Позначка: Київська школа економіки

  • Свириденко після уряду очолила KSE Business School: чому призначення вже викликало скандал

    Свириденко після уряду очолила KSE Business School: чому призначення вже викликало скандал

    Колишня прем’єр-міністерка України Юлія Свириденко отримала нову посаду — вона стала президенткою KSE Business School. Про це, як повідомляють Українські Новини, оголосив президент Київської школи економіки Тимофій Милованов у Facebook. Саме він публічно підтвердив призначення і дав зрозуміти, що розглядає прихід Свириденко як важливий кадровий крок для розвитку бізнес-освіти в межах KSE. За даними видання, до цього Свириденко очолювала уряд з липня 2025-го до липня 2026 року, а ще раніше працювала в економічному блоці Кабміну.

    Це призначення одразу отримало не лише позитивні, а й критичні оцінки. Сам Милованов, судячи з переказу його допису, заздалегідь відреагував на можливі закиди щодо конфлікту інтересів, розміру виплат Свириденко та відсутності в неї академічного досвіду. Окремо він пояснив і підхід до кадрового рішення: за словами Милованова, формальної процедури підбору кандидатів на топпосади в KSE Business School немає, оскільки школа є приватною структурою. У коментарі, який цитують Українські Новини, він фактично зводить логіку призначення до того, що колишній прем’єр — це людина зі зв’язками, досвідом ухвалення рішень і управлінським капіталом, якого школа не хоче втрачати.

    Однак головна причина резонансу — не саме призначення, а попередня співпраця Свириденко з KSE. За інформацією Українських Новин, до переходу на нову посаду вона вже викладала в KSE як запрошена лекторка й мала статус почесної професорки практики. Видання також вказує, що за 2025 рік Свириденко отримала від KSE понад 3,24 млн грн гонорарів, що перевищувало її прем’єрську зарплату. В іншій публікації те саме агентство наводить точнішу суму — 3 243 529 грн. Саме цей фінансовий аспект і став основою для публічної критики та політичних нападок на адресу KSE ще навесні цього року.

    Важливо, що формулювання про «відмивання коштів для хабарів» походить не з вироку суду і не з офіційно доведеної правоохоронної позиції, а з публічних підозр народного депутата Володимира Ар’єва, про які писали Українські Новини. За даними агентства, у квітні Ар’єв заявив, що запідозрив можливе відмивання коштів через KSE на користь тодішньої прем’єрки після того, як школа відмовилася надати інформацію про кількість її викладацьких годин. Депутат стверджував, що саме відсутність цієї інформації викликає у нього сумніви щодо реального обсягу викладацької роботи, а також повідомив про звернення до ДБР. Тобто на цей момент ідеться саме про політичні звинувачення та публічні підозри, а не про встановлений судом факт.

    На цьому тлі показовою є й публічна самоідентифікація самої KSE. На офіційній сторінці підтримки школа прямо зазначає, що не є комерційною організацією і не фінансується урядом, а натомість покладається на підтримку людей та організацій. Це важливий нюанс, адже частина критики навколо призначення Свириденко фактично зводиться до питання меж між приватною освітньою інституцією, її публічним впливом та близькістю до державної влади. KSE, зі свого боку, підкреслює власну автономність і донорську модель існування.

    Тому історія з новою посадою Свириденко виходить далеко за рамки звичайної кадрової новини. По суті, вона поєднує одразу кілька чутливих для українського суспільства тем: «обертальні двері» між владою і впливовими інституціями, великі виплати топчиновникам від приватних освітніх структур, відсутність прозорих конкурсних процедур і репутаційні ризики для самої KSE. Формально Милованов не приховує, що рішення є управлінським вибором приватної структури. Але політично й суспільно воно все одно виглядає неоднозначно — саме через уже наявний бекграунд із гонорарами, запитами щодо реального викладання та попередніми публічними закидами з боку опонентів. Це — аналітичний висновок, який випливає з публічних заяв сторін та описаних ними фактів.

    Для самої Свириденко нова посада може означати спробу швидко перейти з великої політики в сектор освіти та управлінського консалтингу, де її досвід в уряді стає головним активом. Для KSE — це, безперечно, сильне ім’я, яке може додати публічної ваги бізнес-школі. Але водночас це і новий виток дискусії про те, де закінчується експертність і починаються привілеї доступу, статусу та зв’язків. Саме тому тема, ймовірно, ще не раз повернеться у публічний простір — особливо якщо школа не дасть більш розгорнутого пояснення, чим саме займатиметься Свириденко на новій посаді та як оцінюватиметься ефективність її роботи.

    Отже, призначення Юлії Свириденко президенткою KSE Business School уже стало однією з найгучніших кадрових новин дня. З одного боку, йдеться про логічне для приватної інституції рішення залучити людину з найвищого рівня державного управління. З іншого — про крок, який автоматично актуалізує старі запитання щодо прозорості, винагород і можливого конфлікту інтересів. І хоча юридично це поки що історія про призначення та політичну критику, репутаційно для KSE і самої Свириденко вона може мати довший шлейф, ніж звичайна кадрова ротація.

  • ЄС перевіряє поставки до Росії: ірландський завод опинився в центрі гучного скандалу

    ЄС перевіряє поставки до Росії: ірландський завод опинився в центрі гучного скандалу

    В Ірландії стрімко набирає обертів політичний та економічний скандал, який може мати далекосяжні наслідки не лише для самої країни, а й для всієї санкційної політики Європейського Союзу щодо Росії. У центрі уваги опинився найбільший у Європі виробник глинозему – завод Aughinish Alumina, який належить російській алюмінієвій корпорації «Русал». За даними Financial Times, продукція підприємства продовжує постачатися до Росії, де може використовуватися для виробництва алюмінію, необхідного для військової техніки, ракет, безпілотників та інших елементів російського військово-промислового комплексу.

    Публікація британського видання викликала широкий резонанс серед політиків, експертів із санкційної політики та українських дипломатів. На тлі війни Росії проти України дедалі більше європейських політиків ставлять питання про те, як стратегічна сировина з території Європейського Союзу продовжує потрапляти до країни-агресора, незважаючи на численні пакети санкцій та заяви про необхідність максимального обмеження можливостей Кремля фінансувати війну.

    Завод Aughinish, розташований у графстві Лімерик на південному заході Ірландії, є найбільшим виробником глинозему в Європі та одним із найбільших подібних підприємств у світі. Глинозем є ключовою сировиною для виробництва алюмінію, який використовується практично в усіх галузях сучасної промисловості – від будівництва й автомобілебудування до авіації та військового виробництва.

    Сам завод формально не перебуває під санкціями Європейського Союзу. Водночас його власником є російська компанія «Русал», яку заснував олігарх Олег Дерипаска. Сам Дерипаска перебуває під санкціями ЄС, Великої Британії та США через зв’язки з Кремлем і підтримку російських економічних інтересів. Хоча у 2019 році США вивели «Русал» з-під санкцій після зміни структури власності та зменшення формального впливу Дерипаски, компанія продовжує залишатися одним із найбільших промислових активів Росії та важливим елементом її економіки.

    Особливе занепокоєння викликали митні документи Російської Федерації за 2025 рік, які проаналізували журналісти Financial Times. З них випливає, що найбільшим отримувачем глинозему, виробленого в Ірландії, є алюмінієвий комбінат «Русала» у Красноярську. Саме цей регіон українські аналітики відносять до переліку стратегічно важливих центрів російського військово-промислового комплексу.

    Експерти Київської школи економіки наголошують, що Красноярськ відіграє важливу роль у забезпеченні російської оборонної промисловості. Підприємства регіону залучені до виробництва продукції для військових програм, а алюміній є одним із найважливіших матеріалів для сучасної зброї.

    За даними журналістських розслідувань, вироблений у Красноярську алюміній надалі постачається через торговельні компанії до підприємств, які працюють на потреби російської армії. Зокрема, згадується торговий дім ASK, який, за інформацією Irish Times, співпрацює з російським військово-промисловим комплексом.

    Фахівці пояснюють, що значення алюмінію для сучасної війни важко переоцінити. Цей метал використовується у виробництві танків, бронетехніки, літаків, вертольотів, крилатих ракет, артилерійських систем та різноманітних безпілотних літальних апаратів. Особливо важливими є високочисті алюмінієві сплави, які використовуються у високотехнологічному озброєнні.

    Експерт із санкційної політики Київської школи економіки Павло Шкуренко зазначив, що алюміній став одним із критично важливих компонентів для російської військової промисловості. За його словами, новітні модифікації безпілотників, включаючи реактивні версії ударних дронів типу «Герань», потребують саме високоякісних алюмінієвих сплавів, без яких виробництво таких систем значно ускладнюється.

    На цьому тлі особливу увагу привертають масштаби експорту з Ірландії до Росії. Згідно з даними Посольства України в Дубліні, обсяг експорту глинозему зріс із 196 мільйонів євро у 2021 році до 315 мільйонів євро у 2025 році. Таким чином, попри повномасштабну війну, санкційний режим та міжнародну ізоляцію Росії, торгівля стратегічною сировиною фактично не припинилася, а вартість поставок навіть зросла.

    Після появи цієї інформації в Ірландії розпочалася гостра політична дискусія. Представники правлячих партій і депутати Європарламенту почали вимагати від уряду негайного розслідування ситуації та оцінки можливих ризиків для національної репутації країни.

    Євродепутатка Реджина Догерті заявила, що навіть найменша ймовірність того, що вироблена в Ірландії продукція може бути використана для виготовлення зброї, яка застосовується проти України, вимагає негайних дій з боку влади. На її думку, уряд не може дозволити, щоб країна опосередковано ставала частиною ланцюга постачання для російської військової машини.

    До критики приєдналися й представники інших політичних сил. Співголова Європейської партії зелених Кіаран Каффе заявив, що стає дедалі очевиднішим зв’язок між поставками матеріалів із Європи та виробництвом російського озброєння. Він закликав Європейську комісію розглянути можливість запровадження нових санкцій проти всіх товарів подвійного призначення та стратегічної сировини, яка може використовуватися у військовій сфері.

    На тлі суспільного резонансу уряд Ірландії був змушений відреагувати. Міністр оборони країни Міхеал Мартін визнав важливість заводу Aughinish для місцевої економіки та зайнятості населення, однак наголосив, що Ірландія не зацікавлена в тому, щоб будь-яка продукція, вироблена на її території, використовувалася для створення зброї або боєприпасів, які потім застосовуються у війні проти України.

    Українська дипломатія також активно відреагувала на ситуацію. Посольство України в Дубліні виступило із заявою про серйозне занепокоєння через продовження експорту глинозему до Росії. Українські дипломати наголосили, що кожен подібний канал поставок потенційно допомагає російському військово-промисловому комплексу підтримувати виробництво зброї, яка використовується для атак на українські міста.

    У посольстві нагадали, що лише за останній тиждень Росія застосувала проти України понад 2900 ударних безпілотників, майже 1560 керованих авіаційних бомб та понад 150 ракет різних типів. На думку дипломатів, будь-які поставки стратегічних матеріалів до РФ мають оцінюватися з урахуванням того, що вони можуть бути використані для продовження війни.

    Скандал набуває особливої ваги ще й тому, що вже з 1 липня Ірландія головуватиме в Раді Європейського Союзу. Критики уряду зазначають, що країні буде складно одночасно виступати за підтримку України та збереження санкційного тиску на Росію, якщо на її території продовжує працювати підприємство, продукція якого може опинятися у виробничих ланцюгах російського ВПК.

    Наразі уряд Ірландії проводить перевірку обставин експорту, однак конкретних термінів завершення розслідування не називає. Тим часом дискусія навколо Aughinish та «Русала» може стати одним із найгучніших санкційних скандалів у Європі за останні місяці та вкотре поставити питання про ефективність контролю за експортом стратегічної сировини до Росії в умовах триваючої війни проти України.

  • Голова «Укрпошти» заробив 11,7 млн і сплатив мільйони податків в США

    Голова «Укрпошти» заробив 11,7 млн і сплатив мільйони податків в США

    Керівник АТ «Укрпошта» Ігор Смілянський офіційно задекларував дохід за 2024 рік у розмірі 11 723 286 грн. Про це він сам повідомив на своїй сторінці у Facebook, зазначивши також, скільки сплатив податків: понад 2,3 млн грн в Україні та орієнтовно 2,1 млн грн — у США. Виходить, голова державної компанії є податковим резидентом іноземної держави, з якою має зобов’язання як платник податків.

    Утім, щоб вийти зі статусу податкового резидента США, недостатньо просто припинити платити податки — потрібно здати американський паспорт. Та цього, схоже, не відбулося. І тут виникає логічне запитання: скільки державних управлінців насправді досі мають подвійне громадянство, офіційно чи неофіційно?

    Окрім податкової двозначності, «Укрпошта» опинилась у центрі іншого скандалу — навколо так званої благодійної ініціативи, яка фактично працювала як механізм непрозорого збору коштів. Як виявилося, у 2023 році компанія разом із Мінінфраструктури та благодійним фондом «Київська школа економіки» реалізувала схему автоматичного стягнення благодійних внесків із клієнтів поштового оператора.

    На перший погляд — добра справа. Але далі все туманніше: фонд зібрав понад 50 мільйонів гривень, а прозора звітність щодо витрат — відсутня. Додаткову недовіру викликає інформація про зникнення бронепластин, які нібито були придбані на зібрані кошти. Ці факти вже стали предметом скарги до правоохоронних та контролюючих органів.

    Постає питання: чи може людина, яка платить податки іноземній державі, очолювати стратегічне державне підприємство в умовах війни? І чи мають «благодійні» механізми державних компаній діяти без належного контролю та звітності?

    На тлі тотального недофінансування армії, медичної системи та освіти, коли волонтери працюють на межі ресурсів, розподіл і витрата десятків мільйонів гривень під прикриттям благодійності без чітких пояснень — це вже не просто етична проблема. Це — питання відповідальності.

    Суспільство має право знати, хто керує державними компаніями, звідки вони отримують прибутки та куди сплачують податки. І в умовах повномасштабної війни — це не дрібниці, а частина великої розмови про довіру до влади.

  • Міністерка економіки Свириденко отримала 3,1 млн грн за лекції в КШЕ за 6 місяців

    Міністерка економіки Свириденко отримала 3,1 млн грн за лекції в КШЕ за 6 місяців

    У 2024 році перша віцепрем’єрка – міністерка економіки Юлія Свириденко – задекларувала понад 3,1 мільйона гривень доходу за викладацьку діяльність у Київській школі економіки (КШЕ). Це майже втричі більше, ніж її річна зарплата у Кабміні, і в кілька разів перевищує доходи ректорів державних вишів.

    Як з’ясувала Українська правда, такі виплати були здійснені через три контракти: за напрямами “економіка”, “менеджмент” і “публічне адміністрування”. За словами самої Свириденко, вона читає лекції, проводить консультації для студентів і бере участь у підготовці нових програм. Усе це – поза робочим часом.

    Водночас у медійному середовищі заговорили про можливий конфлікт інтересів. Свириденко не лише викладає в КШЕ, а й курує Мінекономіки, яке є бенефіціаром великих міжнародних проєктів, де виконавцем виступає ГО “Інститут КШЕ”. Йдеться, зокрема, про проєкт технічної допомоги на майже мільйон євро, а також про інший грант на 150 мільйонів доларів, у якому КШЕ є виконавцем, а Мінекономіки – одним із бенефіціарів.

    Президент КШЕ Тимофій Милованов стверджує, що не має формального впливу на український підрозділ Школи, оскільки керує американською організацією. Він визнає: не очікував, що викладачці Свириденко нарахували аж такі гонорари, однак запевняє, що все було в межах внутрішніх політик. У документі KSE Policy on Faculty Remuneration йдеться, що чинні урядовці можуть отримувати до 240 тисяч гривень на місяць – а Свириденко мала три контракти.

    У самій КШЕ пояснили: таких умов дотримуються і для інших професорів-практиків з високим рівнем національного або міжнародного визнання. Разом із тим, сам Милованов не приховує, що співпраця з урядом нерідко відбувається в складних умовах: держава не завжди платить вчасно, а подекуди взагалі не компенсує витрати.

    Виплати Свириденко виглядають формально легальними. Але з огляду на її ключову роль у відборі партнерів для державних проєктів постає логічне запитання: чи не є такі гонорари непрямим заохоченням – або ж способом легалізації доходів?

    Наразі ані НАЗК, ані правоохоронні органи не оприлюднювали інформації про перевірки щодо цієї ситуації. Проте для громадськості залишається важливим з’ясувати – чи не перетворюється академічна діяльність чиновниці на приховану форму політичної віддяки за співпрацю з конкретною організацією.

  • Милованов хоче викупити Києво-Могилянську академію, щоб повернути їй “велич і вплив”

    Милованов хоче викупити Києво-Могилянську академію, щоб повернути їй “велич і вплив”

    Президент Київської школи економіки (KSE) Тимофій Милованов виступив з ініціативою викупити Києво-Могилянську академію у Міністерства освіти, заявивши, що поточне державне управління навчальним закладом є збитковим. Про це він повідомив на своїй сторінці в Facebook.

    Милованов, який є випускником Києво-Могилянської академії, запевняє, що не погоджується з поширеним стереотипом, що “Могилянка вже не та”. За його словами, для того, щоб підвищити її “велич і вплив”, необхідно змінити підхід до її управління.

    “Для Міністерства освіти цей навчальний заклад збитковий, тоді як KSE зможе керувати ним більш ефективно, як приватна освітня фундація”, – пояснив Милованов.

    Президент KSE запевнив, що після зміни управління умови для студентів не погіршаться, а навпаки, покращаться. З метою уникнення впливу бізнесу, олігархів чи іноземних фондів, Милованов запропонував зібрати кошти на викуп Києво-Могилянської академії “народним способом”, посилаючись на досвід збору коштів для придбання супутника для ЗСУ.

    Милованов оцінив вартість академії у 10-50 млн доларів. Він оголосив, що збір коштів для викупу планується розпочати вже 13 січня.

    “Якщо ви думаєте, що я жартую, як Трамп із Гренландією, то ні! Я серйозно хочу купити Могилянку”, – наголосив він у своєму дописі.

    Наразі Міністерство освіти офіційно не коментувало цю пропозицію.