Golosnovinua.com

Позначка: психологічний стан

  • Психолог пояснила, чому ми не відчуваємо тривогу навіть під час обстрілів

    Психолог пояснила, чому ми не відчуваємо тривогу навіть під час обстрілів

    Кожен вибух, кожна сирена запускають в організмі миттєву реакцію тривоги. Але що відбувається, коли такі сигнали стають повсякденністю? Чи справді ми можемо звикнути до постійної небезпеки? Пояснення дала психолог Таня Солодка у своєму блозі.

    Коли людина чує сигнал небезпеки — вибух чи сирену — тіло реагує автоматично. Вивільняються адреналін і кортизол, серце починає битися швидше, м’язи напружуються, а мозок переходить у стан гіперпильності. Це типова реакція виживання.

    Однак після цієї мобілізації настає виснаження. Організм витрачає багато енергії, і це призводить до розумової “мли”, втоми, неможливості повернутися до звичного ритму. Якщо загроза не зникає, тіло не має часу на відновлення — нервова система застрягає у стані постійної напруги.

    Тривалий стрес змінює людину. Це не слабкість — просто людська нервова система не створена для безперервної бойової готовності. Людина стає надчутливою до звуків, втрачає інтерес до буденних речей, з’являються проблеми зі сном, концентрацією, пам’яттю. Тіло реагує головним болем, високим тиском, порушенням травлення, хронічною втомою. Людина ніби діє “на автоматі”, і це вже не адаптація, а виживання.

    З часом організм знижує чутливість — це виглядає як спокій. Насправді ж мозок “переналаштовує” сигнал тривоги, щоб не згоріти. Це не сила — це економія ресурсів.

    У класичній моделі стресу за Гансом Сельє є три фази: мобілізація, опір і адаптація. Якщо загроза не зникає, людина або виснажується, або “притуплює” свої реакції. Саме це ми часто приймаємо за витримку чи стійкість.

    Психолог попереджає: адаптація не означає, що ситуація нормальна. Людина може не відчувати своїх потреб, не усвідомлювати емоцій і втратити базове почуття безпеки. Це — ціна за виживання.

    Щоб допомогти собі, варто визнати: ви пристосувалися до ненормального. Це не нова версія себе — це реакція тіла. Сигнали безпеки потрібно повертати: через тілесні практики, дотик, розмову, прогулянку або терапію. Сльози, тремтіння, сміх — усе це допустимі реакції. І головне — шукати підтримку там, де вона є: у близьких, у психолога, в тих, хто переживає подібне.

  • В Україні зменшується частка тих, хто готовий терпіти тягар війни “стільки, скільки буде потрібно”

    В Україні зменшується частка тих, хто готовий терпіти тягар війни “стільки, скільки буде потрібно”

    За результатами соціологічного опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) у грудні 2024 року в Україні зменшується частка громадян, які готові терпіти тягар війни “стільки, скільки буде потрібно”. Це свідчить про зміну настроїв серед українців, особливо в умовах сучасного військового конфлікту, який впливає на економіку, соціальні стосунки та психологічний стан громадян.

    Зокрема, в учасників опитування запитали, скільки ще часу вони готові терпіти війну.

    Результати дослідження засвідчують незначне, але зниження частки тих, хто готовий терпіти війну “стільки, скільки буде потрібно”. У грудні число таку думку поділяло 57% опитаних громадян. Хоча у жовтні 2024 року на це були готові 63% опитаних, а у лютому минулого року – 73%.

    Водночас, один рік готові терпіти війну 3%, пів року – теж 3%. А от декілька місяців готові терпіти війну 18%. Ще 18% не визначилися з відповіддю.

    Соціологи відзначають, що частка тих, хто говорять про більш короткий період у декілька місяців чи пів року, у грудні змінилася неістотно у порівнянні з аналогічним опитуванням у жовтні. Натомість з 12% до 18% стало більше тих, кому “важко сказати”, скільки часу вони ще готові терпіти.

    Дослідники вважають, що між жовтнем і груднем більшою мірою відбулося не зниження запасу міцності українців, а відбулося зростання невизначеності (що відображає високу невизначеність сукупність зовнішніх факторів, як-от вибори в США, так і внутрішніх обставин).

    Як відзначив виконавчий директор КМІС Антон Грушецький, зменшення частки тих, хто готовий терпіти воєнні складнощі стільки, скільки буде потрібно, безумовно є тривожною тенденцією, яка потребує уваги влади та суспільства. “Тим більше ми бачимо, що готовність терпіти не зводиться до соціально-економічних умов, а насправді інші фактори більш вагомі і визначають запас міцності населення”, – повідомив Грушецький.

    Разом з цим, він впевнений, що станом на грудень 2024 року українці демонструють високу стійкість та доволі міцну волю боротися далі, якщо враховувати негативні (а часом – мало не апокаліптичні) “прогнози”, які пророкували Україні і українцям протягом 2024 року.

    Було опитано 985 респондентів. Опитування проводилося з дорослими (у віці 18 років і старше) громадянами України, які на момент опитування проживали на території України, яка контролювалася Урядом України. До вибірки не включалися жителі територій, які тимчасово не контролюються владою України (водночас частина респондентів – це ВПО, які переїхали з окупованих територій), а також опитування не проводилося з громадянами, які виїхали за кордон після 24 лютого 2022 року.

    Формально за звичайних обставин статистична похибка такої вибірки (з імовірністю 0,95 і з врахуванням дизайн-ефекту 1,3) не перевищувала 4,1% для показників, близьких до 50%, 3,5% для показників, близьких до 25%, 2,5% – для показників, близьких до 10%, 1,8% – для показників, близьких до 5%.

    Інші опитування українців

    Як повідомляв УНІАН, результати опитування від групи “Рейтинг” спільно зGallup International, проведеного 2-5 грудня 2024 року, свідчать, що 45% українців очікують, що 2025 рік буде кращим за 2024, ще 27% очікують на погіршення, 20% вважають, що він буде таким самим. 8% не визначилися зі своїми очікуваннями щодо 2025-го року. У порівнянні з минулим роком, оцінки змістилися до більш песимістичних очікувань.

  • Українські ветерани стикаються з величезною кількістю проблем

    Українські ветерани стикаються з величезною кількістю проблем

    Війна в Україні негативно вплинула на багатьох українців, посиливши проблеми в умовах підвищеного стресу, пише британська газета Guardian.

    Особливо це стосується ветеранів, які щосили намагаються впоратися з фізичними і психологічними травмами.

    Деякі страждають від занепокоєння або депресії, інші втратили кінцівки і, як можуть, пристосовуються до нового життя. Найскладніше знайти причину продовжувати жити, саме тому не рідкісні самогубства. Як пише видання, уряду складно допомагати нинішнім ветеранам. У підсумку вони розраховують самі на себе або допомагають один одному. Тих, хто потрапляє в реабілітаційний центр, зазвичай потім відправляють назад на фронт.

    Те, що відбувається, також посилило напруженість у сім’ях. За кордоном живуть близько 4 млн українців, здебільшого це жінки і діти, оскільки чоловіки не можуть покинути країну. Вони турбуються, що їхні дружини не повернуться, і стосунки часто закінчуються розлученням.

    Сім’ї також розпадаються через те, що хтось із родичів підтримує Росію. А ті, хто виїхав до Європи, просто не почуваються щасливими. Багато хто визнає, що не бачить жодного майбутнього для України, але й на Заході не почуваються своїми. “Погано там і погано тут”, – кажуть вони.