Позначка: Путін

  • Очільниця АРМА пояснила, куди поплила арештована яхта Медведчука

    Очільниця АРМА пояснила, куди поплила арештована яхта Медведчука

    Проведення заходів для підтвердження технічної спроможності яхти Медведчука відбулось за рішенням хорватського суду

    Арештована яхта Віктора Медведчука – Royal Romance – 25 січня тимчасово відчалила з верфі Adria Docks у хорватському м. Трогір для підтвердження її технічної спроможності, плавучості та роботи двигунів. Про це повідомила керівниця АРМА Олена Дума.

    За словами очільниці Агентства з розшуку та менеджменту активів, проведення цих заходів відбулось за рішенням Окружного суду м.Спліт (Хорватія). Для забезпечення законності під час технічної перевірки за процесом спостерігав Капітан порту за участі поліцейських Хорватії.

    «Крім того, Державним секретарем Міністерства закордонних та європейських справ Республіки Хорватія – Керівником міжвідомчої робочої групи з питань підтримки України Франо Матушічем повідомлено про ухвалення Окружним судом м. Спліт рішення передати судно Royal Romance Україні на підставі запиту про міжнародно-правову допомогу. Отримано запевнення, що Хорватія очікує якнайшвидшої передачі судна Україні. На думку хорватської сторони, правових перешкод для здійснення цього наміру не існує», – йдеться в повідомленні.

    Як зазначила Дума, АРМА отримало погодження на проведення повторного огляду яхти Медведчука.

    Проведення заходів для підтвердження технічної спроможності яхти Медведчука відбулось за рішенням Окружного суду м.Спліт (Хорватія)

    «Після проведення оцінки арештованого активу АРМА планує здійснити його реалізацію. Продаж цього лоту стане першим прикладом реалізації арештованих активів, що перебувають за кордоном», – додала вона.

    Як повідомлялося, суперяхта Royal Romance, яку у 2022 році заарештували через санкції проти Віктора Медведчука, рушила з хорватського порту Трогір. У неї начебто з’явився новий власник.

    Раніше представники Агентства з розшуку та менеджменту активів (АРМА) в межах робочого відрядження до Республіки Хорватія (13-22 листопада) здійснили огляд арештованої яхти, що належить членам сім’ї народного депутата й одного з лідерів забороненої в Україні політичної сили Віктора Медведчука.

    Нагадаємо, 16 березня стало відомо, що правоохоронці Хорватії заарештували розкішну яхту кума Путіна, народного депутата від проросійської фракції «Опозиційна платформа – За життя» Віктора Медведчука. Згодом яхту Royal Romance намагалися сховати від санкцій. Про це повідомляла агенція Слідство.Інфо. Тоді, за даними ресурсу Еquasis.org, яхту переоформили з офшорної компанії дружини Медведчука Оксани Марченко Fregata Marine Ltd на іншу – Lanelia Holdings Ltd (зареєстрована на Маршалових островах).

    Як повідомлялося, суперяхту Royal Romance, яка належить зраднику Віктору Медведчуку й була арештована в Хорватії, продадуть на аукціоні, передавши гроші Україні.

  • В Україні час грає на руку Росії

    В Україні час грає на руку Росії

    Бойові дії в Україні тривають ось уже майже другий рік, і швидкого їх закінчення очікувати не доводиться, пише Die Welt.

    До того ж у глави Кремля Володимира Путіна є всі підстави для “бравірування”, адже Заходу не вдалося ізолювати Росію, а її економіка виявилася набагато стабільнішою, ніж очікувалося.

    Москва може похвалитися і перемогами на полі бою. Вона успішно відбила українську контратаку і до того ж зайняла стратегічно важливе місто Мар’їнка. Також Росія значно збільшила виробництво зброї, а ось ЗСУ відчувають гострий дефіцит техніки і особливо боєприпасів. Пов’язано це багато в чому з тим, що зараз підтримка Києва з боку Заходу почала слабшати.

    США і ЄС зараз занадто занурені у свої внутрішні проблеми. До того ж частину ресурсів відтягнув на себе Ізраїль. Та й загалом Захід охопила втома від бойових дій, і там дедалі частіше замислюються над можливістю мирних переговорів.

    Росія ж, навпаки, змогла заручитися підтримкою нових партнерів, а саме країн так званого Глобального Півдня. Китай, Південна Африка, Індія та Бразилія не підтримали санкції проти Кремля. До того ж Москва поглиблює військову співпрацю з Нью-Делі та Тегераном.

    Усередині країни підтримка Володимира Путіна також зросла, а ось тиск на Володимира Зеленського, навпаки, наростає. Його обіцянки перемоги, а також вступу до ЄС не збулися. Мобілізаційні заходи в країні вкрай непопулярні. Також він перебуває в конфлікті з військовим керівництвом країни. Усе це також грає на руку Росії.

  • BILD – Зимовий наступ Путіна в Україні провалився

    BILD – Зимовий наступ Путіна в Україні провалився

    Зимовий наступ російського президента Володимира Путіна в Україні не виявився успішним, повідомляє BILD. За три місяці з початку російської агресії в Донецькій та Харківській областях, Російські збройні сили не досягли значущих результатів, лише завдали втрат серед власних солдат та втрати більше 400 одиниць бойової техніки.

    Російські військові не здобули контроль над Куп’янськом в Харківській області та Авдіївкою в Донецькій області, навіть після трьох місяців активних військових операцій.

    “На північ від Авдіївки російські солдати зав’язли біля невеликого села Петрівське — українська армія утримує там оборону за допомогою дронів-камікадзе та бронетранспортерів Bradley. Кілька місяців на цій ділянці фронту не відбувається серйозних змін, тому росіяни поки що не можуть оточити Авдіївку”, – вказано в повідомленні.

    Напередодні російські війська також застрягли на північ від Куп’янська, де українські сили визволили місто у восени 2022 року. Російські танкові роти застрягли в мінних полях, а дрони української армії використовуються для успішного подолання російської техніки.

    “За російськими атаками за участю тисяч солдатів у листопаді та грудні були дрібніші зіткнення, які тривають протягом останнього тижня. Росії, очевидно, доведеться знову збирати резерви, перш ніж вона зможе вкотре перейти у наступ”, – додається у повідомленні.

  • Головне з інтерв’ю Зеленського Economist: “Путін з’їсть вас на вечерю з усіма вашими ЄС, НАТО, свободою і демократією”.

    Головне з інтерв’ю Зеленського Economist: “Путін з’їсть вас на вечерю з усіма вашими ЄС, НАТО, свободою і демократією”.

    Президент України Володимир Зеленський дав інтерв’ю журналу The Economist, в якому намагався донести до західного загалу, що війна далека від завершення, розслаблятися рано і що, підтримуючи Україну, Європа захищає і саму себе.

    На його думку, Захід втратив відчуття важливості того, що відбувається в Україні, але вона не має іншого виходу, крім перемоги над Росією.

    Роздратування у Зеленського викликають не успіхи Росії на полі болю та їх відсутність у ЗСУ (хоча сам він так не вважає), а розбрат в таборі союзників та відстороненість деяких його співвітчизників.

    Наступного дня після вторгнення Росії 24 лютого 2022 Зеленський записав коротке відео, в якому просто сказав: “Ми тут”. Він, як і раніше, – в урядовому кварталі у Києві, попри постійні нальоти й бомбардування.

    Однак, зауважує Economist, майже за два роки після початку війни світ уже не настільки уважно прислухається до його слів, а самому Зеленському вже не вдається настільки майстерно контролювати перебіг подій.

    “В Україні настає втома. На Заході в заголовках пишуть про те, чи не почав президент Росії Володимир Путін перемагати. Допомога українцям стала предметом політичного торгу в Америці та Європі”, – зазначає Economist.

    Захід втратив відчуття необхідності термінових дій, а багато українців – відчуття екзистенційної загрози, каже Зеленський. “Можливо, ми не досягли успіху [2023 року], як того хотів світ. Можливо, не все так швидко, як хтось уявляв собі”, — каже він, але ідея про те, що Путін перемагає, — це не більше ніж “відчуття”.

    За його словами, російська армія зазнає величезних втрат. З цією заявою узгоджуються оцінки британської розвідки, згідно з якими, якщо ситуація радикально не зміниться, до 2025 року Росія втратить понад 500 000 убитими й пораненими.

    “Тисячі, тисячі вбитих російських солдатів, тіла яких ніхто навіть не забрав”, — каже Зеленський, нагадуючи, що у 2023 році Росія не змогла взяти жодного великого міста, тоді як Україна зуміла прорвати російську блокаду Чорного моря і тепер перевозить мільйони тонн зерна за новим маршрутом південним узбережжям України. “Величезний результат!” – заявляє президент.

    Але Зеленський розуміє, що сприйняття дійсності може обернутися реальністю, ставши своєрідним прогнозом, що самоздійснюється. Саме це робить наступний рік таким важливим. У міру того, як військові зусилля Росії нарощуються, а ресурси України виснажуються, увага Америки й багатьох європейських країн переходить на внутрішню політику в рік виборів.

    Зеленський стверджує, що підтримуючи Україну, Європа захищає себе від російської агресії. “Даючи нам гроші чи даючи нам зброю, ви підтримуєте себе. Ви рятуєте своїх дітей, а не наших”, – застерігає він. Якщо Росії дозволять забирати українських дітей, “вони забиратимуть й інших дітей”. Якщо Росія порушуватиме права українців, “вона порушуватиме права у всьому світі”.

    “Путін відчуває слабкість, як тварина, тому що він і є твариною. Він відчуває кров, відчуває свою силу. І він з’їсть вас на вечерю з усіма вашими ЄС, НАТО, свободою і демократією”, — каже Зеленський.

    “Можливо, чогось не вистачає. Чи, можливо, когось не вистачає. Когось, хто міг би говорити про Україну як про захист усіх нас”. Європейські країни мають лобіювати в Америці підтримку України задля свого ж блага: “Розвідувальні служби кількох європейських країн почали [вивчати] можливість нападу на їхню територію з боку Росії… Навіть ті країни, які не входили до СРСР”.

    Щодо пропозицій про переговори, то, за словами Зеленського, він не бачить “жодних фундаментальних кроків до миру з боку Росії”. “Я бачу тільки кроки терористичної країни”, – зазначив він. І якщо Росія, як пишуть деякі західні ЗМІ, і подає сигнали про бажання заморозити конфлікт, то це не тому, що вони праведники, а тому, що в них недостатньо ракет, боєприпасів та підготовлених військ. Їм потрібна ця пауза. Відновити сили. А потім, зібравши всі сили, перегорнути сторінку цієї війни”.

    Зеленський не розмірковує про можливі успіхи України у 2024 році. За його словами, виток інформації перед контрнаступом минулого літа допоміг Росії підготувати оборону. Але він вважає, що центром тяжіння війни стане Крим та битва у Чорному морі. Ізоляція Криму, анексованого Росією у 2014 році, та ослаблення російського військового потенціалу там “надзвичайно важливі для нас, тому що це шлях до скорочення кількості атак з цього регіону”, каже він.

    Успішна операція стане “прикладом для всього світу”, продовжує він. Це також матиме великий ефект усередині Росії. Втрата центрального об’єкта кремлівської пропаганди показала б, що “тисячі російських офіцерів загинули лише через амбіції Путіна”.

    Україна вже здобуває неймовірні перемоги на стратегічно важливому півострові, знищивши “достатню кількість” кораблів Чорноморського флоту — британські чиновники стверджують, що лише за останні чотири місяці знищено п’яту частину цього флоту. Втрата військово-морських баз, які Росія утримувала протягом останніх 240 років, стала б для Путіна величезним конфузом.

    Але швидкість успіху залежатиме від військової допомоги, яку Україна отримає від західних партнерів, каже Зеленський. Він попросив надати ЗСУ Taurus, крилаті далекобійні ракети німецького виробництва, здатні зруйнувати Керченський міст, фактично ізолювавши Кримський півострів від Росії. “Росія повинна знати, що для нас це військовий об’єкт”, – наголошує він.

    Однак цілі України на сході та півдні Зеленський не розкриває. Заявлена ним стратегічна мета — повернути Україну до її первісних кордонів — не змінилася і не зміниться, але він більше не говорить про те, коли і скільки територій Україна зможе звільнити цього року. Безпосереднє завдання зараз — “захист сходу, порятунок цих дуже важливих міст України, сходу та півдня, Харкова, Дніпра, Запоріжжя, Херсона, Миколаєва” та захист критично важливої інфраструктури країни.

    Завищені очікування напередодні контрнаступу 2023 року, частково й спричинили розчарування, зазначає Economist. В інтерв’ю головнокомандувача українських військ Валерія Залужного, яке він дав виданню в листопаді 2023 року, той визнав, що на полі бою склалася патова ситуація. Спочатку це викликало гнівну реакцію Зеленського, але також дало можливість змінити риторику. Для перемоги необхідно мобілізувати не лише Захід, а насамперед саму Україну.

    “Ми маємо зважати на власні сили”, — каже Зеленський. Хоча він, як і раніше, упевнений, що Америка врешті-решт надасть військову допомогу, але Україна, за його словами, також нарощує власне виробництво на випадок, якщо західних постачань не вистачить. Для цього він просить американський уряд надати Україні ліцензії на виробництво зброї, від артилерійських систем і ракет до засобів протиповітряної оборони.

    За словами Зеленського, “мобілізація українського суспільства та всього світу”, настільки помітна на початку війни, сьогодні відсутня. “Це необхідно змінити”, – каже він, наполягаючи, що зниження мобілізаційного віку та скорочення підстав для звільнення від служби не мають альтернативи – хоча вони й не популярні в українському суспільстві.

    “Мобілізація — це не лише солдати, які вирушають на фронт. Йдеться про всіх нас. Це мобілізація всіх зусиль. Це єдиний спосіб захистити нашу державу та звільнити нашу землю. Давайте будемо чесними, ми перейшли на внутрішню політику, — каже Зеленський. — Якщо ми продовжимо фокусуватись на внутрішній політиці, нам потрібно призначати вибори. Міняти закони, Конституцію. Але тоді доведеться забути про контрнаступальні дії та деокупацію”.

    Зеленський, як і раніше, переконаний, що Україна не може відступити від свого плану перемогти Росію. “Найважливіша професія для українця сьогодні — бути в Україні…, а для наших західних партнерів — бути з Україною… Якщо у вас немає сил, то відійдіть убік. Ми не відступимо”, — каже президент України.

  • Путін заявив про “завершення” війни проти України, проте на своїх умовах

    Путін заявив про “завершення” війни проти України, проте на своїх умовах

    Президент Росії Володимир Путін заявив про бажання завершити війну проти України, але лише на умовах Росії. Путін висловив це під час зустрічі з пораненими російськими військовими, наголошуючи, що основна проблема полягає не в Україні, а в тих, хто “руками України намагається знищити Росію.”

    “Ті, хто ще вчора казали, що треба завдати стратегічної поразки Росії, тепер вже шукають висловлювання щодо того, як би швидше завершити конфлікт. І ми теж хочемо завершити конфлікт, при чому якомога швидше, тільки на наших умовах,” – заявив Путін.

  • Чи можливо змусити Путіна до укладення компромісу та встановлення миру в Україні

    Чи можливо змусити Путіна до укладення компромісу та встановлення миру в Україні

    За інформацією від джерел, адміністрація президента США Джо Байдена тихо, але систематично змінює свою стратегію відносно України. За даними Politico, ці зміни спрямовані на підвищення позицій України для майбутніх можливих переговорів, а не просто на повну перемогу над Росією, як раніше.

    Причиною цього “стратегічного переходу до оборони” є загроза зриву фінансування України, яке не може бути забезпечено або Сполученими Штатами, або Європейським Союзом. Навіть при тому, що Білий дім і Пентагон офіційно запевняють, що змін у політиці не відбулося, джерела вказують на обговорення можливості переорієнтації військових сил для зміцнення оборонної позиції на сході України.

    За даними Politico, рекомендації для України включають підвищення систем ППО, будівництво нових оборонних споруд, встановлення колючого дроту та копання ровів та протитанкових окопів вздовж північного кордону з Білоруссю.

    Крім того, адміністрація Байдена акцентує увагу на збільшенні власного виробництва озброєння в Україні. Відзначається, що ці заходи спрямовані на зміцнення позицій України в майбутніх можливих переговорах.

    Хоча офіційно влада США не оголошує про будь-які зміни у політиці, експерти зазначають, що цей “стратегічний перехід до оборони” може допомогти Україні зберегти ресурси та виграти час для ефективних переговорів.

    У той же час, Європейський союз висловлює готовність прийняти Україну до НАТО за прискореною процедурою, надсилаючи сигнали Москві щодо можливості компромісу. За даними експертів, такий підхід може вплинути на рішення Володимира Путіна.

    У контексті цих змін також акцентується на тому, що Путін може бути готовий до перемир’я. Навіть The New York Times повідомляло, що Путін натякає на готовність до мирної угоди з вересня, пропонуючи припинити бойові дії на поточних позиціях. Але експерти застерігають, що довіра до Путіна є проблематичною, і Україні слід бути обережною у веденні переговорів.

    Водночас, влада США та Україна продовжують співпрацювати, і хоча немає нового фінансування наразі, намір допомогти Україні реалізувати її мирний план підтверджується. У всіх цих обставинах головне завдання залишається зміцнення оборонних позицій та готовність до можливих переговорів для забезпечення майбутнього миру в регіоні.

  • Адміністрація Байдена непомітно змінює свою стратегію в Україні

    Адміністрація Байдена непомітно змінює свою стратегію в Україні

    Протягом двох років Байден і Зеленський були зосереджені на тому, щоб витіснити Росію з України. Зараз Вашингтон обговорює перехід до більш оборонної позиції.
    За словами представника адміністрації Байдена та європейських чиновників, які працюють у Вашингтоні, адміністрація Байдена та європейські чиновники непомітно зміщують акценти з підтримки мети України – повної перемоги над Росією – на покращення її позицій у можливих переговорах щодо припинення війни. Такі переговори, ймовірно, означатимуть відмову від частини України на користь Росії.

    Білий дім і Пентагон публічно наполягають на тому, що в політиці адміністрації не відбулося жодних офіційних змін, і що вони, як і раніше, підтримують мету України щодо повного виведення російських військових з країни. Але разом із самими українцями американські та європейські посадовці зараз обговорюють передислокацію сил Києва з переважно невдалого контрнаступу президента України Володимира Зеленського на більш міцну оборонну позицію проти російських військ на сході, як повідомив представник адміністрації та європейський дипломат, а також підтвердив високопоставлений чиновник адміністрації. Ці зусилля також включають посилення систем протиповітряної оборони і будівництво укріплень, колючого дроту, протитанкових загороджень і ровів уздовж північного кордону України з Білоруссю, кажуть ці чиновники. Крім того, адміністрація Байдена зосереджена на швидкому відродженні власної оборонної промисловості України для постачання вкрай необхідного озброєння, яке Конгрес США ухиляється від заміни.
    Представник адміністрації заявив цього тижня в інтерв’ю журналу POLITICO, що значна частина цього стратегічного зсуву в бік оборони спрямована на зміцнення позиції України в будь-яких майбутніх переговорах. “Це була наша теорія від самого початку – єдиний спосіб закінчити цю війну – це переговори”, – сказав представник Білого дому, який побажав залишитися невідомим, оскільки він не має права говорити під запис. “Ми хочемо, щоб Україна мала найсильнішу руку, коли це станеться”. Речник підкреслив, однак, що жодних переговорів поки що не планується, і що українські сили все ще продовжують наступати і продовжують вбивати і ранити тисячі російських солдатів. “Ми хочемо, щоб вони мали сильнішу позицію, щоб утримувати свою територію. Це не означає, що ми відмовляємо їх від нового наступу”, – додав речник Пентагону.

    Для Байдена впоратися з майже дворічною війною посеред жорсткої передвиборчої кампанії, коли колишній президент Дональд Трамп та інші республіканські кандидати відкрито висміюють його зусилля, буде в кращому випадку складним завданням. Допомагаючи Україні перейти до більш оборонної позиції, адміністрація Байдена не повинна виглядати так, ніби вона віддає перевагу Путіну після того, як від початку війни в лютому 2022 року наполягала на тому, що вона повністю підтримує обіцянку Зеленського перемогти Москву.
    “Ці дискусії [про мирні переговори] починаються, але [адміністрація] не може публічно відступити через політичний ризик”, – сказав Байдену чиновник Конгресу, який знайомий з думкою адміністрації і який побажав залишитися анонімним, щоб висловитися.
    В інтерв’ю 21 грудня Джон Кірбі, керівник відділу стратегічних комунікацій Ради національної безпеки, сказав, що в умовах, коли Вашингтон “наближається до кінця наших можливостей” надавати військову допомогу українцям, оскільки республіканці заблокували запит Байдена на виділення ще близько 60 мільярдів доларів, адміністрація Байдена “дуже зосереджена на тому, щоб допомогти їм у нападі та обороні”.

    “Ми ведемо буквально щоденні розмови з українцями про поле бою, про їхні потреби і наміри”, – сказав Кірбі. Але він додав: “Я не збираюся телеграфувати росіянам, якою є українська стратегія на найближчі місяці”.

    На своїй підсумковій прес-конференції на початку грудня Зеленський заявив, що Україна готує нові пропозиції щодо припинення війни, але додав, що не змінить свого наполягання на тому, щоб Росія вивела всі свої війська. Кірбі підтвердив позицію адміністрації, що “ми не диктуємо умови президенту Зеленському”. Натомість, за його словами, Білий дім допомагає Зеленському “операціоналізувати” його власну мирну пропозицію “зі співрозмовниками по всьому світу”.

    За останній рік, коли військова підтримка США на Капітолійському пагорбі швидко зменшується, а колись хвалений контрнаступ Зеленського провалився з моменту його початку в червні, Байден перейшов від обіцянки, що США підтримуватимуть Україну “стільки, скільки буде потрібно”, до заяви, що США надаватимуть підтримку “стільки, скільки зможемо”, і стверджував, що Україна вже здобула “величезну перемогу. Путін програв”.

    Деякі аналітики вважають, що це код: Приготуйтеся оголосити часткову перемогу і знайти шлях до принаймні перемир’я або припинення вогню з Москвою, яке залишило б Україну частково розділеною.

    “Переможний коментар Байдена має властивість бути правдивим”, – сказав Джордж Бібі, колишній керівник відділу аналізу Росії в ЦРУ, який зараз очолює відділ стратегії Інституту відповідального державного управління Квінсі. Але “час став суттєвим недоліком, коли йдеться про українську робочу силу та промисловий потенціал, і це правда, навіть якщо Захід продовжить свою підтримку. Чим довше це триватиме, тим більше нам доведеться поступатися наперед, щоб змусити росіян сісти за стіл переговорів”.
    Переорієнтація на оборону може дати Україні час, необхідний для того, щоб врешті-решт змусити Путіна піти на прийнятний компроміс. “Дуже ймовірно, що перехід до оборонної позиції дозволить українцям зберегти ресурси і зробить майбутній прогрес Росії малоймовірним”, – сказав Ентоні Пфафф, експерт з розвідки Військового коледжу армії США, який є співавтором дослідження, що передбачило вторгнення Путіна в Україну за кілька років до того, як це сталося.

    Європейський дипломат, що базується у Вашингтоні, заявив, що Європейський Союз також підвищує загрозу прискорення членства України в НАТО, щоб “поставити українців у найкращу ситуацію для переговорів” з Москвою.

    Це дуже болюча тема для Путіна, який, як вважається, найбільше зацікавлений у стратегічній угоді з Вашингтоном, за якою Україна не вступить до НАТО. Адміністрація Байдена продовжує публічно стверджувати, що переговори про членство в НАТО не ведуться. “Президент Байден дуже чітко дав зрозуміти, що НАТО буде в майбутньому України”, – сказав Кірбі.
    Переговори між двома військовими залишаються в значній мірі в глухому куті, але Путін, можливо, зараз дає зрозуміти, що він готовий піти на компроміс, якщо йому дозволять зберегти приблизно 20 відсотків української території, яку він частково контролює на сході країни, повідомила минулого тижня газета “Нью-Йорк Таймс”. На прохання прокоментувати це повідомлення речник адміністрації відповів: “Мені нічого не відомо про будь-які домовленості щодо утримання частини території України: “Я не знаю про жодні серйозні дискусії на даний момент”.
    Це не єдиний великий фронт, на якому Байден намагається покласти край війні – і уникнути поганих заголовків у рік виборів. На Близькому Сході адміністрація здійснює шалену серію дипломатичних візитів до Ізраїлю – останній з них відбувся минулого тижня – міністра оборони Ллойда Остіна і голови Об’єднаного комітету начальників штабів генерала К.К. Брауна, щоб не допустити, щоб ізраїльтяни спричинили ще більшу гуманітарну катастрофу в Газі і переросли в ширшу війну проти “Хезболли”, яка стає реальною можливістю і може охопити весь регіон. Опитування показують, що попередня обіцянка Байдена про необмежену підтримку відплати Ізраїлю коштує йому підтримки, особливо серед його прогресивного демократичного електорату.

    “Ми не хочемо бачити другий фронт” проти Хезболли, – сказав Кірбі.

    Очікується, що зовнішня політика не відіграватиме великої ролі в кампанії 2024 року – особливо з огляду на те, що інфляція зросла в перші два роки президентства Байдена, а економісти минулого року прогнозували рецесію. Опитування показують, що економіка США, як і раніше, буде головним питанням, і в новому меморандумі йдеться про те, що центральною темою кампанії Байдена буде “захист американської демократії”. Але оскільки інфляція швидко відступає – з більш ніж 9,1% рік тому вона знизилася до рівня, близького до цільового показника Федерального резерву в 2%, – а економіка наближається до дуже незвичайної “м’якої посадки”, розрахунок того, що може вплинути на голосування в 2024 році, може змінюватися, вважає Брюс Джентельсон, дослідник президентства в Університеті Дьюка. Байден все ще страждає від низького рейтингу схвалення, який Gallup назвав “найгіршим з усіх сучасних президентів, які ведуть важку передвиборчу кампанію” – і його управління зовнішніми справами загалом та Ізраїлем і Україною зокрема нещодавно стали факторами цієї оцінки.

    Як наслідок, примноження криз за кордоном може поставити президента під загрозу в кабінці для голосування, каже Джентельсон, колишній радник віце-президента Альберта Гора. “Часто трапляється так, що виборці дивляться на те, як ви проводите зовнішню політику. Їх не цікавлять проблеми як такі, але вони хочуть бачити лідерство”.

    Трамп, провідний республіканський претендент, вже експлуатує сприйняття того, що події за кордоном виходять з-під контролю. У притаманній йому нахабній манері колишній президент процитував дедалі авторитарнішого прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана (Трамп назвав його “дуже шанованим”), симпатика Путіна, який сказав, що Трамп “є людиною, яка може врятувати західний світ”.

    Два тижні тому Трамп вихваляв Орбана в Університеті штату Нью-Гемпшир, заявивши натовпу: “[Орбан] сказав, що все було б зовсім інакше, і що Росія … не вторглася б в Україну. Якби президентом був Трамп, росіяни не змогли б цього зробити, цього б не сталося. … І знаєте, чого б ще не сталося? Нападу на Ізраїль не було б”.

    Голова Національного комітету Демократичної партії Хайме Гаррісон (Jaime Harrison), якого попросили відреагувати на цю заяву та інші нещодавні висловлювання Трампа, в тому числі й на те, в якому він прихильно процитував Путіна, заявив в інтерв’ю журналу POLITICO: “Перед виборцями постане очевидний факт: нападу на Ізраїль не буде: “На цих виборах виборці постануть перед чітким вибором між сильним лідерством президента Байдена на світовій арені, включаючи його роботу з об’єднання наших союзників і захисту демократії в країні та за кордоном, і послужним списком Дональда Трампа, який вихваляє диктаторів і терористів. Американці хочуть президента, якому вони можуть довіряти, а не нестабільного екстреміста – і саме тому вони знову відкинуть Дональда Трампа в листопаді наступного року”.

    Тим не менш, Байден стикається з політичною небезпекою, якщо війна закінчиться погано для українців. Навіть якщо республіканці в Конгресі несуть основну відповідальність за затримку військової допомоги, це не дуже допоможе Байдену в політичному плані, якщо Путін почне відновлювати перевагу на полі бою в наступному році, після майже 100 мільярдів доларів, які Байден вже вклав у зупинку Росії. Протягом більшої частини конфлікту критики Республіканської партії звинувачували Байдена в тому, що він не поспішає озброювати українців найсучаснішим озброєнням, таким як бойові танки M1A1 Abrams, високоточна артилерія дальнього радіусу дії та винищувачі F-16. В інтерв’ю в липні сам Зеленський сказав, що затримки “дали Росії час замінувати всі наші землі і побудувати кілька ліній оборони”. Криза, що триває в Україні, також воскрешає стару критику Трампа на адресу НАТО і європейців, які недостатньо витрачають кошти. Згідно з доповіддю НАТО, опублікованою на початку цього року, найбільші європейські економіки не досягли спільної мети – витрачати на оборону 2 відсотки економічного виробництва.

    Путіну можуть ще більше допомогти в Європі нещодавні перемоги на виборах його ультраправих симпатиків, в тому числі Роберта Фіцо в Словаччині і Герта Вілдерса в Нідерландах, які можуть приєднатися до Орбана і заблокувати запропонований пакет допомоги на суму 50 мільярдів євро (54,9 мільярда доларів США).
    Самі українці беруть участь у публічних дебатах про те, як довго вони зможуть протистояти Путіну. В умовах, коли в Україні закінчуються війська і зброя, відмова Зеленського розглядати будь-які нові переговори з Москвою виглядає все більш і більш політично неспроможною всередині країни. Український президент, який прагне призвати ще півмільйона військовослужбовців, стикається зі зростаючою внутрішньою опозицією з боку свого головнокомандувача генерала Валерія Залужного та мера Києва Віталія Кличка.

    Високопоставлений представник адміністрації Байдена сказав журналу POLITICO, що всі ці фактори – опір у Конгресі і внутрішня політика України – відіграють важливу роль у нових дискусіях з Києвом про передислокацію на оборонну позицію. “Інша непередбачувана карта – це те, наскільки важливим фактором буде погода. Коли вони вирішать, як вони збираються позиціонувати себе протягом наступних двох-трьох місяців, буде фізично важче діяти і переходити в наступ”.

    Одна з проблем, звичайно, полягає в тому, що Путін дуже добре розуміє ці ставки – особливо з огляду на стрімке зростання рейтингу Трампа, який припускає, що він швидко укладе угоду з Росією щодо України і накаже США вийти з НАТО або, принаймні, знизити статус НАТО. У військовому плані найбільше занепокоєння може викликати те, що Путін може перейти в наступ навесні за потужної повітряної підтримки, якої він досі уникав, але може розгорнути, коли в Україні закінчаться оборонні ракети. З політичної точки зору, занепокоєння викликає те, що Путін не піде на переговори, доки не побачить, хто буде наступним президентом США.

    Наприкінці вересня Сергій Шойгу, міністр оборони Росії, заявив, що росіяни мають “план дій до 2025 року”, а наступного місяця Путін заявив, що Україні залишилося “тиждень життя”, якщо поставки зброї із західних країн припиняться.

    Зрештою, сказав Кірбі, саме Путін повинен зробити перший крок – а російський президент досі не зробив нічого подібного. “Хоча ми всі хотіли б, щоб ця війна закінчилася негайно”, – сказав Кірбі, Путін “не виявив жодних ознак того, що він готовий вступити в переговори в дусі доброї волі”.

  • Аналітик видання BILD, Юліан Рьопке: “Крим – “ахіллесова п’ята” Путіна”

    Аналітик видання BILD, Юліан Рьопке: “Крим – “ахіллесова п’ята” Путіна”

    Аналітик видання BILD, Юліан Рьопке, розглядаючи події навколо вибуху на ВДК “Новочеркаськ”, визначив Крим як “ахіллесову п’ятку” президента Росії Володимира Путіна. Згідно з його коментарів, цей півострів став об’єктом занепокоєння через кілька ключових причин.

    Географічне положення Криму дозволяє розвідувальним літакам НАТО проводити моніторинг російських військових рухів над Чорним морем та отримувати важливі дані про радіопередачі. Це створює можливість для Збройних сил України (ЗСУ) отримувати актуальну інформацію.

    Півострів знаходиться в зоні досяжності різноманітної української зброї, такої як ракети Storm Shadow та снаряди Patriot. За умови розміщення арсеналу у півострові, це може створити загрозу для російської інфраструктури в Криму.

    Визнання Заходом невизнання анексії Криму Росією створює можливість для ЗСУ атакувати півострів з будь-якою наявною зброєю без порушення міжнародних стандартів.

    Тисячі українців залишаються в Криму, незадоволеними окупацією. Це може призвести до формування мережі інформаторів, які будуть передавати важливі дані Києву та сприяти опору окупації.

    У своїх коментарях Рьопке висловив припущення, що вибух на ВДК “Новочеркаськ” може бути результатом удару двома ракетами Storm Shadow, що є можливим засобом воздушного нападу на Крим. Ці події відзначаються великою важливістю перед надходженням виборів та підкреслюють слабкі місця в стратегії Росії стосовно Криму.

  • Стратегічна оборона та можливості для закінчення війни. Що очікує Україну?

    Стратегічна оборона та можливості для закінчення війни. Що очікує Україну?

    Війна в Україні остаточно перейшла у стан позиційної: жодна зі сторін не може провести велику операцію, не витративши на неї надто багато ресурсів — техніки, боєприпасів, але найголовніше — людей. В обговоренні майбутньої стратегії ЗСУ замість “контрнаступу” все частіше лунає інший термін — “стратегічна оборона”.

    Про необхідність переходу до стратегічної оборони заявив в інтерв’ю ВВС колишній головком ЗСУ Віктор Муженко, причому, за його словами, Київ зберігає “потенційну можливість розгрому окупаційних військ на території України”, якщо зможе грамотно розробити і реалізувати таку стратегію.

    Про перехід до “року стратегічної оборони” йдеться і у великій доповіді, підготовленій міністерством оборони Естонії.

    Позиційна війна, тобто така війна, коли лінія фронту не зазнає значних змін за будь-якої інтенсивності боїв, — вимушений стан.

    З нього, щоправда, можна отримати й переваги, коли нічого іншого просто не залишається. Хоча командування будь-якої армії зазвичай воліє вести маневрову війну, для якої, власне, будуються всі сучасні збройні сили.

    Позиційна війна за своїми цілями може називатися війною на виснаження. На відміну від маневрової чи “блискавичної” війни, цілями в ній стають не розгром армії супротивника, зайняті міста чи території, вихід на якісь стратегічно важливі позиції, а зниження боєздатності армії супротивника та обороноздатності його держави в цілому, здатності його народу та армії до опору.

    При цьому позиційний конфлікт не може сам по собі закінчитися перемогою — він або призводить до ситуації, коли виснажена країна погоджується на поступки, або створює умови для переходу війни до більш активної, маневрової.

    Артилерія

    З осені 2022 року й аж до кінця літа 2023-го в Україні та на Заході багато політиків і військових говорили про необхідність й важливість літнього наступу, і, очевидно, перемагати на фронті вони збиралися саме рішучим ударом.

    Однак після закінчення цього наступу, яке не досягло поставленої мети, стало ясно, що така стратегія не спрацювала і Києву доведеться вступати з Москвою в затяжний конфлікт на виснаження.

    При цьому в Кремлі переконані, що військовий, економічний та демографічний потенціал у Росії вищий, ніж в України. Крім того, російське керівництво впевнене, що іноземна допомога Україні незабаром, ймовірно, припиниться, що Захід втомиться від цієї війни швидше за Росію.

    Ця впевненість пролунала, зокрема, під час “прямої лінії” Володимира Путіна 14 грудня, коли він заявив, що російська фінансово-економічна система міцна, а армія боєздатна, на відміну від України, яка, за словами російського президента, “сьогодні майже нічого не виробляє”. “Намагаються щось там зберегти. Все привозять, вибачте за моветон, на халяву. Але ця халява коли-небудь може і закінчитися. І, судячи з усього, так і закінчується помаленьку”, – заявив Путін.

    Володимир Путін
     

    Майбутнє підтримки України дійсно залишається невизначеним — у США долю цієї допомоги Конгрес вирішуватиме у січні, Європа також поки що не змогла затвердити нове фінансування України.

    Як зазначають багато експертів, зокрема з американського Інституту вивчення війни, “раптове припинення допомоги Заходу, найімовірніше, рано чи пізно призведе до втрати здатності України стримувати російську армію”.

    Україна і її партнери намагаються вирішити цю проблему, розробивши план, який може хоча б описати перспективу західним політикам та допомогти їм у вирішенні питання щодо військової допомоги Києву.

    Невизначеність і відсутність більш-менш чіткої перспективи дуже заважає конгресменам у затвердженні пакета допомоги — їм просто незрозуміло, як довго доведеться витрачати гроші на підтримку ЗСУ у війні, перемога якої не має зрозумілого образу.

    Як написала на початку грудня газета New York Times, Україна спільно з США розробляють стратегію, головна мета якої – утримати території, які контролює ЗСУ.

    За інформацією видання, американці пропонують сфокусуватися на цій головній меті, тоді як українці хочуть вести активніші бойові дії із застосуванням далекої високоточної зброї.

    Зараз ідея зіграти в гру, яку нав’язує Україні Росія, тобто почати війну на виснаження, замість підготовки нового великого наступу, знаходить все більше прихильників. І це логічно — іншого виходу поки що просто не видно.

    “Війна на виснаження невигідна нікому і ніколи, на неї йдуть, тільки якщо немає можливості вести війну більш активно, але в такій ситуації вона більш невигідна Україні, ніж Росії: окрім втрат на фронті, мільйони біженців, ракетні удари по всій території країни, руйнування інфраструктури та економіки, неясні перспективи держави загалом — тому, якщо наступ і злам тенденції не вдалися, треба ще раз подумати про перспективу”, — так описав нинішню ситуацію в інтерв’ю ВВС ізраїльський військовий експерт Давид Гендельман.

    Так вийшло

    Взагалі ні російська, ні українська армії не збиралися закопуватися в землю і переходити до війни на виснаження.

    У лютому 2022 року Росія спробувала зробити класичний бліцкриг з проривом до столиці та захопленням доброї половини України.

    БМП збройного формування ДНР
     

    Коли взяти Київ не вдалося, а просування на півдні зупинилося, то Росія почала наступ на Донбасі, який також був цілком рішучим і за характером, і за цілями: російські війська прагнули оточити і знищити велике українське угруповання, але також безрезультатно — на півдні “кліщів” українську оборону не вдавалося пробити, а на півночі взагалі все закінчилося поразкою.

    На початку вересня 2022 року, скориставшись низькою щільністю російських військ у Харківській області, ЗСУ змогли спланувати та провести осінній наступ, звільнивши велику територію, а потім змусивши Росію відвести війська від Херсона на лівий берег.

    Однак згодом обидві сторони не змогли спланувати і провести жодної великої операції і досягти такого ж успіху, як у російської армії на півдні України на початку вторгнення або у ЗСУ під Ізюмом восени 2022 року.

    Під час літнього наступу 2023 року ЗСУ вклинилися в російську оборону на 30 кілометрів, але не досягли поставленої мети — виходу до Азовського моря або хоча б звільнення міста Токмак, що лежить на півдорозі до узбережжя.

    Таким чином, позиційною ця війна стала ще взимку-навесні 2023 року, а літній наступ ЗСУ лише наочно показав, як важко переламати це становище.

    Чому виник позиційний глухий кут?

    Причин, через які війна перейшла у такий стан, кілька.

    Після російської мобілізації на фронті з обох боків виявилися сумірні за розміром угруповання, причому їхня чисельність дозволяє наситити частини в обороні настільки, щоб унеможливити прорив невеликими групами.

    Таке просування ускладнене ще й тим, що за довгий час, протягом якого лінія фронту залишалася незмінною, кожна зі сторін встигла підготуватися до оборони, викопавши траншеї, обладнавши вогневі точки, встановивши мінні поля та пристрілявши їх.

    Крім того, кожна зі сторін використовує весь арсенал розвідки, щоб контролювати територію, зайняту супротивником, постійно вдосконалюючи навички та техніку.

    Враховуючи, наскільки добре зараз проглядається ближній тил, прихована концентрація та прорив невеликих груп – дуже ускладнені. Іноді між виявленням та ураженням цілі артилерією проходить лише кілька хвилин.

    Прорив великими угрупованнями теж виявився майже неможливим. Теоретично існує можливість зібрати ударне угруповання та створити чисельну перевагу на певній ділянці фронту, однак і тут розвідка заважає зробити це потайки.

    Обидві сторони активно використовують для розвідки безпілотники, та й інші види розвідки стали більш ефективними. Наприклад, агентура на території супротивника може передавати дані значно швидше, ніж раніше.

    Військовий з дроном
     

    Сучасні системи електронної розвідки також стали досконалішими. Україна отримала доступ до інформації із західних супутників та даних літаків-розвідників, а Росія активно залучає власні розвідувальні засоби, як-от радари та літаки ДРЛС.

    Тож потай розгорнути велике угруповання стало практично неможливо — супротивник розкриває задум і встигає відреагувати на загрозу, підтягнувши зі свого боку до місця майбутнього прориву резерви.

    Зрештою, жодна зі сторін не продемонструвала вміння діяти великими з’єднаннями в рамках загальновійськового бою в тісній взаємодії різних складових ударної групи — інженерних, танкових, мотопіхотних, ракетно-артилерійських та авіаційних частин.

    Річ частково в тому, що в цій війні з’явилося стільки нових військових технологій, що їхнє застосування поки що дуже погано вивчене, і тактичні прийоми, які дозволяють з ними боротися, не відпрацьовані.

    І оскільки досвіду та вміння ведення бойових дій не вистачає на всіх рівнях, починаючи з рядових і закінчуючи командуванням, все це призводить до надто високих втрат.

    При цьому воюючі армії набувають нового бойового досвіду, що дозволяє їм робити все менше помилок, якими міг би скористатися супротивник.

    Чого потребує Україна для оборони?

    Загальні цілі переходу до стратегічної оборони, про які йшлося у згаданій вже аналітичній доповіді естонських військових, не дають уявлення про те, якої тактики дотримуватимуться ЗСУ під час кампанії.

    Вона буде пов’язана із постачанням іноземного озброєння та військової техніки. З одного боку, ці поставки виходитимуть із потреб України, з іншого — обмежуватимуть свободу дій ЗСУ.

    Якщо ЗСУ не вдасться до спроби ще одного наступу в 2024 році, а дійсно перейде до оборони, то номенклатура західних поставок має змінитись.

    Як зазначає ізраїльський військовий експерт Давид Гендельман, насамперед ЗСУ потребують артилерійських боєприпасів, оскільки “на них стоїть і оборона, і наступ у російсько-українській війні”.

    “Необхідно посилити ППО та ПРО, особливо з початком чергової зимової кампанії ударів по інфраструктурі, з цим, зокрема, пов’язане й постачання Німеччиною ще однієї батареї Patriot. Потрібен реальний початок постачання авіації — і як друге дихання українським ВПС на перспективу, і як протидія російським літакам, зокрема, запускам крилатих бомб з УМПК, проти яких ППО малоефективна. Бронетехніка для оборони менш критична, аніж для наступу, але на перспективу потрібна і вона”, — вважає ізраїльський експерт.

    Але головне, за словами Гендельмана, полягає у мобілізації української економіки й держави. “Насамперед це стосується переведення країни на воєнні рейки, розкручування ВПК і взагалі мобілізації матеріальних та людських ресурсів для війни. Поки що Росія показує себе в цьому краще, ніж Україна, хоча, здавалося б, Україні це більше горить і можна було очікувати на великі зрушення”, — сказав він.

    Гендельман вважає, що Україна має докладати максимальних зусиль для розвитку власного ВПК, що знизить її залежність від західних постачань.

    “Проблема з постачанням у тому, що західний ВПК теж розкручується недостатньо швидко, і за багатьма категоріями є фізична нестача […] Тому все знову впирається у власні українські можливості та зусилля. Якщо це “не дуже й хотілося” щодо переходу на воєнні рейки продовжиться, Україна програє, і жодні посилання на об’єктивні обставини не допоможуть”, — вважає він.

    Маневрена чи окопна?

    Документ, розроблений естонськими військовими, містить цілі й завдання, які можуть поставити перед собою ЗСУ, якщо вирішать воювати з Росією на виснаження.

    Серед них – удари по комунікаціях, щоб порушити постачання військ на передовій, тиск на Чорноморський флот, щоб знизити його активність, а також захист повітряного простору, щоб не дозволяти російській авіації на нього впливати.

    Крім того, ЗСУ пропонують продовжувати стримувати російський повільний наступ, завдаючи при цьому російській армії максимально можливих втрат.

    За підрахунками міністерства оборони Естонії, Росія здатна готувати не більше 130 тисяч військових протягом пів року. Естонці вважають: якщо безповоротні втрати (вбитими та пораненими без можливості повернутися на фронт) складуть 50 тисяч за пів року, то це перевантажить російську мобілізаційну систему і призведе до того, що на фронт потраплятимуть менш підготовлені солдати, що зменшить боєздатність російського угруповання.

    Ракетний удар по Києву
     

    Ці загальні принципи, викладені у доповіді, не дають уявлення про те, яку тактику оберуть ЗСУ. Ймовірно, цього поки що не знає навіть командування українською армією.

    Оборонна стратегія не означає, що війська не будуть маневрувати та проводити наступи.

    Штурм Вугледару минулої зими, весняне взяття Бахмута, бої під Авдіївкою — всі ці операції, які проводила російська армія, укладаються в концепцію позиційної війни, так само як і український плацдарм на лівому березі Дніпра і навіть просування під тим самим Бахмутом і в районі Оріхівського виступу влітку 2023 року.

    Ці операції не призвели до значних змін лінії фронту, тобто до таких, які б змінили характер війни (тому війну і називають позиційною). І всі вони були надзвичайно затратними.

    При цьому, оскільки польова фортифікація є однією з основ оборони в позиційній війні, будівництво ліній оборони — додаткові витрати такого конфлікту. Це десятки і навіть сотні кілометрів траншей, протитанкових ровів, загороджень, гектари мінних полів, бетонні бункери, доти та багато іншого. Будівництвом цих ліній оборони зараз займаються обидві сторони.

    Відмовитись від активних бойових дій під час позиційної війни важко — адже тільки так можна утримати чи завоювати ініціативу, змушуючи супротивника реагувати на погрози. Реакція завжди більш затратна, ніж заздалегідь підготовлений удар, тому що вона вимагає екстрених заходів.

    Тому під час позиційної війни кожна армія має вибір — або готувати і вести затратні активні операції, або реагувати на ініціативу супротивника, витрачаючи на це ще більше ресурсів.

    Віктор Муженко в інтерв’ю ВВС наголошує, що стратегічна оборона, до якої мають, за його словами, вже зараз перейти українські сили, передбачає нанесення ними контрударів.

    Паралельно, каже Муженко, Україна має “переформатувати фронт”. “Це означає, що нам потрібно створити потужний резерв – не лише кількісний, а й якісний. А якісний резерв — наявність військових організмів: бригада, корпус і так далі — підготовлених, оснащених, злагоджених, з високим моральним духом, здатних вирішувати такі питання”, — резюмує він.

    Давид Гендельман вважає, що оборона вимагатиме менших зусиль і напруги, ніж активніша війна, але цей час потрібно використовувати для підготовки саме до рішучих бойових дій.

    “Оборона менш витратна за ресурсами, ніж наступ, але все ж таки впирається саме в перспективу: і втрати, й інші витрати просто розмазуються в часі замість великих одномоментних втрат при великому наступі. Тому якщо протягом оборонного етапу не буде зрушень у переході на воєнні рейки, то це просто відкладення неприємностей, а не їхнє вирішення”, — каже він.

    Про це йдеться і в доповіді естонських військових. На думку експертів міноборони Естонії, головна ціль на цей час – підірвати впевненість Росії у тому, що війну вдасться завершити протягом 2024 року. Для оборони України наступний рік буде стратегічним, протягом цього часу має бути побудована військова та промислова база країни для того, щоб у Києва з’явилась можливість завдати поразки російським військовим.

    Зважаючи на все, командування ЗСУ цілком усвідомлює проблеми, що виникнуть за тривалого позиційного протистояння. Український головнокомандувач Валерій Залужний ще на початку листопада опублікував статтю в журналі Economist, в якій виклав свої погляди на те, чого потребує Україна в такій війні.

    За словами Залужного, пріоритетами для ЗСУ (тобто тими сферами, які необхідно розвивати та зміцнювати) є авіація, яка дозволить домогтися якщо не переваги в повітрі, то хоча б паритету; РЕБ – вони життєво необхідні на тлі різкого збільшення дронів; системи контрбатарейної боротьби – артилерія в позиційній війні стає одним з головних засобів поразки і з нею потрібно боротися; інженерна техніка для подолання мінних полів — саме вони стали одним з головних чинників, які не дозволили ЗСУ провести успішний наступ. І, нарешті, люди, оскільки саме вони звільняють окуповані території — літаки, дрони та інша техніка це зробити не може.

    Залужний написав, що Україна може відновити свою територіальну цілісність лише військовою силою. Однак і сам він визнає, що війна набула позиційного характеру, і багато коментаторів говорять, що головне для України в період “стратегічної оборони” — не втратити ще більше своєї землі.

  • Економічні проблеми: чому Путін не є переможцем

    Економічні проблеми: чому Путін не є переможцем

    В колонці для Foreign Policy професор економіки Джеффрі Сонненфельд висловлює думку, що уявляти Володимира Путіна переможцем у поточній ситуації було б глибокою помилкою. Спираючись на своє аналітичне бачення, він розглядає реальний стан справ у Росії та вказує на його далекий від позитивного характер.

    Це, мабуть, найважчий момент для України від початку російського вторгнення в лютому 2022 року, коли здається, що ситуація на полі бою зайшла в глухий кут, політична підтримка Заходу вагається під гнiтом політичної дисфункції, а війна на Близькому Сході відволікає ресурси й увагу.

    Проте багато рефлексивних циніків у західній пресі заходять надто далеко, віддаючи належне противнику України, президенту Росії Володимиру Путіну, а один оглядач Wall Street Journal навіть оголосив Путіна одним із “переможців року”. Ми не можемо потрапити в пастку, думаючи, що для Путіна все добре, і ми не можемо відмовитися від ефективних заходів тиску на нього.

    Буквально цього тижня газета New York Times навіть припустила, що вихід понад 1000 транснаціональних компаній з Росії мав неприємні наслідки, збагачуючи Путіна і його поплічників. Усі факти свідчать про те, що вихід бізнесу спричинить значні витрати. Економічні дані ясно показують, що російська економіка заплатила величезну ціну за втрату цих підприємств. Путін продовжує приховувати необхідну статистику національного доходу Росії — очевидно, тому, що нема чим хвалитися.

    У той час як Путін експропріював деякі активи азійських і західних компаній, більшість фірм просто відмовилися від бізнесу в Росії, охоче списавши активи на мільярди доларів. За це вони були винагороджені, оскільки їхня ринкова капіталізація різко зросла після новин про їхній вихід. Росія не тільки подає до суду на іноземні компанії за вихід, оскільки відхід ExxonMobil і BP поклав край технологіям, необхідним для розвідки нафти, а й російський гігант “Роснефть” навіть подав до суду на агентство Reuters за репортаж про це. Масові перебої з постачанням, що призводять до закриття російських заводів у різних секторах, було описано в репортажах з місць, що призвело до арешту, а тепер і дев’ятимісячного тюремного ув’язнення героїчного журналіста, який задокументував правду.

    Розглянемо таку економічну статистику, яку ми перевірили.

    Витік талантів. У перші місяці після вторгнення Росію покинуло близько 500 000 осіб, багато з яких були саме тими високоосвіченими й технічно кваліфікованими робітниками, яких Росія не може собі дозволити втратити. За рік із гаком це число зросло щонайменше до 1 мільйона осіб. За деякими оцінками, через цю безпрецедентну втечу талантів Росія втратила 10 відсотків усієї своєї технологічної робочої сили.

    Втеча капіталу. Згідно зі звітами Центрального банку Росії, у період з лютого 2022 року по червень 2023 року з Росії було виведено рекордні 253 мільярди доларів приватного капіталу, що більш ніж учетверо перевищило обсяг усього попереднього відтоку капіталу. За деякими оцінками, Росія втратила 33 відсотки від загальної кількості мільйонерів, які живуть у Росії.

    Втрата західних ноу-хау. Це сталося в таких ключових галузях, як технології та енергетика. Наприклад, одній тільки “Роснєфті” довелося витратити майже на 10 мільярдів доларів більше на капітальні витрати за останній рік, згідно з її власними даними, що становить приблизно 10 доларів додаткових витрат на кожен барель експортованої нафти, крім труднощів із продовженням проєктів із бурінням нафти в Арктиці, які майже повністю залежали від західних технологій і досвіду.

    Практично повне припинення прямих іноземних інвестицій у Росію. Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) в Росію майже повністю припинилися з низки причин. За 22 місяці після вторгнення був тільки один місяць позитивного припливу прямих іноземних інвестицій порівняно з приблизно 100 мільярдами доларів прямих іноземних інвестицій щорічно до війни.

    Втрата рубля як вільно конвертованої та обмінюваної валюти. Оскільки глобальні транснаціональні корпорації тікають натовпами, мало що могло завадити Путіну запровадити безпрецедентний і суворий контроль за рухом капіталу щодо рубля після вторгнення, наприклад, заборонити громадянам надсилати гроші на банківські рахунки за кордоном; призупинити зняття готівки з доларових банківських рахунків на суму понад 10 000 доларів США; примушувати експортерів обмінювати 80 відсотків свого виторгу на рублі; призупинити пряму конвертацію доларів для фізичних осіб, які мають рубльові банківські рахунки; призупинити прямий обмін валюти на рублі; призупинити обмін на рублі. Не дивно, що обсяги торгівлі рублями впали на 90 відсотків, унаслідок чого російські активи, оцінені в рублях, практично не приносять користі та не підлягають обміну на світових ринках.

    Втрата доступу до ринків капіталу. Західні ринки капіталу залишаються найглибшим, найліквіднішим і найдешевшим джерелом капіталу для фінансування бізнесу і прийняття ризиків. З початку вторгнення жодна російська компанія не змогла випустити нові акції або нові облігації на жодному західному фінансовому ринку. А з втечею транснаціональних компаній у російських підприємств немає альтернативних джерел фінансування і глобальних інвесторів, увагу яких можна було б привернути.

    Різке падіння вартості активів. Почасти завдяки масовому виходу глобальних транснаціональних компаній, вартість активів у Росії різко впала в усіх напрямках, причому, згідно з нашим дослідженням, навіть загальна вартість деяких державних підприємств знизилася на 75 відсотків порівняно з довоєнним рівнем. Як повідомляє Times, відбулося 50-відсоткове зниження вартості багатьох активів приватного сектора.

    Це лише деякі з витрат, які Путіну довелося понести у зв’язку з виходом понад 1000 глобальних підприємств; це без урахування згубного впливу на російську економіку економічних санкцій, таких, як високоефективне обмеження цін на нафту, розроблене Міністерством фінансів США. Понад дві третини російського експорту становили енергоносії, а зараз він скоротився вдвічі. Росія, яка ніколи не постачала готову продукцію — промислову чи споживчу — у світову економіку, паралізована. Вона навіть віддалено не є економічною наддержавою, практично всі її сировинні ресурси легко замінити з інших джерел. Військова машина приводиться в рух тільки за рахунок канібалізації підприємств, які тепер контролюються державою.

    Судячи з наших великих економічних даних, вердикт зрозумілий: безпрецедентний історичний вiдхiд більш ніж 1000 глобальних компаній допоміг вивести з ладу військову машину Путіна. У такий важкий для України момент було б помилкою бути занадто оптимістичним — так само, як було б помилкою бути занадто цинічним.