Golosnovinua.com

Позначка: плівки Міндича

  • НАБУ готує 25 підозр народним депутатам, – Ігор Мосійчук

    НАБУ готує 25 підозр народним депутатам, – Ігор Мосійчук

    За інформацією екснардепа Ігоря Мосійчука, НАБУ за процесуального керівництва САП, направили на підпис Генеральному прокурору України  25 підозр народним депутатам.

    Зокрема, на своєму телеграм-каналі Мосійчук зазначає, що “Генпрокурор уже ознайомився та погодив – 10 підозр народним депутатам, решта перебувають на розгляді і ймовірно також будуть підписані у найближчий час”.

    Крім того, за інформацією Мосійчука, у найближчий час наше суспільство також матиме можливість ознайомитись із черговими матеріалами у справі “Мідас”: НАБУ готує публікацію чергової порції “плівок Міндіча”.

  • В США розслідують походження коштів, які Єрмак заплатив за інтерв’ю в The Atlantic

    В США розслідують походження коштів, які Єрмак заплатив за інтерв’ю в The Atlantic

    Як повідомляють наші джерела в Вашингтоні, в адміністрації Дональда Трампа були розлючені після виходу інтерв’ю Андрія Єрмака в The Atlantic, в якому Єрмак заявив, що поки Зеленський залишається президентом, не варто розраховувати на віддачу Україною своїх територій.

    За інформацією джерела, саме інтерв’ю Єрмака в The Atlantic послужило поштовхом до його звільнення.

    “Зеленському було поставлено ультиматум: або він усуває Єрмака, або наступні “плівки Міндича” будуть про нього” – зазначає джерело.

    Крім того, за інформацією джерела, інтерв’ю Андрія Єрмака в The Atlantic було проплачено. Вартість такого інтерв’ю становить мінімум 50 тисяч доларів, з можливою “доплатою за оперативність”.

    За інформацією джерела, наразі правоохоронні органи США проводять розслідування походження коштів, з було оплачено інтерв’ю Андрія Єрмака в The Atlantic, “чи це не були ті самі “відмиті” кошти, вкрадені у американських платників податків”.

    Варто відзначити, що тези з інтерв’ю Андрія Єрмака в The Atlantic широко “розганялись” як в Україні так і за кордоном.

    В Україні “методички” з тезами були “спущені” ОП підконтрольним блогерам та ТГ-каналам.

    Стосовно “розгону” тез із інтерв’ю Єрмака в The Atlantic в медіаполі США та Європи, за інформацією джерела, “цим питанням займався  американський підрядник”.

    ДОВІДКОВО

    The Atlantic — американський журнал і видавництво, власником якого є організація Emerson Collective, заснована Лорен Пауелл Джобс, вдовою Стіва Джобса, яка свого часу виступала спонсор передвиборчої кампанії Гілларі Клінтон.

    The Atlantic часто використовується опонентами Дональда Трампа для критики його адміністрації та політики в цілому.

    Нагадаємо, головний редактор The Atlantic Джеффрі Голдберг атакував “силовиків Трампа” –  Піта Гегсета та Майкла Уолтца.

    А влітку 2025 року директор ЦРУ часів Байдена –  Вільям Бернс зі сторінок The Atlantic закликав дипломатів, співробітників розвідки та нацбезпеки задуматися про невідповідність Трампа для управління країною.

  • Офіс Президента був попереджений за тиждень про обшуки НАБУ у Андрія Єрмака

    Офіс Президента був попереджений за тиждень про обшуки НАБУ у Андрія Єрмака

    За інформацією джерел видання 360ua.news, Офіс Президента був попереджений до про обшуки НАБУ у глави ОП Андрія Єрмака за тиждень.

    Як повідомляє джерело, під час обшуків у Андрія Єрмака детективи НАБУ “нічого не знайшли”, так як в ОП знали про заплановані заходи приблизно за тиждень.

    Водночас, за повідомленням джерела, на даному етапі в НАБУ розглядається варіант залучення Андрія Єрмака як “свідка” у справі “Мідаса”.

    Паралельно, наші джерела в СБУ повідомляють, що ОП планує “в темну” використати слідчих НАБУ та  представити факт обшуків, під час яких “нічого не знайшли та не була вручена підозра”, як можливість для відбілювання репутації Андрія Єрмака на фоні корупційного скандалу.

    Нагадаємо, раніше НАБУ повідомили, що здійснюють слідчі дії (обшуки) у керівника Офісу Президента України Андрія Єрмака.

  • Від бронежилетів до фортифікацій: як ім’я Умєрова опинилося в епіцентрі “плівок Міндича”

    Від бронежилетів до фортифікацій: як ім’я Умєрова опинилося в епіцентрі “плівок Міндича”

    НАБУ анонсує другу частину так званих “плівок Міндича” — і обіцяють, що “найцікавіше” буде саме про закупівлі в Міністерстві оборони. Поки країна чекає нових записів, чинний секретар РНБО та колишній міністр оборони Рустем Умєров уже встиг публічно виправдовуватись. Він називає усе, що з ним пов’язують, наклепом і зводить контакти з Тимуром Міндичем до нібито розмови про бронежилети, за якою жодних контрактів не було.

    Однак ланцюжок подій виглядає так, що до цих пояснень у суспільства виникає більше запитань, ніж відповідей.

    Ключовий момент, на який звертають увагу спостерігачі: саме після появи імені Умєрова в медійних розслідуваннях і згадок про нього у контексті “плівок Міндича”, він стрімко залишає посаду міністра оборони. Без публічного скандалу, без гучної політичної грози — тихо, “за кулісами”, як фігура, яку варто прибрати з першої лінії, поки записи не стали надбанням громадськості.

    Парадокс у тому, що сьогодні той самий Умєров очолює Раду національної безпеки і оборони — орган, який формально має захищати державу від зовнішніх та внутрішніх загроз. Тобто людина, ім’я якої звучить у контексті можливих корупційних домовленостей в оборонці, отримує один із найчутливіших безпекових постів у країні.

    Офіційно йдеться про “зустрічі” та “бронежилети”. Але в реальному оборонному бюджеті, де обертаються сотні мільярдів гривень, бронежилети — лише зручна історія “для публіки”. Справжні гроші, за логікою всього оборонного циклу, крутяться на фортифікаціях.

    Саме фортифікаційні проєкти проходили через погоджувальні комісії, де фігурував неформальний вплив Міндича. Саме там виникають імена людей, пов’язаних із лісгоспами та “лісовими” схемами — зокрема, згадують Болоховця та структури, що роками заробляли на державних лісах.

    Схема виглядає так: ліс вирубували під приводом оборонних потреб, деревину продавали через посередників утричі дорожче, далі “дерев’яна фортифікація” поверталась у державу вже як дорогий “оборонний продукт”. Військові адміністрації підписували акти, підрядники “будували”, а по факту ні повноцінних ліній оборони, ні якісних фортифікацій на місцях так і не з’являлося. Зате гроші — були, і йшли по знайомому колу.

    Найбільший цинізм у тому, що це відбувається у країні, де кожен метр окопу оплачений життям і здоров’ям військових. Міністр оборони в такій реальності мав би бити кулаком по столу за кожну бронеплиту, за кожен метр бетону, за кожен несвоєчасно поставлений блок чи затриманий тендер.

    Натомість ми бачимо іншу картину: посадовець, який мав би бути “адвокатом фронту” в кабінетах, сидить поруч із людьми, яких правоохоронці пов’язують із тендерними схемами. Обговорюються “маршрути” закупівель, можливі підряди, а коли стає надто гаряче — валізи, “несподіваний” виліт до Туреччини і м’яке переведення в іншу високу кабінетну якість.

    А далі — нова роль, новий статус. Секретар РНБО, реформатор, публічний “обличчя реформ”. І жодної публічної відповіді на питання: що насправді звучить на тих записах, які НАБУ готує до другої публікації, і яку роль у цьому всьому відігравав тодішній міністр оборони.

    Коли в історії з “плівками Міндича” вже фігурують енергетики, міністри, радники, а тепер ще й міністр оборони — це не просто окремі скандали. Це симптом того, що політична система живе не за Конституцією, а за негласними правилами людей, які вміють працювати з потоками, контактами й “домовленостями”.

    Тут питання вже не в тому, чи буде скандал. Питання в іншому: чи залишився хоч хтось із ключових гравців, хто не фігурує в цих записах, чи не згадується бодай побіжно у контексті схем.

    З боку це виглядає, ніби Україна існує в режимі нескінченного кримінального подкасту. Нові серії — це нові “плівки”, нові прізвища, нові подробиці, і все це — за кошти платників податків.

    Рустем Умєров може скільки завгодно називати звинувачення наклепом і нагадувати, що формально з багатьох “пропозицій” не виросло жодних контрактів. Але факти, контексти та послідовність рішень вперто тягнуться за ним — від історій з бронежилетами до фортифікацій і тендерів, через які на фронті бракувало того, що мало бути “вчора”.

    Якщо друга частина плівок НАБУ справді існує, суспільство має не лише моральне, а й політичне право почути їх повністю. Не вибірково, не “з коментарями спікерів”, а так, як є. Бо в умовах повномасштабної війни питання довіри до системи оборони й безпеки — це питання не рейтингу окремих осіб, а виживання держави.

    І доти, доки відповіді на ці запитання дають не суди й інститути, а анонімні джерела й уривки записів, сумнів щодо “чистоти” будь-яких посад продовжуватиме роз’їдати систему зсередини.

  • Андрій Єрмак згадується на плівках НАБУ в контексті оплати послуг лобістів у США, Британії та ЄС

    Андрій Єрмак згадується на плівках НАБУ в контексті оплати послуг лобістів у США, Британії та ЄС

    За інформацією джерел видання 360ua.news, керівник Офісу Президента Андрій Єрмак згадується фігурантами “плівок Міндіча” під псевдонімом “з еротичним підтекстом” та в контексті необхідності “оплати певних потреб глави ОП із корупційної каси”.

    Зокрема, фігуранти скандалу згадують про вимоги Андрія Єрмака щодо оплати потреб глави ОП стосовно лобістських історій у США, Британії та ЄС. За інформацією джерела, суми там величезні.

    Нагадаємо, раніше ми повідомляли, що  на плівках НАБУ також згадується заступник голови ОП Олег Татаров. Саме на Олега Татарова фігуранти “плівок Міндіча” посилаються з питань “кому з яких органів і скільки заносити”.

  • “Бек-офіс Міндича” при владі: як фігуранти корупційного скандалу засідають у РНБО

    “Бек-офіс Міндича” при владі: як фігуранти корупційного скандалу засідають у РНБО

    Схоже, у стінах РНБО давно треба не брифінги проводити, а обряд екзорцизму. Бо якщо подивитися, хто сьогодні ухвалює рішення щодо нацбезпеки і санкційної політики, засідання дедалі більше нагадує збори “бек-офісу Міндича”, а не орган стратегічного управління країною під час війни.

    Йдеться про людей, чиї імена звучать у матеріалах НАБУ та гучній антикорупційній операції в енергетиці, але які паралельно продовжують обіймати ключові державні посади.

    У центрі нинішнього скандалу — бізнесмен Тимур Міндич, давній партнер Володимира Зеленського по медійному бізнесу. Саме його, під кодовим ім’ям “Карлсон”, НАБУ і САП називають організатором масштабної корупційної схеми навколо “Енергоатому” і тендерів у сфері енергетики.

    За версією слідства, “бек-офіс Міндича” впливав на стратегічні держпідприємства, вибудовуючи систему “відкатів” і контролю над грошовими потоками. Обшуки, сотні годин записів, десятки підозр — це вже не чутки, а документи, оприлюднені антикорупційними органами.

    На цих плівках згадуються колишній міністр енергетики, а нині міністр юстиції Герман Галущенко та міністерка енергетики Світлана Гринчук. Їхні імена фігурують у контексті впливу на енергетичні компанії та кадрові рішення в секторі. Сам Галущенко, за словами учасників розмов, називається “людиною Деркача” — колишнього проросійського політика Андрія Деркача, хоча його власного голосу на оприлюднених фрагментах не чути.

    Паралельно міжнародні медіа пишуть про розслідування понад $100 млн можливих “відкатів” в енергетиці, обшуки, відставки й резонанс серед західних донорів.

    І тут ми повертаємось до РНБО. Сьогодні в цьому органі, який визначає санкційну політику й ключові рішення у сфері безпеки, одночасно присутні:

    • Герман Галущенко — колишній міністр енергетики, нині міністр юстиції, фігурант “плівок Міндича”;

    • Світлана Гринчук — міністерка енергетики, яка також з’являється у записах НАБУ;

    • Рустем Умєров — колишній міністр оборони, нинішній секретар РНБО, відповідальний за координацію всього сектору безпеки й оборони.

    Тобто люди, чиї імена звучать у матеріалах резонансних корупційних справ, сьогодні офіційно входять до складу Ради нацбезпеки. І саме вони, серед інших, мають право голосу, коли РНБО ухвалює рішення про санкції щодо того самого Міндича та його оточення.

    Це вже не метафора й не чорний гумор, а реальний конфлікт інтересів, від якого залежать мільярди бюджетних гривень і довіра західних партнерів.

    Окрема, але пов’язана історія — оборонні закупівлі часів, коли Рустем Умєров очолював Міноборони, а до того — системні провали в цій сфері.

    Громадські розслідування неодноразово показували, як під час найгарячіших боїв, коли ЗСУ бракувало боєприпасів та техніки, Міноборони укладало угоди з посередниками, які або не постачали нічого, або поставляли відвертий мотлох. На цьому тлі знову спливає стара, але показова історія контракту Міноборони з Everest Limited.

    Ще у 2016 році оборонне відомство підписало контракт з Everest Limited на 722,6 млн грн — компанія без досвіду в оборонці мала розробити програмне забезпечення для автоматизованої системи управління військами “Дзвін-АС”. За даними розслідувань, проект так і не був реалізований належним чином, а гроші розчинилися в ланцюжку підрядників.

    Цей кейс став символом того, як в оборонці роками працювали схеми: фіктивні підрядники, завищені кошториси, “мертві” контракти. І вже часів Умєрова питання якості боєприпасів та прозорості закупівель знову вийшло на перші шпальти — від історій з неякісними мінометними мінами до конфлікту навколо Агентства оборонних закупівель і кримінальних проваджень щодо можливого зловживання повноваженнями.

    У результаті маємо ситуацію, коли людина, до якої є серйозні питання щодо ефективності оборонних закупівель, тепер відповідає за координацію всього сектору безпеки й санкційної політики в статусі секретаря РНБО.

    Паралельно в енергетичному секторі та екологічному блоці, де працювали й працюють Галищенко та Гринчук, слідство НАБУ описує “бек-офіс”, який міг впливати на контракти “Енергоатому” та інших стратегічних компаній.

    За логікою підозр, “спрут” мав довгу руку: від тендерів на захист енергооб’єктів до спроб “зайти” у керівні органи інших держкомпаній. І тепер частина цього ж кола опинилася в органі, який:

    • запроваджує санкції проти бізнесу й посадовців,

    • погоджує ключові рішення щодо енергетичної безпеки,

    • може де-факто впливати на долю будь-якого великого гравця на ринку.

    Саме тому історія з РНБО в такому складі виглядає небезпечно: санкційна політика ризикує перетворитися не лише на інструмент нацбезпеки, а й на важіль тиску або захисту “своїх”.

    У підсумку маємо дивну, але дуже показову картину.

    Галущенко, Гринчук, Умєров — це не просто прізвища з чиновницьких біографій. Це вузли однієї системи, яка зрослася з грошовими потоками, бізнесом, політикою та обороною. Системи, що одночасно:

    • фігурує в антикорупційних розслідуваннях;

    • розподіляє мільярди гривень у чутливих секторах;

    • сидить за столом у РНБО й ухвалює рішення, які визначають, кого карати санкціями, а кого — рятувати.

    От і виходить, що “спрут” уже давно не ховається в тіні — він офіційно інтегрований у владну вертикаль.

    І питання сьогодні не лише в тому, кого НАБУ наступним оголосить підозрюваним. Питання в іншому: чи готова держава чесно визнати, що система нацбезпеки, покликана захищати країну від зовнішніх і внутрішніх загроз, сама опинилася під впливом людей із “бек-офісу”, проти якого ці ж органи нібито й мають боротися.