Golosnovinua.com

Позначка: колективна оборона

  • «Напад на одного — напад на всіх»: Саудівська Аравія, Туреччина і Пакистан створили новий оборонний блок

    «Напад на одного — напад на всіх»: Саудівська Аравія, Туреччина і Пакистан створили новий оборонний блок

    Саудівська Аравія, Туреччина та Пакистан 7 серпня підписали у Мецці масштабну угоду про взаємну оборону, яка може суттєво змінити архітектуру безпеки на Близькому Сході та в ширшому мусульманському світі. Головний принцип документа нагадує статтю 5 Північноатлантичного договору: збройний напад на одну з трьох держав розглядатиметься як напад на всіх учасників пакту.

    Так звана Мекканська спільна оборонна угода була підписана за участі саудівського кронпринца і прем’єр-міністра Мохаммеда бін Салмана, президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана та прем’єр-міністра Пакистану Шехбаза Шаріфа. Сторони заявили, що її мета — посилення спільного стримування, поглиблення оборонної співпраці та зміцнення стабільності в регіоні.

    Саме формула колективної оборони робить домовленість значно важливішою за звичайний меморандум про військове співробітництво. Водночас повний текст пакту поки не оприлюднений, а тому невідомо, які конкретно військові дії буде зобов’язана здійснити кожна зі сторін у разі нападу на одного з партнерів.

    Турецький посадовець, якого цитує Reuters, наголосив, що угода має виключно оборонний характер і не спрямована проти конкретної країни. За його словами, вона також не скасовує чинних двосторонніх чи багатосторонніх зобов’язань її учасників і залишається відкритою для приєднання інших держав регіону.

    Чому ця угода настільки важлива

    Склад учасників сам по собі робить новий формат безпрецедентним.

    Туреччина має одну з найбільших армій НАТО — за чисельністю вона поступається в Альянсі лише Сполученим Штатам. Анкара також володіє потужною оборонною промисловістю, виробляючи безпілотники, ракети, бронетехніку, кораблі та інші види озброєння.

    Пакистан є єдиною мусульманською державою, яка офіційно володіє ядерною зброєю. Країна має одну з найбільших армій світу та розвинену ракетну програму.

    Саудівська Аравія, своєю чергою, є найбільшою політичною та економічною силою Перської затоки, одним із провідних експортерів нафти у світі й державою, на території якої розташовані Мекка і Медина — два найсвятіші міста ісламу.

    Об’єднання саме цих трьох держав означає появу формату, який поєднує фінансові ресурси Ер-Ріяда, військово-промислові можливості Анкари та ядерний статус Ісламабада.

    При цьому Reuters окремо наголошує: у тексті та офіційних поясненнях немає положень про створення спільного ядерного механізму чи поширення пакистанської ядерної парасольки на партнерів. Тому говорити про «ядерний союз» наразі немає підстав.

    Пакт з’явився не на порожньому місці

    Нова тристороння угода стала результатом майже року переговорів і фактично розширила вже існуючу систему військових домовленостей.

    Ще 17 вересня 2025 року Саудівська Аравія та Пакистан уклали двосторонню Strategic Mutual Defence Agreement. Вона вже містила принцип, за яким агресія проти однієї держави вважається агресією проти обох.

    Навесні 2026 року ця домовленість перейшла у практичну площину. У квітні пакистанські військові прибули на авіабазу короля Абдулазіза в Саудівській Аравії в межах двосторонньої угоди. До складу сил входили винищувачі та літаки забезпечення ВПС Пакистану, а офіційною метою називалося підвищення оперативної готовності та координації двох армій.

    Паралельно Саудівська Аравія різко активізувала оборонний діалог із Туреччиною.

    Після візиту Ердогана до Ер-Ріяда у лютому 2026 року сторони домовилися активізувати наявні угоди у сфері оборони та посилити військову співпрацю.

    Таким чином, Мекканський пакт фактично зв’язав між собою вже наявні двосторонні механізми.

    Війна з Іраном прискорила процес

    Головним каталізатором домовленості стала різка ескалація на Близькому Сході.

    Reuters пов’язує укладення пакту з війною, яка почалася після американсько-ізраїльських ударів по Ірану та подальших ударів Тегерана і його союзників по державам Перської затоки. Саудівська Аравія та інші країни регіону зіткнулися з атаками на інфраструктуру, судноплавство та енергетичні маршрути.

    У квітні лідери країн Ради співробітництва арабських держав Перської затоки окремо обговорювали іранські атаки на країни GCC та Йорданію й необхідність створення довгострокової системи регіональної безпеки.

    Додатковим фактором стали єменські хусити. У день підписання угоди Associated Press повідомляло про нове загострення: удари хуситів зачепили єменську провінцію Маріб і саудівський регіон Наджран, де були поранені люди.

    Для Ер-Ріяда це особливо болісне питання. Саудівська економічна модель значною мірою залежить від стабільного експорту нафти, безпеки портів, танкерних маршрутів і великих інфраструктурних проєктів.

    Будь-яка тривала війна в Перській затоці безпосередньо загрожує цим планам.

    Це «мусульманське НАТО»?

    Після появи угоди в міжнародних медіа та експертному середовищі вже з’явилися порівняння з «ісламським НАТО».

    Таке визначення виглядає ефектно, але поки є передчасним.

    НАТО має постійні військові структури, інтегроване командування, спільне оборонне планування, визначені процедури консультацій та десятиліттями відпрацьовані механізми взаємодії.

    Щодо нової тристоронньої угоди таких деталей поки немає.

    Відомо лише, що вона містить принцип колективної оборони та передбачає поглиблення військового співробітництва. Чи з’явиться постійний секретаріат, спільне командування, інтегрована система ППО або регулярні об’єднані сили — офіційно не повідомлялося.

    Тому наразі правильніше говорити про новий регіональний оборонний пакт, а не про повноцінний аналог НАТО.

    Туреччина опинилася в особливій позиції

    Участь Анкари робить домовленість ще цікавішою.

    Туреччина залишається членом НАТО і юридично вже має колективні гарантії безпеки за статтею 5 Вашингтонського договору.

    Одночасно Анкара створює додатковий оборонний механізм із двома державами, які до НАТО не входять.

    Турецька сторона саме тому окремо підкреслює, що нова угода не замінює і не скасовує чинних міжнародних зобов’язань.

    Фактично Туреччина отримує можливість бути містком між євроатлантичною системою безпеки та новою мережею регіональних союзів.

    Чому Саудівська Аравія шукає нових партнерів

    Окремий підтекст угоди — дедалі більші сумніви країн Перської затоки щодо того, чи може їхня безпека й надалі майже повністю спиратися на США.

    Протягом десятиліть основою оборони Саудівської Аравії були американські системи озброєння, військові бази та стратегічне партнерство з Вашингтоном.

    Але затяжні кризи в регіоні та нові удари змушують Ер-Ріяд диверсифікувати свої гарантії.

    Reuters прямо вказує на прагнення трьох держав зміцнити власну регіональну безпекову конструкцію в умовах напружених відносин і перевантаженості традиційної американської системи союзів.

    Це не означає розриву із США. Усі три держави мають важливі відносини з Вашингтоном, а Туреччина взагалі є членом НАТО.

    Але новий пакт показує: регіональні столиці більше не хочуть залежати лише від одного зовнішнього гаранта.

    Пакистан отримує нову роль далеко за межами Південної Азії

    Для Ісламабада угода відкриває можливість значно посилити геополітичний вплив.

    Традиційно пакистанська безпекова політика була зосереджена насамперед на Індії та Афганістані.

    Тепер країна дедалі активніше вбудовується у систему безпеки Близького Сходу.

    Водночас це створює чутливе питання для Індії, яка має стратегічні відносини і з Саудівською Аравією, і з ОАЕ.

    Саме положення «напад на одного — напад на всіх» неминуче викликає питання, як воно застосовуватиметься у випадку можливої нової індійсько-пакистанської військової кризи.

    Офіційні пояснення поки не дають відповіді на це питання. Турецька сторона лише наголошує, що пакт спрямований на оборону та не створений проти конкретної держави.

    Угода відкрита для інших держав

    Ще одна принципова деталь — новий формат не обмежується трьома засновниками.

    За словами турецького посадовця, до угоди можуть приєднатися інші країни регіону.

    Якщо це станеться, нинішній трикутник Анкара–Ер-Ріяд–Ісламабад може перетворитися на значно ширший безпековий блок.

    Саме тому найбільше значення матимуть наступні місяці: чи залишиться Мекканська угода політичним сигналом, чи отримає постійні військові механізми, спільні навчання, обмін розвідданими, координацію ППО та реальне оборонне планування.

    Голова саудівського Gulf Research Center Абдулазіз Сагер, якого цитує Reuters, звернув увагу саме на це: символізм зустрічі трьох великих мусульманських держав уже є значним, але справжній геополітичний ефект залежатиме від того, чи буде формат інституціоналізований і наповнений конкретною співпрацею.

    Поки ж факт залишається безпрецедентним: країна з ядерною зброєю, друга за чисельністю армія НАТО та найбільша держава Перської затоки формально домовилися вважати напад на будь-яку з них нападом на всіх. На тлі найбільшої за десятиліття нестабільності на Близькому Сході це може стати початком значно глибшого переформатування регіональної системи безпеки.

  • США готують масштабне скорочення участі в НАТО

    США готують масштабне скорочення участі в НАТО

    Сполучені Штати готують масштабний перегляд своєї участі в Північноатлантичному альянсі та можуть суттєво скоротити військовий внесок у НАТО, переклавши значну частину оборонних зобов’язань у Європі на європейських союзників. Про це повідомляє німецьке видання Spiegel, посилаючись на джерела серед дипломатів і представників Альянсу, які були ознайомлені із закритими консультаціями.

    За інформацією видання, наприкінці минулого тижня представник міністра оборони США Піт Гегсет провів закритий брифінг у штаб-квартирі НАТО, під час якого союзникам офіційно представили нову концепцію участі Вашингтона в обороні Європи. Йдеться про перегляд так званої “моделі сил НАТО”, яка була сформована після повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році та передбачала значне американське військове присутність у Європі.

    Згідно з озвученими планами, Сполучені Штати можуть скоротити свою участь одразу в кількох ключових компонентах військової присутності Альянсу. Зокрема, йдеться про зменшення кількості винищувачів, стратегічних бомбардувальників, військово-морських кораблів, підводних човнів, безпілотних систем і літаків-заправників, які США надають у межах колективної оборони НАТО. За даними Spiegel, внесок США у винищувальну авіацію Альянсу може бути скорочений приблизно на третину, що створює суттєві прогалини у повітряній обороні Європи.

    Крім того, американська сторона, як стверджується, розглядає можливість повної відмови від надання НАТО підводних човнів у межах цієї моделі, а також істотного скорочення участі в забезпеченні авіаносними групами та ударними безпілотними системами. Особливу стурбованість у європейських столицях викликає можливе зменшення присутності стратегічних бомбардувальників США, які відіграють ключову роль у ядерному стримуванні та демонстрації сили в межах Альянсу.

    У Брюсселі такі сигнали стали несподіваними, оскільки європейські союзники розраховували радше на поступову адаптацію ролі США в НАТО, а не на різке скорочення військової участі. За даними джерел, деякі дипломати сприйняли озвучені плани як серйозний сигнал про зміну стратегічного підходу Вашингтона до безпеки Європи.

    Окремою проблемою для Європи є те, що низка критичних спроможностей США наразі не має швидкої заміни серед європейських країн. Зокрема, більшість держав ЄС не володіють стратегічними бомбардувальниками, здатними нести ядерну зброю, а також не мають повноцінних авіаносних ударних груп, які могли б компенсувати американську присутність у разі кризових сценаріїв. Це створює потенційні “вузькі місця” в системі колективної оборони, які неможливо швидко закрити навіть за умови різкого збільшення оборонних бюджетів.

    Попри скорочення конвенційної участі, Вашингтон, за даними Spiegel, наголошує, що не планує відмовлятися від ролі гаранта ядерного стримування в Європі. Водночас США очікують, що європейські союзники значно активніше братимуть на себе відповідальність за наземну, повітряну та морську оборону континенту.

    У Вашингтоні такі зміни пояснюють трансформацією глобальної безпекової ситуації та необхідністю перерозподілу військових ресурсів у бік інших регіонів світу. Американська сторона також наголошує, що європейські країни за останні роки суттєво збільшили оборонні витрати і тепер повинні перейти від фінансового внеску до реального нарощування власних військових можливостей.

    У межах нової концепції, яку в НАТО вже неофіційно називають “НАТО 3.0”, передбачається, що європейські союзники мають у максимально короткі терміни взяти на себе майже всю конвенційну оборону континенту. У самому Альянсі ці зміни дедалі частіше описують як можливий “поворотний момент”, який може змінити баланс ролей між США та Європою в системі колективної безпеки.

    Очікується, що до початку червня європейські країни мають підготувати узгоджені пропозиції щодо того, як саме вони компенсуватимуть скорочення американської участі. Після цього Вашингтон планує представити оновлену модель розподілу оборонних зобов’язань на саміті НАТО, який має відбутися в липні в Анкарі.

    На тлі цих процесів у Європі вже посилилися дискусії щодо необхідності створення більш автономної оборонної системи та зменшення залежності від США. Європейські політики та військові експерти попереджають, що у разі реалізації американського плану Альянс може увійти в один із найбільш трансформаційних періодів за всю свою історію, оскільки фактична структура безпеки континенту буде змінена вперше з часів холодної війни.

  • Не НАТО і не ЄС: у Єврокомісії назвали новий союз, який може стати ключовим для безпеки України

    Не НАТО і не ЄС: у Єврокомісії назвали новий союз, який може стати ключовим для безпеки України

    Європейський комісар з питань оборони та космосу Андрюс Кубілюс заявив, що найближчими роками найефективнішим форматом безпекової інтеграції для України може стати не членство в НАТО чи Європейському Союзі, а створення нового оборонного альянсу — Європейського оборонного союзу.

    За його словами, класичні механізми інтеграції, які сьогодні існують, не здатні забезпечити Україні швидкий результат. Зокрема, членство в НАТО наразі залишається недосяжним через політичні обмеження, а вступ до ЄС — це тривалий і складний процес, який не передбачає негайного включення до спільної оборонної системи.

    Саме тому, на думку єврокомісара, необхідно шукати нові інструменти, які дозволять інтегрувати оборонні можливості України вже у найближчій перспективі. Таким інструментом він назвав Європейський оборонний союз — формат, який може об’єднати військові потенціали країн ЄС, а також України, Великої Британії та Норвегії.

    Ідея полягає у створенні єдиного оборонного простору, де країни зможуть координувати свої військові ресурси, обмінюватися технологіями та планувати спільні дії без обмежень, характерних для існуючих структур. Такий підхід, за словами Кубілюса, дозволить значно швидше підвищити рівень безпеки України.

    Він підкреслив, що подібний союз може стати основою для надання Україні реальних гарантій безпеки після завершення війни. Крім того, це може відіграти важливу роль у процесі відновлення країни, оскільки стабільна безпекова архітектура є ключовою умовою для інвестицій та економічного розвитку.

    Окремо наголошується, що інтеграція до такого союзу може відбуватися паралельно з економічним зближенням із Європейським Союзом. Зокрема, йдеться про можливість одночасного приєднання до спільного ринку та участі в оборонному об’єднанні, що формуватиме нову модель європейської політики щодо України.

    Ініціатива створення Європейського оборонного союзу також відображає ширшу тенденцію в Європі — прагнення до більшої стратегічної автономії. На тлі глобальних викликів і зміни ролі США у світовій безпеці країни ЄС дедалі активніше обговорюють необхідність створення власних механізмів оборони, які не залежатимуть повністю від НАТО.

    У цьому контексті вже ведеться робота над новими форматами співпраці та колективної безпеки. Європейські країни розглядають можливість спрощення процедур ухвалення рішень у сфері оборони, а також підвищення оперативності реагування на загрози.

    Паралельно з цим триває і розвиток співпраці України з НАТО. Попри відсутність членства, взаємодія між сторонами значно посилилася. Україна бере участь у міжнародних заходах Альянсу, а її досвід ведення сучасної війни викликає значний інтерес серед партнерів.

    Зокрема, представники НАТО вже неодноразово відзначали високий рівень адаптивності українських військових технологій, включно з бойовими роботами та безпілотними системами. Це робить Україну не лише отримувачем допомоги, а й важливим учасником обміну досвідом у сфері оборони.

    Водночас у Європейському Союзі активізувалася робота над створенням власної системи колективної безпеки. Планується проведення масштабних навчань, які мають перевірити здатність європейських країн діяти автономно у разі загроз без прямої участі США.

    Заява єврокомісара відображає новий підхід до безпеки України — від класичних моделей інтеграції до більш гнучких і швидких форматів співпраці. Європейський оборонний союз може стати компромісним рішенням, яке дозволить забезпечити Україні необхідний рівень захисту ще до завершення формальних процесів вступу до міжнародних організацій.

    У підсумку йдеться про формування нової архітектури безпеки в Європі, де Україна може зайняти ключове місце не в майбутньому, а вже найближчими роками.

  • ЄС проведе навчання на випадок нападу на одну з країн союзу

    ЄС проведе навчання на випадок нападу на одну з країн союзу

    Європейський Союз готується провести серію навчань для перевірки механізму взаємної допомоги у разі збройної агресії проти однієї з держав-членів. Про це повідомляє Bloomberg із посиланням на високопоставленого представника ЄС. На тлі зростаючої напруженості у відносинах із НАТО ці кроки розглядаються як спроба Європи посилити власну безпекову автономію.

    За інформацією джерела, навчання моделюватимуть процес ухвалення рішень у ситуації, коли одна з країн ЄС звертається до партнерів із проханням про військову допомогу у відповідь на напад. Перший етап відбудеться на рівні послів держав-членів у Брюсселі, після чого сценарії продовжать опрацьовувати міністри оборони країн ЄС під час зустрічі в травні на Кіпрі.

    Окрім цього, питання колективної оборони стане однією з ключових тем неформального саміту лідерів ЄС, який також пройде на Кіпрі найближчим часом. Таким чином, європейські інституції прагнуть перевести теоретичні положення договорів у практичну площину та перевірити їхню дієздатність у реальних умовах.

    Юридичною основою для таких дій є стаття 42.7 Договору про Європейський Союз, яка передбачає, що у разі збройної агресії проти однієї з держав-членів інші країни зобов’язані надати допомогу «всіма наявними засобами». Це формулювання вважається навіть жорсткішим, ніж положення статті 5 НАТО, яка залишає країнам-членам більше простору для визначення характеру відповіді.

    Втім, попри формальну силу цієї норми, Європейський Союз не має власної повноцінної військової інфраструктури, подібної до структур НАТО. Саме тому механізм взаємної допомоги ЄС до цього часу застосовувався лише один раз — після Теракти в Парижі 2015 року, коли Франція звернулася до партнерів за підтримкою.

    На початку 2026 року президентка Європейська комісія Урсула фон дер Ляєн закликала держави-члени активніше розвивати цей інструмент та зробити його реальним елементом оборонної політики ЄС, а не лише декларативною нормою.

    Особливу зацікавленість у посиленні механізму демонструє Кіпр, який не входить до НАТО через тривалий конфлікт із Туреччина. Безпекові ризики для острова зросли після інциденту на початку травня, коли іранський безпілотник атакував британську військову базу на його території. Цей випадок посилив дискусії про необхідність власних механізмів захисту в межах ЄС.

    Загалом активізація оборонних ініціатив у Європі відбувається на тлі політичних сигналів із США. Президент Дональд Трамп неодноразово заявляв про можливість виходу Сполучених Штатів із НАТО, що викликало занепокоєння серед європейських союзників. Цю тему також піднімав державний секретар Марко Рубіо, який зазначив, що після завершення конфлікту навколо Ірану Вашингтон може переглянути свою участь в Альянсі.

    У цьому контексті європейські чиновники дедалі частіше обговорюють ідею створення так званого «європейського НАТО» — системи безпеки, яка могла б діяти незалежно від США. Хоча такі ініціативи перебувають на ранній стадії, нинішні навчання розглядаються як практичний крок у цьому напрямку.

    Експерти зазначають, що тестування механізму колективної оборони є важливим сигналом як для союзників, так і для потенційних противників. Водночас вони підкреслюють, що без суттєвого посилення військових можливостей і координації між країнами-членами ЄС цей механізм залишатиметься обмеженим у своїй ефективності.

    Таким чином, майбутні навчання мають не лише перевірити готовність ЄС до спільної оборони, а й визначити слабкі місця у системі безпеки, які потребують подальшого зміцнення в умовах нових геополітичних викликів.