Golosnovinua.com

Позначка: реабілітація

  • Група інвалідності залежатиме не лише від діагнозу: МОЗ оновило правила оцінювання

    Група інвалідності залежатиме не лише від діагнозу: МОЗ оновило правила оцінювання

    Міністерство охорони здоров’я України затвердило нові методичні документи, які мають уніфікувати підхід до встановлення інвалідності. Відтепер експертні команди отримають додаткові інструменти для комплексного оцінювання стану людини. Важливим буде не лише медичний діагноз, а й те, наскільки захворювання обмежує повсякденне життя, працездатність, пересування та можливість самостійно себе обслуговувати.

    Про це 30 жовтня повідомило Міністерство охорони здоров’я України.

    У відомстві пояснили, що затверджені документи покликані зробити оцінювання більш послідовним, прозорим та обґрунтованим. Лікарі повинні враховувати не тільки результати обстежень, а й реальні труднощі, з якими людина стикається через порушення здоров’я.

    Йдеться про настанову із систематизованим підходом до оцінювання функціональних порушень за різних захворювань, а також методичні рекомендації з практичними прикладами проведення оцінювання.

    Документи підготували після консультацій із представниками медичної спільноти, громадських організацій та органів державної влади.

    Основна ідея полягає в тому, що однаковий діагноз не завжди означає однаковий рівень обмежень.

    Наприклад, двоє пацієнтів можуть мати однакове захворювання, однак один із них здатний самостійно пересуватися, працювати та виконувати побутові справи, тоді як іншому потрібна постійна допомога.

    Саме ці відмінності мають враховувати експертні команди під час ухвалення рішення.

    У МОЗ наголошують, що наявність певної хвороби сама по собі не означає автоматичного встановлення конкретної групи інвалідності. Остаточний висновок залежатиме від індивідуального стану людини та ступеня стійких обмежень її життєдіяльності.

    Нову настанову зможуть використовувати як лікарі, які направляють пацієнтів на оцінювання, так і експертні команди, що безпосередньо розглядають справи.

    У документі систематизували підходи до оцінювання наслідків різних захворювань і станів.

    Зокрема, йдеться про онкологічні, серцево-судинні, неврологічні, психічні та ендокринні захворювання, патології опорно-рухового апарату, наслідки травм та інші порушення здоров’я.

    Для відповідних груп станів передбачили опис характерних функціональних порушень, рекомендовані клінічні шкали, тести та орієнтовні переліки обстежень.

    Також лікарі використовуватимуть категорії Міжнародної класифікації функціонування, обмеження життєдіяльності та здоров’я.

    Цей підхід дозволяє оцінювати не лише медичні показники, а й те, як стан здоров’я впливає на можливості людини в реальному житті.

    Однією з важливих особливостей нових рекомендацій стане врахування сукупного впливу кількох захворювань.

    Раніше пацієнти нерідко стикалися з ситуаціями, коли кожне захворювання розглядалося окремо, хоча разом вони могли суттєво погіршувати функціональний стан.

    Тепер у методичних рекомендаціях окремо наголошують на необхідності комплексної оцінки.

    Наприклад, якщо людина одночасно має захворювання серця, порушення опорно-рухового апарату та хронічний больовий синдром, експертна команда повинна оцінити їхній спільний вплив на пересування, витривалість і можливість виконувати повсякденні дії.

    При цьому сама кількість діагнозів не визначатиме групу інвалідності автоматично. Вирішальним залишатиметься ступінь функціональних обмежень.

    Методичні рекомендації також містять практичні приклади проведення оцінювання.

    Лікарям пропонують аналізувати медичну документацію, опитувати пацієнта, проводити огляд та, за потреби, застосовувати функціональні тести.

    Особливу увагу приділятимуть здатності людини самостійно виконувати основні життєві дії.

    Зокрема, оцінюватимуть можливість пересуватися, доглядати за собою, орієнтуватися, спілкуватися, навчатися та працювати.

    Важливими будуть не лише формальні результати тестів, а й те, чи може людина виконувати відповідні дії регулярно, безпечно та без надмірного болю або виснаження.

    Наприклад, пацієнт може фізично пройти певну відстань під час короткого огляду, однак це не завжди означає, що він здатний щодня долати її без сторонньої допомоги.

    Так само враховуватимуть випадки, коли людина може виконувати побутові справи лише частково або потребує значного часу на відновлення після фізичного навантаження.

    У рекомендаціях також передбачено оцінювання потреби у сторонньому догляді, допоміжних засобах та реабілітації.

    Окремо МОЗ звертає увагу на необхідність уникати зайвих медичних обстежень.

    Додаткові дослідження призначатимуть лише тоді, коли наявної інформації недостатньо для ухвалення обґрунтованого рішення.

    Це має зменшити навантаження на пацієнтів і дозволити використовувати вже наявні медичні документи, результати лікування та реабілітації.

    Водночас нові методичні рекомендації не означають, що всім людям із встановленою інвалідністю необхідно терміново проходити повторне оцінювання.

    МОЗ повідомило про вдосконалення інструментів роботи експертних команд. Окремого рішення про загальний перегляд чинних груп інвалідності у зв’язку із затвердженням цих документів не оголошували.

    Нагадаємо, з 1 січня 2025 року в Україні замість медико-соціальних експертних комісій запрацювала система оцінювання повсякденного функціонування людини.

    Відповідні рішення ухвалюють експертні команди лікарів на базі закладів охорони здоров’я.

    Для проходження оцінювання пацієнт отримує електронне направлення від лікуючого лікаря. Експертна команда аналізує медичні документи та визначає ступінь обмеження життєдіяльності.

    За результатами розгляду можуть ухвалювати рішення не лише щодо встановлення інвалідності, а й стосовно потреби в реабілітації, допоміжних засобах або сторонньому догляді.

    Оновлені рекомендації мають допомогти лікарям застосовувати єдині принципи оцінювання незалежно від конкретного діагнозу чи медичного закладу.

    Таким чином, головним акцентом під час встановлення інвалідності залишатиметься не сама назва захворювання, а його реальний вплив на життя людини. Експертні команди враховуватимуть стійкість порушень здоров’я, сукупність захворювань, здатність до самообслуговування, пересування та роботи, а також необхідність сторонньої допомоги.

    Нові документи повинні зробити цей процес більш стандартизованим і допомогти лікарям ухвалювати рішення з урахуванням індивідуальних потреб кожного пацієнта.

  • Мільярди на відновлення бійців: Мінветеранів вибиває рекордну суму з держбюджету на спорт та реабілітацію після замороження програм

    Мільярди на відновлення бійців: Мінветеранів вибиває рекордну суму з держбюджету на спорт та реабілітацію після замороження програм

    Міністерство у справах ветеранів України ініціювало виділення колосальної суми з державного бюджету на 2027 рік для забезпечення системної фізичної культури та повноцінної спортивної реабілітації українських воїнів. Згідно з підготовленим бюджетним планом, на підтримку захисників та розгортання відповідної інфраструктури пропонується закласти 2,4 мільярда гривень. Ці кошти мають стати базовим фінансовим фундаментом для відновлення бійців після важких поранень, контузій та тривалого перебування в зоні бойових дій.

    Процедуру узгодження масштабного фінансування профільне відомство офіційно розпочало восени. Зокрема, 21 вересня міністерство подало уточнений бюджетний запит на трирічний період із 2027 по 2029 роки, спираючись на зареєстрований у Верховній Раді урядовий законопроєкт №16000 про державний бюджет України. За словами представників відомства, заплановані видатки покликані забезпечити безперешкодний доступ військових до якісної спортивної інфраструктури по всій території країни.

    «На 2027 рік за напрямом надання допомоги учасникам бойових дій та особам з інвалідністю внаслідок війни для занять фізичною культурою і спортом запропоновано передбачити 2,4 млрд грн», – розповіла начальник відділу інформаційної політики та взаємодії з громадськістю Людмила Василенко.

    Окрему увагу в уряді зосереджують на реформуванні та перезапуску національної програми «Ветеранський спорт», реалізація якої наразі була вимушено поставлена на паузу. На даному етапі фахівці міністерства напрацьовують новий, дієвий нормативний механізм, який дозволить зняти бюрократичні перепони під час надання реальної допомоги військовим. Ключовими вимогами до оновленої державної ініціативи стануть суттєве поліпшення умов отримання компенсацій і послуг, а також запровадження багаторівневого аудиту та жорсткого контролю за цільовим розподілом кожної бюджетної гривні, аби виключити будь-які корупційні зловживання.

    Паралельно профільне міністерство розгортає активний діалог із комерційним сектором, великими мережевими фітнес-клубами, приватними оздоровчими центрами та керівниками спортивних федерацій. Метою спільних переговорів є створення по-справжньому безбар’єрного середовища для регулярних тренувань, запровадження суттєвих пільг та абонементних знижок для ветеранів у спортивних закладах, а також масова підготовка кваліфікованого тренерського складу. Тренери мають опанувати специфіку роботи з важкими травмами, ампутаціями та психологічними наслідками війни, забезпечуючи стрімкий розвиток адаптивного спорту. Офіційні домовленості, конкретний список партнерських мереж і детальний регламент пільгових програм для українських оборонців влада обіцяє презентувати громадськості згодом.

  • Від незнайомців до побратимів: захисники Маріуполя проходять реабілітацію в Карпатах за програмою «Горотерапія»

    Від незнайомців до побратимів: захисники Маріуполя проходять реабілітацію в Карпатах за програмою «Горотерапія»

    Захисники Маріуполя пройшли семиденний відновлювальний ретрит «Горотерапія» в Карпатах, організований у межах проєкту «Серце Азовсталі». Програма реабілітації поєднує інтенсивні фізичні випробування, зокрема гірські походи та рафтинг, із глибокою психологічною підтримкою за принципом «рівний-рівному». Спільне подолання складних маршрутів допомагає ветеранам, особливо тим, хто має серйозні поранення чи фізичні обмеження, на практиці усвідомити власні можливості та подолати відчуття, що вони «списані з рахунків». Лише за тиждень спільної роботи військовослужбовці, які приїхали на ретрит незнайомцями, об’єднуються у згуртовану команду, знаходячи безпечне середовище та розуміння серед людей зі схожим бойовим досвідом.

    Ключовим елементом табору є робота за концепцією посттравматичного зростання. Як зазначають психологи та тренери проєкту, мета терапії полягає не у спробах повернути ветерана до життя, яким воно було до травматичних подій, а у формуванні нових внутрішніх опор. Учасники крок за кроком вчаться заново соціалізуватися, дозволяти собі відпочинок і приймати допомогу, усвідомлюючи, що це не є проявом слабкості. Завершується ретрит символічним вечором біля багаття, де захисники залишають позаду важкі переживання, забираючи із собою відновлене відчуття власної сили та підтримку нових побратимів.

  • Пережив окупацію і повернувся в Україну: медбрат із Харківщини допомагає ветеранам відновлюватися

    Пережив окупацію і повернувся в Україну: медбрат із Харківщини допомагає ветеранам відновлюватися

    Валентин Чучук понад 30 років працює у медицині. Після початку повномасштабного вторгнення чоловік майже три місяці провів в окупації у рідному селі Стрілеча на Харківщині, а потім разом із родиною виїхав через росію та кілька європейських країн. Попри можливість залишитися за кордоном, він повернувся в Україну і сьогодні допомагає цивільним та ветеранам проходити реабілітацію в Івано-Франківську.

    До 2022 року Чучук працював медичним братом у Харківській обласній психіатричній лікарні у Стрілечій. Село розташоване неподалік українсько-російського кордону. Після початку вторгнення медики продовжили працювати, хоча в лікарні поступово зникли світло, вода та газ.

    «Ми не могли кинути пацієнтів. Холоднеча така була — ну, лютий місяць, нуль градусів у відділеннях. І їсти не було чого їм», – згадує Валентин.

    Працівникам доводилося самостійно шукати способи забезпечити людей їжею та теплом. Спочатку готували вдома, поки ще був газ, а згодом використовували вогнища. Пацієнтів не залишали навіть тоді, коли ситуація навколо ставала дедалі небезпечнішою.

    Майже три місяці Валентин разом із родиною перебував в окупації. Російські військові приходили до його будинку з обшуками, перевіряли приміщення та шукали зброю й українських військових. Для родини залишатися там ставало дедалі небезпечніше.

    Виїхати безпосередньо на підконтрольну Україні територію не було можливості, тому Валентин, його дружина та мати вирушили через росію. На російському кордоні чоловіка затримали майже на вісім годин.

    Після цього родина проїхала через Латвію, Литву, Польщу та Словаччину, а в Україну повернулася через Закарпаття.

    «Багато людей залишилися. А ми вирішили повернутися сюди. І я жодного разу не жалкую, що повернувся», – каже Валентин.

    У липні 2022 року він приїхав до Івано-Франківська. Спочатку чоловік сподівався повернутися додому, однак згодом дізнався, що будинок, який він разом із родиною будував майже п’ять років, був зруйнований.

    В Івано-Франківську Валентин продовжив працювати за фахом. Спочатку долучився до команди Прикарпатського обласного клінічного центру психічного здоров’я, а згодом почав працювати у Центрі фізичної та реабілітаційної медицини Івано-Франківської обласної клінічної лікарні.

    Реабілітаційна медицина стала для нього новим професійним напрямом. Щоб працювати з пацієнтами після важких травм, ампутацій та інших наслідків війни, медбрат проходив навчання, курси й тренінги та переймав досвід українських і закордонних фахівців.

    Сьогодні його робочі обов’язки охоплюють не лише медичні процедури. Валентин допомагає людям із порушеннями опорно-рухового апарату, проводить необхідні маніпуляції, стежить за станом пацієнтів, але особливе значення надає спілкуванню.

    На його переконання, під час тривалої реабілітації людині потрібна не лише фізична допомога. Важливо також підтримати її морально, заспокоїти та знайти правильні слова. Особливо це стосується ветеранів та їхніх родин, життя яких після важких поранень змінюється повністю.

    «Дуже часто більше підтримки потребують родичі, ніж самі пацієнти», – зазначає Валентин.

    Він також наголошує, що допомога не повинна перетворюватися на надмірну опіку. Якщо людина пересувається на кріслі колісному, спочатку варто запитати, чи потрібна їй допомога, а не робити це автоматично.

    Для Валентина Івано-Франківськ поступово став новим домом. Попри втрату власного житла та пережиті місяці окупації, він продовжує працювати за професією і допомагати людям, які відновлюються після наслідків війни.

  • Досвід виживання в окупації та життя після звільнення

    Досвід виживання в окупації та життя після звільнення

    Окупація — це не лише фізичне насильство, руйнування та втрата майна. Для мільйонів українців, які пережили російську окупацію після 24 лютого 2022 року (а для деяких — з 2014-го), це глибока психологічна травма, яка продовжується й після деокупації. Виживші стикаються з посттравматичним стресовим розладом (ПТСР), почуттям провини, соціальною стигмою та тиском суспільства, яке іноді звинувачує їх у «недостатньому опорі» чи колабораціонізмі. Відновлення — це довгий, багаторічний процес, що потребує системної підтримки держави, психологів і спільнот.

    Масові психічні розлади

    Війна в Україні призвела до масових психічних розладів. За даними ВООЗ та українських досліджень, близько 9,6 млн людей в Україні живуть з ризиком або вже мають психічні розлади, пов’язані з війною. Згідно з останньою оцінкою ВООЗ (2024–2025), 46% населення відзначають проблеми з психічним здоров’ям, 41% — психічні розлади, а 68% повідомляють про погіршення здоров’я порівняно з довоєнним періодом. Серед жителів окупованих територій, таких як Маріуполь, ознаки ПТСР спостерігаються у значної частки опитаних (в окремих дослідженнях — до 50% і вище).
    У 32% внутрішньо переміщених осіб (ВПО) — ПТСР, у 22% — депресія (дані більш ранніх досліджень, актуалізовані війною). Серед військових і ветеранів високий відсоток відзначає проблеми з ментальним здоров’ям (включаючи ПТСР у значної частки, з коморбідністю з депресією). Психологічні проблеми посилюються серед жінок, літніх людей, дітей і тих, хто пережив тортури чи сексуальне насильство. За даними ООН, 95–97% військовополонених і значна частка цивільних заручників зазнали тортур або жорстокого поводження.

    Соціальний тиск і стигма

    Соціальний тиск і стигма проявляються не менш гостро. Виживші часто стикаються не лише з внутрішніми травмами, а й із зовнішнім тиском: звинуваченнями в колабораціонізмі. У звільнених містах виникають підозри в недостатньому опорі чи зраді. Це призводить до соціальної ізоляції, проблем із роботою і навіть погроз. Стигма особливо сильна щодо жертв сексуального насильства — страх осуду заважає звертатися по допомогу.
    Стигма психічних розладів: в українському суспільстві (як і в багатьох пострадянських) звернення до психолога часто сприймається як слабкість. Це особливо актуально для військових: «Справжні чоловіки повинні справлятися самі». У результаті багато хто не шукає допомоги, що погіршує симптоми.
    Провина вижившого: багато хто відчуває провину за те, що вижив, поки інші загинули або залишилися в окупації. Це посилює депресію та ізоляцію. Сімейні та громадські конфлікти: повернення в суспільство часто супроводжується напругою в сім’ях, труднощами з працевлаштуванням і адаптацією ветеранів/деокупованих жителів. Дослідження показують, що стигма напряму корелює з тяжчим перебігом ПТСР і меншою ймовірністю спонтанного одужання.

    Думки експертів і шляхи відновлення

    Психологи підкреслюють, що відновлення — це не «взяти себе в руки», а біологічний і психологічний процес інтеграції травми. Євгенія Ігрунова (психолог): «Після року в окупації реабілітація займає значний час. Але це не універсально. Важливо не знецінювати травму, як це сталося після Другої світової у СРСР». Вона відзначає необхідність державних програм.
    Катерина Гайдамачук (психолог, яка працює з ВООЗ): «Серйозні довгострокові наслідки будуть далеко не в усіх, хто пережив травму. Більшість українців має потенціал до відновлення, але потрібна підтримка». Вона підкреслює індивідуальність реакцій.
    Експерти з проєктів на кшталт «Психологи на війні» (понад 30 спеціалістів) відзначають, що жителі деокупованих територій часто відчувають спустошення. Допомога включає роботу з ресурсами, повернення до «нормального» життя через рутину, творчість і підтримку спільноти. Загальні рекомендації: психотерапія (когнітивно-поведінкова, EMDR для ПТСР), медикаментозну підтримку за потреби та групи взаємодопомоги. Важливо боротися зі стигмою через освіту та приклади публічних діячів.
    Експерти попереджають: без системної допомоги (реабілітаційних центрів, навчання спеціалістів) проблема може перерости в довгострокову кризу для суспільства, що впливатиме на економіку, демографію та безпеку.
    Довгий шлях відновлення включає кілька ключових напрямів: професійну допомогу, де раннє втручання знижує ризики хронізації; соціальну підтримку через зниження стигми та інтеграцію ветеранів і деокупованих у громади; державні ініціативи, включно з Національним планом психічного здоров’я 2024–2026 та програмами МОЗ і ВООЗ; самодопомогу — сон, фізичну активність, рутину та відмову від самообвинувачень («ненависть до ворога нормальна, провина — ні»); а також розвиток спільнот — жіночі хаби, центри для ветеранів, волонтерські проєкти в містах на кшталт Чернігова чи Херсона.
    Відновлення займає роки, а іноді десятиліття. Повного «повернення до попереднього» не буває — формується нова ідентичність, що включає досвід травми. Життя після окупації — це боротьба не лише зі спогадами, а й із суспільством, яке саме травмоване. Соціальний тиск погіршує ізоляцію, але колективна емпатія та професійна допомога можуть прискорити одужання. Україна вже створює моделі підтримки, але масштабу поки недостатньо. Інвестиції в ментальне здоров’я — це інвестиції в майбутнє країни. Кожен виживший заслуговує не підозр, а поваги та ресурсів для повернення до повноцінного життя.

    Окупація 2014 року та повторна травма

    Травма окупації для багатьох українців не почалася у 2022 році. З 2014 року, після анексії Криму та початку збройного конфлікту на Донбасі, частина територій Донецької та Луганської областей перебувала під російською окупацією. Люди там прожили вісім років в умовах постійного стресу, ізоляції, пропаганди та обмеження прав. Багато хто втратив роботу, звичний уклад життя, зв’язок з рідними та можливість вільно пересуватися.
    Особливо важко тим, хто пережив окупацію двічі. Жителі окремих районів Донбасу, які в 2014–2022 роках перебували під контролем окупантів, а потім зіткнулися з повномасштабним вторгненням, отримали «подвійну дозу» травми. Для них 2022 рік став не початком, а продовженням і посиленням попередніх переживань: повторні фільтрації, евакуації, руйнування, втрата близьких та посилення почуття безвиході. Такі люди часто мають глибші та хронічніші форми ПТСР, накопичену втому та складну адаптацію навіть після деокупації.

    Перспективи відновлення та ключові напрями підтримки

    Життя після окупації — це складний, багаторічний шлях, на якому переплітаються особиста травма, соціальний тиск і необхідність будувати нову реальність. Без системного підходу проблема ризикує перерости в масштабну кризу, що впливатиме на демографію, економіку та згуртованість суспільства. Ключові шляхи вирішення включають розширення Національного плану психічного здоров’я, створення спеціалізованих реабілітаційних центрів у деокупованих регіонах, навчання тисяч спеціалістів, спрощення доступу до допомоги та інтеграцію програм для подвійної травми (2014 + 2022). Важливі широка інформаційна кампанія зі зниження стигми, історії публічних діячів, шкільні та університетські програми, розвиток ветеранських центрів, жіночих хабів, груп взаємодопомоги та волонтерських ініціатив на місцях. На індивідуальному рівні допомагають раннє звернення по допомогу, техніки саморегуляції, робота з провиною вижившого через терапію та відмова від самообвинувачень. Необхідні чесний громадський діалог замість спрощених ярликів, справедливі та прозорі фільтраційні процедури, програми працевлаштування та соціальної адаптації для деокупованих жителів і ветеранів.
    Україна вже має досвід і людей з величезним потенціалом стійкості. Головне — не залишати виживших наодинці з травмою. Кожен, хто пройшов окупацію, заслуговує не підозр, а поваги, розуміння та реальної допомоги. Інвестиції в ментальне здоров’я сьогодні — це запорука сильного та здорового суспільства завтра.

     

  • Військові після поранення отримують до 100 тисяч гривень щомісяця: як працює система виплат

    Військові після поранення отримують до 100 тисяч гривень щомісяця: як працює система виплат

    Українські військовослужбовці, які зазнали поранення під час бойових дій і проходять лікування, мають право на додаткові грошові виплати від держави. Йдеться про щомісячну допомогу, яка може сягати 100 тисяч гривень і нараховується протягом усього періоду лікування.

    Згідно з чинним законодавством, базовою умовою для отримання такої виплати є підтвердження, що поранення або травма пов’язані з виконанням бойових завдань. У такому випадку військовому не лише виплачують додаткову винагороду, але й повністю зберігають основне грошове забезпечення — посадовий оклад, надбавки та інші регулярні виплати.

    Система передбачає кілька рівнів фінансової підтримки. Під час служби в зоні бойових дій військові можуть отримувати підвищену винагороду до 100 тисяч гривень на місяць. Якщо ж військовий вибуває на лікування після поранення, ця виплата зберігається за умови належного документального оформлення — зокрема, висновку військово-лікарської комісії (ВЛК).

    Окремо передбачені одноразові виплати у разі встановлення інвалідності або тяжких поранень. Їх розмір може становити від кількох сотень тисяч до понад мільйона гривень залежно від ступеня втрати працездатності.

    Юристи звертають увагу, що ключове значення має причинно-наслідковий зв’язок між пораненням і подальшим станом здоров’я. Якщо захворювання було діагностовано пізніше, але є доведений зв’язок із пораненням, військовий також має право на відповідні виплати. У таких випадках рішення ухвалюється на підставі медичних документів і висновків ВЛК.

    Крім того, військовослужбовці можуть розраховувати на інші види допомоги: виплати на оздоровлення, компенсації під час відпустки, а також соціальні гарантії для сімей. У разі тривалого лікування або реабілітації держава продовжує фінансувати як медичне забезпечення, так і грошові виплати.

    Водночас експерти зазначають, що на практиці можуть виникати затримки через бюрократичні процедури або необхідність додаткового підтвердження документів. Найчастіше проблеми пов’язані з оформленням висновків ВЛК, встановленням зв’язку травми зі службою або передачею документів між підрозділами.

  • Мільярд на папері і космічні ціни: що відбувається з будівництвом госпіталю для військових в Клевані

    Мільярд на папері і космічні ціни: що відбувається з будівництвом госпіталю для військових в Клевані

    Будівництво життєво важливого реабілітаційного корпусу для ветеранів війни та внутрішньо переміщених осіб у Клевані Рівненської області дедалі більше нагадує не соціальний проєкт, а фінансову чорну діру. Кошти, виділені за програмою Ukraine Facility, схоже, не просто освоюються, а зникають із підозрілою швидкістю та маржею, яка викликає серйозні запитання.

    Йдеться про об’єкт КП «Рівненський обласний госпіталь ветеранів війни» на вулиці Деражненська, 39. 4 грудня 2025 року Департамент з питань будівництва та архітектури Рівненської ОДА, який очолює Андрій Ярусевич, уклав договір із приватним підприємством «Модена» на виконання будівельних робіт вартістю 239 млн грн. Однак уже в день підписання документа сума контракту «містично» зменшилася до 158,19 млн грн. При цьому строк виконання робіт визначили до кінця грудня — фактично 26 календарних днів для проєкту такого масштабу.

    Втім, цей контракт — лише частина значно ширшої картини. Будівництво триває ще з 2023 року, і за цей час із ПП «Модена» було укладено чотири договори на загальну суму 1,33 млрд грн. Станом на сьогодні компанії вже сплачено 913,75 млн грн. Усі підряди фірма отримувала без конкуренції, а загальний обсяг виграних нею тендерів із 2017 року сягає 2,22 млрд грн.

    Особливе обурення викликає рівень цін, закладених у кошторисах. За низкою позицій вартість матеріалів перевищує ринкові показники у 5–9 разів. Так, електронні замки для персональних шаф із доступом Mifare та DESfire Standart замовили по 12 076 грн за одиницю, тоді як аналогічні вироби на ринку коштують у межах 1 348–1 680 грн. Стінові облицювальні сендвіч-панелі врахували по 6 480 грн за квадратний метр, хоча навіть найдорожчі панелі українського виробника «ТПК» з мінеральною ватою продаються приблизно по 999 грн, а в інших державних замовників — у кілька разів дешевше. Алюмінієві композитні панелі KMD VF 250 заклали по 7 507 грн за квадратний метр, тоді як негорючі імпортні аналоги Alpolic коштують до 2 338 грн. Лише за цими позиціями орієнтовна переплата може сягати близько 12 млн грн.

    Не менш суперечливо виглядає і стаття витрат на оплату праці. У кошторисі середньомісячна зарплата одного робітника з розрядом 3,8 становить 23 900 грн. Це більше за середню зарплату, що використовується для розрахунку пенсій, але водночас істотно нижче за реальну середню зарплату в будівельній галузі Рівного, яка, за ринковими оцінками, сягає близько 28 000 грн, а подекуди й 40 000 грн. Така різниця створює підґрунтя для непрозорих схем компенсації нестачі коштів — зокрема через виплату зарплат «у конвертах» за рахунок маржі, закладеної у завищені ціни на будматеріали. За оцінками, потенційна «діра» за цією статтею може становити близько 17 млн грн.

    На тлі повномасштабної війни та гострої потреби у якісній реабілітації для поранених військових і ВПО історія з клеванським госпіталем виглядає особливо цинічною. Мільярдні бюджети, відсутність конкуренції, астрономічні ціни й сумнівна економіка проєкту ставлять питання не лише до підрядника, а й до замовника та контролюючих органів. Адже кожна гривня, «розчинена» у таких схемах, — це втрачені можливості для тих, заради кого ці об’єкти формально будуються.

  • Ветерани стикаються з проблемами на шляху до встановлення інвалідності

    Ветерани стикаються з проблемами на шляху до встановлення інвалідності

    Комітет Верховної Ради з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів провів круглий стіл на тему: «Оцінювання повсякденного функціонування: шлях пацієнта для встановлення інвалідності, виклики та проблематика». Під час заходу обговорили ключові проблеми, з якими стикаються військовослужбовці на шляху до отримання інвалідності.

    Очільник підкомітету з питань соціального захисту і реабілітації осіб з інвалідністю Сергій Гривко нагадав, що з 1 січня 2025 року в Україні стартувала масштабна реформа: замість медико-соціальних експертних комісій (МСЕК) запроваджено нову систему оцінювання повсякденного функціонування. За його словами, процедура встановлення інвалідності значно спростилася завдяки цифровізації та оптимізації процесів.

    Заступник Міністра у справах ветеранів Руслан Приходько підкреслив, що реформа є складною, але критично важливою для підтримки поранених військовослужбовців як під час служби, так і після повернення до цивільного життя. Він зазначив, що найбільші труднощі виникають на місцевому рівні через формальний підхід окремих сімейних лікарів, проблеми з маломобільними ветеранами та необхідність відвідувати кілька установ для отримання висновків лікарів.

    Голова підкомітету Анатолій Остапенко звернув увагу на те, що реформа впливає на доступ ветеранів до реабілітації, соціальних гарантій та повноцінного життя. Він наголосив на тимчасових фінансових труднощах військових під час оформлення інвалідності. Остапенко також підкреслив важливість збереження системи санаторно-курортного лікування, яка може значно покращити реабілітацію захисників та їхніх родин, використовуючи наявні фахові та матеріальні ресурси.

  • Актор Федінчик після розлучення з Денисенко повідомив, що більше не служить у ЗСУ

    Актор Федінчик після розлучення з Денисенко повідомив, що більше не служить у ЗСУ

    Колишній чоловік акторки Наталки Денисенко, актор і військовослужбовець Андрій Федінчик повідомив, що більше не служить у Збройних силах України.

    У своєму Instagram артист написав:
    «Кінцева зупинка на маршруті Операція – Реабілітація – ВЛК – непридатний до військової служби».

    Федінчик подякував лікарю за безкоштовну операцію, лікарні у Сєвєродонецьку за відновлення здоров’я та окремо – своєму командиру й побратимам.

    «Сам роблю і всіх запрошую постійно допомагати нашому війську, я зсередини знаю, як це важливо. В такі часи нам слід триматися купи», – наголосив актор.

    Він не уточнив, чим буде займатися далі та чи повернеться до акторської кар’єри. Відомо, що у 2024 році Федінчик переніс серйозну операцію на хребті та проходив реабілітацію. Саме в цей період почали ширитися чутки про його розлучення з Наталкою Денисенко, які згодом підтвердилися.

  • Елітне поселення у Конча-Заспі: як ліс для реабілітації митників став котеджним містечком для силовиків

    Елітне поселення у Конча-Заспі: як ліс для реабілітації митників став котеджним містечком для силовиків

    У Конча-Заспі, на території, призначеній для реабілітації працівників митниці, виросло елітне котеджне містечко, де оселилися колишні високопосадовці правоохоронних і митних органів. Як з’ясували журналісти Bihus.info, майже 15 гектарів лісу у Києві ще у 2000-х роках Київрада безоплатно передала профспілці митників під реабілітаційний центр.

    За кошти митників там звели понад два десятки будиночків. Спершу ці котеджі здавалося в оренду, згодом – передали у власність колишнім топам ДПС, прокуратури, митниці та близьким до них особам. За даними журналістів, вартість квадратного метра у цих будинках обійшлася новим власникам усього в $1 тис. – що суттєво нижче за ринкові ціни в цій локації.

    Серед тих, хто придбав або орендує нерухомість у лісі, – гучні імена. Наприклад, Ігор Калєтнік, колишній очільник Держмитслужби та віце-спікер Ради часів Януковича. Також – ексзаступник генпрокурора Сергій Кізь, який нині володіє будинком, що раніше належав Роману Насірову – ексголові ДПС, проти якого відкрито кримінальну справу.

    Серед інших фігурантів – Володимир Головатюк, екскерівник митного посту “Бориспіль”, діти колишнього голови Київської регіональної митниці Геннадія Романенка, представники оточення Віталія Хомутинніка. Один із будинків орендує нинішній голова Одеської ОВА Олег Кіпер, колишній прокурор.

    Схема передбачала зведення об’єктів за внески членів профспілки. Але, як виявилося, доступ до цієї нерухомості отримали далеко не рядові митники. Натомість облаштоване “реабілітаційне містечко” перетворилося на закрите поселення для колишніх можновладців.