Golosnovinua.com

Позначка: мирні переговори

  • Москва не налаштована на мир і готує інформаційний зрив переговорів

    Москва не налаштована на мир і готує інформаційний зрив переговорів

    У керівництва Росії немає реального наміру йти на врегулювання війни проти України. Натомість кремлівські посадовці цілеспрямовано шукають інформаційні зачіпки, які дозволили б вийти з будь-якого мирного процесу, не беручи на себе відповідальність за його зрив. Про це йдеться в аналітичному звіті Інституту вивчення війни.

    Аналітики зазначають, що Москва робить ставку на висування максималістичних, по суті ультимативних вимог, які свідомо унеможливлюють досягнення компромісу. Такі заяви використовуються як інструмент для створення формального приводу відмовитися від мирної угоди, зберігаючи при цьому риторику нібито готовності до переговорів.

    Одним із прикладів такої тактики стали чергові заяви офіційної представниці російського МЗС Марії Захарової щодо можливого розміщення західних військових контингентів у післявоєнній Україні. Йдеться, зокрема, про ініціативи на кшталт так званої коаліції охочих, які Москва називає для себе «категорично неприйнятними».

    У Росії стверджують, що присутність іноземних військ нібито створюватиме загрозу її безпеці, та повторюють погрози розглядати такі сили як законні військові цілі. Захарова також заявила, що завершення війни, з погляду Кремля, неможливе без усунення вигаданих у Москві «корінних причин» конфлікту, які Росія, за її словами, має намір ліквідовувати «військовими або політичними засобами».

    Аналітики ISW наголошують, що формулювання «корінні причини» є узагальненим прикриттям ключових вимог Кремля. Серед них — вимога повернення НАТО до меж розширення станом на 1997 рік, фактична ліквідація українських збройних сил, а також усунення демократично обраної влади в Україні з подальшою заміною її режимом, лояльним до Москви.

    Додатковим підтвердженням небажання Росії припиняти війну стала заява прессекретаря Кремля Дмитра Пєскова від 4 лютого. Він прямо зазначив, що Росія не припинятиме бойові дії доти, доки українська влада, за його формулюванням, «не ухвалить відповідних рішень». Фактично Москва дала зрозуміти, що має намір продовжувати агресію до моменту повного прийняття своїх вимог Україною.

    У тому ж ключі виступив і Віктор Медведчук, який 4 лютого заявив, що дискусії про можливе розміщення західних військ в Україні нібито заводять переговорний процес у глухий кут. Аналітики нагадують, що саме Медведчука російське керівництво розглядало як потенційну заміну чинному президентові України після початку повномасштабного вторгнення.

    Медведчук також заявив, що Росія «ніколи не дозволить» розміщення коаліції охочих на території України. Схожі заяви публічно озвучували й інші депутати Державної думи РФ, які регулярно транслюють офіційну позицію Кремля, зокрема про неприйняття будь-яких післявоєнних гарантій безпеки для України.

    В ISW підсумовують, що сукупність таких заяв свідчить не про пошук миру, а про спробу заздалегідь закласти інформаційні підстави для зриву будь-яких домовленостей і продовження війни.

  • Новий раунд переговорів в Абу-Дабі: чи готовий Путін змінити позицію

    Новий раунд переговорів в Абу-Дабі: чи готовий Путін змінити позицію

    Сьогодні в Абу-Дабі розпочинається черговий раунд переговорів щодо завершення війни в Україні. Попри те, що загальна перспектива для Києва залишається складною і суперечливою, цього разу з’явилися ознаки, які можуть дати відповідь на ключове питання — чи справді російський лідер Володимир Путін готовий розглядати реальне мирне врегулювання, а не імітацію процесу.

    За оцінками джерел, знайомих із перебігом переговорів, нинішній раунд виглядає більш багатообіцяючим, ніж попередні. За їхніми словами, відчувається зміна тональності з боку російської делегації, яка раніше зводила діалог до формальних заяв і затягування процесу.

    Один з американських експертів із зовнішньої політики, який консультував українську сторону, визнає: попередні раунди переговорів були надзвичайно виснажливими та безрезультатними. За його словами, раніше будь-які заяви про «конструктивність» виглядали відверто відірваними від реальності. Водночас тепер він фіксує більш серйозне ставлення російської сторони до самого процесу переговорів і обережно припускає, що шанси на припинення війни навесні все ж існують.

    Колишній високопоставлений український чиновник, коментуючи перебіг перемовин, був значно стриманішим у прогнозах. Водночас і він визнав, що з боку Росії відбулася певна зміна настроїв і стилю роботи за столом переговорів. За його словами, представники російської делегації цього разу більше зосереджені на практичних питаннях, а не на ідеологічних лекціях про «першопричини» конфлікту.

    Йдеться, зокрема, про керівників російської військової розвідки, які, за оцінкою співрозмовника, поводяться прагматично та професійно, детально опрацьовуючи конкретні параметри можливих домовленостей. Це помітно контрастує з риторикою, яку традиційно озвучували політичні представники Кремля на чолі з міністром закордонних справ та самим Путіним.

    В українських колах не виключають, що така трансформація позиції Росії може бути пов’язана зі змінами в Європі. Зокрема, Кремль уважно стежить за тим, як європейські країни нарощують оборонне виробництво, дедалі серйозніше говорять про загальноєвропейську систему безпеки та намагаються зменшити залежність від Сполучених Штатів. Мирна угода або завершення війни могли б суттєво послабити цей імпульс, адже європейським лідерам стало б значно важче переконувати своїх виборців у необхідності подальшого збільшення оборонних витрат.

    Разом із тим, у Києві та серед західних аналітиків не відкидають і більш цинічний сценарій. Зміна тону Москви може бути спробою зіграти на очікуваннях адміністрації Дональда Трампа та знизити рівень тиску на Росію. При цьому всередині самої РФ мир без очевидної «перемоги» виглядатиме проблемно для Кремля, який уже заплатив за війну величезну економічну і людську ціну.

    Як зазначають експерти, Путіну практично нічого представити російському суспільству як однозначний результат цих витрат. Тому будь-яка мирна угода, в якій він не зможе проголосити тріумф, створює серйозні внутрішні ризики для режиму. Саме це, на думку аналітиків, і залишається головним стримуючим фактором для справжнього завершення війни.

  • Україна не вірить у гарантії безпеки і готується захищати себе сама

    Україна не вірить у гарантії безпеки і готується захищати себе сама

    В Україні дедалі чіткіше усвідомлюють ризик того, що у разі потенційної мирної угоди країна не зможе повністю покладатися на зовнішні гарантії безпеки. Саме тому Київ змушений виходити з найгіршого сценарію — необхідності самостійно гарантувати, що Росія не зможе повернутися з новою агресією.

    Йдеться не лише про тимчасове стримування, а про довгострокову модель безпеки. Ще минулого року на рівні європейських інституцій Україну закликали перетворитися на державу, яка буде настільки мілітарно й технологічно сильною, що стане непривабливою ціллю для будь-якого майбутнього агресора. Фактично — на країну з постійно готовим оборонним потенціалом.

    Такий підхід передбачає створення численної армії мирного часу, масштабні інвестиції у сучасні військові технології, розвиток власного виробництва озброєнь і повну перебудову оборонного сектору. Мова йде про реформу системи закупівель, оновлення підходів до мобілізації та служби, технологічну модернізацію війська і стабільне фінансування оборони на роки вперед.

    Потреба у власній системі стримування стає особливо актуальною на тлі того, що запрошення до НАТО — найбільш надійний для України варіант безпеки — наразі виключене. Без колективної оборони, передбаченої статтею 5 Альянсу, Україна змушена розраховувати на окремі двосторонні угоди, які не мають такої ж юридичної та політичної ваги. До того ж Росія вже відкрито сигналізує, що буде виступати проти будь-яких формальних гарантій безпеки для України.

    Додаткову тривогу в Києві викликає непередбачуваність політики США. Різкі зміни позицій — від скепсису щодо цінності союзників до демонстративно теплих сигналів у бік Кремля — породжують сумніви в тому, що у разі порушення режиму припинення вогню Вашингтон буде готовий до жорстких дій. У цьому контексті дедалі частіше звучить думка, що розрахунок на зовнішній захист може виявитися фатальною помилкою.

    План Б для України — опора на власні сили. Ключовим елементом цієї стратегії залишається велика армія. Під час мирних переговорів Київ наполягав на збереженні чисельності війська на рівні близько 800 тисяч осіб. Водночас потенційне перемир’я означатиме хвилю демобілізації, що створить колосальний виклик — як з точки зору комплектування, так і з точки зору фінансування.

    Паралельно Україна робить ставку на технологічну перевагу. За час повномасштабної війни було сформовано цілу екосистему безпілотних систем, ракет, засобів радіоелектронної боротьби та перехоплення. Втім, самі технології не працюватимуть без зміни управлінських і організаційних підходів, а також без розвиненої оборонної промисловості та стійкого державного бюджету.

    Юридично зобов’язуючі угоди про безпеку зі США та європейськими державами, а також можливе розміщення багатонаціональних сил так званої «коаліції бажаючих» залишаються важливими пунктами переговорів. Однак у Києві дедалі чіткіше наголошують: усе це може бути лише доповненням до власної армії, але не її заміною.

    За такого сусідства Україна змушена виходити з реальності, в якій лише сильна, добре оснащена і фінансово забезпечена армія здатна гарантувати незалежність держави та не допустити повторення російської агресії.

  • Українців спонукають до складних рішень у прагненні закінчити війну – Каллас

    Українців спонукають до складних рішень у прагненні закінчити війну – Каллас

    Керівниця європейської дипломатії Жозепа Каллас заявила, що Україну наразі активно підштовхують до прийняття «дуже складних компромісів» у прагненні припинити війну. За її словами, українці готові погодитися на непрості рішення, адже щиро прагнуть закінчення конфлікту.

    «На даний момент ми спостерігаємо, як українців наполегливо спонукають до прийняття дуже складних компромісів, до яких вони готові, оскільки вони щиро прагнуть завершення цієї війни», – зазначила Каллас, не уточнюючи, про які саме поступки йдеться.

    Це свідчить про те, що дипломатичні зусилля Європи спрямовані на пришвидшення переговорного процесу та пошук шляхів до мирного врегулювання, проте деталі конкретних компромісів поки залишаються невідомими.

    Експерти вважають, що Україна може зіткнутися з тиском у питаннях територій, безпеки та економічних умов, проте будь-які рішення вимагатимуть широкого суспільного обговорення та балансу між оборонними інтересами та дипломатичними поступками.

  • Мирний трек у пріоритеті: Банкова коригує інформаційну стратегію

    Мирний трек у пріоритеті: Банкова коригує інформаційну стратегію

    Офіс президента поступово коригує інформаційну політику щодо мирного врегулювання та майбутніх переговорів. Про це повідомило поінформоване джерело в ОП.

    За його словами, Банкова дала сигнал лідерам громадської думки, експертам і політичним технологам обережно змінювати суспільні акценти навколо так званого мирного треку. Йдеться не про відмову від принципових позицій, а про переосмислення пріоритетів у публічній дискусії.

    Зокрема, територіальне питання, яке тривалий час залишалося центральним, має розглядатися в ширшому контексті. У фокусі комунікації дедалі більше опиняється тема збереження життів українців, гуманітарних наслідків війни та ціни затяжного протистояння.

    Співрозмовник зазначає, що влада хоче акцентувати увагу на ризиках довготривалої війни, зокрема на можливих додаткових втратах — як людських, так і територіальних в інших регіонах країни. Такий підхід має сформувати більш прагматичне сприйняття переговорного процесу в суспільстві.

    Очікується, що інформаційна повістка поступово змінюватиметься синхронно з розвитком контактів і консультацій у межах переговорів в Абу-Дабі. Саме результати цих зустрічей, за словами джерела, визначатимуть подальшу тональність публічних заяв і меседжів влади.

  • Слов’янськ і Краматорськ як ключ до фронту: що стоїть за вимогами Москви

    Слов’янськ і Краматорськ як ключ до фронту: що стоїть за вимогами Москви

    Наполеглива вимога Росії отримати повний контроль над Донецькою областю викликає серйозні занепокоєння серед західних аналітиків і військових експертів. Йдеться не лише про символічну складову чи спробу Кремля представити війну як «перемогу», а про потенційно критичні наслідки для обороноздатності України.

    Частина Донецької області, яку досі утримують українські сили, є однією з найбільш укріплених ділянок фронту. Оборонні рубежі в районі Слов’янська і Краматорська формувалися з 2014 року, задовго до повномасштабного вторгнення Росії. Саме ця лінія стримує подальше просування російських військ углиб контрольованої Україною території.

    Експерти наголошують: у разі передачі цих районів Україна втратить не лише стратегічну глибину оборони, а й природний бар’єр, який роками створювався ціною значних втрат. Особливе занепокоєння викликає сценарій, за якого мирна угода буде зірвана після поступок. У такому разі Росія отримає вигідні стартові позиції для нового наступу проти значно ослабленої української оборони.

    Політичний аспект вимоги Кремля не менш важливий. Донеччина має для російської влади виняткове символічне значення. Саме з цього регіону у 2014 році Москва почала реалізацію проєкту так званої «Російської весни», який згодом переріс у багаторічний збройний конфлікт. Слов’янськ у російській пропаганді подається як «колиска повстання», а нездатність захопити місто протягом більш ніж десятиліття залишається болючою темою для прокремлівських сил.

    Аналітики звертають увагу, що нині російські переговорники демонструють готовність знизити апетити щодо інших регіонів, на які раніше претендувала Москва. Водночас вимога щодо повного контролю над Донецькою областю залишається незмінною. У разі, якщо Україна збереже значну частину регіону, російське керівництво може зіткнутися з різкою критикою з боку радикально налаштованої частини власної аудиторії.

    Окрему роль відіграє й прагматичний чинник. Окупований Донецьк уже кілька років переживає гостру водну кризу. Основне джерело водопостачання регіону знаходиться на території, яка залишається під контролем України. Контроль над північчю Донеччини дозволив би Росії вирішити цю проблему без складних інфраструктурних проєктів.

    Водночас українська влада неодноразово заявляла, що готова шукати дипломатичні компроміси для завершення війни, але не ціною територіальної цілісності. Будь-які рішення щодо передачі земель вважаються політично й суспільно вибухонебезпечними. За оцінками експертів, поступка Донеччиною може стати фактором внутрішньої дестабілізації, адже йдеться про територію, за яку українські військові воювали і гинули понад десять років.

    Таким чином, питання Донецької області залишається не лише ключовим елементом переговорів, а й потенційною стратегічною пасткою. Саме тому вимоги Москви щодо цього регіону розглядаються багатьма експертами як спроба досягти військових цілей дипломатичним шляхом — там, де вони не були реалізовані на полі бою.

  • Переговори 1 лютого між Україною, США та РФ можуть не відбутися. Джерела

    Переговори 1 лютого між Україною, США та РФ можуть не відбутися. Джерела

    За інформацією джерел видання 360ua.news, запланований на 1 лютого в ОАЕ  наступний раунд переговорів між Україною, США та РФ може не відбутись через “неготовність сторін”.

    Зокрема, за інформацією джерела, “якщо Україна не буде готова узгодити домовленість між США та РФ, зустрічі не буде”.

    “Сьогодні буде прийматись рішення, чи вилітає наша переговорна група до ОАЕ”, – зазначає джерело.

    Нагадаємо, прессекретар Президента РФ Дмитро Пєсков повідомив, що наступний раунд переговорів між РФ, США і Україною в ОАЕ заплановано на 1 лютого.

    Водночас, Президент України Володимир Зеленський зазначив, що може бути змінена дата або місце зустрічі переговорних груп, через “ситуацію довкола Ірану”.

  • Росія вимагає більше, ніж Донбас, і готує нові умови для «миру»

    Росія вимагає більше, ніж Донбас, і готує нові умови для «миру»

    Територіальні та політичні вимоги Росії значно виходять за межі Донбасу, попри заяви Кремля, адресовані західній аудиторії. Про це йдеться в аналітичному звіті Інституту вивчення війни станом на 27 січня.

    Аналітики звертають увагу на розбіжність між публічними сигналами Росії для міжнародних партнерів і риторикою, яку російські посадовці використовують у внутрішньому інформаційному просторі. Зокрема, окремі представники російської сторони заявляють, що виведення українських військ із Донбасу могло б стати «шляхом до миру». Водночас інші високопосадовці відкрито говорять про необхідність створення так званих буферних зон уже за межами Донеччини та Луганщини.

    У звіті зазначається, що російське військове керівництво неодноразово згадувало Харківську, Сумську та Дніпропетровську області як потенційні зони розширення контролю. Це, на думку аналітиків, свідчить про значно ширші територіальні амбіції, ніж ті, які Росія декларує у переговорах або заявах для Заходу.

    Окрім територіальних вимог, Росія висуває і стратегічні політичні умови. Йдеться не лише про Україну, а й про зміну безпекової архітектури в Європі. Російські посадовці публічно заявляють, що будь-яке мирне врегулювання має усунути так звані «корінні причини» війни, під якими Москва традиційно розуміє існування НАТО, підтримку України з боку Заходу та нинішню українську владу.

    Аналітики наголошують, що ці вимоги фактично відтворюють позицію Росії зразка 2021–2022 років. Серед них — обмеження або повне припинення розширення НАТО, повернення Альянсу до кордонів 1997 року, а також політична трансформація України шляхом заміни демократично обраного уряду на режим, лояльний до Кремля.

    У звіті також аналізуються публікації російських державних і ультранаціоналістичних медіа. Вони прямо вказують, що навіть можливе виведення українських військ із Донбасу розглядається лише як проміжний етап. Далі Росія планує реалізацію інших вимог, зокрема так званих «денацифікації» та «демілітаризації», які фактично означають повну втрату Україною суверенітету.

    Аналітики Інституту вивчення війни дійшли висновку, що заяви російських посадовців для внутрішньої аудиторії чітко демонструють: Москва не задовольниться обмеженим або компромісним мирним врегулюванням. Стратегічною метою Росії залишається не часткове припинення бойових дій, а повна політична та військова капітуляція України.

  • Посол України в НАТО заявила про неприйнятність нових умов США щодо миру

    Посол України в НАТО заявила про неприйнятність нових умов США щодо миру

    Україна не готова погоджуватися на гарантії безпеки, які не містять чітких і дієвих механізмів захисту від повторної російської агресії. Про це заявила посол України в НАТО Альона Гетманчук, наголосивши, що після досвіду попередніх домовленостей українське суспільство вкрай обережно ставиться до будь-яких формальних або декларативних пропозицій.

    За її словами, на відміну від 2015 року, коли були досягнуті Мінські угоди щодо Донбасу, нині питання безпеки розглядається як невід’ємна частина будь-якого мирного врегулювання. Україна більше не сприймає гарантії безпеки як абстрактні обіцянки чи політичні формули без реального змісту.

    Гетманчук підкреслила, що українці не збираються приймати ще одну «безглузду» пропозицію, навіть якщо вона буде подана під виглядом привабливих гарантій. На її переконання, досвід війни зробив українське суспільство значно жорсткішим у питаннях безпеки та відповідальності партнерів.

    На цьому тлі в Європі завершується розробка планів зі створення сил швидкого реагування, які могли б бути задіяні у разі порушення Росією умов припинення вогню. Передбачається залучення європейських підрозділів і техніки, розміщених як в Україні, так і за її межами, а також участь українських збройних сил.

    Водночас обговорення того, за яких умов ці сили можуть бути задіяні, все ще тривають. Один із варіантів передбачає, що Україна реагуватиме першою у разі порушення домовленостей, після чого до дій можуть долучатися європейські підрозділи, а підтримка з боку США розглядатиметься як фінальний елемент стримування.

    Очікувалося, що президент України Володимир Зеленський зможе підписати відповідну угоду під час зустрічі з Дональдом Трампом на Всесвітньому економічному форумі в Давосі. Однак після цього американські представники, за інформацією західних медіа, змінили підхід до переговорного процесу.

    Нові вимоги Вашингтона фактично означають, що Київ може бути змушений погодитися на мирну угоду, яка допускає територіальні поступки на сході України паралельно з будь-якими домовленостями про безпеку. Саме ця позиція викликала занепокоєння серед європейських чиновників, які побоюються, що відмова від чітких гарантій може бути використана як інструмент тиску на Україну.

    Водночас українські джерела наголошують, що не розглядають дії США як пряму спробу змусити Київ погодитися на передачу територій. У Києві це радше сприймають як прагнення прискорити переговори після перших прямих контактів між українськими та російськими представниками, які відбулися минулого тижня в Абу-Дабі.

    Попри це, питання територіальних поступок залишається ключовою перешкодою для виходу з переговорного глухого кута. Станом на зараз жодна зі сторін не демонструє готовності змінити свою позицію з цього питання.

  • США пов’язують гарантії безпеки для України з умовами майбутньої мирної угоди

    США пов’язують гарантії безпеки для України з умовами майбутньої мирної угоди

    Адміністрація президента США Дональда Трампа дала Україні зрозуміти, що надання американських гарантій безпеки може залежати від згоди Києва на мирну угоду, яка, ймовірно, передбачатиме територіальні поступки Росії, зокрема щодо Донбасу.

    За інформацією джерел, знайомих із перебігом переговорів, Вашингтон також сигналізував, що у разі досягнення домовленостей може запропонувати Україні додаткову військову допомогу для зміцнення армії в умовах миру. Водночас такий сценарій, за цими даними, пов’язують із можливим виведенням українських військ із частин східного регіону, які наразі перебувають під контролем Києва. Офіційного підтвердження цим твердженням наразі немає.

    Президент України Володимир Зеленський раніше заявляв, що американський документ щодо гарантій безпеки для України готовий повністю, і Київ очікує узгодження часу та місця для його підписання. Глава держави неодноразово наголошував, що територіальна цілісність України має бути збережена в межах будь-якої мирної угоди.

    Водночас у Києві дедалі частіше звучать сумніви щодо готовності США взяти на себе чіткі зобов’язання з безпеки. Один із високопоставлених українських чиновників зазначив, що американська сторона нібито щоразу зупиняється на етапі безпосереднього оформлення гарантій. За цією логікою Україна наполягає на отриманні підтверджених безпекових зобов’язань до будь-яких територіальних компромісів.

    Американська сторона, зі свого боку, публічно заперечує тиск на Київ. У Білому домі заявили, що роль США в мирному процесі полягає виключно в сприянні діалогу між сторонами конфлікту, а не в нав’язуванні Україні територіальних поступок. Водночас у Вашингтоні визнають, що питання гарантій безпеки напряму пов’язане з досягненням мирної угоди, прийнятної для обох сторін.

    Таким чином, питання майбутніх гарантій безпеки для України залишається відкритим і залишається одним із ключових та найбільш чутливих елементів потенційних мирних домовленостей.