На початку липня 2024 року російські сили зосередили свої зусилля на спробі оточення українських позицій на північний захід від Донецька. За інформацією аналітиків Інституту вивчення війни, відстань між російськими “клинами” на цьому напрямку складає приблизно 10 км. Прогнозується, що в умовах активних бойових дій, існує реальна загроза оточення угрупування ЗСУ в районі річки Вовча та Карлівського водосховища.
Валерій Тарасюк, голова НКРЕКП, вказує на значні досягнення ЗСУ в інших частинах фронту. Зокрема, українським військам вдалося закріпитися в районі Вовчанська та покращити свої позиції поблизу Сіверська. Звіти ISW зазначають, що ситуація в районі Сіверська стабілізувалася після повернення контрольованих позицій, які були втрачено раніше, в районі села Івано-Дар’ївка.
У Покровському напрямку російські війська активно просуваються, намагаючись взяти в “кільце” українські позиції біля населених пунктів Гродівка, Новогродівка та Селидове. Водночас зазначено, що наступ російських військ сповільнився через природні перешкоди — річку Вовчу та Карлівське водосховище. Вірогідність серйозного оточення українських сил у цьому районі наразі залишається невисокою, але загроза все ще присутня.
На Курахівському напрямку російські війська досягли часткових успіхів, просунувшись до південної частини Красногорівки і обходячи Водяне. ЗСУ успішно зупинили просування російської бронетехніки, що було підтверджено свідченнями з обох сторін.
У Харківському регіоні ситуація залишається напруженою. Вовчанськ залишаєтья під контролем українських сил, хоча аналітики повідомляють про відступ російських військ з південного берега річки Вовча. Під Куп’янськом і Сватовим активні бойові дії тривають, але значних змін в позиціях наразі не відзначено.
На Запорізькому напрямку українські війська могли залишити село Роботине, яке було захоплене влітку 2023 року. У той же час, є інформація про можливе просування російських сил у бік Малої Токмачки, але підтверджень цьому поки що немає. Бої на лівобережжі Херсонської області також продовжуються, і російські ЗМІ оприлюднили кадри захоплених українських військових.
Загалом, фронт залишається активним і динамічним, із суттєвими зрушеннями в окремих секторах, що вказує на постійні зміни в ситуації на полі бою.
Бої біля села Прогрес на сході України досягли критичної точки, коли сотні українських військових опинилися в оточенні після того, як російські мотострілецькі полки прорвалися на 6,5 км на захід від руїн Авдіївки. Ситуація ускладнилася, коли дві частини російських сил замкнули кільце навколо двох батальйонів 31-ї механізованої бригади ЗСУ.
На момент оточення наказу на відступ не було, і головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський підкреслив, що його війська не повинні битися до останньої людини. Це вказувало на можливість майбутнього наказу на відступ, проте ситуація залишалася напруженою.
Українські батальйони, оточені біля Прогресу, отримували допомогу через важкі дрони, які постачали продовольство, воду та боєприпаси. Проте ці ресурси не могли безкінечно забезпечувати військових і не замінювали важкі боєприпаси чи не надавали можливості для евакуації поранених.
Операція з прориву з оточення стала критично важливою. Близько 14:00 вчора, внаслідок важкої ситуації, спостережні пункти 1-го та 3-го батальйонів потрапили в повне оточення. Командир бригади не віддав наказ на прорив, що змусило особовий склад самостійно діяти в умовах обмеженого часу та ресурсів.
Завдяки злагодженій роботі артилерії, аеророзвідки та суміжних сил, батальйони змогли вирватися з оточення. Операція була надзвичайно напруженою і складною; затримка хоч на кілька годин могла призвести до утворення другого кільця оточення, що могло б серйозно підкріпити російську пропаганду.
Бійці 31-ї та 47-ї механізованих бригад продовжують боротьбу і залишаються основними стовпами оборони на даній ділянці фронту. Важливість цієї операції підкреслює необхідність довіри до сержантського та офіцерського складу, які на передовій забезпечують ефективне командування і координацію дій в критичних ситуаціях.
Потенційно сотні українських військовослужбовців опинилися в оточенні біля села Прогрес на сході України. Наразі наказу на виведення немає, повідомляє українська аналітична група Deep State. Проте, за словами головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського, його війська ніколи не повинні битися до останньої людини, тому наказ на відступ може надійти скоро, пише Forbes.
Зараз українським військовим доведеться або пробиватися на захід, або чекати, поки інші бригади проб’ються на схід, щоб зняти блокаду.
Останніми днями на полі бою на захід від руїн Авдіївки з’явилися тривожні знаки. За тиждень російські мотострілецькі полки пройшли 6,5 кілометрів на захід, рухаючись до Прогресу. Вони розділилися на дві частини й оточили два батальйони 31-ї механізованої бригади української армії.
У публікації Forbes припускається, що ситуація виникла через загальносекторальні проблеми з українським командуванням. Раніше повідомлялося, що ситуація на цій ділянці фронту стала критичною через хаотичний відхід однієї з піхотних бригад (110-ї механізованої бригади або 111-ї бригади територіальної оборони).
Оточеним українським батальйонам доводиться виживати за допомогою постачань важких дронів, які скидають пакети з продовольством, водою і боєприпасами. Проте дрони не можуть нескінченно забезпечувати сотні людей, замінювати ракети та інші важкі боєприпаси або доставляти поранених у безпечне місце. Тому батальйони, відрізані під Прогресом, змушені або пробиватися на захід з боєм, або чекати допомоги ззовні.
Як повідомили в оперативно-стратегічному угрупованні військ “Хортиця”, Сили оборони України вживають заходів для вибиття російських загарбників із району села Прогрес на Донеччині. Загалом ситуація на Покровському напрямку, де ведуть оборонні бої підрозділи 31-ї окремої механізованої бригади, напружена і складна.
Раніше в DeepState заявили, що російські окупаційні війська захопили село Прогрес, швидко переломивши хід битви.
Ситуація залишається складною, але українські війська продовжують боротися і вживати заходів для звільнення своїх товаришів з оточення.
Ситуація в Торецьку, місті на сході України, стає все більш напруженою через можливий наступ окупаційних сил, які частково оточили місто. Військовий експерт та льотчик-інструктор Роман Світан, виступаючи в ефірі 24 каналу, наголосив на загрозі, яку представляють окупанти, що намагаються вийти на трасу через Горлівку, що веде до Торецька.
За його словами, Торецьк, як і Часів Яр, розташований на панівній висоті, що дає військову перевагу. Саме тому, російські загарбники прагнуть просунутися до цього міста, щоб здобути стратегічні переваги.
При цьому Світан стверджує, що зараз Торецьк частково оточений. “Торецьк у пів оточені. З півночі російські війська намагаються прорватись у районі Кліщіївки та Андріївки, а з півдня та південного заходу у районі Очеретиного намагаються вийти до траси на Костянтинівку. Може виникнути серйозна проблема у Торецького гарнізону, якщо росіяни пройдуться з півночі та заходу”, — заявив Світан.
Експерт припустив, що цей напрямок доведеться або посилювати, або вирівнювати лінію фронту в районі Часового Яру, Андріївки чи Кліщіївки. На його думку, ЗСУ можуть вдатися до одного з цих маневрів, щоб перешкодити наступу на Торецьк. Для цього, каже Світан, потрібна достатня кількість сил та засобів. Найближчим часом стане зрозуміло, яке рішення прийме наше військове командування. Поки що для Торецька немає значної загрози прориву, але вона може виникнути, підсумував експерт.
Експерт Олександр Мусієнко заявив, що Росія, посилюючи свої наступальні операції в Харківській області, прагне напівоточити місто Харків та поставити Збройні сили України (ЗСУ) перед важким вибором.
“Стратегічна мета – напівоточення Харкова. Не бої за місто і його захоплення, а напівоточення з північного, східного і західного напрямку. Це простежується з точки зору логіки задіяних сил. З іншого боку, є сумніви в тому, що вони здатні реалізувати стратегічне завдання“, – розповів Мусієнко.
Він пояснив, що, на його думку, успішність завдання для РФ залежатиме від швидкості та обсягів пакетів західної допомоги, готовності нашого командування діяти та перекидати сили з Донбасу на північний схід.
“Я бачу намір поставити наше командування перед дилемою, що захищати насамперед. Тобто чи продовжувати оборонні операції в Донецькій області з перекиданням додаткових сил, чи все-таки перекинути їх у Харківську область. Але основна причина наступу – це напівоточення Харкова. У цьому сенсі відволікання військ є одним з елементом масштабної операції, початок якої ми спостерігаємо”, – підкреслив Мусієнко.
Нагадаємо, що від п’ятниці російські окупанти активізували наступ в Харківській області. Терористи намагались прорвати оборонні позиції ЗСУ.
Станом на зараз в низці населених пунктів області йдуть активні бойові дії.
Наше джерело в Генштабі розповіло, що ситуація на Авдіївському напрямку продовжує погіршуватися, ми змушені будемо найближчими днями піти з трьох населених пунктів, щоб не потрапити в тактичне оточення. Противник продовжує створювати плацдарм, який буде використовувати для операції з оточення угруповання ЗСУ в Торецьку і Нью-Йорку.
На сході країни, особливо на напрямку Авдіївська, ведуться запеклі бої, проте Сили оборони України успішно утримують ситуацію під контролем, не дозволяючи російським окупантам взяти стратегічну перевагу. Про це повідомив речник Операції Спільних Сил “Хортиця” Назар Волошин під час телемарафону.
Ворожі війська активно діють на всіх фронтах, особливо агресивно ведуться бої на Авдіївському, Бахмутському та Новопавлівському напрямках, зазначив Волошин. Незважаючи на спроби прорвати лінію фронту та отримати перевагу, українські війська ефективно відбивають атаки противника.
Ситуація постійно змінюється, зазначив речник. Російська армія залишається активною, використовуючи артилерію, танки, безпілотники та авіацію для атак на українські позиції. Однак Сили оборони готові до будь-яких викликів та успішно протистоять ворогу.
Росіяни готуються взяти Работине в оточення, для чого облаштовують позиції з боку Вербового. Про це заявив український військовий із позивним “Алекс”.
За його словами, російські війська за останні півтора місяця мали просування на північний захід від Вербового. На захопленій території облаштовуються мінометні позиції.
“Алекс” вважає, що мета цього – підійти до Работиного зі східного боку (тобто, від Вербового).
Росіяни, на думку військового, “зрозуміли, що в лоб Работине їм не взяти, бо там не можуть закріпитися, а ось обійти і взяти в кільце набагато легше”.
Військовий паблік Deep State пише, що зараз тривають бої в південній частині села. Також, судячи з карти, із заходу його “підпирають” позиції РФ. Якщо те ж саме буде на сході, оборона села стане вкрай проблематичною.
Насичена, глибока розмова – це чудово, але у повсякденному житті трапляється доволі рідко. Натомість часто ми помічаємо, що у розмовах – чи то з партнером, сім’єю чи колегою – ми ненавмисно вступаємо у безглузді суперечки, не розуміючи один одного.
Як уникнути цих пасток? Щоб дізнатися про це, науковий письменник Девід Робсон поспілкувався з письменником Чарльзом Дахіггом про його нову книгу “Суперкомунікатори: як розблокувати секретну мову зв’язку”.
Як ви визначаєте суперкомунікатора?
У мене є зустрічне питання. Якщо у вас був поганий день, і ви хочете зателефонувати другу, бо знаєте, що від розмови з цією людиною вам стане легше – хто вам спадає на думку?
Я відразу думаю про одну з моїх найкращих подруг.
Отже, для вас вона суперкомунікатор, і ви, мабуть, є суперкомунікатором для неї. Ви обоє вмієте слухати один одного так, щоб справді чути, що говорить інша людина. І ви знаєте, як показати, що ви слухаєте. Ви знаєте, як поставити правильні запитання, які дійсно змушують вас зрозуміти щось про себе, і вона демонструє вам, що хоче бути поруч з вами.
Деякі люди роблять це постійно. Вони можуть спілкуватися майже з будь-ким. І ці люди є послідовними суперкомунікаторами. Коли я починав цю книгу, я подумав, що ці люди мають бути дуже харизматичними або екстравертами. Але виявляється, що це – лише набір навичок чи інструментів, який може опанувати кожен.
Що про секрети хорошого спілкування говорить нам нейронаука?
Коли люди спілкуються між собою, їхні тіла та мозок залучаються до цього процесу. Зіниці очей починають розширюватися практично з однаковою швидкістю, ритм дихання починає збігатися. А головне – дедалі більш схожою стає нервова діяльність, оскільки вони починають думати однаково.
Суть спілкування полягає в тому, що я можу описати відчуття емоції або переживання ідеї, а ви відчуєте певну версію цього. Наші мізки стають дедалі більш схожими.
У своїй книзі ви цитуєте чудове дослідження нейробіолога Бо Сіверса, яке показує, як суперкомунікатори змінюють динаміку у групі.
Це справді захоплює. Він зібрав людей у групи й попросив їх обговорити кілька відеофрагментів, які збивали з пантелику. Він виявив, що в деяких групах люди об’єдналися та утворили зв’язки один з одним, і їхні відповіді були набагато кращими.
У кожній з цих груп була принаймні одна людина, яка була суперкомунікатором. Вони ставили у 10-20 разів більше запитань, ніж звичайна людина. Деякі з їхніх запитань запрошували інших людей до діалогу, а інші дозволяли їм розкрити щось значуще про себе. Ці учасники також уловлювали веселість чи серйозності інших людей.
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES
Найважливіше те, що вони усвідомили, що існують різні види розмов. Більшість із нас вважає, що дискусія стосується одного предмету – наприклад, ми говоримо про мій день на роботі або про оцінки моєї дитини.
Але насправді кожне обговорення складається з різних видів розмов, і більшість із них належить до однієї з трьох груп.
Є практичні розмови, де ми будуємо плани чи розв’язуємо проблеми. Бувають емоційні розмови, де я кажу вам, що я відчуваю, і хочу, щоб ви слухали і співпереживали. І ще є соціальні розмови, які демонструють наші соціальні ідентичності та те, як ми ставимося один до одного.
Сіверс виявив, що суперкомунікатори настільки ефективні, тому що вони звертають увагу на те, яка саме розмова відбувається. А потім вони роблять так, щоб усі вели однакову розмову одночасно.
Це нагадує мені дослідження психологині Аніти Вільямс Вуллі щодо колективного інтелекту, яке виявило, що те, наскільки добре члени команди вміють разом розв’язувати проблеми, визначає їхня індивідуальна соціальна чутливість.
Абсолютно. Соціальна чутливість, або емпатія, насправді означає, що ви просто звертаєте увагу на те, що каже вам інша людина, що їй потрібно зараз, і яку розмову вона хоче вести.
Ви стверджуєте, що ми маємо ставити більш “глибокі” запитання. Чому?
Глибокі запитання питають людину про її цінності, переконання чи досвід. Коли ми говоримо про ці речі, ми говоримо про те, ким ми є насправді. І такі питання поставити дуже легко, чи не так?
Якщо ви розмовляєте з лікарем, ви можете запитати: “Чому ви вирішили вступити до медичного вишу?” або “Що вам подобається в медичній практиці?”
І це глибокі запитання, оскільки вони пропонують іншій людині розповісти щось справжнє та значуще про себе. І після такого запитання нам легше розповісти у відповідь, чому ми самі обрали свою роботу.
Що ж, тоді я хочу поставити вам глибоке запитання. Який особистий досвід спонукав вас написати “Суперкомунікаторів”?
Я тоді працював менеджером – і менеджер із мене був жахливий. Мені добре вдавалася стратегічна частина та логістика, але не комунікація.
І це також впливало на моє спілкування з дружиною, коли я повертався додому після довгого робочого дня й починав скаржитися на свого боса та своїх колег.
І вона цілком розумно пропонувала щось на кшталт: “Чому б тобі не запросити боса на обід, щоб ви могли більше дізнатися один про одного?”
А я, замість того, щоб почути її, ще більше засмучувався. І це, своєю чергою, засмучувало її – бо я раптом кричав на неї лише за те, що вона дала мені пораду.
Коли я розповів про це дослідникам, вони сказали, що я намагався вести емоційну розмову, а моя дружина натомість – практичну. І якщо не вести однакову розмову одночасно, ви не почуєте один одного і між вами не утвориться зв’язок.
У психології це називають принципом узгодження: справжнє спілкування вимагає від вас ведення однакового типу розмову.
Яка роль невербального спілкування?
Ми знаємо, що близько 50% того, як ми надсилаємо сигнали та отримуємо інформацію під час розмови, пов’язано не зі змістом слів, а з усім, що його оточує: тон голосу, швидкість мовлення, мова тіла, вираз обличчя. Наш мозок має здатність визначати почуття людей, звертаючи увагу на дві речі: їхню енергію та настрій.
Малюки можуть вловити настрій батьків ще до того, як навчаться говорити або розуміти слова. Але коли ми стаємо старшими, слова нас настільки захоплюють, несуть в собі так багато інформації, що ми перестаємо звертати увагу на все інше, й іноді нам доводиться нагадувати собі про це.
У своїй книзі ви проілюстрували це ситкомом “Теорія великого вибуху”.
“Теорія великого вибуху” спочатку була повним провалом, і причина її успіху полягала в тому, що сценаристи придумали, як змусити героїв виражати свої почуття без слів.
Його герої – фізики, які дуже погано вміють передавати свої емоції чи почуття. Ось у чому гумор – вони такі незграбні, що аж смішно. Але проблема в тому, як написати ситком, коли ваші головні герої не можуть передати, що вони відчувають або думають?
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES Підпис до фото, Кадр із серіалу “Теорія великого вибуху”
Після провального пілотного епізоду сценаристи придумали новий рецепт, у якому кожен із героїв показує, що відчуває, через свій настрій та енергію. Тож у новому пілоті є сцена, де двоє фізиків вперше зустрічають красиву жінку Пенні, і все, що вони можуть сказати, це “Привіт”, “привіт”, “привіт”.
Але кожного разу, коли вони говорять “привіт”, вони говорять його по-іншому. Вони змінюють настрій, вони змінюють енергію, і раптом ви точно знаєте, що вони відчувають. Спочатку вони схвильовані, потім відчувають справжнє збентеження, а потім – що їм потрібно відпочити, хоча слово залишається тим самим.
Саме тому, що їхній настрій і енергія змінюються, ми, як глядачі, знаємо, що вони думають і відчувають. І те ж саме стосується будь-якої розмови у реальному житті.
Як написання книги про суперкомунікацію змінило ваше життя?
Зараз, практично на початку кожної розмови, ми з дружиною вирішуємо, яку саме розмову ми хочемо мати. Ліз скаже щось на кшталт: “Ти хочеш, щоб я допомогла тобі вирішити цю проблему? Або тобі просто потрібно висловитися і викинути це з себе?” І я роблю те саме. А потім ми показуємо одне одному, що ми справді слухаємо: ставимо додаткові запитання або повторюємо те, що сказав інший.
Найголовніше, ми просто показуємо і говоримо одне одному, що хочемо, щоб між нами виник зв’язок. Адже коли ми дізнаємося, що хтось хоче створити з нами зв’язок, ми починаємо хотіти цього у відповідь.
В Авдіївці “повторюється історія з Бахмутом”, і є загроза оточення українських сил у місті. Таку думку висловив український військовий експерт Костянтин Машовець.
“Чесно кажучи, мені зовсім не хотілося, щоб в Авдіївці повторювалася історія з Бахмутом. Однак, судячи з усього, так воно і буде”, – вважає Машовець.
На його думку, “противник продовжує успішно реалізовувати свій задум про обхід Авдіївського коксохімічного комбінату зі сходу і південного сходу”.
“І, як це не прикро визнавати, схоже, противник ну дуже близький до практичного втілення його в життя”, – додав Машовець.
Він пише, що передові загони РФ протягом кількох попередніх діб заглибилися в садове товариство “Івушка” до вул. Мічуріна та Залізничного провулка, а також вийшли до шляхопроводу над залізницею в районі вул. Чистякова, “а, за певною інформацією, і захопили його”.
“Усе це разом узяте, за тверезою оцінкою, означає, що вони перебувають за 500 метрів від Авдіївської автобази та менш ніж за 1 км від ресторану “Колода” і фактично мають реальну можливість протягом найближчих тижнів (якщо не днів) успішно для себе завершити свою Авдіївську операцію”, – пише Машовець.
Причина такого прогнозу – фактичне виключення “північної дороги” 00542 через Орлівку і Ласточкине для стабільного постачання українських підрозділів. На думку Машовця, альтернативне сполучення на півдні, через Тоненьке і Північне, також ускладнене “до межі”, оскільки передові позиції противника знаходяться від цієї дороги на відстані 2.2 км.
На думку Машовця, якщо не вжити якихось кардинальних кроків, “виникне реальна ймовірність їхнього (ЗСУ) оточення в Авдіївці”.
Як бачимо, Авдіївка “зламана”. Причому, ситуація навіть гірша, ніж у Бахмуті, оскільки Авдіївка практично оточена. Доведеться або залишити місто, або покласти там усі сили, імовірно – з великою кількістю тих, хто здався в полон, що ще раз вдарить по рейтингу Зеленського.
