Golosnovinua.com

Позначка: польсько-українські відносини

  • «Їдь на війну»: у Польщі жорстоко побили поляка, прийнявши його за українця — Сікорський заговорив про мову ненависті

    «Їдь на війну»: у Польщі жорстоко побили поляка, прийнявши його за українця — Сікорський заговорив про мову ненависті

    У польській Познані резонанс викликало відео жорстокого вуличного побиття чоловіка, якого нападники, судячи з їхніх вигуків, могли прийняти за українця. Згодом поліція встановила важливу деталь: постраждалий насправді є громадянином Польщі. При цьому правоохоронці підтвердили, що під час інциденту звучали антиукраїнські висловлювання. На відео звернув увагу міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський, який пов’язав подібну агресію з ненависницькою риторикою в політиці.

    Інцидент стався вночі з 22 на 23 серпня на вулиці Towarowa у Познані. Запис нападу почав активно поширюватися польськими соціальними мережами та медіа через кілька днів. На кадрах видно кількох чоловіків, які завдають численних ударів людині, що вже лежить на землі.

    Початково в соцмережах стверджували, що жертвою був українець. Саме ця версія швидко розійшлася мережею, однак польські правоохоронці її спростували.

    У коментарі Wirtualna Polska поліція повідомила, що побитий чоловік є поляком. Таким чином, твердження про те, що нападники фактично побили громадянина України, виявилося неправильним.

    Однак це не знімає питання щодо можливого антиукраїнського мотиву поведінки нападників.

    Під час конфлікту на записі можна почути висловлювання, пов’язані з Україною та війною. Польські та українські медіа повідомляють, що чоловікові кричали, аби він їхав на війну, а також вигукували образи, пов’язані з УПА та Степаном Бандерою. Саме через ці репліки виникло припущення, що нападники сприйняли свою жертву як українця.

    Водночас формулювання про те, що чоловіка побили саме через те, що його помилково вважали українцем, поки варто використовувати обережно. Остаточну юридичну кваліфікацію мотивів нападу мають дати польські правоохоронці та прокуратура.

    За інформацією, поширеною медіа, перед побиттям група чоловіків поводилася агресивно, запускала феєрверки та чіплялася до дівчат. Постраждалий втрутився у ситуацію, після чого конфлікт переключився на нього. Його повалили на землю та почали бити, зокрема ногами.

    Запис із місця події показує, що удари продовжували завдавати навіть тоді, коли чоловік перебував на землі. За даними польського ресурсу Podejrzani, на відео можна побачити чотирьох чоловіків, які завдають потерпілому численних ударів по тілу, зокрема в район голови. Людина, яка знімала подію, намагалася звертатися до нападників, однак це не зупинило агресію.

    Цікаво, що після конфлікту його учасники розійшлися ще до прибуття правоохоронців. Коли патруль приїхав на місце, ні нападників, ні постраждалого там уже не було.

    Пізніше поліція встановила потерпілого. За інформацією Wirtualna Polska, чоловік перебував у стані алкогольного сп’яніння та не захотів подавати офіційну заяву про побиття. Це, однак, не означає автоматичного завершення справи. Поліція вирішила передати зібрані матеріали до прокуратури, щоб та оцінила можливість розпочати провадження з власної ініціативи.

    Саме цей момент суттєво доповнює початкову інформацію про те, що правоохоронці лише «встановлюють учасників нападу». Польська поліція вже підтвердила особу потерпілого та його громадянство, а матеріали щодо самого інциденту мають отримати подальшу юридичну оцінку.

    Особливого політичного звучання історія набула після реакції глави польської дипломатії Радослава Сікорського.

    «Їдь на війну»: у Польщі жорстоко побили поляка, прийнявши його за українця — Сікорський заговорив про мову ненависті
    Радослав Сікорський поширив відео побиття у соцмережі Х

    Він поширив відео інциденту в соцмережі X та написав: «Спочатку були ненависницькі слова націоналістичних політиків».

    Фактично Сікорський перевів дискусію з площини одного вуличного конфлікту на значно ширшу тему — наслідки радикальної антиукраїнської риторики всередині Польщі.

    І цей контекст зараз особливо чутливий. Польща прихистила мільйони українців після початку повномасштабного російського вторгнення, стала одним із ключових логістичних центрів військової та гуманітарної допомоги Україні. Водночас останніми роками українське питання дедалі активніше використовується у внутрішньополітичних суперечках — від теми соціальних виплат і міграції до історичних конфліктів.

    Інцидент у Познані не є першим випадком насильства останнього часу, де фігурує українське походження потерпілих.

    Буквально за кілька днів до поширення цього відео поліція Познані повідомила про іншу справу. 26 серпня у трамваї №7 43-річний чоловік без очевидної причини причепився до 28-річного громадянина України, а під час конфлікту вдарив його в обличчя та живіт і ображав через національність. Поліція затримала підозрюваного того самого дня. Правоохоронці заявили, що його підозрюють щонайменше у шести подібних нападах у Познані, а через рецидив йому може загрожувати до 7,5 року позбавлення волі.

    Ще один показовий випадок стався в Познані 17 липня. Тоді двоє чоловіків у трамваї словесно чіплялися до пасажира-іноземця. За нього заступився 67-річний поляк. Після виходу з трамвая конфлікт продовжився, і чоловіка побили. Поліція згодом затримала двох підозрюваних.

    Ці епізоди не дають підстав автоматично говорити про всіх поляків чи про всю Польщу як про вороже середовище для українців. Вони, однак, демонструють проблему, на яку фактично вказав Сікорський: агресивна політична та суспільна риторика може перестати залишатися лише словами.

    Особливо символічним у цьому сенсі став саме випадок на вулиці Towarowa. Якщо версія про те, що нападники сприйняли потерпілого як українця, буде остаточно підтверджена слідством, вийде парадоксальна ситуація: антиукраїнська агресія зрештою обернулася насильством проти самого громадянина Польщі.

    При цьому сам факт антиукраїнських вигуків під час конфлікту вже не залишається лише твердженням анонімних дописів у соцмережах — цю обставину підтверджували польські правоохоронці.

    Тепер ключовим є питання, як прокуратура оцінить зібрані матеріали та чи матиме справа окремий компонент, пов’язаний із мотивом ненависті. Поки що остаточної юридичної кваліфікації, яка дозволяла б стверджувати це як встановлений факт, немає.

    Але відео з Познані вже вийшло далеко за межі звичайної поліцейської хроніки. Реакція глави МЗС Польщі перетворила історію на частину ширшої дискусії про те, де проходить межа між політичною боротьбою, антиукраїнськими гаслами та реальною агресією на вулицях.

    І головний парадокс цієї історії виявився саме в особі потерпілого: чоловік, якому під час побиття кричали про Україну та війну, виявився поляком.

  • На Волині перепоховали останки 55 поляків, убитих у 1943 році: серед жертв — 26 дітей

    На Волині перепоховали останки 55 поляків, убитих у 1943 році: серед жертв — 26 дітей

    На Волині 30 серпня відбулася церемонія перепоховання останків 55 польських жертв подій 1943 року, знайдених під час цьогорічних українсько-польських пошукових та ексгумаційних робіт у колишніх селах Острівки та Воля Островецька. Серед знайдених — 26 дітей. Церемонію провели у 83-тю річницю нападу на ці населені пункти, а останки поховали на кладовищі в Острівках поруч із жертвами, ексгумованими під час попередніх пошукових робіт у 1992, 2011 та 2015 роках.

    За даними польського Інституту національної пам’яті, під час робіт у 2026 році останки були знайдені у трьох місцях. Найбільше поховання виявили на території колишнього господарства Александра Стражица у Волі Островецькій. Там знаходилися останки 48 людей, зокрема 24 дітей. Ще шістьох людей знайшли у братській могилі біля колишньої школи в Острівках, а останки однієї жінки виявили в окремій могилі у лісі.

    На Волині перепоховали останки 55 поляків, убитих у 1943 році: серед жертв — 26 дітей

    Основний етап ексгумацій тривав із 13 липня до 7 серпня 2026 року. До робіт були залучені представники польського Інституту національної пам’яті, українського підприємства «Волинські старожитності», судово-медичні експерти та представники польського Міністерства культури. Місця поховань попередньо визначили під час пошукової експедиції у квітні. Після вилучення останків експерти провели антропологічні та судово-медичні дослідження. Польський Інститут національної пам’яті повідомив про численні пошкодження на останках, які, за оцінкою його експертів, відповідають описам убивств цивільного населення Острівків і Волі Островецької. Також були відібрані зразки кісткової тканини для ДНК-досліджень, щоб спробувати встановити особи загиблих.

    Нинішня знахідка не завершує пошукові роботи. За списками, складеними польськими істориками, на території Острівків і Волі Островецької можуть залишатися останки приблизно 300 людей, яких досі не вдалося знайти. Пошукові роботи тут проводять не вперше. Перші великі ексгумації відбулися ще у 1992 році, а згодом до цих місць поверталися у 2011 та 2015 роках. Саме поруч із могилами знайдених тоді жертв і поховали останки, підняті із землі цього літа.

    Церемонія розпочалася опівдні за українським часом із меси за загиблими, а приблизно о 13:00 відбулося саме поховання. У заході взяли участь представники польської влади та Інституту національної пам’яті, родини жертв і представники місцевої громади.

    До Другої світової війни Острівки та Воля Островецька були переважно польськими селами поблизу сучасного Любомля. За польськими історичними джерелами, 30 серпня 1943 року ці населені пункти зазнали нападу, внаслідок якого було вбито значну частину їхніх мешканців, а самі села знищено. Польський Інститут національної пам’яті оцінює кількість загиблих у двох селах приблизно у 1050 людей, серед яких могло бути близько 400 дітей.

    Ці події є частиною ширшої польсько-української історичної трагедії 1943–1944 років на Волині та в Галичині. У Польщі їх офіційно кваліфікують як геноцид польського населення, відповідальність за який покладають на ОУН та УПА. В українському історичному й політичному дискурсі існують інші оцінки масштабів, причин, відповідальності та характеру подій. Українські історики також наголошують на вбивствах українського цивільного населення під час польсько-українського конфлікту. Саме тому в нейтральному новинному матеріалі коректніше використовувати поняття Волинської трагедії, окремо зазначаючи польську та українську інтерпретації, а не подавати одну з них як беззаперечно встановлену оцінку всього історичного протистояння.

    Пошук та гідне поховання жертв історичного конфлікту протягом багатьох років залишаються одним із найчутливіших питань у відносинах України та Польщі. У Варшаві неодноразово закликали Україну дозволити ширші пошукові й ексгумаційні роботи. Для польської сторони це питання стосується насамперед можливості родин знайти останки своїх близьких, встановити їхні особи та належно поховати. Українська сторона, своєю чергою, наголошує на необхідності взаємності — зокрема щодо відновлення українських місць пам’яті в Польщі та пошуку українців, загиблих під час польсько-українського протистояння.

    Саме тому нинішні роботи в Острівках та Волі Островецькій мають значення, яке виходить далеко за межі археології. Вони є частиною складного процесу пошуку моделі, за якої дві країни зможуть працювати з історичною пам’яттю без перетворення минулого на постійний політичний конфлікт.

    Польський Інститут національної пам’яті після завершення липнево-серпневих робіт повідомляв, що отримані результати підтверджують необхідність подальших досліджень. Крім останків 55 людей, експедиція зібрала матеріали для генетичної ідентифікації. Якщо вдасться знайти живих родичів загиблих і отримати відповідні зразки ДНК, частині жертв теоретично можна буде повернути імена через понад вісім десятиліть після смерті. Водночас польська сторона зазначає, що на території цих двох колишніх сіл пошукова робота ще далеко не завершена, адже, за її оцінками, знайти необхідно останки ще сотень людей.

    Перепоховання 30 серпня відбулося на тлі нового етапу українсько-польської дискусії про минуле. Для обох держав це особливо складне питання на тлі війни Росії проти України. Польща залишається одним із ключових партнерів України у сфері оборони, логістики та підтримки українців, однак історичні суперечки періодично створюють напруження між Києвом і Варшавою. Саме тому пошукові та ексгумаційні роботи розглядають як один із найбільш практичних шляхів до поступового зменшення конфлікту пам’яті — через пошук загиблих, встановлення їхніх імен і гідне поховання. 30 серпня на Волині такий крок зробили для ще 55 людей, серед яких було 26 дітей.

  • Качинський висунув гучні звинувачення проти України: заговорив про «чорних копачів» і пограбування могил

    Качинський висунув гучні звинувачення проти України: заговорив про «чорних копачів» і пограбування могил

    Лідер польської опозиційної партії «Право і справедливість» (PiS) Ярослав Качинський виступив із резонансною заявою щодо України. Політик стверджує, що на території колишніх польських сіл на заході України нібито проводяться незаконні розкопки, під час яких можуть бути осквернені людські останки та викрадені цінності. При цьому Качинський не навів конкретних місць, дат або інших доказів, які дозволили б незалежно підтвердити висунуті ним звинувачення.

    Заява пролунала в особливо чутливий момент для українсько-польських відносин. Останніми місяцями Київ і Варшава активізували роботу над пошуком та ексгумацією останків поляків, загиблих під час трагічних подій Другої світової війни. Водночас історична тематика знову стала одним із найбільш конфліктних питань у відносинах двох держав.

    Качинський написав у соцмережах, що отримав інформацію про діяльність так званих «чорних копачів» у місцях, де раніше існували польські села в регіоні, який у польській історіографії називають Східною Галичиною. За твердженням політика, йдеться не просто про несанкціонований пошук історичних предметів, а про втручання у місця поховань.

    Лідер PiS також заявив про нібито осквернення останків загиблих та пошук коштовностей заради фінансової вигоди. Ще серйозніше звинувачення Качинський адресував місцевій українській владі, стверджуючи, що подібна діяльність нібито відбувається за її «мовчазної згоди».

    Однак важлива деталь полягає в тому, що у своїй публічній заяві польський політик не уточнив, де саме відбувалися описані ним події. Не були названі конкретні населені пункти, особи, причетні до розкопок, або матеріали правоохоронних органів, які підтверджували б його слова. Українські та польські медіа, які повідомили про заяву Качинського, також звертають увагу на відсутність конкретних доказів.

    Попри це, Качинський анонсував політичну реакцію. За його словами, «Право і справедливість» має намір звернутися до найважливіших державних установ Польщі, зокрема до Міністерства закордонних справ, із вимогою надати пояснення та відреагувати на те, що лідер PiS називає «злочинною діяльністю».

    Таким чином, історія може вийти за межі заяви опозиційного політика і стати предметом офіційної комунікації між Варшавою та Києвом. Водночас станом на момент появи повідомлень немає підтвердження, що польські державні органи встановили факти незаконних розкопок саме за описаних Качинським обставин.

    Особливо показовим є час появи заяви. Лише нещодавно на Волині проходили офіційні ексгумаційні роботи, санкціоновані українською стороною. 13 липня польський Інститут національної пам’яті розпочав роботи на території колишніх сіл Острівки та Воля Островецька у колишньому Любомльському повіті. Для проведення ексгумації польські фахівці отримали необхідні дозволи України.

    До робіт залучили фахівців польського Інституту національної пам’яті, спеціалістів підприємства «Волинські старожитності» та представника Вроцлавського медичного університету. У процесі також брали участь представники польського Міністерства культури і національної спадщини та консульства Польщі в Луцьку.

    Роботи проводилися у трьох місцях, де під час попередніх досліджень у квітні були виявлені людські останки. Йшлося про братську могилу у Волі Островецькій, поховання біля фундаменту колишньої школи в Острівках та окрему могилу неподалік місцевого кладовища.

    Уже протягом другого тижня досліджень польський IPN повідомляв про виявлення в одній із братських могил останків щонайменше 38 людей. Поряд знаходили особисті речі, зокрема медальйони, хрестики, елементи одягу та прикраси. Офіційні роботи мали тривати до 7 серпня.

    Це суттєво відрізняється від ситуації, яку описує Качинський. Роботи IPN проводилися офіційно, після отримання дозволів української сторони та за участю представників польських державних установ. Натомість лідер PiS говорить про зовсім інші, нібито несанкціоновані розкопки. Публічних доказів того, що між цими подіями існує будь-який зв’язок, наразі немає.

    Тема ексгумацій багато років була одним із головних історичних подразників у відносинах Києва та Варшави. Україна після тривалої перерви відновила можливість проведення пошукових та ексгумаційних робіт польських жертв. Водночас суперечки навколо оцінки Волинської трагедії та діяльності ОУН і УПА продовжують впливати на сучасні політичні відносини двох держав. Reuters у червні зазначав, що історична пам’ять знову стала джерелом серйозної напруги між союзниками.

    До того ж історичний конфлікт активно використовується у інформаційному протистоянні. Reuters 14 серпня повідомив із посиланням на польських посадовців та експертів, що Росія посилює дезінформаційні кампанії в Польщі, використовуючи саме суперечки між Варшавою та Києвом навколо Волинської трагедії. За даними, наведеними агентством, антиукраїнський контент у польському сегменті соцмереж різко зріс, причому частина активності штучно посилювалася ботами.

    Це не означає, що конкретна заява Качинського пов’язана з російською дезінформацією — доказів такого зв’язку немає. Однак загальний інформаційний фон робить будь-які непідтверджені звинувачення навколо історичних поховань особливо чутливими.

    Ситуація також демонструє парадокс нинішніх польсько-українських відносин. З одного боку, після багаторічних суперечок Україна фактично відкрила шлях для проведення польськими фахівцями офіційних пошукових та ексгумаційних робіт. Останні дослідження на Волині відбувалися за дозволом Києва та із залученням польських державних структур. З іншого — історичні питання продовжують ставати приводом для нових політичних конфліктів.

    Тепер ключовим питанням є те, чи представить «Право і справедливість» конкретні матеріали на підтвердження слів свого лідера. Без назв населених пунктів, матеріалів правоохоронців, фотографій, документів або інших перевірених доказів твердження Качинського залишаються саме заявами польського політика.

    Не менш важливою буде реакція офіційної Варшави та української сторони. Якщо інформація про незаконне втручання у поховання підтвердиться, йтиметься вже не лише про політичну суперечку, а про можливе правопорушення, яке потребуватиме розслідування. Якщо ж підтверджень не з’явиться, резонансна заява ризикує стати ще одним епізодом дедалі гострішої боротьби навколо історичної пам’яті — теми, яка знову помітно впливає на відносини України та Польщі.

  • Антиукраїнський контент у Польщі зріс на 250%: Reuters розкрив нову кампанію Кремля

    Антиукраїнський контент у Польщі зріс на 250%: Reuters розкрив нову кампанію Кремля

    Росія різко активізувала інформаційні операції у Польщі, намагаючись використати загострення історичних суперечок між Варшавою та Києвом для посилення антиукраїнських настроїв і послаблення підтримки України. Після останнього дипломатичного конфлікту кількість антиукраїнського контенту польською мовою в соціальних мережах зросла більш ніж на 250%.

    Про це 14 серпня повідомило агентство Reuters, посилаючись на польських чиновників, експертів та аналіз інформаційного простору. За їхніми оцінками, російська кампанія охоплює одразу кілька найбільш чутливих для польського суспільства тем — Волинську трагедію, діяльність Української повстанської армії, присутність українських біженців у Польщі, соціальні витрати та політичні суперечки навколо підтримки Києва.

    Заступник міністра цифровізації Польщі Павел Ольшевський заявив Reuters, що після загострення польсько-українського конфлікту російська дезінформація фактично «вибухнула». Спочатку відповідні повідомлення активно поширювалися у соціальних мережах та російських державних інформаційних ресурсах, після чого частина наративів почала проникати і в польський медіапростір.

    Особливістю нинішньої кампанії експерти називають те, що Москва дедалі частіше не створює повністю вигадані історії, а бере реальні події, суспільні проблеми або заяви політиків і максимально загострює їхнє трактування. Це робить такі інформаційні операції складнішими для виявлення, оскільки пропагандистський наратив може містити фактичну основу, але подавати її у викривленому контексті.

    Одночасно використовуються автоматизовані акаунти та ботоферми, завдання яких — створювати враження, що певна позиція має значно більшу підтримку серед польського суспільства, ніж насправді. За інформацією Reuters, антиукраїнські повідомлення активно поширюються через X, Facebook, Instagram, TikTok, YouTube і Telegram.

    Історичний конфлікт став зручним інструментом

    Новий сплеск інформаційної активності відбувається на тлі серйозного загострення відносин між Польщею та Україною через питання історичної пам’яті.

    Наприкінці травня президент України Володимир Зеленський надав одному з українських військових підрозділів почесне найменування, пов’язане з Українською повстанською армією. Рішення викликало різку реакцію у Польщі через ставлення до УПА та Волинської трагедії 1943–1945 років. Reuters тоді називав суперечку одним із серйозних подразників у відносинах двох держав.

    Для України УПА пов’язана передусім із боротьбою за незалежність та опором радянській владі. У Польщі натомість ключовим залишається питання відповідальності українських націоналістів за масові вбивства польського населення на Волині та в Галичині. Польська сторона оцінює кількість загиблих поляків приблизно у 100 тисяч осіб; водночас під час акцій у відповідь загинули тисячі українців.

    Москва роками намагається використовувати саме цю історичну травму для погіршення польсько-українських відносин.

    У липні польська Рада стійкості офіційно попереджала про збільшення кількості дезінформаційних і маніпулятивних матеріалів, спрямованих на поглиблення розколу між поляками та українцями через тему Волинської трагедії. Польська сторона окремо звернула увагу на активність ФСБ РФ, яка оприлюднювала нібито розсекречені документи про події 1943 року. Польські історики висловлювали сумніви щодо достовірності частини цих матеріалів.

    Російська кампанія значно ширша за соцмережі

    Додаткові дослідження показують, що йдеться не про поодинокі інформаційні вкиди.

    Аналітики «Детектора медіа» дослідили 384 повідомлення, оприлюднені російськими та проросійськими Telegram-каналами лише протягом 1–6 липня. Дослідники зафіксували цілу мережу взаємопов’язаних наративів: від тверджень про нібито «культ Бандери» в Україні до спроб пов’язати історичну суперечку з можливістю блокування вступу України до ЄС.

    Польський інститут міжнародних відносин раніше також попереджав, що створення напруженості між поляками та українцями є одним із постійних напрямів російських інформаційних операцій. Москва використовує не лише історичні питання, а й соціально-економічні проблеми, зокрема допомогу українським біженцям, щоб формувати враження, ніби підтримка України відбувається за рахунок польських громадян.

    Подібна схема застосовувалася ще з початку повномасштабного вторгнення. Польські спецслужби у 2022 році попереджали, що російські інформаційні операції намагаються переконати поляків, ніби прийом українських біженців призводить до економічних проблем, погіршення безпеки та зростання злочинності. Для цього пропагандисти використовували навіть події, які взагалі не були пов’язані з громадянами України.

    Не лише пропаганда: Польща викриває російські операції

    Водночас діяльність російських спецслужб не обмежується інформаційним простором.

    У липні 2026 року польське Агентство внутрішньої безпеки повідомило про завершення розслідування щодо 18-річного громадянина України, якого звинуватили у виконанні завдань на користь російських спецслужб. За матеріалами слідства, метою операції було саме розпалювання національної ворожнечі між поляками та українцями.

    Польські слідчі пов’язують обвинуваченого з 47 епізодами, серед яких осквернення місць пам’яті, зокрема пов’язаних із польськими жертвами УПА. За даними ABW, виконавців вербували через інтернет-месенджери, а винагороду могли виплачувати криптовалютою через іноземні біржі.

    Це демонструє ширшу модель: інформаційні повідомлення можуть підсилюватися реальними провокаціями, які потім самі стають приводом для нової хвилі антиукраїнського контенту.

    Кремль намагається використати реальні проблеми

    Найнебезпечнішою рисою нинішньої кампанії польські експерти вважають її здатність накладатися на вже наявні суспільні суперечності. Історичні питання, міграція, соціальна допомога та економічна конкуренція справді є предметами дискусії всередині Польщі. Російська інформаційна операція не обов’язково створює ці проблеми — вона намагається максимально їх загострити та перевести політичну дискусію у взаємну ворожість.

    Reuters зазначає, що кампанія може мати й довгострокову політичну мету. Російські інформаційні операції спрямовані на посилення націоналістичних настроїв і можуть набувати додаткового значення напередодні польських виборів 2027 року.

    Москва традиційно заперечує причетність до таких кампаній. Російське посольство у Варшаві назвало звинувачення безпідставними та заявило, що РФ нібито не втручається у відносини інших держав.

    Проте польські державні структури та аналітичні центри фіксують російські спроби використовувати польсько-українські суперечності вже багато років. Нинішній стрибок антиукраїнського контенту більш ніж на 250% показує, наскільки швидко Москва здатна масштабувати інформаційну кампанію, коли у відносинах Варшави та Києва виникає реальний конфлікт.

  • «Зупиніть хвилю ненависті»: Сопот звернувся до президента і прем’єра Польщі через атаки на українців

    «Зупиніть хвилю ненависті»: Сопот звернувся до президента і прем’єра Польщі через атаки на українців

    Міська рада польського Сопота ухвалила спеціальну резолюцію на знак протесту проти зростання антиукраїнських настроїв, ксенофобії та мови ненависті. Депутати звернулися до центральної влади Польщі із закликом негайно відреагувати на радикалізацію суспільних настроїв, розпочати загальнонаціональну інформаційну кампанію та активніше протидіяти дезінформації, яка розпалює ворожість до громадян України.

    Резолюцію ухвалили під час сесії міської ради Сопота 23 липня. Відомо, що того дня у міській ратуші відбулася XXIV чергова сесія ради. Про прийняття документа повідомила депутатка Барбара Бжезицька, яка також опублікувала у соціальних мережах фотографії його сторінок. Польські медіа назвали рішення Сопота першим подібним кроком серед польських міст.

    Документ має назву «Щодо протидії зростаючим антиукраїнським настроям та висловлення солідарності з громадянками і громадянами України, які проживають у Польщі». У ньому депутати заявили про категоричний протест проти кампанії тиску на українську громаду та закликали польський уряд боротися з поширенням ксенофобії.

    «Міська рада Сопота щойно ухвалила резолюцію, яка висловлює протест проти триваючої кампанії цькування української громади. Ми закликаємо уряд до дій, спрямованих на боротьбу з дезінформацією та пропагуванням ксенофобії», — повідомила Бжезицька.

    У резолюції депутати зазначили, що з великою тривогою спостерігають за зростанням у Польщі антиукраїнських настроїв, які, на їхню думку, вже набувають форми небезпечної радикалізації. Представники місцевої влади наголосили, що Сопот упродовж багатьох років позиціонує себе як відкрите місто, побудоване на діалозі, солідарності та взаємній повазі.

    Після початку повномасштабного російського вторгнення у лютому 2022 року жителі міста активно допомагали людям, які були змушені залишити Україну. Сопот приймав біженців, організовував гуманітарну підтримку та допомагав українським родинам облаштуватися у Польщі.

    Тепер, як підкреслили депутати, українці стали повноправною частиною місцевої громади. Вони працюють, виховують дітей, навчаються, сплачують податки та беруть участь у житті міста, а тому мають право жити у безпеці, зберігати власну гідність і не боятися нападів через своє походження.

    На думку авторів резолюції, прояви ненависті та дедалі частіша неприязнь на національному ґрунті значною мірою є наслідком цілеспрямованої дезінформації. Вона активно поширюється через соціальні мережі, окремі медіа та політичні заяви, поступово переходячи з цифрового простору у реальне життя.

    У Сопоті наголосили, що українці вже стають жертвами не лише словесних образ, але й фізичних нападів безпосередньо на вулицях міста. Депутати попереджають, що без рішучої реакції держави процес радикалізації може призвести до серйозних і навіть непоправних наслідків для польських громад.

    У документі містяться дві основні вимоги до центральної влади. Перша передбачає проведення загальнонаціональної соціальної кампанії, яка повинна ґрунтуватися не на політичних маніпуляціях, а на перевірених даних польського Головного статистичного управління.

    Сопотські депутати вважають, що полякам необхідно пояснювати реальний внесок українців у розвиток країни. Вони наголосили, що рівень трудової активності громадян України у Польщі залишається високим. Українці працюють, сплачують податки, підтримують польську економіку та частково компенсують нестачу робочої сили на тлі демографічної кризи.

    Автори резолюції переконані, що поширення достовірних статистичних даних допоможе спростувати популярні маніпуляції про нібито виключно соціальне навантаження, яке створюють українці. За словами депутатів, лише системна освітня та інформаційна робота може повернути суспільну дискусію до фактів і пояснити спільні інтереси Польщі та України.

    Друга вимога стосується рішучої протидії ксенофобським і націоналістичним наративам. У Сопоті вважають, що частина таких настроїв може надихатися або посилюватися зовнішніми центрами впливу, ворожими до Польщі та зацікавленими в дестабілізації країни.

    У резолюції не названо конкретну державу, однак у Польщі неодноразово попереджали про російські інформаційні операції, спрямовані на погіршення польсько-українських відносин. Однією з цілей таких кампаній є створення враження, що українці нібито становлять загрозу для польської економіки, безпеки або національної ідентичності.

    Депутати звернулися безпосередньо до президента Польщі, прем’єр-міністра, депутатів Сейму та сенаторів. Вони закликали посадовців вжити негайних заходів, щоб зупинити хвилю ненависті до того, як вона призведе до незворотної шкоди у польських громадах.

    Рішення Сопота було ухвалене на тлі тривожної статистики. За даними Головної комендатури поліції Польщі, упродовж першого півріччя 2026 року громадяни України подали 180 заяв про можливі злочини на ґрунті ненависті. Це більш ніж на 30% перевищує показник аналогічного періоду попереднього року.

    Для порівняння, за весь 2024 рік українці подали 267 таких заяв, а у 2025 році — 275. Якщо нинішня динаміка збережеться, до кінця 2026 року кількість повідомлень може сягнути приблизно 360. Водночас у поліції уточнюють, що йдеться саме про зареєстровані заяви, а не про остаточно підтверджені судом злочини.

    Фахівці також вважають, що офіційні цифри можуть не відображати повного масштабу проблеми. Частина постраждалих не звертається до поліції через страх, мовний бар’єр, недовіру до правоохоронців або побоювання щодо можливих проблем із документами та роботою.

    Одним із резонансних випадків став напад у польському автобусі на українських дівчат. Чоловік публічно ображав дітей через їхню національність. Інцидент зафіксували на відео, після чого підозрюваного затримали та висунули йому обвинувачення у публічній образі за національною ознакою.

    У травні група підлітків напала у Варшаві на трьох українських юнаків. Найбільш тяжко постраждав 16-річний хлопець, у якого діагностували тріщину черепа. Польські правоохоронці затримали кількох підозрюваних і почали встановлювати, чи був конфлікт мотивований ненавистю до українців.

    Також у польських медіа повідомляли про напад у Легниці на двох 13-річних українок, побиття чоловіка, який заступився за українського підлітка, та інші випадки словесної і фізичної агресії. Окремою проблемою залишаються антиукраїнські написи, плакати, образливі публікації та відео у соціальних мережах.

    У Сопоті наголосили, що місто й надалі залишатиметься відкритим, солідарним і безпечним. Місцева влада заявила, що у громаді не повинно бути місця для ненависті, насильства або дискримінації за національністю, походженням чи мовою.

    Депутати переконані, що різноманітність жителів є не загрозою, а силою міста. На їхню думку, лише суспільство, засноване на взаємній повазі та співпраці, здатне розвиватися і гарантувати безпеку своїм громадянам.

    Резолюція Сопота не має сили загальнодержавного закону, однак є політичним і суспільним сигналом для польської влади. Місто фактично закликало Варшаву визнати, що проблема антиукраїнської агресії вже вийшла за межі окремих інцидентів і потребує системної відповіді на національному рівні.

  • Туск різко змінив курс: чому Польща за рік до виборів дедалі жорсткіше говорить про Україну

    Туск різко змінив курс: чому Польща за рік до виборів дедалі жорсткіше говорить про Україну

    Ще кілька років тому Дональд Туск був одним із найбільш послідовних прихильників підтримки України серед європейських лідерів. Саме його уряд після повернення до влади наприкінці 2023 року в Києві сприймали як шанс на відновлення стабільних відносин після багаторічного конфлікту з консервативною партією «Право і справедливість» (PiS). Однак літо 2026 року демонструє зовсім іншу картину. Польський прем’єр дедалі частіше робить жорсткі заяви щодо України, говорить про необхідність «доброї волі з боку Києва», підтримує обмеження соціальних пільг для українців, а його уряд дедалі активніше використовує теми історичної пам’яті, міграції та безпеки.

    На перший погляд така трансформація може виглядати несподіваною. Проте якщо розглядати її крізь призму польської внутрішньої політики, стає зрозуміло: головною причиною є не зміна геополітичних орієнтирів Варшави, а початок тривалої парламентської кампанії, яка фактично вже стартувала.

    Чому Польща входить у найважчий політичний цикл

    Парламентські вибори в Польщі мають відбутися восени 2027 року. Попри те, що до них ще більше року, польські партії вже фактично перейшли у передвиборчий режим. Саме цим пояснюється різке загострення політичної боротьби, зміна риторики та дедалі активніше використання теми України у внутрішній дискусії.

    Після перемоги на виборах 2023 року коаліція Дональда Туска обіцяла масштабні реформи, відновлення верховенства права, покращення відносин із Європейським Союзом та модернізацію держави. Частину цих обіцянок вдалося реалізувати, однак багато ключових реформ або затягнулися, або залишилися незавершеними. Додаткові труднощі створило співіснування уряду з президентом Каролем Навроцьким, який представляє правоконсервативний табір і неодноразово демонстрував готовність використовувати президентські повноваження для стримування уряду.

    На цьому тлі польський політичний простір дедалі більше поляризується. До традиційного протистояння між «Громадянською коаліцією» та PiS додалося стрімке зростання популярності ультраправих сил.

    Праві дедалі сильніші

    Останні соціологічні дослідження свідчать, що дедалі більше поляків підтримують сили, які займають жорсткішу позицію щодо міграції, Європейського Союзу та України.

    Насамперед ідеться про «Конфедерацію» та політичне середовище Гжегожа Брауна, які активно використовують антиімміграційну та антиукраїнську риторику. Для цих політичних сил українська тематика стала одним із головних інструментів мобілізації електорату.

    У такій ситуації Дональд Туск опинився перед складним вибором. Якщо залишатися виключно на ліберальних позиціях, частина центристського електорату може перейти до правих партій. Якщо ж частково переймати їхню риторику, можна спробувати зменшити втрати виборців.

    Саме цим багато польських оглядачів пояснюють жорсткі заяви уряду останніх місяців.

    Чому змінилася риторика щодо України

    Показовою стала заява Дональда Туска про те, що добрі польсько-українські відносини відповідають інтересам обох держав, однак вони потребують «доброї волі також із боку Києва». Прем’єр наголосив, що більше не буде ситуації, коли лише Варшава демонструє поступливість.

    Подібні заяви стали суттєво жорсткішими порівняно з риторикою польського уряду 2024–2025 років.

    Йдеться насамперед про кілька чутливих тем:

    • історичну пам’ять;
    • соціальні виплати українським біженцям;
    • медичне забезпечення;
    • аграрні суперечки;
    • питання вступу України до ЄС.

    Водночас навіть за більш жорсткої риторики офіційна Варшава не відмовляється від стратегічної підтримки України у війні проти Росії. Польща залишається одним із ключових логістичних хабів військової допомоги та продовжує співпрацю із союзниками по НАТО.

    Президент Навроцький задає новий політичний тон

    Додатковим фактором стала поява нового президента Польщі Кароля Навроцького.

    Після вступу на посаду він швидко став одним із найпопулярніших польських політиків. Згідно з опитуванням IBRiS, рівень довіри до нього перевищив 54%, що стало рекордним показником. При цьому сам Туск має значно вищий антирейтинг, ніж президент, хоча залишається одним із найвпливовіших політиків країни.

    Навроцький ще під час виборчої кампанії заявляв про намір жорсткіше відстоювати польські інтереси у відносинах з Україною, особливо в історичних питаннях.

    Для уряду це створює додатковий політичний тиск.

    Українське питання стало внутрішньою політикою

    Сьогодні українська тема у Польщі вже давно перестала бути лише питанням зовнішньої політики.

    Вона використовується практично у всіх внутрішніх дискусіях:

    • соціальна політика;
    • медицина;
    • ринок праці;
    • аграрний сектор;
    • бюджет;
    • міграція;
    • історична пам’ять.

    Через це практично будь-яка політична сила вимушена формувати власну позицію щодо України.

    Чи означає це зміну польської політики

    Не зовсім. Попри жорсткі заяви, жодна з основних парламентських партій Польщі не виступає за припинення допомоги Україні у війні.

    Навіть коли між Києвом і Варшавою виникають гострі суперечки, польська влада продовжує підтверджувати підтримку української оборони та членства України у західних безпекових структурах за виконання необхідних умов.

    Фактично нинішня жорсткіша риторика більше стосується двосторонніх політичних відносин і внутрішнього електорального позиціонування, ніж перегляду стратегічного курсу держави.

    Вибори визначатимуть тон до 2027 року

    У найближчі місяці політична конкуренція в Польщі лише посилюватиметься.

    Праві партії намагатимуться показати уряд Туска занадто поступливим щодо України.

    Натомість сам Туск, імовірно, й надалі балансуватиме між стратегічною підтримкою Києва та дедалі жорсткішою риторикою для внутрішньої аудиторії.

    Саме тому українсько-польські відносини, найімовірніше, ще неодноразово переживатимуть періоди політичного загострення. При цьому важливо розрізняти електоральну риторику та реальну державну політику. Попри гострі заяви окремих політиків, Польща залишається одним із ключових союзників України в Європі, а її безпекові інтереси, як і раніше, тісно пов’язані з успішним спротивом України російській агресії. Саме тому нинішня жорсткість Варшави значною мірою є відображенням внутрішньої боротьби за голоси виборців напередодні парламентських виборів, а не свідченням кардинальної зміни стратегічного курсу польської держави.

  • Багатовічна історія, що визначає сучасні відносини України та Польщі

    Багатовічна історія, що визначає сучасні відносини України та Польщі

    У червні 2026 року президент Польщі Кароль Навроцький позбавив Володимира Зеленського найвищої державної нагороди, «ордена Білого Орла». Приводом стало рішення українського президента присвоїти одному з військових підрозділів ім’я, пов’язане з УПА. Польський Інститут національної пам’яті охарактеризував це як будівництво ідентичності на культі людей і організацій, винних у злочинах. Український Інститут національної пам’яті у відповідь зазначив, що для більшості українців Волинська трагедія є лише локальним епізодом історії, тоді як для поляків вона залишається одним із центральних елементів державного гранд-наративу.

    Це далеко не черговий рядовий дипломатичний демарш. Це симптом глибокої хронічної проблеми, яка спалахує навіть тоді, коли Польща залишається одним із найважливіших союзників України у війні проти Росії. Конфлікт тут не зводиться до того, хто кого сильніше образив. Мова йде про глибокі механізми, які перетворюють два сусідні народи на заручників своїх національних проєктів, історичних травм і політики пам’яті. Аналітики зазначають, що такі спалахи часто збігаються з періодами, коли одна зі сторін відчуває тиск на своїх червоних лініях ідентичності, а зовнішні гравці отримують можливість посилити існуючі тріщини.

    Витоки польсько-українського протистояння

    Польсько-український конфлікт має глибокі структурні корені, що виходять далеко за рамки окремих епізодів насильства. В його основі лежить багатовічне зіткнення двох національних проєктів, які претендували на контроль над одними й тими самими прикордонними землями, насамперед Східною Галичиною та Волинню. У складі Речі Посполитої ці території перебували під домінуванням польської шляхти, що створювало стійку систему соціальної та культурної нерівності. Кріпацтво, полонізація еліт і релігійна політика, включаючи Берестейську унію, формували в місцевого населення, переважно православного та греко-католицького селянства й козацтва, сприйняття польської присутності як чужорідної й гнобительської.

    Повстання Хмельницького 1648-1657 років стало не просто соціальним бунтом, а першим масштабним проявом цієї суперечності. Воно одночасно підірвало польський вплив на значній частині українських земель і запустило процес, який у підсумку призвів до посилення російського фактора. Поділи Речі Посполитої та подальше перебування українських земель у різних імперіях лише посилили розбіжність траєкторій. В австрійській Галичині склалися умови для відносно вільного розвитку українського національного руху, який бачив у польському домінуванні головну перешкоду. Водночас польський націоналізм розглядав ці території як невід’ємну частину історичної Польщі.

    Ключовим моментом стала ситуація 1918-1919 років, коли крах імперій створив вакуум влади. Обидві молоді держави, Польща та Західно-Українська Народна Республіка, одночасно претендували на одну й ту саму територію. Польсько-українська війна продемонструвала не лише військову перевагу польської сторони, а й фундаментальну несумісність двох національних проєктів. Перемога Польщі та подальше включення Східної Галичини до складу Другої Речі Посполитої закріпили в українського населення регіону відчуття окупації, тоді як для польського суспільства ці землі залишалися частиною історичної Польщі. Міжвоєнна політика полонізації, включаючи пацифікації 1930-х років, лише посилювала напруженість і радикалізувала українські націоналістичні кола, які своєю чергою сприймалися в Польщі як загроза територіальній цілісності. Таким чином, конфлікт 1918-1919 років не був випадковістю. Він став логічним наслідком зіткнення двох модернізуючих націоналізмів на обмеженому просторі без чітко визначених і взаємно визнаних кордонів.

    Політика етнічної гомогенізації та вплив на сучасні відносини

    Найгостріша фаза польсько-українського конфлікту припала на роки Другої світової війни й стала прямим наслідком радикалізації українського націоналізму в умовах тотальної війни, німецької окупації та накопичених міжвоєнних образ. Німці опосередковано сприяли ескалації, застосовуючи принцип «розділяй і володарюй». Ідеологія ОУН-Б, лідером фракції якої був Степан Бандера, заарештований німцями невдовзі після проголошення Української держави у Львові в 1941 році та пізніше перебував у концтаборі, орієнтувалася на створення моноетнічного українського держави. Польська меншина на Волині та в Східній Галичині розглядалася як головна перешкода. Оперативні накази командування УПА, зокрема Дмитра Клячківського в 1943 році про загальну фізичну ліквідацію польського населення на Волині, а пізніше Романа Шухевича в Галичині, свідчать про системний і цілеспрямований характер акцій.

    Влітку та восени 1943 року УПА провела серію масових операцій проти польських сіл і колоній, унаслідок яких, за найбільш обґрунтованими польськими оцінками Інституту національної пам’яті, загинуло близько 100 тисяч поляків, з них 40-60 тисяч на Волині. Українські та частина західних оцінок часто нижчі, 35-70 тисяч, підкреслюючи контекст взаємного насильства, включаючи польські репресії 1930-х і окремі випадки колабораціонізму чи сприйняття польського населення як загрози. Жертвами ставали переважно цивільні особи, включаючи жінок і дітей. Насильство носило надзвичайно жорстокий характер і переслідувало мету етнічної чистки території. Польські відповідні дії силами Армії Крайової були значно меншого масштабу та не мали зіставного системного характеру.

    Післявоєнне врегулювання кордонів і політика етнічної гомогенізації, типова для всієї Східної Європи під радянським впливом, призвели до нових масових переміщень. Операція «Вісла» 1947 року, проведена польськими комуністичними властями за підтримки СРСР, у ході якої депортували близько 150 тисяч українців, лемків і бойків із південно-східних регіонів на північ і захід країни, стала продовженням тієї самої логіки, ліквідації соціальної бази УПА та створення етнічно однорідної держави.

    Сьогодні ці події залишаються одним із головних джерел напруженості в польсько-українських відносинах. Війни пам’яті, суперечки про кваліфікацію подій 1943-1945 років, геноцид чи етнічну чистку проти трагедії в умовах війни, героїзацію чи засудження УПА й фігури Бандери, питання ексгумацій регулярно загострюються й впливають на двосторонній діалог, включаючи європейську інтеграцію України. Польща, будучи одним із найпослідовніших прихильників України після 2022 року, одночасно жорстко ставить питання історичної відповідальності, як це було видно в недавніх інцидентах 2025-2026 років навколо символіки та нагород.

    Експлуатація історичних суперечностей в інтересах Росії

    Саме тут з’являється третій гравець, для якого конфлікт між Україною та Польщею не проблема, а ресурс. Росія свідомо використовує польсько-українські історичні суперечності як інструмент гібридної війни. Москва розраховує перетворити поляків на українофобів, послабити підтримку України та знизити тиск на російський фронт. В основі цієї стратегії лежить очікування, що Варшава почне ставити історичні умови євроатлантичному шляху Києва, а втома польського суспільства від війни та біженців лише посилюватиметься.

    Механізми добре документовані. Одним із прийомів є ідеальний таймінг провокацій під виглядом історичної правди. У липні 2026 року ФСБ опублікувала добірку документів щодо Волинської трагедії, назвавши події геноцидом поляків і навівши свідчення очевидців. Польські експерти відразу розцінили це як сплановану провокацію, що точно збіглася з дипломатичною кризою після відкликання нагороди Зеленському. Гжегож Мотика неодноразово зазначав втручання російських спецслужб у питання ексгумацій і діалогу.

    Під час протестів польських фермерів у 2023-2025 роках російська пропаганда активно просувала наративи про бандерівську загрозу, українців, які забирають усе, а також постійно актуалізувала тему історичних образ. Звіти DFRLab та Henry Jackson Societyта інших організацій фіксують цільові дезінформаційні кампанії, розраховані на польську аудиторію.

    Аналогічна тактика застосовувалася й під час президентських виборів у Польщі, де історичні теми активно використовувалися для мобілізації консервативного електорату та розгойдування громадської думки.

    Тімоті Снайдер в одному з недавніх інтерв’ю зазначив, що війна пам’яті набагато комфортніша для політиків, ніж справжня війна. Саме це й відбувається. Кремль переводить увагу з реального фронту на старі рани.

    Результати такої стратегії відображаються в соціології. За даними опитувань, які аналізував Centre for Eastern Studies, до кінця 2025 року частка поляків, які підтримують військову допомогу Україні, суттєво скоротилася порівняно з 2023 роком. Ще помітніше змінилася позиція щодо українських біженців. Якщо в перші місяці повномасштабної війни їхній прийом беззастережно підтримували близько 85% поляків, то до осені 2025 року цей показник значно знизився.

    При цьому опитування українських соціологів малюють іншу картину. За даними Rating Group та інших досліджень, переважна більшість українців виступають за збереження стратегічного партнерства з Польщею попри історичні розбіжності, а значна частина вважає, що питання минулого мають вирішуватися виключно істориками без втручання політиків.

    Історичні суперечки та сучасне партнерство

    Повного прощення й забуття не буде. Та й не повинно бути. Однак можливе співіснування, за якого історія перестане бути інструментом щоденної політичної боротьби. Для цього необхідно відокремити історичну пам’ять від сучасної політики. Нинішня російсько-українська війна не є продовженням Волинської трагедії. Визнання організованого характеру етнічних чисток, вчинених підрозділами УПА, що підтверджується дослідженнями Гжегожа Мотики та інших істориків, не скасовує права України вшановувати боротьбу проти тоталітарних режимів. Водночас польська сторона не може ігнорувати міжвоєнну політику щодо українського населення та наслідки операції «Вісла».

    Історичний діалог неможливо побудувати без готовності обох сторін відмовитися від політизації минулого. Спільні дослідження, відкриття архівів, ексгумації та повага до пам’яті всіх загиблих здатні зробити набагато більше, ніж парламентські резолюції чи гучні політичні заяви.

    Британський історик Норман Девіс попереджав, що історичне знання не потребує штучного захисту. Істина про минуле може бути встановлена лише в зіткненні мудрості та абсурду. На його думку, спроби закріпити єдино допустиму трактовку історії неминуче перетворюють її на інструмент політики, а не науки.

    Директор Гарвардського українського дослідницького інституту Сергій Плохій звертає увагу, що історія стала полем битви з самого початку війни Росії проти України. Він підкреслює, що боротьба йде не лише за території, а й за право визначати минуле, а отже, й формувати майбутнє.

    Саме тому сьогодні між Україною та Польщею особливо важливо зберегти здатність обговорювати найболісніші сторінки минулого без перетворення їх на зброю сьогодення. Мільйони українців, які живуть, працюють і навчаються в Польщі, щодня створюють нову історію відносин між двома країнами. Цей досвід взаємної підтримки здатен виявитися сильнішим за історичні травми, якщо пам’ять залишиться предметом чесного дослідження, а не політичної боротьби.

  • Польща готує заборону прапора ОУН-УПА: заява Навроцького

    Польща готує заборону прапора ОУН-УПА: заява Навроцького

    Президент Польщі Кароль Навроцький виступив із закликом законодавчо заборонити використання червоно-чорного прапора ОУН-УПА на території країни. Таку заяву він зробив під час меморіальних заходів до 83-х роковин Волинської трагедії, наголосивши, що цей символ, на його думку, не повинен бути присутнім у польському суспільному просторі.

    Про це повідомляє RMF24.

    Заява пролунала 11 липня під час урочистостей у селі Радруж, розташованому неподалік українсько-польського кордону. Саме цього дня у Польщі відзначають Національний день пам’яті поляків – жертв Волинської трагедії. Меморіальні заходи традиційно присвячені вшануванню пам’яті загиблих під час подій Другої світової війни, однак цього року вони також стали майданчиком для нових політичних заяв щодо історичної політики та польсько-українських відносин.

    У своєму виступі президент Кароль Навроцький заявив, що має намір домагатися ухвалення спеціального закону, який заборонить використання червоно-чорного прапора ОУН-УПА на території Польщі. За його словами, такий символ не повинен бути присутнім у країні, оскільки він асоціюється з організаціями, які, на переконання польської сторони, несуть відповідальність за масові вбивства польського цивільного населення під час Волинської трагедії.

    «Ми не хочемо бачити його у Польщі – і я зроблю усе, щоб забезпечити, що його не буде у Польщі. Я вірю, що польський парламент ухвалить відповідний закон», – заявив Навроцький.

    Президент Польщі також порівняв червоно-чорний прапор із нацистською ідеологією Blut und Boden («Кров і земля»), заявивши, що, на його думку, обидва символи пов’язані з ідеологіями, які виправдовували масове насильство.

    «Це те саме, що прапор Blut und Boden. Це те, що він мав на увазі, і за ним була і є уся ідеологія українських націоналістів, які вбивали польських жінок і дітей», – сказав польський лідер.

    При цьому Навроцький наголосив, що його слова не спрямовані проти українського народу загалом. Він окремо підкреслив, що розмежовує сучасну Україну та історичні події середини ХХ століття, а також заявив, що його критика стосується виключно прихильників «бандерівської ідеології».

    «Я звинувачую не увесь український народ, а бандерівську ідеологію, тих, хто вбивали, і тих, хто знову апелює до червоно-чорного стяга у XXI столітті», – зазначив президент.

    Він також заявив, що героїзація або, за його словами, замовчування злочинів минулого може створювати небезпечні прецеденти.

    «Це не можна прийняти, тому що прославляння геноциду чи заплющування очей – це запрошення до нового геноциду», – заявив Навроцький.

    Окрему частину свого виступу польський президент присвятив історії 14-річної польської дівчини Ядвіги, яка загинула під час Волинської трагедії. Він наголосив, що трагедія дітей не має національності та провів паралель із сучасною війною Росії проти України.

    За словами Навроцького, смерть польської школярки понад вісімдесят років тому є такою ж людською трагедією, як і загибель українських дітей, які сьогодні стають жертвами російських ракетних ударів та атак безпілотників.

    Виступ президента Польщі прозвучав на тлі триваючих дискусій щодо історичної пам’яті між Варшавою та Києвом. Попри безпрецедентний рівень співпраці між країнами після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну, тема Волинської трагедії залишається однією з найчутливіших у двосторонніх відносинах.

    Останніми місяцями Польща неодноразово порушувала питання активізації пошукових та ексгумаційних робіт на території України. Київ зі свого боку заявляє про готовність продовжувати історичний діалог та співпрацювати у питаннях пошуку й перепоховання загиблих, наголошуючи на необхідності взаємності та поваги до пам’яті жертв з обох сторін.

    Водночас у день пам’яті жертв Волинської трагедії звучали й інші заяви польського керівництва, які мали значно примирливіший характер. Зокрема, прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск у своєму зверненні наголосив, що історична пам’ять повинна будуватися на правді, пам’яті та надії, а не ставати інструментом політичної боротьби чи розпалювання ворожнечі.

    Міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш, який цього дня перебував у Волинській області та взяв участь у меморіальних заходах в українській Олиці, також закликав до примирення між українцями та поляками. Він наголосив, що пам’ять про загиблих не повинна перетворюватися на «спіраль ненависті», а має сприяти взаємному порозумінню.

    Українська сторона також долучилася до заходів із вшанування пам’яті. Посол України в Польщі поклав квіти до меморіалу жертв Волинської трагедії у Варшаві, підкресливши важливість збереження історичної пам’яті та розвитку конструктивного діалогу між двома державами навіть попри складні сторінки спільної історії.

    Заява Кароля Навроцького щодо можливої законодавчої заборони червоно-чорного прапора ОУН-УПА вже привернула значну увагу польського політичного середовища. Якщо відповідний законопроєкт буде підготовлений і внесеся до Сейму, він може стати предметом гострих парламентських дискусій. Водночас така ініціатива потенційно здатна вплинути і на польсько-українські відносини, адже історична політика залишається одним із найбільш чутливих питань у співпраці двох країн, які нині є стратегічними партнерами у протидії російській агресії.

  • Туск закликав Україну переосмислити Волинь і застеріг від гри на користь Росії

    Туск закликав Україну переосмислити Волинь і застеріг від гри на користь Росії

    Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск напередодні річниці Волинської трагедії заявив, що розраховує на переосмислення цих історичних подій українською стороною, наголосивши, що примирення між народами можливе лише на основі правди. Водночас глава польського уряду закликав польське суспільство не піддаватися емоціям і не допустити подальшого загострення історичних суперечок, адже, за його словами, саме Росія найбільше зацікавлена у конфлікті між Варшавою та Києвом.

    Про це повідомляє PAP.

    Виступаючи під час пресконференції в Осеках Лемборських у Поморському воєводстві, Дональд Туск повідомив, що 11 липня, у день вшанування пам’яті жертв Волинської трагедії, виступить із окремою заявою щодо польсько-української дискусії навколо діяльності Української повстанської армії та складних сторінок спільної історії двох народів.

    За словами прем’єра, тема історичної пам’яті залишається надзвичайно важливою для польського суспільства, однак вона не повинна ставати інструментом політичного протистояння чи руйнування стратегічного партнерства між Польщею та Україною.

    Туск наголосив, що польська сторона послідовно виступає за чесний історичний діалог і переконана, що лише відкритість та взаємна повага можуть стати основою для остаточного примирення.

    Він звернувся безпосередньо до українців, заявивши, що майбутнє європейської спільноти має будуватися на спільному розумінні історії та повазі до пам’яті жертв минулих трагедій.

    «Напередодні річниці я хотів би звернутися до всіх порядних, мудрих і відповідальних українців. Пам’ятайте, що ця велика європейська спільнота побудована на правді, а правда є абсолютно необхідною основою примирення. Тому я розраховую на переосмислення з українського боку, але також звертаюся до всіх у Польщі із закликом стримати надмірні емоції», – заявив прем’єр-міністр Польщі.

    За словами Туска, польське суспільство має право на пам’ять про власну історію, однак будь-які емоційні реакції не повинні шкодити нинішнім відносинам між двома державами, які сьогодні є союзниками перед лицем російської агресії.

    Глава польського уряду наголосив, що історичні суперечки не можна вирішити шляхом взаємних звинувачень або політичної конфронтації.

    Водночас він висловив переконання, що українське суспільство також продовжить осмислення складних історичних подій, а діалог між країнами дозволить знайти взаємоприйнятні рішення.

    Під час пресконференції журналісти також попросили Дональда Туска прокоментувати нещодавню зустріч президента Польщі Кароля Навроцького та президента України Володимира Зеленського, яка відбулася на полях саміту НАТО в Анкарі.

    Прем’єр позитивно оцінив сам факт проведення переговорів між двома лідерами.

    За його словами, навіть якщо між Варшавою та Києвом існують складні питання історичної пам’яті, постійний політичний діалог є необхідною умовою для збереження партнерських відносин.

    Туск підкреслив, що найбільшу вигоду від можливого конфлікту між Польщею та Україною могла б отримати лише Росія.

    «Росіяни були б найщасливішими, якби сталася серйозна криза у польсько-українських відносинах», – наголосив він.

    За словами польського прем’єра, Кремль давно намагається використовувати історичні суперечки між сусідніми народами для ослаблення європейської єдності та підтримки України.

    Туск зазначив, що не отримував від адміністрації президента Польщі детальної інформації про зміст переговорів між Каролем Навроцьким і Володимиром Зеленським.

    Втім він звернув увагу на публічні сигнали, які після зустрічі пролунали від обох президентів.

    На його думку, вони свідчать про спільне розуміння необхідності не допустити подальшого загострення ситуації.

    «Але сигнали, які публічно надсилають обидва президенти, вказують на те, що принаймні вони обоє точно усвідомлюють, що ця криза зайшла занадто далеко і шкодить як Польщі, так і Україні», – заявив глава польського уряду.

    Він підкреслив, що двосторонні відносини мають будуватися не лише на історичній пам’яті, а й на сучасних викликах, які сьогодні об’єднують дві держави.

    Польща залишається одним із ключових союзників України у протистоянні російській агресії, а тому збереження партнерства має важливе значення як для безпеки регіону, так і для майбутнього всієї Європи.

    Заяви Дональда Туска пролунали на тлі активізації дискусій навколо історичних питань у польсько-українських відносинах.

    Останніми тижнями тема Волинської трагедії, оцінки діяльності Української повстанської армії та історичної пам’яті знову опинилася у центрі політичного порядку денного в Польщі.

    Водночас представники польської влади дедалі частіше наголошують, що Москва намагається використати ці суперечки для ослаблення співпраці між двома країнами.

    Напередодні міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський також заявив, що Росія безпосередньо зацікавлена у розпалюванні польсько-українських історичних конфліктів.

    За його словами, російські спецслужби, мережі інтернет-тролів і пропагандистські ресурси систематично використовують тему історичної пам’яті для поширення дезінформації та посилення взаємної недовіри між поляками й українцями.

    Сікорський зазначив, що російські політики, зокрема заступник голови Ради безпеки РФ Дмитро Медведєв та офіційна представниця МЗС Росії Марія Захарова, регулярно роблять заяви, покликані загострювати польсько-українські суперечності.

    На думку глави польської дипломатії, такі інформаційні кампанії є частиною ширшої стратегії Кремля, спрямованої на послаблення єдності європейських союзників України.

    На цьому тлі особливого значення набула зустріч президентів Володимира Зеленського та Кароля Навроцького, яка відбулася під час саміту НАТО в Анкарі.

    Після переговорів президент України назвав зустріч конструктивною та важливою, наголосивши на необхідності продовження співпраці між Києвом і Варшавою.

    Сторони обговорили не лише питання двосторонніх відносин, а й підтримку України у війні проти Росії, співпрацю в межах НАТО, безпекову ситуацію у Європі та перспективи подальшого розвитку стратегічного партнерства.

    Польща від початку повномасштабного вторгнення Росії залишається одним із найактивніших союзників України. Варшава надала Києву масштабну військову допомогу, прийняла мільйони українських біженців, підтримує санкційний тиск на Росію та послідовно виступає за інтеграцію України до Європейського Союзу і НАТО.

    Попри це, питання історичної пам’яті, зокрема оцінка подій Волинської трагедії та ролі УПА, періодично викликають політичні дискусії між двома державами.

    Керівництво як Польщі, так і України неодноразово заявляло, що, попри наявність складних історичних тем, вони не повинні ставати перешкодою для подальшого розвитку стратегічного партнерства, особливо в умовах триваючої російської агресії, коли єдність між союзниками має ключове значення для безпеки всього європейського континенту.

  • Сікорський: Росія намагається посварити Польщу та Україну через історію

    Сікорський: Росія намагається посварити Польщу та Україну через історію

    Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський заявив, що Росія зацікавлена у загостренні польсько-українських історичних суперечок і цілеспрямовано використовує їх для послаблення відносин між двома країнами. За його словами, Кремль активно підживлює емоції навколо складних сторінок спільної історії, використовуючи для цього інформаційні кампанії, мережі інтернет-тролів та публічні заяви російських посадовців.

    Про це очільник польської дипломатії сказав в ефірі радіостанції RMF FM.

    За словами Сікорського, польська влада добре усвідомлює, що історичні питання залишаються чутливою темою як для польського, так і для українського суспільства. Саме тому Росія, яка вже багато років веде гібридну війну проти України та намагається послабити єдність західних союзників Києва, використовує ці теми для створення конфліктів між державами, які сьогодні є стратегічними партнерами.

    Глава МЗС Польщі повідомив, що останнім часом Варшава вела переговори з українською стороною щодо одного із питань, яке викликало дискусію в польському суспільстві. Йдеться про український військовий підрозділ, названий на честь Героїв Української повстанської армії.

    За словами Сікорського, польська дипломатія протягом двох тижнів намагалася переконати президента України Володимира Зеленського переглянути назву цього підрозділу.

    Він визнав, що ці переговори не принесли бажаного для польської сторони результату.

    «На жаль, успіху не вдалося досягти. Але це роздмухування таких емоцій навколо історичних трагедій – ми бачимо, що російська агентура буквально намагається розпалити польсько-українські пристрасті. Ці мільйони тролів в інтернеті теж роблять свою справу, і ми знаємо, хто з цього радіє. Пан Медведєв, пані Захарова нас до цього підбурюють. Тож пропоную задуматися, адже з XVII століття суперечки, злочини чи польсько-українські конфлікти завжди слугували нашому ворогу», – заявив Радослав Сікорський.

    Очільник польської дипломатії наголосив, що Кремль намагається скористатися будь-якими суперечками між Києвом і Варшавою, щоб підірвати взаємну довіру та послабити співпрацю між державами, яка значно зміцнилася після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

    За словами Сікорського, особливу роль у цих інформаційних операціях відіграють соціальні мережі. Саме там, як стверджує польський міністр, працюють величезні мережі ботів і тролів, які поширюють маніпулятивні повідомлення, історичні фейки, емоційні дописи та провокаційний контент.

    Він зазначив, що діяльність таких інформаційних мереж не є хаотичною. Навпаки, вона має чітку мету — створити атмосферу взаємної недовіри між поляками та українцями, змусити суспільства концентруватися на історичних образах замість сучасної співпраці та спільної протидії російській агресії.

    Сікорський також звернув увагу, що останнім часом до інформаційного нагнітання активно долучаються і високопосадовці Російської Федерації.

    Зокрема, він прямо згадав заступника голови Ради безпеки РФ Дмитра Медведєва та офіційну представницю Міністерства закордонних справ Росії Марію Захарову.

    За словами польського міністра, саме ці російські посадовці регулярно коментують польсько-українські історичні питання, намагаючись посилити напруженість між двома державами.

    Сікорський наголосив, що подібна активність Кремля свідчить про його зацікавленість у конфліктах між союзниками України.

    Міністр закликав поляків критично ставитися до інформації, яка поширюється навколо історичних тем, та пам’ятати, кому вигідне погіршення відносин між Варшавою і Києвом.

    Він підкреслив, що польсько-українські конфлікти протягом кількох століть неодноразово використовувалися зовнішніми силами для досягнення власних геополітичних цілей.

    За словами Сікорського, історія демонструє, що будь-яке загострення між поляками та українцями зрештою приносило користь третім сторонам.

    Саме тому, переконаний глава польської дипломатії, сучасні історичні дискусії мають вестися відповідально, без політичних маніпуляцій та під впливом емоцій.

    Заява Сікорського пролунала на тлі активних дипломатичних контактів між Україною та Польщею, які останніми тижнями були спрямовані на зниження напруженості навколо історичних тем.

    Напередодні президент України Володимир Зеленський провів зустріч із президентом Польщі Каролем Навроцьким під час саміту НАТО в Анкарі.

    Після переговорів Зеленський назвав зустріч важливою та конструктивною, зазначивши, що сторони обговорили подальший розвиток двостороннього співробітництва, питання безпеки та підтримку України у протистоянні російській агресії.

    Крім того, 3 липня міністр закордонних справ України Андрій Сибіга здійснив робочий візит до Варшави, де провів переговори зі своїм польським колегою Радославом Сікорським.

    Під час зустрічі українська сторона запропонувала пакет антикризових заходів, спрямованих на зменшення напруги у двосторонніх відносинах та створення механізмів для конструктивного врегулювання історичних суперечок.

    Історичні питання останнім часом знову стали однією з найбільш обговорюваних тем у польсько-українських відносинах. Зокрема, дискусії точаться навколо оцінки діяльності Української повстанської армії, подій Волинської трагедії та політики історичної пам’яті.

    Попри це керівництво обох держав неодноразово наголошувало, що стратегічне партнерство між Україною та Польщею має залишатися пріоритетом в умовах триваючої російської агресії.

    Польща є одним із ключових союзників України від початку повномасштабного вторгнення Росії, надаючи Києву військову, гуманітарну, фінансову та політичну підтримку. Варшава також залишається одним із головних логістичних центрів для постачання західної допомоги Україні.

    Саме тому, як зазначив Радослав Сікорський, будь-які спроби розпалити конфлікти між поляками та українцями насамперед працюють на інтереси Кремля, який прагне послабити єдність європейських держав та міжнародну підтримку України.