Golosnovinua.com

Позначка: Реджеп Таїп Ердоган

  • Турецька база під Одесою та китайський капітал в українських портах, який неофіційний план обговорюють для Чорного моря

    Турецька база під Одесою та китайський капітал в українських портах, який неофіційний план обговорюють для Чорного моря

    Після дострокового завершення 9 жовтня консультацій у Маямі між українською делегацією та американськими посланцями Стівом Віткоффом і Джаредом Кушнером увага змістилася на паралельний переговорний трек, який Анкара розвиває вже кілька місяців. Ідеться не про всеосяжне перемир’я, а про обмежену домовленість щодо Чорного моря — захист комерційного судноплавства, зернових терміналів і, у перспективі, енергетичної інфраструктури.

    За інформацією джерела, обізнаного з перебігом контактів, після переговорів у Маямі Рустем Умєров зв’язався зі своїм турецьким співрозмовником. Зять Реджепа Таїпа Ердогана запропонував використати власні зв’язки в Москві та Пекіні для опрацювання домовленості про перемир’я в Чорному морі. Умова, за словами джерела, доволі жорстка: після завершення війни Туреччина залишається гарантом безпеки в регіоні. Крім того, в певних колах уже обговорюють ідею турецької військово-морської бази в Одеському регіоні, яку неофіційно називають «Севастополь-2». Китай у цій конструкції має стати основним інвестором українських портів на узбережжі.

    У відкритих джерелах немає офіційного підтвердження ані дзвінка Умєрова, ані конкретної пропозиції зятя Ердогана, ані проєкту бази під такою назвою. Сам Умєров, нині голова Служби зовнішньої розвідки, неодноразово зустрічався в Анкарі з міністром закордонних справ Хаканом Фіданом і керівником Національної розвідувальної організації Туреччини Ібрагімом Калином. Публічно ці контакти стосувалися обміну полоненими, координації переговорів і гуманітарних питань. Заяв про «Севастополь-2» або безпосередній зв’язок між китайськими інвестиціями та доступом до вільних українських портів не було.

    Водночас офіційна лінія Анкари щодо Чорного моря вже давно вийшла за межі загальних закликів. У вересні турецька сторона передала Москві та Києву проєкт меморандуму, побудований за логікою зернового коридору 2022 року: безпечний маршрут уздовж узбережжя Румунії та Болгарії, а також коридор для російського судноплавства через турецькі й, можливо, грузинські територіальні води. Bloomberg повідомляв про підготовку за участю ООН окремих переговорів щодо перемир’я в Чорному морі на початок жовтня. 7 жовтня Ердоган під час телефонної розмови з Володимиром Путіним окремо наголосив на важливості безпеки судноплавства.

    Фідан публічно говорив про мораторій на удари по цивільних суднах і, ширше, про готовність Туреччини взяти на себе морський компонент майбутніх гарантій безпеки України. Цю позицію підтримували також французькі й українські представники в межах «коаліції охочих». Економічний контекст робить ці обговорення конкретнішими. Українські порти Одеси, Чорноморська та Південного залишаються критично важливими для експорту зерна, попри почастішання ударів по суднах, зокрема тих, що належать турецьким компаніям.

    Концесійний конкурс на термінали в Чорноморську вже привернув увагу APM Terminals, турецької Yilport, консорціуму Abu Dhabi Ports та інших операторів. MSC посилила свої позиції в TIS у Південному. Китайські компанії активно цікавляться інфраструктурою в окупованому Криму, зокрема Керчю та об’єктами поблизу Донузлава. Однак у відкритих даних щодо вільних українських портів переважають західні, турецькі та близькосхідні оператори, а не китайські. Тож пропозиція зробити Китай «основним інвестором» українського узбережжя виходить за межі нинішніх публічних процесів і потребує окремого політичного рішення Києва та гарантій, які наразі не сформульовані.

    Для Туреччини ставки зрозумілі: контроль над протоками відповідно до Конвенції Монтре, захист власних судноплавних інтересів — із літа постраждали десятки турецьких суден і суден, пов’язаних із Туреччиною, — та закріплення ролі ключового морського гравця після будь-якого перемир’я. Ідея бази в Одеському регіоні, якщо її справді обговорюють неофіційними каналами, означала б якісно інший рівень присутності: не патрулювання й розмінування, а постійну військово-морську інфраструктуру на території України. Для Києва такий варіант водночас зменшує залежність від західних гарантій, проти яких Москва заперечує в частині розміщення сухопутних контингентів, і створює нові вразливості. Йдеться про питання суверенітету над портами, можливе подвійне призначення китайських інвестицій і довгострокову залежність від двох гравців, у відносинах із якими позиції Києва залишаються нерівними.

    Консультації в Маямі завершилися раніше, ніж планувалося, і не усунули ключових розбіжностей щодо територій. На цьому тлі турецький канал залишається одним із небагатьох, де Москва й Київ іще готові обговорювати обмежену деескалацію. Чи перетвориться ідея, передана через зятя Ердогана, на офіційний документ, чи залишиться неформальним зондуванням позицій, наразі невідомо. Однак будь-який формат безпеки в Чорному морі, який закріпить за Анкарою роль гаранта, а за Пекіном — економічний вплив на українські порти, змінить не лише логістику експорту зерна, а й баланс сил у регіоні на роки після завершення бойових дій.

  • 97% проти Путіна, 77% — проти Трампа: кого зі світових лідерів найбільше підтримують українці

    97% проти Путіна, 77% — проти Трампа: кого зі світових лідерів найбільше підтримують українці

    Президент США Дональд Трамп потрапив до трійки світових лідерів, до яких українці ставляться найбільш негативно. Гірші показники серед політиків, включених до нового дослідження Rating Group, мають лише російський лідер Володимир Путін та Олександр Лукашенко.

    Натомість найбільші симпатії українців отримали президент Франції Еммануель Макрон, канцлер Німеччини Фрідріх Мерц і президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган. Про це свідчать результати загальнонаціонального опитування Rating Group, проведеного 4–9 серпня 2026 року.

    Путін очолив антирейтинг

    Найвищий рівень негативного ставлення зафіксували щодо Володимира Путіна — 97% опитаних українців ставляться до нього негативно.

    На другому місці антирейтингу — Олександр Лукашенко із 90% негативних оцінок.

    Третім став президент США Дональд Трамп. До нього негативно ставляться 77% респондентів, тоді як позитивно — лише 16%.

    Таким чином, Трамп суттєво поступається за рівнем позитивного сприйняття більшості західних лідерів, яких соціологи включили до дослідження.

    Водночас важливо правильно трактувати результати: Rating Group не ставила Путіна, Лукашенка і Трампа в одну політичну категорію. Йдеться виключно про рівень позитивного або негативного ставлення опитаних до конкретних політиків.

    Макрон став лідером симпатій українців

    На протилежному полюсі рейтингу опинився президент Франції Еммануель Макрон.

    Позитивно до французького президента ставляться 79% українців — це найвищий показник серед світових лідерів, представлених у дослідженні.

    Друге місце посідає канцлер Німеччини Фрідріх Мерц із 64% позитивних оцінок.

    Трійку лідерів замикає президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган — його позитивно сприймає 61% опитаних.

    Соціологи також зафіксували позитивну динаміку для Макрона та Ердогана: порівняно з 2024 роком ставлення українців до обох політиків покращилося.

    Мерц випередив свого попередника

    Окремо Rating Group звернула увагу на зміну сприйняття керівництва Німеччини.

    Фрідріх Мерц із показником у 64% позитивного ставлення випереджає свого попередника Олафа Шольца. У лютому 2025 року позитивно до Шольца ставилися 57% українських респондентів.

    Таким чином, зміна канцлера Німеччини принаймні на рівні громадського сприйняття в Україні супроводжувалася покращенням оцінок німецького керівництва.

    Загалом і Німеччину українці переважно сприймають як дружню державу. Такою її назвали 77% опитаних. Францію дружньою вважає 81%.

    У Польщі ситуація протилежна

    Значно помітніше змінилося ставлення українців до президента Польщі.

    Колишнього польського президента Анджея Дуду в лютому 2025 року позитивно оцінювали 72% українців.

    У його наступника Кароля Навроцького показники суттєво гірші: позитивно до нього ставляться лише 20%, тоді як негативно — 62% респондентів.

    Водночас польський прем’єр Дональд Туск має значно кращий баланс оцінок: позитивно його сприймають 45% українців, негативно — 35%.

    Тобто результати дослідження показують, що ставлення до конкретного політика не завжди збігається зі ставленням до держави загалом.

    Польщу дружньою щодо України назвали 50% опитаних, тоді як 21% оцінюють її позицію як ворожу.

    Що українці думають про Угорщину

    Цікавими виявилися й результати щодо угорського керівництва.

    Прем’єр-міністра Угорщини Петера Мадяра позитивно оцінюють 33%, негативно — 34%. Ще приблизно кожен п’ятий опитаний повідомив, що не знає цього політика.

    На цьому тлі його показники значно кращі, ніж були у попередника Віктора Орбана: соціологи нагадують, що негативно Орбана оцінювали 74% українців.

    Водночас ставлення до самої Угорщини залишається неоднозначним: 23% респондентів вважають її ставлення до України дружнім, 36% — нейтральним, а 35% — ворожим.

    Трамп непопулярний, але США все ще вважають дружньою країною

    Один із найцікавіших результатів опитування стосується Сполучених Штатів.

    Попри те, що 77% негативно ставляться особисто до Дональда Трампа, більшість респондентів не переносять це ставлення на США загалом.

    54% опитаних вважають Сполучені Штати дружньою щодо України країною.

    Це демонструє суттєву різницю між оцінкою українцями конкретного американського президента та сприйняттям держави.

    Схожа ситуація простежується і з деякими іншими країнами: громадська думка щодо конкретного лідера може помітно відрізнятися від оцінки відносин із країною, яку він представляє.

    Кого українці вважають найбільшими друзями

    Окремий блок дослідження Rating Group був присвячений тому, наскільки дружньою або ворожою українці вважають позицію інших держав.

    Серед найкраще оцінених — Франція, Велика Британія, Литва та Німеччина.

    Францію дружньою назвали 81%, Велику Британію — 80%, Німеччину і Литву — по 77%. Молдову дружньою вважають 68% респондентів.

    Щодо Туреччини оцінки стриманіші, ніж у випадку особисто з Ердоганом. 48% назвали її ставлення дружнім, а 41% — нейтральним.

    Китай українці переважно сприймають негативно: 53% вважають його ставлення до України ворожим.

    Абсолютними аутсайдерами очікувано стали Росія та Білорусь. Ставлення Росії до України ворожим назвали 97% опитаних, Білорусі — 83%.

    До росіян ставлення також різко погіршилося

    Соціологи окремо запитували не про держави чи їхніх керівників, а про мешканців сусідніх країн.

    І тут Росія знову різко відрізняється від інших сусідів України.

    Холодне ставлення до жителів РФ висловив 91% респондентів, причому 81% характеризують його як «дуже холодне». До білорусів холодно ставляться 70% опитаних.

    Rating Group зазначає, що з 2022 року ці показники лише погіршувалися. Для порівняння: чотири роки тому дуже холодне ставлення до росіян мали 56% українців, ще 25% характеризували його просто як холодне.

    До мешканців інших сусідніх держав українці переважно ставляться тепло або нейтрально. Найкраще — до молдован: 55% висловили тепле ставлення, 39% — нейтральне.

    Як проводили опитування

    Дослідження Rating Group проводилося з 4 до 9 серпня 2026 року методом телефонних інтерв’ю CATI.

    Соціологи опитали 2000 громадян України віком від 18 років. Вибірка формувалася на основі випадкових мобільних телефонних номерів і охоплювала всі області України, крім тимчасово окупованих територій та місцевостей, де на момент дослідження не було українського мобільного зв’язку.

    Результати зважувалися з використанням актуальних даних Держстату. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення, а заявлена похибка становить не більше 2,2% із довірчою ймовірністю 0,95.

    Отже, опитування демонструє досить контрастну картину. Найвищий рівень симпатій серед запропонованих соціологами світових лідерів має Еммануель Макрон — 79%. На іншому полюсі перебувають Путін із 97% негативних оцінок, Лукашенко з 90% та Трамп із 77%.

    При цьому випадок президента США особливо показовий: ставлення до самого Трампа серед українців переважно негативне, але США більшість опитаних усе ще сприймає як дружню Україні державу.

  • «Напад на одного — напад на всіх»: Саудівська Аравія, Туреччина і Пакистан створили новий оборонний блок

    «Напад на одного — напад на всіх»: Саудівська Аравія, Туреччина і Пакистан створили новий оборонний блок

    Саудівська Аравія, Туреччина та Пакистан 7 серпня підписали у Мецці масштабну угоду про взаємну оборону, яка може суттєво змінити архітектуру безпеки на Близькому Сході та в ширшому мусульманському світі. Головний принцип документа нагадує статтю 5 Північноатлантичного договору: збройний напад на одну з трьох держав розглядатиметься як напад на всіх учасників пакту.

    Так звана Мекканська спільна оборонна угода була підписана за участі саудівського кронпринца і прем’єр-міністра Мохаммеда бін Салмана, президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана та прем’єр-міністра Пакистану Шехбаза Шаріфа. Сторони заявили, що її мета — посилення спільного стримування, поглиблення оборонної співпраці та зміцнення стабільності в регіоні.

    Саме формула колективної оборони робить домовленість значно важливішою за звичайний меморандум про військове співробітництво. Водночас повний текст пакту поки не оприлюднений, а тому невідомо, які конкретно військові дії буде зобов’язана здійснити кожна зі сторін у разі нападу на одного з партнерів.

    Турецький посадовець, якого цитує Reuters, наголосив, що угода має виключно оборонний характер і не спрямована проти конкретної країни. За його словами, вона також не скасовує чинних двосторонніх чи багатосторонніх зобов’язань її учасників і залишається відкритою для приєднання інших держав регіону.

    Чому ця угода настільки важлива

    Склад учасників сам по собі робить новий формат безпрецедентним.

    Туреччина має одну з найбільших армій НАТО — за чисельністю вона поступається в Альянсі лише Сполученим Штатам. Анкара також володіє потужною оборонною промисловістю, виробляючи безпілотники, ракети, бронетехніку, кораблі та інші види озброєння.

    Пакистан є єдиною мусульманською державою, яка офіційно володіє ядерною зброєю. Країна має одну з найбільших армій світу та розвинену ракетну програму.

    Саудівська Аравія, своєю чергою, є найбільшою політичною та економічною силою Перської затоки, одним із провідних експортерів нафти у світі й державою, на території якої розташовані Мекка і Медина — два найсвятіші міста ісламу.

    Об’єднання саме цих трьох держав означає появу формату, який поєднує фінансові ресурси Ер-Ріяда, військово-промислові можливості Анкари та ядерний статус Ісламабада.

    При цьому Reuters окремо наголошує: у тексті та офіційних поясненнях немає положень про створення спільного ядерного механізму чи поширення пакистанської ядерної парасольки на партнерів. Тому говорити про «ядерний союз» наразі немає підстав.

    Пакт з’явився не на порожньому місці

    Нова тристороння угода стала результатом майже року переговорів і фактично розширила вже існуючу систему військових домовленостей.

    Ще 17 вересня 2025 року Саудівська Аравія та Пакистан уклали двосторонню Strategic Mutual Defence Agreement. Вона вже містила принцип, за яким агресія проти однієї держави вважається агресією проти обох.

    Навесні 2026 року ця домовленість перейшла у практичну площину. У квітні пакистанські військові прибули на авіабазу короля Абдулазіза в Саудівській Аравії в межах двосторонньої угоди. До складу сил входили винищувачі та літаки забезпечення ВПС Пакистану, а офіційною метою називалося підвищення оперативної готовності та координації двох армій.

    Паралельно Саудівська Аравія різко активізувала оборонний діалог із Туреччиною.

    Після візиту Ердогана до Ер-Ріяда у лютому 2026 року сторони домовилися активізувати наявні угоди у сфері оборони та посилити військову співпрацю.

    Таким чином, Мекканський пакт фактично зв’язав між собою вже наявні двосторонні механізми.

    Війна з Іраном прискорила процес

    Головним каталізатором домовленості стала різка ескалація на Близькому Сході.

    Reuters пов’язує укладення пакту з війною, яка почалася після американсько-ізраїльських ударів по Ірану та подальших ударів Тегерана і його союзників по державам Перської затоки. Саудівська Аравія та інші країни регіону зіткнулися з атаками на інфраструктуру, судноплавство та енергетичні маршрути.

    У квітні лідери країн Ради співробітництва арабських держав Перської затоки окремо обговорювали іранські атаки на країни GCC та Йорданію й необхідність створення довгострокової системи регіональної безпеки.

    Додатковим фактором стали єменські хусити. У день підписання угоди Associated Press повідомляло про нове загострення: удари хуситів зачепили єменську провінцію Маріб і саудівський регіон Наджран, де були поранені люди.

    Для Ер-Ріяда це особливо болісне питання. Саудівська економічна модель значною мірою залежить від стабільного експорту нафти, безпеки портів, танкерних маршрутів і великих інфраструктурних проєктів.

    Будь-яка тривала війна в Перській затоці безпосередньо загрожує цим планам.

    Це «мусульманське НАТО»?

    Після появи угоди в міжнародних медіа та експертному середовищі вже з’явилися порівняння з «ісламським НАТО».

    Таке визначення виглядає ефектно, але поки є передчасним.

    НАТО має постійні військові структури, інтегроване командування, спільне оборонне планування, визначені процедури консультацій та десятиліттями відпрацьовані механізми взаємодії.

    Щодо нової тристоронньої угоди таких деталей поки немає.

    Відомо лише, що вона містить принцип колективної оборони та передбачає поглиблення військового співробітництва. Чи з’явиться постійний секретаріат, спільне командування, інтегрована система ППО або регулярні об’єднані сили — офіційно не повідомлялося.

    Тому наразі правильніше говорити про новий регіональний оборонний пакт, а не про повноцінний аналог НАТО.

    Туреччина опинилася в особливій позиції

    Участь Анкари робить домовленість ще цікавішою.

    Туреччина залишається членом НАТО і юридично вже має колективні гарантії безпеки за статтею 5 Вашингтонського договору.

    Одночасно Анкара створює додатковий оборонний механізм із двома державами, які до НАТО не входять.

    Турецька сторона саме тому окремо підкреслює, що нова угода не замінює і не скасовує чинних міжнародних зобов’язань.

    Фактично Туреччина отримує можливість бути містком між євроатлантичною системою безпеки та новою мережею регіональних союзів.

    Чому Саудівська Аравія шукає нових партнерів

    Окремий підтекст угоди — дедалі більші сумніви країн Перської затоки щодо того, чи може їхня безпека й надалі майже повністю спиратися на США.

    Протягом десятиліть основою оборони Саудівської Аравії були американські системи озброєння, військові бази та стратегічне партнерство з Вашингтоном.

    Але затяжні кризи в регіоні та нові удари змушують Ер-Ріяд диверсифікувати свої гарантії.

    Reuters прямо вказує на прагнення трьох держав зміцнити власну регіональну безпекову конструкцію в умовах напружених відносин і перевантаженості традиційної американської системи союзів.

    Це не означає розриву із США. Усі три держави мають важливі відносини з Вашингтоном, а Туреччина взагалі є членом НАТО.

    Але новий пакт показує: регіональні столиці більше не хочуть залежати лише від одного зовнішнього гаранта.

    Пакистан отримує нову роль далеко за межами Південної Азії

    Для Ісламабада угода відкриває можливість значно посилити геополітичний вплив.

    Традиційно пакистанська безпекова політика була зосереджена насамперед на Індії та Афганістані.

    Тепер країна дедалі активніше вбудовується у систему безпеки Близького Сходу.

    Водночас це створює чутливе питання для Індії, яка має стратегічні відносини і з Саудівською Аравією, і з ОАЕ.

    Саме положення «напад на одного — напад на всіх» неминуче викликає питання, як воно застосовуватиметься у випадку можливої нової індійсько-пакистанської військової кризи.

    Офіційні пояснення поки не дають відповіді на це питання. Турецька сторона лише наголошує, що пакт спрямований на оборону та не створений проти конкретної держави.

    Угода відкрита для інших держав

    Ще одна принципова деталь — новий формат не обмежується трьома засновниками.

    За словами турецького посадовця, до угоди можуть приєднатися інші країни регіону.

    Якщо це станеться, нинішній трикутник Анкара–Ер-Ріяд–Ісламабад може перетворитися на значно ширший безпековий блок.

    Саме тому найбільше значення матимуть наступні місяці: чи залишиться Мекканська угода політичним сигналом, чи отримає постійні військові механізми, спільні навчання, обмін розвідданими, координацію ППО та реальне оборонне планування.

    Голова саудівського Gulf Research Center Абдулазіз Сагер, якого цитує Reuters, звернув увагу саме на це: символізм зустрічі трьох великих мусульманських держав уже є значним, але справжній геополітичний ефект залежатиме від того, чи буде формат інституціоналізований і наповнений конкретною співпрацею.

    Поки ж факт залишається безпрецедентним: країна з ядерною зброєю, друга за чисельністю армія НАТО та найбільша держава Перської затоки формально домовилися вважати напад на будь-яку з них нападом на всіх. На тлі найбільшої за десятиліття нестабільності на Близькому Сході це може стати початком значно глибшого переформатування регіональної системи безпеки.

  • Туреччина хоче позбутися російських С-400 заради F-35

    Туреччина хоче позбутися російських С-400 заради F-35

    Туреччина розпочала переговори з Росією щодо можливості передачі придбаних раніше зенітно-ракетних комплексів С-400 третій країні. В Анкарі сподіваються, що такий крок допоможе усунути головну перепону для відновлення участі держави у програмі американських винищувачів п’ятого покоління F-35 та відкриє шлях до закупівлі сучасних бойових літаків у США. Водночас у Вашингтоні вже сигналізують, що навіть повна передача російських комплексів іншій державі може не стати достатньою підставою для скасування обмежень, оскільки питання безпеки залишається одним із ключових у відносинах між союзниками по НАТО.

    Про це повідомляє Bloomberg із посиланням на турецьких посадовців та поінформовані джерела.

    За інформацією агентства, останніми тижнями Туреччина звернулася до Росії з пропозицією погодити передачу комплексів С-400 третій країні. Такий варіант Анкара розглядає як компромісне рішення, яке могло б задовольнити вимоги США та дозволити відновити військово-технічне співробітництво із Вашингтоном.

    Співрозмовники Bloomberg зазначають, що переговори розпочалися напередодні саміту НАТО, який цього тижня проходить в Анкарі. Саме в цей період президент США Дональд Трамп заявив, що готовий розглянути можливість перегляду санкцій та обмежень, які були запроваджені проти Туреччини через закупівлю російських систем протиповітряної оборони.

    Ці заяви стали важливим політичним сигналом для турецького керівництва, яке вже кілька років намагається знайти спосіб повернутися до програми F-35.

    За словами джерел агентства, нинішня ініціатива не є першою спробою Анкари вирішити проблему.

    Кілька місяців тому президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган навіть висував ідею повернення комплексів С-400 Росії.

    Однак ця пропозиція не знайшла достатньої підтримки ні всередині Туреччини, ні серед російської сторони.

    Після цього турецька влада почала шукати інші варіанти компромісу.

    Одним із них стала пропозиція залишити комплекси С-400 на території Туреччини, але дозволити американським військовим або технічним спеціалістам здійснювати контроль за їхньою експлуатацією.

    В Анкарі вважали, що такий механізм дозволить розвіяти побоювання Вашингтона щодо можливого витоку секретної інформації про американські винищувачі.

    Проте, як повідомляє Bloomberg, американська сторона відкинула й цю пропозицію.

    У Вашингтоні наголосили, що сама присутність російських комплексів на території держави-члена НАТО становить потенційну загрозу для безпеки новітніх американських літаків.

    Основна проблема полягає у можливостях С-400.

    Американські військові та фахівці з безпеки неодноразово заявляли, що російські радари можуть збирати детальну інформацію про характеристики літаків F-35.

    Йдеться насамперед про параметри малопомітності (стелс-технологій), особливості роботи бортових систем, електронного обладнання та радіолокаційний “портрет” винищувача.

    На думку США, навіть потенційне потрапляння таких даних до Росії може поставити під загрозу одну з найважливіших військових програм американського оборонного комплексу.

    Саме тому Конгрес США ще кілька років тому ухвалив жорсткі законодавчі обмеження.

    Відповідно до чинного законодавства Туреччина не може придбати винищувачі F-35 доти, доки володіє російськими комплексами С-400.

    Навіть зараз, коли президент Дональд Трамп заявляє про готовність переглянути санкційну політику щодо Анкари, остаточне рішення значною мірою залежить від позиції американських законодавців.

    За інформацією Bloomberg, цього тижня американські сенатори під час спілкування з журналістами дали зрозуміти, що навіть передача комплексів третій країні автоматично не вирішить проблему.

    Вони наголосили, що Вашингтон має отримати повну впевненість у тому, що російські системи більше жодним чином не становитимуть ризику для американських технологій.

    Таким чином навіть у разі досягнення домовленості з Москвою Туреччина не має гарантій повернення до програми F-35.

    За словами турецьких чиновників, зараз комплекси С-400 фактично не використовуються.

    Попри те, що вони перебувають на озброєнні країни, їх не залучають до бойового чергування.

    Це також є частиною спроб Анкари продемонструвати союзникам по НАТО, що російські системи не інтегровані у національну систему протиповітряної оборони.

    Джерела агентства також повідомили, що питання майбутнього С-400 стало однією з головних тем під час нещодавнього візиту міністра закордонних справ Туреччини Хакана Фідана до Казані.

    Там він провів переговори з президентом Росії Володимиром Путіним.

    За підсумками зустрічі Кремль офіційно підтвердив, що сторони обговорювали питання, пов’язані з поставленими Туреччині зенітно-ракетними комплексами.

    Водночас зміст переговорів російська сторона не розкрила.

    Історія із закупівлею С-400 стала одним із найсерйозніших кризових моментів у сучасних відносинах між Туреччиною та США.

    У 2017 році Анкара підписала контракт із Росією на придбання комплексів ППО, незважаючи на численні попередження Вашингтона.

    Перші елементи систем були доставлені до Туреччини у 2019 році.

    Після цього США офіційно виключили Туреччину з міжнародної програми створення винищувача F-35, хоча країна була одним із ключових партнерів проєкту.

    До запровадження санкцій турецькі підприємства виготовляли сотні компонентів для американських літаків, а сама Туреччина планувала закупити понад сто винищувачів нового покоління.

    Окрім виключення з програми F-35, Сполучені Штати застосували до Туреччини санкції відповідно до закону CAATSA, який передбачає обмеження щодо країн, які здійснюють великі оборонні закупівлі у Росії.

    Відтоді Анкара неодноразово заявляла про бажання нормалізувати відносини із Вашингтоном та повернутися до участі у програмі F-35.

    Після повернення Дональда Трампа до Білого дому турецьке керівництво побачило нове політичне вікно можливостей.

    Напередодні саміту НАТО американський президент припустив, що може скасувати санкції, введені проти Туреччини, та сприяти укладенню нової оборонної угоди.

    Однак навіть у разі позитивної позиції Білого дому остаточне рішення залежатиме від Конгресу США, який традиційно займає значно жорсткішу позицію щодо військового співробітництва з країнами, які закуповують російське озброєння.

    Експерти зазначають, що нинішні переговори мають набагато ширше значення, ніж проста доля окремої системи ППО.

    Їхній результат може визначити майбутнє оборонного партнерства між Туреччиною та США, вплинути на баланс сил усередині НАТО, а також позначитися на подальших відносинах Анкари з Москвою.

    Якщо сторонам вдасться знайти компроміс, це може стати одним із найважливіших дипломатичних проривів останніх років у сфері безпеки.

    Водночас відсутність домовленостей означатиме збереження санкцій, подальше відсторонення Туреччини від програми F-35 та продовження одного з найглибших конфліктів між двома союзниками по Північноатлантичному альянсу.

  • НАТО може скасувати саміт у 2027 році через Трампа

    НАТО може скасувати саміт у 2027 році через Трампа

    Північноатлантичний альянс розглядає можливість відмовитися від проведення традиційного щорічного саміту у 2027 році. Причиною такого кроку можуть стати побоювання щодо подальшого загострення відносин із президентом США Дональдом Трампом, який після повернення до Білого дому неодноразово виступав із різкою критикою НАТО, закликав союзників значно збільшити оборонні витрати та ставив під сумнів ефективність нинішньої моделі функціонування Альянсу. Питання вже стало предметом активних дискусій серед керівництва НАТО під час саміту в Анкарі, хоча остаточного рішення наразі ще не ухвалено.

    Про це повідомляє Bloomberg.

    За інформацією агентства, традиційно НАТО проводить саміти щороку, збираючи лідерів усіх держав-членів для обговорення ключових питань безпеки, розвитку військового потенціалу, підтримки України, фінансування оборони та реагування на нові глобальні виклики. Однак цього разу в Альянсі почали серйозно обговорювати можливість відійти від цієї практики та зробити паузу між великими зустрічами глав держав.

    Згідно з попередніми планами, наступний саміт НАТО мав пройти в Албанії. Саме ця країна ще раніше отримала право прийняти лідерів держав-членів Альянсу. Водночас тепер дедалі більше посадовців припускають, що зустріч можуть перенести на рік або навіть повністю змінити графік проведення самітів.

    Як зазначають співрозмовники Bloomberg, ключовою причиною таких дискусій стало прагнення уникнути нової публічної конфронтації між Дональдом Трампом та європейськими союзниками. Президент США вже багато років є одним із найжорсткіших критиків НАТО. Ще під час свого першого президентського терміну він неодноразово заявляв, що більшість європейських країн недостатньо фінансують власну оборону та фактично перекладають основний фінансовий тягар забезпечення безпеки на Сполучені Штати.

    Після повернення до влади риторика американського президента не змінилася. Навпаки, під час саміту в Анкарі він знову використав міжнародний майданчик для різких заяв на адресу партнерів по Альянсу. За словами джерел агентства, Трамп дав зрозуміти, що погодився приїхати до Туреччини насамперед завдяки своїм особистим відносинам із президентом країни Реджепом Тайїпом Ердоганом, а не через важливість самого заходу.

    Під час закритих переговорів та публічних виступів американський президент знову поставив під сумнів ефективність НАТО, розкритикував союзників за недостатні оборонні витрати та фактично повторив свої попередні вимоги щодо суттєвого збільшення внесків країн-членів до системи колективної безпеки.

    Саме ці заяви, за інформацією Bloomberg, стали одним із факторів, який підштовхнув частину представників Альянсу до ідеї перенести наступний саміт. Деякі дипломати вважають, що відмова від проведення масштабної зустрічі дозволить уникнути чергового публічного конфлікту, який може негативно вплинути на міжнародний імідж НАТО та продемонструвати розбіжності всередині організації.

    Ще одним аргументом на користь перенесення саміту стала країна-господар майбутньої зустрічі. Албанія залишається однією з держав НАТО, які витрачають на оборону відносно невелику частку валового внутрішнього продукту. На тлі постійних вимог Вашингтона щодо збільшення оборонних бюджетів проведення саміту саме в такій країні могло б стати додатковим приводом для критики з боку Дональда Трампа.

    Високопоставлений військовий представник НАТО Джузеппе Каво Драгоне підтвердив, що питання проведення наступної зустрічі лідерів наразі остаточно не вирішене.

    «Саміт відбудеться в Албанії, але чи відбудеться він наступного року чи через рік — це питання, яке зараз обговорюється», — заявив він в інтерв’ю Bloomberg TV.

    Його слова фактично стали першим офіційним підтвердженням того, що в НАТО справді розглядають можливість зміни традиційного календаря проведення самітів.

    Попри це генеральний секретар НАТО Марк Рютте виступає проти відмови від щорічного формату зустрічей. На його думку, регулярні саміти залишаються одним із найважливіших інструментів політичної координації між союзниками та дозволяють постійно утримувати питання безпеки у центрі міжнародної уваги.

    За даними Bloomberg, Рютте активно намагався переконати Дональда Трампа в тому, що європейські партнери вже виконують його вимоги щодо збільшення фінансування оборони. Зокрема, під час саміту наголошувалося, що країни Альянсу суттєво нарощують військові бюджети та збільшують інвестиції у власні збройні сили.

    Напередодні саміту генеральний секретар повідомив, що союзники вже погодили масштабне збільшення оборонних витрат на 258 мільярдів доларів. Крім того, Німеччина оголосила про намір до 2029 року збільшити фінансування оборони до рівня 5% валового внутрішнього продукту. Канцлер Фрідріх Мерц назвав це найбільшим розширенням оборонних можливостей країни за всю сучасну історію Федеративної Республіки Німеччина.

    Втім поки що невідомо, чи вплинули ці аргументи на позицію американського президента. Ознакою збереження невизначеності стало те, що підсумкова декларація саміту в Анкарі, яку мають затвердити лідери держав-членів НАТО, не міститиме жодної згадки про дату або місце проведення наступного саміту. Такий крок лише посилив припущення про те, що дискусії щодо майбутнього формату зустрічей тривають і остаточне рішення ще не прийняте.

    Обговорення можливого перенесення саміту відбувається в особливо відповідальний для Альянсу період. НАТО продовжує координувати підтримку України, зміцнювати східний фланг, нарощувати виробництво озброєння та адаптувати власну оборонну стратегію до нових викликів, пов’язаних із російською агресією.

    Крім цього, під час саміту в Анкарі союзники оголосили про запуск нових міжнародних механізмів фінансування оборонної промисловості. Зокрема, Канада повідомила про створення спеціального банку, до якого приєднаються Україна та ще вісім держав. Очікується, що новий фінансовий інструмент дозволить залучити до 134 мільярдів доларів для реалізації оборонних проєктів та модернізації військової промисловості країн-партнерів.

    Попри нинішні дискусії, офіційного рішення щодо скасування чи перенесення саміту НАТО поки що немає. Однак сам факт таких обговорень свідчить про прагнення керівництва Альянсу мінімізувати внутрішньополітичні суперечності та зберегти єдність організації в умовах складної міжнародної ситуації, війни Росії проти України та змін у зовнішньополітичному курсі Сполучених Штатів.

  • Трамп їде до Анкари без ентузіазму: у НАТО побоюються нових суперечок

    Трамп їде до Анкари без ентузіазму: у НАТО побоюються нових суперечок

    Президент США Дональд Трамп вирушив на саміт НАТО в Анкарі в напруженому настрої, а європейські союзники не виключають, що зустріч лідерів Альянсу може супроводжуватися гострими суперечками. Про це повідомляє CNN із посиланням на американських та європейських посадовців.

    За інформацією телеканалу, Трамп останнім часом став ще більш критично ставитися до НАТО. Після війни між США та Іраном він неодноразово висловлював невдоволення тим, що європейські союзники, на його думку, не надали Вашингтону достатньої підтримки. Через це президент США дедалі частіше ставить під сумнів баланс зобов’язань усередині Альянсу та наполягає на суттєвому збільшенні оборонних витрат європейських держав.

    За даними CNN, сам Трамп не приховував небажання їхати до Анкари. Під час однієї із попередніх зустрічей із генеральним секретарем НАТО Марком Рютте він зазначав, що головною причиною його участі є повага до президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана, з яким підтримує особисті дружні стосунки. Джерела телеканалу стверджують, що в адміністрації США йому також дали зрозуміти: відмова від участі могла б бути сприйнята як неповага до турецького лідера.

    Європейські дипломати, за інформацією журналістів, прагнуть максимально уникнути відкритих конфліктів із президентом США. Саме тому до саміту підготували низку нових оборонних ініціатив, масштабних контрактів і фінансових зобов’язань, які мають продемонструвати готовність союзників збільшувати внесок у спільну безпеку.

    Водночас багато співрозмовників CNN визнають, що не можуть гарантувати спокійний перебіг саміту. За їхніми словами, під час закритих зустрічей Трамп продовжує різко критикувати союзників за недостатню підтримку США та нерівномірний розподіл оборонних витрат, а ця риторика дедалі частіше переходить і в його публічні виступи.

    Додатковим фактором напруги стали особисті конфлікти американського президента з окремими європейськими лідерами. Зокрема, після саміту G7 він знову вступив у публічну суперечку з прем’єр-міністеркою Італії Джорджею Мелоні, що, за оцінками американських посадовців, також може вплинути на атмосферу переговорів.

    Напередодні відкриття саміту генеральний секретар НАТО Марк Рютте наголосив, що головними темами зустрічі стануть збільшення оборонних інвестицій, нарощування виробництва озброєнь та подальша підтримка України. За словами Рютте, союзники мають перетворити вже ухвалені політичні рішення на конкретні практичні кроки.

    Саміт НАТО проходить 7–8 липня в Анкарі. Очікується, що серед ключових питань будуть підтримка України, майбутнє американської військової присутності в Європі, нові оборонні витрати країн-членів Альянсу та зміцнення європейської оборонної промисловості.

  • Туреччина готова знову звести Україну й Росію за столом переговорів: Джелял пояснив, що Анкара дає Києву у війні

    Туреччина готова знову звести Україну й Росію за столом переговорів: Джелял пояснив, що Анкара дає Києву у війні

    Туреччина залишається одним із найважливіших стратегічних партнерів України у війні проти Росії — одночасно як постачальник оборонних технологій, майданчик для потенційних переговорів і держава, яка впливає на баланс сил у Чорному морі. Про це в інтерв’ю розповів посол України в Туреччині Наріман Джелял, наголосивши, що Анкара послідовно підтримує територіальну цілісність України, допомагає у військово-технічній співпраці та готова приймати нові раунди переговорів між Києвом і Москвою, якщо для цього з’являться реальні передумови. Джелял офіційно очолив українське посольство в Туреччині у 2025 році, після звільнення з російської неволі, і серед своїх головних завдань називає перетворення Туреччини з важливого партнера на фактичного союзника України.

    Одним із ключових напрямів співпраці залишається оборонна промисловість. Джелял зазначає, що Україні є чого повчитися в Туреччини, насамперед у питанні системної державної підтримки власного виробника. За його словами, турецька оборонна галузь за останнє десятиліття пройшла шлях до значно більшої самодостатності через обмежений доступ до західних технологій і політичні розбіжності з партнерами. Саме тому Анкара зробила ставку на власне виробництво безпілотників, систем протиповітряної оборони, кораблів і бронетехніки. Для України цей досвід особливо важливий, адже Київ також прагне нарощувати власне виробництво озброєнь і поступово зменшувати залежність від зовнішніх поставок.

    Важливою частиною українсько-турецької співпраці є авіаційні двигуни. За словами Джеляла, турецькі проєкти Bayraktar Kızılelma, Akıncı та перспективний винищувач Kaan пов’язані з українськими двигунами, які Туреччина оцінює високо. Це відкриває для України великий ринок, адже турецькі оборонні компанії активно працюють не лише на внутрішній ринок, а й на експорт, зокрема з країнами Азії, Африки та Близького Сходу. Посол не розкрив фінансових деталей таких контрактів, назвавши їх чутливою комерційною інформацією, однак підкреслив, що співпраця з Baykar та іншими турецькими виробниками значно ширша, ніж те, про що можна говорити публічно.

    Окремий напрям — будівництво корветів для українських Військово-морських сил. Перший корвет класу Ada “Гетьман Іван Мазепа” був спущений на воду в Туреччині у 2022 році, другий — “Гетьман Іван Виговський” — у 2024 році. Турецька компанія STM раніше повідомляла, що “Гетьман Іван Виговський” має вийти в море у 2026 році, а передача ВМС України очікується у першому кварталі 2027 року. За словами Джеляла, нині кораблі залишаються в турецьких територіальних водах із міркувань безпеки: Україна не хоче наражати їх на ризик російських ракетних ударів, а Туреччина зберігає можливість обґрунтовано не пропускати російські військові кораблі через протоки до Чорного моря.

    Не менш важливим є дипломатичний вимір. Туреччина вже неодноразово пропонувала свій майданчик для переговорів між Україною та Росією. У березні 2026 року глава МЗС Туреччини Хакан Фідан повідомляв російському колезі Сергію Лаврову про готовність Анкари прийняти наступний раунд переговорів, а у квітні президент Реджеп Таїп Ердоган знову підтвердив готовність Туреччини організувати мирні переговори, зокрема на рівні лідерів. Джелял наголошує, що Україна готова до зустрічей майже на будь-якому майданчику, окрім Росії, Білорусі та, ймовірно, Китаю, тоді як Москва постійно висуває нові умови й фактично гальмує процес.

    За словами посла, на початку 2026 року сторони були близькі до нового переговорного формату в Туреччині, але ситуація на Близькому Сході, зокрема конфлікт навколо Ірану, відсунула цей процес на паузу. Джелял вважає, що Анкара залишається найзручнішим майданчиком для переговорів, оскільки підтримує робочі контакти і з Україною, і з Росією, а також може гарантувати безпекові умови для учасників. Водночас він підкреслює, що справедливий мир не може означати визнання окупованих територій російськими або відведення українських військ із територій, які контролює Україна. Київ, за його словами, може обговорювати припинення атак у повітрі та на морі, зупинку на поточній лінії фронту і міжнародний моніторинг, але не капітуляційні умови Кремля.

    У Чорному морі позиція Туреччини складніша, але не ворожа Україні. Джелял визнає, що Анкара занепокоєна ударами по підсанкційних суднах російського тіньового флоту, особливо коли атаки відбуваються поблизу турецьких берегів або торговельних маршрутів. Причина — ризики для судноплавства, страхових тарифів, енергетичної безпеки й торгівлі в Чорному морі. Водночас, за словами посла, турецька сторона розуміє право України на самозахист і не заперечує, що судна, які працюють на російську воєнну економіку, можуть бути законними цілями. Туреччина просить діяти обережно, особливо в її економічній зоні, але не ставить під сумнів сам принцип української оборони.

    Джелял також наголосив, що Туреччина залишається послідовною у питанні територіальної цілісності України. З 2014 року Анкара не визнає окупацію Криму та підтримує принцип непорушності кордонів. Саме тому, на думку посла, Туреччина бачить завершення війни в межах міжнародного права, навіть якщо публічно, як медіатор, намагається зберігати збалансовану риторику. Ця позиція особливо важлива для України, адже Туреччина одночасно має економічні зв’язки з Росією, залежить від російських енергоресурсів, але при цьому продовжує оборонну співпрацю з Києвом і підтримує український суверенітет.

    Окремо посол згадав про завод Baykar у Київській області. За його словами, проєкт фактично стримується безпековою ситуацією, насамперед загрозою російських ракетних ударів. Україна вже має значний досвід захисту від дронів, але досі потребує достатньої кількості систем протиракетної оборони для захисту важливих промислових об’єктів. Щойно безпекові умови дозволять, проєкти такого рівня можна буде повноцінно запускати.

    У підсумку інтерв’ю Джеляла показує, що українсько-турецькі відносини стають дедалі глибшими й практичнішими. Це вже не лише “байрактари” чи дипломатичні жести, а широка система співпраці: двигуни, корвети, оборонні технології, розмінування, навчання військових, переговорні майданчики, Чорне море, енергетика, торгівля і робота з країнами Глобального Півдня. Туреччина не завжди діє так, як хотілося б Україні, бо зберігає власний баланс між Києвом, Москвою і Заходом. Але саме Анкара сьогодні залишається одним із небагатьох гравців, здатних одночасно говорити з усіма сторонами, допомагати Україні військово й дипломатично та підтримувати принцип, без якого справедливий мир неможливий: кордони України не можуть бути предметом торгу.

    Джерело: інтерв’ю посла України в Туреччині Нарімана Джеляла для видання «Апостроф» Читати повністю

  • Ердоган заявив, що між Україною та Росією «невдовзі буде знайдено компроміс», і пообіцяв посередництво Туреччини

    Ердоган заявив, що між Україною та Росією «невдовзі буде знайдено компроміс», і пообіцяв посередництво Туреччини

    Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган заявив, що між Україною та Росією «невдовзі буде знайдено компроміс», який, на його думку, може відкрити шлях до миру. Він підкреслив, що Анкара готова й далі виступати посередником і «робити все можливе», аби зупинити війну. Про це він сказав, виступаючи на форумі TRT World Forum 2025 у Стамбулі.

    Ердоган нагадав, що Туреччина від початку повномасштабного вторгнення взяла на себе роль посередника і неодноразово саджала українську та російську делегації за один стіл. За словами турецького президента, він окремо обговорював питання припинення вогню і з Володимиром Путіним, і з Володимиром Зеленським, і «підтвердив рішучість надати всю необхідну підтримку для досягнення припинення вогню та подальшого встановлення стабільного миру».

    «Я сподіваюся, що вже невдовзі між сторонами буде знайдено компроміс, який дозволить двом сусіднім народам знову жити поруч у мирі», — заявив Ердоган.

    Його заява прозвучала на тлі заяв Москви про нібито готовність повернутися до переговорів з Україною. Російська сторона говорить про продовження діалогу «в стамбульському форматі» — тобто за посередництва Туреччини. Про це заявив заступник міністра закордонних справ РФ Михайло Галузін, стверджуючи, що «всі умови для переговорів є», але натякаючи, що Київ начебто не демонструє політичної волі.

    Україна та Росія вже провели серію прямих контактів у Стамбулі в 2025 році — зокрема у травні, червні та липні. На цих зустрічах сторони узгоджували, зокрема, великі обміни полоненими: перший раунд у травні дав домовленість про обмін «1000 на 1000», що стало найбільшим обміном за час повномасштабної війни. Також обговорювали повернення тіл загиблих і припинення ударів по цивільній інфраструктурі.

    Українська сторона виносила на стіл вимогу негайного припинення вогню, «тиші» вздовж усієї лінії фронту та зупинки атак по енергетичних і житлових об’єктах. У плані, який Київ презентував під час стамбульських контактів і який бачили міжнародні медіа, першим пунктом був повний режим припинення вогню мінімум на 30 днів, а далі — обмін усіх полонених і повернення незаконно депортованих українських дітей.

    Москва на ці умови не погодилась. Публічні сигнали з російського боку свідчили, що Кремль не готовий до фіксованого припинення вогню без попередніх політичних поступок України, а ключові російські фігури прямо заявляли, що мета Росії — не компроміс, а перемога, з вимогами територіальних поступок і обмеження оборонних можливостей України.

    Тобто реальна картина виглядає так: Туреччина публічно підкреслює готовність бути майданчиком для домовленостей і називає мир досяжним «у найближчому часі», Росія говорить про готовність до діалогу, але просуває максимум політичних вимог, а Україна публічно не відмовляється від переговорів як інструменту, але наполягає, що будь-який «компроміс» має починатися з припинення вогню й припинення ударів, а не з поступок у питаннях суверенітету.

    На цьому тлі слова Ердогана про те, що «вже невдовзі буде знайдено компроміс», звучать як політичний сигнал: Анкара хоче й далі залишатися ключовим посередником і демонструвати, що саме Туреччина володіє каналами спілкування і з Києвом, і з Москвою.