Полонений військовослужбовець армії РФ Володимир Дидюєв розповів, як російське командування намагалося створити ілюзію повного контролю над Куп’янськом, поки окремі групи окупантів переховувалися в підвалах, потерпали від нестачі їжі та фактично перебували в оточенні. Його свідчення оприлюднив журналіст Богдан Пападін у матеріалі для «Цензор.НЕТ».
Розповідь полоненого є свідченням однієї людини й не може вважатися незалежно підтвердженим описом усіх подій у місті. Водночас окремі наведені ним обставини збігаються з раніше відомою хронологією: 20 листопада 2025 року начальник Генерального штабу Збройних сил РФ Валерій Герасимов доповів Володимиру Путіну про нібито повне захоплення Куп’янська. Український Генштаб того ж дня спростував ці заяви, назвавши їх інформаційною провокацією та наголосивши, що місто не перебувало під повним контролем росіян.
В армію — після затримання через наркотики
Дидюєв представився уродженцем Свердловської області Росії 1992 року народження. За його словами, до російської армії він потрапив після того, як забрав наркотичну «закладку» та був затриманий.
Полонений стверджує, що його побили, після чого запропонували підписати контракт із Міноборони РФ. Документ, за його словами, він підписував фактично під тиском і без належного ознайомлення з умовами. Приблизно через два тижні за ним приїхали та відправили до війська.
За словами Дидюєва, штурмова рота, до якої він потрапив, була переважно укомплектована колишніми ув’язненими. Серед них були засуджені за наркотики, насильницькі та сексуальні злочини. Перевірити наведені ним відомості про склад конкретного підрозділу з незалежних джерел наразі неможливо.
Дізнався про Куп’янськ уже після переправи
Полонений заявив, що російські командири заздалегідь не повідомили йому, куди саме направляють групу. Про перебування в Куп’янську він нібито дізнався лише після переправи через річку човном.
Почувши по рації, що група вже в місті, Дидюєв, за його словами, зняв бронежилет і каску, кинув автомат та повідомив командирові, що залишає підрозділ. У російській військовій лексиці таких військовослужбовців часто називають «п’ятисотими» — тими, хто відмовляється виконувати накази або самовільно залишає позиції.
Після цього він нібито близько пів року переховувався разом із цивільною родиною в підвалі п’ятиповерхового будинку. Люди збирали їжу в покинутих квартирах, ходили до колодязя по воду та намагалися вижити в умовах постійних бойових дій. Сам росіянин переодягнувся в цивільний одяг і допомагав носити воду.
Згодом родина, за його словами, залишила Куп’янськ із білим прапором і вирушила в напрямку Харкова. Дидюєв залишився в місті, де його випадково виявили інші російські військові.
Власні військові зв’язали та утримували його
Після перевірки особи російські командири встановили, що чоловіка оголосили таким, який самовільно залишив частину. Дидюєв стверджує, що його зв’язали, привели до дев’ятиповерхового будинку й тримали разом із групою військових РФ.
Він розповів, що російське командування вимагало від підлеглих демонструвати триколор і записувати постановочні відео. За його словами, одному з бійців наказували штурмувати будівлю, а йому самому — стояти поруч із прапором, поки дрон зніматиме пропагандистський ролик.
Саме такі кадри російські інформаційні ресурси могли використовувати як «доказ» контролю над окремими районами Куп’янська, хоча короткочасна присутність групи або встановлення прапора не означає утримання населеного пункту.
Раніше українські військові та аналітики неодноразово повідомляли, що росіяни проникали до Куп’янська малими групами, знімали відео з прапорами та намагалися видати локальні рейди за повноцінне захоплення міста. У березні 2026 року повідомлялося, що 425-й окремий штурмовий полк «Скеля» проводив складні операції з ліквідації та витіснення російських груп із міської забудови, зокрема із центру Куп’янська, машинобудівного заводу та інших об’єктів.
Дрон РФ наздогнав російського військового
Дидюєв також розповів про епізод, коли після початку українського штурму він разом із російським військовим із позивним «Алігатор» утік із дев’ятиповерхівки в напрямку центральної районної лікарні.
За його твердженням, «Алігатора» наздогнав російський безпілотник. Полонений вважає, що удар завдали саме свої, оскільки перед цим група просила командування про допомогу, але російські оператори почали атакувати район, де перебували їхні ж військові.
Коли бійці повідомили по рації, що вогонь ведеться по них, командири нібито відповіли, що таким чином лише «піднімають пил». Дидюєв заявив, що дістав осколкове поранення.
Після цього він дістався до підрозділу, старшим у якому був командир із позивним «Часник». Там росіяни знову зв’язали його. За словами полоненого, йому прямо сказали, що мали наказ убити його як військовослужбовця, який залишив частину.
«Усе спокійно»: що доповідали з підвалу
Однією з найважливіших частин розповіді стали свідчення про групу «Часника», яка, за версією російської пропаганди, першою встановила триколор у центрі Куп’янська.
У матеріалі зазначається, що шестеро російських військових під командуванням «Часника» 9 жовтня 2025 року встановили прапори над будівлею районної адміністрації. Уже 20 листопада Герасимов доповів Путіну про нібито повне захоплення міста.
Насправді, як стверджує полонений, група перебувала в підвалі зруйнованої будівлі та фактично була відрізана від основних сил. Командири виходили на зв’язок приблизно щогодини та доповідали начальству, що обстановка «нормальна, тиха і спокійна».
Коли сам «Часник» говорив керівництву, що група перебуває в оточенні й не знає, що робити, у відповідь йому нібито заявляли, що ніякого оточення немає і штурмувати їх ніхто не буде.
Такі доповіді, за словами Дидюєва, створювали паралельну реальність: у російських штабах повідомляли про контроль над Куп’янськом, тоді як військові в самому місті сиділи під завалами, не могли безпечно пересуватися та залежали від поодиноких доставок дронами.
Їжу скидали дронами раз на кілька днів
У підвалі перебували близько 15 російських військових і один озброєний цивільний, який, за словами полоненого, заявляв про підтримку Росії. Частина приміщення була завалена, однак у росіян залишався доступ до води через викопаний колодязь.
Найбільшою проблемою була їжа. Доставка здійснювалася дронами, однак далеко не всі безпілотники долітали. Іноді військові залишалися голодними по кілька днів. Уночі дрон міг скинути кілька солодких батончиків, які ділили між усіма.
Дидюєв стверджує, що його примушували двічі на день виповзати через завали за посилками. На нього надягали щось на кшталт нашийника та страхувальної лямки, фактично поводячись із ним «як із собакою».
За словами полоненого, військові «Часника» били його, принижували та знущалися. Після того як їхнього командира підвищили у званні, росіяни влаштували пиятику, після якої побиття продовжилося.
Утік зі «Снікерсами» й здався ЗСУ
Скориставшись моментом, коли з нього зняли лямку, Дидюєв забрав одну з посилок і втік. Усередині, за його словами, були 40 шоколадних батончиків і пачка кави.
Кілька днів він переховувався у приватному будинку неподалік пологового відділення. Згодом пішов шукати сигарети та інші посилки, після чого почув стрілянину й вимогу здатися.
Чоловік заявив українським військовим, що є російським солдатом, який утік від своїх, не має зброї та не знає, куди йти. Після перевірки його взяли в полон.
За його словами, спочатку він два дні залишався зв’язаним, однак потім українські військові дозволили йому вільніше пересуватися під наглядом. Він допомагав приносити їжу, готував чай і передавав інформацію про розташування російських постів.
Військовослужбовець 425-го полку з позивним «Шурик» розповів, що полонений знав, де розташовані позиції росіян, коли відбувається зміна постів і якими маршрутами вони пересуваються. За його словами, Дидюєв погодився співпрацювати в обмін на гарантії безпеки та допомагав передавати російським військовим термобаричні заряди, які згодом могли використати українські штурмовики.
Сам Дидюєв заявив, що після пережитого у групі «Часника» був радий потрапити в український полон.
«Я навіть радий, що потрапив до них», — сказав він, порівнюючи поводження українських військових із побиттям та приниженнями з боку росіян.
Історія полоненого демонструє можливий механізм російських інформаційних операцій: невеликі групи проникають у міську забудову, встановлюють прапори та записують відео, після чого командування повідомляє про «повний контроль», навіть якщо військові не здатні утримувати район і фактично перебувають у блокаді.
Українські сили спростовували заяви про падіння Куп’янська ще в листопаді 2025 року. Подальші операції ЗСУ, захоплення російських військових і зачистка ключових об’єктів міста також свідчили, що повідомлення Кремля про повне захоплення Куп’янська не відповідали реальній ситуації на полі бою.
