Позначка: окупація

  • Посилення російських військ у прориві під Очеретине: українці стикаються з відчайдушною ситуацією

    Посилення російських військ у прориві під Очеретине: українці стикаються з відчайдушною ситуацією

    Через шість днів після того, як українські позиції на заході від Авдіївки зазнали прориву, російські бригади і полки продовжують розширювати свій прорив. Вони просуваються вглиб української території, захопивши село Очеретине.

    Ситуація для українських бригад у цьому районі стає все більш виснаженою. Втрата кількох сіл навколо Очеретиного вже стала фактом, який не викликає сумнівів.

    Однак реальна загроза полягає в тому, що українська оперативно-стратегічна група “Таврія”, яка відповідає за оборону на захід від Авдіївки, може бути змушена прийняти рішення про відступ. Це означатиме скорочення втрат шляхом відступу на кілька кілометрів на захід і формування нової оборонної лінії, яка простягатиметься з півночі на південний захід від Очеретиного.

    Цей відступ може призвести до втрати десятків квадратних миль території та змусити сотні мирних мешканців бігти або терпіти умови жорстокої окупації.

    Більше того, поганий відступ може створити у російських сил можливість здійснити подальші локальні атаки і досягти нових проривів, що може призвести до масштабного колапсу українських сил.

    Відступ – це надзвичайно ризикована операція, і дисципліновані армії планують його так само ретельно, як і наступальні дії. Як зазначає історик Ендрю О. Г. Янг у своїй книзі “Армії у відступі: Хаос, згуртованість і наслідки”, відступ – це найскладніша операція для будь-якого командира та війська.

    Розбір прориву російських сил українських позицій на заході від Авдіївки став центральним пунктом суперечок як у Києві, так і вздовж усієї 600-мильної лінії фронту, яка перетинається вже 26 місяців у масштабній війні Росії проти України.

    Деякі аналітики обвинувачують у цьому 115-ту механізовану бригаду українських Збройних Сил, яка нещодавно перемістилася на позиції в Очеретиному і була здолана 30-ю мотострілецькою бригадою російської армії.

    Інші вказують на те, що 115-та механізована бригада має недостатнє забезпечення та, подібно до всіх інших українських частин, стикається з проблемами з боєприпасами, чекаючи на постачання зі Сполучених Штатів, яке було затримане на шість місяців через дії республіканців, дружніх до Росії, у Конгресі США.

    Важливо зазначити, що всі українські бригади вже довгий час тримають оборонні позиції під постійним обстрілом. “Агресор має перевагу в повітрі та артилерії, наносячи майже постійні удари по позиціях Таврійської операційно-стратегічної групи”, – повідомляє український Центр оборонних стратегій.

    Дисбаланс у вогневій потужності може стати критичним у бою. Розуміючи це і, можливо, бувши впевненими у своїх можливостях, російське командування перекинуло в район опорного пункту 15-ту і 74-ту мотострілецькі бригади, а також елементи 90-ї танкової дивізії та спецназу.

    Принаймні сім українських бригад та окремий батальйон – 23-та, 25-та, 47-ма, 100-та та 115-та механізовані бригади, 25-та повітряно-десантна бригада, 3-та штурмова бригада та 425-й штурмовий батальйон – продовжують опір.

    Очевидно, що загалом російські війська налічують понад 10 000 військовослужбовців, які перебувають у районі виступу або неподалік від нього. На противагу їм стоять лише 3 000 українських військових, якщо оцінка Центру оборонних стратегій є точною.

    Оборонятися легше, ніж нападати, навіть коли нападник має перевагу у вогневій потужності, тому росіяниі не мають гарантій перемоги і можуть змусити українські сили відступити.

    Центр оборонних стратегій відзначив один з основних ризиків: “Поповнення передових підрозділів 30-ї мотострілецької бригади противника, яка прорвалася в Очеретине, ефективно блокується українськими оборонними силами, які зберігають повний контроль над цим маршрутом”.

    Проникнувши на п’ять миль української території, найзахідніші російські війська опинилися практично в одиночку та далеко від основних ліній постачання. Вони є вразливими. Якщо українським військам вдасться заморити їх голодом до того, як російські підкріплення розширять виступ і зміцнять логістику, росіяни можуть програти цю битву.

    Такий оптимістичний результат для переважаючих за чисельністю та озброєнням українських бригад навколо Очеретиного. Реалістичний сценарій передбачає їхній спробі відступити з боєм на захід.

    Але українці відчайдушно намагаються уникнути відступу. Це просто занадто ризиковано.

  • Чи вдасться росіянам захопити Часів Яр протягом трьох тижнів?

    Чи вдасться росіянам захопити Часів Яр протягом трьох тижнів?

    За прогнозами аналітиків Інституту вивчення війни (ISW), російським військам може не вистачити часу, щоб повністю захопити Часів Яр у Донецькій області до 9 травня. Ймовірно, їм вдасться лише ввійти до східної частини міста.

    Звіт ISW вказує на те, що намір військового командування захопити Часів Яр так швидко може свідчити про їхню впевненість у швидкості окупації. Проте, аналітики зауважують, що це може бути ускладнене дефіцитом боєприпасів і засобів ППО в Україні. Ймовірно, російські війська намагаються скористатися цим, щоб просуватися швидше.

    За оцінками ISW, наразі російські війська досягли лише східної частини мікрорайону “Канал” на сході міста.

    Також аналітики відзначають, що російське командування часто встановлює нереалістичні цілі для просування. Російський військовий блогер висловив сподівання, що війська РФ зможуть просто ввійти до Нового мікрорайону на південному сході Часова Яру до 9 травня.

    ISW підкреслює, що російське військове командування продовжуватиме наступальні дії на Часів Яр. Проте, через нестачу артилерії та засобів ППО в Україні, росіяни можуть просуватися швидше, ніж раніше.

    Нагадаємо, що Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський заявив у неділю, 14 квітня, що росіяни отримали наказ захопити Часів Яр до 9 травня. Вечірнє зведення Володимира Зеленського підтверджує, що ситуація на Донецьких напрямках ускладнюється.

  • Територія, яку захопила армія РФ в Україні з початку року

    Територія, яку захопила армія РФ в Україні з початку року

    Експерти продовжують аналізувати ситуацію, зауважуючи, що нестача матеріалів змушує Україну раціоналізувати використання боєприпасів.

    За даними американського Інституту вивчення війни (ISW), з початку цього року до 1 квітня агресорка Росія захопила приблизно 305 км² території України. У той же час з Москви лунають заяви про окупацію більшої частини країни.

    “ISW спостерігала лише візуальні докази, які дозволяють підтвердити, що російські сили захопили приблизно 305 квадратних кілометрів у період від 1 січня до 1 квітня 2024 року”, – йдеться у звіті.

    Фахівці вказують, що міністр оборони РФ Сергій Шойгу заявив під час селекторної наради з російським військовим керівництвом, що від початку 2024 року їхні війська захопили 403 км² території України. Проте американські аналітики не підтверджують цю цифру.

    У ISW зауважують, що нестача матеріальних ресурсів змушує Україну раціоналізувати використання боєприпасів та спрямовувати їх на критичні ділянки фронту. Проте існує загроза російського прориву в інших, менш забезпечених секторах, і загальна нестабільність лінії фронту.

    “Обмеження матеріальних ресурсів України також дає російським силам гнучкість у тому, як вони ведуть наступальні операції, що може призвести до з’єднання та нелінійних можливостей для російських сил досягнути значних успіхів у майбутньому”, – наголошують експерти ISW.

  • Немає Криму — немає миру. Чому неможливо закінчити війну, залишивши Росії півострів

    Немає Криму — немає миру. Чому неможливо закінчити війну, залишивши Росії півострів

    Виповнюється 10 років початку анексії Криму. Аналітик Олексій Копитько повертається до цих подій, щоб поговорити про те, яка стратегія потрібна щодо півострова і чому справжній мир неможливий без його повернення Україні.

    10 років війни (формально)

    Разом із Дімою Тимчуком з 2008 р. ми вивчали роль ЧФ РФ у системі російського впливу в Криму. Тому маємо спостереження на відрізку в 15+ років. І глибоко суб’єктивні тенденційні висновки, які напевно образять почуття віруючих.

    1. Мені здається, що на момент початку війни в Кремлі не було чіткого плану “захопити і приєднати Крим”. Такий результат не був визначений наперед, він склався по ходу подій.

    Якісь напрацювання у них, безумовно, були (вони і в нашому ГШ теоретично були щодо оборони). Був у готовності якийсь силовий компонент і мережі на землі. Було знання, що майже все силове керівництво України (в РНБО, міністр оборони, голова СБУ, голова МВС тощо) громадяни та/або агенти Росії. І була відточена за десятиліття тактика (яка застосовується і зараз): тиснути доти, доки протискується. На цьому тлі ухвалили політичне рішення “тиснути”.

    Якби Янукович у якомусь вигляді зберігся на чолі держави, гадаю, в той момент незаконну анексію не поспішали б оформляти, боролися б за більше. Використали б режим, що слабшає, для гібридного силового проникнення і розширення всіх форм присутності щонайменше на півдні та сході. Що незабаром все одно призвело б до військового зіткнення, напевно — ще більш трагічного для України.

    2. Коли почала втілюватися команда “тиснути”, цілком очікувано українські силові вертикалі були паралізовані. Військові та спецслужби не отримували адекватних команд, багато посадовців скористалися лазівкою ухилитися від ухвалення рішень в умовах невизначеності, щоб потім ні за що не відповідати.

    Прекрасно пам’ятаю той час. Відчуття повної безвиході. Коли була інформація, але просто нікому було її передати для дій.

    3. Відсіч могла прийти 1) як реакція Заходу і 2) як реакція громадян.

    Захід повівся максимально ганебно, обмежившись декоративним указом Обами про введення санкцій через два тижні після початку окупації. Яскрава ілюстрація принципу “занадто мало — занадто пізно”.

    Опір населення увімкнувся із затримкою. Зі зрозумілих причин.

    З одного боку, люди були розгублені й налякані. У те, що відбувалося, було складно повірити. Багатьом було складно сформувати своє ставлення. Особливо — з урахуванням домінування Росії в інформпросторі.

    З іншого боку, у гарячці перших днів були помилки. Переконаний, що скасування мовного закону “Ківалова-Колесніченка” — трагічна помилка. Це максимально несвоєчасне рішення, яке серйозно полегшило завдання ворогові.

    Думаю, якби Москва зіткнулася з протидією на міжнародному рівні, то в тій ситуації в Севастополі контроль вона б зберегла, а ось за Крим можна було б боротися.

    (Я свідомо нічого не пишу про опір безпосередньо в самому Криму наприкінці лютого — навесні 2014 року. Про це свого часу напишуть учасники подій. Тому що поточна картинка спотворена).

    Як наслідок — Путін зміг довести гру до важко-зворотного результату: він формально включив окуповані Крим і Севастополь до складу РФ.

    крим, кордон, росія

    4. Якщо дивитися через призму тих подій, дуже опукло проявляються зв’язки із сьогоденням.

    Коли сьогодні я читаю коментарі про черговий “історичний” виступ якогось західного політика, який прозрів і/або “відкрив очі” світу, я подумки граю в бінго. Фіксуючи те, про що багато хто в Україні кричав із 2014 р.

    Теза, яку поки що не наважуються повноцінно озвучити на Заході і навколо якої словесно танцюють: реактивна позиція — це зло, це глухий кут і явний програш. З кінця 2020 р. цю тезу озвучувала українська сторона на всіх тематичних зустрічах, про які я можу судити.

    Агресор завжди виграє, “стримування” постфактум — не працює. Єдиний шанс попередити негативні сценарії — проактивні дії, превентивні. І це не буде “провокація”. З точністю до навпаки — це найкраща протиотрута.

    Але прийняти це страшно, оскільки це змінює всі стратегії.

    Другий момент: прагнення західних партнерів діяти не так, як треба, а так, як комфортно. І вимагати від жертви агресії не порушувати цей комфорт. Що у 2014, що у 2022.

    Тому прикладний висновок: коли йдеться про росіян, потрібно чинити максимально шалений опір. На будь-які наміри.

    Хай воно виглядає як непропорційне застосування сили — неважливо. Якщо піддатися на вмовляння “не загострювати” — точно все закінчиться погано. А так буде шанс.

    Третій момент. З 2014 р. до партнерів неодноразово доносили думку, що окупація Криму повністю змінила контекст.

    Захоплення і незаконне включення Криму — атака не тільки на Україну. Серед іншого — це підрив двох фундаментальних ідей світопорядку:

    • ідеї поваги до територіальної цілісності держав;
    • ідеї вільного судноплавства.

    Якщо країна — постійний член РБ ООН атакує фундамент, на якому ґрунтується світ, наслідки точно торкнуться всіх. Не тільки європейців.

    Якщо Кремлю можна окупувати Чорне й Азовське море — чому хуситам не можна хуліганити? Той, у кого є сила або ситуативна можливість нав’язати свої вимоги, зможе грати без правил.

    Відповідно — відкотити цю ситуацію можна, тільки повернувши Крим. І це спільний інтерес усіх, для кого зазначені ідеї важливі.

    Безумовно, є ті, хто хотів би їх переглянути зі своїх міркувань, адже на планеті — сотні конфліктів і точок розлому. Тому варто зважити наслідки.

    5. Що стосується самого Криму. За 10 років багато чого змінилося.

    Коли прийде час — це буде повернення іншого Криму в іншу Україну. Тому напрацьовувати моделі треба, але будь-які спроби зараз педалювати якісь нав’язливі ідеї щодо поствоєнного устрою життя на півострові — це марна трата часу і спосіб пересварити.

    Зараз головне, що ідея Криму як військово-морської фортеці серйозно підірвана. Продовження цієї думки — демілітаризована зона. І якийсь формат міжнародних гарантій, щоб туди було вигідно вкладати гроші.

    Прогнозів щодо Криму багато, але факт у тому, що Крим уже не за дужками.

  • Переселенець відмовився від мобілізації через батька, що проживає в окупованій території

    Переселенець відмовився від мобілізації через батька, що проживає в окупованій території

    У Тернопільській області України суд засудив до трьох років позбавлення волі переселенця із Запорізької області, який відмовився від мобілізації, пояснивши, що його батько проживає на окупованій території.

    За вироком Теребовлянського районного суду Тернопільської області, чоловік отримав повістку із військкомату, проте відмовився від служби. ВЛК визнала його придатним до армійської служби у травні 2023 року.

    Чоловік підтвердив свою готовність до служби, але пояснив свою відмову особистими міркуваннями, пов’язаними з безпекою його батька, який залишився на окупованій території через військову агресію Російської Федерації проти України.

    Суд визнав чоловіка винним за статтею 336 Кримінального кодексу України і засудив його до трьох років позбавлення волі. Рішення суду викликає обгрунтовані сумніви у зв’язку із захистом особистих інтересів та безпеки батька обвинуваченого на окупованій території.