Golosnovinua.com

Позначка: Каховська ГЕС

  • Екоцид без вироку, як Україна розслідує злочини Росії проти довкілля

    Екоцид без вироку, як Україна розслідує злочини Росії проти довкілля

    Екоцид. Частина 1

    Шкоду, яку війна завдала українській природі, держава оцінює майже в 6,4 трлн гривень. Слідчі мають сейсмограми, супутникові знімки й перехоплені розмови. Справу двох російських генералів за знищене водосховище вже передали до суду, п’ятьох командирів судять за обстріли ядерної установки. Але жоден вирок, про який звітує прокуратура, не ухвалено за статтею «Екоцид». Розповідаємо, як природу змушують свідчити, хто веде ці справи і чому навіть Каховка не стала екоцидом у кримінальному сенсі.

    Норвезький інститут NORSAR зазвичай слухає Землю, щоб не пропустити ядерне випробування. Він є національним центром даних Норвегії для Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань.

    6 червня 2023 року його аналітики побачили у записах сейсмічних станцій Румунії та України два сигнали — о 02:35 і о 02:54 за київським часом. Датчики стояли за 500–600 кілометрів від Нової Каховки. Висновок норвежців був коротким: сигнали відповідають вибуху, а не тому, чого слід очікувати від обвалу греблі.

    Уранці від греблі Каховської ГЕС нічого не лишилося. Україна втратила близько 18 км³ води. Під воду пішли понад 600 км² землі, а 143 населені пункти лишилися без нормального водопостачання. Щонайменше 35 людей загинули, нагадувала заступниця голови Касаційного кримінального суду Наталія Антонюк.

    Каховське водосховище 7 червня 2022 року (вгорі) і 18 червня 2023 року (внизу): за 12 днів після підриву греблі з нього зникло близько 75% води. Фото: NASA Earth Observatory / Lauren Dauphin, дані Landsat (USGS)

    Минуло трохи більше трьох років. На дні колишнього «моря» виріс ліс. Уже до листопада 2023-го вербами й тополями, за спостереженнями науковців Української природоохоронної групи, заросло близько 40% дна. Одна з верб менш ніж за рік виросла до 4,7 метра. Ботанікиня Анна Куземко припустила, що там «можливо, вже мільярд дерев».

    Справа про Каховку за цей час до суду так і не дійшла.

    Природа відновлюється швидше, ніж правосуддя. І, як з’ясується наприкінці цієї історії, ліс на дні водосховища — не лише доказ злочину, а й предмет суперечки, якої ніхто не чекав.

    Скільки коштує знищена природа

    Держекоінспекція з перших днів вторгнення рахує, скільки коштує природа, знищена війною. Станом на 16 березня 2026 року інспектори зафіксували 10 885 випадків шкоди довкіллю на суму майже 6,4 трлн гривень.

    Найдорожча стаття — не міста й не заводи. 3,8 трлн, більше половини всієї суми, — це шкода природно-заповідному фонду. Ще 1,34 трлн — знищені ґрунти, 1,15 трлн — отруєне продуктами горіння повітря, 120 млрд — вода.

    За цими цифрами стоять конкретні місця, і почати варто з лісу. Війна зачепила близько 3 млн гектарів, майже третину лісового фонду країни, розповів «Інтерфакс-Україна» голова Держлісагентства Віктор Смаль. Близько мільйона гектарів — в окупації. Ще пів мільйона на підконтрольній території заміновані, і лісники туди просто не заходять.

    Заповідникам довелося ще гірше. Міндовкілля налічувало 812 уражених війною природоохоронних об’єктів площею 0,9 млн гектарів, і 514 із них — в окупації. Під загрозою опинилися 17 водно-болотних угідь міжнародного значення. У Джарилгацькому нацпарку знищено всю заповідну зону — 1588 гектарів найціннішого степу.

    Під цими лісами й степами — земля, яку війна отруює роками. Науковці Київського університету імені Шевченка дослідили ґрунти в чотирьох селах на схід від Миколаєва, де йшли бої. Рівні міді й кадмію вони назвали надзвичайно високими, а в пробах із металевими уламками ризик через кадмій виявився критичним. У багатьох місцях, радять автори, верхній шар ґрунту доведеться просто знімати. І це лише там, куди можна зайти: близько чверті території України потенційно забруднено вибухонебезпечними предметами, нагадав у травні 2026 року Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко.

    Найнесподіваніша історія сталася з річками. Улітку 2024 року Сеймом, а потім Десною попливла мертва риба. Причиною, за даними Міндовкілля, стали стоки російського цукрового заводу, а збитки довкіллю перевищили 405 млн гривень. Ні ракет, ні саперів — лише завод по той бік кордону. Ця історія добре показує, що не кожна отруєна річка автоматично стає воєнним злочином.

    Затоплене село на Херсонщині після підриву Каховської ГЕС, червень 2023 року. Фото: Let’s Do It Ukraine / Фотобанк Медіацентру Україна

    Хто перетворює цю мапу ран на кримінальні справи?

    • Люди на місцях повідомляють про загрози через застосунки «ЕкоЗагроза», «Екоінспектор 2» і чат-бот SaveEcoBot. Омбудсман наголошує, що ці матеріали стають доказами і для кримінальних справ, і для репарацій.
    • Держекоінспекція фіксує випадки шкоди і рахує її в гривнях.
    • СБУ розслідує найгучніші справи. Саме вона відкрила провадження про підрив Каховської ГЕС.
    • Спеціалізована екологічна прокуратура Офісу генпрокурора керуєрозслідуваннями воєнних злочинів проти довкілля.
    • Суди ухвалюють вироки. Обвинувачених у справі ХФТІ, наприклад, судять заочно.
    • На міжнародному рівні працюють Міжнародний кримінальний суд і Реєстр збитків Ради Європи.

    Ланцюг виглядає логічно, але на виході майже нічого немає. На круглому столі у Верховному Суді керівник Спеціалізованої екологічної прокуратури Борис Індиченконавів цифри станом на кінець квітня 2026 року.

    Прокурори ведуть 275 проваджень про воєнні злочини проти довкілля, у них майже 500 епізодів. Більше половини (56%) — удари по цивільній і критичній інфраструктурі, ще третина (32%) — знищення природних багатств. За статтею «Екоцид» відкрито лише 11 проваджень. До суду дійшли два — про обстріли ядерної установки в Харкові та про підрив греблі Оскільського водосховища. Вироки, про які звітує прокуратура, ухвалено у двох інших справах — за звичайною статтею про воєнні злочини.

    КЛЮЧОВІ ЦИФРИ (СТАНОМ НА ВЕСНУ 2026 РОКУ)

    • 6,4 трлн грн — шкода довкіллю від агресії РФ, з них 3,8 трлн — природно-заповідному фонду.
    • 10 885 зафіксованих випадків шкоди.
    • 275 проваджень про воєнні злочини проти довкілля.
    • 11 — за статтею «Екоцид», 2 з них — у суді.
    • 2 вироки, про які звітує прокуратура, — обидва за статтею про воєнні злочини.

    Стаття 441 про екоцид з’явилася в Кримінальному кодексі ще у 2001 році. Перша справа за нею дійшла до суду лише у 2023 році і стосувалася зовсім не війни: двох службовців картонно-паперового підприємства на Хмельниччині обвинуватили в тому, що скиди фабрики вбили все живе на чотирьох кілометрах притоки Случі.

    Тож коли почалася велика війна, прокурори мали статтю, за якою, за словами юристки «Екологія-Право-Людина» Соломії Баран, до вторгнення у відкритому доступі не було жодного вироку. Що з цього вийшло, найкраще видно на історії одного водосховища на Харківщині.

    Справа Оскільського водосховища

    Оскільське водосховище мало площу 122,6 км². Перший удар воно отримало вже навесні 2022 року.

    2 квітня 2022 року було зруйновано затвор греблі. За кілька тижнів із водосховищавийшло близько 355 млн кубометрів води, оголилося 9 тисяч гектарів замуленого дна. Більшість молодої риби течія знесла вниз, порахували екологи Української природоохоронної групи.

    Другий удар прийшов у вересні, під час відступу російських військ за Оскіл. 12 вересня 2022 року вибух остаточно прорвав греблю. За даними слідства, які оприлюднила правнича фірма Global Rights Compliance, її мінували й підривали війська 20-ї загальновійськової армії генерала Олега Цокова. Авіаційну підтримку забезпечувала 6-та армія ВПС і ППО генерала Олега Маковецького. Вода дійшла аж до національного парку «Святі Гори» на Донеччині, де ростуть рідкісні крейдові сосни.

    Восени Міндовкілля повідомило про масову загибель риби в Осколі й оцінило збитки в понад 287 млн гривень.

    У лютому 2025 року обидва генерали отримали підозри — зокрема в екоциді. До травня 2026-го справу, за словами Індиченка, вже скерували до суду.

    КАРТКА СПРАВИ: ОСКІЛЬСЬКЕ ВОДОСХОВИЩЕ

    • Що сталося: гребля зруйнована у квітні й остаточно прорвана у вересні 2022 року, оголилося близько 9 тис. гектарів дна.
    • Кого обвинувачують: генералів Олега Цокова і Олега Маковецького.
    • За якими статтями: зокрема 441 «Екоцид».
    • Перша оцінка збитків: понад 287 млн грн (Міндовкілля, жовтень 2022).
    • Статус: скеровано до суду (станом на травень 2026 року).

    Найнесподіваніший поворот у справі про Оскіл пропонують не прокурори, а екологи. Ще у травні 2022 року, коли водосховище тільки почало зникати, автори Української природоохоронної групи виступили проти його відновлення. Вони радять повністю демонтувати греблю і повернути Осколу природне русло та заплаву. Це, за їхніми словами, був би «крок людини назустріч природі».

    Для права це пастка. Штучне водосховище — теж екосистема, і її знищення шкодить рибі, птахам і людям. Але суду доведеться відповісти на питання, яке в Кримінальному кодексі не має відповіді: що саме вважати «екологічною катастрофою». Будь-яка відповідь спиратиметься на докази, зібрані в момент удару. І саме з ними найбільше проблем.

    Як збирають докази: сейсмографи, супутники, свідки

    Звичайне розслідування починається з огляду місця події. Суддя Голосіївського районного суду Києва Ольга Вдовиченко пояснює, що в екологічних справах саме цей крок найчастіше неможливий. Якщо немає доступу до місця, події не вдається вчасно зафіксувати, а проби води й ґрунту — відібрати.

    Волонтерка Let’s Do It Ukraine відбирає пробу води на Херсонщині після підриву Каховської ГЕС, 2023 рік. Фото: Let’s Do It Ukraine / Фотобанк Медіацентру Україна

    Там, де окупації немає, слідчим заважають міни. На замінованих лісових ділянках неможливо навіть гасити пожежі, пояснює Віктор Смаль. І попереджає, що чекати доведеться довго: «Замінування — це проблема на десятиліття. Досі йдуть розмінування лісів навколо Берліна з Другої світової війни».

    Розмінування у Високопіллі на Херсонщині, вересень 2024 року. Фото: Юрій Бершадський / Фотобанк Медіацентру Україна

    Тому справи про злочини проти природи складають із того, що можна зібрати здалеку. Керівник департаменту розслідувань Truth Hounds Богдан Косохатько перелічив у Верховному Суді цей інструментарій: супутникові знімки Copernicus, Planet і Maxar, сервіси NASA, що бачать пожежі й вибухи, митні бази, метеорологічні й атмосферні дані. І сейсміку: у випадку Каховської ГЕС аналіз хвилі дав змогу зробити висновки про ймовірність підриву зсередини споруди.

    Сейсмологи взагалі виявилися несподіваними союзниками слідчих. 20 травня 2022 року NORSAR зафіксував три вибухи біля вокзалу в Малині майже за чотири години до того, як мер міста публічно підтвердив ракетний удар.

    До цього додаються свідчення людей — цивільних, потерпілих, військових. І наукові дослідження, як те, що знайшло кадмій у ґрунтах Миколаївщини.

    Над каховською справою працюють і міжнародні юристи. Global Rights Complianceпередала шість аналітичних звітів про атаку на греблю до Міжнародного кримінального суду та Комісії ООН з розслідування.

    «Що якіснішою буде доказова база, то ймовірніше, що країна-агресор отримає справедливе покарання».

    — Станіслав Кравченко, Голова Верховного Суду (джерело)

    Але навіть ідеальні знімки не відповідають на головне питання — скільки коштує знищене. Суддя Касаційного господарського суду Ганна Вронська визнає, що єдиної комплексної методики оцінки шкоди в Україні немає. Є окремі — для води, ґрунтів, повітря. А війна б’є по всьому одночасно, і поєднання цих уражень, каже суддя, створює якісно новий рівень загрози, якого жодна окрема формула не бачить.

    Як ці докази працюють разом, найкраще видно на справі, яку прокурори назвали першою у світі.

    Справа ХФТІ: екоцид без викиду радіації

    У Харківському фізико-технічному інституті стоїть ядерна підкритична установка «Джерело нейтронів», поруч — сховище ядерних матеріалів. Від березня до середини вересня 2022 року інститут, за даними слідства, які оприлюднив профільний комітет Верховної Ради, зазнав 74 ударів.

    Міжнародне агентство з атомної енергії повідомляло про стан установки. За його даними, у березні вона втратила зовнішнє живлення. 25 червня нові обстріли пошкодили систему охолодження й будівлю дизель-генератора.

    У лютому 2024 року п’ятеро російських командирів отримали підозру — серед статей була й 441, «Екоцид». Це командувач Західного військового округу Олександр Журавльов, командувач 6-ї загальновійськової армії Владислав Єршов, командири бригад Павло Пілюков і Євген Геращенко. А ще — командувач 6-ї армії ВПС і ППО Олег Маковецький. Той самий генерал, якого обвинувачують і в знищенні Оскільського водосховища.

    Затоплена садиба на Херсонщині після підриву Каховської ГЕС, червень 2023 року. Фото: Let’s Do It Ukraine / Фотобанк Медіацентру Україна

    МАГАТЕ від початку заспокоювало: ядерний матеріал в установці «завжди підкритичний», а радіоактивний запас настільки малий, що пошкодження не мали б радіологічних наслідків. Українська експертиза дійшла іншого висновку. Руйнування установки могло спричинити викид радіоактивних часток, а в найгіршому сценарії забруднення поширилося б в радіусі 10 кілометрів. За експертними висновками, на які посилаються «Факти», під загрозою опинилися б понад 600 тисяч людей.

    Для екоциду ця суперечка принципова, бо радіації в Харкові так і не викинуло. Але стаття 441 карає не лише за катастрофу, що вже сталася. Як пояснив Станіслав Кравченко, достатньо створити реальну загрозу її виникнення.

    Генерал, який наказує бити по ядерному об’єкту, може бути винним в екоциді, навіть якщо реактор вистояв. Але доводити реальність загрози доведеться всупереч оцінці МАГАТЕ.

    У жовтні 2024 року справу скерували до суду. Станом на вересень 2025-го відбулося лише підготовче засідання, розповів «Фактам» заступник керівника Харківської обласної прокуратури Олександр Сузий. Прокуратура вимагає від обвинувачених відшкодувати 14,9 млрд гривень шкоди довкіллю.

    КАРТКА СПРАВИ: ХАРКІВСЬКИЙ ФІЗИКО-ТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ

    • Що сталося: 74 удари по інституту з ядерною установкою, березень — вересень 2022 року.
    • Кого обвинувачують: трьох генералів і двох полковників, серед них Олександра Журавльова, Владислава Єршова й Олега Маковецького, заочно.
    • За якими статтями: зокрема 438 і 441 «Екоцид».
    • Цивільний позов: 14,9 млрд грн шкоди довкіллю.
    • Статус: у суді з жовтня 2024 року, станом на вересень 2025-го відбулося лише підготовче засідання.

    Україна першою у світі розслідує такі злочини під час активних бойових дій, наголошуєІндиченко. Харків і Оскіл — дві справи, які прокурорам вдалося довести до суду за статтею «Екоцид». Найбільша екологічна катастрофа війни в цьому списку відсутня.

    Каховська ГЕС: чому підрив складно кваліфікувати як екоцид

    Хоча починалося все саме з екоциду. Уже 6 червня 2023 року СБУ відкрилапровадження за двома статтями — 438 «Порушення законів та звичаїв війни» і 441 «Екоцид». Наступного дня тодішній міністр довкілля Руслан Стрілець назвав підрив «найбільшим актом екоциду» з початку вторгнення. Він повідомив, що в Дніпро потрапило щонайменше 150 тонн мастила, а під загрозою опинилися 333 види тварин і рослин.

    Ще через три дні СБУ оприлюднила перехоплену розмову російського військового:

    «Там не они долбанули. Там наша диверсионная группа. Они хотели типа этой дамбой пугать. Пошло не по плану, а больше, чем они планировали».

    Для пересічного читача це зізнання. Для юриста, який хоче довести екоцид, — проблема.

    Людина на записі каже, що дамбою хотіли налякати, а не знищити природу.

    Суддя Касаційного кримінального суду Світлана Яковлєва пояснює, чому це важливо. За судовою практикою, екоцид можливий лише з прямим умислом: людина має не просто передбачати руйнування природи, а бажати екологічної катастрофи. Якщо екологічні наслідки — побічні від військової мети, стаття 441 не застосовується.

    Начальник відділу Спеціалізованої екологічної прокуратури Віктор Чечерський визнає, що з Каховкою саме так. Умисел у підриві є, але спрямований він насамперед на політичний шантаж. Довести «чисто екологічний» умисел значно важче. Чечерський додає статистику, яку рідко згадують. В Єдиному реєстрі досудових розслідувань зафіксовано близько 50 фактів можливого екоциду, за ними відкрили 40 проваджень, і більшість уже закрито.

    Водночас підрив греблі — беззаперечно воєнний злочин, незалежно від того, чого хотіла російська армія. Наталія Антонюк нагадує, що дамби, греблі й АЕС не повинні бути об’єктом нападу за Додатковим протоколом до Женевських конвенцій. Доцент КНУ Захар Тропін оцінює прямі збитки від підриву приблизно у 2 млрд доларів, а непрямі — у 14 млрд.

    Двір на Херсонщині після того, як спала вода, червень 2023 року. Фото: Let’s Do It Ukraine / Фотобанк Медіацентру Україна

    Покарання за знищену природу в Україні таки є — але саме за статтею про воєнні злочини. І найкраще це видно на історії Північно-Кримського каналу, у якій є гірка іронія.

    24 лютого 2022 року російські військові захопили Каховську ГЕС, встановила СБУ. Потім вони підірвали споруди Північно-Кримського каналу, щоб подати дніпровську воду до окупованого Криму. Командували операцією, за версією слідства, генерал-майор Чорноморського флоту Міхаїл Ясніков і полковник інженерної бригади Дмітрій Марков. Вирок у цій справі вже ухвалено.

    А через рік росіяни підірвали греблю, яка давала каналу воду. Уже 7 червня 2023 року Стрілець попередив, що дніпровська вода через критичний рівень водосховища до Криму не потрапить. Супутники NASA показали, як пересихає вхід до каналу.

    Канал підірвали, щоб отримати воду. Через рік підірвали греблю, з якої ця вода йшла.

    Нова Каховка і вхід до Північно-Кримського каналу 18 червня 2023 року, після того як рівень води у водосховищі впав. Фото: NASA Earth Observatory / Lauren Dauphin, дані Landsat (USGS)

    Другий вирок стосується заповідника «Асканія-Нова», розграбованого в окупації. Восени 2022 року, коли заповідник був окупований уже вісім місяців, Міндовкілляписало, що більшість працівників лишилися. Вони доглядали близько 1500 копитних тварин, які жили напіввільно. Пояснення було просте: «Якщо працівники Асканії евакуюються, тварини просто загинуть».

    КАХОВКА: ХРОНОЛОГІЯ

    • 6 червня 2023, 02:35 і 02:54 — сейсмографи NORSAR фіксують два вибухи.
    • 6 червня — СБУ відкриває провадження за статтями 438 і 441.
    • 7 червня — Міндовкілля: у Дніпрі щонайменше 150 тонн мастила.
    • 9 червня — СБУ оприлюднює перехоплену розмову.
    • 18 червня — супутник Landsat: з водосховища зникло близько 75% води.
    • 18 липня — уряд погоджує проєкт відновлення водосховища й ГЕС.
    • листопад 2023 — верби й тополі вкривають близько 40% дна.
    • 12 березня 2024 — Кабмін забороняє роздавати землі на дні водосховища.
    • травень 2026 — прокурори визнають, що довести «чисто екологічний» умисел у цій справі значно важче.

    ЧОГО МИ ДОСІ НЕ ЗНАЄМО

    • Чи повернеться у справу про Каховку кваліфікація «екоцид».
    • Як суд у справі ХФТІ витлумачить поняття «екологічна катастрофа», якого закон не розкриває. Правники пропонують дописати до статті 441 визначення або чіткі критерії масштабної шкоди.
    • Чи наздожене вирок обвинувачених, яких судять заочно.

    Якщо українська стаття про екоцид працює так важко, логічно шукати відповідь у Гаазі. Але там картина ще складніша.

    Гаага, Реєстр збитків і майбутнє Каховського водосховища

    З 1 січня 2025 року Україна — 125-та держава-учасниця Римського статуту. Проте окремого злочину «екоцид» Міжнародний кримінальний суд не знає. Статут називаєлише чотири злочини — геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини й агресію.

    Шкода довкіллю там лише частина воєнного злочину, і за дуже вузьких умов.

    Захар Тропін вважає, що формально Гаага може взятися за Каховку. Але є парадокс: Україна вже веде власні провадження, а МКС, за Римським статутом, бере справу лише тоді, коли держава не хоче або не може розслідувати її сама. Окремі справи, каже Тропін, можна передати до Гааги за домовленістю.

    У грудні 2025 року прокурор МКС представив першу в історії суду політику щодо шкоди довкіллю. Нового злочину вона не створює, а лише пояснює, як розслідувати старі. Чому світ за пів століття так і не домовився про окремий злочин екоциду — тема другої частини.

    Як довго йде міжнародне правосуддя, показує шведська справа Lundin Energy. На тому ж круглому столі про неї розповів науковець Микола Пашковський. Керівників нафтової компанії судять за пособництво воєнним злочинам у Судані. Угоду про розвідку нафти компанія уклала у 1997 році, підозру отримала у 2016-му, суд почався у 2023-му.

    Понад двадцять років між злочином і вироком

    У листопаді 2022 року Генасамблея ООН ухвалила резолюцію про відшкодування збитків від російської агресії: 94 держави за, 14 проти, 73 утрималися. 30 вересня 2026 року Реєстр збитків Ради Європи відкрив останні категорії заяв, серед них B3.1 «Екологічна шкода». Шкода природі стала окремим рядком у рахунку, який виставляють Росії.

    «Реєстр збитків для України — це юридична пам’ять цієї несправедливої війни».

    — Ален Берсе, генеральний секретар Ради Європи (джерело)

    Але пам’ять — ще не виплата. Заяви має розглядати Міжнародна компенсаційна комісія, а для її запуску потрібно 25 ратифікацій. Станом на 6 жовтня 2026 року їх булодесять плюс ЄС. Тим часом українські суди ухвалили понад 1500 рішень про стягнення шкоди з Росії, розповів суддя Великої палати Віталій Уркевич. Верховний Суд визнав, що імунітет держави-агресора можна не брати до уваги. Але виконати ці рішення поки складно.

    І є ще одне питання: що відновлювати?

    Уже 18 липня 2023 року, через шість тижнів після підриву, уряд погодивекспериментальний проєкт відновлення Каховського водосховища і ГЕС. «Ми маємо розпочати роботи з відновлення Каховського гідровузла та ГЕС невідкладно», — заявила тоді Юлія Свириденко. Другий етап стартує після того, як Україна поверне контроль над греблею. А в березні 2024 року Кабмін заборонив роздавати й перепрофільовувати землі на дні колишнього водосховища на весь воєнний стан і п’ять років після нього — окрім робіт із відновлення водосховища.

    Екологи пропонують дивитися глибше в історію. До 1950-х років на місці Каховського моря був Великий Луг — плавні, пов’язані із Запорозькою Січчю. Щоб їх затопити, у 1955–1958 роках переселили близько 90 сіл і хуторів, понад 37 тисяч людей. Під воду пішли понад 100 тисяч гектарів родючих земель. Науковці Української природоохоронної групи радять не поспішати із заповненням водосховища, бо природа на дні вже відновлюється.

    Затоплене подвір’я на Херсонщині, червень 2023 року. Фото: Let’s Do It Ukraine / Фотобанк Медіацентру Україна

    Ліс на дні Каховського водосховища — водночас доказ злочину, екосистема, що народилася на місці загиблої, і земля, яку держава зарезервувала під нове море.

    Сейсмограма з тієї ночі вже нікуди не зникне. Але чи стане вона доказом екоциду, залежить не від природи і навіть не від слідчих — а від закону, який досі не вміє назвати цей злочин. Про те, чому так сталося, — у другій частині.

     

  • Приватні супутники на війні, як комерційні космічні дані стали частиною системи розвідки та спостереження України

    Приватні супутники на війні, як комерційні космічні дані стали частиною системи розвідки та спостереження України

    Наприкінці травня 2026 року чотири російські військові супутники змінили орбітальне положення так, щоб опинитися в тій самій орбітальній площині, що й ICEYE-X36 — комерційний радіолокаційний супутник фінської компанії ICEYE. Саме цей апарат привернув увагу не випадково, дані ICEYE використовуються Україною для військового спостереження. Про маневри російських супутників у червні повідомив британський Royal United Services Institute (RUSI).

    Що саме означало це зближення і які цілі мали російські апарати, публічно не встановлено. RUSI розглядав кілька можливих пояснень — від демонстрації можливостей та спостереження за супутником до потенційного втручання в його роботу. Сам факт маневрування не доводить наміру атакувати ICEYE-X36. Але сама ситуація показує, наскільки змінився статус комерційних супутників.

    Формально ICEYE-X36 — приватний космічний апарат. Однак його дані можуть безпосередньо використовуватися для військових рішень. Для противника це означає, що частиною воєнної інфраструктури стають не лише державні розвідувальні системи, а й приватні супутники та компанії, які постачають із них інформацію.

    19 січня 2026 року ICEYE оголосила про розширення співпраці з українським Міністерством оборони. За повідомленням компанії, українська сторона отримала розширений доступ до високодетальних SAR-знімків її супутникового угруповання для постійного спостереження та ухвалення тактичних рішень. Отже, комерційний супутник у цій системі — це вже не просто камера на орбіті. Це джерело даних, яке може бути включене в процес військового спостереження та ухвалення рішень.

    Але щоб зрозуміти, як Україна опинилася в цій системі і чому доступ до комерційних супутникових даних став для неї таким важливим, потрібно повернутися на кілька років назад — до американської системи GEGD, перших контрактів із приватними операторами та поступового переходу від окремих супутникових знімків до постійного використання комерційної космічної розвідки.

    Архітектура доступу до даних з орбіти

    GEGD створювався задовго до повномасштабної війни. Це програма NGA, яка дозволяє державним та іноземним користувачам отримувати комерційні геопросторові дані, придбані урядом США. Оператор платформи — Maxar. Склад постачальників у відкритому документі NGA не розписаний. Для України GEGD став одним зі способів отримувати комерційні супутникові знімки в межах американського державного доступу.

    У березні 2025 року американська сторона обмежила Україні доступ до GEGD — платформи, через яку державні користувачі отримували придбані США комерційні супутникові дані. Українські акаунти в системі було відключено. Це сталося на тлі ширшого перегляду американської підтримки України. Відключення відбулося 7 березня. У заяві того дня Maxar повідомила, що уряд США тимчасово призупинив українські акаунти в GEGD і що інші контракти компанії не змінилися. Окремого повідомлення NGA у відкритому доступі немає. Те саме формулювання речник агентства того дня дав Reuters.

    12 березня Militarnyi із посиланням на користувачів сервісу повідомив, що українські акаунти почали отримувати листи про відновлення доступу. Офіційного підтвердження NGA чи Maxar немає. Це сталося наступного дня після переговорів у Джидді 11 березня, після яких Вашингтон погодився відновити військову та розвідувальну підтримку України. За заявою самої Maxar, відключення GEGD не змінювало інших контрактів компанії. Окремої публікації українського дистриб’ютора про платні замовлення немає.

    У Європі паралельно працювали власні канали доступу до таких даних. Мюнхенська European Space Imaging у березні 2025 року заявила, що обмеження американської програми не вплинули на її роботу. Компанія продовжувала постачати зображення українським комерційним і державним користувачам, а також європейським структурам безпеки, використовуючи дані Maxar через власну наземну інфраструктуру в Німеччині.

    На той момент Україна вже мала кілька способів отримувати дані з орбіти. Один із них з’явився після угоди з ICEYE у 2022 році. Україна отримала доступ до радіолокаційних знімків, які дозволяють спостерігати за об’єктами незалежно від хмарності та часу доби. У 2024 році Німеччина окремо профінансувала угоду, пов’язану з ICEYE та постачанням даних Україні. Паралельно європейські структури використовували дані Sentinel, а комерційні компанії, дослідники та журналісти могли купувати окремі зображення безпосередньо в операторів.

    Тому після відключення GEGD Україна не залишилася без супутникової зйомки. Частину даних можна було замовляти через комерційні канали, частину — отримувати в межах окремих угод, а відкриті програми давали доступ до даних спостереження Землі. За готовим супутниковим знімком стоїть цілий ланцюг. Апарат, оператор, наземна інфраструктура, платформа, договір і права доступу. Саме ця конструкція визначає, хто може отримати конкретні дані й на яких умовах.

    Комерційні супутникові дані, SAR та аналітика

    Американські військові почали активно купувати супутникові дані у приватних компаній задовго до повномасштабної війни. У 2010-х роках комерційні угруповання швидко росли, а разом із ними збільшувалася кількість зображень, які можна було отримувати з орбіти без запуску власних державних апаратів. Для американських відомств це поступово стало окремим джерелом розвідувальної інформації. Приватні супутники могли частіше знімати ту саму територію, а компанії — швидше нарощувати угруповання, ніж це відбувається в межах традиційних державних космічних програм.

    Після початку повномасштабної війни масштаб закупівель зріс. У травні 2022 року Національне управління військово-космічної розвідки США (NRO) оголосило найбільшу на той момент закупівлю комерційних оптичних зображень. Контракти за програмою Electro-Optical Commercial Layer отримали Maxar, BlackSky та Planet. NRO пояснювало закупівлю необхідністю збільшити обсяг комерційної зйомки та поєднати її з державними системами.

    Україна стала однією з територій, де ця модель швидко отримала практичне застосування. У квітні 2022 року Девід Готьє, тодішній директор комерційних операцій NGA, на Space Symposium сказав, що ще до вторгнення закупівлі комерційної оптики над Україною зросли більш ніж удвічі. Публічного транскрипту NGA немає, слова наведені за SpaceNews. Після початку війни попит на такі дані став ще вищим. Але оптична зйомка має очевидні обмеження. Вночі звичайний супутник не отримує такого самого зображення поверхні, як удень, а хмарність може повністю закрити потрібний об’єкт. Тому для військового спостереження важливими стали супутники із синтетичною апертурою радара — SAR.

    Вони працюють інакше, ніж звичайна камера. Супутник надсилає радіосигнал і аналізує його відбиття від поверхні, завдяки цьому зйомку можна вести вночі та за хмарності. Однією з компаній, що зробила ставку на цю технологію, стала ICEYE. 18 серпня 2022 року компанія оголосила про угоду з фондом Сергія Притули. У пресрелізі ICEYE повідомляла, що надає уряду України повні можливості одного із супутників, який уже перебував на орбіті, а також доступ до даних усього свого угруповання. Сам супутник при цьому продовжувала експлуатувати ICEYE.

    Фонд Притули публічно називав це купівлею супутника. Текст договору не опублікований, тож обсяг прав за відкритими документами встановити не можна. Реліз ICEYE цієї формули не підтверджує. Україна отримала можливість використовувати дані конкретного супутника та отримувати інформацію від інших апаратів ICEYE. Це дозволило регулярно спостерігати за об’єктами та порівнювати їхній стан між зйомками.

    У 2024 році ICEYE та Міністерство оборони України підписали меморандум про подальшу співпрацю у сфері супутникової розвідки. Того ж року до фінансування супутникового спостереження України долучилася Німеччина. За оголошеним у листопаді 2024 року контрактом Rheinmetall постачала Україні радіолокаційні супутникові знімки за підтримки німецького уряду, а фінансування забезпечувало Міністерство оборони Німеччини.

    За релізом Rheinmetall, нові знімки за цією угодою надходили з початку жовтня 2024 року. Суму не розкривали, до пакета увійшли виділена супутникова потужність та доступ до угруповання ICEYE. Ця модель поступово ставала складнішою, даних надходило дедалі більше, а разом із ними виникала проблема їхньої обробки. Державним структурам було недостатньо просто отримати черговий знімок — потрібно було швидко зрозуміти, що саме на ньому змінилося. У вересні 2024 року NGA оголосило програму Luno A із верхньою межею фінансування $290 млн. Десять постачальників мали надавати системи комп’ютерного зору та аналітичні сервіси на основі комерційних геопросторових даних. Серед завдань NGA називало моніторинг економічної, екологічної та військової активності.

    $290 млн — це стеля п’ятирічного контракту IDIQ, а не сума, яку агентство зобов’язалося виплатити одразу. 13 вересня 2024 року NGA відібрало десять компаній, які надалі могли конкурувати за окремі замовлення: Airbus U.S., Booz Allen Hamilton, BlackSky, BlueHalo, CACI, Electromagnetic Systems, Maxar Intelligence, NV5 Geospatial, Royce Geospatial Consultants та Ursa Space Systems. Предмет контракту — комп’ютерний зір та аналітика поверх комерційних геоданих. Так супутниковий знімок поступово ставав лише одним елементом системи. Сам супутник дає вихідні дані, програмне забезпечення порівнює їх із попередніми спостереженнями, а аналітичні системи допомагають знаходити зміни на території.

    Придбаний державою комерційний знімок при цьому залишається окремим джерелом інформації. Американські військові та розвідувальні структури використовують такі дані поряд з іншими системами. У звіті Government Accountability Office комерційні супутникові знімки названі ключовими для національної безпеки. Там зазначено, що ролі закупівлі між розвідувальними відомствами і Пентагоном не розведені.

    Зображення конкретної території в конкретний момент можна зіставити з даними безпілотників, радіотехнічної розвідки, перехопленнями та інформацією від підрозділів на землі. Ще одна особливість комерційних даних — можливість використовувати їх у різних інформаційних контурах. Умови такого використання залежать від договору та ліцензії. Державний замовник може працювати з масивом даних у межах власного контракту, тоді як журналіст або дослідник купує окреме зображення чи серію знімків на комерційних умовах. При цьому компанії розподіляють супутникову потужність між клієнтами відповідно до своїх контрактів і можливостей угруповання.

    Моделі доступу та права користування

    Один із найбільших контрактів на комерційні супутникові дані, пов’язаних з Україною, з’явився влітку 2025 року. Planet оголосила про угоду на €240 млн, яку фінансувала Німеччина. До неї увійшли дані PlanetScope та SkySat, доступ до супутникової потужності й майбутніх апаратів Pelican, а також аналітичні сервіси. У Planet є важлива для цієї історії особливість. Клієнт може отримувати готові зображення або замовляти нову зйомку. Для Pelican компанія окремо заявляла про можливість спрямовувати супутник на конкретні цілі та передавати отримані дані замовнику.

    Зі сторони Берліна конструкція цієї угоди була уточнена пізніше. У лютому 2026 року у письмовій відповіді депутату Леону Еккерту статс-секретар Нільс Шмід повідомив, що німецький уряд сам не укладав договору з Planet. Берлін виділив €240 млн на контракт між Україною та компанією після запиту української сторони. Фінансування відбувалося в межах німецької допомоги Україні.

    Сам український контракт публічно не оприлюднений. Тому з відкритих документів неможливо визначити його технічну структуру — скільки зйомок передбачено, який обсяг супутникової потужності зарезервовано та як саме розподілено послуги всередині багаторічного контракту. Але принцип роботи такої системи видно з можливостей Planet. Один і той самий аеродром може вже мати знімки в архіві оператора. Якщо клієнту потрібно знати його стан на конкретну дату, потрібна нова зйомка. Супутнику ставлять завдання, він отримує ціль під час прольоту, після чого дані передають замовнику.

    Якщо за об’єктом стежать регулярно, процес повторюється. У результаті накопичується послідовність кадрів, за якою можна побачити, що змінилося між окремими датами. Для оператора архівний знімок і нова зйомка — різні продукти. Перший уже створений і зберігається в базі. Друга потребує супутникового часу, планування завдання та передачі нових даних. Окремою послугою може бути їхня обробка або автоматичний пошук змін.

    Усе це має значення для простого питання. Що саме отримує клієнт, коли платить за супутникові дані? У більшості комерційних моделей він не купує супутник і не отримує автоматично весь архів компанії. Оператор зберігає контроль над своєю системою та визначає умови, на яких передає клієнту конкретні дані. Права на самі зображення та право користуватися ними також можуть бути розділені. За умовами комерційного договору клієнт отримує певний обсяг прав на використання даних. Наприклад, для внутрішньої роботи, аналізу, передачі визначеним користувачам або публікації. Межі такого використання залежать від конкретної ліцензії.

    Тому той, хто платить за супутникові дані, не обов’язково стає їхнім власником у повному юридичному сенсі. Ще менше підстав говорити про право власності на весь масив даних, який супутникова компанія збирає роками. Для кожного контракту важливі його конкретні умови. На угоді Planet це видно особливо добре. Німеччина виділила €240 млн на контракт між Україною та Planet, але це не означає, що Берлін став власником супутників Planet.

    Так само фінансування не дає підстав автоматично вважати Україну власником усього масиву зображень компанії. Український контракт не оприлюднений, тому точний обсяг прав сторін щодо отриманих даних встановити за відкритими документами неможливо. Схожа логіка була і в угоді з ICEYE 2022 року. Компанія продовжувала експлуатувати супутник, тоді як Україна отримала можливість використовувати його дані та доступ до даних угруповання. У цьому випадку також важливо розрізняти сам апарат, дані, які він збирає, та права користувача на ці дані.

    Супутникові знімки в розслідуваннях і документуванні війни

    У Бучі супутникові знімки стали одним зі способів перевірити, коли на Яблунській вулиці з’явилися тіла. 19 березня 2022 року Maxar зняв вулицю, коли Буча ще перебувала під контролем російських військ. На знімках були видні темні об’єкти, розташовані вздовж дороги. Через кілька днів з’явилися відео із землі. Їх зіставили із супутниковими кадрами, положення тіл, будинків, дорожніх об’єктів і тіней збігалося. Окремі тіла вдалося простежити на знімках 19 березня та на відео, опублікованому вже після звільнення міста. Planet також зняла Бучу 21 березня, підтвердивши їхнє розташування. Для розслідування це було важливо передусім через час. Знімки показували, що тіла перебували на вулиці ще до відходу російських підрозділів. Хто саме вбив людей і за яких обставин, встановлювали за фотографіями, відео, свідченнями очевидців та іншими матеріалами.

    У Маріуполі супутники виконували інше завдання. У місто практично неможливо було потрапити незалежним дослідникам, а його кладовища продовжували розширюватися. Human Rights Watch та SITU Research порівняли супутникові зображення п’яти кладовищ до та після початку повномасштабного вторгнення. Вони підраховували окремі могили, траншеї та зміни площі кладовищ, а результати зіставляли з відео та фотографіями. Лише на Старокримському кладовищі дослідники нарахували 1 893 окремі могили та оцінили ще 6 687 поховань у траншеях за період із березня 2022 року до лютого 2023-го. За п’ятьма кладовищами вони встановили не менш як 10 284 людини, які померли та були поховані там у цей період.

    Ця цифра не є поіменним списком загиблих унаслідок бойових дій. За супутниковим знімком неможливо визначити, хто саме перебуває в конкретній могилі та від чого людина померла. Дослідники фіксували кількість поховань, а потім використовували ці дані для оцінки надлишкової смертності. Щоб отримати таку оцінку, вони віднялиблизько 2 250 смертей, які, за їхніми розрахунками, могли б статися в Маріуполі за той самий період і без війни. Так вони отримали щонайменше 8 034 надлишкові смерті за п’ятьма кладовищами. Це також оцінка, а не поіменний список. До неї входять цивільні, невідома кількість військових і люди, які могли померти через відсутність допомоги, а не лише внаслідок прямого удару.

    Із будівлями в Маріуполі працювали подібним способом. Human Rights Watch, SITU Research та Truth Hounds взяли супутникові зображення міста за період із жовтня 2021 року до травня 2022 року та зіставили їх із 850 перевіреними фотографіями й відео. У дослідженій центральній частині міста вони обстежили 9 043 будівлі та оцінили пошкодження 4 884 із них. Ця територія охоплювала близько 14 квадратних кілометрів, приблизно чверть міської зони. Супутникові знімки дали змогу побачити масштаб руйнувань одразу на великій території. Фотографії із землі доповнили цю картину, на них були видні пошкодження фасадів, внутрішні приміщення, сліди пожеж і конкретні наслідки ударів. У результаті дослідники отримали карту пошкоджень Маріуполя, прив’язану до конкретного періоду війни.

    На окупованих територіях супутникова зйомка дозволяє працювати з об’єктами, до яких дослідник фізично не має доступу. Наприклад, Yale Humanitarian Research Lab використовував комерційні зображення разом із відкритими джерелами для картування фільтраційних об’єктів у Донецькій області. У звіті лабораторія ідентифікувала щонайменше 21 такий об’єкт. Дослідники визначали їхнє розташування, зіставляли супутникові зображення з фотографіями та свідченнями й відновлювали структуру мережі на окупованій території. Супутниковий кадр у такому випадку показує розташування об’єкта, його характеристики та зміни навколо нього. Що відбувалося всередині будівлі або з людьми, які там перебували, доводиться встановлювати іншими способами.

    Із Каховською ГЕС супутникові дані дали ще більш технічний результат. Тут дослідники вивчали не лише наслідки руйнування греблі, а й стан конструкції до катастрофи. Для цього використали серію знімків Sentinel-1 за кілька років і метод InSAR, який дозволяє вимірювати невеликі зміщення поверхні за змінами радіолокаційного сигналу. У дослідженні використали 226 низхідних знімків та 180 висхідних. Аналіз показав зміщення на окремих ділянках греблі до її руйнування 6 червня 2023 року. Дослідники змогли відстежити, як ці зміщення змінювалися в часі.

    При цьому дослідження не ставило за мету встановити обставини самого руйнування ГЕС. Його завданням було визначити, що відбувалося з конструкцією до катастрофи, супутникові дані зафіксували деформації на окремих ділянках греблі та дозволили простежити їхню динаміку. Із військовими об’єктами працює той самий принцип. Серія знімків може показати, коли на позиції з’явилася техніка, як змінювалася її конфігурація, де побудували укріплення та що залишилося після удару. Якщо об’єкт знімали регулярно, іноді вдається визначити період події з точністю до кількох днів або навіть годин.

    Супутникові знімки та їхнє подальше використання

    Після того як супутник зробив знімок, він може залишитися комерційним продуктом оператора, потрапити до державного замовника, стати частиною дослідницької бази або з’явитися в журналістському розслідуванні. Отриманий за контрактом знімок далі використовується в межах тих прав, які передбачає договір. Для дослідника чи журналіста це означає, що важливими стають не лише сам кадр і його зміст, а й умови, на яких його можна зберігати, аналізувати та публікувати.

    Разом із самим файлом зберігаються дата зйомки, координати, параметри зображення, відомості про супутник та інші метадані. Для дослідника вони потрібні, щоб встановити походження кадру та відтворити проведений аналіз. Історія Бучі показує, як це працює на практиці. Знімок Maxar від 19 березня 2022 року набув доказового значення після того, як його зіставили із наземними матеріалами та наступними кадрами. Кадр став частиною послідовності інших доказів. Yale Humanitarian Research Lab у своїх дослідженнях зберігає вихідні зображення, дату їх отримання, опис методики та інші дані, необхідні для аналізу об’єктів. Точні координати та частина матеріалів не завжди публікуються через їхню чутливість, але можуть зберігатися для майбутніх розслідувань і судових процесів.

    Тому супутниковий знімок може залишатися корисним роками після того, як його зробили. Якщо з’являється новий документ, свідок або інше джерело, дослідник може повернутися до вихідного кадру та перевірити його вже в новому контексті. За час повномасштабної війни таких архівів накопичилося багато. Yale HRL використовував комерційні зображення для документування пошкоджень лікарень, шкіл, енергетичної інфраструктури, зернових об’єктів, масових поховань та об’єктів на окупованих територіях.

    В одному з досліджень енергетичної інфраструктури лабораторія виявила 223 інциденти за період із жовтня 2022 року до квітня 2023-го. Із них 66 випадків були класифіковані як такі, що мають високу достовірність, ще 157 були виявлені під час дослідження. У самому звіті кількість областей у різних частинах документа зазначена по-різному. Отримані матеріали зберігалися у форматі, придатному для подальшого використання в механізмах юридичної відповідальності.

    Обсяг доступної інформації залежить від користувача та умов, на яких він отримав дані. Публічному користувачеві може бути доступний лише опублікований кадр. Журналіст може придбати зображення за комерційною ліцензією. Дослідницька організація — отримати серію знімків та технічні дані. Державний замовник — ширший набір матеріалів відповідно до умов свого договору.

    Комерційний архів може містити зображення однієї території за кілька років, тоді як конкретний користувач отримує лише частину цього масиву. Для журналіста ця різниця має практичне значення. Опублікований кадр показує читачеві результат. Вихідне зображення з метаданими дозволяє перевірити, коли й де його було зроблено, а серія знімків — простежити зміни об’єкта до та після події. Архів можна використовувати і для повторної перевірки вже опублікованих матеріалів. Якщо з’являється нова інформація про об’єкт, старі знімки дозволяють повернутися до попередніх спостережень і перевірити їх заново.

  • НАН: південь України під загрозою через втрату Каховського водосховища

    НАН: південь України під загрозою через втрату Каховського водосховища

    Підрив російськими військами Каховської гідроелектростанції у червні 2023 року продовжує створювати довгострокові ризики для півдня України. Вчені Національної академії наук України заявляють, що наслідки знищення Каховського водосховища вже стали критичними для аграрного сектору, систем водопостачання та природних екосистем, а в майбутньому можуть перерости у масштабну екологічну та економічну кризу для всього регіону.

    Про це йшлося під час обговорення результатів наукових досліджень, присвячених впливу руйнування Каховської ГЕС на довкілля, сільське господарство та водний баланс України. Фахівці наголошують, що масштаби катастрофи значно перевищують локальний рівень і стосуються майбутнього розвитку кількох областей країни.

    За оцінками науковців, після втрати водосховища на окремих територіях площі земель, які використовувалися для вирощування сільськогосподарських культур, скоротилися від 71% до 98%. Найбільше постраждали райони, де функціонування аграрного сектору безпосередньо залежало від систем зрошення, що отримували воду з Каховського водосховища.

    Саме Каховське водосховище десятиліттями було основою для роботи масштабних меліоративних систем у Херсонській, Запорізькій та Дніпропетровській областях. Воно забезпечувало водою сотні тисяч гектарів полів, на яких вирощувалися зернові культури, овочі, фрукти та баштанні. Після руйнування дамби значна частина цієї інфраструктури фактично втратила джерело водопостачання.

    Віцепрезидент Національної академії наук України В’ячеслав Богданов наголосив, що сьогодні перед державою стоїть завдання не лише оцінити масштаби катастрофи, а й виробити довгострокову стратегію подолання її наслідків.

    «Наука має не лише оцінити наслідки цієї катастрофи, а й запропонувати інструменти для прийняття відповідальних державних рішень», — зазначив він.

    Науковці попереджають, що особливо гостро проблема проявиться у роки з низькою водністю. Якщо раніше Каховське водосховище виконувало роль стратегічного резервуара води для південних регіонів, то тепер будь-які посушливі періоди можуть призвести до серйозного дефіциту водних ресурсів.

    За словами фахівців, у перспективі це може поставити під загрозу не лише сільське господарство, а й водопостачання населених пунктів, промислових підприємств та об’єктів критичної інфраструктури. Особливо вразливими залишаються регіони, які історично залежали від дніпровської води.

    Окремо вчені проаналізували стан території колишнього водосховища. Після сходження води там утворилися численні озера, ставки та природні водойми різних розмірів. Однак ці водойми не здатні компенсувати функції Каховського водосховища.

    За оцінками дослідників, обсяги води, які вони накопичують, є недостатніми для забезпечення потреб регіону. Крім того, їхній рівень значною мірою залежить від сезонних змін, погодних умов та кількості опадів.

    Одним із потенційних варіантів вирішення проблеми фахівці називають використання підземних вод. Водночас у НАН наголошують, що цей ресурс не можна розглядати як універсальну альтернативу.

    Підземні води дійсно мають значний потенціал, однак їхнє активне використання потребує комплексних наукових досліджень та ретельного контролю. Без належного планування існує ризик виснаження водоносних горизонтів, погіршення якості води та виникнення нових екологічних проблем.

    Серйозних втрат зазнає і природне середовище Нижнього Дніпра. Науковці зазначають, що після руйнування греблі продовжується процес деградації водних екосистем. Змінився гідрологічний режим річки, що негативно впливає на популяції риби, водно-болотні угіддя та численні види рослин і тварин.

    Фахівці наголошують, що деякі природні комплекси, які формувалися протягом десятиліть після створення Каховського водосховища, можуть бути втрачені назавжди. Одночасно на звільнених від води територіях відбуваються нові природні процеси, однак їхній подальший розвиток поки що залишається недостатньо вивченим.

    У Національній академії наук переконані, що дискусія про майбутнє Каховського водосховища не повинна обмежуватися простим питанням — відновлювати його чи ні. Науковці вважають, що Україна має сформувати комплексне бачення майбутньої системи водозабезпечення південних областей.

    Йдеться про стратегічні рішення, які визначатимуть розвиток регіону на десятиліття вперед. Від них залежатиме стан аграрного сектору, забезпечення населення водою, функціонування промисловості, екологічна безпека та загальна економічна стабільність південних областей.

    Нагадаємо, у ніч на 6 червня 2023 року російські війська підірвали дамбу Каховської ГЕС. Внаслідок руйнування греблі відбулося одне з найбільших техногенних та екологічних лих у сучасній історії Європи. Потужна хвиля води затопила десятки населених пунктів на правому та лівому берегах Дніпра, спричинивши людські жертви, руйнування житлових будинків, інфраструктури та промислових об’єктів.

    Після спуску водосховища Україна втратила один із найбільших резервуарів прісної води в країні. Наслідки цієї катастрофи продовжують впливати на життя мільйонів людей та формують нові виклики для держави.

    Крім того, українські гідрологи та екологи попереджають, що зміни клімату разом із руйнуванням водогосподарської інфраструктури можуть прискорити процеси опустелювання окремих територій півдня України. За несприятливого сценарію частина малих річок і водотоків у регіоні може суттєво обміліти або навіть повністю зникнути протягом найближчих десятиліть.

    Експерти наголошують, що відновлення водної безпеки півдня стане одним із наймасштабніших завдань післявоєнної відбудови України. Для цього знадобляться значні фінансові ресурси, сучасні технології, міжнародна підтримка та довгострокова державна політика, спрямована на захист водних ресурсів і адаптацію до нових екологічних реалій.

  • Там, де була вода, тепер співають сотні солов’їв: на місці Каховського водосховища виріс дикий ліс

    Там, де була вода, тепер співають сотні солов’їв: на місці Каховського водосховища виріс дикий ліс

    Через три роки після підриву росіянами греблі Каховської ГЕС територія колишнього Каховського водосховища перетворилася на унікальний природний простір. На місці, де ще недавно були тонни води, сьогодні росте густий дикий ліс, оселяються птахи та дрібні тварини, а ночами над Великим Лугом лунає спів сотень солов’їв. Науковці, які вперше відвідали територію після сходження води, кажуть: природа продемонструвала процес самовідновлення, якого сучасний світ практично не бачив.

    Йдеться про легендарний Великий Луг — історичну територію українського козацтва, яку радянська влада затопила у 1950-х роках під час будівництва Каховського водосховища. Після підриву росіянами греблі 6 червня 2023 року вода почала стрімко сходити, а екологи та науковці тоді прогнозували ризик екологічної катастрофи та опустелювання території.

    Втім, сталося зовсім інше.

    Голова правління громадської організації Українська природоохоронна група Олексій Василюк, який побував на території Великого Лугу, розповів ТСН.ua, що на місці колишнього водосховища сформувався справжній молодий ліс.

    За його словами, деякі дерева за три роки вже виросли до семи метрів заввишки.

    «Ліс на території Великого Лугу росте, він набирає висоту. Деякі дерева за три роки сягають до семи метрів. Внесок цього лісу у кліматичну адаптацію місцевості просто колосальний», — розповів еколог.

    Науковець зазначає, що частина дерев дійсно всохла у 2023 році, однак у наступні роки масового відмирання вже не спостерігалося. Навпаки — природна система продовжує активно розвиватися.

    «Поки що кількість дерев скоротилася не більше, ніж вполовину, і це вражає. Ми думали, що для формування повноцінного лісу збережеться набагато менше рослинності», — пояснює Василюк.

    Висота дерев у Великому Лузі сягає 7 метрів / Фото: Олексій Василюк

    Сьогодні територія Великого Лугу виглядає як справжні дикі хащі. За словами науковців, місцями людині доводиться буквально руками розсувати густі зарості, щоб пройти вперед.

    Ще три роки тому тут була суцільна вода / Фото Олексій Василюк

    Попри те, що екосистема ще дуже молода, там уже активно з’являються тварини та птахи. Особливо дослідників вразила величезна кількість солов’їв.

    «Там ти чуєш їх просто сотні. Уночі спів перетворюється на суцільний шум або відлуння. Це неймовірно красиво», — каже еколог.

    Окрім солов’їв, у Великому Лузі масово селяться очеретянки та інші птахи, які можуть гніздитися просто на гілках молодих дерев. А от видів, яким потрібні дупла, поки майже немає — дерева ще надто молоді.

    На території також стрімко зростає кількість комах. Саме вони стали основою нової екосистеми. Комахи живляться молодими вербами та тополями, а вже ними харчуються птахи.

    За словами науковців, за три роки на території колишнього водосховища могло з’явитися близько 400 видів рослин.

    Величезний ліс уже займає понад дві тисячі квадратних кілометрів — фактично всю площу колишнього Каховського водосховища, окрім основного русла Дніпра.

    Особливо вражає дослідників так звана «мозаїка ландшафту». Частина територій заросла очеретом, інші — молодим лісом, а десь формуються заболочені ділянки.

    Водночас Великий Луг залишається небезпечною територією через близькість до фронту. Науковці розповідають, що під час експедицій їм доводилося ховатися від російських дронів просто серед дерев.

    Олексій Василюк наголошує: найцінніше у цьому процесі те, що природа відновила себе самостійно, без втручання людини.

    «Все, що зараз з’явилося на місці Каховського водосховища, створене не шляхом виробки чи впливу людини. Сама природа все це створила», — зазначає він.

    На думку еколога, сучасні люди вперше можуть побачити, як природним шляхом відновлюються долини великих річок після сходження води. Подібні процеси раніше відбувалися століттями, але люди ніколи не мали змоги спостерігати їх у реальному часі на такій масштабній території.

    Науковці пояснюють, що механізм відновлення спрацював майже автоматично. Після руйнування греблі вода стрімко відходила, а пух із насінням верб та тополь вітер переносив на вологий ґрунт, який щойно звільнився з-під води. Хвилі рівномірно розносили насіння по всій території водосховища.

    Перші рослини з’явилися вже влітку 2023 року. Частина пагонів відмерла, створивши природну основу для накопичення ґрунту, вологи та органічних решток. Так почав формуватися новий природний шар землі.

    За словами Василюка, Великий Луг сьогодні може бути одним із найбільш диких природних просторів у Європі.

    «Навіть у Карпатах ти десь побачиш вирубку, антену чи лижний спуск. А тут — кілометри абсолютно дикої природи. Другого такого місця у світі фактично немає», — наголошує еколог.

    Водночас науковці закликають у майбутньому максимально зберегти цю територію та не допустити нового масштабного втручання людини у сформовану природну екосистему.

  • $14 мільярдів за одну катастрофу: у Банковій назвали суму, яку Росія має заплатити за Каховську ГЕС

    $14 мільярдів за одну катастрофу: у Банковій назвали суму, яку Росія має заплатити за Каховську ГЕС

    Україна оцінює збитки від руйнування Каховської ГЕС у 14 мільярдів доларів — саме таку суму, за словами представників влади, має компенсувати Росія. Йдеться не про вартість відновлення, а про загальний масштаб втрат, яких зазнала держава внаслідок підриву дамби у червні 2023 року.

    Про це заявила заступниця керівника Офісу президента України Ірина Мудра в інтерв’ю “Європейській правді”, посилаючись на оцінки Світового банку та Європейської комісії. Саме ці міжнародні інституції провели комплексний аналіз наслідків катастрофи.

    «Україна заявляє компенсацію на рівні 14 мільярдів доларів — це сума збитків, а не план відбудови», — пояснила Ірина Мудра.

    За її словами, остаточну суму компенсації визначатиме спеціальна міжнародна комісія, яка має бути створена на основі відповідної конвенції. Документ уже підписали 35 держав разом із Європейським Союзом, однак для набуття чинності необхідна ратифікація щонайменше 25 країнами.

    Очікується, що цей процес триватиме близько року. За прогнозами української сторони, комісія може повноцінно запрацювати у середині або другій половині 2027 року.

    Важливо, що ця структура не визначатиме, як саме Україна має витрачати отримані кошти. Її функція — встановити розмір компенсації, яку Росія повинна сплатити за завдану шкоду.

    «Держава самостійно вирішуватиме, на що спрямувати ці гроші — це може бути як відновлення інфраструктури, так і інші потреби», — зазначила Ірина Мудра.

    Руйнування Каховської ГЕС стало однією з найбільших техногенних катастроф в Україні за час повномасштабної війни. Внаслідок підриву дамби було затоплено десятки населених пунктів, знищено житлову інфраструктуру, завдано серйозної шкоди екосистемам півдня країни та сільському господарству.

    Крім безпосередніх руйнувань, катастрофа спричинила довгострокові наслідки — від втрати водних ресурсів до змін у кліматичних і природних умовах регіону. Екологи прогнозують, що на місці колишнього водосховища може сформуватися нова природна екосистема, однак цей процес займе роки.

    Загалом, за оцінками Світового банку, сумарні збитки України від російського вторгнення вже перевищили 650 мільярдів доларів. Руйнування гідроелектростанції стало одним із найбільш дорогих епізодів цієї війни.

    Питання компенсацій залишається одним із ключових у міжнародному порядку денному. Україна наполягає на створенні механізмів, які дозволять стягнути кошти з Росії, зокрема через заморожені активи та міжнародні судові інструменти.

    Експерти зазначають, що реалізація такого механізму стане прецедентом у міжнародному праві. Водночас процес може бути тривалим і складним через юридичні та політичні фактори.

    Озвучена сума у 14 мільярдів доларів є лише першим кроком у довгому процесі притягнення Росії до відповідальності за руйнування Каховської ГЕС. Остаточні рішення залежатимуть від роботи міжнародної спільноти та ефективності створених механізмів компенсації.

  • «Природа повертає своє»: що відбувається на місці Каховського водосховища і чому це змінить південь України назавжди

    «Природа повертає своє»: що відбувається на місці Каховського водосховища і чому це змінить південь України назавжди

    Після руйнування Каховського водосховища на півдні України розгортається унікальний природний процес, який уже зараз називають одним із наймасштабніших екологічних трансформаційних явищ у Європі. Територія, яка десятиліттями була штучною водоймою, стрімко змінюється, формуючи нову екосистему — і цей процес лише набирає обертів. Розповів у розмові з УНІАН віце-президент Професійної асоціації екологів України Валентин Щербина.

    Фахівці наголошують: мова не просто про поступове заростання висохлого дна, а про відновлення історичного природного ландшафту. Йдеться про повернення Великого Лугу Запорізького — екосистеми, яка існувала тут століттями до створення водосховища і відігравала ключову роль у природному балансі всього регіону.

    Цей природний комплекс був одним із найцінніших у Східній Європі. Він забезпечував регуляцію клімату, підтримував водний баланс, слугував домівкою для тисяч видів рослин і тварин та формував унікальні умови для сільського господарства. За біологічною продуктивністю його порівнювали з долиною Нілу.

    Сьогодні, після зникнення водосховища, природа фактично почала відновлювати цей ландшафт самостійно. Уже зараз на місці колишнього дна активно з’являється рослинність — передусім верби, які формують густі зарості висотою до кількох метрів. Це перший етап природного відновлення, коли швидкорослі рослини закріплюють ґрунт і створюють основу для формування складнішої екосистеми.

    На наступних етапах ці зарості природно проріджуватимуться, поступаючись місцем іншим видам дерев і рослин. Зокрема, очікується поява тополі, осокора та інших характерних для заплавних лісів порід. У результаті формується багаторівнева екосистема з різноманітною флорою та фауною.

    Екологи пояснюють, що швидкість цих процесів пов’язана з природними особливостями території. До створення водосховища ця місцевість регулярно зазнавала сезонних підтоплень, тому місцеві екосистеми історично пристосовані до різких змін рівня води. Саме ця «пам’ять ландшафту» і дозволяє природі так швидко відновлюватися.

    Водночас наслідки катастрофи залишаються надзвичайно серйозними. Одразу після руйнування дамби загинула величезна кількість риби, а також було знищено або пошкоджено десятки рибних господарств. Найбільший удар припав на осетрові види, які мають довгий цикл відновлення і занесені до Червоної книги.

    Фахівці попереджають, що відновлення популяцій цих риб може тривати десятки років. Це означає, що екологічні наслідки катастрофи відчуватимуться ще довго, навіть попри загальну здатність природи до відновлення.

    Суттєво постраждала і фауна регіону. Зміна водного режиму вплинула не лише на річкові, а й на морські екосистеми. Великий обсяг прісної води, що потрапив у нижню течію Дніпра та прилеглі морські акваторії, змінив рівень солоності, що негативно позначилося на морських видах.

    Окрему проблему становить зникнення або скорочення популяцій ендемічних видів — тобто тих, які існували лише на цій території. Серед них — окремі види комах, гризунів і плазунів. Також серйозного удару зазнали птахи, адже катастрофа сталася в період гніздування.

    Попри це, екологи наголошують: загальний потенціал відновлення екосистеми залишається високим. Ба більше, у деяких аспектах ситуація навіть може покращитися порівняно з періодом існування водосховища.

    Зокрема, відкриття природного русла Дніпра створює кращі умови для міграції риб і природного нересту. Це може сприяти відновленню рибних ресурсів у довгостроковій перспективі.

    Ще одним важливим фактором є зміна гідрологічного режиму. Вільна течія річки може покращити стан Дніпровсько-Бузького лиману та позитивно вплинути на екосистему Чорного моря. Збільшення швидкості течії сприятиме природному очищенню води та відновленню балансу.

    У довгостроковій перспективі — від кількох десятиліть до століття — ця територія може повністю трансформуватися у природну річкову долину з плавнями, болотами та заплавними лісами. Це означає повернення до стану, який існував тут до втручання людини.

    Водночас майбутнє регіону залишається відкритим питанням. Після завершення війни Україна постане перед вибором: або дозволити природі завершити процес відновлення, або відбудовувати водосховище та інфраструктуру.

    Це рішення матиме не лише економічні, а й екологічні наслідки. Відновлення водосховища означатиме повернення до штучної системи, тоді як відмова від нього відкриє можливість створення унікального природного заповідника європейського масштабу.

    Нагадаємо, руйнування Каховської гідроелектростанції сталося 6 червня 2023 року. Це призвело до масштабного затоплення територій, гуманітарної кризи та серйозних екологічних наслідків. Після сходження води водосховище фактично перестало існувати, відкривши величезні площі суші.

    Сьогодні ці території стали своєрідною «лабораторією природи», де можна спостерігати, як екосистеми відновлюються після масштабної катастрофи. І хоча втрати є значними, сам процес відновлення демонструє вражаючу здатність природи адаптуватися і відроджуватися навіть у найскладніших умовах.

    У підсумку, ситуація навколо Каховського водосховища виходить далеко за межі локальної екологічної проблеми. Вона стає прикладом того, як природні процеси можуть змінити цілий регіон — і визначити його майбутнє на десятиліття вперед.

  • 1,3 млн доларів: Швеція виділила кошти на порятунок унікальних артефактів Хортиці

    1,3 млн доларів: Швеція виділила кошти на порятунок унікальних артефактів Хортиці

    Швеція виділила 1,3 мільйона доларів на збереження археологічної спадщини Національного заповідника Хортиця. Фінансування спрямоване через ЮНЕСКО і має на меті врятувати унікальні історичні об’єкти, які стали доступними після руйнування Каховської ГЕС у 2023 році.

    Як повідомили представники місцевої влади, йдеться про археологічні знахідки, які десятиліттями перебували під водою. Після спаду рівня води вони опинилися на поверхні та відкрили нові можливості для досліджень, але водночас — і ризики втрати через погодні умови, ерозію та відсутність належного захисту.

    Фахівці наголошують, що ситуація є унікальною: з одного боку, відкрилися раніше недоступні пам’ятки, з іншого — вони потребують негайної консервації. Саме на це і спрямоване міжнародне фінансування.

    У межах проєкту планується провести археологічні дослідження, зафіксувати знайдені об’єкти, а також забезпечити їх збереження для майбутніх поколінь. Частина коштів піде на створення умов для роботи дослідників і захисту пам’яток від руйнування.

    За словами представників української сторони, підтримка міжнародних партнерів у сфері культури є надзвичайно важливою в умовах війни. Адже поряд із захистом територій Україна змушена боротися і за збереження своєї історичної спадщини.

    Особливе значення має саме Хортиця — один із ключових символів української історії та козацької культури. Заповідник зберігає численні археологічні пам’ятки різних епох, зокрема пов’язані з періодом Запорозької Січі.

    Після підриву Каховської ГЕС російськими військами у 2023 році рівень води в Дніпрі суттєво знизився, що оголило значні площі дна. Саме там археологи почали знаходити унікальні об’єкти, які раніше були недоступні для дослідження.

    Водночас ці знахідки є вразливими до швидкого руйнування. Без належного догляду вони можуть бути втрачені через природні фактори або людське втручання.

    У міськраді підкреслили, що нинішній проєкт — це не лише про науку, а й про збереження національної пам’яті.

    «В умовах війни така підтримка — це шанс дослідити і зберегти те, що десятиліттями було приховане і сьогодні стало частиною нашої історії», — зазначили представники влади.

    Експерти додають, що співпраця з ЮНЕСКО відкриває можливості для ширшого міжнародного залучення до збереження української культурної спадщини. Це також підсилює глобальну увагу до наслідків руйнування інфраструктури та впливу війни на культурні об’єкти.

    Фінансування з боку Швеції є важливим кроком у збереженні археологічної спадщини України. Воно дозволить не лише врятувати унікальні знахідки, а й закласти основу для подальших досліджень, які можуть суттєво доповнити знання про історію регіону.

  • Кліматичні зміни в Україні збільшили життєвий цикл шкідників і загрожують урожаям

    Кліматичні зміни в Україні збільшили життєвий цикл шкідників і загрожують урожаям

    Кліматичні зміни в Україні та послідовне підвищення зимових температур призвели до різкого зростання життєвого циклу низки шкідників. Колорадський жук, шовкопряд та інші види, які раніше гинули взимку, тепер успішно переживають холодний сезон і швидше розмножуються. Про це в інтерв’ю «Телеграфу» розповів старший науковий співробітник ННЦ «Інститут аграрної економіки», доктор економічних наук Дмитро Людвенко.

    За даними Укргідрометцентру, середня зимова температура в Україні зросла з –3°C у 2000-х роках до +2°C у 2023–2025 роках. Така аномалія не лише розширює можливості для вирощування теплолюбних культур — зокрема бавовнику, — а й суттєво послаблює природний захист посівів від шкідників.

    «За таких погодних умов підвищується ризик пошкодження кореневої системи при різких температурних коливаннях та збільшується життєвий цикл шкідників — колорадського жука, шовкопряда та інших, які не гинуть через м’які зими», — зазначив Людвенко.

    Проблему поглиблює скорочення запасів вологи у ґрунті, що стало наслідком тривалих періодів спеки та нестабільних опадів. В окремих регіонах ситуація критична через знищену або недоступну зрошувальну інфраструктуру.

    За словами завідувача відділу інвестиційного та матеріально-технічного забезпечення ННЦ «Інститут аграрної економіки», члена-кореспондента НААН Олександра Захарчука, саме поєднання війни та потепління стало особливо руйнівним на півдні України.

    «Показовим прикладом є Херсонщина, Запоріжжя та Донеччина. Підрив Каховської ГЕС, який зруйнував зрошення на 0,6 млн га, у поєднанні з різким потеплінням призвів до втрат урожайності 30–50% на площі 1,2 млн га», — наголосив науковець.

    Через зміну клімату, зростання ризиків і обмежені можливості зрошення українські фермери дедалі частіше обирають ранньостиглі й посухостійкі сорти культур. Цей тренд уже помітно впливає на структуру посівів у центральних, південних і частково у східних регіонах.

    Утім, навіть нові агротехнології не можуть повністю компенсувати вплив теплих зим на чисельність шкідників.

    Минулого літа фермери з південних та центральних областей повідомляли про різке зменшення кількості колорадських жуків. Молодший науковий співробітник НПП «Тузлівські лимани» Євгеній Халаїм пояснив, що це була «одноразова акція» — наслідок аномальної засухи.

    На півночі та заході країни, де літо було більш вологим і прохолодним, чисельність шкідника не змінилася.

  • ДБР розслідує можливе привласнення коштів за участі «Автомагістраль-Південь» та посадовців профільних відомств

    ДБР розслідує можливе привласнення коштів за участі «Автомагістраль-Південь» та посадовців профільних відомств

    Територіальне управління ДБР у Києві внесло відомості до ЄРДР № 62025100110000222 від 22.10.2025 за ознаками ч. 5 ст. 191 ККУ (привласнення майна в особливо великих розмірах). Слідство перевіряє можливу змову керівництва ТОВ «Автомагістраль-Південь» з посадовцями Міністерства розвитку громад та територій і Держагентства відновлення та розвитку інфраструктури щодо розкрадання державних і міжнародних коштів на інфраструктурних проєктах.

    У центрі ймовірної координації процесу — Юрій Голик, колишній куратор «Великого будівництва». Використовуючи зв’язки, він нібито сприяв погодженню тендерів і укладенню контрактів, після чого кошти «розчинялися» через мережу підконтрольних структур, зокрема ТОВ «УКРТРАНСМІСТ» і «Автомагістраль-Південь». Механіка схеми, за версією слідства: завищення кошторисів, підроблення актів виконаних робіт, фіктивні субпідряди та конвертація в готівку.

    Найбільші ризикові епізоди стосуються будівництва й реконструкції водогонів у Миколаївській та Дніпропетровській областях після руйнування Каховської ГЕС. На папері йшлося про «масштабну відбудову», але на практиці, як стверджують заявники, — про «повітряні труби» і відсутність підтверджених обсягів робіт на сотні мільйонів гривень.

    Отримані аванси, за даними розслідування, проводили через ланцюги фірм-прокладок і переводили у готівку для подальшого розподілу між учасниками. Йдеться про кошти як державного бюджету, так і міжнародних програм відновлення.

    ДБР розслідує причетність посадовців центральних і обласних органів влади. Про підозри конкретним особам у повідомленні не йдеться. Сторони, згадані у матеріалах, публічно свою позицію щодо наведених звинувачень не озвучували/не коментували. Редакційне застереження: усі особи вважаються невинуватими, доки їхню вину не буде доведено в суді.

    «Автомагістраль-Південь» раніше фігурувала у медійних розслідуваннях щодо великих підрядів у межах «Великого будівництва» та відбудови після підриву Каховської ГЕС. Критики говорили про завищені кошториси та низьку якість робіт; компанія системно вигравала тендери на мільярди гривень.

    Очікуються експертизи кошторисів, перевірка актів виконаних робіт, трасування фінансових потоків та допити посадовців замовників і підрядників. У разі підтвердження збитків у «особливо великих розмірах» фігурантам може загрожувати до 12 років ув’язнення з конфіскацією.

  • У мулі Каховського водосховища знайшли небезпечні метали

    У мулі Каховського водосховища знайшли небезпечні метали

    На дні колишнього Каховського водосховища науковці виявили залишки небезпечних речовин, серед яких — важкі метали, здатні негативно впливати на довкілля. Про це повідомляє The Guardian із посиланням на дослідження, опубліковане в журналі Science.

    Попри те, що нині ця територія вкрилася густою зеленню, ґрунт тут не такий безпечний, як може здаватися. Експерти з’ясували: протягом десятиліть пил із промислових підприємств, розташованих вище за течією Дніпра, осідав на дні водосховища, накопичуючи в собі токсини. Після руйнування Каховської ГЕС цей шар мулу почав розсіюватися по довколишніх територіях.

    Екологиня Олександра Шумілова пояснила, що дрібні пилові частинки працюють як пориста «губка», яка вбирає й утримує шкідливі речовини. Загальний обсяг цих відкладень сягає 1,5 кубічних кілометрів. Зараз вони потрапляють у ґрунти, воду та рослинність, спричиняючи ризики для місцевих екосистем. Важкі метали можуть провокувати рак, гормональні порушення, ураження органів, а також потрапляти в харчовий ланцюг, загрожуючи хижакам і великим тваринам.

    Попри це, за словами професора Івана Мойсієнка з Херсона, наразі ризик для людей є мінімальним. У зоні колишнього водосховища немає постійного населення, а сільськогосподарська діяльність — одинична. Це значно знижує імовірність того, що токсини потраплять до людини через їжу чи воду.

    Утім, є й позитивна новина: рослини, зокрема верби, які активно заселяють колишнє дно водосховища, виконують роль природних фільтрів. Вони здатні накопичувати та частково нейтралізувати токсини — цей процес відомий як фіторемедіація. Науковці вважають, що завдяки цьому природному механізму можна поступово зменшити рівень забруднення території.