Позначка: ресурси України

  • «Нікому не вірте»: Валерій Залужний пояснив, чому неможливо передбачити кінець війни та що реально визначить її фінал

    «Нікому не вірте»: Валерій Залужний пояснив, чому неможливо передбачити кінець війни та що реально визначить її фінал

    Надзвичайний і Повноважний Посол України у Великій Британії та колишній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний заявив, що передбачити точну дату завершення війни неможливо, а будь-які прогнози на роки вперед не мають практичної цінності. Під час спілкування зі студентами він наголосив, що суспільству варто відмовитися від пошуку простих відповідей і зосередитися на реальних факторах, які визначають хід війни.

    За словами Залужного, він свідомо не називає жодних термінів, адже війна такого масштабу не піддається прогнозуванню. Він підкреслив, що навіть досвідчені військові не можуть точно передбачити, скільки триватимуть бойові дії, оскільки на це впливає надто багато змінних. Йдеться не лише про ситуацію на фронті, а й про економічні ресурси, політичні рішення, міжнародну підтримку та внутрішню стійкість країни.

    Залужний прямо заявив, що не збирається давати відповідь у форматі «ще рік», «п’ять» чи «десять років», оскільки це було б маніпуляцією або спробою привернути увагу. Він назвав себе реалістом і зазначив, що замість дат важливо аналізувати фактори, які можуть як пришвидшити, так і затягнути війну.

    Ключовим у його виступі стало питання ресурсів. За словами Залужного, Україна має чесно визначити для себе, скільки ще вона здатна і готова воювати. Це стосується не лише військових можливостей, а й економіки, демографії та психологічної витривалості суспільства. Він наголосив, що будь-які дії без чіткої мети і стратегії можуть призвести до виснаження країни без досягнення реального результату.

    Окремо Залужний звернув увагу на небезпеку ситуації, коли результат війни доводиться «продавати» як перемогу. На його думку, стратегія має бути сформована таким чином, щоб фінальний результат був очевидним і не потребував додаткових пояснень або інтерпретацій. Це означає, що держава повинна чітко розуміти, чого вона прагне досягти і якою ціною.

    Він підкреслив, що замість очікування прогнозів необхідно працювати над формуванням ефективної стратегії. Така стратегія повинна враховувати всі ключові аспекти: від ресурсного забезпечення до політичних рішень і міжнародної взаємодії. Лише в цьому випадку можна говорити про контроль над ситуацією, а не про пасивне очікування її розвитку.

    Залужний також згадав концепцію так званого «чорного лебедя» — непередбачуваної події, яка може кардинально змінити перебіг війни. Він визнав, що теоретично така подія можлива і здатна вплинути на швидкість завершення бойових дій. Водночас він застеріг від сподівань на подібний сценарій, адже очікування випадкового повороту подій може відволікати від реальної роботи та стратегічного планування.

    Його головний меседж був чітким: нікому не варто сліпо вірити, адже війна залежить від великої кількості факторів, і вирішальним буде те, наскільки сама Україна готова діяти та реалізовувати власні рішення. За його словами, майбутнє не визначається прогнозами — воно формується конкретними діями.

    Заява Залужного прозвучала на тлі постійного суспільного запиту на відповіді щодо термінів завершення війни. У медіапросторі регулярно з’являються різні оцінки та прогнози, однак його позиція фактично підважує саму логіку таких дискусій. Він пропонує змінити фокус: замість питання «коли закінчиться війна» ставити питання «що ми робимо для її завершення».

    Його підхід демонструє прагматичне і стратегічне бачення ситуації, в якому немає місця ілюзіям або спрощенням. Це також сигнал суспільству про необхідність готовності до тривалого протистояння і відповідального ставлення до ресурсів та рішень.

    У підсумку Валерій Залужний окреслив чітку позицію: війна не має заздалегідь визначеного дедлайну, і її завершення залежить не від прогнозів чи випадковостей, а від системної роботи держави, її ресурсів і здатності реалізувати власну стратегію. Його слова стали нагадуванням про те, що реальність війни складніша за будь-які медійні оцінки, а перемога — це результат не очікувань, а дій.

  • Аналітик Олексій Кущ розповів до чого може призвести “економіка ресурсної експлуатації”

    Аналітик Олексій Кущ розповів до чого може призвести “економіка ресурсної експлуатації”

    Україна стоїть перед вибором, який визначить її майбутнє: залишитися в пастці ресурсної економіки чи трансформуватися в складну, високорозвинену структуру. Перший варіант – це шлях деградації промисловості, інфраструктури та експорту робочої сили, тоді як другий – це зростання ВВП, інвестиції в освіту, науку, медицину та новий індустріальний ренесанс. Однак, чи вистачить політичної волі для переходу до моделі розвитку, чи знову оберуть простий, але руйнівний шлях? Про це розповів аналітик Олексій Кущ.

    Обговорення моделі використання українських ресурсів – це одночасно й обговорення моделі розвитку економіки загалом. Або “економіка ресурсної експлуатації”, або модель економічної трансформації в бік нової, складнішої і розвиненішої структури.

    Простими словами, жити за рахунок мізерної сировинної ренти (більшу ніхто не заплатить) або за рахунок додаткової вартості.

    У першому випадку, подальший експорт населення в інші, більш розвинені країни. Деградація промислових мегаполісів сходу і центру. Деіндустріалізація і десоціалізація. Деградація інфраструктури, системи освіти, медицини та науки. Низький рівень подушного доходу, ВВП і дефіцит інвестицій в оборону. Проблеми з екологією.

    У другому – зростання продуктивності праці, інвестиції в науку, освіту, медицину, інфраструктуру. Створення робочих місць. Нова індустріалізація та урбанізаційний ренесанс. Зростання ВВП і рівня доходів населення, значні витрати на оборону, енергетику, екологію. Попит на висококваліфіковану робочу силу, репатріація населення.

    За всієї очевидності переваг другого варіанта, вибір, найімовірніше, буде зроблено на користь першого.

    Я даю шанси як 70/30. І знаєте чому?

    Причин дві.

    Перша – простота. Наші еліти завжди йдуть шляхом, що здається простим. Те, що це потім призводить до складних проблем – інше питання.

    Друга причина – рентоорієнтованість.

    Рентоорієнтовані політичні еліти завжди обирають рентну, сировинну, корупційну модель економіки, яка дає їм змогу знімати з неї “пасивний дохід”, як із банківського депозиту.

    Складна економіка вимагає наявності “девелоперських еліт”, країнового білдингу, “еліт розвитку”, які заробляють частину прибутку, що генерується системою, а не частину ренти.