Golosnovinua.com

Позначка: металургія

  • Мита обнулили: для українського експорту відкрився величезний ринок Туреччини

    Мита обнулили: для українського експорту відкрився величезний ринок Туреччини

    З 1 жовтня 2026 року між Україною та Туреччиною офіційно запрацювала Угода про вільну торгівлю, яку сторони підписали ще у лютому 2022 року. Для українських експортерів новий режим починає діяти одразу: залежно від товару компанії зможуть постачати продукцію до Туреччини без мита, за зниженими ставками або в межах спеціальних тарифних квот. Для турецького імпорту до України пільгові тарифи стартують пізніше — з 1 січня 2027 року.

    Саме ця асиметрія є одним із найважливіших моментів для українського бізнесу: упродовж останніх трьох місяців 2026 року експортери з України вже можуть користуватися преференціями на турецькому ринку, тоді як для частини турецьких товарів імпортний режим в Україні ще не зміниться.

    Державна митна служба уточнює, що угода поширюється на товари з глав 01–97 Гармонізованої системи опису та кодування товарів, якщо вони мають українське або турецьке походження. Залежно від конкретної позиції передбачене повне скасування мит, зниження ставок або застосування тарифних квот. Для українського експорту з 1 жовтня використовуватимуться коди преференцій 429 — скасування експортного мита, та 430 — тарифна квота.

    Щоб скористатися пільгою, недостатньо просто відправити товар із території України. Підприємство має підтвердити його походження відповідно до правил угоди. Основними документами для цього є сертифікат EUR.1 або декларація про походження товару. Саме підтверджене походження дозволяє митниці застосувати нульову чи знижену ставку.

    Для українських компаній це відкриває ринок, який і без нової угоди вже був одним із найбільших напрямків торгівлі. За даними Міністерства економіки, у 2025 році Туреччина посіла друге місце серед ринків українського експорту і третє — за загальним товарообігом. Двостороння торгівля сягнула $7,9 млрд, з яких приблизно $2,7 млрд припадало на український експорт.

    Саме тому ефект угоди потенційно значно більший, ніж у випадку невеликого нового ринку: українські компанії вже мають налагоджені торговельні зв’язки з Туреччиною, а тепер частина цих поставок має стати дешевшою за рахунок зменшення тарифного навантаження.

    Найбільше можливостей відкривається для промислової продукції, металургії та частини аграрного сектору.

    Ще під час підписання угоди Мінекономіки повідомляло, що Туреччина встановлює нульову ставку мита на 10 337 товарних позицій, що тоді оцінювалося як приблизно 95% номенклатури українського експорту. Для ще 1348 позицій передбачалися тарифні квоти або знижені ставки. Водночас у липневому повідомленні 2026 року Мінекономіки формулювало це як повну лібералізацію для 84% українських товарів, а для решти чутливих позицій — квоти та перехідні механізми. Ці показники рахуються за різними підходами до товарної номенклатури, тому їх не варто механічно протиставляти один одному.

    Особливо вигідні умови передбачено для металургії. Туреччина встановлює нульове мито на 510 із 840 металургійних товарних позицій, ще для 130 передбачене часткове зниження ставок. Для 167 металургійних товарів передбачено квоти загальним обсягом щонайменше 411 тисяч тонн. Українська сторона при цьому зберігає право застосовувати експортне мито на металобрухт.

    Для металургійних підприємств це має практичне значення через конкуренцію на турецькому ринку, зокрема з російською продукцією. Нижчі тарифи можуть частково покращити цінову позицію українського металу, хоча реальний результат залежатиме також від логістики, вартості енергії, страхування та світових цін.

    Аграрний блок угоди теж передбачає нові можливості. Туреччина погодила нульові мита на частину зернових, а Україна отримує покращений доступ до турецького ринку для переробленої аграрної продукції. При цьому угода не означає повного скасування всіх аграрних обмежень: для чутливих товарів можуть застосовуватися квоти або спеціальні ставки.

    Для України це особливо важливо, оскільки Туреччина є не лише великим споживчим ринком, а й ключовою ланкою чорноморської логістики. «Ненька інфо» раніше писала, що український агроекспорт у 2026 році може принести державі $23–24 млрд валютної виручки, попри постійні удари РФ по портовій та транспортній інфраструктурі.

    Україна заробить до $24 млрд на агроекспорті у 2026 році

    Окремий і потенційно дуже важливий елемент угоди — правила походження товарів. Мінекономіки наголошує, що новий режим запроваджує оновлені пан-євро-середземноморські правила. Це означає, що українські виробники зможуть використовувати турецькі матеріали та комплектуючі і за виконання необхідних умов зберігати преференційне походження кінцевого товару для подальшого експорту до країн ЄС.

    Простіше кажучи, виробник в Україні може закупити певну сировину чи компоненти у Туреччині, переробити їх в Україні та, якщо правила походження дотримані, отримати можливість експортувати готовий товар на європейський ринок із відповідними тарифними перевагами.

    Для підприємств, які працюють у виробничих ланцюгах між Україною, Туреччиною та ЄС, це може бути не менш важливим, ніж пряме скасування мит.

    Втім, угода не означає, що Україна повністю відкриває внутрішній ринок без захисних механізмів.

    Українська сторона зберегла мита на вживані автомобілі та секонд-хенд, а для окремих категорій транспортних засобів та легкої промисловості встановлено перехідні періоди тривалістю три та п’ять років. Це має дати українським виробникам час адаптуватися до посилення конкуренції з турецькою продукцією.

    Саме турецька легка промисловість, текстиль, одяг, побутові товари та окремі промислові категорії традиційно вважаються потенційно сильними конкурентами для українського виробника. Тому частину тарифів вирішили знижувати поступово, а не одномоментно.

    Угоду Україна та Туреччина підписали 3 лютого 2022 року в Києві після багаторічних переговорів. Верховна Рада ратифікувала документ лише 14 липня 2026 року законом №4932-IX. За закон у цілому проголосували 236 народних депутатів. Документ передбачав набрання чинності після завершення необхідних процедур обома сторонами. Фактично від підписання до запуску угоди минуло понад чотири з половиною роки.

    Попередні економічні розрахунки Міністерство економіки України ще на етапі підготовки угоди передбачали, що в довгостроковій перспективі вона може щороку додавати близько 2,2% до ВВП України та 2,6% до доходів домогосподарств. Це саме модельний прогноз, зроблений на основі очікуваного ефекту лібералізації торгівлі, а не гарантований фактичний приріст економіки.

    Реальний результат залежатиме від війни, стану промисловості, логістики через Чорне море, курсу валют, попиту в Туреччині та здатності українського бізнесу скористатися новими правилами.

    При цьому чорноморська логістика залишається ключовим фактором. «Ненька інфо» повідомляла, що Анкара паралельно намагається просувати механізми безпеки торговельного судноплавства у Чорному морі, зокрема пропонувала Україні та Росії проєкт так званого морського перемир’я для цивільних суден. Остаточної домовленості щодо такого режиму наразі немає.

    Туреччина запропонувала «морське перемир’я»: Києву й Москві передали проєкт угоди

    Ще один показник масштабів торгівлі — митна статистика. За даними, які раніше наводила «Ненька інфо», лише за січень–липень 2026 року Україна експортувала до Туреччини товарів приблизно на $2 млрд, поступаючись за цим показником лише Польщі.

    Митні порушення в Україні різко зросли: за сім місяців виявили майже 6800 випадків на 2,7 млрд грн

    Для експортерів головна зміна з 1 жовтня максимально практична: перед укладенням контракту потрібно перевірити код товару, конкретну ставку за угодою, наявність квоти та правила походження, а потім правильно оформити підтверджувальні документи. Сам факт української реєстрації компанії автоматично пільги не дає.

    Отже, з 1 жовтня ЗВТ із Туреччиною перестала бути документом «на майбутнє» і перетворилася на реальний торговельний режим. Для українського експорту преференції вже працюють, а для турецького імпорту в Україну повноцінний новий тарифний режим стартує з 1 січня 2027 року. Найбільший потенціал отримують металургія, агросектор, промислові виробники та компанії, які можуть поєднати українське виробництво з турецькими компонентами й подальшим виходом на європейський ринок.

  • Українська металургія на межі колапсу: заводи зупиняються, збитки сягають $100 млн

    Українська металургія на межі колапсу: заводи зупиняються, збитки сягають $100 млн

    Українська металургія переживає один із найважчих періодів від початку повномасштабної війни. Після серії російських ударів найбільші підприємства країни були змушені зупиняти виробництво, а сама галузь одночасно стикається з дорогими перевезеннями, проблемами морської логістики та новими торговельними обмеженнями ЄС.

    За оцінкою президента «Укрметалургпрому» Олександра Каленкова, лише останні атаки могли коштувати виробникам сталі майже $100 млн. Із серпня металургійні підприємства щонайменше дев’ять разів ставали цілями балістичних ударів. Під вогнем опинялося критичне обладнання — доменні печі, енергетичні системи та внутрішня логістика.

    Через пошкодження виробництво були змушені призупиняти «Метінвест», Interpipe та ArcelorMittal Кривий Ріг. 22 вересня після балістичного удару також зупинилося виробництво на одному з промислових об’єктів Interpipe у Дніпрі.

    На цьому тлі представники галузі пропонують створити спеціальний Фонд відновлення металургії, подібний до Фонду підтримки енергетики України. Через нього міжнародні партнери могли б фінансувати закупівлю критичного обладнання в Європі, аварійні ремонти та відновлення пошкоджених потужностей.

    Ще одна проблема — логістика. Через обмежену роботу чорноморських маршрутів частину вантажів доводиться перевозити залізницею або через порти Польщі та Румунії. Для окремих вантажів, зокрема коксівного вугілля, такі перевезення стали дорожчими приблизно на 50–60%.

    Окремим викликом залишається європейський ринок. Українські виробники стикаються з новими сталевими квотами та механізмом CBAM, який збільшує витрати на постачання вуглецевоємної продукції до ЄС. Представники галузі закликають Брюссель переглянути умови для України з огляду на війну та постійне руйнування виробничої інфраструктури.

    «Ненька інфо» вже писала про стрімке погіршення ситуації в галузі. Після серії атак у серпні виробництво сталі в Україні впало до рівнів, близьких до найважчих місяців 2022 року. Лише на «Запоріжсталі» випуск сталі за місяць скоротився більш ніж у чотири рази.

    Українська сталь провалилася до рівнів 2022 року: за місяць виробництво обвалилося на 57%

    Також видання повідомляло, що після удару 11 серпня «Запоріжсталь» повністю зупинила виробництво, а вже 27 серпня підприємство зазнало повторної атаки п’ятьма ракетами.

    Росія добиває «Запоріжсталь»: п’ять ракет влучили в те саме місце

    Ще кілька днів тому «Ненька інфо» окремо писала, що криза вже охопила «Запоріжсталь», «Каметсталь», Дніпровський металургійний завод та ArcelorMittal Кривий Ріг.

    Українська металургія на межі: заводи зупиняються, сталь обвалилася на 57% — чого вимагають від Кабміну

    У галузі попереджають, що наслідки можливого колапсу відчує не лише металургія. Україні доведеться більше імпортувати сталі для будівництва, що може підвищити вартість відновлення, посилити інфляційний тиск і скоротити валютну виручку від експорту.

    Тому зараз металурги говорять уже не стільки про розвиток, скільки про збереження заводів, персоналу та можливості відновити виробництво після стабілізації безпекової ситуації.

  • Новий удар по гаманцях Кремля: Київ вимагає від Брюсселя жорстких санкцій проти металургійних гігантів Лісіна та Потаніна

    Новий удар по гаманцях Кремля: Київ вимагає від Брюсселя жорстких санкцій проти металургійних гігантів Лісіна та Потаніна

    Офіційний Київ переходить у рішучий дипломатичний наступ на санкційному фронті, намагаючись не допустити послаблення міжнародного економічного зашморгу довкола російської воєнної машини. Після вкрай суперечливого рішення Європейського Союзу щодо виключення з чорних списків двох одіозних мільярдерів Алішера Усманова та Михайла Фрідмана, українська влада запропонувала західним партнерам асиметричну відповідь. Україна офіційно ініціювала внесення до наступного пакета персональних обмежень двох інших впливових стовпів російського олігархату – власника активів Новолипецького металургійного комбінату Володимира Лісіна та керівника гірничо-металургійного гіганта «Норнікель» Володимира Потаніна. Уповноважений президента України з питань санкційної політики Владислав Власюк підкреслив, що діяльність підприємств цих магнатів у сталеливарній та нікелевій галузях забезпечує колосальні фінансові вливання у воєнну економіку агресора. Внесення обох бізнесменів до санкційного переліку дозволить нарешті надійно перекрити прямий доступ їхніх корпорацій до надприбуткової торгівлі з європейським ринком.

    Досі обом мільярдерам дивовижним чином вдавалося уникати західних обмежень завдяки глибокій індивідуальній інтеграції їхнього бізнесу в економічний простір країн континенту. Металургійна імперія Лісіна володіє стратегічними потужностями з переробки сталі в бельгійському регіоні Валлонія, що змушувало офіційний Брюссель послідовно ветувати запровадження персональних санкцій заради збереження робочих місць на місцевих заводах. Крім того, виробничі майданчики комбінату розгорнуті у французькому Страсбурзі, італійській Вероні та данському Фредеріксверку, формуючи потужне промислове лобі всередині Європи. Аналогічним імунітетом користувався і володар кольорових металів Володимир Потанін: європейські автогіганти та високотехнологічні підприємства залишаються критично залежними від постачань російського нікелю та паладію, що тривалий час розв’язувало олігарху руки для подальшого збагачення та агресивної експансії навіть у розпал повномасштабного вторгнення.

    Нова українська ініціатива набула особливої актуальності на тлі скандальних кулуарних домовленостей, через які Рада Європейського Союзу, попри пролонгацію загальних санкцій на три роки, пішла на вимушену амністію щодо попередніх фігурантів чорного списку. Вирішальну роль у виведенні з-під обмежень зіграла позиція Парижа, який пояснив свою поступку специфічними міркуваннями національної безпеки. Як з’ясувалося згодом, за лаштунками європейської дипломатії розгорнулася складна геополітична угода з Азербайджаном: в обмін на зняття санкцій із російського мільярдера влада в Баку погодилася негайно звільнити кількох ув’язнених європейців, зокрема французького громадянина, засудженого за сфабрикованими звинуваченнями у шпигунстві.

    Такий прецедент розмивання санкційного тиску викликав неабияку тривогу в Києві, проте водночас відкрив унікальне вікно можливостей для нових юридичних кроків. Українські дипломати переконані, що компроміс щодо попередніх олігархів має бути обов’язково компенсований ще болючішими ударами по промислових магнатах агресора, чиї податки перетворюються на ракети. Брюссель постав перед принциповим іспитом: чи знайде об’єднана Європа політичну волю відмовитися від російської металургійної сировини, позбавивши поплічників диктатора мільярдних прибутків на європейській землі.

  • Українська металургія на межі: заводи зупиняються, сталь обвалилася на 57% — чого вимагають від Кабміну

    Українська металургія на межі: заводи зупиняються, сталь обвалилася на 57% — чого вимагають від Кабміну

    Українська металургія опинилася в одній із найскладніших ситуацій від початку повномасштабної війни. Російські удари по великих комбінатах, проблеми з морським експортом, дорожча електроенергія та залізничні перевезення, нові торговельні обмеження на європейському ринку й складнощі зі страхуванням воєнних ризиків одночасно тиснуть на підприємства. На цьому тлі представники галузі закликають Кабінет Міністрів перейти від окремих рішень до комплексного плану підтримки металургії.

    Масштаб проблеми вже видно у статистиці. У серпні 2026 року українські підприємства виплавили лише 277 тисяч тонн сталі. Це на 57,3% менше, ніж у серпні 2025 року, та на 39,4% менше, ніж у липні. За оцінками GMK Center, нижчими місячні показники під час повномасштабної війни були лише у квітні та грудні 2022 року. Про різке падіння виробництва раніше детально писала «Ненька інфо».

    «Українська сталь провалилася до рівнів 2022 року: за місяць виробництво обвалилося на 57%» — Ненька інфо

    За даними «Укрметалургпрому», за підсумками восьми місяців 2026 року Україна виробила близько 4,3 млн тонн сталі проти 4,912 млн тонн за аналогічний період минулого року. Виробництво чавуну скоротилося з 5,109 млн до 4,35 млн тонн, а прокату — з 4,256 млн до 3,592 млн тонн. Тобто проблеми виходять далеко за межі невдалого одного місяця й охоплюють практично весь основний виробничий ланцюг галузі.

    Російські ракети зупиняють великі заводи

    Однією з причин різкого погіршення ситуації стала серія російських ударів по великих металургійних підприємствах.

    У серпні та вересні атаки серйозно вплинули на роботу «Запоріжсталі», «Каметсталі», Дніпровського металургійного заводу та «АрселорМіттал Кривий Ріг».

    Особливо складна ситуація склалася на «Запоріжсталі». За даними, які раніше наводила «Ненька інфо», після російського удару 11 серпня підприємство не змогло повернутися до повноцінної роботи. 27 серпня по промисловому майданчику знову вдарили — цього разу п’ятьма балістичними ракетами. Були пошкоджені обладнання доменного цеху, енергетична та транспортна інфраструктура. 12 вересня підприємство зазнало ще однієї атаки.

    Наслідки практично одразу відобразилися у виробничих показниках. Якщо в липні «Запоріжсталь» виплавила 192,7 тисячі тонн сталі, то в серпні — лише 46,2 тисячі тонн. Таким чином, лише на одному великому підприємстві місячне виробництво скоротилося більш ніж учетверо.

    Не менш серйозного удару зазнала «Каметсталь» у Кам’янському. Після російського ракетного удару 5 вересня були пошкоджені агломераційне та доменне виробництво, енергетична й транспортна інфраструктура. Підприємство зупинило виробничі процеси. П’ятеро людей загинули, ще четверо були поранені.

    Критична ситуація і на найбільшому металургійному підприємстві країни — «АрселорМіттал Кривий Ріг». Компанія ArcelorMittal офіційно повідомляла про черговий ракетний удар 12 вересня. Він став уже другим ударом по підприємству приблизно за п’ять тижнів. Двоє працівників підрядної організації загинули, ще двоє співробітників підприємства були поранені. Після атаки первинне виробництво сталі зупинили на час ремонтних робіт, а інші потужності або простоювали, або працювали на мінімальному рівні.

    Морський експорт став ще одним ударом

    Проблема для металургів не завершується біля заводських воріт. Навіть якщо підприємство може виробити продукцію, її потрібно доставити покупцеві.

    Морська логістика для металургійної галузі має особливе значення через великі обсяги й відносно низьку маржу на тонну продукції. За даними GMK Center, які наводила «Ненька інфо», у першій половині 2026 року морем експортували приблизно половину української сталі, 95% чавуну та близько половини залізної руди.

    «Запасу міцності вже немає»: «Метінвест» готує скорочення через удари РФ і кризу експорту — Ненька інфо

    Через системні російські атаки на портову інфраструктуру та цивільне судноплавство робота морського коридору залишається нестабільною. 14 вересня Міністерство розвитку громад та територій повідомляло про окрему нараду в Одесі за участі військових, адміністрації морських портів, «Укрзалізниці» та портового бізнесу. На ній обговорювали безпеку судноплавства, захист портів і рішення, необхідні для збереження української логістики.

    Переорієнтація металопродукції на залізницю та автомобільні переходи через західний кордон суттєво збільшує витрати. Для продукції, яку перевозять мільйонами тонн, навіть порівняно невелике збільшення тарифу на одну тонну може істотно погіршити рентабельність експорту.

    Європейський ринок теж став складнішим

    Ще один виклик для українських виробників — зміна умов доступу сталі на ринок Європейського Союзу.

    З 1 липня 2026 року в ЄС почав діяти новий режим захисту сталевого ринку. Загальна річна квота становить 18,3 млн тонн, що на 47% менше, ніж квоти, які діяли у 2024 році. На продукцію, ввезену понад визначений обсяг квоти, встановлено адвалерне мито у розмірі 50%.

    Паралельно українські виробники мають враховувати дію європейського механізму вуглецевого коригування CBAM. Для українських металургійних підприємств, які через війну не мають достатнього доступу до капіталу для швидкої модернізації та декарбонізації, це стає додатковим фактором конкурентного тиску.

    Проблеми з CBAM виникли не сьогодні. Ще навесні «АрселорМіттал Кривий Ріг» повідомляв про скорочення частини виробництва на тлі складної економічної ситуації та нових умов доступу до європейського ринку. Про це також писала «Ненька інфо».

    Найбільший металургійний комбінат України призупиняє роботу одного з цехів — Ненька інфо

    Чого металурги хочуть від Кабміну

    У галузі вважають, що окремих рішень різних міністерств уже недостатньо. Генеральний директор «АрселорМіттал Кривий Ріг» Мауро Лонгобардо пропонує Кабміну ухвалити окрему комплексну постанову, яка б визначила завдання для різних органів влади, відповідальних та строки виконання.

    Серед запропонованих заходів — переговори з Європейською комісією щодо умов роботи CBAM і розширення доступу української металопродукції до європейського ринку. Також пропонується проводити антидемпінгові розслідування щодо імпорту металопродукції з Китаю та Туреччини, стабілізувати тарифи «Укрзалізниці» та іншу логістику.

    Ще один блок стосується енергетики. Металургія є одним із найбільших промислових споживачів електроенергії, тому її вартість безпосередньо впливає на собівартість української сталі. Представники галузі пропонують розвивати довгострокові договори на закупівлю електроенергії та забезпечити передбачувані умови для промислових споживачів.

    Серед інших пропозицій — спеціальні умови бронювання працівників критично важливих металургійних підприємств, доступ промисловості до інструментів декарбонізації та перегляд кредитних лімітів відповідного фонду, щоб підприємства могли фінансувати масштабні проєкти модернізації й відновлення після російських атак.

    Окремою проблемою залишається страхування воєнних ризиків. Великі промислові об’єкти потребують сотень мільйонів доларів інвестицій, однак залучити такі кошти важко, якщо потенційний інвестор не може застрахувати підприємство від ракетної або дронової атаки.

    Уряд уже готує додаткові механізми підтримки бізнесу, який потерпає від російських ударів. Зокрема, Кабмін повідомляв про розробку пільгової кредитної програми, за якою підприємство або група компаній зможуть отримувати до 1 млрд гривень оборотного фінансування із компенсацією частини ринкової процентної ставки.

    Однак представники металургії наполягають саме на системному документі, який одночасно охопить логістику, електроенергію, експорт, страхування, кадрові питання та доступ до фінансування.

    Причина такого поспіху зрозуміла: металургійні заводи — це не лише виробництво сталі. Від них залежать залізничні перевезення, морські порти, видобуток руди, енергетика, тисячі постачальників, валютна виручка, податкові надходження та десятки тисяч робочих місць.

    Тому серпневі 277 тисяч тонн сталі — це не просто невдала цифра в галузевій статистиці. На тлі зупинки великих підприємств, ударів по виробничих майданчиках і проблем із морським експортом вересневі результати можуть залишитися надзвичайно слабкими.

    Для української металургії головним питанням стає вже не лише конкурентоспроможність на світовому ринку, а можливість фізично зберегти виробництво та пройти період системних російських атак. Саме тому галузь очікує від Кабміну єдиного антикризового плану замість набору розрізнених рішень.

  • «Запасу міцності вже немає»: «Метінвест» готує скорочення через удари РФ і кризу експорту

    «Запасу міцності вже немає»: «Метінвест» готує скорочення через удари РФ і кризу експорту

    Гірничо-металургійна група «Метінвест», один із найбільших приватних роботодавців і експортерів України, готується до суттєвого скорочення витрат і персоналу. Компанія опинилася під одночасним тиском одразу кількох факторів: російських ракетних ударів по підприємствах, фактичного блокування морського експорту, подорожчання виробництва та нових торговельних бар’єрів з боку Європейського Союзу.

    Операційний директор групи Олександр Мироненко в інтерв’ю Forbes Ukraine заявив, що запасу міцності у компанії практично не залишилося. За його словами, собівартість виробництва за останній рік зросла приблизно на 30%, а прогнозів, які б обіцяли тривале поліпшення ситуації на світовому ринку сталі, зараз немає.

    На українському ринку ситуацію додатково погіршують російські атаки. У серпні та вересні удари зупинили одразу два великі металургійні підприємства групи — «Запоріжсталь» і «Каметсталь».

    11 серпня російський удар по промисловому майданчику в Запоріжжі забрав життя сімох працівників «Запоріжсталі». Компанія повідомляла, що балістична ракета влучила тоді, коли люди прямували до укриття після оголошення повітряної тривоги.

    Після цієї атаки комбінат виробництво не відновив. 27 серпня по підприємству знову вдарили — цього разу п’ятьма балістичними ракетами. Під удар потрапили обладнання доменного цеху, енергетична та транспортна інфраструктура.

    А вже 12 вересня «Запоріжсталь» атакували втретє за місяць. За даними «Метінвесту», чотири ракети влучили у виробничий майданчик підприємства, яке на той момент так і не відновило роботу після попередніх ударів. Четверо працівників зазнали травм.

    Не краща ситуація і на «Каметсталі» у Кам’янському.

    У ніч на 5 вересня російська балістична ракета вдарила по комбінату, внаслідок чого загинули п’ятеро людей — четверо працівників підприємства та один працівник підрядної організації. Ще четверо людей були поранені. Удар пошкодив агломераційне і доменне виробництво, енергетичну та транспортну інфраструктуру, після чого підприємство повністю зупинило виробничі процеси.

    Таким чином, станом на середину вересня два ключові металургійні активи групи фактично вибули з нормального виробничого циклу.

    Працюючими в Україні залишаються передусім Центральний та Північний гірничо-збагачувальні комбінати, але й вони, за словами Мироненка, завантажені лише приблизно наполовину.

    Для компанії це означає різке падіння обсягів виробництва за одночасного зростання постійних витрат. Зупинений завод все одно потребує охорони, ремонтів, утримання інфраструктури та виплат працівникам.

    Саме тому «Метінвест» переходить до жорсткішого сценарію економії.

    За словами Мироненка, компанія переглядає всі операційні витрати і готується до скорочення чисельності персоналу. Forbes пише саме про «суттєві скорочення», однак конкретну кількість працівників, яких вони можуть торкнутися, у відкритій частині інтерв’ю не названо. Тому говорити про конкретні тисячі звільнень без додаткового підтвердження було б некоректно.

    При цьому ще наприкінці липня «Метінвест» оголошував про підвищення зарплат працівникам на 10%. Це показує, наскільки швидко погіршилася ситуація за кілька наступних тижнів — після серії ударів по промислових майданчиках і нового загострення проблем з експортом.

    Другою великою проблемою став морський експорт.

    До нового загострення ситуації через українські морські порти проходила значна частина продукції металургійного сектору. За даними GMK Center, на які посилається Forbes, у першому півріччі 2026 року морем експортували близько половини української сталі, 95% чавуну і близько половини залізної руди.

    Зупинка або суттєве ускладнення роботи морського коридору означає необхідність переорієнтовувати вантажі на залізницю та сухопутні переходи через ЄС.

    А це значно дорожче.

    Для металургії транспортна складова критично важлива, адже йдеться про мільйони тонн продукції з відносно невисокою маржею на тонну. Коли логістичні витрати різко зростають, навіть формально прибутковий експорт може втрачати економічний сенс.

    Reuters повідомляв, що нові проблеми з портами разом із російськими ударами по промислових об’єктах стали одним із головних факторів погіршення ситуації в українській економіці. За оцінками уряду, ширші втрати від атак та перебоїв з експортом у 2026 році коштують економіці близько 1,5% ВВП.

    Ще одна проблема для «Метінвесту» — Європейський Союз.

    Після втрати значної частини традиційних ринків саме ЄС став ключовим напрямком для української металургійної продукції. Але тепер і цей ринок стає складнішим.

    Reuters у серпні повідомляв, що нові правила ЄС передбачають скорочення безмитних квот на імпорт сталі приблизно на 60%, а для поставок понад встановлені ліміти може застосовуватися тариф у 50%. Для українських виробників, які через війну вже мають вищу собівартість та складнішу логістику, такі умови створюють додатковий удар по конкурентоздатності.

    Паралельно запрацював європейський механізм CBAM — вуглецеве коригування імпорту.

    Цей механізм фактично змушує імпортерів враховувати обсяг викидів CO₂, пов’язаних із виробництвом сталі та іншої вуглецевоємної продукції.

    Для України це особливо болісна тема.

    Більшість металургійних підприємств країни досі значною мірою базуються на доменному виробництві, яке має високі викиди. Щоб перейти на «зеленіші» технології, потрібні мільярдні інвестиції.

    До війни «Метінвест» планував масштабну модернізацію, однак в умовах постійних ударів, обмеженого експорту та дорогого фінансування реалізація таких проєктів стала значно складнішою.

    Reuters оцінював потенційні втрати валютної виручки української металургії через нові європейські обмеження приблизно у $1,2 млрд.

    У «Метінвесті» неодноразово закликали ЄС врахувати особливе становище українських виробників, які працюють під час війни. Представники компанії обговорювали це питання і з депутатами Європарламенту.

    У травні підприємства «Метінвесту» відвідувала заступниця керівника Комітету з міжнародної торгівлі Європарламенту Карін Карлсбро. Серед ключових тем були CBAM, умови експорту української сталі, декарбонізація та подальша інтеграція української металургії в європейський ринок.

    Саме поєднання всіх цих факторів і створило нинішню кризу.

    З одного боку — Росія фізично руйнує виробничі активи.

    З іншого — ускладнюється експорт морем.

    З третього — основний доступний ринок у ЄС поступово посилює торговельні та екологічні вимоги.

    А на додачу світові ціни на металопродукцію не дають компанії достатньої маржі, щоб перекрити ці втрати.

    Мироненко прямо говорить, що жоден прогноз зараз не дає компанії підстав розраховувати на тривалий позитивний цикл на ринку.

    Саме тому основний план «Метінвесту» наразі виглядає не як швидке нарощування виробництва, а як збереження ліквідності та працездатних активів до моменту, коли умови зміняться.

    Компанія має оптимізувати витрати, переглядати штат, максимально завантажувати ті підприємства, які можуть працювати, та шукати канали збуту продукції.

    Одночасно «Метінвест» продовжує ремонти пошкоджених активів. У корпоративному календарі закупівель, наприклад, уже є тендери на ремонт будівель Північного ГЗК, пошкоджених унаслідок ракетних ударів.

    Проблема полягає в тому, що відновлення підприємств не гарантує їхньої безперебійної роботи.

    «Запоріжсталь» є найбільш показовим прикладом: після першого удару завод ще не встиг повернутися до виробництва, як російські війська атакували його повторно, а потім і втретє.

    У компанії прямо заявляють, що такі атаки спрямовані на руйнування економічної основи країни.

    Для держави ситуація з «Метінвестом» важлива не лише через приватний бізнес.

    За перше півріччя 2026 року група сплатила до бюджетів усіх рівнів 8,5 млрд грн податків і зборів. Тобто падіння виробництва великого промислового роботодавця автоматично означає менше податків, менше валютного виторгу та зростання соціального навантаження в промислових містах.

    Особливо болісним може стати скорочення персоналу у Запоріжжі, Кам’янському та Кривому Розі, де підприємства металургійного комплексу залишаються одними з найбільших роботодавців.

    Саме тому слова Мироненка про відсутність «запасу міцності» виглядають не просто корпоративним попередженням.

    Вони описують ширшу проблему всієї української важкої промисловості.

    Галузь одночасно змушена виживати під російськими ракетами, оплачувати дорожчу логістику, пристосовуватися до європейських екологічних стандартів і конкурувати на слабкому світовому ринку.

    Поки що «Метінвест» не оголосив про закриття своїх українських активів. Компанія продовжує заявляти про намір відновлювати виробництво там, де це буде технічно і безпеково можливо.

    Але тепер головна ставка — не на зростання, а на виживання.

    І якщо ситуація з портами, російськими ударами та доступом на європейський ринок не зміниться, скорочення, про які попереджає менеджмент, можуть стати лише початком значно глибшої перебудови української металургії.

  • Українська сталь провалилася до рівнів 2022 року: за місяць виробництво обвалилося на 57%

    Українська сталь провалилася до рівнів 2022 року: за місяць виробництво обвалилося на 57%

    Українська металургія у серпні пережила один із найгірших місяців від початку повномасштабної війни. Підприємства виплавили лише 277 тис. тонн сталі — на 57,3% менше, ніж у серпні минулого року, і на 39,4% менше, ніж у липні. За оцінкою GMK Center, нижчими місячні показники за весь період великої війни були лише у квітні та грудні 2022 року — у моменти, коли галузь фактично перебудовувалася після втрати частини виробничих потужностей, окупації Маріуполя та розриву традиційної логістики.

    Падіння охопило не тільки виплавку сталі. За даними ОП «Укрметалургпром», виробництво чавуну у серпні становило 257,1 тис. тонн. Це на 65,6% менше, ніж роком раніше, та на 40,5% нижче липневого рівня. Виробництво товарного металопрокату скоротилося до 269,5 тис. тонн — мінус 57,4% у річному вимірі та мінус 29,6% лише за місяць. Таким чином, різке просідання одночасно відбулося практично на всіх ключових етапах металургійного виробництва.

    Якщо дивитися на перші вісім місяців року, картина поки що виглядає менш драматичною, але тенденція також негативна. У січні–серпні українські підприємства виробили 4,3 млн тонн сталі, що на 12,5% менше, ніж за аналогічний період 2025 року. Випуск чавуну впав на 14,8% — до 4,35 млн тонн, товарного прокату — на 15,6%, до 3,59 млн тонн. Ще після семи місяців року падіння сталі становило лише 5,6%, тобто саме серпень суттєво погіршив загальну статистику.

    Одним із головних ударів для галузі стала зупинка «Запоріжсталі». У ніч на 11 серпня промисловий майданчик у Запоріжжі атакувала російська балістика. За даними «Метінвесту», загинули семеро працівників підприємства, ще 21 людина дістала поранення. Компанія повідомляла, що удар стався фактично відразу після оголошення повітряної тривоги, коли частина працівників прямувала до укриттів. Після атаки виробництво на комбінаті було зупинене.

    На цьому удари не припинилися. Вранці 27 серпня російські війська знову атакували «Запоріжсталь» — цього разу, за інформацією підприємства, одразу п’ятьма балістичними ракетами. Влучання припали на обладнання доменного цеху, енергетичну й транспортну інфраструктуру та відкриті території комбінату. На той момент завод ще не відновив повноцінної роботи після першої серпневої атаки.

    Наслідки видно безпосередньо у виробничих цифрах. У серпні «Запоріжсталь» встигла випустити лише 46,2 тис. тонн сталі, 42,4 тис. тонн чавуну та 45 тис. тонн прокату. Для порівняння: ще у липні підприємство виробило 192,7 тис. тонн сталі, 217,3 тис. тонн чавуну та 171,4 тис. тонн прокату. Тобто лише на одному з найбільших металургійних підприємств країни виробництво сталі за місяць скоротилося більш ніж у чотири рази.

    І серпнем проблеми не закінчилися. У ніч на 5 вересня кілька російських балістичних ракет вдарили по комбінату «Каметсталь» у Кам’янському. П’ятеро людей загинули, ще четверо працівників дістали поранення. Було пошкоджено агломераційне виробництво, системи енергопостачання та транспортну інфраструктуру, після чого підприємство повністю зупинило виробничі процеси. Терміни відновлення на момент останніх повідомлень залишалися невідомими.

    Масштаб цієї зупинки особливо відчутний, якщо врахувати потужність підприємства. За підсумками 2025 року «Каметсталь» випустила близько 2 млн тонн сталі. Комбінат виробляє квадратну заготовку, арматуру та фасонний прокат. Тому повна зупинка такого активу вже у вересні створює ризик нового просідання загальноукраїнської статистики — навіть нижче серпневого мінімуму.

    Головний аналітик GMK Center Андрій Тарасенко вже попередив, що вересневі цифри можуть виявитися ще гіршими. За його словами, серпневі 277 тис. тонн — один із найнижчих результатів за весь період повномасштабної війни. Експерт називає одразу кілька факторів: проблеми з морською логістикою, обмеження експорту до Євросоюзу та прямі російські удари по виробничих потужностях.

    Проблеми з портами для металургії мають подвійний ефект. Через море підприємства не лише експортують готову продукцію, а й отримують частину необхідної сировини. У серпні, наприклад, «Запоріжкокс» скоротив виробництво доменного коксу майже на 40% порівняно з липнем — до 38,1 тис. тонн. У GMK Center пояснювали падіння, серед іншого, скороченням поставок вугільного концентрату через атаки Росії на торговельні судна та фактичне ускладнення роботи чорноморської логістики. У річному вимірі випуск коксу на підприємстві впав більш ніж наполовину.

    Для металургійного комбінату дефіцит коксу чи вугілля — це не просто дорожча доставка. Це ризик скорочення завантаження доменних печей і, як наслідок, падіння випуску чавуну та сталі. Саме тому удари по портах, енергетиці, залізниці та безпосередньо по металургійних підприємствах складаються для галузі в один ланцюг проблем.

    Додатковий тиск у 2026 році прийшов із боку європейського ринку, який після початку повномасштабної війни став особливо важливим для українських експортерів. Від 1 січня в ЄС почав діяти основний режим механізму CBAM — вуглецевого коригування імпорту. Він охоплює, зокрема, залізо та сталь і має зрівняти вуглецеву ціну імпортної продукції з тією, яку несуть виробники всередині ЄС.

    Для українських заводів проблема полягає в тому, що значна частина металургійних потужностей побудована на традиційній доменно-конвертерній технології з високими викидами CO₂. Модернізація потребує мільярдних інвестицій, тоді як підприємства одночасно витрачають кошти на ремонти після атак, резервне енергозабезпечення та воєнну логістику. Українська влада ще раніше зверталася до Єврокомісії щодо можливості застосувати для України спеціальні умови через форс-мажор, пов’язаний із російською агресією. Водночас станом на 2026 рік країна готує підприємства до виконання вимог CBAM.

    З липня з’явився ще один бар’єр. Євросоюз запровадив новий механізм захисту власної сталеливарної промисловості: загальна тарифна квота на безмитний імпорт сталі встановлена на рівні 18,3 млн тонн на рік — приблизно на 47% нижче рівня квот 2024 року. За постачання понад визначені квоти діє мито у 50%. Єврокомісія пояснює це глобальним надлишком сталеливарних потужностей та необхідністю захищати європейських виробників. Для партнерів ЄС за угодами про вільну торгівлю передбачено сприятливіший розподіл квот, однак сам режим усе одно означає жорсткіші рамки доступу на європейський ринок.

    Особливо контрастно нинішні цифри виглядають на довшому часовому горизонті. У 2021 році, до повномасштабного вторгнення, Україна виплавила 21,4 млн тонн сталі і посідала 14-те місце серед найбільших виробників світу. У 2025 році виробництво становило вже лише 7,4 млн тонн, а Україна опустилася на 23-тє місце світового рейтингу.

    При цьому 2025 рік ще давав галузі обережну надію на стабілізацію: виплавка чавуну збільшилася на 11,2% — до 7,88 млн тонн, виробництво товарного прокату зросло на 4,8% — до 6,52 млн тонн, хоча випуск сталі скоротився на 2,2% — до 7,41 млн тонн. Серпень 2026 року фактично показав, наскільки швидко ця крихка стабілізація може бути зруйнована кількома великими атаками та логістичними проблемами.

    І це важливо далеко не лише для самих металургів. За оцінкою GMK Center, якщо враховувати пов’язані ланцюги постачання, гірничо-металургійний комплекс забезпечує близько 5,5% українського ВВП та приблизно 15% експортних доходів країни. У 2025 році експортна виручка галузі перевищувала $6 млрд. Тому тривала зупинка найбільших комбінатів означає менший експорт, менше валютної виручки, скорочення вантажів для залізниці та портів, нижчі податкові надходження і ризики для десятків тисяч робочих місць не лише безпосередньо на заводах.

    Ситуація на початку вересня виглядає ще складнішою, ніж серпнева статистика. «Запоріжсталь» після двох балістичних атак залишається одним із головних факторів падіння виробництва, а до неї додалася повна зупинка «Каметсталі». Крім того, у ніч на 5 вересня російський удар пошкодив виробничі потужності Дніпровського металургійного заводу.

    Тому серпневі 277 тис. тонн можуть виявитися не дном, а лише попередженням. Якщо великі підприємства швидко не повернуться до роботи, а проблеми з портами та експортом до ЄС збережуться, у вересні українська металургія ризикує отримати ще слабший результат. Після чотирьох із половиною років великої війни галузь, яка колись виплавляла понад 20 млн тонн сталі на рік, знову опинилася в ситуації, коли обсяги виробництва визначають не стільки попит і ціни на світовому ринку, скільки можливість заводів фізично пережити наступний російський удар.

  • Українська металургія на межі зупинки: блокування портів і тарифи УЗ створили логістичну кризу

    Українська металургія на межі зупинки: блокування портів і тарифи УЗ створили логістичну кризу

    Гірничо-металургійний комплекс України опинився в критичній ситуації через проблеми з логістикою. Блокування доступу до чорноморських портів, обмежені можливості альтернативних маршрутів та різке зростання вартості залізничних перевезень створюють загрозу подальшої зупинки українських гірничо-збагачувальних комбінатів і скорочення експорту металопродукції.

    Про це йдеться у колонці президента ОП «Укрметалургпром» Олександра Каленкова для GMK Center.

    За його словами, українська металургійна галузь фактично втратила можливість повноцінно використовувати традиційні експортні маршрути через чорноморські порти. Спроби переорієнтувати поставки на західні напрямки наразі не дають можливості компенсувати втрати, оскільки альтернативна логістика виявилася надто дорогою та обмеженою за пропускною спроможністю.

    Одним із головних проблемних напрямків залишається доставка залізної руди та окатків до Польщі. Каленков зазначив, що транспортування окатків до Гданська нині коштує близько 50–60 доларів за тонну. За таких витрат експорт за цим маршрутом стає економічно невигідним для українських підприємств.

    Ситуацію не можуть повною мірою виправити й дунайські порти. Наразі їхня робота додатково ускладнена низьким рівнем води. Навіть після нормалізації умов вони, за оцінкою представника галузі, зможуть забезпечити лише близько 10% тих обсягів перевезень, які українська промисловість могла здійснювати раніше.

    Ще одним потенційним маршрутом є румунський порт Констанца. Однак і він не здатен повністю замінити чорноморські порти України. Порт уже стикається з перевантаженістю, а логістика через нього залишається дорогою, що суттєво обмежує можливості українських експортерів.

    «За відсутності доступу до чорноморських портів гірничо-збагачувальні комбінати продовжать зупинятися, оскільки реальної альтернативи немає», — заявив Каленков.

    Проблеми з логістикою вже позначаються на роботі підприємств. Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат працює на мінімальних потужностях, Південний ГЗК зупинений, а Інгулецький ГЗК тривалий час перебуває у простої.

    За таких умов українська металургія ризикує втратити значну частину своїх експортних можливостей. За оцінкою Каленкова, втрати експорту металопродукції можуть перевищити 50% нинішніх обсягів.

    Окремим фактором, який посилює тиск на галузь, стало підвищення вантажних тарифів «Укрзалізниці». Йдеться про збільшення тарифів на 30%, що безпосередньо впливає на собівартість транспортування української продукції до західних кордонів.

    Президент «Укрметалургпрому» закликав уряд скасувати це рішення та повернути попередні ставки на західному напрямку. На його думку, в умовах, коли українські виробники вже змушені використовувати дорожчі та складніші альтернативні маршрути, додаткове збільшення залізничних тарифів лише погіршує їхнє становище.

    За оцінкою Каленкова, сукупне зростання витрат на транспортування до західних прикордонних переходів уже становить 80–90% у межах України. Для підприємств, які працюють на експорт і залежать від великих обсягів перевезень сировини та готової продукції, таке збільшення витрат може зробити частину поставок економічно невигідними.

    У галузі наголошують, що проблема має комплексний характер. На роботу ГМК одночасно впливають обмеження морської логістики, дорожчі залізничні перевезення, висока вартість електроенергії та нові торговельні квоти Європейського Союзу.

    Каленков назвав поєднання цих факторів «ідеальним штормом» для української гірничо-металургійної галузі. За його словами, уникнути масштабнішого падіння виробництва та експорту можна лише завдяки оперативним рішенням українського уряду та підтримці міжнародних партнерів.

    Особливо критичною ситуація є для гірничо-збагачувальних комбінатів, оскільки їхня робота безпосередньо залежить від можливості регулярно експортувати вироблену продукцію. Якщо підприємства не матимуть доступного маршруту для поставок, скорочення або повна зупинка виробництва можуть стати неминучими.

    Представники галузі вже зверталися до уряду із закликом невідкладно переглянути рішення про підвищення вантажних тарифів залізницею. На їхню думку, за нинішніх умов державна політика має бути спрямована не на збільшення логістичного навантаження на експортерів, а на збереження конкурентоспроможності української промисловості.

    Для України проблема має значення не лише для окремих металургійних підприємств. ГМК є одним із ключових секторів української економіки та важливим джерелом валютних надходжень від експорту. Тривале скорочення виробництва може вплинути на податкові надходження, зайнятість, роботу суміжних підприємств і загальні обсяги українського експорту.

    Таким чином, без відновлення доступних морських маршрутів або створення економічно конкурентної альтернативи українська металургія ризикує й надалі скорочувати виробництво. У галузі очікують від уряду рішень, які дозволять знизити логістичне навантаження та не допустити подальшої зупинки підприємств.

  • Росія зупинила «Запоріжсталь» балістикою: семеро працівників загинули, завод повністю став

    Росія зупинила «Запоріжсталь» балістикою: семеро працівників загинули, завод повністю став

    Металургійний комбінат «Запоріжсталь» повністю зупинив виробництво після російського балістичного удару по промисловому майданчику Запоріжжя в ніч проти 11 серпня. Семеро працівників підприємства загинули, ще 21 людина дістала поранення. Удар застав співробітників уже після оголошення повітряної тривоги, коли вони прямували до укриття. На підприємствах пошкоджено енергетичну інфраструктуру, а також основні й допоміжні потужності коксового та доменного виробництв.

    Про наслідки атаки офіційно повідомили «Запоріжсталь» та група «Метінвест». Компанія наголосила, що її запорізькі підприємства є цивільними промисловими об’єктами, на яких працюють десятки тисяч людей і виробляється металургійна та коксохімічна продукція. Після удару фахівці розпочали оцінку пошкоджень і аварійно-відновлювальні роботи, однак терміни перезапуску комбінату станом на вечір 11 серпня не називаються.

    Нічний удар по «Запоріжсталі» став частиною масштабної комбінованої атаки Росії на Запоріжжя. За уточненими даними обласної влади, загалом у місті загинули семеро людей, 24 отримали поранення. Таким чином, усі підтверджені загиблі внаслідок нічної атаки були працівниками металургійного підприємства. Серед поранених троє чоловіків перебували у важкому стані. 12 серпня у Запорізькій області оголосили Днем жалоби.

    Люди йшли до укриття, коли стався удар

    Найважчою частиною атаки стали людські втрати. За даними «Запоріжсталі», повітряну тривогу було оголошено перед ударом, і працівники почали рухатися до захисних споруд. Саме в цей момент по промисловому майданчику вдарила балістична ракета.

    Семеро співробітників загинули. 21 працівник отримав поранення різного ступеня тяжкості. Компанія заявила, що допомагає постраждалим та родинам загиблих і перебуває з ними на постійному зв’язку. На підприємствах «Метінвесту» 11 і 12 серпня приспустили прапори на знак жалоби.

    Окремо ця обставина демонструє одну з найбільших небезпек балістичних ударів. Від моменту виявлення пуску до можливого влучання в містах, розташованих відносно близько до лінії фронту, можуть залишатися лічені хвилини. Через це навіть після своєчасного оголошення повітряної тривоги персонал великих підприємств фізично може не встигнути дістатися до укриттів.

    Пошкоджені ключові виробничі ділянки

    Наслідки атаки не обмежилися місцем влучання.

    За офіційною інформацією підприємства, пошкоджень зазнали енергетичні підрозділи та інфраструктура запорізьких підприємств «Метінвесту», а також основні та допоміжні потужності коксового й доменного виробництв.

    Саме ці ланки критично важливі для повного металургійного циклу. Доменне виробництво забезпечує виплавку чавуну, який надалі використовується у виробництві сталі, тоді як коксохімічні підприємства постачають кокс, необхідний для роботи доменних печей.

    Після атаки «Запоріжсталь» зупинилася повністю, тоді як інші виробничі майданчики «Метінвесту» в Запоріжжі продовжили працювати на зниженій потужності.

    Компанія поки не повідомляє, наскільки серйозно пошкоджене обладнання та чи потребуватимуть окремі агрегати тривалого ремонту або заміни. Тому оцінювати можливі економічні збитки та тривалість простою наразі передчасно.

    «Запоріжсталь» уже зупинялася через російські удари

    Це не перша аварійна зупинка комбінату через війну.

    У грудні 2025 року «Запоріжсталь» втрачала зовнішнє енергоживлення після масованих російських атак на енергетичну систему. Тоді підприємство було змушене аварійно призупинити виробничі процеси, а відновлення роботи відбувалося поступово.

    Схожа ситуація повторилася 7 січня 2026 року. Після чергової ракетно-дронової атаки РФ на енергетичну інфраструктуру Запорізької області комбінат знову втратив зовнішнє живлення та зупинив усі виробничі процеси.

    Однак нинішня атака відрізняється принципово. Якщо попередні великі зупинки були насамперед наслідком пошкодження зовнішньої енергосистеми, то 11 серпня удар припав безпосередньо на промисловий майданчик і спричинив загибель працівників та пошкодження виробничого обладнання.

    У червні «Метінвест» розповідав і про інший випадок, коли обладнання «Запоріжсталі» після російської атаки вдалося відремонтувати всього за три дні, хоча європейський виробник обладнання рекомендував повну заміну. Цей досвід показує здатність підприємства проводити аварійні ремонти в дуже короткі строки, однак масштаб нинішніх пошкоджень поки не дозволяє прогнозувати такий самий сценарій.

    Чому зупинка «Запоріжсталі» важлива для економіки

    «Запоріжсталь» залишається одним із найбільших діючих металургійних підприємств України. На офіційному сайті комбінат зазначає, що постачає свою продукцію більш ніж до 50 країн світу. Основний асортимент включає гарячекатаний і холоднокатаний рулонний та листовий прокат, а також товарний чавун.

    Після руйнування металургійних потужностей Маріуполя у 2022 році значення підприємств, які продовжують працювати на підконтрольній Україні території, суттєво зросло. Тому тривала зупинка такого комбінату впливає не лише на сам «Метінвест», а й на експорт, залізничну логістику, постачальників сировини, енергетичний сектор та підприємства, які використовують український метал у виробництві.

    Особливо складним є те, що металургійне виробництво технологічно важче швидко зупиняти та запускати, ніж багато інших видів промисловості. Доменні печі та пов’язані з ними агрегати потребують контрольованих технологічних процедур. Тому будь-який раптовий удар по енергоживленню або виробничій інфраструктурі створює додатковий ризик пошкодження обладнання.

    Саме з цієї причини після нічної атаки фахівці не просто ремонтують зруйноване, а оцінюють технічний стан усіх пов’язаних виробничих систем.

    Росія атакувала не лише завод

    Нічний удар був масштабнішим за атаку на промисловість. Російські війська застосували проти Запоріжжя ракети та керовані авіаційні бомби. У місті були пошкоджені промислові об’єкти, енергетична інфраструктура, багатоповерхівки, нежитлові будівлі та гаражний кооператив. У частині міста виникли перебої з електропостачанням.

    На місцях влучань виникали пожежі. Екологічна інспекція також зафіксувала значне засмічення території відходами руйнувань: лише на одному з обстежених місць у Вознесенівському районі йшлося про понад 5 тисяч квадратних метрів території.

    Протягом дня кількість жертв уточнювалася. Спочатку повідомлялося про шістьох загиблих і 19 поранених, однак пізніше число загиблих зросло до семи, а постраждалих — до 24.

    Коли комбінат відновить роботу — поки невідомо

    Станом на вечір 11 серпня «Запоріжсталь» залишається повністю зупиненою. Інші виробничі майданчики групи в Запоріжжі працюють зі зниженим навантаженням. Фахівці проводять аварійно-ремонтні роботи, оцінюють стан енергетичного господарства, коксового та доменного виробництв і визначають, які роботи необхідні для безпечного перезапуску.

    Офіційних строків відновлення підприємство не називало. Не оприлюднено й попередньої суми збитків.

    Тому повідомлення про можливий запуск через конкретну кількість днів наразі не мають офіційного підтвердження.

    Поки головним наслідком атаки залишаються не виробничі втрати, а загибель людей. Сім працівників «Запоріжсталі» загинули буквально на шляху до укриття після початку повітряної тривоги. Ще 21 співробітник підприємства був поранений. На цьому тлі повна зупинка одного з найбільших металургійних підприємств країни стала ще одним свідченням того, наскільки російські удари по українських промислових центрах одночасно б’ють по людях і по економічній спроможності держави.

  • Підвищення тарифів “Укрзалізниці” може зупинити ще більше заводів

    Підвищення тарифів “Укрзалізниці” може зупинити ще більше заводів

    Заплановане підвищення тарифів на вантажні перевезення “Укрзалізниці” може суттєво погіршити становище українських гірничо-металургійних підприємств, частина яких уже працює зі скороченими обсягами або повністю зупинила виробництво. Представники галузі попереджають, що додаткові витрати на логістику в умовах високих цін на енергоносії, міжнародних торговельних обмежень та війни можуть призвести до нових зупинок виробництва і скорочення вантажопотоку.

    Про це заявив президент об’єднання підприємств «Укрметалургпром» Олександр Каленков.

    За його словами, після перегляду тарифів вартість перевезення однієї тонни залізної руди на середню відстань, за розрахунками самої “Укрзалізниці”, збільшиться на 160,4 гривні та становитиме близько 604 гривень.

    Каленков наголосив, що підприємства гірничо-металургійного комплексу не мають можливості компенсувати ці витрати шляхом підвищення цін на свою продукцію. Це пояснюється тим, що вартість руди та металопродукції визначається світовим ринком, а українські експортери змушені працювати в умовах жорсткої міжнародної конкуренції.

    За його словами, будь-яке додаткове зростання логістичних витрат безпосередньо скорочує прибутковість підприємств і ще більше погіршує їхній фінансовий стан.

    «Зараз мати такий бізнес в Україні — це просто спалювати гроші», — заявив Каленков, коментуючи ситуацію в галузі.

    Він зазначив, що заплановане підвищення тарифів накладається на цілу низку проблем, з якими вже стикається українська металургія та гірничодобувна промисловість. Серед них — високі ціни на електроенергію, складна логістика, міжнародні торговельні обмеження, а також впровадження в Європейському Союзі механізму CBAM, який передбачає вуглецевий податок на імпорт окремих видів продукції.

    За словами очільника «Укрметалургпрому», через сукупність цих факторів низка підприємств у Кривому Розі, Марганці, Нікополі та Запоріжжі вже скоротила виробництво або тимчасово припинила роботу.

    Каленков також прогнозує, що після чергового підвищення тарифів “Укрзалізниця” ризикує втратити понад 10% вантажів гірничо-металургійного комплексу. Частина компаній, які мають можливість користуватися автомобільним транспортом, уже переорієнтовуються на альтернативну логістику.

    Водночас для багатьох підприємств такої альтернативи практично не існує. Насамперед це стосується металургійної, гірничодобувної та хімічної промисловості, які перевозять великі обсяги сировини та продукції, що економічно недоцільно транспортувати автомобілями.

    «Усі, хто могли втекти від “Укрзалізниці”, зробили це, а ті, хто не можуть, просто зупинятимуть виробництва. Не зможуть втекти хіміки, металурги та гірники», — наголосив Каленков.

    Дискусія щодо необхідності підвищення вантажних тарифів триває вже тривалий час. Раніше віцепрезидент із питань енергетики Українського національного комітету Міжнародної торгової палати (ICC Ukraine) Олександр Трохимець заявляв, що фінансові труднощі “Укрзалізниці” не варто вирішувати шляхом чергового підвищення вартості вантажних перевезень. На його думку, основною причиною проблем компанії є збитковість пасажирських перевезень, а не діяльність вантажного сегмента.

    Нагадаємо, “Укрзалізниця” планує підвищити тарифи на вантажні перевезення на 30% із серпня 2026 року, а з січня 2027 року — ще на 15%. Представники промисловості побоюються, що таке рішення може негативно вплинути на конкурентоспроможність українських виробників на світових ринках, скоротити експорт та прискорити зупинку окремих підприємств у галузях, які вже працюють в умовах значного економічного тиску.

  • ЄС обмежив українську сталь: нові квоти можуть коштувати Україні до 1,6 млн тонн експорту щороку

    ЄС обмежив українську сталь: нові квоти можуть коштувати Україні до 1,6 млн тонн експорту щороку

    Європейський Союз із 1 липня запровадив нові захисні заходи щодо імпорту сталі, які можуть суттєво вдарити по українській металургії. За оцінками експертів, через нову систему квот українські виробники ризикують втратити від 1,3 до 1,6 млн тонн експорту сталі щороку. Причиною стало те, що Єврокомісія розрахувала квоти на основі показників 2022–2023 років, коли українська металургія працювала в умовах найглибшої кризи через повномасштабну війну.

    Про це повідомляє Politico.

    Нові захисні заходи набули чинності 1 липня після того, як Європейська комісія застосувала спеціальну термінову процедуру. Вона дозволила спочатку оприлюднити рішення, а вже після цього винести його на затвердження держав-членів ЄС. Очікується, що голосування щодо остаточного розподілу квот відбудеться найближчими тижнями.

    Як зазначає видання, українські виробники стали одними з найбільш постраждалих від нових правил. Під час розрахунку квот було використано дані за 2022 та 2023 роки — період, коли українська металургія переживала безпрецедентні труднощі. Через активні бойові дії, окупацію частини промислових регіонів, руйнування підприємств, блокування морських портів та логістичні проблеми експорт української сталі тоді різко скоротився.

    Водночас уже у 2024 році галузі вдалося частково відновити виробництво та поставки на зовнішні ринки. Саме тому нинішні квоти, побудовані на кризових показниках, значно менші за реальні можливості українських підприємств експортувати продукцію до країн Європейського Союзу.

    Окрім індивідуальних національних квот, ЄС створив так званий залишковий пул, за який можуть конкурувати всі країни-постачальники. Однак українські виробники змушені будуть змагатися за ці обсяги з великими експортерами з інших держав, що значно ускладнює можливість отримати достатні квоти для стабільного експорту.

    У компанії “Метінвест” зазначили, що нові рішення Євросоюзу створюють додатковий тиск на українську промисловість, яка й без того працює в надзвичайно складних умовах повномасштабної війни. Галузь продовжує відновлювати виробництво після масштабних втрат, забезпечує валютні надходження до державного бюджету, створює робочі місця та залишається одним із ключових секторів української економіки.

    За оцінкою аналітичного центру GMK Center, яку наводить Politico, саме Україна отримала одне з найбільших скорочень тарифних квот серед усіх країн-експортерів сталі до ЄС. У разі збереження чинних обмежень потенційні втрати українського експорту можуть становити від 1,3 до 1,6 млн тонн металопродукції на рік. Це означатиме скорочення валютної виручки, зменшення виробництва та додатковий тиск на підприємства, які вже працюють у складних воєнних умовах.

    Представники металургійної галузі закликають український уряд зробити перегляд нової системи квот одним із пріоритетних питань у переговорах із Європейською комісією. На їхню думку, під час визначення обсягів експорту необхідно враховувати реальні можливості української промисловості після часткового відновлення виробництва, а також особливий статус України як держави-кандидата на вступ до Європейського Союзу.

    У галузі наголошують, що чинні квоти не відображають сучасної економічної ситуації та фактично закріплюють показники найважчого періоду війни. Українська сторона розраховує, що під час подальших консультацій із Брюсселем вдасться досягти перегляду механізму розподілу квот та пом’якшити торговельні обмеження, які можуть негативно позначитися на одному з ключових експортних секторів української економіки.

    Додатковим викликом для металургійної галузі залишається й майбутнє повноцінне запровадження механізму транскордонного вуглецевого коригування (CBAM), який також може суттєво вплинути на конкурентоспроможність української металопродукції на європейському ринку. Представники галузі неодноразово заявляли, що одночасне застосування нових квот та вуглецевих обмежень може значно посилити фінансовий тиск на підприємства, які залишаються одними з найбільших експортерів країни.