Позначка: Михайло Поплавський

  • Обшуки у Поплавського: слідчі дії одночасно у двох університетах у Києві

    Обшуки у Поплавського: слідчі дії одночасно у двох університетах у Києві

    7 травня у Києві правоохоронці проводять масштабні слідчі дії у двох закладах освіти, пов’язаних із Михайлом Поплавським — у Київському національному університеті культури і мистецтв та приватному “Київському університеті культури”. Про це повідомили в Офісі генерального прокурора у коментарі “Українській правді”, підтвердивши факт обшуків у межах чинного кримінального провадження.

    За даними прокуратури, слідчі дії охоплюють не лише приміщення самих навчальних закладів, а й офісні будівлі поруч із ними, а також місця проживання окремих службових осіб, які можуть бути пов’язані з управлінськими процесами в університетах. Правоохоронці працюють у рамках комплексного розслідування, однак деталі провадження, включно з його кваліфікацією, наразі не розкриваються.

    Обшуки стали черговим епізодом у серії перевірок, що тривають навколо структур, пов’язаних із Михайлом Поплавським. Наприкінці березня у цих же закладах уже відбувалися слідчі дії, тоді правоохоронні органи заявляли про викриття ймовірної схеми розтрати бюджетних коштів в особливо великих розмірах у державному університеті. Ті події також супроводжувалися вилученням документів і техніки та викликали значний суспільний резонанс через масштаби фінансування освітньої установи.

    Окремо варто зазначити, що у 2026 році відбулися суттєві зміни в управлінні Київським національним університетом культури і мистецтв. Міністр освіти і науки Оксен Лісовий підтвердив, що контракт Михайла Поплавського на посаді ректора державного вишу завершився, і він більше не очолює цей заклад. Після цього Міністерство освіти і науки призначило тимчасового виконувача обов’язків керівника, якому доручено підготувати та провести відкриті вибори нового ректора.

    Попри це, Поплавський продовжує очолювати приватний “Київський університет культури”, який також входить до переліку об’єктів, де 7 травня відбуваються обшуки. Саме цей факт додає новий контекст до нинішніх слідчих дій, адже перевірки одночасно стосуються як державного, так і приватного освітнього сектору, пов’язаного з однією управлінською групою.

    Правоохоронці офіційно не повідомляють, які саме порушення розслідуються у межах справи, а також не коментують можливі підозри конкретним особам. Відомо лише, що слідчі дії проводяться в межах кримінального провадження, яке охоплює фінансову та організаційну діяльність освітніх установ.

    Ситуація навколо університетів викликає значний суспільний інтерес, оскільки Київський національний університет культури і мистецтв є однією з найвідоміших мистецьких освітніх установ України, а сам Михайло Поплавський протягом десятиліть залишався однією з найпомітніших фігур у сфері культурної освіти.

    Станом на зараз слідчі дії тривають, правоохоронці продовжують роботу з документами та іншими матеріалами, вилученими під час обшуків, а офіційних коментарів щодо можливих результатів розслідування поки що не оприлюднено.

  • Руслан Гурак і скандал із плагіатом: що відомо про очільника служби якості освіти

    Руслан Гурак і скандал із плагіатом: що відомо про очільника служби якості освіти

    Освіта в Україні під час великої війни тримається буквально на межі можливого. Повітряні тривоги розривають навчальний процес, школи переходять із формату у формат, вищі навчальні заклади стикаються з браком фінансування, а система загалом переживає кадровий голод. У таких умовах питання якості освіти мало б бути не просто важливим, а визначальним. І тут виникає базове питання: хто саме в Україні відповідає за те, щоб ця якість не зникла остаточно.

    Одним із ключових чиновників у цій системі є Руслан Васильович Гурак. Саме він уже понад десять років очолює державний орган, який має контролювати якість освіти. До 2017 року це була Державна інспекція навчальних закладів, а після реорганізації — Державна служба якості освіти. Тобто йдеться не просто про чиновника МОН чи формального адміністратора, а про людину, яка роками сидить у кріслі наглядача за академічною доброчесністю, стандартами навчання і дотриманням правил у системі освіти.

    Проблема в тому, що сам Гурак давно фігурує у публічних матеріалах зовсім не як взірець цієї доброчесності.

    Один із найгучніших сюжетів, який тягнеться за ним роками, — це історія з плагіатом у кандидатській дисертації. Профільні медіа, що спеціалізуються на викритті академічного плагіату, стверджували, що його дисертація 2006 року містить масштабні неатрибутовані запозичення з російських джерел. За оприлюдненими даними, йшлося про 54 сторінки тексту, які нібито були скопійовані з роботи російської дослідниці Тетяни Сухової і перекладені фактично через Google Translate. Саме мовні покручі і стилістично неприродні формулювання, як писали журналісти, і стали першою зачіпкою, яка вивела на російський першоджерельний текст.

    Історія не обмежилася публікаціями в медіа. Була проведена судова експертиза, яка, за даними журналістів, встановила наявність у дисертації плагіату. Більше того, ще 24 січня 2017 року Окружний адміністративний суд Києва мав розглядати справу про позбавлення Гурака наукового ступеня кандидата наук. Але справа так і не була розглянута по суті. Сам Руслан Гурак тоді не визнав претензій і у відповідь заявляв про шантаж та вимагання з боку так званих антиплагіатних груп. На цьому фоні постає очевидне питання: як так сталося, що людина, чия власна академічна доброчесність роками ставиться під сумнів, продовжує керувати органом, який має стежити за якістю освіти в країні.

    Не менш показовим є і політичний та кар’єрний бекграунд Гурака. У 2002–2006 роках він працював помічником Михайла Поплавського у Верховній Раді. Тоді в медіа його навіть називали “зірковим” помічником. Але цей епізод цікавий не сам по собі, а через те, що зв’язок із Поплавським, за публічними звинуваченнями, нібито міг мати продовження вже тоді, коли Гурак очолив державний освітній нагляд. Зокрема, видання Антикор писало, що в 2015 році в університеті Поплавського проводилися лише часткові перевірки, а не повноцінний аудит, що породило сумніви у неупередженості керівника інспекції. Якщо це так, то йдеться не лише про давні знайомства, а про можливе використання посадового ресурсу на користь “своїх”.

    Ще один пласт — його зв’язки з політичним табором Януковича. У біографії Руслана Гурака фігурує членство у Партії регіонів. У медіа також згадувався його зв’язок із Дмитром Табачником — колишнім міністром освіти часів Януковича, який після 2014 року втік до Росії. У тому ж контексті в публікаціях з’являлися прізвища Лілії Гриневич та В’ячеслава Кириленка. Окремо журналісти пов’язували Гурака з історією навколо Катерини Кириленко, дружини тодішнього віцепрем’єра, яку звинувачували у масштабному плагіаті в наукових роботах. За цією версією, Гурак міг бути одним із тих, хто допоміг уникнути для неї серйозних наслідків. Це вже не просто питання особистої репутації. Це питання про те, чи не перетворювалася державна інституція контролю якості освіти на інструмент прикриття “правильних” людей.

    Окрема зона ризику — його майновий стан і джерела коштів. У травні 2020 року Гурак вніс зміни до декларації, вказавши дохід у 620 тисяч гривень від “відчуження рухомого майна”. Але, як звертали увагу журналісти з посиланням на дані Interfax, при цьому всі автомобілі залишилися у власності. Тобто з’являється цілком логічне питання: що саме було відчужено, якщо автопарк нікуди не зник.

    При офіційній річній зарплаті близько 959 тисяч гривень Гурак, згідно з публікаціями, зміг не лише сформувати значний набір активів, а й позичити Ользі Василівні Гурак 125 тисяч доларів. Крім того, він тримає на рахунках і у готівці валюту та кошти на загальну суму понад 100 тисяч у перерахунку. Сам факт наявності заощаджень не є злочином, але у випадку чиновника, до якого вже є питання щодо доброчесності, кожен такий епізод автоматично викликає інтерес.

    Ще цікавішою є історія з нерухомістю у селі Гореничі Бучанського району Київської області. У державних реєстрах журналісти виявили аномальну концентрацію майна на ім’я Ольги Гурак, яку називають ймовірною сестрою посадовця. Саме на неї записані кілька ділянок у престижній локації. Перші дві вона набула у травні 2019 року, тобто вже тоді, коли Руслан Гурак очолював Державну службу якості освіти. Одна з ділянок — на березі озера — має площу близько пів гектара. Інша — 0,1251 га.

    Але справа не лише в землі. На одній із ділянок, яку Ольга Гурак придбала у 2021 році, ведеться будівництво. Саме цей об’єкт незавершеного будівництва площею майже 300 квадратних метрів — 293,2 кв. м — вказаний у декларації самого Руслана Гурака. Тобто чиновник не відмежовується від цього активу, а фактично підтверджує зв’язок із ним. Особливу увагу привертає той факт, що ділянка включає приватизовану частину водойми. А це вже може вказувати на потенційні порушення не лише етичного характеру, а й земельного та водного законодавства.

    Згідно з декларацією за 2024 рік, Руслан Гурак має у власності квартиру в Києві площею 180,5 кв. м, яка записана на нього ще з 2004 року. Також він володіє будинком у селі Вербівці Івано-Франківської області площею 58,1 кв. м, придбаним у січні 2014 року. Там же у нього дві земельні ділянки, одна з яких під самим будинком. Окрім цього, він задекларував землю у Городенці на Івано-Франківщині площею 1600 кв. м, а також ділянку в Гореничах площею 1219 кв. м, яка перебуває у власності з 2003 року.

    Що стосується автомобілів, то у власності Гурака є преміальний Land Rover Range Rover Autobiography 2015 року, придбаний і задекларований у квітні 2023 року за 1 104 000 грн. Але навіть тут виникає питання до адекватності оцінки. За даними ринку, аналогічні машини такого року випуску сьогодні коштують у середньому близько 40 тисяч доларів, тобто приблизно 1,7–1,8 млн грн. Інакше кажучи, задекларована вартість може бути помітно занижена. Крім того, посадовець зазначив право безоплатного користування автомобілем Skoda Octavia A7 2016 року випуску, який записаний на вже згадану Ольгу Гурак. На вторинному ринку така машина коштує приблизно 12–13 тисяч доларів.

    Показово, що у деклараціях Руслана Гурака не фігурують інші близькі особи — дружина, діти чи батьки. На тлі концентрації активів на ймовірній сестрі це тільки підсилює інтерес до того, як саме оформлюються активи і чи не використовується для цього стандартна схема винесення майна за межі прямої декларативної відповідальності.

    У фіналі вся ця історія виглядає не як набір випадкових епізодів, а як цілісний портрет системного чиновника, який роками тримається на чолі важливої державної інституції, попри довгий шлейф запитань. Плагіат у дисертації. Політичне минуле з регіоналами. Зв’язки з одіозними персонажами старої освітньої системи. Підозрілий баланс між офіційними доходами і способом життя. Майно, записане на ймовірних родичів. І при цьому — жодної повноцінної публічної оцінки з боку держави.

    Редакція направила журналістські запити до НАЗК, МОН, Державної служби якості освіти та самому Руслану Гураку. У НАЗК відповіли, що не досліджували діяльність цього посадовця у контексті озвучених фактів. У МОН повідомили, що до міністерства не надходило листів від Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти про встановлені порушення щодо текстових запозичень без посилання на джерело у дисертації Гурака. Відповіді від самої Державної служби якості освіти та від самого Руслана Гурака на момент публікації редакція не отримала.

    І в цьому, можливо, головний висновок цієї історії. Українська освіта сьогодні живе в умовах постійного стресу, скорочення ресурсів і війни. Але навіть у такій ситуації на вершині системи продовжують залишатися люди, до яких є давні і публічні питання — і з академічної, і з політичної, і з майнової точки зору. Поки на ці питання не буде чесної і предметної відповіді, розмови про “якість освіти” ризикують залишатися лише красивою вивіскою.

  • Михайло Поплавський поділився особистим життям і розкрив секрети свого успіху

    Михайло Поплавський поділився особистим життям і розкрив секрети свого успіху

    Легендарний ректор Михайло Поплавський, який нещодавно відзначив своє 75-річчя, дав перше відверте інтерв’ю популярному телеведучому Григорію Решетніку. У цьому ексклюзивному інтерв’ю Поплавський поділився особистими переживаннями та розкрив деякі з секретів свого довготривалого успіху.

    Незмінний ректор КНУКіМ Михайло Поплавський, який очолює виш уже понад 30 років, в інтерв’ю Григорію Решетніку на YouTube відверто розповів про час і про себе, про непростий шлях до успіху, створення бренду університету, національні проєкти та ключові етапи свого життя. Ведучий не шкодував гострих запитань, а Михайло Михайлович здивував несподіваними відповідями, відкривши завісу особистого життя та поділився планами на майбутнє.

    Як завжди, у кадрі, як і щоденно на роботі, Поплавський виглядає бездоганно: кожна деталь продумана до дрібниць, незмінна зачіска, ідеальний костюм. До речі, їх, як і концертні образи, ректор замовляє виключно в українських дизайнерів.

    Image

    Стати успішним. Про це мріяв Михайло з села Мечиславка, що на Кіровоградщині. Після закінчення школи він вступив до професійно-технічного училища № 25 міста Горлівка Донецької області за спеціальністю “машиніст електровоза в шахті”.

    “Що таке бурсаки? Бушлат синій, кирзові чоботи, роба. Але я завжди стежив за зовнішнім виглядом: був напрасований, акуратний, причесаний. Зовнішній вигляд – одна зі сходинок на шляху до успіху.

    Я завжди вірив, що стану успішною людиною. А віра – це магія, яка відкриває шлях до мрії”, – каже Поплавський.

    Image

    Студент ПТУ №25 м. Горлівка Донецької області. 1968 р.

    Після служби в армії та роботи директором будинку культури села Великі Трояни  Кіровоградської області 25-річний Поплавський у 1975 році став студентом першого курсу Київського державного інституту культури, який закінчив з відзнакою. А в 1993 році вже очолив маловідомий тоді заклад, який випускав бібліотекарів та директорів сільських будинків культури, ставши наймолодшим ректором в Україні.

    Image

    Студент першого курсу КДіК. 1975 р.  

    Розбудовуючи Університет, Поплавський здивував сміливими, нестандартними й навіть епатажними рішеннями. Він шокував український шоубізнес, запустивши піар-проєкт “Співаючий ректор як технологія” по розкрутці Київського університету культури, коли вперше вийшов на сцену з піснею “Юний орел”.

    Image

    Наймолодший ректор країни. 1994 р.

    “Дуже важко було увійти в образ “юного орла”, а ще важче – з нього вийти”,– зізнається ректор.

    За свою творчу кар’єру Поплавський випустив понад 50 яскравих кліпів, більше ніж 200 різножанрових пісень та понад 150 масштабних концертних шоу, які збирали повні зали.

    Image

    Кліпові образи Михайла Поплавського

    Проєкт “співаючий ректор” виконав свою місію – привернув увагу до Університету, до важливих речей, на яких завжди наголошував Поплавський: збереження та розвиток української пісні, традицій, важливість виховання патріотичної молоді.

    За тридцять років ректорства Михайло Поплавський перетворив “кульок” на провідний мистецький навчальний заклад країни – за версією ресурсу “Освіта.ua” виш четвертий рік поспіль займає перше місце в ТОП-рейтингу “Найкращі мистецькі заклади вищої освіти України”.

    Наразі в університеті працює вісім потужних факультетів. Студенти навчаються в інноваційних лабораторіях, оснащених новітнім мультимедійним обладнанням, де можуть реалізовувати різноманітні проєкти та втілювати сміливі творчі ідеї.

    Image

    Майстерклас Михайла Поплавського для студентів Університету

    “Традиційно я особисто зустрічаюсь зі студентами. У вересні проведу майстеркласи для першокурсників. Я завжди кажу студентам, що кар’єра і щасливе майбутнє залежить лише від них. Щоб досягти успіху, потрібно гребти з першого курсу. А ми надаємо студентам можливості та інструменти, формуємо творчу атмосферу для реалізації їх творчих, здорових амбіцій”, – каже в інтерв’ю Михайло Михайлович.

    Окрім того, Михайло Поплавський за ці роки реалізував низку творчих проєктів, спрямованих на популяризацію української пісні та підтримку молодих артистів.

    1997 рік. На українському телебаченні дитячі програми займають лише 3% загального мовлення. В ефірі транслюється російська “Ранкова зірка”. Поплавський кардинально змінює ситуацію, заснувавши легендарний всеукраїнський дитячий телевізійний конкурс “Крок до зірок”. Він став єдиним українським загальнонаціональним і соціальним проєктом, який надавав можливість усім охочим дітям з різних куточків країни реалізувати свої творчі здібності. Єдина умова – пісні мають звучати українською і наживо. По суті в 1997 році Михайло Поплавський запустив дитячу творчу індустрію України.

    Image

    Всеукраїнський дитячий телевізійний конкурс “Крок до зірок”

    У 2004 році, коли інформаційний простір України був тотально заповнений російським контентом, Поплавський заснував потужний патріотичний проєкт “Наша пісня” – майданчик для легендарних майстрів сцени та молодих виконавців, які мали змогу презентувати нову українську музику найрізноманітніших жанрів широкій аудиторії. Цьогоріч проєкт, який з часом трансформувався в “Українську пісню року”, відзначив 20-річний ювілей.

    “Українська пісня – це те, що нас об’єднує, це наша душа і сила. У кожній пісні закладені глибокі сенси, історія нашої країни, її традиції, прагнення до самовизначення та свободи, любов до рідного краю, оптимізм та віра у велике майбутнє України”, – каже Михайло Поплавський.

    Image

    Національна музична премія “Українська пісня року-2021”

    Михайло Поплавський представив українську пісню всьому світу. 2 квітня 2012 року команда ректора увійшла в сучасну світову історію, реалізувавши безпрецедентний музичний телемарафон “Пісня об’єднує нас!”. Вперше музичний тріумф нашої держави спостерігали на всіх континентах, марафон дивились у 150-ти країнах.

    Марафон увійшов до світової Книги рекордів Гіннеса в категорії “Найтриваліший музичний телевізійний марафон національної пісні у прямому ефірі”. Він тривав 110 годин, 3 хвилини й 27 секунд.

    Image

    Телемарафон української пісні, що увійшов до світової Книги рекордів Гіннеса. 2012 р.

    Михайло Поплавський зізнається, що почувається щасливим: займається справою свого життя – Київським національним університетом культури і мистецтв, має чудову родину.

    “Наразі в наших умовах прокинутись вранці живим уже є щастя. Я щаслива людина, щасливий ректор, щасливий батько. Нещодавно знову став дідусем, маю трьох онуків і пишаюся, що рід Поплавських, який я дослідив до восьмого покоління, продовжується”, – каже Михайло Михайлович.

    Щодня він натхненно йде на улюблену роботу, надихається своїми студентами, їхніми творчими успіхами, експериментами та сміливістю. Поплавський вже працює над новими проєктами, записав нову пісню “Україна вперед!” й готується до 75-річчя.

    Каже, що мріє влаштувати гранд-шоу “Україна вперед!”, якого ще не бачила Україна, Національну музичну премію “Українська пісня року 2024: Пісні народжені війною”, новий сезон Всеукраїнського телевізійного дитячого проєкту “Крок до зірок – 2025” та благодійний тур Америкою та Європою “Україна вперед!”.

    Активно допомагає ЗСУ, хоча не любить говорити про це. Зокрема, перерахував 1 мільйон гривень, купував броньовані автомобілі для прикордонників та іншим підрозділам ЗСУ.

    Image

    Броньовані автомобілі для ЗСУ

    “Мрію, щоб Україна стала європейською, заможною країною. Щоб наступив мир, щоб ми перемогли й відчували себе великою об’єднаною нацією”, – поділився ректор.

    Image

    КНУКіМ – найголовніша справа життя Михайла Поплавського