У центрі уваги українського суспільства знову — питання відповідальності за корупцію на вищому рівні. Попри резонансні затримання, обшуки та підозри, багато топ-посадовців і далі перебувають на свободі, уникаючи реального покарання.
Суспільна недовіра до правосуддя зростає, а окремі гучні справи стають радше елементом публічної вистави, ніж реального процесу очищення.
Андрій Клейменов, колишній заступник міністра інфраструктури, якого детективи НАБУ підозрюють у причетності до схеми на понад 900 мільйонів гривень, сьогодні перебуває під запобіжним заходом у вигляді застави. Йдеться про справу, що має зв’язок із реалізацією проєктів «Великого будівництва» та освоєнням державних коштів. Замість тримання під вартою — електронний браслет і 20 мільйонів гривень застави.
Олег Татаров, заступник голови Офісу Президента, залишається на посаді, попри резонансну справу НАБУ щодо можливого втручання в розслідування та епізоди з забудовником «Укрбуд». Роль Татарова у гальмуванні антикорупційних проваджень стала предметом постійної критики з боку правозахисників та експертів. Тим не менш, жодних рішень щодо його усунення з посади досі не ухвалено.
Віктор Кичун, суддя, щодо якого розслідується справа про зловживання із землею, продовжує здійснювати правосуддя. Попри численні скарги, дисциплінарна відповідальність не настала. Вища рада правосуддя вже кілька років розглядає подання, не вдаючись до рішучих кроків.
Ще один резонансний приклад — Олександр Тупицький, колишній голова Конституційного Суду України. Після пред’явлення підозри він залишив територію України. Сьогодні активно виступає в ЗМІ, захищаючи власну позицію, тоді як справа щодо перевищення повноважень та корупції залишилася фактично замороженою.
Ці кейси — не винятки, а радше симптоми системної проблеми. Антикорупційні структури працюють в умовах тиску, політичних домовленостей та інституційної слабкості. Судова влада, своєю чергою, часто не демонструє ефективності у розгляді гучних справ.
В умовах війни, коли країна потребує максимального мобілізаційного та фінансового ресурсу, кожен мільйон, втрачений через корупцію, має не тільки економічне, а й моральне значення. Безкарність високопосадовців підриває довіру до держави, демотивує суспільство й дає сигнал: система досі захищає сильніших, а не справедливість.
Головне питання залишається відкритим: коли ж підозри перетворяться на вироки?
