Позначка: Kpler

  • Путін продовжує заробляти на Європі: імпорт російського газу зріс на 9,5%

    Путін продовжує заробляти на Європі: імпорт російського газу зріс на 9,5%

    Європейський Союз продовжує закуповувати російський зріджений природний газ, попри масштабні санкції проти Москви та обіцянки остаточно позбутися енергетичної залежності від Кремля. За перші дев’ять місяців 2026 року до європейських портів надійшло рекордні 12,18 мільйона тонн газу з російського арктичного проєкту «Ямал СПГ». Це на 9,5% більше, ніж за аналогічний період минулого року. Орієнтовна вартість поставок становила 7,88 мільярда євро. На тлі нової енергетичної кризи, високих цін і наближення зими європейські держави опинилися перед складним вибором: виконувати плани відмови від російських ресурсів або зберігати постачання, які продовжують приносити Москві значні доходи.

    Про це повідомило британське видання The Times, проаналізувавши нові дані щодо європейського енергетичного імпорту.

    Основою матеріалу стало дослідження німецької екологічної та правозахисної організації Urgewald, яка використала інформацію аналітичної компанії Kpler.

    Дослідники встановили, що від січня до вересня Європейський Союз прийняв 167 танкерних партій російського СПГ із проєкту «Ямал».

    Таким чином, у середньому до європейських портів прибувала одна партія російського газу приблизно кожні півтори доби.

    Особливо показовим є те, що загальносвітові поставки газу з цього проєкту за відповідний період навіть скоротилися на 1,3%, але його експорт до Європи зріс.

    Майже 8 мільярдів євро за дев’ять місяців

    За підрахунками Urgewald, загальна оціночна вартість російського СПГ, доставленого до ЄС протягом дев’яти місяців, становила 7,88 мільярда євро.

    У першому кварталі на закупівлі припало приблизно 2,88 мільярда євро, у другому — 3,08 мільярда, а в третьому — ще 1,92 мільярда.

    Водночас обсяги поставок у липні–вересні скоротилися на 13,6% порівняно з аналогічним кварталом 2025 року.

    Отже, загальне зростання за дев’ять місяців не означає, що імпорт збільшувався безперервно.

    Попри літнє уповільнення, Європа вже закупила більше російського арктичного СПГ, ніж за відповідний період минулого року.

    За даними дослідників, до ЄС надійшло близько 85% усіх зафіксованих поставок проєкту «Ямал СПГ».

    Це свідчить, що саме європейський ринок залишається одним із найважливіших для цього російського газового проєкту.

    Водночас 7,88 мільярда євро не можна вважати сумою, яка повністю надійшла до бюджету РФ.

    Дослідники оцінювали вартість поставок на основі європейських ринкових цін на газ. Фактичні контрактні платежі, транспортні витрати, податки, знижки та прибутки компаній можуть відрізнятися.

    Проте навіть з урахуванням цього поставки забезпечують російському газовому сектору значний фінансовий потік.

    Франція стала одним із головних пунктів приймання російського газу

    Основними європейськими напрямками поставок російського СПГ залишаються країни, які мають великі морські термінали для приймання зрідженого газу.

    Серед них — Франція, Бельгія, Іспанія та Нідерланди.

    За даними Urgewald, особливо помітною стала роль французьких портів.

    У вересні 2026 року саме Франція прийняла майже три чверті всього газу з проєкту «Ямал СПГ», доставленого до Європейського Союзу протягом цього місяця.

    Водночас у вересні аналітики не зафіксували поставок із «Ямалу» до іспанських портів і бельгійського термінала Зебрюгге.

    Ці показники демонструють, наскільки нерівномірно розподіляються поставки між європейськими країнами.

    Однак важливо враховувати, що країна приймання газу не завжди є його кінцевим споживачем.

    Після регазифікації паливо може транспортуватися газотранспортною системою до інших держав або використовуватися в межах міжнародних торговельних операцій.

    Тому статистика поставок до французьких портів не означає, що весь цей газ був спожитий безпосередньо у Франції.

    Чому Європа досі не відмовилася від російського газу

    Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Європейський Союз проголосив курс на скорочення енергетичної залежності від Москви.

    У 2022 році російський газ забезпечував приблизно 45% газового імпорту ЄС.

    Відтоді частка Росії суттєво скоротилася.

    За даними Європейського агентства зі співробітництва енергетичних регуляторів, у травні 2026 року російський газ становив близько 12% імпорту Європейського Союзу.

    Однак повністю відмовитися від нього виявилося складніше, ніж очікувалося.

    Однією з причин залишаються довгострокові контракти, укладені ще до запровадження нових обмежень.

    Частина європейських компаній має чинні юридичні зобов’язання щодо закупівлі визначених обсягів газу.

    Крім того, енергетична інфраструктура деяких країн історично орієнтована на російські поставки.

    Особливо це стосується держав Центральної Європи, які отримують газ трубопроводами.

    Ще одним чинником є ситуація на світовому ринку.

    Через перебої з постачанням енергоресурсів із Близького Сходу та посилення конкуренції за СПГ європейські країни стикаються з високими цінами.

    За даними Reuters, у жовтні заповненість європейських газосховищ залишалася нижчою за звичні показники.

    Аналітики прогнозували, що до листопада їхня заповненість може становити лише 75–78%.

    У такій ситуації швидка відмова від будь-якого великого постачальника створює додаткові ризики для цін і стабільності енергопостачання.

    Саме ці аргументи використовують прихильники поступового, а не негайного припинення закупівель російського газу.

    Угорщина та Словаччина продовжують отримувати газ трубопроводами

    Окрім зрідженого природного газу, Росія продовжує постачати енергоносії до Європи трубопровідними маршрутами.

    Серед основних покупців залишаються Угорщина та Словаччина.

    Також російський газ надходить до Греції.

    Відмінність полягає в тому, що країни з морськими терміналами можуть закуповувати СПГ у різних постачальників, тоді як окремі держави без виходу до моря сильніше залежать від наявних трубопроводів.

    Це створює нерівномірні умови для відмови від російських енергоносіїв.

    Раніше «Ненька інфо» аналізувала газові поставки через Угорщину та Словаччину, а також питання походження газу, який імпортується з європейського ринку.

    Важливий нюанс полягає в тому, що закупівля газу в європейського постачальника не завжди дозволяє однозначно встановити фізичне походження кожного обсягу палива.

    У спільній газотранспортній системі ресурси різних виробників можуть змішуватися.

    Тому питання залежності від Росії потребує аналізу не лише маршрутів, а й контрактів, постачальників та джерел походження енергоносіїв.

    Коли ЄС остаточно заборонить російський газ

    На початку 2026 року Європейський Союз затвердив нові правила поетапної відмови від російського газу.

    Відповідний регламент ЄС № 2026/261 набув чинності в лютому.

    Документ передбачає поступове припинення поставок залежно від типу контракту.

    Зокрема, обмеження для чинних короткострокових контрактів на російський СПГ почали застосовуватися з 25 квітня 2026 року.

    Для короткострокових контрактів на трубопровідний газ відповідний термін настав 17 червня.

    Заборона постачання російського СПГ за чинними довгостроковими контрактами має запрацювати з 1 січня 2027 року.

    Щодо довгострокових трубопровідних поставок остаточну заборону заплановано на 30 вересня 2027 року.

    У певних обставинах, пов’язаних із забезпеченням газових сховищ, цей термін може бути перенесений до 1 листопада 2027 року.

    Ці положення закріплені в офіційному регламенті Європейського Союзу.

    Водночас у документі передбачені окремі тимчасові винятки та механізми реагування на надзвичайні ситуації з постачанням газу.

    Тому сам факт зростання поставок у 2026 році ще не доводить порушення європейського законодавства.

    Частина закупівель здійснюється в межах перехідного періоду за контрактами, які підпадають під законні винятки.

    Чому санкції поки не зупинили газовий бізнес Росії

    Німецька організація Urgewald вважає, що чинні європейські обмеження поки не завдали достатнього удару по експорту російського СПГ.

    За підрахунками аналітиків, навіть після набуття чинності забороною короткострокових контрактів обсяги поставок із «Ямалу» залишалися значними.

    У вересні до ЄС було доставлено приблизно 792 тисячі тонн такого газу.

    Орієнтовна вартість цієї партії поставок становила 818 мільйонів євро.

    На думку представників Urgewald, особливу роль у збереженні російського експорту відіграє спеціалізований флот танкерів льодового класу Arc7.

    Саме ці судна забезпечують транспортування зрідженого газу з арктичного родовища через складні льодові умови.

    Європейські порти розташовані відносно близько до російського проєкту, тому дозволяють танкерам швидко розвантажуватися й повертатися по нові партії.

    Це підвищує ефективність експортної логістики.

    Представники Urgewald закликають Євросоюз не чекати до 2027 року, а вже зараз посилювати обмеження щодо суден і сервісів, які забезпечують російську газову торгівлю.

    Водночас будь-які додаткові санкції можуть мати наслідки для міжнародних постачань та вартості палива, тому їхня ефективність залежатиме від конкретної конструкції обмежень.

    Трамп звинуватив Європу в подвійних стандартах

    Нові дані про закупівлі російського газу з’явилися на тлі гострої суперечки між США та європейськими країнами.

    Президент Дональд Трамп нещодавно домовився з російським керівництвом щодо постачання дизельного пального.

    Його адміністрація обґрунтувала це необхідністю стримати зростання цін на енергоносії.

    Рішення викликало критику з боку американських сенаторів та української влади, оскільки могло послабити економічний тиск на Росію.

    У відповідь Вашингтон звернув увагу на продовження європейських закупівель російського газу.

    Американська сторона фактично поставила питання, чому Євросоюз критикує дизельну угоду з Москвою, але водночас сам продовжує купувати російські енергоносії.

    Раніше «Ненька інфо» повідомляла про домовленість Дональда Трампа з Володимиром Путіним щодо поставок дизельного пального та її вплив на санкційну політику США.

    Крім того, видання розглядало пояснення Трампа, який назвав стабілізацію світового ринку головною причиною дизельної угоди.

    Однак ситуації США та Євросоюзу мають важливу юридичну відмінність.

    Європейські поставки частково здійснюються за договорами, що були укладені до запровадження нових заборон, тоді як американська дизельна домовленість стала окремим політичним рішенням адміністрації Трампа.

    Тому дискусія про подвійні стандарти не скасовує необхідності аналізувати правові підстави кожної операції.

    Москва називає більші суми, ніж Єврокомісія

    Суперечка щодо російських енергоносіїв супроводжується різними оцінками загального обсягу закупівель Європейського Союзу від початку повномасштабної війни.

    Віцепрем’єр Росії Олександр Новак заявив, що з 2022 року європейські країни витратили на російські енергоносії близько 302 мільярдів євро.

    Натомість Європейська комісія наводить оцінку приблизно 197 мільярдів євро.

    Різниця між цими показниками перевищує 100 мільярдів євро.

    Поки що немає достатніх підстав вважати обидві цифри безпосередньо порівнюваними.

    Розбіжності можуть залежати від періоду розрахунку, переліку енергоресурсів, способів оцінювання контрактів та інших методологічних особливостей.

    Тому твердження російської сторони про 302 мільярди євро потребує окремої перевірки.

    Чи зможе Європа повністю відмовитися від російського газу

    Попри збільшення закупівель у 2026 році, довгострокова тенденція залишається очевидною: Європейський Союз істотно скоротив залежність від російського газу порівняно з довоєнним періодом.

    Водночас останні дані показують, що цей процес не є рівномірним і незворотним.

    Енергетична криза, високі ціни, довгострокові контракти та складна логістика можуть сповільнювати відмову від російських поставок.

    Важливим випробуванням стане початок 2027 року, коли мають набути чинності обмеження для довгострокових контрактів на російський СПГ.

    Саме тоді стане зрозуміліше, чи можуть європейські компанії замінити значну частину російського газу альтернативними поставками.

    Наразі головна суперечність залишається незмінною: Європа декларує намір припинити енергетичну залежність від Москви, але російський газ продовжує надходити до її портів і приносити експортерам мільярдні доходи.

    У 2026 році Євросоюз закупив рекордні за дев’ять місяців обсяги СПГ із проєкту «Ямал», а остаточний результат політики енергетичної незалежності залежатиме від практичного виконання запланованого ембарго.

    Для України це питання має не лише економічне, а й безпекове значення, адже збереження великих експортних доходів Росії посилює її фінансові можливості під час тривалої війни.

  • Росія вперше почала завозити бензин з Індії: українські удари вдарили по паливному ринку РФ

    Росія вперше почала завозити бензин з Індії: українські удари вдарили по паливному ринку РФ

    Росія почала імпортувати бензин з Індії на тлі дефіциту пального, який виник через проблеми з роботою російських нафтопереробних заводів після серії українських ударів. Про це повідомляє Bloomberg.

    За інформацією видання, перша партія індійського бензину прибула до Росії 5 серпня. Постачальником стала індійська компанія Nayara Energy, одним із акціонерів якої є російська «Роснефть». Сам факт появи індійського бензину на російському ринку свідчить про те, що внутрішніх ресурсів для стабільного забезпечення попиту може не вистачати.

    Паливо доставляють до Росії складним маршрутом. За даними Bloomberg, продукцію транспортували пов’язаними з Росією танкерами, використовуючи перевалку біля узбережжя Єгипту. Така схема дозволяє організовувати постачання через проміжні порти та судна, не доставляючи вантаж безпосередньо з Індії до російських портів.

    Один із зафіксованих Bloomberg маршрутів передбачав завантаження значної партії бензину на індійському нафтопереробному заводі у Вадінарі. За даними видання, 18 червня російський танкер завантажив там близько 42 тисяч тонн бензину.

    Після цього вантаж доставили до єгипетського порту Дамієтта. Там бензин перевантажили на інше судно, після чого паливо вирушило до Росії.

    Аналітична компанія Kpler також зафіксувала кілька подібних поставок. Це може свідчити про те, що імпорт індійського бензину до Росії не обмежився однією партією, а схема постачання продовжує працювати.

    Для російського паливного ринку це важливий сигнал. Росія традиційно є великим виробником нафтопродуктів і має значні потужності з переробки сирої нафти. Тому необхідність закуповувати бензин за кордоном свідчить про серйозний дисбаланс між виробництвом та внутрішнім попитом.

    За оцінкою EA Analytics, у липні російські нафтопереробні заводи переробляли близько 3,6 млн барелів сирої нафти на добу. Це приблизно на третину менше за сезонну норму.

    Ситуацію додатково погіршили українські удари по російській нафтовій інфраструктурі. За даними Bloomberg, минулого тижня під атаками опинилися п’ять російських нафтопереробних підприємств, а цього тижня — щонайменше два.

    Через пошкодження НПЗ російські підприємства змушені скорочувати обсяги переробки, що безпосередньо впливає на виробництво бензину та дизельного пального. Водночас потреба внутрішнього ринку в паливі залишається високою.

    На тлі дефіциту Москва вже запровадила обмеження на експорт бензину та дизельного пального. Російська влада намагається таким чином залишити більшу частину виробленого пального всередині країни та не допустити подальшого скорочення внутрішньої пропозиції.

    Однак заборона експорту не вирішує проблему з виробництвом. Якщо нафтопереробні заводи не можуть працювати на повну потужність через пошкодження, внутрішній ринок все одно стикається з нестачею готових нафтопродуктів. Саме в такій ситуації Росія була змушена звернутися до імпорту.

    При цьому Індія є особливо важливим напрямом для російських закупівель. Країна має масштабний нафтопереробний сектор, а Nayara Energy пов’язана з російською «Роснефтью». Це створює додаткові можливості для організації поставок російського пального через індійську інфраструктуру.

    Про проблеми Росії з бензином стало відомо ще раніше. У липні повідомлялося, що великі російські енергетичні компанії зверталися до індійських нафтопереробників із проханням збільшити постачання бензину. Причиною називали наслідки українських атак по російських НПЗ.

    Таким чином, нинішні поставки можуть бути продовженням переговорів, які російські компанії вели з індійськими партнерами ще кілька тижнів тому.

    Українські далекобійні удари стали одним із факторів, що суттєво вплинули на російську нафтову галузь. За оцінками, вони вивели з ладу близько 43% потужностей російських НПЗ. Це не означає повної зупинки всієї галузі, однак пошкодження значної частини переробних потужностей створює проблеми з виробництвом бензину, дизеля та інших нафтопродуктів.

    Для Кремля ситуація створює одразу кілька проблем. З одного боку, влада повинна забезпечувати пальним цивільний транспорт, промисловість та аграрний сектор. З іншого — Росії необхідно підтримувати величезні потреби військової машини у паливі. Додаткове навантаження створює сезонний попит, який улітку традиційно зростає.

    Імпорт бензину з Індії також демонструє, наскільки складними стають логістичні ланцюги російського паливного ринку. Використання кількох танкерів і перевалки в третій країні збільшує тривалість та складність доставки. Водночас наявність кількох зафіксованих Kpler поставок свідчить, що Росія готова використовувати такі маршрути для компенсації дефіциту.

    Якщо атаки на російські НПЗ продовжаться, потреба Москви в імпорті готових нафтопродуктів може зростати. У такому разі Росія, яка є одним із найбільших виробників та експортерів нафти у світі, може дедалі частіше змушена буде закуповувати за кордоном паливо для власного внутрішнього ринку.

    Водночас масштаби подальшого імпорту та його вплив на російські ціни на бензин залежатимуть від тривалості простою НПЗ, можливості відновлення пошкоджених підприємств і здатності російської влади компенсувати дефіцит за рахунок внутрішніх резервів та поставок із сусідніх держав.

  • Хусити фактично паралізували Баб-ель-Мандеб: судноплавство через ключову протоку обвалилося у 20 разів

    Хусити фактично паралізували Баб-ель-Мандеб: судноплавство через ключову протоку обвалилося у 20 разів

    Судноплавство через дві ключові морські артерії Близького Сходу різко скоротилося на тлі нового загострення навколо Ірану та його союзників. Найдраматичніша ситуація склалася у Баб-ель-Мандебській протоці, де 5 серпня за добу пройшло лише одне торговельне судно, тоді як днем раніше їх було двадцять.

    Паралельно різко впав рух і через Ормузьку протоку — головний морський вихід із Перської затоки. За даними аналітичної компанії Kpler, які наводить Reuters, у середу там зафіксували всього два торговельні судна проти восьми днем раніше. До нинішнього конфлікту через Ормуз щодня проходило приблизно 130–140 суден.

    Таке падіння відбулося після заяв єменських хуситів, яких підтримує Іран, про ракетні удари по двох саудівських нафтових танкерах. Один із них, за твердженням угруповання, атакували біля саудівського Янбу на Червоному морі, інший — в Аденській затоці. Саудівська Аравія станом на 6 серпня не підтвердила жодного з цих ударів.

    Через Баб-ель-Мандеб за добу пройшов лише один корабель

    Найбільш показовою стала ситуація у Баб-ель-Мандебській протоці.

    5 серпня через неї пройшло лише одне торговельне судно — суховантаж під прапором Багамських островів. За день до цього було зафіксовано 20 проходів.

    Таким чином, за одну добу інтенсивність комерційного руху впала приблизно у 20 разів.

    Баб-ель-Мандеб має критичне значення для світової торгівлі, адже з’єднує Червоне море з Аденською затокою та далі з Індійським океаном. Через нього проходить маршрут до Суецького каналу, яким користуються судна між Азією, Близьким Сходом та Європою.

    Якщо цей шлях стає небезпечним, судноплавні компанії змушені відправляти кораблі в обхід Африки через мис Доброї Надії. Такий маршрут довший, дорожчий і збільшує витрати на паливо, страхування та екіпажі.

    Хусити раніше оголосили «морську блокаду» Саудівської Аравії

    Нинішнє скорочення руху відбулося не раптово.

    Ще у липні єменські хусити заявили про запровадження морської блокади Саудівської Аравії у Червоному морі. Вони звинуватили Ер-Ріяд у блокаді Ємену — Саудівська Аравія ці твердження відкидає.

    Хусити також попереджали міжнародні судноплавні компанії, щоб ті не заходили до саудівських портів і не здійснювали там навантаження чи розвантаження. За даними Reuters, відповідні попередження надсилалися безпосередньо компаніям.

    Фактично це створило ситуацію, коли навіть без фізичного перекриття протоки сама загроза атак почала змушувати судновласників змінювати маршрути.

    Для морської торгівлі такого ефекту іноді достатньо: компанії оцінюють не тільки ймовірність прямого удару, а й можливу втрату судна, життя екіпажу та різке зростання страхових премій.

    Ормузька протока теж майже спорожніла

    Паралельно критично низьким залишається судноплавство через Ормузьку протоку.

    5 серпня Kpler зафіксував лише два торговельні судна: одне панамське вантажне судно з вугіллям заходило до протоки, а інше, під прапором Маршаллових островів, виходило з неї.

    Днем раніше було вісім проходів. Тобто лише за добу трафік скоротився ще приблизно вчетверо.

    Контраст із довоєнними показниками ще разючіший. За даними Reuters, до нинішньої близькосхідної кризи через Ормузьку протоку щодня проходило приблизно 130–140 суден.

    Це одна з найважливіших транспортних артерій світу для нафтового ринку. Через протоку проходить експорт енергоносіїв із Саудівської Аравії, Іраку, Кувейту, Катару, ОАЕ та інших виробників Перської затоки.

    Тому будь-яке значне порушення руху через Ормуз швидко перетворюється з регіональної військової проблеми на глобальну економічну.

    Чому одночасна проблема з двома протоками особливо небезпечна

    Головна загроза нинішньої ситуації полягає в тому, що проблеми виникли одночасно на двох стратегічних напрямках.

    У разі перебоїв в Ормузькій протоці частина саудівської нафти може транспортуватися трубопроводом East-West Pipeline до порту Янбу на Червоному морі. Звідти танкери можуть іти на світові ринки, частково оминаючи Ормуз.

    Але тепер саме Янбу та маршрути через Червоне море опинилися під загрозою хуситських атак.

    У березні Lloyd’s List уже відзначав різке зростання кількості танкерів, які прямували до Янбу через проблеми в Ормузі. Саме цей порт почав виконувати роль одного з головних альтернативних каналів експорту саудівської нафти.

    Якщо одночасно небезпечними стають і Ормуз, і Баб-ель-Мандеб, можливості для швидкого перенаправлення потоків значно скорочуються.

    Атаки на танкери можуть підняти ціни навіть без повної блокади

    Для того щоб вплинути на світові ціни на нафту, хуситам необов’язково фізично перекривати протоку.

    Reuters раніше зазначав, що навіть загроза ефективної блокади Баб-ель-Мандеба здатна підштовхнути нафтові котирування вгору. Основний механізм — збільшення транспортних і страхових витрат та відмова частини компаній від небезпечних маршрутів.

    Судновласники можуть бути змушені:

    • переорієнтовувати судна навколо Африки;
    • сплачувати підвищені страхові премії;
    • збільшувати запаси палива;
    • закладати додаткові дні на доставку;
    • відмовлятися від заходу до портів, пов’язаних із підвищеним ризиком.

    Усі ці витрати зрештою можуть впливати на ціни енергоносіїв, вантажних перевезень і товарів у різних країнах.

    Для Саудівської Аравії ситуація особливо складна

    Нинішня ескалація ставить Ер-Ріяд у непросте становище.

    З одного боку, Ормузька протока залишається одним із головних маршрутів для експорту нафти з Перської затоки. З іншого — альтернативний західний напрямок через Янбу та Червоне море тепер опинився під тиском хуситів.

    Саме тому заявлений напад біля Янбу має особливе стратегічне значення, навіть якщо Саудівська Аравія поки його не підтвердила.

    Якщо судноплавні компанії почнуть вважати і цей маршрут небезпечним, одна з основних альтернатив Ормузу може втратити частину своєї привабливості.

    Поки що це не означає повної фізичної блокади

    Водночас нинішню ситуацію важливо описувати точно.

    Хусити заявили про блокаду Саудівської Аравії та атаки на її танкери, але Баб-ель-Мандебська протока не була фізично перекрита. Через неї все ще можуть проходити судна.

    Те, що 5 серпня пройшло лише одне торговельне судно, радше свідчить про де-факто параліч комерційного трафіку через різке зростання ризиків, ніж про формально закритий морський шлях.

    Так само Саудівська Аравія не підтвердила заявлених хуситами атак на два танкери.

    Це важливе уточнення, оскільки хусити регулярно заявляють про результати власних операцій, які не завжди незалежно підтверджуються.

    Світова торгівля отримала ще один небезпечний сигнал

    Однак самі дані про рух суден уже демонструють реальний ефект ескалації.

    Один корабель через Баб-ель-Мандеб замість двадцяти за день і лише два через Ормуз — це не просто військова статистика. Це показник того, наскільки швидко геополітичний конфлікт може змінювати поведінку міжнародного бізнесу.

    Судноплавні компанії не чекають офіційного оголошення закриття протоки. Якщо ризик удару стає надто високим, вони просто перестають туди заходити.

    Саме це, схоже, зараз і відбувається.

    Якщо тенденція збережеться протягом наступних днів, наслідки можуть поширитися далеко за межі Близького Сходу — від нафтових котирувань і вартості морських перевезень до цін на паливо, промислову сировину та товари в Європі й Азії.

    Поки ж головним показником залишається надзвичайно різке падіння трафіку: після заявлених атак хуситів через Баб-ель-Мандеб за цілу добу пройшов фактично один торговельний корабель, а рух через Ормузьку протоку скоротився до рівня, який у десятки разів нижчий за звичайний довоєнний.

  • Світові резерви тануть: війна США та Ірану спричинила найбільший нафтовий дефіцит за десятиліття

    Світові резерви тануть: війна США та Ірану спричинила найбільший нафтовий дефіцит за десятиліття

    Світовий нафтовий ринок переживає наслідки однієї з найбільших енергетичних криз сучасності. За оцінками аналітичної компанії Kpler, через майже чотиримісячне припинення постачань із Близького Сходу світ недоотримав близько 1,15 мільярда барелів нафти. Навіть попри відновлення судноплавства через Ормузьку протоку після укладення домовленостей між Сполученими Штатами та Іраном, експерти попереджають: наслідки кризи можуть відчуватися ще багато місяців, а ризик нового стрибка цін на енергоносії залишається високим. Про це повідомляє CNN.

    Ормузька протока вважається одним із найважливіших транспортних коридорів світової енергетики. Через неї традиційно проходить значна частина експорту нафти та зрідженого природного газу з країн Перської затоки. Після початку масштабного конфлікту між США та Іраном судноплавство в регіоні фактично було паралізоване, що призвело до різкого скорочення світових поставок енергоносіїв. За даними Міжнародного енергетичного агентства, у піковий період конфлікту було заблоковано понад 14 мільйонів барелів нафти на добу, що становило близько 14% світового попиту.

    Наслідки цієї ситуації виявилися значно серйознішими, ніж очікували багато аналітиків на початку конфлікту. Загальні втрати ринку перевищили 1,15 мільярда барелів нафти, а стратегічні резерви багатьох країн опинилися на мінімальних рівнях за останні десятиліття. Зокрема, стратегічні запаси держав-членів Міжнародного енергетичного агентства впали до найнижчого рівня з 1990 року. У США стратегічний нафтовий резерв скоротився до найнижчої позначки за останні 43 роки, а комерційні запаси наблизилися до так званого рівня операційного стресу.

    Президент США Дональд Трамп під час саміту G7 заявив, що за наявних темпів споживання наявних запасів могло б вистачити приблизно на чотири тижні. Хоча ця оцінка викликала дискусії серед експертів, вона продемонструвала масштаби проблеми, з якою зіткнулася світова економіка.

    Після підписання меморандуму між Вашингтоном і Тегераном та відкриття Ормузької протоки ринок відреагував стрімким падінням цін. Якщо в розпал конфлікту вартість нафти марки Brent перевищувала 126 доларів за барель, то після повідомлень про відновлення судноплавства ціни опустилися нижче позначки 80 доларів. Проте фахівці застерігають, що це може бути передчасний оптимізм.

    За словами керівниці глобальної сировинної стратегії RBC Capital Markets Геліми Крофт, ринок фактично випередив реальний розвиток подій. Вона наголосила, що відкриття протоки не означає автоматичного повернення до довоєнної ситуації. Для повного відновлення поставок необхідно провести розмінування морських шляхів, повернути танкерний флот до регіону, відновити видобуток нафти та перезапустити логістичні ланцюги. Цей процес може тривати місяцями.

    Додатковою проблемою стали пошкодження нафтопереробних і газових об’єктів. За оцінками галузевих експертів, під час конфлікту було виведено з ладу понад 3,5 мільйона барелів на добу нафтопереробних потужностей. Частина підприємств зазнала прямих пошкоджень, а деякі були зупинені з міркувань безпеки. Відновлення окремих об’єктів може тривати роками та потребуватиме десятків мільярдів доларів інвестицій.

    Попри поступове повернення поставок, міжнародні експерти попереджають про тривалий «ефект похмілля» для нафтового ринку. За оцінками інвестиційної компанії Ninety One, глобальні запаси сирої нафти скоротилися більш ніж на один мільярд барелів, і на їх відновлення можуть знадобитися роки. Це означає, що будь-які нові геополітичні потрясіння або перебої з поставками можуть знову спричинити різке зростання цін.

    Водночас Міжнародне енергетичне агентство прогнозує, що вже у 2027 році світовий ринок може перейти до значного профіциту. За його оцінками, після повного відновлення експорту з Близького Сходу пропозиція нафти може перевищити попит більш ніж на 5 мільйонів барелів на добу. Це дозволить поступово поповнити виснажені резерви та створити нові стратегічні запаси. Однак до цього моменту ринок ще має пройти складний етап відновлення.

    Частина аналітиків налаштована менш песимістично. Вони зазначають, що хоча запаси й скоротилися, вони все ще перебувають поблизу рівнів минулого року, а ринок поступово адаптується до нових умов. Проте навіть ці експерти визнають, що повне повернення до стабільності потребуватиме часу та залежатиме від того, наскільки успішно виконуватимуться домовленості між США та Іраном.

    Таким чином, відкриття Ормузької протоки стало лише першим кроком до подолання найбільшої нафтової кризи останніх років. Світовий ринок уже втратив понад мільярд барелів нафти, стратегічні резерви скоротилися до багаторічних мінімумів, а відновлення повноцінних поставок може розтягнутися на тривалий період. Саме тому багато експертів вважають, що енергетичні наслідки війни на Близькому Сході світ відчуватиме ще не один рік.

  • Іран захлинається нафтою: танкери перетворилися на плавучі сховища через блокаду США

    Іран захлинається нафтою: танкери перетворилися на плавучі сховища через блокаду США

    Іран опинився перед серйозною нафтовою кризою через різке ускладнення експорту нафти після посилення тиску з боку США. Тегеран уже змушений використовувати десятки старих танкерів як плавучі сховища для мільйонів барелів сировини, яку неможливо оперативно продати на світовому ринку. Ситуація стає дедалі напруженішою на тлі фактичної морської блокади, посилення санкцій та загострення геополітичного протистояння між Вашингтоном і Тегераном.

    Про це повідомляє Financial Times із посиланням на дані аналітичної організації United Against Nuclear Iran (UANI), яка відстежує іранський нафтовий експорт та рух танкерів у регіоні Перської затоки.

    За інформацією аналітиків, у водах навколо Ірану наразі перебувають щонайменше 39 танкерів, завантажених нафтою та нафтохімічною продукцією. До початку нової хвилі американського тиску 13 квітня таких суден було приблизно 29. Таким чином лише за кілька тижнів кількість плавучих нафтових сховищ зросла майже на третину.

    Найбільше скупчення суден спостерігається поблизу острова Харг — ключового нафтового термінала Ірану в Перській затоці. Саме через цей вузол традиційно проходила основна частина іранського експорту нафти до Китаю та інших азійських країн.

    Окрім цього, журналісти FT разом із аналітиками UANI зафіксували ще близько 13 потенційних нафтових танкерів біля порту Чабахар в Оманській затоці. Це свідчить про те, що Іран намагається використовувати альтернативні маршрути та логістичні точки, однак і вони вже перевантажені.

    У United States Central Command заявили, що після початку блокади американські сили змусили повернутися до іранських портів 72 судна, а ще чотири танкери були виведені з ладу. Вашингтон офіційно пояснює такі дії необхідністю посилення санкційного режиму та тиску на іранську владу через ядерну програму й регіональну політику Тегерана.

    Аналітична компанія Kpler оцінює, що зараз на танкерах у регіоні Близького Сходу накопичено близько 42 мільйонів барелів іранської нафти. Це приблизно на 65% більше, ніж до загострення ситуації навесні 2026 року.

    Одночасно Іран активно заповнює і наземні резервуари. За даними компанії Kayrros, додатково у сховищах накопичено ще приблизно 10 мільйонів барелів нафти. Таким чином країна намагається підтримувати безперервний видобуток та уникнути консервації свердловин, оскільки зупинка нафтовидобутку може призвести до серйозних технологічних проблем та величезних фінансових втрат.

    Втім, експерти зазначають, що така модель не може працювати довго. Якщо експорт залишатиметься заблокованим, Ірану доведеться або різко скорочувати видобуток, або шукати нові тіньові схеми продажу нафти через посередників та “тіньовий флот”.

    Особливе занепокоєння викликала ситуація біля острова Харг у період із 6 до 14 травня. За даними FT, у цей час там не було зафіксовано завантаження жодного танкера. Це безпрецедентна ситуація для головного нафтового термінала країни.

    Додаткової тривоги додав інцидент із великою нафтовою плямою неподалік термінала, яку зафіксували супутники. Поки офіційної інформації про причини появи плями немає, однак експерти припускають як технічні проблеми через перевантаження інфраструктури, так і можливі інциденти, пов’язані з блокадою.

    Основним покупцем іранської нафти залишається Китай. Однак навіть Пекін дедалі обережніше працює з іранськими постачальниками через ризик вторинних американських санкцій. Частина поставок досі здійснюється через складні схеми перевантаження у відкритому морі та використання танкерів із вимкненими транспондерами.

    На цьому тлі риторика Вашингтона стає дедалі жорсткішою. Президент США Donald Trump заявив, що “час для Ірану спливає”, а у разі відсутності нової угоди Тегеран може отримати “набагато сильніший удар”.

    Аналітики зазначають, що нинішня ситуація є однією з найскладніших для іранського нафтового сектору за останні роки. Попри адаптацію до санкцій після 2018 року, нинішній тиск США вже починає створювати реальні логістичні та фінансові проблеми.

    Водночас це впливає і на глобальний нафтовий ринок. Іран залишається одним із найбільших експортерів нафти у світі, а будь-які перебої з його поставками можуть провокувати стрибки цін, особливо на тлі нестабільності на Близькому Сході та ризиків навколо Ормузької протоки.

    Експерти також попереджають: якщо конфронтація між США та Іраном продовжить загострюватися, Тегеран може вдатися до асиметричних кроків у регіоні, зокрема через союзні угруповання або спроби тиску на міжнародне судноплавство у Перській затоці.