Поки у Верховній Раді очікують оновленої версії скандального закону про мобілізацію, президент підкинув на розгляд парламентарям іншу цікаву ініціативу. Володимир Зеленський зареєстрував у Верховній Раді законопроєкт про множинне громадянство. Документ має дозволити отримання українського паспорта, зокрема, іноземним добровольцям, що воюють за Україну, та нащадкам українців, які в різні періоди залишили країну. У той же час множинне громадянство прогнозовано не допускається для громадян з паспортом країни-агресора. Перелік держав, громадяни яких можуть отримати український паспорт в спрощеному режимі, а також процедуру набуття громадянства України має визначити Верховна Рада.
Це вже не перший раз, коли Зеленський звертається до теми множинного
громадянства. Ще до великої війни, у 2021 році, глава держави пропонував надати подвійне громадянство українцям, що проживають за кордоном. Наприкінці 2021-го він вніс законопроєкт про множинне громадянство, документ навіть був розглянутий парламентськими комітетами, але далі справа так і не пішла. І от – нова спроба.
Цікаво, що майже одночасно глава держави підписав указ про історично населені українцями території в межах сучасних Краснодарського краю, Білгородської, Брянської, Воронезької, Курської, Ростовської областей Російської Федерації. Він відразу ж спричинив істерику у російських пропагандистів та чиновників, які несподівано виявили, що у гру з «ісконними територіями» можна грати удвох.
«За» множинне громадянство говорить той факт, що воно існує у більш ніж ста країнах світу, в тому числі, дуже цивілізованих; «проти» – незрозумілість процедур, за якими буде працювати цей механізм під час війни. Та й стаття 4 Конституції прямо каже: в Україні існує єдине громадянство. Щоправда, юристи трактують термін «єдине громадянство» по-різному, а Конституційний суд, куди спрямоване відповідне подання, з цього приводу ще не висловлювався.
Голова парламентського комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва «слуга народу» Олександр Мережко вважає, що якщо Україна впевнено взяла курс на членство в Євросоюзі, то має звикати до тамтешніх правил гри. А вторинне громадянство якраз притаманне країнам ЄС. У розмові з «Главкомом» Мережко розповідає, які проблеми має вирішити президентський законопроєкт, чому не вийде розділяти громадян за способом отримання паспорта та як ставитись до вимушених власників російського «аусвайса» (видане окупантами посвідчення особи) на окупованих територіях.
Нардеп Олександр Мережко стверджує: президентська ініціатива щодо множинного громадянства покликана вирішити проблему демографії
«Перед нами – дуже важка демографічна криза»
Одразу розберемося: ким саме Україна хоче таким чином поповнити лави своїх громадян?
Якщо ми йдемо в Європу, то множинне громадянство там дуже розповсюджене, бо це зручно. І в Європі громадянин є не тільки громадянином своєї країни, а й Євросоюзу. Тут головна перешкода для сприйняття – радянська ментальність, бо в минулому сприймали наявність громадянства іншої країни як зраду Батьківщини. Треба позбутися психологічно цієї радянщини.
Одна з головних цілей цього законопроєкту – охопити тих українців, які зараз проживають за кордоном, і тих іноземців, що воюють на нашому боці. Мені здається, що основна його ідея полягає в тому, що перед нами – дуже важка
демографічна криза. Мільйони людей опинилися за кордоном, і невідомо, коли і скільки з них повернеться. І такий закон, на мою думку, має створювати стимули для етнічних українців підтримувати зв’язок зі своєю Батьківщиною. Просто уявіть ситуацію: молода людина 17 років, що поки не підлягає мобілізації, виїхала на навчання у Німеччину чи США, здобула там освіту, роботу і в неї виникає питання, чи повертатися додому? За період навчання вона може отримати місцеве громадянство і таким чином постане перед дилемою – чи рвати повністю зв’язки з Україною? Щоб цього не сталося, вважаю, що нам треба боротися за наших громадян, які виїхали.
Окрім цих двох категорій, цей законопроєкт також може бути спрямований на діаспору. Коли я був в Аргентині, то побачив, наскільки згуртована там діаспора, як вона вболіває за Україну. Це люди, які приїхали до Латинської Америки ще після Другої світової війни, у них там є діти, але вони відчувають себе українцями і хотіли би отримати наше громадянство. Це сприяло б тому, що вони могли би внести свій внесок в розвиток України.
Скажімо, в Штатах політика до конкретної іноземної країни дуже часто формується під впливом місцевої діаспори. Наприклад, в ірландській діаспорі є багато американців вже не в одному поколінні, але вони все одно відчувають себе ірландцями. І політика США щодо Ірландії пов’язана з думкою діаспори. Якщо наші діаспоряни, маючи і американське, і українське громадянство, будуть впливати в корисному для нас руслі на зовнішню політику США, то це теж важливо.
У минулому наявність громадянства іншої країни сприймалося як зрада Батьківщини. Треба позбутися цієї радянщини
Але є делікатний момент. Президент закликає українських громадян у важкий час для країни повертатися з-за кордону додому, а цим проєктом фактично дає їм сигнал – можете брати громадянство інших держав, Батьківщина вас все одно не забуде.
Тут є психологічний бік: нам не варто ставити людину перед такою жорсткою альтернативою «або-або», бо не можна діяти тільки негативними стимулами. Навпаки треба створювати додаткові можливості, щоб при зміні життєвої ситуації людина, яка пропрацювала за кордоном 10-20 років, в якийсь час захотіла повернутися. Я повністю погоджуюсь з президентом – треба зробити все, щоб люди повернулись. Але треба мати і «план Б»: якщо людина не хоче або не може цього зробити прямо зараз, то нехай у неї буде можливість зробити це за якийсь час. Хоча, звичайно, треба боротися за повернення більшості людей найскоріше, аби вони відбудовували економіку.
Насправді аргумент про стимул до повернення доволі натягнутий. Ці люди цілком можуть і без цього законопроєкту жити з двома чи трьома паспортами. Це ж дуже складно перевірити з України.
У принципі, так. У нас же множинне громадянство не заборонене, просто не визнається… Цей законопроєкт не змінює щось принципово, йдеться, скоріше, про спрощений порядок отримання українського громадянства для людей з певної категорії країн. В основному, це держави ЄС, Сполучені Штати і навіть деякі країни Латинської Америки.
За якими параметрами цей перелік визначається?
Там в основному країни ЄС, що логічно, бо ми ж будемо членом ЄС і ці країни є нашими найближчими союзниками. До речі, зараз відбувається дискусія, що треба і Ізраїль теж включити в цей перелік. Тобто йдеться насамперед про демократичні розвинуті країни.
«До Конституції не треба вносити жодних змін»
Чому цей законопроєкт сплив саме зараз? Чотири роки тому, ще до війни, президент вже реєстрував схожу ініціативу, яка в Раду так і не була винесена. Чому зараз раптом все зарухається? Тільки через те, що ми йдемо в ЄС та потрібно щось з мільйонами наших іммігрантів робити?
Мені здається, це питання зараз загострилося через те, що виїхало близько 8 млн людей. Кожен закон вирішує якусь соціальну проблему, і зараз ця проблема – демографічна, тому логічно намагатися вирішувати її заздалегідь.
Ви серйозно думаєте, що сам по собі цей закон стимулюватиме людей повертатися?
Безумовно, це має бути не один закон. Він є просто одним з елементів комплексного підходу до вирішення проблеми.
Коли ми говоримо про реконструкцію та відбудову країни, треба думати навіть не стільки про гроші, заводи та будівлі, а про людей, молоде покоління…
У Конституції йдеться про інше єдине громадянство – тобто в Україні не може бути громадянства областей або міст
А ви чули більш приземлену версію появи цього законопроєкту? Він моментально спростить скупку української землі іноземцями, яким наразі продаж заборонений.
Не чув, це доволі несподівана ідея. Взагалі я не проти купівлі землі іноземцями, бо дивлюся на інші країни, які відкривали ринок землі. Все одно це обмеження треба буде знімати, коли ми вступимо в ЄС. Наприклад, у державах Балтії, Польщі спочатку були обмеження стосовно купівлі іноземцями, але, коли їх зняли, особливо багато охочих не виявилося. Навпаки треба заохочувати іноземних інвесторів.
Після появи президентського законопроєкту почалася дискусія, як бути з правами та обов’язками таких людей, які, окрім українського, матимуть ще одне чи кілька громадянств. Чи допускати їх до участі у виборах, чи надавати соціальні виплати, в якій армії вони служитимуть? Як Європа, де множинне громадянство не є диковиною, вирішила ці питання?
Відповідь дуже проста: треба керуватися Конституцією, зокрема засадами рівності усіх громадян. Закон, який обмежує громадянина України в правах, є антиконституційним і порушує його засадничі права. Якщо людина вже стала громадянином, то все – вона несе обов’язки і має права у всій повноті.
Але та ж Конституція, яку не можна змінювати під час воєнного стану, визначає, що в Україні існує єдине громадянство.
До Конституції не треба вносити жодних змін. У Конституції йдеться про інше єдине громадянство – тобто в Україні не може бути громадянства областей або міст. Це не стосується заборони множинного громадянства, це абсолютно неправильна інтерпретація. Тим паче якщо ми вступаємо до ЄС, де вже передбачене громадянство ЄС, нам що – треба змінювати під це Конституцію?
Етнічний бекграунд не впливає на світогляд людини і на те, за яку країну вона бореться
Очевидно, що до цього проєкту, якщо він буде проголосований, треба буде приймати ще низку підзаконних актів, аби врегулювати всі прогалини, які виникнуть. Наприклад, чи зможе претендувати на якісь послуги держави Україна чи брати участь у тутешніх виборах людина, що навіть ніколи в ній не бувала, а жила десь усе життя в Аргентині. Як це буде на практиці?
Це – технічні питання, які вирішуються за допомогою підзаконних актів. Головне, щоб ці акти не порушували Конституцію і закон про громадянство. Наприклад, я нічого поганого не бачу в тому, щоб громадянин України, який живе в іншій країні, мав можливість голосувати.
Я сам ходив у наше посольство у Штатах голосувати під час помаранчевої революції. Технічно в цьому немає жодної проблеми. Соціальні питання вирішуються соціальним законодавством, є міжнародні договори, які регулюють ці питання. Тут нічого не треба особливо змінювати.
А як конкретно це вирішується в Євросоюзі? Уявімо, людина має громадянство Швеції, Франції та Австрії – де вона отримуватиме пенсію? Залежно від того, де живе, де більше працювала? Чи одразу у кількох країнах?
Можна отримувати пенсію у двох місцях, якщо людина працювала в двох чи навіть в трьох країнах. Якщо людина з України переїхала до Німеччини, пропрацювала там, потім поїхала ще кудись… Чому й ні? Механізми давно відпрацьовані, і ці питання завжди вирішувалися.
«Російські українці ще згадають про те, що вони – українці»
На подвійне українське громадянство не можуть претендувати громадяни країни-агресора. Але майже одночасно з цим законопроєктом Володимир Зеленський видав указ про історично населені українцями території Російської Федерації, яких гнобить кремлівський режим. За такою логікою, ми маємо давати й цим людям якось спрощено громадянство, якщо вони вважають себе українцями і частиною нашої держави. І в той же час не можемо цього робити, оскільки вони є російськими громадянами.
Такі речі мають бути винятком. Уявіть: громадянин Росії приїхав воювати за Україну і хоче стати громадянином нашої держави. Ми маємо в спрощеному порядку надати йому громадянство України, але за умови, що він позбудеться свого російського громадянства. У той же час Росія зробить все, щоб він не зміг цього зробити. Вона його покличе на свою територію, зрозуміло, з якими наслідками. Тому треба створювати для таких росіян окрему процедуру, щоб вони могли відмовитися від російського громадянства на території України. І я б додав аналогічну процедуру ще й для громадян співучасника агресії – Білорусі.
А як бути з людьми, які живуть в умовній Курській області, не хочуть або не можуть звідти виїхати, але вважають себе українцями? Президент збирається їх захищати, а в них навіть українського паспорта нема.
Ну, це питання вже будемо вирішувати після перемоги. Воно дійсно може мати місце, тому що в Росії проживають мільйони етнічних українців. Але серед них є такі, як, наприклад, Валентина Матвієнко (голова Ради федерацій РФ), яка ніби має українське походження, але при цьому є воєнною злочинницею. Або Дмитро Козак (заступник голови Адміністрації президента РФ) теж з України. Але ці люди стали російськими імперіалістами, тобто етнічний бекграунд не впливає на світогляд людини і на те, за яку країну вона бореться.
Є ті ж українці, які раніше працювали на півночі Росії і отримували там в спрощеному порядку російське громадянство. Пам’ятаю, що в перші роки незалежності України її громадянство було отримати важко, в той час як Росія давала своє без жодних бюрократичних проблем. І якщо зараз у цих людей стоїть питання, як його позбутися, то треба допомогти та надати їм таку можливість.
Позбавили Медведчука українського громадянства, але як ми тепер притягнемо його до відповідальності за державну зраду?
Як бути з нашими співвітчизниками на окупованих територіях, які вимушені отримувати російські паспорти, бо без них просто не можуть отримувати елементарні послуги? У них вже і так, по суті, є подвійне громадянство.
Тут питання не стільки в отриманні громадянства, скільки в позбавленні. Формально за те, що людина отримала паспорт держави-агресора, її можна позбавити українського громадянства.
До речі, це сумнівна практика з точки зору прав людини, так Радянський Союз робив з дисидентами. Треба розуміти, що ті люди, які зберігають українське громадянство, навіть не у вигляді папірця, а в голові, і мріють про повернення Криму в лоно України, живуть в умовах терору. Ми ж не забуваємо, що Росія – це тоталітарна репресивна держава і для того, щоб там вижити, іноді люди змушені брати російські паспорти. Але це злочин з боку того, хто змушує людей до такої паспортизації, а люди можуть бути жертвами. Я не можу кинути в них камінь.
Ви кажете, що позбавлення громадянства – пережиток тоталітарних режимів. Але в цьому законопроєкті виписані підстави для цього, плюс такі прецеденти вже були – якщо того ж Медведчука з Деркачем згадати.
У демократичному суспільстві такого не має бути, бо це нагадує совок. Але треба робити поправку на війну, коли ситуація дещо інша. Можливо, в якихось обмежених ситуаціях позбавлення громадянства має сенс, але я вважаю, що це треба робити обережно. От добре – позбавили Медведчука українського громадянства, але якщо ми його тепер спіймаємо, то як притягнемо до державної зради? Навіть в умовах війни треба максимально дотримуватися верховенства права, хоча це не завжди можливо.
Указ Зеленського про українців в Росії – це такий тролінг кремлівських можновладців, які постійно марять «історичними землями», чи якийсь заділ на майбутнє? Які реальні наслідки можуть бути від цього документу?
З юридичної точки зору, цей указ важливий в тому плані, що є нагадуванням, що Росія порушує міжнародне право. Йдеться про позов в Міжнародний суд щодо порушення прав українців на окупованих територіях: указ підкріплює нашу міжнародну правову позицію. Росія ж проводить геноцид не тільки на окупованих територіях і не тільки проти України. Цей геноцид має форми, коли в самій Росії знищують ідентичність українців, їхню культуру, позбавляють можливості вивчати українську мову. Про це треба нагадувати і таким чином. Але ми ще з вами будемо свідками того, коли за якийсь час (думаю не дуже далекий) Путіна вже не буде і в Росії почнуться серйозні зміни. Тоді російські українці згадають про те, що вони – саме українці, завжди нас підтримували, але мовчали, бо не могли нічого зробити. І вони будуть намагатися отримати громадянство України. Усе це ще попереду.
Павло Вуєць
