Golosnovinua.com

Позначка: Кароль Навроцький

  • «Пробачити, але пам’ятати»: експрем’єр Польщі назвав умову нового старту у відносинах з Україною

    «Пробачити, але пам’ятати»: експрем’єр Польщі назвав умову нового старту у відносинах з Україною

    Україна та Польща повинні нарешті врегулювати найболючіші питання спільного минулого, зокрема провести необхідні ексгумації та гідно перепоховати загиблих, після чого зосередитися на майбутньому двосторонніх відносин. Таку позицію висловив колишній прем’єр-міністр Польщі Ян Кшиштоф Бєлецький, який запропонував Києву та Варшаві фактично перейти до принципу «пробачаємо, але пам’ятаємо».

    Своє бачення Бєлецький виклав в інтерв’ю «Укрінформу», оприлюдненому 30 серпня. На його думку, історичні суперечності неможливо просто відкласти або зробити вигляд, що вони більше не впливають на політику двох держав. Навпаки, невирішені питання минулого продовжуватимуть повертатися в українсько-польський порядок денний, доки обидві сторони не знайдуть практичного способу їх опрацювати.

    Бєлецький сформулював свою позицію досить прямо: незалежно від того, як Україна та Польща бачать своє майбутнє, «справи минулого» все одно тиснутимуть на відносини. Тому, на його думку, єдиним реалістичним виходом є поступове «очищення» цього минулого.

    Насамперед він говорить про ексгумації жертв трагічних подій на Волині в роки Другої світової війни. За словами колишнього прем’єра, якщо для польського суспільства принципово важливо провести пошукові роботи, ідентифікувати останки та забезпечити загиблим гідне поховання, Україна повинна створити для цього можливість навіть в умовах війни.

    Водночас Бєлецький не закликає Київ і Варшаву виробити абсолютно однакову версію історії. Навпаки, він визнає, що повна згода щодо оцінки минулого навряд чи можлива. Його формула полягає в іншому: після вирішення практичних гуманітарних питань — пошуку останків, ексгумацій та поховань — відносини мають розвиватися за принципом «пробачати, але пам’ятати».

    І саме ця теза є, ймовірно, найважливішою частиною його заяви. Експрем’єр фактично пропонує відокремити історичну пам’ять від щоденного політичного протистояння: сторони можуть зберігати власні оцінки минулого, але ці розбіжності не повинні блокувати співпрацю в питаннях безпеки, економіки, логістики та європейської інтеграції України.

    Такий заклик звучить у момент, коли тема історичної пам’яті знову стала одним із найчутливіших елементів українсько-польських відносин.

    Однак ситуація вже не перебуває в глухому куті. Навпаки, останні місяці принесли конкретні зрушення у питанні пошуково-ексгумаційних робіт.

    25 серпня у Львові на території старого Голосківського кладовища розпочалася нова українсько-польська операція з пошуку та ексгумації останків військовослужбовців Війська Польського, які загинули у вересні 1939 року під час оборони Львова. Роботи триватимуть до 2 жовтня.

    Польський Інститут національної пам’яті повідомляє, що дослідження проводяться спільно з українськими партнерами. До них залучені представники польського ІПН, фахівці Вроцлавського медичного університету, представники Міністерства культури та національної спадщини Польщі й Генерального консульства Польщі у Львові. Українську сторону представляють фахівці, які займаються пошуком військових поховань.

    Ідеться не про символічні роботи. За попередніми даними пошуковців, на Голосківському кладовищі можуть перебувати приблизно 110–120 окремих поховань польських військових. Ці могили або їхні ознаки виявили під час попередніх досліджень у 2010 та 2019 роках.

    Нинішній етап передбачає археологічне відкриття та документування могил, ексгумацію останків, антропологічні дослідження, а також відбір матеріалів для можливої генетичної ідентифікації. Фахівці також документуватимуть предмети, знайдені поряд із останками, які можуть допомогти встановити особи загиблих.

    Важливо й те, що ці роботи проводяться не як одностороння польська ініціатива, а відповідно до домовленостей Українсько-польської робочої групи з питань національної пам’яті.

    Посол України у Польщі Василь Боднар заявив 25 серпня, що процес ексгумацій уже не зупиниться і надалі будуть видаватися нові дозволи на проведення таких робіт. Це є важливим сигналом для Варшави, оскільки саме обмеження навколо пошукових та ексгумаційних робіт протягом багатьох років залишалися одним із ключових подразників у двосторонніх відносинах.

    Однак паралельно тон польської політичної риторики щодо України останнім часом став жорсткішим.

    Президент Польщі Кароль Навроцький у листі Володимиру Зеленському з нагоди 35-ї річниці відновлення незалежності України побажав країні перемоги у війні проти Росії, але водночас окремо вказав на проблемні питання у двосторонніх відносинах.

    Керівник Бюро міжнародної політики польського президента Марцін Пшидач пояснював, що Навроцький наголосив на необхідності поступово усувати точки напруження між Варшавою та Києвом. Одним із фундаментальних принципів добросусідських відносин польська президентська адміністрація називає «історичну правду».

    Ще різкіша дискусія розгорнулася навколо українського Національного пантеону.

    Заступник міністра закордонних справ Польщі Марчин Босацький заявив, що можливе включення до нього Степана Бандери та Романа Шухевича може створити для України серйозні проблеми не лише у відносинах із Польщею, а й у процесі європейської інтеграції.

    Босацький визнав право кожної держави самостійно визначати власних національних героїв, однак водночас заявив, що присутність таких постатей у державному пантеоні, на думку Варшави, негативно позначилася б на ставленні до України в Європі.

    Саме на цьому фоні слова Бєлецького звучать дещо інакше. Він не заперечує важливості історичних питань для Польщі, але фактично застерігає від перетворення їх на постійний бар’єр для стратегічної співпраці.

    Колишній прем’єр називає себе прагматиком і переконаний, що незалежно від рішень окремих політиків інтенсивні українсько-польські контакти продовжуватимуться, оскільки вони об’єктивно потрібні обом державам.

    Одним із головних аргументів Бєлецького є економіка.

    За його словами, на деяких великих польських підприємствах українці вже становлять 20–30% персоналу. Якби вони масово залишили Польщу, це відчутно вдарило б по роботі цих компаній. Тобто взаємозалежність двох держав уже давно вийшла далеко за межі дипломатичних декларацій або військово-політичної співпраці.

    Мільйони особистих, трудових та економічних контактів між українцями й поляками створили фундамент відносин, який політичні конфлікти можуть ускладнювати, але не здатні легко зруйнувати.

    Бєлецький також звернув увагу на антиукраїнські інциденти в Польщі та назвав їх «ганебними». Він висловив сподівання, що здоровий глузд у польському суспільстві переважатиме і подібні випадки припиняться.

    Ще один фактор, який практично неможливо ігнорувати, — географія. Польща залишається для України головним сухопутним маршрутом до значної частини Європи. Через польську територію проходять важливі логістичні, торговельні та транспортні потоки, а після початку повномасштабного російського вторгнення роль цього коридору лише зросла.

    Саме тому українсько-польські відносини мають парадоксальний характер: історичні суперечки можуть регулярно спричиняти гучні політичні конфлікти, але водночас фундаментальна стратегічна взаємозалежність двох країн залишається надзвичайно сильною.

    І поточний процес ексгумацій показує, що навіть найскладніші питання можуть переходити з площини політичних ультиматумів у площину практичної роботи.

    Роботи у Львові триватимуть до 2 жовтня. Польські фахівці розраховують знайти понад сотню загиблих військовослужбовців, дослідити останки та за можливості встановити їхні особи. Український посол у Варшаві водночас обіцяє нові дозволи на аналогічні дослідження.

    Саме такий механізм, по суті, й пропонує Бєлецький: не вимагати від двох суспільств забути власну історію або погодитися на єдине її трактування, а вирішити питання, які можна вирішити практично, забезпечити загиблим право на гідне поховання і не дозволити минулому постійно диктувати майбутнє.

    У цьому сенсі його формула «пробачаємо, але пам’ятаємо» може стати не стільки історичною оцінкою, скільки політичною моделлю для Києва й Варшави: пам’ятати про трагедії, продовжувати пошук та ідентифікацію жертв, але паралельно будувати відносини, від яких сьогодні безпосередньо залежать безпека, економіка та європейське майбутнє обох держав.

  • Антиукраїнський контент у Польщі зріс на 250%: Reuters розкрив нову кампанію Кремля

    Антиукраїнський контент у Польщі зріс на 250%: Reuters розкрив нову кампанію Кремля

    Росія різко активізувала інформаційні операції у Польщі, намагаючись використати загострення історичних суперечок між Варшавою та Києвом для посилення антиукраїнських настроїв і послаблення підтримки України. Після останнього дипломатичного конфлікту кількість антиукраїнського контенту польською мовою в соціальних мережах зросла більш ніж на 250%.

    Про це 14 серпня повідомило агентство Reuters, посилаючись на польських чиновників, експертів та аналіз інформаційного простору. За їхніми оцінками, російська кампанія охоплює одразу кілька найбільш чутливих для польського суспільства тем — Волинську трагедію, діяльність Української повстанської армії, присутність українських біженців у Польщі, соціальні витрати та політичні суперечки навколо підтримки Києва.

    Заступник міністра цифровізації Польщі Павел Ольшевський заявив Reuters, що після загострення польсько-українського конфлікту російська дезінформація фактично «вибухнула». Спочатку відповідні повідомлення активно поширювалися у соціальних мережах та російських державних інформаційних ресурсах, після чого частина наративів почала проникати і в польський медіапростір.

    Особливістю нинішньої кампанії експерти називають те, що Москва дедалі частіше не створює повністю вигадані історії, а бере реальні події, суспільні проблеми або заяви політиків і максимально загострює їхнє трактування. Це робить такі інформаційні операції складнішими для виявлення, оскільки пропагандистський наратив може містити фактичну основу, але подавати її у викривленому контексті.

    Одночасно використовуються автоматизовані акаунти та ботоферми, завдання яких — створювати враження, що певна позиція має значно більшу підтримку серед польського суспільства, ніж насправді. За інформацією Reuters, антиукраїнські повідомлення активно поширюються через X, Facebook, Instagram, TikTok, YouTube і Telegram.

    Історичний конфлікт став зручним інструментом

    Новий сплеск інформаційної активності відбувається на тлі серйозного загострення відносин між Польщею та Україною через питання історичної пам’яті.

    Наприкінці травня президент України Володимир Зеленський надав одному з українських військових підрозділів почесне найменування, пов’язане з Українською повстанською армією. Рішення викликало різку реакцію у Польщі через ставлення до УПА та Волинської трагедії 1943–1945 років. Reuters тоді називав суперечку одним із серйозних подразників у відносинах двох держав.

    Для України УПА пов’язана передусім із боротьбою за незалежність та опором радянській владі. У Польщі натомість ключовим залишається питання відповідальності українських націоналістів за масові вбивства польського населення на Волині та в Галичині. Польська сторона оцінює кількість загиблих поляків приблизно у 100 тисяч осіб; водночас під час акцій у відповідь загинули тисячі українців.

    Москва роками намагається використовувати саме цю історичну травму для погіршення польсько-українських відносин.

    У липні польська Рада стійкості офіційно попереджала про збільшення кількості дезінформаційних і маніпулятивних матеріалів, спрямованих на поглиблення розколу між поляками та українцями через тему Волинської трагедії. Польська сторона окремо звернула увагу на активність ФСБ РФ, яка оприлюднювала нібито розсекречені документи про події 1943 року. Польські історики висловлювали сумніви щодо достовірності частини цих матеріалів.

    Російська кампанія значно ширша за соцмережі

    Додаткові дослідження показують, що йдеться не про поодинокі інформаційні вкиди.

    Аналітики «Детектора медіа» дослідили 384 повідомлення, оприлюднені російськими та проросійськими Telegram-каналами лише протягом 1–6 липня. Дослідники зафіксували цілу мережу взаємопов’язаних наративів: від тверджень про нібито «культ Бандери» в Україні до спроб пов’язати історичну суперечку з можливістю блокування вступу України до ЄС.

    Польський інститут міжнародних відносин раніше також попереджав, що створення напруженості між поляками та українцями є одним із постійних напрямів російських інформаційних операцій. Москва використовує не лише історичні питання, а й соціально-економічні проблеми, зокрема допомогу українським біженцям, щоб формувати враження, ніби підтримка України відбувається за рахунок польських громадян.

    Подібна схема застосовувалася ще з початку повномасштабного вторгнення. Польські спецслужби у 2022 році попереджали, що російські інформаційні операції намагаються переконати поляків, ніби прийом українських біженців призводить до економічних проблем, погіршення безпеки та зростання злочинності. Для цього пропагандисти використовували навіть події, які взагалі не були пов’язані з громадянами України.

    Не лише пропаганда: Польща викриває російські операції

    Водночас діяльність російських спецслужб не обмежується інформаційним простором.

    У липні 2026 року польське Агентство внутрішньої безпеки повідомило про завершення розслідування щодо 18-річного громадянина України, якого звинуватили у виконанні завдань на користь російських спецслужб. За матеріалами слідства, метою операції було саме розпалювання національної ворожнечі між поляками та українцями.

    Польські слідчі пов’язують обвинуваченого з 47 епізодами, серед яких осквернення місць пам’яті, зокрема пов’язаних із польськими жертвами УПА. За даними ABW, виконавців вербували через інтернет-месенджери, а винагороду могли виплачувати криптовалютою через іноземні біржі.

    Це демонструє ширшу модель: інформаційні повідомлення можуть підсилюватися реальними провокаціями, які потім самі стають приводом для нової хвилі антиукраїнського контенту.

    Кремль намагається використати реальні проблеми

    Найнебезпечнішою рисою нинішньої кампанії польські експерти вважають її здатність накладатися на вже наявні суспільні суперечності. Історичні питання, міграція, соціальна допомога та економічна конкуренція справді є предметами дискусії всередині Польщі. Російська інформаційна операція не обов’язково створює ці проблеми — вона намагається максимально їх загострити та перевести політичну дискусію у взаємну ворожість.

    Reuters зазначає, що кампанія може мати й довгострокову політичну мету. Російські інформаційні операції спрямовані на посилення націоналістичних настроїв і можуть набувати додаткового значення напередодні польських виборів 2027 року.

    Москва традиційно заперечує причетність до таких кампаній. Російське посольство у Варшаві назвало звинувачення безпідставними та заявило, що РФ нібито не втручається у відносини інших держав.

    Проте польські державні структури та аналітичні центри фіксують російські спроби використовувати польсько-українські суперечності вже багато років. Нинішній стрибок антиукраїнського контенту більш ніж на 250% показує, наскільки швидко Москва здатна масштабувати інформаційну кампанію, коли у відносинах Варшави та Києва виникає реальний конфлікт.

  • «З Бандерою чи з українським народом»: посол України в Польщі закликав чесно переглянути історичну пам’ять

    «З Бандерою чи з українським народом»: посол України в Польщі закликав чесно переглянути історичну пам’ять

    Посол України в Польщі Василь Боднар заявив, що Києву насамперед необхідно самому визначити своє ставлення до Степана Бандери, Української повстанської армії та інших діячів національно-визвольного руху, а вже після цього вести складні історичні дискусії з Польщею. Водночас дипломат наголосив, що Варшава не має права диктувати Україні, кого вважати своїми героями, а оцінка подій минулого повинна ґрунтуватися на роботі істориків і взаємному вшануванні жертв.

    Про це Боднар сказав в інтерв’ю «Європейській правді» на тлі одного з найгостріших за останні роки загострень у польсько-українських відносинах через історичну пам’ять.

    На запитання, чи може постать Бандери стати перешкодою для вступу України до Європейського Союзу, посол відповів, що не сумнівається у самому членстві України в ЄС. Але, за його словами, Київ має визначити власні пріоритети.

    «Україна буде в ЄС. А з Бандерою? Але ми маємо, насамперед для себе, визначити, чи ми йдемо з Бандерою, чи ми йдемо з українським народом і з тим, що ми хочемо досягти в цьому ЄС».

    Боднар водночас не закликав відмовлятися від Бандери чи інших діячів визвольного руху. Навпаки, він підкреслив, що Бандера є одним із лідерів боротьби за українську державність і потребує відповідного місця в історії. Однак дипломат вважає помилковою спробу зводити всю українську історичну пам’ять до однієї постаті.

    «Бандера — один із, але не єдиний»

    Посол поставив питання, чи справді Степан Бандера має бути «найголовнішим героєм України».

    За його словами, Бандера є одним із діячів національно-визвольного руху, про роль якого потрібно говорити, але так само необхідно визнавати складні та суперечливі сторінки діяльності цього руху.

    Боднар прямо заявив, що серед учасників УПА були особи, причетні до злочинів проти польського цивільного населення. Водночас він нагадав, що злочини проти українців здійснювали і польські формування.

    Таким чином дипломат виступив проти односторонньої моделі історичної пам’яті, в якій одна сторона виступає виключно жертвою, а інша — виключно злочинцем.

    Це особливо важливо у контексті Волинської трагедії 1943–1944 років, яка залишається одним із найболючіших питань у відносинах Києва та Варшави. У Польщі дії УПА проти польського населення кваліфікують як геноцид, тоді як в Україні історики наголошують також на ширшому контексті польсько-українського протистояння та взаємних злочинах.

    Посол закликає до ексгумацій і роботи істориків

    За словами Боднара, реальний шлях до подолання історичного конфлікту — не політичні ультиматуми, а конкретна робота.

    Насамперед ідеться про пошук та ексгумацію поховань, ідентифікацію жертв і можливість їх належного перепоховання по обидва боки кордону.

    У липні сам Боднар брав участь у заходах до Дня пам’яті жертв Волинської трагедії у Варшаві та поклав вінок до меморіалу від імені України.

    Український дипломат переконаний, що саме встановлення конкретних фактів — хто загинув, де похований, хто був відповідальний за конкретні злочини — може поступово вивести дискусію з політичної площини.

    При цьому він наголосив: Польща не повинна отримувати право визначати український пантеон національних героїв.

    Суперечка різко загострилася через рішення Зеленського

    Нинішня дискусія спалахнула з новою силою наприкінці травня 2026 року.

    Президент Володимир Зеленський присвоїв одному з підрозділів Сил спеціальних операцій ЗСУ почесне найменування «Героїв Української повстанської армії».

    Рішення викликало різко негативну реакцію у Польщі. Міністр оборони Владислав Косіняк-Камиш публічно закликав українську владу переглянути його, заявивши, що державне вшанування УПА є неприйнятним для багатьох поляків.

    На початку червня Косіняк-Камиш зустрівся у Варшаві з керівником Офісу президента України Кирилом Будановим. Однією з ключових тем переговорів стало саме присвоєння підрозділу імені Героїв УПА.

    Польська сторона наполягала, що питання історичної пам’яті не можна відокремлювати від стратегічного партнерства двох країн.

    Навроцький пішов ще далі

    Найгострішим епізодом став конфлікт навколо найвищої польської державної нагороди — ордена Білого Орла.

    Наприкінці травня президент Польщі Кароль Навроцький запропонував позбавити Зеленського цієї нагороди саме через рішення щодо УПА.

    19 червня Навроцький оголосив, що ухвалив відповідне рішення. Він заявив, що вшанування УПА перейшло для Польщі «поріг болю» і суперечить тому значенню, яке має орден Білого Орла.

    Після цього Зеленський повідомив, що повернув нагороду польській стороні. За даними Reuters, до демаршу приєдналися й деякі інші українські посадовці та колишні президенти, які вирішили повернути польські нагороди на знак солідарності.

    Сам Зеленський звинуватив Навроцького в тому, що той загострює історичний конфлікт через внутрішньополітичну боротьбу у Польщі.

    Польща вже пов’язує історичну суперечку з вступом України до ЄС

    Історичний конфлікт поступово почав переходити у площину євроінтеграції.

    Косіняк-Камиш заявляв, що Україна може зіткнутися із серйозними проблемами на шляху до ЄС, якщо продовжуватиме державне вшанування діячів ОУН та УПА. Польща як держава-член має можливість впливати на процес вступу, де на ключових етапах необхідна згода всіх членів Союзу.

    Водночас у медійному просторі з’явилося важливе уточнення. Широко розповсюджену фразу «з Бандерою Україна не вступить до ЄС» у польському телеінтерв’ю насправді спочатку вимовив ведучий, ставлячи питання міністру, а не сам Косіняк-Камиш. Міністр, однак, підтвердив сутність своєї позиції: Польща самостійно вирішуватиме, чи підтримувати членство України, і історичне питання може на це впливати.

    Європарламент також втрутився у дискусію

    Суперечка перестала бути виключно двосторонньою.

    Улітку 2026 року Європейський парламент у резолюції щодо українського євроінтеграційного процесу висловив жаль через рішення про найменування військового підрозділу на честь Героїв УПА. У формулюванні рішення цей крок називали непотрібною та неспровокованою ескалацією історичної суперечки. Внесення відповідної поправки підтримувала Європейська народна партія, до політичної сім’ї якої належать і польські партії.

    Це створило для Києва додатковий виклик: питання, яке десятиліттями було переважно темою українсько-польських відносин, почало проникати у ширшу європейську політику.

    При цьому Польща залишається одним із ключових партнерів України

    Історична суперечка відбувається на тлі надзвичайно тісної співпраці України та Польщі у сфері безпеки.

    Від початку повномасштабного вторгнення Польща стала одним із головних логістичних вузлів постачання західної зброї Україні, прийняла мільйони українських біженців і передала Києву значні обсяги військової техніки.

    Саме тому різке погіршення політичних відносин викликає особливе занепокоєння.

    Reuters у липні повідомляв, що історичні суперечки вже накладаються на інші проблеми між країнами, зокрема розбіжності навколо передачі військових технологій та подальшої оборонної співпраці.

    І Київ, і Варшава одночасно зацікавлені у стримуванні Росії, однак внутрішня політика дедалі сильніше впливає на двосторонні відносини.

    Боднар пропонує іншу формулу

    Саме на цьому тлі заява українського посла виглядає спробою знайти середню позицію.

    З одного боку, Боднар не приймає польського права встановлювати, кого українці повинні або не повинні вважати героями.

    З іншого — дипломат фактично визнає, що сама Україна ще не завершила осмислення суперечливих сторінок своєї історії.

    Він закликає не будувати дискусію за принципом «наш герой — ваш злочинець», а перейти до конкретних фактів та відмовитися від політизації.

    Для цього, на його думку, необхідно одночасно вшановувати український визвольний рух, визнавати злочини його окремих представників, говорити про злочини польської сторони та дати історикам можливість максимально точно встановити картину подій.

    Питання значно ширше за одну постать

    Степан Бандера ніколи не командував УПА безпосередньо у період Волинської трагедії — у той час він перебував у німецькому ув’язненні. Водночас він очолював одну з фракцій Організації українських націоналістів і залишається символічною постаттю руху, з яким пов’язана УПА.

    Для значної частини українців Бандера символізує боротьбу проти радянського та інших окупаційних режимів.

    Для значної частини польського суспільства його ім’я асоціюється насамперед із насильством українського націоналістичного підпілля проти поляків.

    Саме різниця між цими двома історичними пам’ятями і лежить в основі конфлікту.

    Тому слова Боднара про необхідність визначитися «чи ми йдемо з Бандерою, чи з українським народом» варто розглядати не як просту пропозицію відмовитися від Бандери, а як заклик не дозволяти одній історичній постаті визначати зовнішню політику всієї держави.

    За логікою дипломата, Україна має сама сформувати зрілу модель пам’яті — без зовнішніх диктатів, але й без замовчування незручних сторінок власного минулого.

    І саме від того, наскільки Київ і Варшава зможуть відокремити історичну дискусію від сучасного стратегічного партнерства, значною мірою залежатиме, чи стане минуле постійною перешкодою у відносинах двох країн, які сьогодні мають спільну безпекову загрозу — Росію.

  • Український пілот переслідував російську ракету до самого кордону з Польщею — Міноборони

    Український пілот переслідував російську ракету до самого кордону з Польщею — Міноборони

    Заступник міністра оборони Польщі Цезарій Томчик розповів нові подробиці інциденту з російською крилатою ракетою Х-101, яка 30 липня впала на території Польщі. За його словами, український винищувач супроводжував ракету практично до самого державного кордону, однак за 20 секунд до його перетину був змушений припинити переслідування.

    Про це Томчик заявив в ефірі польського телеканалу TVN24. Його слова проливають світло на дії української авіації під час масованої російської ракетної атаки та пояснюють, чому український літак не продовжив переслідування цілі після наближення до польського повітряного простору.

    Пілот був за 20 секунд до кордону

    За словами Цезарія Томчика, український льотчик до останнього супроводжував російську крилату ракету Х-101, однак не зміг її знищити.

    «Пілот, який відстежував цю останню ракету, яку він не зміг збити, повернув назад за 20 секунд до кордону», — повідомив заступник міністра оборони Польщі.

    Посадовець пояснив, що український винищувач не мав права заходити в повітряний простір Польщі. Крім того, існувала небезпека, що польська система протиповітряної оборони або винищувачі F-16 могли б сприйняти літак як невідомий об’єкт, що створило б ризик дружнього вогню.

    Понад 70 російських ракет

    Томчик також розповів про масштаби нічної атаки Росії.

    За його словами, якщо під час більшості масованих обстрілів Росія запускає приблизно 10–20 крилатих ракет, то цього разу йшлося про значно масштабнішу операцію.

    Загалом Росія випустила близько 70 ракет, із яких близько 20 вже близько третьої години ночі рухалися у напрямку польського кордону. Водночас більшість цих цілей були перехоплені українською протиповітряною обороною ще над територією України.

    Українські Повітряні сили повідомляли, що під час цієї атаки Росія застосувала 61 крилату ракету Х-101 та майже 300 ударних безпілотників різних типів.

    Чому ракету не збили

    Польський посадовець наголосив, що український пілот виконав усі можливі дії в межах своїх повноважень.

    Після наближення ракети до державного кордону він був змушений припинити переслідування, адже українські бойові літаки не можуть без спеціального дозволу входити в повітряний простір іншої держави.

    Польща зі свого боку також підняла в повітря винищувачі F-16, літак дальнього радіолокаційного виявлення Saab 340, вертоліт Мі-24 та інші сили протиповітряної оборони для контролю ситуації після входження російської ракети в польський повітряний простір.

    Чи була Польща ціллю

    На запитання журналістів, чи могла Росія навмисно спрямувати ракету на територію Польщі, Томчик відповів, що наразі виключати не можна жодного сценарію.

    За його словами, остаточні висновки можна буде зробити лише після завершення експертиз і роботи розвідувальних служб.

    Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск раніше заявив, що наразі немає підстав вважати, що саме Польща була безпосередньою ціллю російського удару. За попередньою оцінкою, ракета впала на території Люблінського воєводства через розвиток бойової ситуації під час масованої атаки на Україну.

    Розслідування триває

    31 липня польські правоохоронні органи та військові продовжують процесуальні дії на місці падіння ракети. Фахівці досліджують уламки, щоб остаточно підтвердити тип озброєння та відновити траєкторію його польоту.

    До розслідування також залучили українського експерта. Польська сторона планує завершити технічну експертизу найближчими тижнями, після чого можуть з’явитися нові офіційні висновки щодо причин інциденту.

    Падіння російської ракети стало одним із найсерйозніших порушень повітряного простору країни-члена НАТО за останній час і вкотре продемонструвало, наскільки близько бойові дії в Україні наблизилися до східного кордону Альянсу.

  • Уряд Польщі назвав причину нападів на українців

    Уряд Польщі назвав причину нападів на українців

    Речник уряду Польщі Адам Шлапка пов’язав зростання кількості випадків насильства щодо українців із риторикою та діями представників правих політичних сил. За його словами, саме політики правого табору сприяли формуванню атмосфери, яка толерує прояви ненависті та агресії.

    Відповідні заяви Шлапка зробив у відповідь на критику з боку канцелярії президента Польщі Кароля Навроцького, де раніше заявили, що уряд не може впоратися зі зростанням агресії в країні.

    За словами речника польського уряду, відповідальність за нинішню ситуацію значною мірою лежить на політичному таборі “Об’єднаної правиці”. Він стверджує, що саме ця політична сила протягом останніх років створювала суспільну атмосферу, яка сприяла радикалізації окремих груп та зростанню проявів нетерпимості.

    Шлапка також звинуватив лідера партії “Право і справедливість” Ярослава Качинського у тому, що він відкрив шлях до польської політики представникам радикальних середовищ. На його думку, окремі політики правого спектра дедалі частіше використовують риторику, схожу на висловлювання ультраправого політика Гжегожа Брауна, який відомий своїми проросійськими поглядами та резонансними заявами.

    Речник уряду наголосив, що подібні висловлювання створюють небезпечний суспільний фон і фактично легітимізують мову ненависті.

    “Усе це є діями, які в публічному просторі фактично дають дозвіл на ненависть”, – заявив Шлапка.

    Окремо представник уряду розкритикував президента Польщі Кароля Навроцького. За його словами, глава держави не реагує належним чином на нещодавні випадки агресії, що також викликає занепокоєння уряду.

    Шлапка назвав подібну поведінку політиків безвідповідальною та заявив, що її наслідки можуть бути надзвичайно серйозними.

    “Це просто варварські дії з боку політиків. Їхні наслідки є дуже жорстокими, але ми боротимемося з цим із усією безкомпромісністю”, – наголосив він.

    Заяви речника уряду пролунали на тлі резонансного нападу на українців у Польщі. 27 липня у Вроцлаві група молодиків жорстоко побила українку та її хлопця. Інцидент викликав широкий суспільний резонанс як у Польщі, так і в Україні.

    Згодом польські правоохоронці повідомили про затримання осіб, яких підозрюють у причетності до нападу. Наразі тривають слідчі дії, правоохоронці встановлюють усі обставини інциденту та мотиви нападників.

    Останнім часом тема безпеки українців у Польщі дедалі частіше стає предметом політичних дискусій. На тлі окремих випадків насильства між представниками влади та опозиції посилюється взаємна критика щодо причин зростання суспільної напруги, а уряд запевняє, що вживатиме жорстких заходів для протидії злочинам на ґрунті ненависті та захисту всіх людей, які перебувають на території країни.

  • Туск різко змінив курс: чому Польща за рік до виборів дедалі жорсткіше говорить про Україну

    Туск різко змінив курс: чому Польща за рік до виборів дедалі жорсткіше говорить про Україну

    Ще кілька років тому Дональд Туск був одним із найбільш послідовних прихильників підтримки України серед європейських лідерів. Саме його уряд після повернення до влади наприкінці 2023 року в Києві сприймали як шанс на відновлення стабільних відносин після багаторічного конфлікту з консервативною партією «Право і справедливість» (PiS). Однак літо 2026 року демонструє зовсім іншу картину. Польський прем’єр дедалі частіше робить жорсткі заяви щодо України, говорить про необхідність «доброї волі з боку Києва», підтримує обмеження соціальних пільг для українців, а його уряд дедалі активніше використовує теми історичної пам’яті, міграції та безпеки.

    На перший погляд така трансформація може виглядати несподіваною. Проте якщо розглядати її крізь призму польської внутрішньої політики, стає зрозуміло: головною причиною є не зміна геополітичних орієнтирів Варшави, а початок тривалої парламентської кампанії, яка фактично вже стартувала.

    Чому Польща входить у найважчий політичний цикл

    Парламентські вибори в Польщі мають відбутися восени 2027 року. Попри те, що до них ще більше року, польські партії вже фактично перейшли у передвиборчий режим. Саме цим пояснюється різке загострення політичної боротьби, зміна риторики та дедалі активніше використання теми України у внутрішній дискусії.

    Після перемоги на виборах 2023 року коаліція Дональда Туска обіцяла масштабні реформи, відновлення верховенства права, покращення відносин із Європейським Союзом та модернізацію держави. Частину цих обіцянок вдалося реалізувати, однак багато ключових реформ або затягнулися, або залишилися незавершеними. Додаткові труднощі створило співіснування уряду з президентом Каролем Навроцьким, який представляє правоконсервативний табір і неодноразово демонстрував готовність використовувати президентські повноваження для стримування уряду.

    На цьому тлі польський політичний простір дедалі більше поляризується. До традиційного протистояння між «Громадянською коаліцією» та PiS додалося стрімке зростання популярності ультраправих сил.

    Праві дедалі сильніші

    Останні соціологічні дослідження свідчать, що дедалі більше поляків підтримують сили, які займають жорсткішу позицію щодо міграції, Європейського Союзу та України.

    Насамперед ідеться про «Конфедерацію» та політичне середовище Гжегожа Брауна, які активно використовують антиімміграційну та антиукраїнську риторику. Для цих політичних сил українська тематика стала одним із головних інструментів мобілізації електорату.

    У такій ситуації Дональд Туск опинився перед складним вибором. Якщо залишатися виключно на ліберальних позиціях, частина центристського електорату може перейти до правих партій. Якщо ж частково переймати їхню риторику, можна спробувати зменшити втрати виборців.

    Саме цим багато польських оглядачів пояснюють жорсткі заяви уряду останніх місяців.

    Чому змінилася риторика щодо України

    Показовою стала заява Дональда Туска про те, що добрі польсько-українські відносини відповідають інтересам обох держав, однак вони потребують «доброї волі також із боку Києва». Прем’єр наголосив, що більше не буде ситуації, коли лише Варшава демонструє поступливість.

    Подібні заяви стали суттєво жорсткішими порівняно з риторикою польського уряду 2024–2025 років.

    Йдеться насамперед про кілька чутливих тем:

    • історичну пам’ять;
    • соціальні виплати українським біженцям;
    • медичне забезпечення;
    • аграрні суперечки;
    • питання вступу України до ЄС.

    Водночас навіть за більш жорсткої риторики офіційна Варшава не відмовляється від стратегічної підтримки України у війні проти Росії. Польща залишається одним із ключових логістичних хабів військової допомоги та продовжує співпрацю із союзниками по НАТО.

    Президент Навроцький задає новий політичний тон

    Додатковим фактором стала поява нового президента Польщі Кароля Навроцького.

    Після вступу на посаду він швидко став одним із найпопулярніших польських політиків. Згідно з опитуванням IBRiS, рівень довіри до нього перевищив 54%, що стало рекордним показником. При цьому сам Туск має значно вищий антирейтинг, ніж президент, хоча залишається одним із найвпливовіших політиків країни.

    Навроцький ще під час виборчої кампанії заявляв про намір жорсткіше відстоювати польські інтереси у відносинах з Україною, особливо в історичних питаннях.

    Для уряду це створює додатковий політичний тиск.

    Українське питання стало внутрішньою політикою

    Сьогодні українська тема у Польщі вже давно перестала бути лише питанням зовнішньої політики.

    Вона використовується практично у всіх внутрішніх дискусіях:

    • соціальна політика;
    • медицина;
    • ринок праці;
    • аграрний сектор;
    • бюджет;
    • міграція;
    • історична пам’ять.

    Через це практично будь-яка політична сила вимушена формувати власну позицію щодо України.

    Чи означає це зміну польської політики

    Не зовсім. Попри жорсткі заяви, жодна з основних парламентських партій Польщі не виступає за припинення допомоги Україні у війні.

    Навіть коли між Києвом і Варшавою виникають гострі суперечки, польська влада продовжує підтверджувати підтримку української оборони та членства України у західних безпекових структурах за виконання необхідних умов.

    Фактично нинішня жорсткіша риторика більше стосується двосторонніх політичних відносин і внутрішнього електорального позиціонування, ніж перегляду стратегічного курсу держави.

    Вибори визначатимуть тон до 2027 року

    У найближчі місяці політична конкуренція в Польщі лише посилюватиметься.

    Праві партії намагатимуться показати уряд Туска занадто поступливим щодо України.

    Натомість сам Туск, імовірно, й надалі балансуватиме між стратегічною підтримкою Києва та дедалі жорсткішою риторикою для внутрішньої аудиторії.

    Саме тому українсько-польські відносини, найімовірніше, ще неодноразово переживатимуть періоди політичного загострення. При цьому важливо розрізняти електоральну риторику та реальну державну політику. Попри гострі заяви окремих політиків, Польща залишається одним із ключових союзників України в Європі, а її безпекові інтереси, як і раніше, тісно пов’язані з успішним спротивом України російській агресії. Саме тому нинішня жорсткість Варшави значною мірою є відображенням внутрішньої боротьби за голоси виборців напередодні парламентських виборів, а не свідченням кардинальної зміни стратегічного курсу польської держави.

  • Багатовічна історія, що визначає сучасні відносини України та Польщі

    Багатовічна історія, що визначає сучасні відносини України та Польщі

    У червні 2026 року президент Польщі Кароль Навроцький позбавив Володимира Зеленського найвищої державної нагороди, «ордена Білого Орла». Приводом стало рішення українського президента присвоїти одному з військових підрозділів ім’я, пов’язане з УПА. Польський Інститут національної пам’яті охарактеризував це як будівництво ідентичності на культі людей і організацій, винних у злочинах. Український Інститут національної пам’яті у відповідь зазначив, що для більшості українців Волинська трагедія є лише локальним епізодом історії, тоді як для поляків вона залишається одним із центральних елементів державного гранд-наративу.

    Це далеко не черговий рядовий дипломатичний демарш. Це симптом глибокої хронічної проблеми, яка спалахує навіть тоді, коли Польща залишається одним із найважливіших союзників України у війні проти Росії. Конфлікт тут не зводиться до того, хто кого сильніше образив. Мова йде про глибокі механізми, які перетворюють два сусідні народи на заручників своїх національних проєктів, історичних травм і політики пам’яті. Аналітики зазначають, що такі спалахи часто збігаються з періодами, коли одна зі сторін відчуває тиск на своїх червоних лініях ідентичності, а зовнішні гравці отримують можливість посилити існуючі тріщини.

    Витоки польсько-українського протистояння

    Польсько-український конфлікт має глибокі структурні корені, що виходять далеко за рамки окремих епізодів насильства. В його основі лежить багатовічне зіткнення двох національних проєктів, які претендували на контроль над одними й тими самими прикордонними землями, насамперед Східною Галичиною та Волинню. У складі Речі Посполитої ці території перебували під домінуванням польської шляхти, що створювало стійку систему соціальної та культурної нерівності. Кріпацтво, полонізація еліт і релігійна політика, включаючи Берестейську унію, формували в місцевого населення, переважно православного та греко-католицького селянства й козацтва, сприйняття польської присутності як чужорідної й гнобительської.

    Повстання Хмельницького 1648-1657 років стало не просто соціальним бунтом, а першим масштабним проявом цієї суперечності. Воно одночасно підірвало польський вплив на значній частині українських земель і запустило процес, який у підсумку призвів до посилення російського фактора. Поділи Речі Посполитої та подальше перебування українських земель у різних імперіях лише посилили розбіжність траєкторій. В австрійській Галичині склалися умови для відносно вільного розвитку українського національного руху, який бачив у польському домінуванні головну перешкоду. Водночас польський націоналізм розглядав ці території як невід’ємну частину історичної Польщі.

    Ключовим моментом стала ситуація 1918-1919 років, коли крах імперій створив вакуум влади. Обидві молоді держави, Польща та Західно-Українська Народна Республіка, одночасно претендували на одну й ту саму територію. Польсько-українська війна продемонструвала не лише військову перевагу польської сторони, а й фундаментальну несумісність двох національних проєктів. Перемога Польщі та подальше включення Східної Галичини до складу Другої Речі Посполитої закріпили в українського населення регіону відчуття окупації, тоді як для польського суспільства ці землі залишалися частиною історичної Польщі. Міжвоєнна політика полонізації, включаючи пацифікації 1930-х років, лише посилювала напруженість і радикалізувала українські націоналістичні кола, які своєю чергою сприймалися в Польщі як загроза територіальній цілісності. Таким чином, конфлікт 1918-1919 років не був випадковістю. Він став логічним наслідком зіткнення двох модернізуючих націоналізмів на обмеженому просторі без чітко визначених і взаємно визнаних кордонів.

    Політика етнічної гомогенізації та вплив на сучасні відносини

    Найгостріша фаза польсько-українського конфлікту припала на роки Другої світової війни й стала прямим наслідком радикалізації українського націоналізму в умовах тотальної війни, німецької окупації та накопичених міжвоєнних образ. Німці опосередковано сприяли ескалації, застосовуючи принцип «розділяй і володарюй». Ідеологія ОУН-Б, лідером фракції якої був Степан Бандера, заарештований німцями невдовзі після проголошення Української держави у Львові в 1941 році та пізніше перебував у концтаборі, орієнтувалася на створення моноетнічного українського держави. Польська меншина на Волині та в Східній Галичині розглядалася як головна перешкода. Оперативні накази командування УПА, зокрема Дмитра Клячківського в 1943 році про загальну фізичну ліквідацію польського населення на Волині, а пізніше Романа Шухевича в Галичині, свідчать про системний і цілеспрямований характер акцій.

    Влітку та восени 1943 року УПА провела серію масових операцій проти польських сіл і колоній, унаслідок яких, за найбільш обґрунтованими польськими оцінками Інституту національної пам’яті, загинуло близько 100 тисяч поляків, з них 40-60 тисяч на Волині. Українські та частина західних оцінок часто нижчі, 35-70 тисяч, підкреслюючи контекст взаємного насильства, включаючи польські репресії 1930-х і окремі випадки колабораціонізму чи сприйняття польського населення як загрози. Жертвами ставали переважно цивільні особи, включаючи жінок і дітей. Насильство носило надзвичайно жорстокий характер і переслідувало мету етнічної чистки території. Польські відповідні дії силами Армії Крайової були значно меншого масштабу та не мали зіставного системного характеру.

    Післявоєнне врегулювання кордонів і політика етнічної гомогенізації, типова для всієї Східної Європи під радянським впливом, призвели до нових масових переміщень. Операція «Вісла» 1947 року, проведена польськими комуністичними властями за підтримки СРСР, у ході якої депортували близько 150 тисяч українців, лемків і бойків із південно-східних регіонів на північ і захід країни, стала продовженням тієї самої логіки, ліквідації соціальної бази УПА та створення етнічно однорідної держави.

    Сьогодні ці події залишаються одним із головних джерел напруженості в польсько-українських відносинах. Війни пам’яті, суперечки про кваліфікацію подій 1943-1945 років, геноцид чи етнічну чистку проти трагедії в умовах війни, героїзацію чи засудження УПА й фігури Бандери, питання ексгумацій регулярно загострюються й впливають на двосторонній діалог, включаючи європейську інтеграцію України. Польща, будучи одним із найпослідовніших прихильників України після 2022 року, одночасно жорстко ставить питання історичної відповідальності, як це було видно в недавніх інцидентах 2025-2026 років навколо символіки та нагород.

    Експлуатація історичних суперечностей в інтересах Росії

    Саме тут з’являється третій гравець, для якого конфлікт між Україною та Польщею не проблема, а ресурс. Росія свідомо використовує польсько-українські історичні суперечності як інструмент гібридної війни. Москва розраховує перетворити поляків на українофобів, послабити підтримку України та знизити тиск на російський фронт. В основі цієї стратегії лежить очікування, що Варшава почне ставити історичні умови євроатлантичному шляху Києва, а втома польського суспільства від війни та біженців лише посилюватиметься.

    Механізми добре документовані. Одним із прийомів є ідеальний таймінг провокацій під виглядом історичної правди. У липні 2026 року ФСБ опублікувала добірку документів щодо Волинської трагедії, назвавши події геноцидом поляків і навівши свідчення очевидців. Польські експерти відразу розцінили це як сплановану провокацію, що точно збіглася з дипломатичною кризою після відкликання нагороди Зеленському. Гжегож Мотика неодноразово зазначав втручання російських спецслужб у питання ексгумацій і діалогу.

    Під час протестів польських фермерів у 2023-2025 роках російська пропаганда активно просувала наративи про бандерівську загрозу, українців, які забирають усе, а також постійно актуалізувала тему історичних образ. Звіти DFRLab та Henry Jackson Societyта інших організацій фіксують цільові дезінформаційні кампанії, розраховані на польську аудиторію.

    Аналогічна тактика застосовувалася й під час президентських виборів у Польщі, де історичні теми активно використовувалися для мобілізації консервативного електорату та розгойдування громадської думки.

    Тімоті Снайдер в одному з недавніх інтерв’ю зазначив, що війна пам’яті набагато комфортніша для політиків, ніж справжня війна. Саме це й відбувається. Кремль переводить увагу з реального фронту на старі рани.

    Результати такої стратегії відображаються в соціології. За даними опитувань, які аналізував Centre for Eastern Studies, до кінця 2025 року частка поляків, які підтримують військову допомогу Україні, суттєво скоротилася порівняно з 2023 роком. Ще помітніше змінилася позиція щодо українських біженців. Якщо в перші місяці повномасштабної війни їхній прийом беззастережно підтримували близько 85% поляків, то до осені 2025 року цей показник значно знизився.

    При цьому опитування українських соціологів малюють іншу картину. За даними Rating Group та інших досліджень, переважна більшість українців виступають за збереження стратегічного партнерства з Польщею попри історичні розбіжності, а значна частина вважає, що питання минулого мають вирішуватися виключно істориками без втручання політиків.

    Історичні суперечки та сучасне партнерство

    Повного прощення й забуття не буде. Та й не повинно бути. Однак можливе співіснування, за якого історія перестане бути інструментом щоденної політичної боротьби. Для цього необхідно відокремити історичну пам’ять від сучасної політики. Нинішня російсько-українська війна не є продовженням Волинської трагедії. Визнання організованого характеру етнічних чисток, вчинених підрозділами УПА, що підтверджується дослідженнями Гжегожа Мотики та інших істориків, не скасовує права України вшановувати боротьбу проти тоталітарних режимів. Водночас польська сторона не може ігнорувати міжвоєнну політику щодо українського населення та наслідки операції «Вісла».

    Історичний діалог неможливо побудувати без готовності обох сторін відмовитися від політизації минулого. Спільні дослідження, відкриття архівів, ексгумації та повага до пам’яті всіх загиблих здатні зробити набагато більше, ніж парламентські резолюції чи гучні політичні заяви.

    Британський історик Норман Девіс попереджав, що історичне знання не потребує штучного захисту. Істина про минуле може бути встановлена лише в зіткненні мудрості та абсурду. На його думку, спроби закріпити єдино допустиму трактовку історії неминуче перетворюють її на інструмент політики, а не науки.

    Директор Гарвардського українського дослідницького інституту Сергій Плохій звертає увагу, що історія стала полем битви з самого початку війни Росії проти України. Він підкреслює, що боротьба йде не лише за території, а й за право визначати минуле, а отже, й формувати майбутнє.

    Саме тому сьогодні між Україною та Польщею особливо важливо зберегти здатність обговорювати найболісніші сторінки минулого без перетворення їх на зброю сьогодення. Мільйони українців, які живуть, працюють і навчаються в Польщі, щодня створюють нову історію відносин між двома країнами. Цей досвід взаємної підтримки здатен виявитися сильнішим за історичні травми, якщо пам’ять залишиться предметом чесного дослідження, а не політичної боротьби.

  • Польща готує заборону прапора ОУН-УПА: заява Навроцького

    Польща готує заборону прапора ОУН-УПА: заява Навроцького

    Президент Польщі Кароль Навроцький виступив із закликом законодавчо заборонити використання червоно-чорного прапора ОУН-УПА на території країни. Таку заяву він зробив під час меморіальних заходів до 83-х роковин Волинської трагедії, наголосивши, що цей символ, на його думку, не повинен бути присутнім у польському суспільному просторі.

    Про це повідомляє RMF24.

    Заява пролунала 11 липня під час урочистостей у селі Радруж, розташованому неподалік українсько-польського кордону. Саме цього дня у Польщі відзначають Національний день пам’яті поляків – жертв Волинської трагедії. Меморіальні заходи традиційно присвячені вшануванню пам’яті загиблих під час подій Другої світової війни, однак цього року вони також стали майданчиком для нових політичних заяв щодо історичної політики та польсько-українських відносин.

    У своєму виступі президент Кароль Навроцький заявив, що має намір домагатися ухвалення спеціального закону, який заборонить використання червоно-чорного прапора ОУН-УПА на території Польщі. За його словами, такий символ не повинен бути присутнім у країні, оскільки він асоціюється з організаціями, які, на переконання польської сторони, несуть відповідальність за масові вбивства польського цивільного населення під час Волинської трагедії.

    «Ми не хочемо бачити його у Польщі – і я зроблю усе, щоб забезпечити, що його не буде у Польщі. Я вірю, що польський парламент ухвалить відповідний закон», – заявив Навроцький.

    Президент Польщі також порівняв червоно-чорний прапор із нацистською ідеологією Blut und Boden («Кров і земля»), заявивши, що, на його думку, обидва символи пов’язані з ідеологіями, які виправдовували масове насильство.

    «Це те саме, що прапор Blut und Boden. Це те, що він мав на увазі, і за ним була і є уся ідеологія українських націоналістів, які вбивали польських жінок і дітей», – сказав польський лідер.

    При цьому Навроцький наголосив, що його слова не спрямовані проти українського народу загалом. Він окремо підкреслив, що розмежовує сучасну Україну та історичні події середини ХХ століття, а також заявив, що його критика стосується виключно прихильників «бандерівської ідеології».

    «Я звинувачую не увесь український народ, а бандерівську ідеологію, тих, хто вбивали, і тих, хто знову апелює до червоно-чорного стяга у XXI столітті», – зазначив президент.

    Він також заявив, що героїзація або, за його словами, замовчування злочинів минулого може створювати небезпечні прецеденти.

    «Це не можна прийняти, тому що прославляння геноциду чи заплющування очей – це запрошення до нового геноциду», – заявив Навроцький.

    Окрему частину свого виступу польський президент присвятив історії 14-річної польської дівчини Ядвіги, яка загинула під час Волинської трагедії. Він наголосив, що трагедія дітей не має національності та провів паралель із сучасною війною Росії проти України.

    За словами Навроцького, смерть польської школярки понад вісімдесят років тому є такою ж людською трагедією, як і загибель українських дітей, які сьогодні стають жертвами російських ракетних ударів та атак безпілотників.

    Виступ президента Польщі прозвучав на тлі триваючих дискусій щодо історичної пам’яті між Варшавою та Києвом. Попри безпрецедентний рівень співпраці між країнами після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну, тема Волинської трагедії залишається однією з найчутливіших у двосторонніх відносинах.

    Останніми місяцями Польща неодноразово порушувала питання активізації пошукових та ексгумаційних робіт на території України. Київ зі свого боку заявляє про готовність продовжувати історичний діалог та співпрацювати у питаннях пошуку й перепоховання загиблих, наголошуючи на необхідності взаємності та поваги до пам’яті жертв з обох сторін.

    Водночас у день пам’яті жертв Волинської трагедії звучали й інші заяви польського керівництва, які мали значно примирливіший характер. Зокрема, прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск у своєму зверненні наголосив, що історична пам’ять повинна будуватися на правді, пам’яті та надії, а не ставати інструментом політичної боротьби чи розпалювання ворожнечі.

    Міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш, який цього дня перебував у Волинській області та взяв участь у меморіальних заходах в українській Олиці, також закликав до примирення між українцями та поляками. Він наголосив, що пам’ять про загиблих не повинна перетворюватися на «спіраль ненависті», а має сприяти взаємному порозумінню.

    Українська сторона також долучилася до заходів із вшанування пам’яті. Посол України в Польщі поклав квіти до меморіалу жертв Волинської трагедії у Варшаві, підкресливши важливість збереження історичної пам’яті та розвитку конструктивного діалогу між двома державами навіть попри складні сторінки спільної історії.

    Заява Кароля Навроцького щодо можливої законодавчої заборони червоно-чорного прапора ОУН-УПА вже привернула значну увагу польського політичного середовища. Якщо відповідний законопроєкт буде підготовлений і внесеся до Сейму, він може стати предметом гострих парламентських дискусій. Водночас така ініціатива потенційно здатна вплинути і на польсько-українські відносини, адже історична політика залишається одним із найбільш чутливих питань у співпраці двох країн, які нині є стратегічними партнерами у протидії російській агресії.

  • Туск закликав Україну переосмислити Волинь і застеріг від гри на користь Росії

    Туск закликав Україну переосмислити Волинь і застеріг від гри на користь Росії

    Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск напередодні річниці Волинської трагедії заявив, що розраховує на переосмислення цих історичних подій українською стороною, наголосивши, що примирення між народами можливе лише на основі правди. Водночас глава польського уряду закликав польське суспільство не піддаватися емоціям і не допустити подальшого загострення історичних суперечок, адже, за його словами, саме Росія найбільше зацікавлена у конфлікті між Варшавою та Києвом.

    Про це повідомляє PAP.

    Виступаючи під час пресконференції в Осеках Лемборських у Поморському воєводстві, Дональд Туск повідомив, що 11 липня, у день вшанування пам’яті жертв Волинської трагедії, виступить із окремою заявою щодо польсько-української дискусії навколо діяльності Української повстанської армії та складних сторінок спільної історії двох народів.

    За словами прем’єра, тема історичної пам’яті залишається надзвичайно важливою для польського суспільства, однак вона не повинна ставати інструментом політичного протистояння чи руйнування стратегічного партнерства між Польщею та Україною.

    Туск наголосив, що польська сторона послідовно виступає за чесний історичний діалог і переконана, що лише відкритість та взаємна повага можуть стати основою для остаточного примирення.

    Він звернувся безпосередньо до українців, заявивши, що майбутнє європейської спільноти має будуватися на спільному розумінні історії та повазі до пам’яті жертв минулих трагедій.

    «Напередодні річниці я хотів би звернутися до всіх порядних, мудрих і відповідальних українців. Пам’ятайте, що ця велика європейська спільнота побудована на правді, а правда є абсолютно необхідною основою примирення. Тому я розраховую на переосмислення з українського боку, але також звертаюся до всіх у Польщі із закликом стримати надмірні емоції», – заявив прем’єр-міністр Польщі.

    За словами Туска, польське суспільство має право на пам’ять про власну історію, однак будь-які емоційні реакції не повинні шкодити нинішнім відносинам між двома державами, які сьогодні є союзниками перед лицем російської агресії.

    Глава польського уряду наголосив, що історичні суперечки не можна вирішити шляхом взаємних звинувачень або політичної конфронтації.

    Водночас він висловив переконання, що українське суспільство також продовжить осмислення складних історичних подій, а діалог між країнами дозволить знайти взаємоприйнятні рішення.

    Під час пресконференції журналісти також попросили Дональда Туска прокоментувати нещодавню зустріч президента Польщі Кароля Навроцького та президента України Володимира Зеленського, яка відбулася на полях саміту НАТО в Анкарі.

    Прем’єр позитивно оцінив сам факт проведення переговорів між двома лідерами.

    За його словами, навіть якщо між Варшавою та Києвом існують складні питання історичної пам’яті, постійний політичний діалог є необхідною умовою для збереження партнерських відносин.

    Туск підкреслив, що найбільшу вигоду від можливого конфлікту між Польщею та Україною могла б отримати лише Росія.

    «Росіяни були б найщасливішими, якби сталася серйозна криза у польсько-українських відносинах», – наголосив він.

    За словами польського прем’єра, Кремль давно намагається використовувати історичні суперечки між сусідніми народами для ослаблення європейської єдності та підтримки України.

    Туск зазначив, що не отримував від адміністрації президента Польщі детальної інформації про зміст переговорів між Каролем Навроцьким і Володимиром Зеленським.

    Втім він звернув увагу на публічні сигнали, які після зустрічі пролунали від обох президентів.

    На його думку, вони свідчать про спільне розуміння необхідності не допустити подальшого загострення ситуації.

    «Але сигнали, які публічно надсилають обидва президенти, вказують на те, що принаймні вони обоє точно усвідомлюють, що ця криза зайшла занадто далеко і шкодить як Польщі, так і Україні», – заявив глава польського уряду.

    Він підкреслив, що двосторонні відносини мають будуватися не лише на історичній пам’яті, а й на сучасних викликах, які сьогодні об’єднують дві держави.

    Польща залишається одним із ключових союзників України у протистоянні російській агресії, а тому збереження партнерства має важливе значення як для безпеки регіону, так і для майбутнього всієї Європи.

    Заяви Дональда Туска пролунали на тлі активізації дискусій навколо історичних питань у польсько-українських відносинах.

    Останніми тижнями тема Волинської трагедії, оцінки діяльності Української повстанської армії та історичної пам’яті знову опинилася у центрі політичного порядку денного в Польщі.

    Водночас представники польської влади дедалі частіше наголошують, що Москва намагається використати ці суперечки для ослаблення співпраці між двома країнами.

    Напередодні міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський також заявив, що Росія безпосередньо зацікавлена у розпалюванні польсько-українських історичних конфліктів.

    За його словами, російські спецслужби, мережі інтернет-тролів і пропагандистські ресурси систематично використовують тему історичної пам’яті для поширення дезінформації та посилення взаємної недовіри між поляками й українцями.

    Сікорський зазначив, що російські політики, зокрема заступник голови Ради безпеки РФ Дмитро Медведєв та офіційна представниця МЗС Росії Марія Захарова, регулярно роблять заяви, покликані загострювати польсько-українські суперечності.

    На думку глави польської дипломатії, такі інформаційні кампанії є частиною ширшої стратегії Кремля, спрямованої на послаблення єдності європейських союзників України.

    На цьому тлі особливого значення набула зустріч президентів Володимира Зеленського та Кароля Навроцького, яка відбулася під час саміту НАТО в Анкарі.

    Після переговорів президент України назвав зустріч конструктивною та важливою, наголосивши на необхідності продовження співпраці між Києвом і Варшавою.

    Сторони обговорили не лише питання двосторонніх відносин, а й підтримку України у війні проти Росії, співпрацю в межах НАТО, безпекову ситуацію у Європі та перспективи подальшого розвитку стратегічного партнерства.

    Польща від початку повномасштабного вторгнення Росії залишається одним із найактивніших союзників України. Варшава надала Києву масштабну військову допомогу, прийняла мільйони українських біженців, підтримує санкційний тиск на Росію та послідовно виступає за інтеграцію України до Європейського Союзу і НАТО.

    Попри це, питання історичної пам’яті, зокрема оцінка подій Волинської трагедії та ролі УПА, періодично викликають політичні дискусії між двома державами.

    Керівництво як Польщі, так і України неодноразово заявляло, що, попри наявність складних історичних тем, вони не повинні ставати перешкодою для подальшого розвитку стратегічного партнерства, особливо в умовах триваючої російської агресії, коли єдність між союзниками має ключове значення для безпеки всього європейського континенту.

  • Сікорський: Росія намагається посварити Польщу та Україну через історію

    Сікорський: Росія намагається посварити Польщу та Україну через історію

    Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський заявив, що Росія зацікавлена у загостренні польсько-українських історичних суперечок і цілеспрямовано використовує їх для послаблення відносин між двома країнами. За його словами, Кремль активно підживлює емоції навколо складних сторінок спільної історії, використовуючи для цього інформаційні кампанії, мережі інтернет-тролів та публічні заяви російських посадовців.

    Про це очільник польської дипломатії сказав в ефірі радіостанції RMF FM.

    За словами Сікорського, польська влада добре усвідомлює, що історичні питання залишаються чутливою темою як для польського, так і для українського суспільства. Саме тому Росія, яка вже багато років веде гібридну війну проти України та намагається послабити єдність західних союзників Києва, використовує ці теми для створення конфліктів між державами, які сьогодні є стратегічними партнерами.

    Глава МЗС Польщі повідомив, що останнім часом Варшава вела переговори з українською стороною щодо одного із питань, яке викликало дискусію в польському суспільстві. Йдеться про український військовий підрозділ, названий на честь Героїв Української повстанської армії.

    За словами Сікорського, польська дипломатія протягом двох тижнів намагалася переконати президента України Володимира Зеленського переглянути назву цього підрозділу.

    Він визнав, що ці переговори не принесли бажаного для польської сторони результату.

    «На жаль, успіху не вдалося досягти. Але це роздмухування таких емоцій навколо історичних трагедій – ми бачимо, що російська агентура буквально намагається розпалити польсько-українські пристрасті. Ці мільйони тролів в інтернеті теж роблять свою справу, і ми знаємо, хто з цього радіє. Пан Медведєв, пані Захарова нас до цього підбурюють. Тож пропоную задуматися, адже з XVII століття суперечки, злочини чи польсько-українські конфлікти завжди слугували нашому ворогу», – заявив Радослав Сікорський.

    Очільник польської дипломатії наголосив, що Кремль намагається скористатися будь-якими суперечками між Києвом і Варшавою, щоб підірвати взаємну довіру та послабити співпрацю між державами, яка значно зміцнилася після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

    За словами Сікорського, особливу роль у цих інформаційних операціях відіграють соціальні мережі. Саме там, як стверджує польський міністр, працюють величезні мережі ботів і тролів, які поширюють маніпулятивні повідомлення, історичні фейки, емоційні дописи та провокаційний контент.

    Він зазначив, що діяльність таких інформаційних мереж не є хаотичною. Навпаки, вона має чітку мету — створити атмосферу взаємної недовіри між поляками та українцями, змусити суспільства концентруватися на історичних образах замість сучасної співпраці та спільної протидії російській агресії.

    Сікорський також звернув увагу, що останнім часом до інформаційного нагнітання активно долучаються і високопосадовці Російської Федерації.

    Зокрема, він прямо згадав заступника голови Ради безпеки РФ Дмитра Медведєва та офіційну представницю Міністерства закордонних справ Росії Марію Захарову.

    За словами польського міністра, саме ці російські посадовці регулярно коментують польсько-українські історичні питання, намагаючись посилити напруженість між двома державами.

    Сікорський наголосив, що подібна активність Кремля свідчить про його зацікавленість у конфліктах між союзниками України.

    Міністр закликав поляків критично ставитися до інформації, яка поширюється навколо історичних тем, та пам’ятати, кому вигідне погіршення відносин між Варшавою і Києвом.

    Він підкреслив, що польсько-українські конфлікти протягом кількох століть неодноразово використовувалися зовнішніми силами для досягнення власних геополітичних цілей.

    За словами Сікорського, історія демонструє, що будь-яке загострення між поляками та українцями зрештою приносило користь третім сторонам.

    Саме тому, переконаний глава польської дипломатії, сучасні історичні дискусії мають вестися відповідально, без політичних маніпуляцій та під впливом емоцій.

    Заява Сікорського пролунала на тлі активних дипломатичних контактів між Україною та Польщею, які останніми тижнями були спрямовані на зниження напруженості навколо історичних тем.

    Напередодні президент України Володимир Зеленський провів зустріч із президентом Польщі Каролем Навроцьким під час саміту НАТО в Анкарі.

    Після переговорів Зеленський назвав зустріч важливою та конструктивною, зазначивши, що сторони обговорили подальший розвиток двостороннього співробітництва, питання безпеки та підтримку України у протистоянні російській агресії.

    Крім того, 3 липня міністр закордонних справ України Андрій Сибіга здійснив робочий візит до Варшави, де провів переговори зі своїм польським колегою Радославом Сікорським.

    Під час зустрічі українська сторона запропонувала пакет антикризових заходів, спрямованих на зменшення напруги у двосторонніх відносинах та створення механізмів для конструктивного врегулювання історичних суперечок.

    Історичні питання останнім часом знову стали однією з найбільш обговорюваних тем у польсько-українських відносинах. Зокрема, дискусії точаться навколо оцінки діяльності Української повстанської армії, подій Волинської трагедії та політики історичної пам’яті.

    Попри це керівництво обох держав неодноразово наголошувало, що стратегічне партнерство між Україною та Польщею має залишатися пріоритетом в умовах триваючої російської агресії.

    Польща є одним із ключових союзників України від початку повномасштабного вторгнення Росії, надаючи Києву військову, гуманітарну, фінансову та політичну підтримку. Варшава також залишається одним із головних логістичних центрів для постачання західної допомоги Україні.

    Саме тому, як зазначив Радослав Сікорський, будь-які спроби розпалити конфлікти між поляками та українцями насамперед працюють на інтереси Кремля, який прагне послабити єдність європейських держав та міжнародну підтримку України.