Президент США Дональд Трамп знову прокоментував економічну угоду між Вашингтоном і Києвом щодо природних ресурсів та створення спільного Інвестиційного фонду відбудови. Американський президент заявив, що Україна має значні запаси корисних копалин і що підписаний документ нібито дозволяє Сполученим Штатам отримати широкий доступ до них.
В інтерв’ю Real America’s Voice Трамп назвав домовленість вигідною для США та заявив, що американська сторона може «поїхати туди в будь-який момент і взяти практично все, що захочемо». За його словами, потенційна цінність ресурсної складової угоди може перевищувати 300 млрд доларів.
Водночас буквальне трактування слів Трампа не відповідає механізму, зафіксованому у самій угоді. Офіційні документи України та США не передбачають передачі Сполученим Штатам українських родовищ або права одноосібно забирати корисні копалини. Україна зберігає право власності на свої природні ресурси та самостійно визначає умови й місця їхнього видобутку.
Угоду про створення Американсько-українського інвестиційного фонду відбудови Київ і Вашингтон підписали 30 квітня 2025 року. Наступного дня Білий дім назвав її історичним економічним партнерством, покликаним залучати американські інвестиції у відбудову України, розробку природних ресурсів та стратегічну інфраструктуру.
Фонд побудований на паритетній основі. Україна та США мають рівні права в управлінні ним, а жодна зі сторін не отримує одноосібного контролю. Українська сторона повинна спрямовувати до фонду 50% майбутніх доходів від нових ліцензій та рентних платежів, пов’язаних із видобутком визначених корисних копалин, нафти й газу. Водночас чинні родовища, вже видані ліцензії та бюджетні доходи, які існували до угоди, під цей механізм не підпадають.
Саме тому тезу Трампа про можливість «взяти практично все» варто сприймати як його політичне трактування домовленості, а не як юридичний опис її положень. У Міністерстві економіки України після підписання документа окремо наголошували: усі українські надра залишаються власністю України, державні компанії не переходять під контроль США, а приватизаційні процеси угодою не змінюються.
Американська сторона натомість отримує економічний інтерес у майбутніх проєктах. США можуть вкладати у фонд фінансові ресурси, залучати приватний капітал, технології та нову військову допомогу. Через U.S. International Development Finance Corporation Вашингтон також може сприяти приходу американських та інших західних компаній у проєкти з розробки надр, енергетики та інфраструктури.
Кошти самого фонду мають інвестуватися виключно в Україну. Йдеться про видобувні проєкти, переробку ресурсів, інфраструктуру та відновлення країни. Протягом перших десяти років прибуток фонду має повністю реінвестуватися в українську економіку. Лише після цього сторони зможуть переходити до розподілу частини прибутку.
Ще одна принципова деталь — угода не передбачає погашення Україною вартості попередньої американської військової допомоги. На ранніх етапах переговорів адміністрація Трампа пов’язувала майбутню ресурсну співпрацю з обсягом допомоги, яку США вже надали Україні, однак у фінальному документі відповідного боргового зобов’язання немає.
Угода також не дає Вашингтону права самостійно визначати, де і коли розробляти конкретне родовище. За інформацією Міністерства економіки України, саме українська держава зберігає повноваження визначати умови користування надрами та видавати відповідні дозволи.
Трамп, однак, уже не вперше описує домовленість значно ширше, ніж її юридичний текст. Він регулярно говорить про українські ресурси як про спосіб компенсувати американські витрати на підтримку Києва та наголошує на економічній вигоді для США.
Водночас цифра понад 300 млрд доларів також потребує уточнення. У відкритих документах угоди немає гарантованої суми ресурсів або прибутку саме на 300 млрд доларів. Це політична оцінка самого Трампа, а фактична вартість майбутніх проєктів залежатиме від результатів геологічної розвідки, цін на сировину, обсягів інвестицій, вартості видобутку та безпекової ситуації.
Частина потенційно перспективних родовищ розташована у районах, які перебувають під російською окупацією або поблизу зони бойових дій, що також ускладнює оцінку їхньої реальної комерційної вартості. Крім того, запуск великих гірничодобувних проєктів зазвичай займає роки та потребує значних інвестицій у геологічні дослідження, інфраструктуру, енергетику і переробку.
У Вашингтоні угоду розглядають і як стратегічний інструмент. Білий дім під час її підписання прямо заявляв, що економічна присутність США в Україні повинна сприяти довгостроковій стабільності, модернізації країни та посиленню американського інтересу у збереженні вільної й суверенної України.
Для Києва угода також є способом залучити капітал до післявоєнної відбудови та ресурсних проєктів, для реалізації яких самій Україні може бракувати фінансування та технологій.
Таким чином, нова заява Трампа демонструє його максимально комерційний погляд на економічне партнерство з Україною. Проте фактичний зміст документа значно складніший за фразу про можливість «взяти все, що захочемо». США отримали преференційні можливості для участі в майбутніх українських ресурсних проєктах та рівноправну участь у спільному фонді, але право власності на українські надра залишається за Україною, а їх розробка продовжує регулюватися українською державою.
