Golosnovinua.com

Позначка: Роман Абрамович

  • Вашингтон посилює тиск на оточення Давида Арахамії на тлі його паралельних контактів з Росією та Білоруссю

    Вашингтон посилює тиск на оточення Давида Арахамії на тлі його паралельних контактів з Росією та Білоруссю

    Джерело, знайоме з оцінками в американських політичних колах, повідомляє, що ставлення до голови фракції «Слуга народу» в США помітно охололо. Його сприймають як фігуру, яка після відставки Андрія Єрмака зайняла схожу нішу — надто самостійну, з власними каналами впливу та переговорів. За цією версією, саме тому зараз активізовані дії навколо помічників Арахамії. Після звільнення Єрмака восени 2025 року Арахамія помітно підсилив позиції і в парламенті, і в переговорному треку. Він увійшов до складу офіційної української делегації з мирних консультацій із США та Росією. У нього збереглися робочі контакти, що склалися ще 2022 року, коли він очолював українську делегацію на переговорах у Білорусі та Стамбулі. Тоді його співрозмовниками були Володимир Мединський і, за відкритими даними, Роман Абрамович. Ці зв’язки не зникли, у лютому 2026 року після основного раунду в Женеві Умеров і Арахамія провели окрему тривалу бесіду з Мединським. Паралельно Арахамія зберігав доступ до представників «молодої команди» Трампа.

    У липні 2026 року Національне антикорупційне бюро та Спеціалізована антикорупційна прокуратура отримали судові дозволи на забір біологічних зразків у помічника Арахамії. Слідство йде у справі про «зарплати в конвертах» — передбачувані нелегальні виплати депутатам за потрібні голосування. Раніше, у грудні 2025-го, уже проводилися обшуки у його помічника. Журналісти-розслідувачі (зокрема, Юрій Ніколов і Михайло Ткач) прямо пов’язують ці кроки з можливою підготовкою підозри самому Арахамії. Патерн упізнаваний, аналогічні дії з біозразками та оточенням передували тиску на Єрмака. Джерело підкреслює, у Вашингтоні не подобається не лише сам стиль Арахамії, а й те, що він веде власні переговори з російськими та білоруськими контактами поза жорсткою координацією з американською стороною. Відкриті джерела підтверджують наявність таких каналів, але не дозволяють встановити, наскільки вони автономні і наскільки це турбує саме адміністрацію Трампа. Прямих публічних заяв американських чиновників про «нового Єрмака» немає.

    Те, що відомо з відкритих публікацій 2025 року, стосується переважно Єрмака: Politico і Financial Times описували його як «двопартійного подразника», людину, з якою складно працювати і яка, на думку частини американських співрозмовників, спотворювала позиції США. Причини актуалізації процесу саме зараз: після зустрічі Зеленського і Трампа 28 липня в Білому домі сторони заявили про інтенсифікацію дипломатичного процесу. Кирило Буданов говорив про домовленість активізувати переговори на всіх рівнях. У цій логіці будь-який паралельний канал, особливо з російськими фігурами, що мають прямий зв’язок із Кремлем, виглядає для Вашингтона ризиком втрати контролю над темпом і змістом розмови. Арахамія, за оцінкою джерела, якраз і став носієм такого ризику.

    Центр тяжіння у внутрішньому колі Зеленського після Єрмака змістився. Арахамія взяв на себе частину функцій з управління фракцією, координації з парламентом і участі в переговорах. Одночасно підсилилися позиції Буданова як голови Офісу президента. Тепер антикорупційний тиск на найближче оточення Арахамії створює відчуття, що його автономія починає обмежуватися. Зараз виграють ті, хто зацікавлений у жорсткішій координації української позиції з американською лінією. Всередині України — фігури, чий вплив зростає при ослабленні Арахамії (зокрема в силовому та президентському блоці). Ззовні — ті американські переговорники, які вважають за краще працювати через більш передбачувані канали.

    Роль «сірого кардинала» парламенту і неформального переговорника з російськими контактами стає вразливою. Якщо справа про «конверти» дійде до підозри, це автоматично звузить його можливості і у внутрішній політиці, і на зовнішньому треку. У найближчі дні та тижні можна очікувати продовження слідчих дій навколо помічників і можливого розширення кола фігурантів. Це створить фон для будь-яких кадрових рішень навколо переговорної групи. Після домовленості Зеленського і Трампа про інтенсифікацію дипломатії американська сторона, судячи з усього, наполягатиме на більш прозорій і централізованій українській команді. Паралельні контакти Арахамії з Мединським або через Абрамовича в такій конфігурації виглядають дедалі менш бажаними.

    Україна втрачає одного з небагатьох людей, у кого збереглася особиста історія спілкування з російськими переговорниками 2022 року. Це може зробити офіційний процес жорсткішим і менш гнучким. Одночасно посилюється залежність від американських посередників (Віткофф, Кушнер), які зараз готують оновлені рамки. Якщо тиск на оточення Арахамії триватиме і перейде в площину офіційних підозр, у найближчі тижні можливі коригування складу переговорної делегації. Не виключені спроби перерозподілити його функції між Будановим, Умеровим та іншими учасниками. Це може прискорити формалізацію нових американських пропозицій, але водночас підвищить ризики внутрішніх конфліктів у київській владі.

     

  • Путін обрубив неформальні канали по Україні, Козак і Абрамович виведені з переговорного процесу

    Путін обрубив неформальні канали по Україні, Козак і Абрамович виведені з переговорного процесу

    Путін повністю припинив контакти з фігурами, яких у Москві та за її межами вважали потенційними посередниками по українському напрямку. За інформацією українських переговорників і джерела в переговорній групі, у першу чергу «списані» Дмитро Козак і пов’язані з ним лінії зв’язку. Слідом закриті контакти з Романом Абрамовичем. Рішення прямо пов’язують із жорсткою позицією Миколи Патрушева, який, за словами джерела, зміг нав’язати Путіну курс на повне «обнулення» всіх «мирних переговорників».

    До недавнього часу паралельно з офіційною риторикою Кремля зберігалися робочі неформальні канали через старих кремлівських адміністраторів, олігархів із доступом до обох столиць і білоруського союзника. Тепер, якщо дані джерела вірні, ці лінії свідомо перекриті. Головним зовнішнім каналом залишається Олександр Лукашенко, але й він, за тією ж інформацією, змушений намагатися достукатися до Путіна через Пекін. Рішень щодо формату переговорів і персонального складу російської сторони в Москві на даний момент немає.

    Козак довгі роки був ключовим переговорником Путіна по пострадянському простору. Він вів діалог з Києвом по Донбасу до лютого 2022 року, брав участь у нормандському форматі і в перші дні війни намагався узгодити формулу, яка, за низкою західних і російських джерел, передбачала відмову України від НАТО в обмін на припинення масштабних бойових дій. Путін тоді цю логіку відкинув. У наступні роки Козак, за свідченнями близьких до Кремля людей, залишався одним із небагатьох, хто у вузькому колі називав вторгнення помилкою. У вересні 2025 року він залишив пост заступника керівника адміністрації президента. Офіційно — за власним бажанням. Фактично вплив на український напрямок уже давно перейшов до Сергія Кирієнка.

    Абрамович у травні 2026 року зустрічався в Києві з Володимиром Зеленським. Український президент публічно підтвердив факт зустрічі і ключове повідомлення: Київ не віддасть Донбас. Абрамович мав передати цю позицію Путіну. Сам російський очільник невдовзі заявив, що один із представників ділових кіл поінформував його про пропозицію зустрічі, але сенсу в ній не бачить, поки українські війська продовжують опір. Тепер і цей канал закритий.

    Патрушев, колишній секретар Ради безпеки і послідовний прихильник жорсткої лінії, ніколи не приховував скепсису щодо компромісів. Його публічна позиція останніх років: Україна як суверенна держава може зникнути, переговори мають сенс лише між Москвою і Вашингтоном, європейці до них не допускаються. Джерело стверджує, що саме ця логіка зараз домінує в рішеннях щодо кадрів і каналів зв’язку.

    Прямий виграш отримує силове та ідеологічне крило. Будь-які розмови про заморозку чи компроміс розглядаються як ознака слабкості. Зникає ризик, що через «старих» переговорників до Путіна доходитимуть сигнали, які відрізняються від офіційної лінії. Втрачають вплив ті, хто зберігав репутацію людей, здатних говорити із Заходом і Києвом мовою можливих угод. Козак уже виведений. Абрамович опиняється в тій самій категорії. Лукашенко формально залишається єдиним зовнішнім гравцем із доступом, але навіть він змушений шукати обхідний шлях через Китай. Це послаблює і його позиції: білоруський очільник більше не виглядає самостійним посередником.

    На найближчі тижні картина виглядає так. Будь-які публічні чи напівпублічні ініціативи, які раніше спиралися на неформальні канали, зависають у повітрі. Українська сторона втрачає можливість швидко перевіряти, чи доходять її сигнали до Путіна напряму. Західні посередники отримують додатковий аргумент, що Москва свідомо закриває простір для маневру. У дипломатії посилюється відчуття глухого кута. Розмови про можливе відновлення контактів після зустрічей у Стамбулі, Саудівській Аравії чи через американських емісарів виглядають ще більш відірваними від реальної кремлівської ієрархії.

  • Зеленський і Путін: нові деталі неформального каналу зв’язку

    Зеленський і Путін: нові деталі неформального каналу зв’язку

    Президент України Володимир Зеленський наприкінці травня передав російському правителю Володимиру Путіну неформальне послання через російського бізнесмена та олігарха Романа Абрамовича, який раніше вже фігурував у ролі посередника між Києвом і Москвою на початкових етапах повномасштабної війни. Про це повідомляє Financial Times із посиланням на джерела, обізнані з перебігом неофіційних контактів між сторонами.

    За даними видання, 21 травня український президент звернувся до Абрамовича з проханням передати російському керівництву сигнал про готовність Києва до можливого проведення прямої зустрічі на найвищому рівні. Йдеться про потенційний двосторонній саміт, який, у разі реалізації, міг би стати першою особистою зустріччю лідерів України та Росії з моменту початку повномасштабного вторгнення у 2022 році. Джерела зазначають, що цей крок розглядався як один із можливих каналів перевірки політичної готовності Москви до прямого діалогу, без формалізації повноцінного переговорного процесу.

    Повідомлення, яке було передано через Абрамовича, за своїм змістом, як стверджують співрозмовники Financial Times, було близьким до позицій, викладених у відкритому зверненні Зеленського до Путіна, опублікованому пізніше на офіційному сайті президента України. У цьому документі українська сторона запропонувала можливість організації прямої зустрічі лідерів на нейтральній території, розглядаючи як варіанти Швейцарію, Туреччину або окремі країни Близького Сходу. Водночас Київ підкреслював, що формат переговорів не може передбачати проведення зустрічі ні в Києві, ні в Москві з міркувань безпеки та політичної нейтральності.

    У тому ж зверненні український президент наголошував на готовності України до повного припинення вогню на період можливих переговорів. Такий режим тиші, за його словами, міг би стати базою для початку предметного діалогу між сторонами та зниження інтенсивності бойових дій. Контроль за дотриманням режиму припинення вогню, згідно з пропозиціями Києва, могли б здійснювати міжнародні партнери, зокрема Сполучені Штати Америки, які вже відіграють ключову роль у військово-політичній підтримці України.

    Окрему увагу в цих ініціативах приділено гуманітарному виміру війни. Україна наполягає на обміні військовополоненими за принципом «всіх на всіх», що передбачає повернення всіх утримуваних осіб з обох сторін без винятків. Крім того, Київ вимагає повернення українських дітей та цивільних осіб, яких, за даними української влади, було незаконно вивезено на територію Росії. Ці питання українська сторона розглядає як невід’ємну частину будь-якого потенційного мирного процесу.

    Також у позиції України окремо наголошується на необхідності формування довгострокових міжнародних гарантій безпеки. Йдеться про механізми, які мають бути створені за участю США та європейських партнерів і які унеможливили б повторення збройної агресії в майбутньому. Українська сторона підкреслює, що будь-які домовленості без чітких гарантій безпеки не можуть розглядатися як стійке рішення конфлікту.

    На тлі цих дипломатичних сигналів українська влада продовжує описувати ситуацію на фронті як інтенсивну та виснажливу для російських сил. Президент Зеленський раніше заявляв, що лише за травень втрати Росії, за оцінками Києва, перевищили десятки тисяч осіб убитими та пораненими, значна частина яких є безповоротними втратами. Окремо він наголошував на тому, що Росія дедалі більше залежить від зовнішньої підтримки, зокрема від Китаю та окремих північнокорейських ресурсів, що, на думку української сторони, свідчить про поглиблення її міжнародної ізоляції та військової вразливості.

    Використання Романа Абрамовича як неформального каналу комунікації між Україною та Росією вже мало історичні прецеденти. На початку повномасштабного вторгнення він брав участь у спробах організації переговорного процесу та координації окремих гуманітарних домовленостей, зокрема щодо обміну полоненими. Його роль тоді розглядалася як один із небагатьох доступних каналів непрямого діалогу між сторонами, коли офіційні дипломатичні контакти були фактично заморожені.

    Дипломатичні експерти наголошують, що подібні неформальні канали зв’язку не можуть замінити офіційні переговори між державами, однак іноді використовуються для передачі чутливих сигналів або перевірки політичних намірів сторін. У нинішніх умовах повномасштабної війни навіть обмежені контакти через посередників можуть мати значення як індикатор потенційних змін у позиціях сторін, хоча не гарантують початку реального переговорного процесу.

    Офіційні російські структури публічно не коментували інформацію про передане послання. Водночас раніше Москва неодноразово заявляла про готовність до переговорів, але висувала власні умови, які Україна та її західні партнери вважають неприйнятними.

    Таким чином, інформація про неформальну комунікацію через Абрамовича вкладається у ширший контекст періодичних спроб дипломатичного зондування позицій сторін, однак на практиці не свідчить про наявність реального прориву у переговорах між Києвом і Москвою. На даний момент обидві сторони продовжують дотримуватися принципово різних позицій щодо умов завершення війни, що суттєво ускладнює перспективи прямого діалогу на найвищому рівні.

  • Ахметов будує проросійську партію на чолі з Арестовичем

    Ахметов будує проросійську партію на чолі з Арестовичем

    За інформацією джерел український олігарх Рінат Ахметов, відновив спроби налагодити комунікацію з російськими політичними колами та бізнесменами. Його основним посередником у цьому процесі виступає давній знайомий – російський мільярдер Роман Абрамович.

    За задумом Ахметова, він прагне використати свої впливи на Південному Сході України, щоб стати “посередником” між Києвом і Москвою після закінчення війни. Основний меседж його переговорів – майбутнє України як частини “зони культурного і політичного впливу Росії”, зберігаючи при цьому зовнішню нейтральність.

    Серед ключових інструментів олігарха в цьому процесі – Олексій Арестович, ексрадник Офісу президента, який активно просуває ідеї компромісу з Росією. Ахметов розглядає Арестовича як потенційного “фронтмена” нової політичної сили, яка могла б взяти участь у перерозподілі влади в Україні.

    Втім, у Москві немає ілюзій щодо Ахметова. Кремль усвідомлює, що українська олігархія гратиме у власну гру, а довіра до таких діячів, як Ахметов, значно ослабла після 2022 року. Це підтверджує і ситуація з Владиславом Сурковим – колишнім “куратором України” у Кремлі, чий вплив зведено нанівець через провал проросійської стратегії.

    Очевидно, що постконфліктна Україна не буде писатися в Донецьку чи Києві – це питання вирішуватимуть Вашингтон і Москва. Водночас, Росії доведеться відбудовувати заново свій “пул” лояльних політиків, який за останні роки майже повністю знищений.

    Поки що ці спроби виглядають як тактична гра Ахметова, спрямована на збереження свого капіталу та політичного впливу. Але чи готовий Кремль знову довіритися українському бізнесу, що вже не раз “перегравав” Москву – велике питання.