Golosnovinua.com

Позначка: Олександр Лукашенко

  • За донати ЗСУ та повідомлення про війська РФ — за ґрати: як Лукашенко карає за підтримку України

    За донати ЗСУ та повідомлення про війська РФ — за ґрати: як Лукашенко карає за підтримку України

    У Білорусі від початку повномасштабного російського вторгнення щонайменше 419 людей засудили у справах, пов’язаних із підтримкою України. Серед них — громадяни, які передавали інформацію про пересування російської військової техніки, переказували кошти на допомогу українським військовим або брали участь у спротиві російській агресії. Наразі 142 засуджені залишаються за ґратами, а правозахисники попереджають, що реальні масштаби переслідувань можуть бути значно більшими.

    Про це йдеться у звіті білоруського правозахисного центру «Вясна», оприлюдненому 22 жовтня 2026 року.

    За підрахунками організації, серед щонайменше 419 засуджених — 73 жінки. Найбільше вироків стосуються людей, які передавали фотографії та відеозаписи переміщення російської військової техніки територією Білорусі.

    Зокрема, 222 особи засудили за статтею 361-4 Кримінального кодексу Білорусі — «сприяння екстремістській діяльності».

    Так білоруська влада кваліфікує, зокрема, передавання інформації про військові колони, потяги з технікою та інші переміщення російської армії.

    Однією з наймасштабніших стала так звана «справа Гаюна».

    Незалежний моніторинговий проєкт «Беларускі Гаюн» із 2022 року збирав відомості про пересування російських і білоруських військ. Інформацію надсилали звичайні громадяни, які помічали військову техніку поблизу своїх населених пунктів.

    У лютому 2025 року стало відомо про злам бота проєкту. Після цього почалися затримання людей, які могли передавати відомості моніторинговій групі.

    За інформацією «Вясни», станом на 22 жовтня 2026 року встановлено щонайменше 141 фігуранта «справи Гаюна». Із них 41 людина продовжує перебувати за ґратами.

    Переслідування не обмежується повідомленнями про військову техніку.

    За даними правозахисників, 44 людей засудили за звинуваченнями у державній зраді у зв’язку з підтримкою України. Ще 17 громадян інших країн отримали вироки за статтями про агентурну діяльність.

    Окрему категорію становлять люди, яких судили за фінансову допомогу українським військовим.

    Щонайменше 45 осіб засудили за пожертви, які білоруські силовики кваліфікували як фінансування терористичної або екстремістської діяльності.

    Суворі вироки отримали й учасники антивоєнних диверсій.

    Зокрема, 29 людей засудили за звинуваченнями в тероризмі у справах, пов’язаних із пошкодженням залізничної інфраструктури та подіями на військовому аеродромі в Мачулищах.

    Після початку повномасштабного вторгнення частина білорусів намагалася перешкоджати використанню залізниці для транспортування російських військ і техніки.

    У Білорусі цих людей називали терористами, тоді як незалежні правозахисники звертали увагу на політичний характер переслідувань і повідомлення про насильство під час затримань.

    Під кримінальним переслідуванням опинилися також білоруські добровольці, які підтримали Україну зі зброєю в руках.

    За участь у бойових діях на українському боці або підготовку до цього засудили 42 людей.

    Окремо правозахисники повідомляють про 23 засуджених у «справі полку Калиновського» — білоруського добровольчого формування, бійці якого воюють на боці України.

    Частину вироків ухвалили заочно щодо людей, які перебувають за кордоном.

    Загалом у справах, пов’язаних із війною, правозахисники зафіксували 37 заочних вироків.

    Переслідування прихильників України відбувається на тлі ширшої кампанії політичних репресій у Білорусі, яка посилилася після протестів 2020 року.

    Попри міжнародний тиск, затримання опозиційних активістів, журналістів та громадян, які висловлюють незгоду з політикою Олександра Лукашенка, продовжуються.

    Водночас Мінськ періодично звільняє частину засуджених у межах переговорів зі Сполученими Штатами.

    Раніше «Ненька інфо» повідомляла про переговори американського спецпосланця Джона Коула з Лукашенком щодо звільнення політичних в’язнів.

    Вашингтон домігся звільнення сотень ув’язнених, однак правозахисники застерігають, що одночасно в країні з’являються нові політично мотивовані кримінальні справи.

    Сам Лукашенко заперечує наявність політичних в’язнів у Білорусі та наполягає, що засуджені відбувають покарання за порушення законодавства.

    Правозахисники, своєю чергою, наголошують, що кримінальна відповідальність за висловлення антивоєнної позиції, передачу інформації чи підтримку України є складовою системних репресій.

    Наведені 419 випадків — це мінімальна підтверджена кількість засуджених у справах, пов’язаних із підтримкою України. Реальна кількість переслідуваних може бути більшою, оскільки інформація про частину затримань і судових процесів залишається недоступною.

    Таким чином, навіть через понад чотири роки після початку повномасштабного вторгнення Росії білоруси продовжують ризикувати свободою через підтримку України, а масштаб переслідувань свідчить про тривалий характер репресивної політики Мінська.

  • 97% проти Путіна, 77% — проти Трампа: кого зі світових лідерів найбільше підтримують українці

    97% проти Путіна, 77% — проти Трампа: кого зі світових лідерів найбільше підтримують українці

    Президент США Дональд Трамп потрапив до трійки світових лідерів, до яких українці ставляться найбільш негативно. Гірші показники серед політиків, включених до нового дослідження Rating Group, мають лише російський лідер Володимир Путін та Олександр Лукашенко.

    Натомість найбільші симпатії українців отримали президент Франції Еммануель Макрон, канцлер Німеччини Фрідріх Мерц і президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган. Про це свідчать результати загальнонаціонального опитування Rating Group, проведеного 4–9 серпня 2026 року.

    Путін очолив антирейтинг

    Найвищий рівень негативного ставлення зафіксували щодо Володимира Путіна — 97% опитаних українців ставляться до нього негативно.

    На другому місці антирейтингу — Олександр Лукашенко із 90% негативних оцінок.

    Третім став президент США Дональд Трамп. До нього негативно ставляться 77% респондентів, тоді як позитивно — лише 16%.

    Таким чином, Трамп суттєво поступається за рівнем позитивного сприйняття більшості західних лідерів, яких соціологи включили до дослідження.

    Водночас важливо правильно трактувати результати: Rating Group не ставила Путіна, Лукашенка і Трампа в одну політичну категорію. Йдеться виключно про рівень позитивного або негативного ставлення опитаних до конкретних політиків.

    Макрон став лідером симпатій українців

    На протилежному полюсі рейтингу опинився президент Франції Еммануель Макрон.

    Позитивно до французького президента ставляться 79% українців — це найвищий показник серед світових лідерів, представлених у дослідженні.

    Друге місце посідає канцлер Німеччини Фрідріх Мерц із 64% позитивних оцінок.

    Трійку лідерів замикає президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган — його позитивно сприймає 61% опитаних.

    Соціологи також зафіксували позитивну динаміку для Макрона та Ердогана: порівняно з 2024 роком ставлення українців до обох політиків покращилося.

    Мерц випередив свого попередника

    Окремо Rating Group звернула увагу на зміну сприйняття керівництва Німеччини.

    Фрідріх Мерц із показником у 64% позитивного ставлення випереджає свого попередника Олафа Шольца. У лютому 2025 року позитивно до Шольца ставилися 57% українських респондентів.

    Таким чином, зміна канцлера Німеччини принаймні на рівні громадського сприйняття в Україні супроводжувалася покращенням оцінок німецького керівництва.

    Загалом і Німеччину українці переважно сприймають як дружню державу. Такою її назвали 77% опитаних. Францію дружньою вважає 81%.

    У Польщі ситуація протилежна

    Значно помітніше змінилося ставлення українців до президента Польщі.

    Колишнього польського президента Анджея Дуду в лютому 2025 року позитивно оцінювали 72% українців.

    У його наступника Кароля Навроцького показники суттєво гірші: позитивно до нього ставляться лише 20%, тоді як негативно — 62% респондентів.

    Водночас польський прем’єр Дональд Туск має значно кращий баланс оцінок: позитивно його сприймають 45% українців, негативно — 35%.

    Тобто результати дослідження показують, що ставлення до конкретного політика не завжди збігається зі ставленням до держави загалом.

    Польщу дружньою щодо України назвали 50% опитаних, тоді як 21% оцінюють її позицію як ворожу.

    Що українці думають про Угорщину

    Цікавими виявилися й результати щодо угорського керівництва.

    Прем’єр-міністра Угорщини Петера Мадяра позитивно оцінюють 33%, негативно — 34%. Ще приблизно кожен п’ятий опитаний повідомив, що не знає цього політика.

    На цьому тлі його показники значно кращі, ніж були у попередника Віктора Орбана: соціологи нагадують, що негативно Орбана оцінювали 74% українців.

    Водночас ставлення до самої Угорщини залишається неоднозначним: 23% респондентів вважають її ставлення до України дружнім, 36% — нейтральним, а 35% — ворожим.

    Трамп непопулярний, але США все ще вважають дружньою країною

    Один із найцікавіших результатів опитування стосується Сполучених Штатів.

    Попри те, що 77% негативно ставляться особисто до Дональда Трампа, більшість респондентів не переносять це ставлення на США загалом.

    54% опитаних вважають Сполучені Штати дружньою щодо України країною.

    Це демонструє суттєву різницю між оцінкою українцями конкретного американського президента та сприйняттям держави.

    Схожа ситуація простежується і з деякими іншими країнами: громадська думка щодо конкретного лідера може помітно відрізнятися від оцінки відносин із країною, яку він представляє.

    Кого українці вважають найбільшими друзями

    Окремий блок дослідження Rating Group був присвячений тому, наскільки дружньою або ворожою українці вважають позицію інших держав.

    Серед найкраще оцінених — Франція, Велика Британія, Литва та Німеччина.

    Францію дружньою назвали 81%, Велику Британію — 80%, Німеччину і Литву — по 77%. Молдову дружньою вважають 68% респондентів.

    Щодо Туреччини оцінки стриманіші, ніж у випадку особисто з Ердоганом. 48% назвали її ставлення дружнім, а 41% — нейтральним.

    Китай українці переважно сприймають негативно: 53% вважають його ставлення до України ворожим.

    Абсолютними аутсайдерами очікувано стали Росія та Білорусь. Ставлення Росії до України ворожим назвали 97% опитаних, Білорусі — 83%.

    До росіян ставлення також різко погіршилося

    Соціологи окремо запитували не про держави чи їхніх керівників, а про мешканців сусідніх країн.

    І тут Росія знову різко відрізняється від інших сусідів України.

    Холодне ставлення до жителів РФ висловив 91% респондентів, причому 81% характеризують його як «дуже холодне». До білорусів холодно ставляться 70% опитаних.

    Rating Group зазначає, що з 2022 року ці показники лише погіршувалися. Для порівняння: чотири роки тому дуже холодне ставлення до росіян мали 56% українців, ще 25% характеризували його просто як холодне.

    До мешканців інших сусідніх держав українці переважно ставляться тепло або нейтрально. Найкраще — до молдован: 55% висловили тепле ставлення, 39% — нейтральне.

    Як проводили опитування

    Дослідження Rating Group проводилося з 4 до 9 серпня 2026 року методом телефонних інтерв’ю CATI.

    Соціологи опитали 2000 громадян України віком від 18 років. Вибірка формувалася на основі випадкових мобільних телефонних номерів і охоплювала всі області України, крім тимчасово окупованих територій та місцевостей, де на момент дослідження не було українського мобільного зв’язку.

    Результати зважувалися з використанням актуальних даних Держстату. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення, а заявлена похибка становить не більше 2,2% із довірчою ймовірністю 0,95.

    Отже, опитування демонструє досить контрастну картину. Найвищий рівень симпатій серед запропонованих соціологами світових лідерів має Еммануель Макрон — 79%. На іншому полюсі перебувають Путін із 97% негативних оцінок, Лукашенко з 90% та Трамп із 77%.

    При цьому випадок президента США особливо показовий: ставлення до самого Трампа серед українців переважно негативне, але США більшість опитаних усе ще сприймає як дружню Україні державу.

  • Україна допускає зустріч із Лукашенком: у МЗС назвали умову

    Україна допускає зустріч із Лукашенком: у МЗС назвали умову

    В Україні не виключають можливості зустрічі представників найвищого керівництва держави з білоруським диктатором Олександром Лукашенком, якщо така зустріч матиме практичний результат і допоможе зберегти людські життя або наблизити припинення бойових дій.

    Про це в інтерв’ю Радіо Свобода заявив посол з особливих доручень Міністерства закордонних справ України Ярослав Чорногор. За його словами, під час війни Україна може розглядати навіть контакти з представниками протилежної сторони, якщо вони потенційно здатні сприяти зменшенню кількості жертв.

    Дипломат наголосив, що йдеться не про готовність України безумовно проводити зустріч із Лукашенком, а про можливість такого кроку за конкретних обставин. За його словами, рішення має залежати насамперед від того, чи може зустріч дати результат, який буде вартий політичної та дипломатичної ціни.

    «Якщо в умовах війни буде необхідність для того, щоб зменшити кількість людських жертв або взагалі зупинити бойові дії — і для цього президенту України чи комусь із державних службовців України буде потрібно зустрітися з тим чи іншим супротивником, чи представником протилежної сторони, то такі дії будуть, можливо, і здійснені», — пояснив Чорногор.

    Водночас представник МЗС окремо підкреслив, що не йдеться про неминучість або вже ухвалене рішення щодо переговорів із білоруським правителем. «Я не кажу, що це обов’язково станеться. Але якщо ціна цієї зустрічі буде варта того, щоб зустрітися, зокрема заради збереження людських життів, все можливо», — зазначив дипломат.

    Чорногор пояснив такий підхід необхідністю розрізняти політичні та гуманітарні міркування в умовах війни. «Є категорія цінностей, а є категорія виживання», — сказав він, фактично наголосивши, що заради порятунку людей держава може бути змушена розглядати навіть нестандартні дипломатичні рішення.

    Білорусь залишається одним із найближчих союзників Росії. Територія країни використовувалася російськими військами для ведення війни проти України, зокрема на початковому етапі повномасштабного вторгнення. Водночас Мінськ періодично позиціонує себе як майданчик для можливих переговорів та контактів між сторонами.

    Тема можливих контактів із Лукашенком активізувалася й на міжнародному рівні. Президент США Дональд Трамп раніше анонсував зустріч із білоруським диктатором у межах засідання Ради миру. Перед цим білоруська сторона заявила про домовленість щодо звільнення ще 250 політичних в’язнів.

    Пізніше Лукашенко також заявив, що в Мінську з ним зустрічалися представники української сторони. За його словами, під час контакту він отримав певну відповідь від Києва та закликав сторони уникати подальшого загострення й шукати можливості для переговорів.

    Таким чином, заява українського дипломата не означає, що Київ готує окрему зустріч із Лукашенком. Вона радше демонструє готовність України розглядати будь-які дипломатичні інструменти, якщо вони матимуть реальний потенціал для припинення бойових дій, зменшення кількості жертв або досягнення іншого важливого гуманітарного результату.

  • Сибіга у річницю протестів у Білорусі: «Майбутнє країни має визначати її народ, а не Москва»

    Сибіга у річницю протестів у Білорусі: «Майбутнє країни має визначати її народ, а не Москва»

    Виконувач обов’язків міністра закордонних справ України Андрій Сибіга виступив із заявою з нагоди шостої річниці масових протестів у Білорусі, які спалахнули після президентських виборів 9 серпня 2020 року. Український дипломат наголосив, що прагнення білорусів до свободи та демократичних змін не вдалося знищити попри роки репресій, ув’язнень і вимушеного вигнання.

    «Шість років тому, 9 серпня, білоруси чітко продемонстрували своє прагнення до демократичних змін і право самостійно визначати майбутнє власної країни. Їхній вибір зустріли репресіями», – зазначив Сибіга у своїй заяві.

    Президентські вибори в Білорусі 9 серпня 2020 року стали початком найбільш масштабної хвилі протестів у країні за десятиліття. Офіційна влада оголосила переможцем Олександра Лукашенка, однак опозиція та низка західних держав не визнали результати виборів достовірними. Масові акції протесту супроводжувалися жорсткими діями силовиків, затриманнями та переслідуваннями учасників демонстрацій. Міжнародні спостерігачі та правозахисні організації повідомляли про численні порушення прав людини.

    За словами Сибіги, роки тиску з боку білоруської влади не змогли знищити прагнення суспільства до свободи, демократії та суверенітету. Він підкреслив, що Україна й надалі підтримуватиме білорусів, які виступають за демократичне майбутнє своєї держави.

    Окремо очільник українського зовнішньополітичного відомства наголосив на принциповій позиції Києва щодо білоруського народу та режиму Лукашенка. Україна, за його словами, чітко розрізняє громадян Білорусі та політичний режим, який нині контролює країну. Сибіга зазначив, що саме режим Лукашенка несе відповідальність за сприяння російській агресії проти України.

    «Ми цінуємо багатьох білорусів, які стали на бік України та виступили проти російської агресії», – заявив він.

    Український дипломат також висловив сподівання, що в майбутньому Білорусь зможе стати вільною, незалежною, демократичною та європейською державою. На його думку, майбутнє країни має визначати саме білоруський народ, а не Москва.

    «Ми сподіваємося, що одного дня Білорусь стане вільною, незалежною, демократичною та європейською державою, де саме її народ, а не Москва, визначатиме майбутнє країни», – наголосив Сибіга.

    Він також заявив, що Україна продовжуватиме тісну взаємодію з лідеркою білоруських демократичних сил Світланою Тихановською та іншими представниками білоруської опозиції, які виступають за демократичні зміни.

    Україна останнім часом посилює контакти з демократичними силами Білорусі. У травні 2026 року Тихановська вперше здійснила робочий візит до Києва та провела переговори із Сибігою. Сторони обговорили безпекову ситуацію в регіоні, майбутнє Білорусі та подальшу взаємодію України з білоруськими демократичними силами. За підсумками переговорів Київ підтвердив, що розглядає білоруський народ і режим Лукашенка окремо, а також виступає за незалежну та суверенну Білорусь, яка не буде використовуватися Росією як військовий плацдарм.

    У МЗС України також повідомляли про призначення посла з особливих доручень, який відповідає за взаємодію з представниками білоруських демократичних сил. Серед напрямів співпраці – гуманітарна, інформаційна, санкційна та експертна сфери. Київ також заявляв про зацікавленість у майбутньому приєднанні демократичної Білорусі до Люблінського трикутника.

    Водночас ситуація з правами людини в Білорусі залишається складною. Після протестів 2020 року влада країни продовжила масштабну кампанію переслідувань опозиціонерів, журналістів, правозахисників, активістів та інших громадян, яких звинувачують у політичній діяльності. Європейський Союз неодноразово заявляв про підтримку демократичних сил Білорусі та наголошував на необхідності звільнення політичних в’язнів.

    За наведеними правозахисниками даними, за шість років після виборів було зафіксовано десятки тисяч випадків репресій – від затримань та допитів до обшуків, кримінального переслідування і тиску на родичів опозиціонерів. Значна кількість людей була змушена залишити країну через загрозу переслідування.

    Водночас частина білорусів після початку повномасштабної війни Росії проти України відкрито виступила на боці України. Білоруські добровольці беруть участь у бойових діях проти російських військ, а активісти й представники демократичної опозиції підтримують Україну та виступають проти використання Білорусі як плацдарму для російської агресії.

    Позиція Києва щодо офіційного Мінська залишається принциповою: Україна засуджує підтримку Лукашенком російської агресії, але водночас прагне зберігати контакти з білорусами, які виступають за демократичне та європейське майбутнє своєї держави.

    Таким чином, через шість років після протестів Україна продовжує наголошувати, що політичне майбутнє Білорусі має визначатися її громадянами. Київ також демонструє готовність підтримувати демократичні сили країни та поглиблювати співпрацю з ними на тлі подальшої залежності режиму Лукашенка від Росії.

  • Путін обрубив неформальні канали по Україні, Козак і Абрамович виведені з переговорного процесу

    Путін обрубив неформальні канали по Україні, Козак і Абрамович виведені з переговорного процесу

    Путін повністю припинив контакти з фігурами, яких у Москві та за її межами вважали потенційними посередниками по українському напрямку. За інформацією українських переговорників і джерела в переговорній групі, у першу чергу «списані» Дмитро Козак і пов’язані з ним лінії зв’язку. Слідом закриті контакти з Романом Абрамовичем. Рішення прямо пов’язують із жорсткою позицією Миколи Патрушева, який, за словами джерела, зміг нав’язати Путіну курс на повне «обнулення» всіх «мирних переговорників».

    До недавнього часу паралельно з офіційною риторикою Кремля зберігалися робочі неформальні канали через старих кремлівських адміністраторів, олігархів із доступом до обох столиць і білоруського союзника. Тепер, якщо дані джерела вірні, ці лінії свідомо перекриті. Головним зовнішнім каналом залишається Олександр Лукашенко, але й він, за тією ж інформацією, змушений намагатися достукатися до Путіна через Пекін. Рішень щодо формату переговорів і персонального складу російської сторони в Москві на даний момент немає.

    Козак довгі роки був ключовим переговорником Путіна по пострадянському простору. Він вів діалог з Києвом по Донбасу до лютого 2022 року, брав участь у нормандському форматі і в перші дні війни намагався узгодити формулу, яка, за низкою західних і російських джерел, передбачала відмову України від НАТО в обмін на припинення масштабних бойових дій. Путін тоді цю логіку відкинув. У наступні роки Козак, за свідченнями близьких до Кремля людей, залишався одним із небагатьох, хто у вузькому колі називав вторгнення помилкою. У вересні 2025 року він залишив пост заступника керівника адміністрації президента. Офіційно — за власним бажанням. Фактично вплив на український напрямок уже давно перейшов до Сергія Кирієнка.

    Абрамович у травні 2026 року зустрічався в Києві з Володимиром Зеленським. Український президент публічно підтвердив факт зустрічі і ключове повідомлення: Київ не віддасть Донбас. Абрамович мав передати цю позицію Путіну. Сам російський очільник невдовзі заявив, що один із представників ділових кіл поінформував його про пропозицію зустрічі, але сенсу в ній не бачить, поки українські війська продовжують опір. Тепер і цей канал закритий.

    Патрушев, колишній секретар Ради безпеки і послідовний прихильник жорсткої лінії, ніколи не приховував скепсису щодо компромісів. Його публічна позиція останніх років: Україна як суверенна держава може зникнути, переговори мають сенс лише між Москвою і Вашингтоном, європейці до них не допускаються. Джерело стверджує, що саме ця логіка зараз домінує в рішеннях щодо кадрів і каналів зв’язку.

    Прямий виграш отримує силове та ідеологічне крило. Будь-які розмови про заморозку чи компроміс розглядаються як ознака слабкості. Зникає ризик, що через «старих» переговорників до Путіна доходитимуть сигнали, які відрізняються від офіційної лінії. Втрачають вплив ті, хто зберігав репутацію людей, здатних говорити із Заходом і Києвом мовою можливих угод. Козак уже виведений. Абрамович опиняється в тій самій категорії. Лукашенко формально залишається єдиним зовнішнім гравцем із доступом, але навіть він змушений шукати обхідний шлях через Китай. Це послаблює і його позиції: білоруський очільник більше не виглядає самостійним посередником.

    На найближчі тижні картина виглядає так. Будь-які публічні чи напівпублічні ініціативи, які раніше спиралися на неформальні канали, зависають у повітрі. Українська сторона втрачає можливість швидко перевіряти, чи доходять її сигнали до Путіна напряму. Західні посередники отримують додатковий аргумент, що Москва свідомо закриває простір для маневру. У дипломатії посилюється відчуття глухого кута. Розмови про можливе відновлення контактів після зустрічей у Стамбулі, Саудівській Аравії чи через американських емісарів виглядають ще більш відірваними від реальної кремлівської ієрархії.

  • Лукашенко пригрозив «неробам» автоматами й службою біля України: кого хоче відправити на кордон

    Лукашенко пригрозив «неробам» автоматами й службою біля України: кого хоче відправити на кордон

    Олександр Лукашенко пригрозив відправляти до армії та на кордон з Україною білоруських працівників і чиновників, які, на його думку, не справляються зі своїми обов’язками або порушують трудову дисципліну. Для таких людей білоруський правитель запропонував організувати коротку військову підготовку, після якої їх начебто можна буде передавати у розпорядження Сил спеціальних операцій.

    Заява прозвучала 21 липня під час загальнореспубліканської селекторної наради, присвяченої проведенню збиральної кампанії 2026 року. Офіційний сайт Лукашенка опублікував стенограму, у якій підтверджено, що він доручив передати відповідну вказівку міністру оборони Білорусі Віктору Хреніну.

    Під час обговорення нестачі працівників і порушень дисципліни Лукашенко заявив, що замість застосування жорсткіших адміністративних заходів людей, які «не вміють працювати», можна відправляти до війська.

    «Попросіть Хреніна, доручення йому моє передайте: усіх, хто не вміє працювати, — в армію і на південний кордон. У ліс», — сказав він.

    Під південним кордоном Лукашенко мав на увазі білорусько-українську ділянку. Він також підтвердив, що вздовж неї за його наказом розосереджені підрозділи Сил спеціальних операцій Білорусі. За словами Лукашенка, військові перебувають там у складних польових умовах — у лісах, де стикаються з комахами та іншими побутовими труднощами.

    Білоруський правитель запропонував після нетривалої підготовки направляти туди працівників, які провинилися. Він заявив, що нібито достатньо одного тижня, щоб навчити людину користуватися гранатометом або кулеметом, після чого її можна передавати у розпорядження підрозділів спеціального призначення.

    Водночас із оприлюдненої заяви не зрозуміло, чи йдеться про реальну зміну порядку комплектування білоруської армії, чи лише про чергову публічну погрозу, якою Лукашенко намагався дисциплінувати керівників підприємств та аграрних працівників. Жодного нормативного документа, указу або офіційно затвердженого механізму такого направлення до війська на момент заяви не оприлюднювали.

    Окремо не пояснюється, кого саме білоруська влада зможе вважати людиною, яка «не вміє працювати», хто ухвалюватиме відповідне рішення та чи стосуватиметься воно громадян, які вже проходили військову службу. Лукашенко лише наголосив, що покарання може поширюватися як на звичайних працівників, так і на посадовців різного рівня.

    Заява прозвучала в контексті збиральної кампанії. Під час наради Лукашенко вимагав від керівників господарств особисто контролювати проведення жнив і не керувати процесом лише з кабінетів. Офіційне білоруське агентство БелТА також повідомило, що основною темою зустрічі було управління сільськогосподарськими роботами та відповідальність керівників за їхні результати.

    Лукашенко не вперше використовує армію та службу у складних умовах як форму публічного залякування чиновників або працівників. Його виступи на господарських нарадах часто супроводжуються погрозами звільненнями, кримінальними справами або направленням на важкі роботи. Проте цього разу заява привернула особливу увагу через згадку українського кордону та розміщених там білоруських Сил спеціальних операцій.

    Після заяви про відправлення «нероб» до армії Лукашенко вкотре запевнив, що Білорусь нібито не планує нападати на сусідні держави. Він заявив, що присутність підрозділів біля України начебто пов’язана виключно із забезпеченням безпеки самої Білорусі.

    «Це не означає, що ми на когось збираємося нападати. Ми ні на кого не нападаємо, ми забезпечуємо свою безпеку», — стверджував він.

    Такі запевнення Мінська лунають на тлі збереження напруженості на українсько-білоруському кордоні. У червні 2026 року президент України Володимир Зеленський заявляв, що на території Білорусі розміщене обладнання, яке Росія може використовувати для наведення ударів по Україні. Він закликав Лукашенка прибрати або вимкнути його та попередив, що Київ може вжити заходів самостійно. Reuters зазначало, що незалежно перевірити ці твердження на той момент не вдалося.

    Україна також посилювала оборонні рубежі на північному напрямку через побоювання щодо подальшого втягування Білорусі у російську агресію. За даними західних медіа, на білоруській території розвивається інфраструктура, яку Росія потенційно може використовувати для розвідувальних або ударних операцій. Водночас ознак формування великого наступального угруповання, здатного найближчим часом атакувати Україну з півночі, аналітики не фіксували.

    Білорусь надала свою територію російській армії для вторгнення в Україну в лютому 2022 року. З білоруського напрямку російські підрозділи наступали на Київську та Чернігівську області, а з території країни здійснювалися ракетні й авіаційні удари. Мінськ також продовжує військову співпрацю з Москвою, проводить спільні навчання та дозволяє використовувати білоруську інфраструктуру російським військовим.

    При цьому Лукашенко неодноразово заявляв, що не хоче безпосередньо направляти білоруських військовослужбовців воювати проти України. На початку липня він стверджував, що не збирається відправляти свою армію «на бійню», а Росія нібито також не зацікавлена у прямому вступі білоруських підрозділів у війну.

    Нова заява про відправлення недисциплінованих працівників на український кордон суперечить спробам Мінська представляти військову присутність там як звичайний оборонний захід. Вона також демонструє, що кордон з Україною у внутрішній риториці білоруської влади використовується як місце покарання та служби у навмисно важких умовах.

    Водночас називати слова Лукашенка оголошенням мобілізації наразі немає підстав. Із офіційного повідомлення випливає лише те, що він публічно дав доручення міністру оборони та запропонував направляти до армії людей, яких влада визнає нездатними належно працювати. Чи перетвориться ця погроза на реальні кадрові або військові рішення, білоруське Міністерство оборони поки не повідомляло.

  • Білорусь отримала гарантії від Китаю про “невтягування у війну та зняття санкцій”. Джерела

    Білорусь отримала гарантії від Китаю про “невтягування у війну та зняття санкцій”. Джерела

    За інформацією наших джерел в дипломатичних колах, під час нещодавнього візиту президента Білорусі до Пекіну, Олександр Лукашенко зміг заручитись підтримкою Сі Цзіньпіна в питаннях гарантій безпеки та послаблення санкційного режиму.

    “Після поїздки Лукашенка до Китаю Білорусь отримала гарантії, що її “не втягнуть у війну” та не поглине Росія. 

    Крім того, Китай веде прямі переговори з Європою, а голова комісії з закордонних справ ЦК КПК Ван І робить усе можливе, щоб Білорусь не асоціювали з Росією.

    Також Китай хоче зняти всі санкції проти Білорусі” – зазначає джерело.

    Нагадаємо, 29 червня під час зустрічі з Олександром Лукашенком у Пекіні голова Китайської Народної Республіки Сі Цзіньпін заявив про підтримку Білорусі у питаннях захисту національного суверенітету, незалежності та територіальної цілісності.

  • «Грубі окрики»: Путін розкрив, як Лукашенко відреагував на вимогу Зеленського

    «Грубі окрики»: Путін розкрив, як Лукашенко відреагував на вимогу Зеленського

    Президент Росії Володимир Путін уперше публічно прокоментував вимогу президента України Володимира Зеленського до Білорусі припинити роботу військових ретрансляторів, які, за даними української сторони, використовуються Росією для координації ударів по території України. Глава Кремля заявив, що Олександр Лукашенко нібито спокійно поставився до звернення Києва, а самі вимоги назвав «грубими окриками».

    Про це повідомили російські державні та пропагандистські ЗМІ після виступу російського президента.

    За словами Путіна, звернення українського керівництва не викликало паніки у самопроголошеного президента Білорусі.

    «Це не викликає якоїсь паніки з боку президента Лукашенка. Він підходить до цього дуже спокійно, врівноважено, виважено», – заявив очільник Кремля.

    Водночас російський президент різко розкритикував позицію Києва, назвавши вимогу України щодо відключення ретрансляторів «грубими окриками».

    Йдеться про заяву президента України Володимира Зеленського, який закликав Мінськ вимкнути військові ретранслятори, що, за інформацією української сторони, використовуються Росією для наведення та координації ракетних і безпілотних ударів по українських містах.

    Українська влада наголошує, що використання білоруської території та інфраструктури для забезпечення російської агресії робить Білорусь співучасником війни та створює додаткові безпекові ризики для регіону.

    Заява Путіна пролунала лише через кілька днів після його закритої зустрічі з Олександром Лукашенком у резиденції на Валдаї. Переговори тривали два дні, однак їхні результати офіційно практично не коментувалися. Відсутність спільних заяв і підсумкових документів привернула увагу експертів, які припускали можливі розбіжності між Москвою та Мінськом щодо подальших дій у війні проти України.

    Після переговорів Лукашенко вже здійснив робочий візит до Китаю, де зустрівся з лідером КНР Сі Цзіньпіном. Під час зустрічі сторони заявили про продовження стратегічного партнерства та розвиток економічної співпраці між Білоруссю і Китаєм.

    Останніми тижнями тема використання білоруської території у війні знову опинилася у центрі уваги після повідомлень українських військових про активне застосування Росією військової інфраструктури на території Білорусі для забезпечення окремих операцій. Водночас Мінськ офіційно заперечує свою безпосередню участь у бойових діях, хоча продовжує тісну військово-політичну співпрацю з Кремлем.

    Українська влада неодноразово наголошувала, що всі об’єкти, які забезпечують російську агресію проти України, розглядаються як елементи військової інфраструктури незалежно від місця їхнього розташування. Саме в цьому контексті пролунала вимога щодо припинення роботи ретрансляторів на території Білорусі.

    Заява Путіна стала першою офіційною реакцією Кремля на цю вимогу та вкотре засвідчила, що Москва продовжує публічно підтримувати Лукашенка на тлі зростання напруженості навколо ролі Білорусі у війні проти України.

  • Глава ОП Кирило Буданов не входив до складу переговорної групи, що відвідала Мінськ

    Глава ОП Кирило Буданов не входив до складу переговорної групи, що відвідала Мінськ

    Як повідомляють наші джерела, не дивлячись на поширені чутки, глава ОП Кирило Буданов не увійшов до складу переговорної групи, яка нещодавно відвідала Мінськ для зустрічі з Олександром Лукашенко.

    “Буданов не був на переговорах з Олександром Лукашенком в Білорусі.

    Незважаючи на те, що переговори з Олександром Лукашенко від імені США контролює Джаред Кушнер, до якого близький Кирило Буданов, його візит до Білорусі міг би стати смертельною небезпекою для глави ОП.

    У структурах Білорусі рівень впливу російської влади і, відповідно, витоку інформації, оцінюється на рівні 80%.

    Виходячи з тих даних, що росіяни знають про безпосередню участь Кирила Буданова у спецопераціях на території Росії у складі РДК, ліквідація або захоплення такої особи могла б стати вагомим аргументом для Володимира Путіна.

    Саме тому безпеку Килила Буданова забезпечують максимально як в Україні, так і під час закордонних візитів” – зазначає джерело.

    Нагадаємо, президент Білорусі Олександр Лукашенко заявив про зустріч у Мінську із представниками Президента України Володимира Зеленського.

  • Білорусь готується до війни? Опозиція передала Україні 8 тривожних ознак

    Білорусь готується до війни? Опозиція передала Україні 8 тривожних ознак

    Білоруська опозиція передала українській стороні розгорнуту аналітичну доповідь, у якій описано низку процесів, що, на думку авторів документа, можуть свідчити про поступову зміну безпекової ролі Білорусі та потенційне посилення її залученості до війни на боці Росії. Йдеться про 30-сторінковий звіт, який був направлений до Міністерства закордонних справ України через заступника голови Об’єднаного перехідного кабінету Білорусі Павла Латушка.

    У документі зазначається, що аналіз базується на відкритих даних, офіційних рішеннях білоруської влади та спостереженнях за військовою й політичною активністю Мінська. Автори виділяють вісім ключових напрямів, які у сукупності, на їхню думку, формують картину посиленої мілітаризації країни та її більш тісної інтеграції з російською військовою системою.

    Першим із таких чинників названо зміни у військовому законодавстві. Після конституційних поправок Білорусь більше не визначається як нейтральна та без’ядерна держава, а нова військова доктрина, ухвалена у 2024 році, закріплює можливість застосування превентивних ударів у разі загрози та потенційного використання армії за межами національної території. Це, на думку авторів, суттєво змінює доктринальні підходи країни до безпеки.

    Другим важливим елементом є нарощування військового потенціалу. У звіті вказується, що з 2022 року Білорусь суттєво збільшила кількість контрактників, розширила мобілізаційний резерв до сотень тисяч осіб і почала формування нових оперативних структур поблизу українського напрямку. Це, як зазначається, може свідчити про підготовку до ширших сценаріїв застосування збройних сил.

    Третій блок стосується економічної мілітаризації. За даними авторів, оборонні витрати країни за останні роки зросли у кілька разів, а промисловість поступово переорієнтовується на військові потреби. Особливу увагу приділено інтеграції білоруського оборонного сектору з російським, включно з постачанням нових видів озброєння та техніки, які надходять на озброєння армії.

    Окремо у доповіді описується поглиблення військової співпраці з Росією. Серед наведених факторів — розміщення на території Білорусі російських стратегічних систем озброєння, включно з тактичною ядерною зброєю, а також участь російських інструкторів у підготовці білоруських військових. Також згадується роль пов’язаних із РФ приватних військових структур у навчальних програмах.

    П’ятим напрямом визначено мілітаризацію суспільства. У звіті йдеться про посилення військово-патріотичного виховання, запровадження елементів обов’язкової військової підготовки у навчальних закладах, будівництво оборонних інфраструктурних об’єктів уздовж кордонів та залучення молоді до військових програм.

    Шостий аспект стосується підготовки цивільної інфраструктури до умов можливого воєнного часу. Зокрема, йдеться про оновлення медичних протоколів, перевірки систем укриттів, регулярні навчальні тривоги та посилення системи цивільного захисту, а також розширення можливостей територіальної оборони.

    Сьомий фактор пов’язаний із накопиченням стратегічних ресурсів. За даними доповіді, у Білорусі збільшуються запаси пального та інших критичних матеріалів, розширюються мобілізаційні списки техніки, а також створюються механізми швидкого залучення цивільного транспорту для військових потреб у разі необхідності.

    Восьмим елементом є інтенсивні військові навчання, які проводяться на регулярній основі. Автори зазначають, що такі маневри можуть виконувати одразу кілька функцій — від перевірки боєготовності до відпрацювання сценаріїв мобілізації та координації з російськими силами.

    У документі також підкреслюється, що йдеться не про прямі звинувачення, а про аналіз тенденцій, які можуть мати довгострокові наслідки для безпекової ситуації в регіоні. Окремо містяться рекомендації щодо моніторингу цих процесів та запобігання можливому подальшому загостренню.

    На тлі цих оцінок Україна, за даними міжнародних спостерігачів, продовжує посилювати оборонні заходи на північному напрямку, враховуючи зростання військової активності та ризиків у прикордонних районах.