Golosnovinua.com

Позначка: МКЧХ

  • Олешки винесуть на Генасамблею ООН: Україна вимагає гуманітарного коридору для тисяч людей

    Олешки винесуть на Генасамблею ООН: Україна вимагає гуманітарного коридору для тисяч людей

    Україна винесе гуманітарну ситуацію в тимчасово окупованих Олешках Херсонської області на найвищий міжнародний рівень — під час сегмента високого рівня 81-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку. Київ домагається створення гуманітарного коридору, доставки продовольства та медикаментів і організованої евакуації цивільних, які місяцями залишаються в умовах фактичної ізоляції.

    Про це 20 вересня повідомив міністр закордонних справ України Андрій Сибіга. За його словами, тема Олешок уже системно порушується Україною в Раді Безпеки ООН, на Постійній раді ОБСЄ та під час двосторонніх контактів із міжнародними партнерами, а тепер стане однією з наскрізних тем української дипломатії під час Генасамблеї.

    Сегмент високого рівня 81-ї сесії Генасамблеї ООН проходить у Нью-Йорку у другій половині вересня, а загальні дебати за участю глав держав і урядів заплановані на 22–28 вересня. У складі української делегації до США має вирушити і сам Сибіга.

    Глава МЗС заявив, що українські дипломати отримали завдання максимально мобілізувати міжнародний тиск заради трьох конкретних цілей: забезпечити доступ гуманітарних місій до Олешок, організувати стабільне постачання їжі та медикаментів і відкрити безпечний шлях для евакуації цивільного населення.

    Сибіга також планує окремо обговорити ситуацію з президенткою Міжнародного комітету Червоного Хреста Мір’яною Сполярич. Українська сторона розраховує, що МКЧХ зможе використати свій мандат для організації або супроводу гуманітарної місії.

    Ще 15 вересня, під час переговорів із міністеркою закордонних справ Монако Ізабель Берро-Амадей, Сибіга вже називав ситуацію в Олешках катастрофічною. Він наголошував, що цивільні залишилися без нормального доступу до продовольства, ліків і можливості покинути окуповану територію, а Україна наполягає на негайному гуманітарному доступі та створенні коридорів.

    Скільки людей насправді залишається в Олешках

    У різних офіційних оцінках фігурують різні цифри — і це важливе уточнення.

    За оцінкою Олешківської міської військової адміністрації, безпосередньо в самому місті можуть залишатися близько 2 тисяч людей, серед них приблизно 50 дітей. Водночас омбудсман Дмитро Лубінець говорить про понад 6 тисяч цивільних і близько 200 дітей, якщо рахувати Олешки разом із прилеглими населеними пунктами та районом.

    Сам Лубінець 16 вересня повідомляв, що його Офіс отримав 176 звернень щодо гуманітарної ситуації на тимчасово окупованій частині Херсонщини та вже перевірив інформацію про 358 людей, які терміново потребують допомоги для виїзду. За його словами, це лише ті громадяни, про яких вдалося отримати й підтвердити інформацію.

    До повномасштабного вторгнення в Олешках проживало приблизно 24 тисячі людей. Після окупації, руйнувань, підтоплення після знищення Каховської ГЕС та постійних бойових дій населення міста скоротилося в рази.

    Евакуацію фактично підготували — але вона зависла

    За словами омбудсмана, Україна вже провела значну частину підготовчої роботи для гуманітарної евакуації.

    Був напрацьований алгоритм, сформований список людей, яких необхідно вивезти, а українські Сили безпеки й оборони мали забезпечити режим тиші на час проведення гуманітарної операції. Міжнародний комітет Червоного Хреста також підтвердив готовність долучитися відповідно до свого мандату.

    Проте російська сторона, за даними Лубінця, після проведених переговорів тривалий час не підтверджує готовності провести гуманітарну місію. Через це операція фактично заблокована.

    Ситуація ускладнюється тим, що Олешки перебувають поблизу активної зони бойових дій. Для організованої евакуації потрібен гарантований режим припинення вогню, погоджений маршрут і безпечний прохід як для цивільних, так і для гуманітарних працівників.

    Без таких гарантій масовий виїзд може перетворитися на ще більшу небезпеку.

    Їжі не завозили з кінця травня

    20 вересня до міжнародних закликів долучилася Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій. Вона звернулася до Папи Римського Лева XIV, Всесвітньої ради церков, Всесвітнього євангельського альянсу, держав — членів ООН та МКЧХ із проханням сприяти терміновій гуманітарній місії.

    За даними Ради церков, останні централізовані поставки продовольства в Олешки відбулися наприкінці травня 2026 року. Відтоді місцеві жителі мають серйозні проблеми з доступом до їжі, питної води, медикаментів та інших базових речей. Електро- й газопостачання практично відсутні, а критична інфраструктура значною мірою зруйнована.

    Раніше про цю ситуацію вже писала Nenka.info у матеріалі «Олешки на межі голоду: Рада церков звернулася до Папи Римського із закликом врятувати тисячі людей». Видання звертало увагу, що проблема вже давно вийшла за межі звичайного дефіциту продуктів і перетворилася на системну гуманітарну кризу.

    Люди намагаються виходити через заміновані поля

    Одне з найтривожніших повідомлень омбудсмана стосується того, що окремі мешканці більше не чекають офіційного коридору й намагаються залишити територію самостійно.

    За словами Лубінця, люди йдуть через заміновані ділянки, ризикуючи підірватися або потрапити під удар безпілотника. Причина — відчай і відсутність безпечного способу виїхати.

    Окремою загрозою залишаються FPV-дрони. Українська влада повідомляє про систематичні атаки безпілотників на цивільних у прифронтових і окупованих районах Херсонщини. Сибіга назвав це ще одним виміром гуманітарної ситуації: навіть звичайний вихід із будинку може бути небезпечним.

    Водночас частина інформації про конкретні атаки надходить із окупованої території і не завжди може бути незалежно оперативно перевірена. Саме тому точні цифри жертв і масштаби окремих інцидентів можуть уточнюватися.

    1 вересня під удар потрапила волонтерська колона

    За інформацією української сторони, 1 вересня під час однієї з гуманітарних місій були уражені чотири автомобілі, які використовували для допомоги людям.

    Цей епізод також демонструє, чому звичайне завезення продуктів без погодженого режиму безпеки стає надзвичайно ризикованим.

    Українська сторона стверджує, що міжнародні гуманітарні організації готові допомагати, волонтери також готові доставляти їжу й воду, а МКЧХ має можливості долучитися до евакуації. Головною невирішеною умовою залишається безпечний доступ до окупованої території.

    Криза триває не перший місяць

    Ще 1 квітня Дмитро Лубінець повідомляв про катастрофічний дефіцит питної води в Олешках, нестабільне електро- і газопостачання та майже відсутню медичну допомогу. Тоді український омбудсман уже звертався до російської сторони та МКЧХ із закликом забезпечити гуманітарний коридор.

    Тобто проблема не виникла у вересні — вона поступово загострювалася впродовж місяців.

    Особливо тяжким для міста став період після руйнування Каховської ГЕС у червні 2023 року. Олешки були одним із найбільш підтоплених населених пунктів на лівобережжі Херсонської області. Після відходу води місто залишилося з пошкодженою інфраструктурою, а через окупацію повноцінне відновлення стало неможливим.

    Чому Україна робить ставку на Генасамблею ООН

    81-ша Генеральна Асамблея ООН збере у Нью-Йорку майже 130 глав держав та урядів. Загальні дебати триватимуть із 22 до 28 вересня. Саме такі зустрічі дають можливість порушувати гуманітарні питання не лише під час офіційних виступів, а й у десятках двосторонніх переговорів на полях Генасамблеї.

    Для України питання Олешок має кілька вимірів одночасно: необхідність негайно допомогти цивільним, домогтися евакуації та привернути увагу до умов, у яких живуть люди на окупованих територіях.

    Сибіга наголошує, що дискусія про майбутнє окупованих територій не може зводитися лише до ліній на карті. За його словами, будь-які переговори про мир мають враховувати становище людей, які залишаються під окупаційною владою та не можуть реалізувати базові права.

    Найближчі дні покажуть, чи вдасться українській дипломатії перетворити міжнародну увагу на конкретну гуманітарну домовленість. Адже сама публічність проблеми не відкриє коридор автоматично — для евакуації потрібні гарантії безпеки та погоджений механізм на місці.

    Поки ж тисячі людей у самому місті та прилеглих населених пунктах, за оцінками українських органів і гуманітарних структур, залишаються без нормального постачання продуктів, води й медикаментів. Саме тому питання Олешок Україна тепер підніматиме там, де зберуться лідери майже всього світу.

  • Олешки на межі голоду: Рада церков звернулася до Папи Римського із закликом врятувати тисячі людей

    Олешки на межі голоду: Рада церков звернулася до Папи Римського із закликом врятувати тисячі людей

    Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій заявила про критичну гуманітарну ситуацію в тимчасово окупованих Олешках Херсонської області та звернулася до Папи Римського Лева XIV, міжнародних релігійних організацій, держав-членів ООН і Міжнародного комітету Червоного Хреста. Йдеться про місто, де, за різними оцінками, разом із прилеглою територією можуть залишатися понад 6 тисяч цивільних, серед яких близько 200 дітей.

    У зверненні, оприлюдненому 19 вересня, Рада церков прямо називає ситуацію в Олешках гуманітарною блокадою. За її даними, останні поставки продовольства до міста відбулися наприкінці травня 2026 року. Відтоді місцеві жителі мають серйозні проблеми з доступом до їжі, питної води, медикаментів та інших базових речей. Критична інфраструктура міста фактично зруйнована, електро- та газопостачання немає.

    Окрема проблема — можливість залишити місто. ВРЦіРО заявляє, що російські військові перешкоджають мешканцям виїжджати з Олешок. Через близькість до лінії фронту цивільні щодня залишаються під загрозою артилерійських обстрілів та атак безпілотників.

    Ситуація виглядає ще драматичніше на тлі даних українського омбудсмена Дмитра Лубінця. Ще 16 вересня він повідомив, що Росія тривалий час не підтверджує готовність провести гуманітарну місію з евакуації цивільних. При цьому раніше сторони вже погоджували алгоритм евакуації, був сформований список людей, а українські Сили безпеки та оборони готувалися забезпечити режим тиші на час операції.

    Офіс омбудсмена вже перевірив дані 358 людей, які терміново потребують допомоги з евакуацією. Однак це, за словами Лубінця, лише ті громадяни, про яких вдалося отримати й підтвердити інформацію. Загальна кількість людей в Олешках та навколо них може перевищувати шість тисяч.

    Найнебезпечніше, що частина мешканців, не дочекавшись організованої евакуації, намагається виходити самостійно. Лубінець повідомляв про людей, які йдуть через заміновані поля, ризикуючи підірватися або потрапити під атаку дрона. За його словами, вони погоджуються на такий ризик, оскільки залишатися в Олешках для них стає ще небезпечніше.

    Саме через погіршення ситуації Всеукраїнська рада церков вирішила винести проблему на максимально широкий міжнародний рівень. Організація звернулася до Папи Римського Лева XIV, Всесвітньої ради церков, Всесвітнього євангельського альянсу, інших релігійних лідерів, правозахисних організацій та представників різних конфесій. Їх просять використати свій авторитет і доступні канали впливу, щоб не допустити загибелі людей від голоду.

    Окремий заклик адресований державам-членам ООН та Міжнародному комітету Червоного Хреста. Рада церков просить сприяти проведенню гуманітарної місії та організації евакуації мешканців на підконтрольну Україні територію.

    ВРЦіРО також нагадує, що Олешки вже пережили масштабну гуманітарну катастрофу у 2023 році після руйнування Каховської ГЕС. У зверненні організація покладає відповідальність за підрив дамби на російські війська та наголошує, що нинішня блокада посилює наслідки попередніх руйнувань.

    Українська сторона не вперше намагається залучити міжнародні організації до порятунку цивільних на окупованій території. Офіс омбудсмена підтримує контакт із МКЧХ та іншими міжнародними структурами, перевіряє списки людей і намагається погодити гуманітарні механізми з російською стороною. Сам Лубінець раніше називав гуманітарний трек одним із небагатьох інструментів, який реально дозволяє повертати українців додому.

    При цьому організувати таку місію без участі або хоча б згоди російської сторони практично неможливо. Олешки розташовані в районі бойових дій, тому будь-яка евакуація потребує гарантованого режиму тиші, узгодженого маршруту і можливості безпечного проходу цивільних. Саме відсутність підтвердженої домовленості зараз блокує масове вивезення людей.

    У Раді церков наголошують, що ситуація вже перестала бути лише проблемою тимчасово окупованого міста. Йдеться про ризик масового погіршення здоров’я та загибелі цивільних через відсутність їжі, медикаментів і нормального доступу до води. Саме тому організація звертається не лише до політичних, а й до релігійних лідерів, сподіваючись, що їхній міжнародний авторитет допоможе відкрити гуманітарний коридор.

    Поки ж ситуація залишається невизначеною. Російська сторона публічно не підтвердила готовність провести гуманітарну місію, а українські структури продовжують збирати інформацію про людей, які потребують евакуації. Для тисяч мешканців Олешок це означає подальше очікування в умовах, які українські правозахисні та релігійні організації вже називають критичними.

  • «На щиті»: Україна повернула тіла 252 загиблих — попереду ідентифікація

    «На щиті»: Україна повернула тіла 252 загиблих — попереду ідентифікація

    Україна 17 вересня провела черговий етап репатріації та повернула тіла 252 загиблих. За інформацією, переданою російською стороною, вони належать громадянам України, зокрема військовослужбовцям. Тепер слідчим та судово-медичним експертам належить встановити особи репатрійованих.

    Про повернення повідомили Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими та Міністерство внутрішніх справ України. У МВС наголосили, що твердження про належність тіл українським громадянам на цьому етапі базується саме на інформації російської сторони.

    Саме тому коректніше поки не називати всі 252 тіла підтверджено загиблими українськими військовослужбовцями: остаточну відповідь мають дати експертизи та процедура ідентифікації.

    Хто брав участь у поверненні

    Репатріацію вдалося провести завдяки спільній роботі Координаційного штабу, Об’єднаного центру при СБУ, Збройних сил України, Міністерства внутрішніх справ, Офісу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Секретаріату Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, ДСНС та інших структур сектору безпеки й оборони.

    Окремо українська сторона подякувала Міжнародному комітету Червоного Хреста за сприяння у проведенні репатріаційних заходів.

    Збройні сили забезпечують транспортування повернених тіл до визначених державних спеціалізованих установ. Після цього їх передають правоохоронцям та спеціалістам судово-медичної експертизи.

    Попереду — експертизи та встановлення особи кожного

    Наступний етап може бути значно тривалішим за саму процедуру репатріації.

    Слідчі правоохоронних органів разом з експертними установами МВС мають провести необхідні дослідження та ідентифікувати загиблих. Після підтвердження особи тіло може бути передане родині для поховання.

    У складних випадках для встановлення особи використовують молекулярно-генетичні дослідження та порівняння ДНК-профілів із біологічними зразками родичів зниклих безвісти.

    Крім генетики, експерти можуть враховувати особисті речі, документи, жетони, особливі прикмети, стоматологічні дані, татуювання та іншу інформацію, яка допомагає встановити особу.

    Швидкість такого процесу залежить від стану останків, наявності матеріалу для дослідження та того, чи є у державних базах зразки ДНК близьких родичів.

    Списків загиблих одразу не публікують

    Для родичів зниклих безвісти чергова репатріація нерідко стає початком нового етапу важкого очікування.

    Координаційний штаб пояснює, що після повернення тіл саме фахівці Національної поліції та експертних установ проводять дослідження, необхідні для встановлення особи. Тому попередні списки, які можуть з’являтися в соцмережах чи російських ресурсах, не слід сприймати як остаточне підтвердження загибелі конкретної людини.

    Повідомлення сім’ї має відбутися після офіційної ідентифікації.

    Це важливо ще й тому, що під час попередніх масштабних репатріацій отримана від Росії інформація не завжди збігалася з результатами українських експертиз.

    Nenka.info вже писала про проблеми з ідентифікацією

    У липні Nenka.info повідомляла про попередню масштабну репатріацію, коли до України повернули 501 тіло загиблих.

    Тоді також наголошувалося: дані російської сторони не можна автоматично прирівнювати до остаточно підтверджених втрат українських військових. Під час попередніх досліджень серед репатрійованих знаходили останки, щодо яких виникали підстави припускати належність до російських військових, а в окремих випадках для точного встановлення особи були необхідні тривалі додаткові експертизи.

    Україна повернула ще 501 тіло полеглих: попереду складна ідентифікація

    Саме тому цифру 252 також не варто механічно додавати до офіційної статистики загиблих українських військовослужбовців.

    У червні повернули ще 522 тіла

    Це далеко не перша велика репатріаційна операція у 2026 році.

    18 червня Україна повернула тіла 522 загиблих, які, за твердженням російської сторони, належали громадянам України, зокрема військовослужбовцям. Після цього також розпочали експертні дослідження та процедуру ідентифікації.

    У липні відбулася наступна велика репатріація — 501 тіло.

    Ці операції є частиною окремого гуманітарного механізму, який не слід плутати з обміном військовополоненими.

    Пошукові групи працюють фактично під вогнем

    Окрему роль у поверненні загиблих відіграє гуманітарний проєкт Збройних сил України «На щиті».

    Його пошукові групи працюють безпосередньо у районах бойових дій, де знаходять та евакуюють тіла загиблих військовослужбовців.

    Як зазначив Генеральний штаб, така робота нерідко відбувається в умовах загрози ударів безпілотників, дистанційного мінування та артилерійських обстрілів.

    Саме тому пошукова та евакуаційна операція може тривати навіть тоді, коли місце ймовірної загибелі військового вже відоме.

    Репатріація — це лише перший етап

    Повернення тіла до України ще не означає завершення процедури.

    Після доставки до спеціалізованої установи експерти мають провести дослідження, сформувати необхідні матеріали та встановити особу. У складних випадках потрібні повторні ДНК-тести.

    Лише після процесуального підтвердження родичі отримують офіційну інформацію.

    Для сімей зниклих безвісти це означає, що відсутність швидкого повідомлення після новини про репатріацію не є свідченням того, що їхнього родича немає серед повернених.

    Держава продовжує пошук зниклих

    Координаційний штаб паралельно проводить зустрічі з родинами військовополонених та зниклих безвісти.

    Зокрема, 15–16 вересня представники штабу обговорювали з сім’ями порядок ДНК-досліджень, механізми отримання інформації про зниклих, взаємодію зі слідчими та процедури ідентифікації репатрійованих тіл.

    Родичам рекомендують підтримувати зв’язок зі слідчим у відповідному кримінальному провадженні та повідомляти державним органам додаткову інформацію, яка може допомогти у встановленні долі людини.

    Що відомо на цей момент

    Отже, 17 вересня Україна отримала 252 тіла загиблих. Російська сторона заявляє, що вони належать українським громадянам, серед яких є військовослужбовці. Українська сторона поки не підтвердила особу кожного з репатрійованих.

    Тепер головна робота переходить до слідчих, судово-медичних експертів і лабораторій.

    Після встановлення особи кожного загиблого держава зможе передати його родині, щоб близькі отримали можливість попрощатися і поховати людину з належними почестями.

  • Українські військовополонені у сучасній війні, між міжнародним правом, обмінами та цифровим пошуком

    Українські військовополонені у сучасній війні, між міжнародним правом, обмінами та цифровим пошуком

    Женевські конвенції будувалися на простій послідовності. Військовослужбовець потрапляє до рук противника, отримує статус військовополоненого, його реєструють, перевозять до місця утримання, до нього допускають Міжнародний комітет Червоного Хреста. Держава, що утримує, відповідає за життя, здоров’я і умови. Полонений не має ставати об’єктом помсти, джерелом інформації чи публічним трофеєм.

    У цій війні цей ланцюг може перериватися вже в перші години. Між захопленням і появою людини в офіційній системі можуть минути дні, місяці, іноді більше року. Його передають між підрозділами, допитують, перевозять через кілька пунктів — і лише потім поміщають до установи кримінально-виконавчої системи. Для родини в цей період він зникає: підтвердження немає, МКЧХ доступу не має, сторона, що утримує, може не повідомляти про нього.

    Юридично статус не зникає. Третя Женевська конвенція діє з моменту, коли людина опиняється під владою противника, а не після внесення до чужого реєстру. Під час допиту військовополонений зобов’язаний назвати лише обмежений набір ідентифікаційних даних. Катування, залякування і примус до воєнної інформації заборонені. На весь строк інтернування зберігаються вимоги гуманного поводження, медичної допомоги, зв’язку із зовнішнім світом і захисту від публічної цікавості.

    Реєстрація — несуча деталь цієї системи. Національне інформаційне бюро має передавати відомості до Центрального агентства з розшуку МКЧХ. За даними самого Комітету, національні інформаційні бюро України та Росії, утворені за Женевськими конвенціями, передали відомості про 20 670 осіб, головним чином військовополонених, МКЧХ як нейтральний посередник пересилає ці дані між сторонами і родинам. Російсько-українська війна показує, наскільки конструкція ламається, якщо одна сторона не забезпечує порівнянної прозорості.

    Російська влада застосовує до українських військовослужбовців власну правову і політичну лексику. Частина захоплених опиняється фігурантами кримінальних справ і судових процесів — іноді вже після тривалого утримання. Кримінальне переслідування за конкретний воєнний злочин міжнародне право не забороняє. Але кримінальна справа не скасовує гарантій Женевської конвенції: статус військовополоненого не означає безкарність, і обвинувачення не перетворює людину на звичайного ув’язненого без захисту МГП.

    Документування ООН фіксує асиметрію доступу. До серпня 2026 року Управління Верховного комісара ООН з прав людини спиралося на 2 129 конфіденційних інтерв’ю. Серед них — 910 розмов з українськими військовополоненими і 403 з цивільними після звільнення з російського полону, а також сотні інтерв’ю з російськими військовополоненими в офіційних місцях утримання на підконтрольній Україні території, куди місія має регулярний доступ. Понад 95% опитаних українських військовослужбовців повідомляли про катування або жорстоке поводження. ООН задокументувала страти 129 українських військовополонених на початку полону і 48 смертей у місцях утримання — від катувань, відмови в медичній допомозі або нелюдських умов.

    Міжнародні спостерігачі отримали можливість працювати з російськими військовополоненими в Україні значно ширше, ніж з українськими полоненими в Росії. Це впливає на саму можливість запобігати порушенням. Там, куди спостерігач може потрапити, порушення видно до звільнення. Там, куди доступу немає, розслідування починається вже після обміну — за розповідями тих, хто повернувся. Найнебезпечнішим лишається проміжок між фактичним полоненням і поміщенням до офіційного місця утримання. Міжнародне право починає захищати людину одразу після захоплення. Міжнародний контроль часто з’являється значно пізніше.

    МКЧХ і доступ до полонених

    МКЧХ — центральний елемент контролю за військовополоненими не тому, що це звичайна міжнародна організація, а тому, що його статус дозволяє працювати з обома сторонами і заходити туди, куди інші структури не допускають. Той самий принцип його обмежує. Комітет — не інспекція з правом примусового входу. Він не може пред’явити мандат біля воріт колонії і вимагати відчинити двері. Відвідування потребує згоди сторони, яка контролює об’єкт. Норма Конвенції про право відвідувати полонених на практиці перетворюється на переговори про те, кому, коли і куди дозволять увійти.

    З лютого 2022-го по квітень 2026-го делегати МКЧХ відвідали понад 8 900 військовополонених з обох сторін, переважна більшість візитів припала на Україну. Організація наголошує: повноцінного доступу до всіх військовополонених вона не отримала. Цифра говорить про тих, кого делегати справді побачили, і мовчить про тих, хто лишається поза доступом. Візит до однієї людини не означає контролю над системою. Кілька візитів в одне місце не означають постійного моніторингу.

    У лютому 2026 року генеральний директор МКЧХ П’єр Кренбюль знову закликав забезпечити повний і безперешкодний доступ до всіх військовополонених і прямо сказав, що в Російській Федерації такого рівня доступу в Комітету немає. Для українських родин тут одна з найболючіших претензій. Їм недостатньо знати, що делегація відвідала «певну кількість» полонених. Потрібно зрозуміти, чи бачив Комітет конкретну людину, де вона, чи жива, чи отримала допомогу. Конфіденційність методики сприймається як відсутність відповіді.

    У цієї претензії є підстава. МКЧХ не публікує кожне порушення так, як правозахисна організація. Він розраховує, що закритий діалог збереже доступ. Публічне обвинувачення держави може зачинити двері. Війна довела дилему до межі і поставила Комітет під вогонь з двох сторін, але з різних причин. Українські родини і частина офіційного Києва чекають жорсткішої публічної позиції і роздільної статистики візитів: зведена цифра «з обох сторін» приховує, що основна робота йде там, куди двері вже відчинені. Російська сторона, навпаки, звинувачує Комітет у упередженості — зокрема через його більшу присутність в Україні.

    Обидва закиди б’ють в одну точку: мандат МКЧХ залежить від згоди влади, що утримує, а не від тяжкості порушення. ООН працює інакше. УВКПЛ не залежить від того самого механізму конфіденційного гуманітарного входу і може публікувати результати. Але російська влада не дає місії повноцінного доступу до місць утримання українських військовополонених. Значна частина картини російського полону збирається вже після звільнення. Дві моделі доповнюють одна одну. МКЧХ потрібен, щоб побачити людину під час полону. ООН і правозахисники частіше встановлюють, що з нею відбувалося, вже після повернення.

    Жодна організація не замінює державу, яка утримує полоненого. З українського боку державним контуром пошуку став Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, утворений у березні 2022 року: гаряча лінія, приймальні в регіонах, особистий кабінет родини. Штаб збирає дані, веде обмінні списки і замикає на собі те, що волонтери і родичі знаходять у відкритих джерелах. Але й він не відчиняє чужої камери. Контроль залежить від доступу. Доступ — від політичного рішення сторони, яка тримає людину.

    Роль Туреччини, ОАЕ і Ватикану в обмінах полоненими

    Коли контроль не гарантує доступу, на перший план виходить механізм взаємної зацікавленості — обмін. За роки повномасштабної війни сторони провели десятки обмінів і повернули додому тисячі людей. До літа 2026 року Координаційний штаб говорив уже про більш ніж 9 600 повернених військових і цивільних. Великі операції складалися не з роботи одного інституту, а з ланцюга, у якому брали участь самі сторони і треті держави. Обмін працює навіть тоді, коли переговори про припинення війни заходять у глухий кут: людей можна повертати, не домовившись про кордони і майбутнє окупованих територій.

    Туреччина стала одним із перших майданчикових посередників. Її роль виявилася ще 2022 року, коли турецька дипломатія брала участь у домовленостях про обміни і тимчасове розміщення в Туреччині командирів «Азову». Пізніше Стамбул знову став майданчиком гуманітарних переговорів. У травні 2025 року делегації домовилися там про найбільший на той момент обмін за формулою 1 000 на 1 000. Посереднику не обов’язково мати важіль примусу. Потрібні робочі відносини з обома сторонами і можливість передавати списки, уточнювати категорії, узгоджувати місце і час. ОАЕ зайняли практичну нішу організації передачі. 11 квітня 2026 року за посередництва Еміратів сторони обміняли по 175 осіб. 24 квітня за участі США і ОАЕ — по 193. Для Абу-Дабі це вже не разовий жест, а окрема гуманітарна інфраструктура, яка продовжує працювати паралельно політичному глухому куту.

    Ватикан діє інакше. Святий Престол не має тих самих інструментів, що Анкара чи Абу-Дабі, але тримає гуманітарний канал, який не завжди залежить від прямих перемовин військових структур. Кардинал Маттео Дзуппі з 2023 року бере участь у контактах щодо повернення дітей, возз’єднання родин і питань полонених. 1 вересня 2026 року радник Володимира Путіна Юрій Ушаков заявив, що прийме Дзуппі наприкінці вересня і що розмова буде саме про гуманітарний вимір української теми. У кожного посередника своя функція. Туреччина дає майданчик і політичний канал. ОАЕ допомагає провести передачу. Ватикан працює з категоріями, які складніше вписати у формулу «військовослужбовець на військовослужбовця».

    Сам обмін улаштований складніше, ніж «людина на людину». У списках — поранені, тяжко хворі, молоді військовослужбовці, люди, які перебувають у полоні кілька років, ті, кому російські суди вже винесли вироки. Пріоритет отримують категорії з особливим гуманітарним значенням. Юридичний статус і переговорна вага розходяться. Для Конвенції кожен військовополонений має рівне право на гуманне поводження. У переговорах про обмін окремі категорії військовополонених можуть мати різний пріоритет. Обмін не замінює міжнародне гуманітарне право. Конвенція має захищати людину до звільнення. Переговори мають забезпечити саме звільнення. Коли інтересу немає, полонений лишається всередині закритої системи, а право знову впирається у відсутність примусового доступу.

    Пошук зниклих за кадрами допитів і пересилок

    1949 року захист від «цікавості публіки» стосувався демонстрації полонених перед натовпом. Сьогодні натовп — у телефоні. Відео з українськими полоненими з’явилися з перших днів повномасштабного вторгнення. Їх знімали на допитах, під час дзвінків родичам, при переміщенні, при наданні допомоги, виводили в телесюжети і ставили перед камерою як учасників «інтерв’ю» або імпровізованої пресконференції. Ролики розходилися російськими офіційними каналами, Telegram і ефіром.

    Стаття 13 Третьої Женевської конвенції забороняє не лише насильство, а й поводження з військовополоненим як з об’єктом публічного інтересу. МКЧХ читає норму широко: під заборону потрапляють ідентифікуючі фотографії, відео допитів, особисте листування і будь-які дані, за якими можна встановити особу, — незалежно від каналу, включно з інтернетом. У квітні 2022 року Human Rights Watch окремо вказала російській владі на трансляції з українськими військовополоненими. Навіть візуально «спокійне» інтерв’ю не робить людину вільним учасником публічної розмови, вона перебуває під владою противника.

    Для родин той самий заборонений ролик часто стає першим доказом життя. Держава ще не підтвердила полон. МКЧХ людину не бачив. А в стрічці з’являються кілька секунд: обличчя, голос, форма. Для права це порушення режиму захисту. Для родичів — перше підтвердження, що він не загинув. Сучасний коментар до Конвенції якраз допускає вузький виняток: ідентифікуючий матеріал можна оприлюднити, якщо це відповідає життєвому інтересу самого полоненого — наприклад, коли людина значиться зниклою. Пошукові канали працюють саме в цій щілині між забороною і необхідністю. Так знаходили конкретних людей.

    Буковинка Ольга Пірог півтора року не знала, де її чоловік Володимир, зниклий у грудні 2023-го на куп’янському напрямку. На Великдень вона гортала російський Telegram і зупинилася на кадрі в санвузлі: обличчя до бороди, постава, руки — і берці, які шила йому сама. Пізніше полон підтвердили троє звільнених з луганської колонії, обміняних 6 травня 2025 року. Лариса Задолянська з Одеської області пів року шукала сина Ігоря Решетинського, зниклого 20 травня 2023-го під Бахмутом. До Нового року родина знайшла ролик захоплення: очі заклеєні скотчем, але обличчя вона впізнала одразу. Пізніше прийшов анонімний лист — СІЗО №1 у Смоленській області.

    Полтавка Тетяна Гуренкова вважала чоловіка Юрія Швидкого зниклим з 24 листопада 2024-го, доки його побратим не знайшов на YouTube російську зйомку. «Від душі відлягло, що він живий», — казала вона вже після того, як Юрія повернули у великому обміні. Світлана Резніченко з Нової Праги сім місяців не мала вістей про чоловіка Володимира, фото знайшлося в пошуковій групі. Він провів у російсько-чеченському полоні 20 місяців і повернувся 24 квітня 2026 року. На Миколаївщині Лілія впізнала брата-морпіха Євгенія на пропагандистському знімку з табличкою: «по мочках вух, по зморшках, по посмішці». У тій самій родині в полоні опинилися ще батько і чоловік.

    Саме тут виникла паралельна, низова система пошуку. Публічні канали на кшталт «База ПІБ | Фото полонених» прямо позиціонують себе як майданчики щоденного моніторингу фото й списків зниклих і полонених військових. Родини знаходять у стрічці обличчя, дату публікації, джерело — і вже з цим ідуть до Координаційного штабу. Далі ланцюг замикається на державний контур пошуку, а не на сам канал.

    Та сама камера працює і в зворотний бік. Російські канали, які викладають полонених «для родин», потім використовують контакт для тиску: лист, дзвінок, вимога записати звернення. Тому серйозні пошукові проєкти розділяють дві дії: публічно фіксують факт — «людину видно на матеріалі такої-то дати», — а сам файл віддають родині. Камера принижує і водночас стає єдиним доступним доказом життя, поки двері камери зачинені для Червоного Хреста.

    Супутники, розпізнавання облич і свідчення звільнених

    Коли реєстри мовчать, а спостерігач не може увійти, працює третій рівень — відкриті дані. У березні 2022 року українське Міністерство оборони почало застосовувати Clearview AI для ідентифікації загиблих російських військовослужбовців: зіставлення облич із відкритими джерелами і пошук родичів. Це не була система «хто зараз у полоні». Але принцип закріпився: обличчя стало цифровим ідентифікатором.

    Для українських полонених той самий принцип використовують волонтерські канали і OSINT-групи. Збігу обличчя недостатньо. Потрібні дата матеріалу, джерело, обставини зйомки і бажано друге зображення. Помилка дає родині хибну надію. На Прикарпатті мати впізнала у пораненому морпіху 36-ї бригади власного сина — за кадром здачі в полон. За тиждень зателефонувала інша жінка: це її син, його вже обміняли. Тому стійкі проєкти вимагають кількох незалежних ознак.

    Другий контур — свідчення тих, кого вже повернули. Списки «від звільненого з полону» публікують частинами, а місце утримання часто віддають лише рідним. Іноді цього вистачає, щоб перекреслити навіть офіційну смерть. Родина львів’янина Назара Далецького 2023 року поховала його після збігу ДНК з обгорілим тілом з-під Куп’янська. У липні 2025-го звільнений військовий повідомив, що бачив Назара живим, у серпні і жовтні це підтвердили ще двоє. 5 лютого 2026-го Назар сам вийшов на обмін і зателефонував матері. Похорон виявився чужою могилою.

    Супутник вирішує інше завдання — місце об’єкта. У серпні 2022 року Yale Humanitarian Research Lab сумістила знімки з відкритими свідченнями і склала мапу щонайменше 21 об’єкта в Донецькій області, пов’язаних із російською системою фільтрації. На кадрі пункту в Безіменному були видні десятки наметів і транспорт, черга машин тягнулася зі сторони Маріуполя. Знімок не показував, що відбувалося всередині. Разом зі свідченнями він дозволяв установити функцію об’єкта. Після вибуху в Оленівці супутникові кадри використали для порівняння території колонії до і після: нові конструкції, зміни ґрунту, сліди робіт — те, чого не відновити лише за розповідями.

    Третій інструмент — геолокація відео. Форма будівлі, вікна, лінія електропередачі, дорога, дерево, водонапірна вежа, рельєф. Якщо людина з’являється на ролику, обличчя можна звірити з довоєнним фото. Якщо відома дата публікації — з’являється мінімальна дата, коли вона точно була жива. Якщо на задньому плані читається місце — виникає ймовірність конкретного об’єкта. Якщо та сама людина пізніше з’являється на іншому кадрі — складається часовий ланцюг. Юридичної сили в цього обліку немає. Але він збирає те, чого державні й міжнародні структури поки не підтверджують. У цьому головний зсув XXI століття. Женевські конвенції лишилися юридичним каркасом. Навколо нього виросла інфраструктура, якої не було 1949 року: посередники, цифрові реєстри, Telegram-канали пошуку, супутники, алгоритми облич, OSINT, особисті кабінети родин.

  • У РФ полонених «відгодовують» перед обміном: у СБУ розповіли про підготовку показової «картинки»

    У РФ полонених «відгодовують» перед обміном: у СБУ розповіли про підготовку показової «картинки»

    У Росії можуть спеціально покращувати фізичний стан українських військовополонених і цивільних напередодні обмінів, щоб створити враження дотримання міжнародних норм поводження з полоненими. Для цього, за словами української сторони, існують окремі приміщення, де людей перед передачею іншій стороні переводять на посилене харчування.

    Про це розповів керівник Об’єднаного центру з координації пошуку та звільнення військовополонених Андрій Пастернак під час пресконференції в «Укрінформі».

    За його словами, про практику так званого «відгодовування» українських полонених знають представники української сторони, які беруть участь у переговорах щодо обмінів. Йдеться не лише про військовослужбовців, а й про цивільних громадян, яких Росія утримує в неволі.

    Пастернак зазначив, що російська сторона, знаючи заздалегідь, кого саме планують передати під час обміну, може змінювати умови утримання цих людей напередодні їхнього повернення в Україну. Зокрема, полонених починають краще годувати, щоб під час передачі вони мали більш задовільний зовнішній вигляд.

    «Знають всі, хто дотичний до перемовин на обмін, що ворог, знаючи, кого буде віддавати, це стосується і цивільних, приводить цих полонених в нормальну форму процесом так званого відгодування», — заявив він.

    За словами представника СБУ, інформацію про такі практики українська сторона отримує безпосередньо від людей, яких вдалося звільнити з російського полону. Про подібні випадки також розповідають цивільні українці, яких повернули в рамках обмінів.

    Пастернак назвав таку практику одним з елементів психологічного та фізичного знущання над полоненими. За його словами, російська сторона може спочатку тривалий час не забезпечувати людей належним харчуванням, а безпосередньо перед обміном навмисно збільшувати кількість їжі.

    «Це також один із елементів тортур — знущання, коли одних не годують спеціально, а інших відгодовують для того, щоб він більш-менш мав нормальний вигляд», — зазначив представник СБУ.

    Українська сторона, за словами Пастернака, неодноразово звертає увагу російських представників на суттєву різницю у фізичному стані людей, яких сторони передають під час обмінів.

    Він зазначив, що українські військовополонені після повернення часто мають значно гірший фізичний стан і сильно втратили вагу. Водночас російські військовополонені, яких Україна передає російській стороні, за його словами, перебувають у значно кращому фізичному стані.

    «Наші всі дуже-дуже худі. Одиниці, які плюс-мінус в нормальному фізичному стані. Їхні ж військовополонені, яких ми віддаємо на обмін, всі дійсно відгодовані», — сказав Пастернак.

    Він також звернув увагу на відмінності в організації утримання полонених в Україні та Росії. За словами представника української сторони, в Україні існують визначені правила харчування та утримання військовополонених, а відповідні умови можуть перевіряти міжнародні організації.

    Зокрема, Пастернак згадав Міжнародний комітет Червоного Хреста та Організацію Об’єднаних Націй, представники яких здійснюють відповідний моніторинг та звертають увагу на дотримання Україною норм міжнародного гуманітарного права.

    Водночас українська сторона останнім часом неодноразово заявляла про інформаційні кампанії Росії, пов’язані з темою військовополонених. За даними українських представників, Москва намагається сформувати для міжнародної аудиторії уявлення про нібито гуманне ставлення до українців, яких утримують у російській неволі.

    Зокрема, російська сторона поширювала списки українських військовополонених, яких нібито «відмовляється забирати» Україна. Українські посадовці назвали такі твердження маніпулятивними та частиною інформаційної кампанії, спрямованої на дискредитацію Києва.

    Також українська сторона повідомляла про спроби Росії використовувати українських військовополонених у військових цілях, зокрема формувати з них бойові підрозділи.

    На цьому тлі українські представники наголошують, що питання поводження з військовополоненими має розглядатися не лише в контексті обмінів, а й у ширшій площині дотримання міжнародного гуманітарного права.

    Заяви Пастернака стосуються свідчень, які, за його словами, українська сторона отримує від звільнених полонених. Водночас кожен конкретний випадок неналежного поводження з полоненими потребує документування та належної перевірки компетентними міжнародними та українськими структурами.

    Україна продовжує наполягати на необхідності повернення всіх своїх громадян із російського полону та забезпечення належного доступу міжнародних організацій до місць їхнього утримання.

  • Росія приховує сліди злочинів? В ОГП розповіли, в якому стані повертають тіла полонених

    Росія приховує сліди злочинів? В ОГП розповіли, в якому стані повертають тіла полонених

    Понад три сотні українських військових та цивільних загинули у російському полоні від початку повномасштабного вторгнення. Такі дані 9 червня оприлюднив Офіс генерального прокурора України у відповідь на запит LIGA.net. За інформацією правоохоронців, наразі офіційно відомо про 311 загиблих громадян України, які перебували в російській неволі. Водночас експерти наголошують: реальна кількість жертв може бути значно більшою, адже встановити всі обставини смерті часто вкрай складно.

    В ОГП повідомили, що на сьогодні вдалося ідентифікувати лише 85 тіл із числа повернутих в Україну загиблих полонених. Решта випадків потребують додаткових експертиз та слідчих дій. Правоохоронці зазначають, що процес встановлення особи часто ускладнюється станом тіл, які повертає російська сторона.

    Особливу увагу слідчі звертають на ознаки катувань та жорстокого поводження. За даними прокуратури, наразі в Україні розслідується 518 кримінальних проваджень за фактами катувань, нелюдського поводження та інших воєнних злочинів, вчинених щодо українських військовополонених і цивільних осіб. Уже 24 обвинувальні акти передані до суду, а щодо двох осіб винесено обвинувальні вироки.

    Слідство використовує широкий спектр доказів для документування злочинів. Йдеться про свідчення звільнених з полону українців, показання очевидців, результати судово-медичних експертиз, фото- та відеоматеріали, речові докази, а також інформацію з відкритих джерел. Саме завдяки комплексному підходу вдається відтворювати картину того, що відбувалося в російських місцях утримання.

    Окремою проблемою залишається стан тіл, які Росія передає Україні в межах репатріаційних заходів. В Офісі генерального прокурора повідомили, що у більшості випадків тіла повертаються із суттєвими гнилісними змінами. Це значно ускладнює або навіть унеможливлює повне встановлення причин смерті та характеру отриманих ушкоджень. Через це експертам інколи важко довести факт катувань або визначити точний механізм загибелі людини.

    Крім того, слідчі регулярно фіксують ознаки попереднього втручання в тіла загиблих. У прокуратурі заявили про непоодинокі випадки, коли під час огляду виявляли сліди медичних маніпуляцій або інших дій, виконаних уже після смерті людини. Такі обставини викликають додаткові питання щодо можливих спроб приховати справжні причини загибелі українських полонених.

    Проблема смертей у російському полоні залишається однією з найболючіших тем війни. Раніше представники Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими повідомляли, що під час репатріаційних заходів Росія повернула Україні сотні тіл громадян, які перебували у неволі. За даними штабу, стан багатьох тіл свідчив про ознаки фізичного виснаження, відсутність належної медичної допомоги та можливе застосування катувань.

    За інформацією Координаційного штабу, лише в межах однієї з репатріаційних операцій Росія передала тіла 375 українських військових і цивільних, які загинули під час перебування в місцях несвободи. Статус частини з них був підтверджений Міжнародним комітетом Червоного Хреста, а щодо інших перебування в полоні встановлювали за свідченнями звільнених побратимів та інших доказів.

    Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець неодноразово наголошував, що ситуація з українськими полоненими залишається критичною. Особливо складною він називав долю оборонців Маріуполя, значна частина яких досі перебуває в російському полоні. Українська влада та міжнародні партнери продовжують вимагати від Росії дотримання норм міжнародного гуманітарного права та забезпечення доступу міжнародних організацій до місць утримання полонених.

    Документування злочинів проти українських військовополонених є важливою частиною роботи українських правоохоронців. Зібрані матеріали передаються не лише до національних судів, а й використовуються для розслідувань міжнародних інституцій, зокрема Міжнародного кримінального суду. Україна наполягає, що всі причетні до катувань, жорстокого поводження та вбивств полонених мають бути встановлені та притягнуті до відповідальності.

    На тлі нових даних Офісу генерального прокурора питання долі українських полонених знову опинилося в центрі суспільної уваги. Опублікована статистика стала черговим нагадуванням про масштаби гуманітарних наслідків війни та про те, що боротьба за повернення кожного українця з російської неволі триває.

  • Лубінець уперше зустрівся з новою омбудсманкою РФ: після трьох годин переговорів додому повернулися п’ятеро українців

    Лубінець уперше зустрівся з новою омбудсманкою РФ: після трьох годин переговорів додому повернулися п’ятеро українців

    У день чергового обміну військовополоненими між Україною та Росією відбулася подія, яка може вплинути на подальші гуманітарні переговори між сторонами війни. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець уперше провів офіційну робочу зустріч із новою уповноваженою з прав людини Російської Федерації Яною Лантратовою. Переговори тривали понад три години і завершилися конкретними домовленостями щодо військовополонених, цивільних заручників та возз’єднання розділених війною сімей.

    За словами Лубінця, головною метою зустрічі стало збереження та розширення гуманітарного напрямку співпраці між сторонами. Йдеться насамперед про питання повернення військовополонених, незаконно утримуваних цивільних осіб, пошук зниклих безвісти та підтримку зв’язку між полоненими й їхніми родинами.

    Український омбудсман повідомив, що сторони домовилися продовжити роботу за всіма напрямками, які раніше вдалося напрацювати під час взаємодії з попередньою російською омбудсманкою Тетяною Москальковою. Серед ключових питань — верифікація списків військовополонених, перевірка місць утримання, передача листів та особистих речей, а також сприяння поверненню цивільних громадян додому.

    Одним із найважливіших результатів зустрічі стало повернення до України п’яти громадян. Крім того, за сприяння Міжнародного комітету Червоного Хреста вдалося возз’єднати три сім’ї, які були розділені через війну. За словами Лубінця, саме гуманітарний діалог дозволяє досягати таких результатів навіть за відсутності прогресу на політичному рівні.

    Особливу увагу привернула історія 74-річної українки, яку російська сторона раніше депортувала з Маріуполя. Жінка перебуває у важкому стані здоров’я, пересувається на кріслі колісному та потребує постійного стороннього догляду. Завдяки проведеним переговорам вона зможе повернутися в Україну та возз’єднатися зі своєю донькою. Найстаршій особі серед повернених українців виповнилося 84 роки.

    Окремим напрямком переговорів стала верифікація списків військовополонених і цивільних осіб, які перебувають у місцях несвободи. Лубінець наголосив, що саме точна перевірка даних є одним із ключових елементів для організації майбутніх обмінів та повернення людей додому.

    Зустріч відбулася менш ніж через місяць після кадрових змін у Росії. У травні 2026 року Державна дума РФ призначила новою уповноваженою з прав людини Яну Лантратову, яка змінила на посаді Тетяну Москалькову після завершення її максимального терміну перебування на посаді.

    Ще до офіційної зустрічі з Лубінцем представники офісу Лантратової брали участь у гуманітарних контактах під час одного з попередніх обмінів. Тоді російська сторона погодилася передати українським військовополоненим партію листівок від родичів та обговорила низку питань, пов’язаних із захистом прав утримуваних осіб. Лубінець тоді заявляв, що бачить готовність нової команди російського омбудсмана до продовження комунікації, хоча закликав оцінювати співпрацю виключно за конкретними результатами.

    Напередодні нинішньої зустрічі сама Лантратова публічно анонсувала переговори з українським омбудсманом. За її словами, сторони мали обговорити питання взаємного відвідування військовополонених, повернення цивільних громадян та інші аспекти гуманітарної взаємодії. Російська сторона також заявляла про намір порушувати питання повернення мешканців Курської області, які опинилися поза територією РФ під час бойових дій.

    Водночас призначення Лантратової викликало неоднозначну реакцію. Українські правоохоронні органи раніше повідомляли про її можливу причетність до незаконного вивезення українських дітей із тимчасово окупованих територій Херсонської області у 2022 році. Саме тому будь-які контакти з новою російською омбудсманкою перебувають під пильною увагою як українського суспільства, так і міжнародних правозахисних організацій.

    Попри складний політичний контекст, українська сторона наголошує: гуманітарний діалог залишається одним із небагатьох механізмів, який дозволяє повертати громадян додому. За словами Лубінця, без переговорів неможливо вирішувати питання військовополонених, цивільних заручників, депортованих осіб та людей, які роками чекають бодай якоїсь інформації про своїх рідних.

    «Саме за столом перемовин вирішуються всі найскладніші питання, у тому числі питання миру», — наголосив український омбудсман після завершення переговорів.

    На тлі чергового обміну військовополоненими та повернення 185 українських захисників ця зустріч стала ще одним свідченням того, що гуманітарний напрямок залишається одним із найактивніших каналів взаємодії між Києвом і Москвою навіть під час повномасштабної війни. Подальша ефективність цього механізму стане зрозумілою вже найближчими тижнями, коли сторони почнуть реалізовувати досягнуті домовленості на практиці.

  • Червоний Хрест «пробив дно» – омбудсмен Лубінець

    Червоний Хрест «пробив дно» – омбудсмен Лубінець

    12 вересня російські окупанти обстріляли конвой Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ) на Донеччині, що призвело до загибелі трьох українців — працівників гуманітарної місії. Реакція керівництва організації викликала обурення в українських офіційних осіб, зокрема уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Дмитра Лубінця.

    Під час ефіру національного телемарафону Лубінець заявив, що президентка МКЧХ відреагувала на трагедію лише ввечері та не згадала Росію в своїй заяві. Це викликало обурення омбудсмена, який наголосив на тому, що організація має відреагувати терміново, засудити дії агресора та вимагати пояснень. Лубінець вважає, що Червоний Хрест пробив дно своєю пасивністю і тепер немає сенсу продовжувати його діяльність як в Україні, так і в Росії.

    Критика МКЧХ через бездіяльність щодо військовополонених

    Крім того, омбудсмен підкреслив, що Червоний Хрест не виконує свої зобов’язання щодо допомоги українським військовополоненим у російському полоні. Лубінець звинуватив організацію в тому, що вони не відвідують українських полонених, хоча публічно заявляють про проведення таких візитів.

    Заклик до реформування та створення нової організації

    Дмитро Лубінець також запропонував звернутися до донорів МКЧХ із закликом створити нову, більш ефективну гуманітарну організацію, оскільки Червоний Хрест, за його словами, втратив свою репутацію та більше не може ефективно виконувати свої функції. На його думку, закриття офісів організації в Україні та Росії є єдиним правильним рішенням після подібних інцидентів і бездіяльності.

    Реакція на обстріл гуманітарної місії

    Після обстрілу конвою МКЧХ на Донеччині організація оголосила про зупинку роботи свого офісу у Дніпрі. Президент України Володимир Зеленський підтвердив загибель трьох людей внаслідок атаки та зазначив, що двом пораненим була надана необхідна допомога.