Люди розмовляють із домашніми тваринами значно різноманітніше, ніж просто дають команди чи кличуть їх їсти. Власники розповідають котам і собакам про роботу, плани на день, покупки, погоду, називають їх ласкавими прізвиськами, ставлять запитання та навіть говорять із ними так, ніби тварина здатна зрозуміти складну людську розмову.
Тепер науковці з Університету Арізони вперше створили стандартизований інструмент, який дозволяє системно досліджувати таке повсякденне спілкування. Система отримала назву AURAL-Pet — Audio-based Understanding of Relational Animal-directed Language. Її головне завдання — допомогти зрозуміти, чому для одних людей домашні тварини справді пов’язані з кращим емоційним самопочуттям, тоді як в інших дослідженнях такого ефекту майже не фіксують.
Проаналізували понад п’ять тисяч фрагментів
Роботу опублікували у науковому журналі Frontiers in Psychiatry. Дослідники використали архівні записи чотирьох попередніх американських досліджень і відібрали 5072 аудіофрагменти від 240 учасників, у яких була зафіксована присутність собаки або кота.
Кожен запис тривав лише 30 або 50 секунд. Для їхнього отримання використовували Electronically Activated Recorder — систему, яка вмикає запис у випадкові моменти протягом дня. Це дозволяє спостерігати не за спеціально організованою взаємодією в лабораторії, а за звичайною поведінкою людей у побуті.
Учасники погодилися на запис, але не знали конкретного дослідницького питання. На думку авторів роботи, це допомогло зменшити ризик того, що люди свідомо змінюватимуть свою поведінку лише тому, що знають: учені вивчають саме їхні стосунки з домашніми улюбленцями.
Що саме «чує» AURAL-Pet
Фінальна версія системи містить 30 змінних — 27 бінарних і три якісні. Вони описують не лише факт розмови з твариною, а й її характер.
Система дозволяє фіксувати, наприклад, команди, запитання, позитивні й негативні оцінки, ознаки роздратування, використання ласкавих прізвиськ, зміну темпу й висоти голосу. Окрема категорія стосується випадків, коли людина приписує тварині думки, бажання або емоції — наприклад, говорить щось на кшталт «ти, мабуть, голодний» чи запитує, чого саме вона хоче.
Ще одна цікава категорія — коли власник поводиться з вихованцем як із членом сім’ї або дитиною. До неї відносили випадки, коли люди називали себе «мамою» чи «татом» тварини або говорили про неї як про дитину.
Науковці перевірили, наскільки однаково різні дослідники класифікують ті самі записи. 22 із 23 початкових бінарних показників продемонстрували прийнятну міжекспертну надійність, що, за словами авторів, дозволяє використовувати методику в майбутніх дослідженнях.
Люди говорять із тваринами приблизно в кожному десятому «розмовному» епізоді
Один із найцікавіших результатів стосується частоти таких розмов.
Дослідники порівняли кількість записів, де люди зверталися до котів або собак, із усіма фрагментами, в яких учасники взагалі щось говорили — іншій людині, собі або домашній тварині.
У середньому звернення до котів чи собак були зафіксовані у 9,2% усіх фрагментів, де учасники говорили. При цьому між окремими людьми різниця була величезною: показник коливався від нуля майже до половини всіх їхніх розмовних епізодів.
Тому некоректно говорити, що люди «9,2% часу розмовляють із тваринами». Йдеться саме про частку коротких аудіофрагментів, у яких вони говорили, а не про точний відсоток усього дня.
Дехто розповідає коту буквально про все
Аудіозаписи показали, наскільки різними можуть бути стосунки людини з домашньою твариною.
Деякі господарі переважно обмежувалися практичними командами — кликали тварину, просили сісти чи заспокоїтися, хвалили за поведінку.
Інші фактично використовували кота чи собаку як співрозмовника: розповідали про складний робочий день, обговорювали плани чи повсякденні справи. Автори дослідження наводять приклади ситуацій, коли люди після важкого дня зверталися до улюбленця як до емоційної опори.
При цьому навіть такі прості речі, як прізвиська, дуже відрізнялися. Частина учасників використовувала ласкаві звертання практично в кожній розмові зі своїм вихованцем, тоді як інші взагалі цього не робили.
Навіщо вченим усе це потрібно
Головне питання дослідження насправді стосується не котів чи собак, а людського психічного та емоційного здоров’я.
У науковій літературі давно існує так званий «pet effect» — припущення, що наявність домашньої тварини позитивно впливає на самопочуття людини.
Проблема в тому, що результати різних досліджень суперечливі. Частина робіт пов’язує життя з домашнім улюбленцем із меншою самотністю або нижчим рівнем депресивних проявів. Інші дослідження не знаходять суттєвого ефекту.
Науковці припускають, що причина може бути простою: сам факт наявності тварини ще нічого не говорить про якість стосунків із нею.
Одна людина може майже не взаємодіяти зі своїм котом, а інша — постійно говорити із собакою, ділитися емоціями, гуляти, грати та сприймати її як близького соціального партнера.
Саме такі відмінності й може допомогти об’єктивно виміряти AURAL-Pet.
Чи справді розмови з тваринами покращують психічне здоров’я
Поки що відповідь — наука цього ще не довела.
Нинішня робота була присвячена насамперед створенню та перевірці самого методу. Автори прямо наголошують, що результати не дозволяють зробити висновок, ніби розмови з котом чи собакою автоматично покращують психологічний стан.
Наступний етап буде значно цікавішим: дослідники хочуть порівнювати стиль взаємодії з тваринами з показниками психічного здоров’я, соціального життя та ступенем емоційної близькості між людиною та вихованцем.
Зокрема AURAL-Pet уже планують застосовувати в іншому дослідженні за участю людей старших за 60 років. Вчені хочуть з’ясувати, яку роль домашні тварини можуть відігравати у добробуті літніх людей.
Улюбленець може бути не лише «співрозмовником»
Дослідників цікавить і ще один ефект.
Домашня тварина може не замінювати соціальний контакт, а навпаки — створювати нові контакти між людьми. Наприклад, собака під час прогулянки може стати приводом для знайомства або розмови з іншими власниками тварин.
Тому науковці хочуть дослідити дві можливі ролі одночасно: вихованець як своєрідний соціальний партнер для господаря та вихованець як «соціальний каталізатор», який сприяє контактам із іншими людьми.
У підсумку нова система може допомогти перейти від простого запитання «чи є у вас домашня тварина?» до набагато точнішого: що саме людина робить разом із нею, як із нею говорить і яку роль тварина займає у її повсякденному житті.
І саме відповідь на це питання може пояснити, чому для одних людей кіт або собака справді стає важливою емоційною підтримкою, а для інших сам факт утримання тварини майже не пов’язаний із психологічним самопочуттям.
