільних настроїв, залишаються важливим орієнтиром для міжнародних партнерів. Саме ці дані дедалі частіше враховуються під час формування стратегій подальшої військової, фінансової та дипломатичної підтримки України у 2026 році.

  • Мирний трек у пріоритеті: Банкова коригує інформаційну стратегію

    Мирний трек у пріоритеті: Банкова коригує інформаційну стратегію

    Офіс президента поступово коригує інформаційну політику щодо мирного врегулювання та майбутніх переговорів. Про це повідомило поінформоване джерело в ОП.

    За його словами, Банкова дала сигнал лідерам громадської думки, експертам і політичним технологам обережно змінювати суспільні акценти навколо так званого мирного треку. Йдеться не про відмову від принципових позицій, а про переосмислення пріоритетів у публічній дискусії.

    Зокрема, територіальне питання, яке тривалий час залишалося центральним, має розглядатися в ширшому контексті. У фокусі комунікації дедалі більше опиняється тема збереження життів українців, гуманітарних наслідків війни та ціни затяжного протистояння.

    Співрозмовник зазначає, що влада хоче акцентувати увагу на ризиках довготривалої війни, зокрема на можливих додаткових втратах — як людських, так і територіальних в інших регіонах країни. Такий підхід має сформувати більш прагматичне сприйняття переговорного процесу в суспільстві.

    Очікується, що інформаційна повістка поступово змінюватиметься синхронно з розвитком контактів і консультацій у межах переговорів в Абу-Дабі. Саме результати цих зустрічей, за словами джерела, визначатимуть подальшу тональність публічних заяв і меседжів влади.

  • Як українці оцінюють боротьбу з корупцією у 2025 році, – опитування КМІС

    Як українці оцінюють боротьбу з корупцією у 2025 році, – опитування КМІС

    В Україні зберігається суперечливе ставлення до антикорупційних зусиль держави. Згідно з опитуванням Київського міжнародного інституту соціології, більшість громадян — 56% — вважають, що влада все ж здійснює реальні кроки для протидії корупції. Це свідчить про певне підвищення довіри до державних інституцій у порівнянні з 2024 роком.

    Однак разом із цим зростає й песимізм. Частка людей, які бачать корупцію як глибоко вкорінену та невиправну проблему, піднялася з 36% до 47%. Порівняно з 2023 роком загальне сприйняття боротьби з корупцією дещо погіршилося: тоді 59% громадян вірили в реальні зміни, нині — лише 48%.

    Цікаво, що українці демонструють високу підтримку критичної позиції суспільства щодо дій влади. Лише 8% вважають, що владу критикувати не можна взагалі — ця частка помітно знизилася з 13% у 2024 році. Натомість 90% переконані, що критика є необхідною умовою для розвитку демократії і контролю над владою.

    Такі результати свідчать про те, що суспільство прагне прозорості, відповідальності та діалогу. Українці готові визнавати позитивні кроки влади, але водночас не відмовляються від права на вимогливість та контроль.