Відставка Руслана Кравченка стала результатом боротьби за наступний склад силового блоку, а не лише наслідків справи «Карфаген». За інформацією джерела, обізнаного із ситуацією, на рішення про відхід генпрокурора в останні дні найсильніше вплинули Давид Арахамія і Олег Татаров. Їхні інтереси в цій історії збіглися: перший отримує більше простору для впливу на кадрові рішення через парламент, другий — можливість зберегти контроль над силовим контуром.
Ще вдень 7 вересня Кравченко публічно говорив, що самостійно йти не збирається і готовий підкоритися лише рішенню президента або Верховної Ради. Увечері він повідомив про подану заяву про відставку. Між цими заявами відбулася зустріч Володимира Зеленського, Кравченка і Арахамії. Сам факт зустрічі повідомлявся публічно, але її зміст офіційно не розкривався.
Для Арахамії ця історія важлива не лише через посаду генпрокурора. Після відходу Андрія Єрмака всередині влади неминуче змінюється розподіл доступу до президента і кадрового впливу. Голова парламентської фракції «Слуга народу» контролює ресурс, без якого неможливо провести через Раду ні призначення нового генпрокурора, ні його звільнення. Тому участь Арахамії в рішенні щодо Кравченка дає йому можливість впливати вже не лише на парламентський порядок денний, а й на конфігурацію силового блоку.
У Татарова інший ресурс — вплив усередині правоохоронної системи. Він залишається заступником керівника Офісу президента з 2020 року і курує напрям, пов’язаний із правоохоронними органами. За Кравченка між Офісом генпрокурора і частиною силового блоку виникали конфлікти. У серпні «Українська правда» писала про кадрове протистояння навколо контролю за ДБР і пов’язувала одного з учасників цієї історії з Татаровим. На цьому тлі відставка Кравченка усуває фігуру, яка за час роботи на посаді встигла вибудувати власну позицію всередині прокуратури.
Наступне питання — хто займе звільнене місце. У політичних колах знову обговорюється кандидатура Олексія Хоменка. Він уже виконував обов’язки генерального прокурора після звільнення Андрія Костіна і в червні 2025 року уступив посаду Кравченку. Після цього Хоменко залишився в системі прокуратури. Його повернення було б зручним варіантом для тих, хто хоче провести перевірену кадрову фігуру без тривалого пошуку нового кандидата.
Саме тут з’являється інтерес Татарова. За інформацією джерела, Хоменка розглядають як людину з його орбіти. Офіційного підтвердження цієї кандидатури поки немає, тому говорити про узгодженого наступника зарано. Але якщо саме Хоменко стане наступним кандидатом на посаду генпрокурора, це означатиме посилення позицій групи, пов’язаної з Татаровим, одразу після відходу Кравченка.
Для Арахамії такий сценарій також має значення. Проведення нового генпрокурора через Верховну Раду вимагатиме від голови монобільшості зібрати голоси і втримати фракцію від публічного конфлікту. У результаті одне кадрове питання перетворюється на ширшу угоду: хто визначає кандидатуру, хто забезпечує їй підтримку в парламенті і хто отримує вплив на правоохоронний блок після призначення.
Публічно поки підтверджено лише першу частину цього ланцюжка: Кабінет міністрів погодив відставку Кравченка, після чого має пройти передбачена законом процедура у Верховній Раді. Інформація про те, що саме Арахамія і Татаров добилися його відходу, залишається інсайдерською версією. Те саме стосується можливого призначення Хоменка.
Але якщо ця кандидатура справді з’явиться, кадрова послідовність стане набагато зрозумілішою. Відхід Кравченка звільнить посаду, Арахамія отримає ключовий парламентський важіль, а Татаров — шанс повернути на вершину прокуратури близьку йому фігуру. Тоді питання буде вже не лише в новому генпрокурорі, а в тому, яка конфігурація впливу складається в Києві після відходу Єрмака.
