Golosnovinua.com

Позначка: російський вплив

  • $25 тисяч, секретні переговори та страх шпигунства: що приховує скандальний візит глави ФБР до Росії

    $25 тисяч, секретні переговори та страх шпигунства: що приховує скандальний візит глави ФБР до Росії

    Поїздка директора Федерального бюро розслідувань США Каша Пателя до Москви виявилася значно суперечливішою, ніж повідомлялося спочатку. Американські журналісти з’ясували, що співробітники ФБР намагалися переконати керівництво скасувати візит, а після невдалих спроб звернулися до Конгресу. Окреме занепокоєння викликають можливі розвідувальні ризики, попередні фінансові контакти Пателя з російським інформаційним середовищем і розширення співпраці ФБР зі спецслужбами держав, які Вашингтон традиційно вважає противниками.

    Як з’ясувало видання The Atlantic, занепокоєння в американських правоохоронних і розвідувальних структурах виникло задовго до запланованої поїздки 14–15 жовтня.

    Журналістка Сара Фіцпатрік поспілкувалася із 17 чинними та колишніми співробітниками ФБР, Міністерства юстиції, розвідки та іншими обізнаними джерелами. Вони розповіли про побоювання щодо посилення контактів американського керівництва з російськими структурами.

    За інформацією видання, всередині ФБР навіть сформувалася неформальна група співробітників, які намагалися домогтися скасування поїздки через керівництво бюро.

    Коли внутрішні звернення не дали результату, частина співробітників передала свої застереження представникам Конгресу США.

    Особливу увагу привернув час проведення візиту — лише за три тижні до проміжних виборів у Сполучених Штатах.

    Колишній високопосадовець антитерористичного підрозділу ФБР Крістофер О’Лірі заявив The Atlantic, що керівник бюро саме зараз мав би зосередитися на захисті американського виборчого процесу, а не проводити переговори в Москві.

    Ще одна маловідома деталь — відсутність достатнього інформування навіть союзників США.

    За даними The Atlantic, високопоставлений український чиновник повідомив журналістам, що Київ не отримував попередніх пояснень щодо мети поїздки Пателя. Представники європейських держав також висловлювали занепокоєння через брак інформації про заплановані контакти.

    Окрема частина скандалу стосується 25 тисяч доларів, які Патель раніше отримав за участь у документальному фільмі.

    У зверненні від 9 жовтня конгресмени Джеймі Раскін і Джим Гаймс нагадали, що директор ФБР отримав цю суму за участь у стрічці режисера, який, за їхніми словами, мав зв’язки з Кремлем.

    Законодавці також звернули увагу на попередні висловлювання Пателя, в яких він заперечував окремі висновки американської розвідки щодо російського втручання у вибори.

    При цьому сам факт отримання гонорару не є доказом незаконної діяльності або співпраці з російськими спецслужбами. Однак конгресмени вважають, що ці обставини потребують додаткової перевірки на тлі можливих контактів із ФСБ.

    Ще одна важлива подробиця — адміністрація Пателя фактично змінює традиційний підхід американського бюро до співпраці з Росією та Китаєм.

    Ще в серпні Reuters опублікувало розслідування про нові канали правоохоронної співпраці.

    Сам Патель заявляв, що контакти з Росією розвиваються вже приблизно 15 місяців. За його словами, співпраця спрямована насамперед на боротьбу з міжнародними злочинними мережами, кіберфахрайством, наркотрафіком та сексуальною експлуатацією дітей.

    У випадку Китаю співпраця вже включала обмін співробітниками й проведення спільних операцій.

    Зокрема, у травні 2026 року американські та китайські правоохоронці разом із поліцією Дубая провели операцію Sand Dollar проти масштабного шахрайського центру. За повідомленням ФБР, вона завершилася приблизно 300 затриманнями та вилученням активів на 300 мільйонів доларів.

    Водночас щодо Росії Reuters повідомляло передусім про закулісні контакти та роботу над співпрацею. Публічно підтверджених аналогічних спільних операцій не наведено.

    Ще один парадокс полягає в тому, що ФБР під керівництвом Пателя одночасно розслідує злочини, які американська сторона пов’язує з російською розвідкою.

    Нещодавно американські правоохоронці оголосили обвинувачення п’ятьом особам у справі про ймовірну підготовку замовних убивств критиків російської влади.

    Про цю справу раніше повідомляла «Ненька інфо», зазначаючи, що серед можливих цілей, за журналістською інформацією, називали Гаррі Каспарова та інших опозиціонерів.

    Сам Патель публічно засудив можливу участь російських спецслужб у підготовці нападів на американській території.

    Попри це, його адміністрація продовжує шукати можливості для правоохоронної взаємодії з Москвою.

    Додатковим приводом для занепокоєння став стан американської контррозвідувальної системи.

    The Atlantic повідомляє, що після приходу нової адміністрації у 2025 році ФБР розформувало спеціальну групу Foreign Influence Task Force, яка займалася протидією іноземному впливу. Частину профільних співробітників перевели на інші посади або звільнили.

    Крім того, за даними NPR, підрозділи, які займаються виявленням іноземних шпигунів на території США, мають значну кількість незаповнених посад.

    На цьому тлі конгресмени вимагають не лише пояснити мету візиту Пателя, а й надати повний список його супутників, запланованих зустрічей та заходів безпеки.

    У зверненні законодавців навіть міститься вимога повідомити, чи супроводжуватимуть директора ФБР приватні особи або представники родини президента Дональда Трампа.

    Це вимога надати інформацію, а не підтвердження участі таких людей у поїздці.

    Попри широкий суспільний резонанс, ключове питання залишається відкритим: які конкретні домовленості американська сторона планує обговорювати з представниками ФСБ?

    Станом на вечір 14 жовтня офіційного повідомлення про підписані угоди, передачу розвідувальних матеріалів чи результати конкретних зустрічей немає.

    Тому твердження про таємні домовленості щодо України, виборів у США або передачу Росії конфіденційної інформації залишаються припущеннями.

    Однак уже оприлюднені матеріали демонструють, що візит Пателя викликає суперечки не лише серед американських політиків, а й усередині структур, відповідальних за національну безпеку Сполучених Штатів.

  • Як переговорник Путіна Кирило Дмитрієв зберігає вплив в Україні через випускника факультету розвідки Миколу Лагуна

    Як переговорник Путіна Кирило Дмитрієв зберігає вплив в Україні через випускника факультету розвідки Миколу Лагуна

    Переговорник Володимира Путіна, фінансист з Києва Кирило Дмитрієв зумів зберегти активи та вплив в Україні завдяки своєму молодшому партнеру, банкіру Миколі Лагуну.

    Як пересіклись дороги випускника факультету розвідки Миколи Лагуна та улюбленеця Путіна фінансиста Кирила Дмитрієва

    Банкір Лагун Микола Іванович, голова наглядової ради та колишній власник “Дельта Банку” до роботи у фінансовому секторі закінчив Київське вище загальновійськове командне училище імені М. В. Фрунзе – один із найпрестижніших військових навчальних закладів, який був провідним центром підготовки офіцерів військової розвідки СРСР.

    Пізніше, після розпаду СССР, заклад ліквідували, а кадровий розвідник Микола Лагун відправився отримувати нову “цивільну спеціальність” поступивши у 1991 році до Київського економічного університету.

    Варто відзначити, що ще під час навчання в університеті Микола Лагун розпочав роботу в НБУ і відразу у відділі банківського нагляду управління по Києву та Київській області. Тобто друга вища освіта для офіцера розвідки Миколи Лагуна була більше “формальністю”, або, ймовірніше, частиною “подальшого легендування”.

    Далі, все ще будучи “студентом”, Микола Лагун з 1994 по 1998 паралельно працює спеціалістом валютного департаменту, начальником управління цінних паперів КБ ВАБбанку (VAB Банк).

    З 1998 по 2005 Микола Лагун уже начальник управління грошових ринків департаменту казначейства в Укрсоцбанку, а пізніше стає начальником казначейства. У 2002 році власник “Укрсоцбанку” Валерій Хорошковський продав Миколі Лагуну 10% акцій банку.

    Як переговорник Путіна Кирило Дмитрієв зберігає вплив в Україні через випускника факультету розвідки Миколу Лагуна
    ФОТО: Молодий банкір Микола Лагун

    У 2005 році зафіксована перша офіційна точка перетину між Миколою Лагуном та Кирилом Дмітрієвим через олігарха Віктора Пінчука, який викупив Укрсоцбанк та як новий акціонер призначив Лагуна заступником голови правління.

    Цього ж року Микола Лагун він відкриває власний бізнес, який надалі буде тісно пов’язаний з Кирилом Дмитрієвим та скуповуваванням активів в інтересах росіян, з подальшою їх легалізацію в тому числі в країнах Західної Європи.

    Як партнер Миколи Лагуна, киянин  Кирило Дмитрієв став переговорником Путіна  

    З 2007 по 2011 рік Кирило Дмитрієв очолював український інвестиційний фонд Icon Private Equity з капіталом близько мільярда доларів – в основному це були гроші Віктора Пінчука, зятя колишнього президента України Леоніда Кучми.

    Саме Віктор Пінчук, як пише російський опозиційний сайт Медуза, порекомендував Кирила Дмитрієва Володимиру Дмитрієву (вони не родичі), який на той час очолював ВЕБ – державну корпорацію розвитку Росії. Ці двоє переконали тодішнього президента Дмитра Медведєва і прем’єра Володимира Путіна створити незалежний інвестиційний фонд.

    Так у 2011 році був заснований Російський фонд прямих інвестицій, який Кирило Дмитрієв очолює до цього часу.

    Також, за інформацією журналістів ВВС, Кирило Дмитрієв також має тісні особисті зв’язки з сім’єю Володимира Путіна – його дружина близька з однією із дочок російського президента.

    Крім переговорів із США, Володимир Путін доручив Кирилу Дмитрієву “європейський напрямок”. Зокрема, за повідомленням видання Reuters, Дмитрієв та керівництво німецької ультраправої партії “Альтернатива для Німеччини” (AfD) готують зустріч на 2027 рік, під час якої планують обговорити відновлення постачання російського газу до Німеччини.

    Спільний бізнес та афери Миколи Лагуна та Кирила Дмитрієва  в Україні

    Нагадаємо, що з початку 2000-х Кирило Дмитрієв працював у Москві, де був директором з інвестицій російсько-американського фонду Delta Private Equity.

    За інформацією джерел, саме на честь цього фонду в Україні було названо створений Дельта банк, який формально заснував Микола Лагун, а насправді профінансував його створення Кирило Дмитрієв, з яким молодого банкіра також познайомив Віктор Пінчук.

    Окрім цього, Микола Лагун та Кирило Дмитрієв заснували спільну колекторську компанію для вибивання боргів із проблемних позичальників, ідея створення якої також належала московському офісу Delta Private Equity.

    За інформацією журналістів, у тих спільних проектах Лагун і Дмитрієв не були рівними – першу скрипку грав Дмитрієв. Однією з ідей було розвинути банк до міжнародного рівня, поступово кредитувати крупний бізнес. Відтак серед інвестицій могли бути і російські державні гроші. “Сестринські” банки відкрили в Росії і в Білорусі.

    У 2007-2011 рр. Микола Лагун та Кирило Дмитрієв,  були бізнес-партнерам у афері із забудови котеджного містечка “Олімпік-парк” під Києвом, яка коштувала інвесторам 60 млн дол втрачених коштів, а до його рекламної кампанії долучалася й співачка Ані Лорак, яка нині мешкає в РФ.

    ФОТО: зустріч з вкладниками у 2010 році, де Кирило Дмитрієв підтвердив, що володіє 30% проекту “Олімпік Парк”.

    У період 2011-2013 рр Микола Лагун вчинив ряд транзакцій щодо виведення коштів “Дельта-банку” на користь  інвестиційного фонду “Icon Private Equity” з головним офісом в РФ, в той час коли Дмитрієв вже очолював російський фонд прямих інвестицій.

    Кирило Дмітрієв продовжував контролювати банк, ймовірно, до самого краху в 2014-2015 роках. Наприклад, в 2011, коли Микола Лагун збирався продати частку фінустанови для залучення інвестицій від Cargill, Дмітрієв спробував заблокувати угоду, а коли в нього це не вийшло, оскаржив в міжнародному арбітражі. Це фактично означає, що у Дмітрієва залишався інтерес у фінустанові. Хоча з цього періоду Лагун починає діяти більш самостійно.

    Російський паспорт, санкції та втеча до Австрії

    Микола Лагун отримав російський паспорт у грудні 2014 року на нещодавно окупованій території Криму, де в нього безліч активів, що приносять стабільний дохід, і які дуже не хочеться втрачати.

    ФОТО: російський паспорт Миколи Лагуна старого зразку

    З 2022 року Лагун, оголошений нині у національний і міжнародний розшук, переховується у Відні. Звідти від онлайн вмикається на судові засідання щодо своїх боргів перед державою Україна. А також звідти дає вказівки своїм адвокатам у справі про власне банкрутство як фізособи. Лагун визнає лише частину боргів – близько 7 млрд грн., проте більшість із них хоче списати через нібито плачевне фінансове становище.

    За таких обставин російський паспорт – це “запасний аеродром” для повністю нового життя, без всяких зобов’язань перед Україною.

    Також варто відзначити, що російський паспорт є і у матері дітей Лагуна, колишньої голови правління Дельта банку Олени Попової.

    Як переговорник Путіна Кирило Дмитрієв зберігає вплив в Україні через випускника факультету розвідки Миколу Лагуна
    ФОТО: Мати дітей Миколи Лакуна, екс-глава правління Дельта банку також отримала російський паспорт

    Разом вони проходять обвинуваченими в численних кримінальних справах про виведення коштів з Дельта банку.

    Як Микола Лагун продовжував бізнес в Україні після втечі до Австрії

    Про те, що Микола Лагун продовжує вести бізнес в Україні, в тому чисті в інтересах росіян, давно писали українські ЗМІ. Але перші масові обшуки у “фунтів” скандального банкіра пройшли тільки у 2026 році напередодні Дня незалежності.

    Так, в рамках розслідування кримінального провадження 42026000000000563 щодо відмивання коштів в особливо великих розмірах правоохоронці звернули увагу на діяльність підставних менеджерів екс-власника “Дельта банку” Миколи Лагуна та провели у помешканнях і офісах низки з них обшуки та вилучення доказів причетності до незаконної діяльності.

    Під час обшуків СБУ у тіньових менеджерів активів Миколи Лагуна в Україні, здійснено арешти рахунків, виявлено архів документів, які свідчать про оборудки колишнього менеджменту “Дельта банку”; кількасот печаток юросіб та оригінальні (в т.ч. реєстраційні) документи понад двохсот компаній-нерезидентів”.

    Нагадаємо, Микола Лагун довів до банкрутства другий за обсягом активів приватний банк в Україні – “Дельта банк”  2013 році та щоб уникнути кримінальної відповідальності разом з дружиною отримали російські паспорта та втікли до Австрії.

    Як свідчать численні томи доказів у десятках кримінальних справ, відкритих згодом проти Лагуна і його спільників із числа топ-менеджерів банку, протягом кількох років банкіри виводили гроші вкладників із фінансової установи через підставні компанії на офшорні рахунки, видаючи їм фіктивні позики, які ніхто не збирався повертати.

    Попри переїзд до Відня і формальний відхід від справ, Лагун продовжує контролювати в Україні низку активів, зокрема, земельні масиви під рекреаційну забудову у Київській, Чернігівській, Івано-Франківській областях, а також обʼєкти нерухомості в окупованому Криму.

    Керувати проектами в Україні Миколі Лагуну допомагав бек-офіс на чолі з Максимом Черновим, а також адвокатське бюро “Бірайт Адвокасі”, до якого має стосунок Денис Тарасюк – колишній директор юридичного департаменту “Дельти”.

    Він також є одним із співвідповідачів у справі про нанесення збитків державі на 23 млрд грн. за позовом Фонду гарантування вкладів фізосіб. Саме за цим епізодом в Нацполіції відкрили провадження 42026000000000563 щодо відмивання коштів, здобутих злочинним шляхом, в особливо великих розмірах.

    ЗМІ пишуть, що  обшуки в “українських фунтів” Лагуна можуть розкрити реальну структуру корпоративного управління його фінансовою імперією після його відʼїзду до Австрії. Крім того, обшуки можуть викрити також і реальну структуру інших звʼязків Лагуна, оскільки “засвічені” раніше мережі компаній уже певний час тому почали “скидати” на громадян середньоазійський країн: це типова схема, аби “загубити” компанію, не закриваючи її формально і не надаючи відповідних звітів до податкової служби.

  • Москва проігнорувала протест Кишинева: у Придністров’ї відкрили російські виборчі дільниці

    Москва проігнорувала протест Кишинева: у Придністров’ї відкрили російські виборчі дільниці

    У невизнаному Придністров’ї 20 вересня відкрили виборчі дільниці для голосування на виборах депутатів Державної думи Росії, хоча конституційна влада Молдови погодила проведення такого голосування лише в одному місці — на території російського посольства в Кишиневі. Відкриття додаткових дільниць на лівому березі Дністра стало черговою причиною дипломатичного конфлікту між Кишиневом і Москвою.

    За даними молдовського видання NewsMaker, виборчі дільниці в Придністровському регіоні почали працювати о 08:00 і мають закритися о 20:00. До 10-ї години, за повідомленнями місцевих медіа, проголосували 8 411 людей, до 11:00 — 14 992, а станом на 12:00 кількість виборців сягнула 21 080 осіб. У голосуванні взяв участь і фактичний керівник невизнаного регіону Вадим Красносельський.

    Водночас навіть щодо кількості дільниць у відкритих джерелах є розбіжності. Придністровські медіа спочатку заявляли про 17 дільниць, однак оприлюднили адреси лише 15. Молдовський суспільний мовник Moldova 1 та Radio Moldova повідомляють про 16 несанкціонованих дільниць на лівому березі Дністра. Reuters напередодні також писав про 15 дільниць, які Москва планувала відкрити в регіоні. Тому точну кількість на момент голосування коректніше вважати такою, що потребує остаточного уточнення.

    Єдину дільницю, проведення голосування на якій було погоджено з урядом Молдови, відкрили в посольстві Росії в Кишиневі. Саме там проголосував російський посол Олег Озеров. Молдовська влада забезпечила біля дипломатичної установи посилені заходи безпеки.

    Кишинів заздалегідь попереджав Москву

    Конфлікт навколо російських виборів почався ще наприкінці серпня.

    28 серпня Вадим Красносельський заявив, що під час виборів до Держдуми в Придністров’ї планують відкрити 17 дільниць. Уже наступного дня Міністерство закордонних справ Молдови повідомило, що погодило з російським посольством лише одну виборчу дільницю у Кишиневі, а відкриття будь-яких інших пунктів без згоди конституційної влади назвало неприйнятним. 3 вересня МЗС викликало Олега Озерова і передало Росії ноту протесту.

    Reuters повідомляє, що Кишинів охарактеризував рішення Росії як неприйнятне та недружнє. Москва натомість звинуватила молдовську владу у перешкоджанні реалізації виборчих прав громадян Росії. Це позиції двох сторін дипломатичної суперечки.

    Придністровський регіон міжнародно визнається частиною Республіки Молдова. Його самопроголошена адміністрація не визнана незалежною навіть самою Росією. На території регіону при цьому залишаються російські військові, виведення яких протягом багатьох років вимагає Кишинів. Reuters оцінює чисельність російського військового контингенту приблизно у 1 500 осіб.

    Скільки російських громадян живе у Придністров’ї

    Москва заявляє, що в Придністровському регіоні мешкає близько 220 тисяч власників російських паспортів. Молдовська сторона ставить ці оцінки під сумнів. На голосуванні 2021 року в регіоні Росія відкрила 27 виборчих дільниць, а за російську партію «Єдина Росія» тоді, за офіційними російськими результатами, проголосували 76,2% учасників голосування.

    Окремі молдовські медіа у 2026 році оцінювали кількість російських громадян у регіоні приблизно у 200 тисяч. Точну актуальну цифру незалежно перевірити складно через відсутність контролю центральної влади Молдови над цією територією.

    Раніше Красносельський заявляв, що кількість мешканців Придністров’я з російським громадянством може ще зрости завдяки спрощеним правилам отримання паспорта РФ.

    Румунія також засудила відкриття дільниць

    До протесту Молдови приєдналася Румунія.

    Міністерство закордонних справ Румунії заявило, що проведення російського голосування в Придністровському регіоні без згоди Кишинева порушує суверенітет і територіальну цілісність Молдови та суперечить зусиллям щодо політичного врегулювання придністровського конфлікту.

    Бухарест також окремо засудив проведення російських парламентських виборів на окупованих територіях України та заявив, що таке голосування не може змінити міжнародно визнаний статус цих земель.

    Це перші вибори до Держдуми після початку повномасштабної війни

    Голосування в Росії проходить із 18 до 20 вересня і є першими парламентськими виборами після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну в лютому 2022 року.

    Росія обирає 450 депутатів Державної думи. Голосування Москва проводить також на тимчасово окупованих територіях України, що Київ та міжнародні партнери називають порушенням міжнародного права.

    Reuters зазначає, що більшість системної антивоєнної опозиції не бере повноцінної участі у виборах. Партія «Яблоко», яка виступала проти війни, була відсторонена від загальнопартійної участі, хоча окремі її представники балотуються в одномандатних округах. Інші представлені на виборах парламентські сили в ключових питаннях підтримували державну політику щодо війни.

    Цю обставину важливо відокремлювати від самого факту голосування мешканців Придністров’я: питання Кишинева полягає насамперед у тому, що інша держава організувала виборчі дільниці на території Молдови без згоди її конституційних органів.

    Російські вибори одночасно проводять і на окупованих землях України

    На цьому ж голосуванні Росія відкрила дільниці в окупованих районах Донецької, Луганської, Запорізької й Херсонської областей та в Криму.

    Раніше Nenka.info повідомляла, що лише на окупованих частинах Донеччини та Луганщини Росія готувала понад 1 200 так званих виборчих дільниць. За даними українського омбудсмана Дмитра Лубінця, 581 дільницю планували у захопленій частині Луганської області та ще 633 — на окупованій частині Донеччини.

    Також Nenka.info писала про офіційну позицію МЗС України щодо такого голосування. Київ заявив, що проведення російських виборів на окупованих територіях не має юридичних наслідків і не змінює їх міжнародно визнаного статусу.

    МЗС України про вибори РФ на окупованих територіях

    Придністров’я залишається одним із головних важелів Москви в Молдові

    Суперечка навколо дільниць відбувається на тлі ширшого протистояння між Кишиневом і Москвою.

    Молдовська влада протягом останніх років регулярно заявляє про російські інформаційні операції, незаконне фінансування політичних структур і спроби впливати на внутрішні процеси. У липні директор Служби інформації та безпеки Молдови Александр Мустяце заявляв про нову кампанію російського втручання з використанням дезінформації, онлайн-операцій та збору персональних даних.

    Про це раніше докладно писала Nenka.info.

    У Молдові заявили про нову кампанію Росії з втручання у вибори

    Кишинів також останнім часом обмежує роботу російських державних структур у країні. Зокрема, влітку припинив діяльність російський культурний центр «Русский дом». Адміністрація Придністров’я пропонувала перенести його до Тирасполя, однак центральна влада Молдови заявила, що невизнана адміністрація не має повноважень домовлятися про роботу іноземних державних установ.

    Тому голосування 20 вересня є не просто технічним епізодом російських парламентських виборів. Воно вкладається у тривалу суперечку про суверенітет Молдови, російську присутність у Придністров’ї та межі впливу Москви на регіон.

    Станом на середину дня місцеві джерела повідомляли про понад 21 тисячу учасників голосування. Остаточну явку та результати мають оприлюднити після закриття дільниць, однак уже сам факт їхнього відкриття без згоди Кишинева спричинив новий дипломатичний конфлікт між Молдовою та Росією.

  • Російські наративи в ЄС, хто їх підхоплює, чому вони переконують європейців і як впливають на політику

    Російські наративи в ЄС, хто їх підхоплює, чому вони переконують європейців і як впливають на політику

    У європейській політиці 2025–2026 років найефективніший російський вплив рідко виглядає як російський. Він не вимагає, щоб виборець виправдовував вторгнення або цитував офіційні тези Москви. Йому достатньо іншого зсуву, щоб витрати на Україну, санкції та рішення Брюсселя почали читатися як головне пояснення власних внутрішніх криз — енергетичних, житлових, міграційних, бюджетних.

    Ці кризи не вигадані. Після розриву з російським трубопровідним газом європейська промисловість отримала стійко вищу вартість енергії, ніж американська. Прийом мільйонів біженців наклався на вже напружені ринки житла, шкіл і первинної медицини. Новий інфляційний шок початку 2026 року, за оцінкою ЄЦБ, був уже не російським, а близькосхідним — наслідком війни в регіоні та закриття Ормузької протоки, до травня гармонізована інфляція сягнула близько 3,2%. Політично ці різні за природою удари легко складаються в одну послідовність.

    Російська стратегія працює не тому, що створює напруження з нуля. Вона пропонує вже призначеного винуватця. До осені 2026-го ця рамка перестала бути периферійною. Вона вбудована в передвиборчі кампанії, коаліційні торги, парламентські дебати і побутову розмову про рахунки. Що менше в ній прямого посилання на Москву, то важче відокремити її від звичайної європейської політики.

    Російські наративи в європейській політиці

    Сирий російський набір відомий. Розширення НАТО нібито спровокувало війну. Санкції нібито руйнують Європу сильніше, ніж Росію. Україна описується як корумпований і штучний проєкт. Негайні переговори подаються як єдина реалістична ціна, а європейські уряди — як сторона, що воює чужими життями і чужими бюджетами.

    У європейському публічному просторі ці формулювання майже ніколи не з’являються в первісному вигляді. Вони проходять локалізацію. Теза про провокацію Заходу стає розмовою про те, що інтереси безпеки Росії нібито ігнорували надто довго. Теза про шкоду санкцій перетворюється на скаргу промисловості й домогосподарств після відмови від дешевого газу. Вимога змусити Київ сісти за стіл звучить як заклик припинити фінансувати безвихідь. Теза про те, що Європа має зайнятися своїми проблемами, в кожній країні отримує власний словник: у Німеччині це оренда і Bürgergeld, у Нідерландах — житло і електроенергія, в Італії — зарплати й агросектор, у Польщі — черги до лікаря і соціальні виплати українським сім’ям.

    Це видно з мови інформаційних кампаній. У спільному аналізі EEAS і українського Центру протидії дезінформації за січень 2025 — травень 2026 року російські операції навколо євроінтеграції України будувалися не навколо симпатії до Москви, а навколо європейських подразників: відриву еліт від виборця, вартості розширення, нібито несумісності України з правилами ЄС. Лише за темою вступу було зафіксовано близько 244 тисяч публікацій із охопленням 1,39 мільярда переглядів, у понад 2 600 джерел були ознаки неавтентичної поведінки.

    Але навіть цей масив — верхній шар. Нижче лежить процес, якому вже не потрібна ботоферма: ті самі формули виголошують політики з власним електоральним розрахунком. Межа між зовнішнім впливом і самостійною європейською політикою тут уже не проходить по списку каналів RT. Її видно лише там, де зрозуміло, хто ці тези купує і навіщо.

    Причини європейського скепсису

    Європейські суспільства не діляться на два табори. Одні й ті самі формулювання працюють на різних людей з різними мотивами. Втомлений від війни виборець шукає не капітуляції, а кінця нескінченного новинного циклу. Власник рахунку за газ і продукти чує в розмові про санкції не геополітику, а пояснення власної інфляції. Йому байдуже, що шок 2022 року був ціною розриву залежності, а сплеск 2026-го — наслідком іншої кризи.

    За Standard Eurobarometer 104 (осінь 2025-го, 9 жовтня — 5 листопада, 26 445 інтерв’ю в ЄС-27) 81% погоджувалися приймати людей, які тікають від війни, 77% підтримували фінансову та гуманітарну допомогу, 73% — економічні санкції, включно з використанням знерухомлених російських активів, 57% — фінансування військових поставок. Вторгнення Росії залишалося головною проблемою ЄС (26%), імміграція йшла слідом (20%).

    До весни 2026-го загальні формули лишилися високими, а згода платити — крихкішою. Standard Eurobarometer 105 (12 березня — 5 квітня 2026 року, 26 415 інтерв’ю) фіксує: 76% вважають вторгнення загрозою безпеці ЄС, 76% підтримують Україну до справедливого і тривалого миру, 75% — фінансову та гуманітарну допомогу, 70% — санкції, 56% — фінансування військової техніки. Задоволені відповіддю ЄС лише 55%. На перше місце серед тривог вийшов конфлікт на Близькому Сході (25%), війна в Україні опустилася до 20%.

    Середнє по ЄС маскує розкол. У Швеції згода із санкціями восени 2025-го сягала 91%, у Данії, Фінляндії та Португалії — 89%. У Болгарії навесні 2026-го санкції підтримували42% при 45% проти, фінансування зброї ще восени 2025-го стояло на 27% при 66% проти.

    YouGov наприкінці 2025 року показав інший зріз тієї самої втоми. Бажання, щоб Україна перемогла, і готовність підтримувати її до перемоги різко розходилися: у Великій Британії, Іспанії та Польщі це все ще були впевнені більшості, у Франції — близько 40%, в Італії — 33%. Італійці частіше за інші великі західноєвропейські суспільства віддавали перевагу дипломатичному завершенню навіть ціною збереження російського контролю над захопленими територіями.

    У Німеччині розкол партійний і географічний. Серед прихильників зелених готовність продовжувати постачання зброї залишається високою, серед виборців AfD і BSW — різко нижчою. Східні землі стабільно скептичніші за західні. Це не культурний код проросійського Сходу. Це поєднання слабшої економіки, довшої пам’яті про деіндустріалізацію і відчуття, що рішення ухвалюються в Берліні та Брюсселі без них.

    Нідерланди дають ще одну модель. Geert Wilders не зобов’язаний доводити виборцю правоту Росії. Йому достатньо сказати, що мільярди вже віддано, тепер мають платити інші, а всередині країни потрібні дешевші продукти, оренда й енергія. У березні 2025 року, коли кабінет Schoof обіцяв близько 3,5 мільярда євро допомоги на 2026 рік, лідер PVV прямо пов’язав згоду фракції з внутрішніми компенсаціями.

    Російська вигода та європейський вибір

    Пряме іноземне втручання — приховане фінансування, скоординовані мережі, злам інформаційного поля — залишається окремим явищем. Класичний приклад — анульований перший тур президентських виборів у Румунії наприкінці 2024 року, де Конституційний суд вказав на порушення та ознаки російського втручання на користь Călin Georgescu. Москва це заперечувала.

    Повторне голосування 2025 року виграла вже інша конфігурація: George Simionотримав близько 41% у першому турі на платформі припинення військової допомоги Україні та жорсткого суверенізму, Nicușor Dan переміг у другому турі 53,6% проти 46,4% і втримав країну в проєвропейській колії. Румунія важлива не як доказ, що всі праві сили є агентами. Вона важлива як випадок, де пряме втручання, місцевий антиелітарний гнів і суперечка про Україну наклалися одне на одне, але результат не був наперед визначений.

    Зв’язка працює тому, що використовує реальну напругу. Польща прийняла близько мільйона українців і довго була вітриною солідарності. До президентської кампанії 2025 року і ліберал Rafał Trzaskowski, і консерватор Karol Nawrocki вже говорили про згортання частини виплат. Nawrocki переміг у другому турі 1 червня 2025 року з результатом 50,89% проти 49,11%. Він не заперечував російської агресії. Він обіцяв пріоритет полякам у чергах до лікарів і школах, критикував Київ і виступав проти вступу України до НАТО на тлі війни. У серпні 2025-го він наклав вето на закон про продовження частини соціальної підтримки українців.

    У Німеччині ту саму зв’язку тримає не Україна як головна тема, а міграція як головний двигун. На виборах 23 лютого 2025 року AfD отримала 20,8% і стала другою партією Бундестагу. Bündnis Sahra Wagenknecht, найжорсткіша в запереченні допомоги Києву, до парламенту не пройшла — 4,98%. До кінця серпня 2026 року опитування INSAставили AfD уже на рівні 29% при падінні CDU/CSU до 20%. Коли Володимир Зеленський виступає в Бундестазі, більша частина фракції AfD демонстративнобойкотує залу. Партія проти військових постачань і санкцій. Її зростання пояснюється насамперед міграцією та недовірою до брандмауера істеблішменту. Україна в цій конструкції стає доказом, що еліти знову витрачають суверенітет і гроші не на німців.

    Італія показує розкол усередині правлячого блоку. Giorgia Meloni утримує лінію підтримки України: територіальна цілісність, санкції, відсутність італійських військ на землі, продовження допомоги. Matteo Salvini всередині тієї самої коаліції говорить іншою мовою. До вересня 2026-го він уже публічно попереджав про антиросійську тривожність, визнавав, що війну почала Росія, і водночас припускав, що частині європейських канцелярій вигідне її продовження через торгівлю зброєю. Це адаптація російської тези про зацікавленість Заходу у війні — без потреби цитувати Лаврова.

    В Австрії FPÖ зробила зв’язку прямою. Партія перемогла на виборах у вересні 2024 року з 28,8% і вела кампанію за зняття санкцій, повернення російського газу та припинення фінансової підтримки України. Herbert Kickl називає корупцію в Україні підставою блокувати євроінтеграцію і обіцяє негайне вето. Нейтралітет тут працює як національний код, через який російський інтерес стає місцевим здоровим глуздом.

    Словаччина при Robert Fico та Угорщина при Viktor Orbán до квітня 2026 року були інституційним вираженням тієї самої логіки всередині Ради ЄС. Вони пов’язували санкційні пакети й кредит у 90 мільярдів із нафтою Druzhba, цінами на енергію та національним інтересом. Fico відкрито говорив, що готовий прийняти естафету від Орбана, якщо той втратить владу. Після поразки Орбана 12 квітня 2026 року та приходу Péter Magyar ця вісь усередині ЄС надломилася. Метод лишився: зовнішня політика як заручниця внутрішньої угоди.

    Болгарія у квітні 2026-го дала інший варіант тієї самої конструкції. Rumen Radev привів Progressive Bulgaria до перемоги з 44,6% на восьмих за п’ять років парламентських виборах. Кампанія була передусім антикорупційною та антиелітарною. Зовнішньополітичний шар — відмова від військової допомоги Україні й курс на «прагматичні» відносини з Москвою, включно з поверненням російської нафти й газу. Виборець міг голосувати проти мафії, а отримати зсув у політиці щодо Росії. Саме так зовнішній інтерес входить у внутрішню політику, не представляючись іноземним.

    Росія може не переконати Європу у своїй правоті і все одно змінити її політику

    Навіть проукраїнські кабінети змушені упаковувати допомогу як інвестицію в європейську безпеку, ховати її в кредити замість грантів, виторговувати винятки, обіцяти внутрішню компенсацію. 90 мільярдів через спільні запозичення — не лише фінансова схема. Це політичний компроміс із суспільствами, які більше не хочуть чути слово про безстроковість. Санкції політизуються. Їх починають оцінювати не за шкодою для військової машини Росії, а за ціною для німецького хімічного заводу, італійського АПК, словацького НПЗ, австрійського ЖКГ. Кожен новий пакет потребує одностайності або обходу вето. Кожен гравець із правом вето отримує важіль.

    Допомога Україні перетворюється з зовнішньополітичного консенсусу на електоральний товар: її можна обіцяти, урізати, обмінювати або соромитися. Зростає недовіра до європейських інституцій. Якщо Брюссель асоціюється одночасно з війною, міграцією, зеленим переходом і грошима для Києва, будь-яка нова криза працює на націоналіста. Росії тут не обов’язково хвалити себе. Їй достатньо, щоб слово Брюссель викликало роздратування.

    Росія стає інструментом внутрішньої боротьби. Звинувачення опонента в проросійськості працює як тавро. Звинувачення влади у війні до останнього євро працює як мобілізація. Обидва ярлики збіднюють розмову і водночас роблять її вигідною для Москви: що гостріше європейці сперечаються між собою мовою цієї війни, то менше в них спільних дій.

    Тому самого викриття фейків уже недостатньо. Якщо виборець проти подальшої допомоги Україні тому, що в його місті не вистачає грошей на лікарні й житло, його не переконає скріншот із Telegram-каналу. У нього є реальний конфлікт інтересів. Російська машина лише ставить мікрофон біля однієї сторони цього конфлікту і підказує формулювання.

    Звідси випливає межа самої контрпропаганди. Вона добре працює проти брехні і слабо — проти розподілу витрат. Те, що Росію не зупинили б нейтралітетом України, не скасовує черги до лікаря в Жешуві та рахунку за опалення в Хемніці. Поки ці витрати не вбудовані в внутрішній договір — хто платить, скільки, як довго і що отримує натомість у вигляді безпеки, — готова рамка знаходить покупця.

    Договір може бути різним. Можна платити, бо інакше війна підійде ближче і стане дорожчою. Можна платити, скорочуючи інші статті. Можна платити менше і тиснути на переговори. Політика полягає у виборі. Російський інтерес полягає в тому, щоб вибір завжди виглядав як конфлікт своїх і чужих, а не як питання, яка безпека Європі потрібна.

    Питання 2026 року вже не в тому, чи слухає Європа російську пропаганду. Воно в тому, наскільки глибоко чужі пояснення європейських проблем стали мовою частини самих європейських суспільств. Поки ця мова живе на місцевих рахунках, місцевих виборах і місцевих коаліціях, Кремль може програвати інформаційні битви в Брюсселі й усе одно вигравати час, гроші та єдність на національних кампаніях.

  • Молдова закрила “Русский дом”: Кишинів продовжує згортати вплив Кремля

    Молдова закрила “Русский дом”: Кишинів продовжує згортати вплив Кремля

    Російський державний культурний центр “Русский дом” у столиці Молдови Кишиневі офіційно припинив свою роботу. Закриття установи стало завершенням тривалого процесу, який розпочався ще у 2025 році після низки дипломатичних конфліктів між Кишиневом і Москвою та ухвалення рішення про денонсацію міжурядової угоди щодо діяльності російських культурних центрів. Відтепер усі питання гуманітарної та культурної співпраці Росія пропонує вирішувати через відділ культури свого посольства.

    Про це повідомляє Newsmaker із посиланням на заяву посольства Російської Федерації в Молдові.

    У російському дипломатичному представництві заявили, що з 4 липня “Русский дом” офіційно припинив діяльність у Кишиневі. Там зазначили, що рішення про закриття стало наслідком дій уряду Молдови, який раніше денонсував міждержавну угоду, що регламентувала роботу культурного центру.

    У посольстві РФ назвали закриття “Русского дома” вимушеним кроком і висловили жаль з цього приводу. У заяві наголошується, що протягом багатьох років центр нібито був місцем культурного діалогу, дружби та гуманітарної співпраці між двома державами.

    Російська сторона також стверджує, що діяльність центру здійснювалася за активної участі місцевих громадських організацій, діячів культури та освітян, а його робота відповідала інтересам значної кількості громадян Молдови. У Москві переконують, що навіть після закриття установи інтерес до російської культури не зменшиться.

    У заяві російського посольства йдеться, що, на думку Москви, жодні адміністративні рішення чи політичний тиск не здатні вплинути на популярність російської культури, яку Кремль традиційно називає інструментом миру, взаєморозуміння та духовного зближення народів.

    Після припинення роботи центру всі питання, пов’язані з культурними, освітніми та гуманітарними програмами Росії в Молдові, буде передано до відділу культури посольства РФ у Кишиневі.

    Закриття “Русского дома” стало результатом рішення, яке молдовська влада ухвалила ще наприкінці минулого року. 5 грудня 2025 року Міністерство закордонних справ Молдови офіційно повідомило Росію про денонсацію Угоди про створення та діяльність культурних центрів, що діяла між двома країнами. Саме тоді сторони визначили 4 липня 2026 року як дату остаточного припинення роботи російського центру.

    Втім, політичне рішення про необхідність закриття “Русского дома” було ухвалене ще раніше. У лютому 2025 року влада Молдови заявила про намір ліквідувати установу після чергового інциденту із падінням російських безпілотників на території країни. Тоді дрони, які Росія використовувала для атак на українську портову інфраструктуру в Одеській області, вкотре порушили повітряний простір Молдови та впали на її території.

    Після цього офіційний Кишинів заявив, що російські державні структури, які працюють під прикриттям культурної чи гуманітарної діяльності, більше не можуть розглядатися виключно як елементи культурної дипломатії. На думку молдовської влади, в умовах війни Росія активно використовує інструменти так званої “м’якої сили” для просування власної пропаганди, політичного впливу та реалізації інформаційних операцій.

    Окрему увагу уряд Молдови звернув на діяльність освітніх програм “Русского дома”. У Кишиневі заявили, що через цей центр громадян Молдови регулярно залучали до навчання у російських університетах та інших освітніх закладах. За нинішніх умов, коли Росія продовжує повномасштабну війну проти України, молдовська влада вважає такі програми потенційно небезпечними. Зокрема, існують ризики, що молоді люди можуть бути втягнуті до російських військових структур або опинитися залученими до війни.

    Після повідомлень про закриття “Русского дома” керівництво невизнаного Придністров’я виступило із пропозицією перенести російський культурний центр на територію самопроголошеного регіону. У Тирасполі заявили, що готові забезпечити подальшу роботу установи та зберегти присутність Росії у сфері культури.

    Однак центральна влада Молдови відразу відкинула таку можливість. У Кишиневі наголосили, що адміністрація Придністров’я не має міжнародно визнаних повноважень ухвалювати будь-які рішення щодо міжнародних організацій чи іноземних державних установ.

    Закриття “Русского дома” є частиною ширшої політики молдовської влади, спрямованої на зменшення російського впливу в країні. Після початку повномасштабної війни в Україні Кишинів посилив боротьбу з проросійською пропагандою, запровадив обмеження щодо діяльності окремих російських медіа, посилив контроль за фінансуванням політичних сил, які можуть бути пов’язані з Кремлем, а також активізував співпрацю з Європейським Союзом та західними партнерами у сфері безпеки.

    Президентка Молдови Мая Санду та її уряд неодноразово заявляли, що Росія продовжує використовувати інформаційні кампанії, економічний тиск, політичне втручання та мережу проросійських організацій для дестабілізації внутрішньої ситуації в країні. Саме тому влада вважає демонтаж інструментів російського гуманітарного впливу одним із елементів зміцнення національної безпеки.

    На тлі війни Росії проти України та курсу Молдови на європейську інтеграцію відносини між Кишиневом і Москвою залишаються одними з найнапруженіших за останні десятиліття. Кремль неодноразово звинувачував молдовську владу у згортанні двосторонніх відносин та дискримінації російської культури, тоді як Кишинів наголошує, що його рішення продиктовані необхідністю захисту державного суверенітету, інформаційного простору та безпеки громадян в умовах триваючої російської агресії проти України.

  • Санду позбавила громадянства двох уродженців України: рішення ухвалили на тлі напруги навколо Придністров’я

    Санду позбавила громадянства двох уродженців України: рішення ухвалили на тлі напруги навколо Придністров’я

    Президентка Молдови Мая Санду підписала указ про припинення громадянства для двох уродженців України. Відповідний документ уже оприлюднили на офіційному сайті глави держави. Рішення стало черговим кроком молдовської влади на тлі посилення напруги навколо невизнаного Придністров’я та зростання безпекових ризиків у регіоні.

    Згідно з указом, громадянства Молдови позбавили Валерія Кніщука та Віталія Морля. У документі не уточнюється, які саме підстави стали причиною такого рішення. Водночас у Молдові подібні укази часто пов’язують із питаннями національної безпеки, наявністю іншого громадянства, участю в діяльності, яка суперечить інтересам держави, або отриманням паспорта на підставі неправдивих даних.

    Офіційний Кишинів наразі не оприлюднив додаткових деталей щодо двох уродженців України. Указ має стандартний формат і лише констатує факт припинення громадянства відповідно до чинного законодавства Молдови.

    Це вже не перший подібний крок з боку влади Молдови за останні тижні. Ще 25 травня Мая Санду підписала окремий указ про позбавлення громадянства п’ятьох осіб, які проживали на території невизнаного Придністров’я. Тоді молдовські медіа та експерти звернули увагу, що рішення ухвалили на тлі посилення безпекової риторики Росії щодо регіону.

    У Кишиневі дедалі частіше наголошують, що Придністров’я залишається одним із ключових факторів ризику для національної безпеки Молдови. Самопроголошена “Придністровська Молдавська Республіка”, яка контролює частину території на лівому березі Дністра, не визнається міжнародною спільнотою і офіційно вважається частиною Молдови.

    На території Придністров’я досі перебуває російський військовий контингент, а Москва роками підтримує регіон політично, економічно та військово. Після початку повномасштабної війни РФ проти України питання безпеки навколо Придністров’я стало ще більш чутливим як для Кишинева, так і для Києва.

    Регіон має спільний кордон з Україною, а українська влада неодноразово попереджала про ризики провокацій або використання території Придністров’я у гібридних операціях Росії.

    Додаткову напругу спричинили нещодавні рішення Кремля щодо мешканців невизнаної республіки. У травні президент РФ Володимир Путін підписав указ про спрощення процедури отримання російського громадянства для жителів Придністров’я.

    У Москві пояснили це “необхідністю підтримки співвітчизників”, однак у Молдові таку ініціативу сприйняли як ще один інструмент посилення російського впливу у регіоні.

    Президентка Молдови Мая Санду раніше вже критикувала дії Кремля навколо Придністров’я. Вона заявляла, що Росія намагається використовувати регіон як важіль тиску на Молдову та перешкоджати європейській інтеграції країни.

    Останні рішення про припинення громадянства експерти також розглядають у ширшому контексті посилення контролю над питаннями безпеки. Після початку великої війни в Україні Молдова активізувала перевірки щодо осіб, які можуть бути пов’язані з проросійськими структурами, незаконними схемами отримання документів або діяльністю, що загрожує державним інтересам.

    Водночас офіційний Кишинів намагається уникати різких формулювань, аби не провокувати додаткове загострення з Москвою чи Придністров’ям.

    Окрему увагу до теми привернув і той факт, що новий указ стосується саме уродженців України. Утім наразі немає жодних офіційних заяв про те, що рішення було ухвалене через їхнє українське походження чи зв’язки з Україною.

    У молдовському законодавстві передбачено кілька підстав для припинення громадянства. Серед них — добровільна відмова, служба в іноземних військах без дозволу держави, загроза національній безпеці або отримання паспорта незаконним шляхом.

    На цьому тлі Молдова продовжує зміцнювати співпрацю з Європейським Союзом та партнерами у сфері безпеки. Після російського вторгнення в Україну країна різко посилила заходи контролю на кордонах, активізувала боротьбу з проросійськими мережами впливу та збільшила фінансування оборонного сектору.

    Європейські партнери неодноразово заявляли, що Молдова залишається однією з потенційних цілей російського гібридного впливу. Особливу увагу при цьому приділяють саме Придністров’ю, де Москва зберігає політичну та військову присутність.

    Нагадаємо, у 2022–2025 роках у регіоні неодноразово фіксували дивні інциденти — вибухи, атаки на адміністративні будівлі та повідомлення про нібито “теракти”. У Кишиневі та Києві тоді припускали, що подібні події могли бути елементом інформаційних або гібридних операцій для дестабілізації ситуації.

    Наразі влада Молдови не повідомляє, чи можуть бути нові рішення про позбавлення громадянства в найближчий час. Водночас аналітики припускають, що Кишинів продовжить жорсткіше реагувати на будь-які ризики, пов’язані з Придністров’ям, російським впливом та питаннями безпеки.

  • Тихановська в Києві: перемога України визначить майбутнє Білорусі

    Тихановська в Києві: перемога України визначить майбутнє Білорусі

    Лідерка білоруської опозиції в екзилі Світлана Тихановська під час офіційного візиту до Києва заявила, що перемога України у війні проти Росії матиме вирішальне значення не лише для українського народу, а й для майбутнього самої Білорусі. Відповідну заяву вона зробила під час відкриття IV Міжнародного саміту міст і регіонів, який проходить у столиці України за участі українських та іноземних представників.

    У своєму виступі Світлана Тихановська наголосила, що результат російсько-української війни безпосередньо визначатиме майбутнє всієї Східної Європи, зокрема і долю Білорусі. За її словами, український спротив сьогодні став боротьбою не лише за територіальну цілісність України, а й за право народів регіону жити без імперського тиску та зовнішнього диктату з боку Росії.

    Тихановська підкреслила, що не має сумнівів у перемозі України. Водночас вона зазначила, що головне питання зараз полягає в тому, коли саме ця перемога настане та наскільки активно міжнародні партнери допомагатимуть Україні наближати завершення війни.

    За словами білоруської опозиціонерки, Україна фактично захищає не лише себе, а й усі народи, які тривалий час перебували “в тіні імперії”. Вона наголосила, що війна Росії проти України є спробою Кремля зберегти контроль над регіоном і не допустити остаточного виходу пострадянських країн із російської сфери впливу.

    Окрему увагу Світлана Тихановська приділила майбутнім відносинам між Україною та Білоруссю після можливих політичних змін у Мінську. Вона заявила, що одним із найважливіших внесків “вільної Білорусі” у безпеку України стане гарантія стабільності більш ніж тисячі кілометрів спільного кордону.

    Тихановська висловила переконання, що після демократичної трансформації Білорусі українські та білоруські міста й регіони зможуть відновити партнерство та співпрацю, які були фактично зруйновані після того, як режим Олександра Лукашенка дозволив Росії використати білоруську територію для вторгнення в Україну у лютому 2022 року.

    Під час свого візиту до Києва Світлана Тихановська також провела зустріч із президентом Володимиром Зеленським. За підсумками переговорів сторони обговорили питання безпеки в регіоні, ситуацію всередині Білорусі, а також посилення російського впливу на Мінськ.

    Окремо йшлося про спроби Кремля ще глибше втягнути Білорусь у війну проти України. Українська влада неодноразово заявляла, що Росія продовжує використовувати територію Білорусі для військового тиску, навчань та розміщення озброєння, водночас прагнучи посилити залежність режиму Лукашенка від Москви.

    У Києві при цьому наголошують, що розрізняють білоруський режим і білоруське суспільство. Українська влада неодноразово заявляла, що значна частина білорусів не підтримує участь своєї країни у війні на боці Росії, а демократичні сили Білорусі розглядаються як потенційний партнер України в майбутньому.

    Візит Тихановської відбувається на тлі активізації дипломатичних контактів між Києвом і представниками білоруської опозиції. В Офісі Тихановської раніше пояснювали, що поїздка до України має символічне та політичне значення і спрямована на поглиблення співпраці між демократичними силами двох країн.

    Крім того, після зустрічі з Тихановською міністр закордонних справ України Андрій Сибіга виступив проти можливого послаблення санкцій щодо компанії Білоруськалій, яка є одним із ключових джерел валютних надходжень для білоруської влади.

    На тлі війни та зростання напруженості в регіоні Київ дедалі активніше формує окрему стратегію щодо Білорусі, яка передбачає підтримку демократичних сил і підготовку до потенційних змін політичної ситуації після завершення війни та можливого послаблення російського впливу на Мінськ.

  • Молдова викликала посла РФ

    Молдова викликала посла РФ

    Міністерство закордонних справ Молдови вранці 18 травня викликало призначеного посла Російської Федерації Олега Озерова. Про це повідомляє Deschide.MD. Офіційні формулювання причини виклику наразі не розкриваються, однак дипломатичний крок Кишинева відбувається на тлі помітного загострення відносин із Москвою, яке пов’язане як із політичними рішеннями Росії щодо невизнаного Придністров’я, так і з серією інцидентів у повітряному просторі Молдови.

    Згідно з повідомленнями, особливе занепокоєння молдовської влади викликав указ президента Росії Володимира Путіна, яким запроваджується спрощена процедура надання російського громадянства жителям Придністровського регіону. Документ передбачає, що мешканці невизнаної республіки зможуть отримувати паспорти РФ без обов’язкового проживання на території Росії та без необхідності складати іспит на знання російської мови. У Кишиневі такі кроки традиційно сприймають як інструмент розширення російського впливу в регіоні та потенційне підсилення політичної залежності Придністров’я від Москви, що суперечить курсу Молдови на збереження територіальної цілісності та європейську інтеграцію.

    Придністров’я, яке фактично перебуває поза контролем центральної влади Молдови з початку 1990-х років, залишається однією з найчутливіших точок у регіоні Східної Європи. Будь-які кроки, пов’язані зі зміною статусу населення або розширенням російської присутності, Кишинів розглядає як потенційне втручання у внутрішні справи держави. Саме тому новий указ Москви викликав особливу стурбованість у політичних колах Молдови, де вбачають у ньому спробу юридично закріпити вплив Росії на жителів регіону та створити додаткові механізми політичного тиску.

    Додатковим фактором напруження стали повідомлення про інцидент із російським безпілотником, який, за даними молдовських джерел, пролетів через повітряний простір країни з півночі на південь і згодом зник із радарів. Хоча деталі цього випадку офіційно не були повністю оприлюднені, у Кишиневі його розцінюють як серйозне порушення суверенітету та потенційну загрозу безпеці держави. На тлі війни Росії проти України подібні інциденти викликають у молдовської влади підвищену увагу та посилюють занепокоєння щодо безпекової ситуації в регіоні.

    Сам виклик російського посла до Міністерства закордонних справ Молдови, за оцінками спостерігачів, є дипломатичним сигналом Москві про невдоволення Кишинева останніми діями Росії. Подібні кроки зазвичай передують офіційним демаршам або вимогам роз’яснень щодо конкретних інцидентів, однак наразі молдовська сторона утримується від публічних заяв про зміст розмови з російським дипломатом.

    На тлі цих подій ситуація навколо Придністров’я знову опинилася в центрі міжнародної уваги. Регіон, де розміщений російський військовий контингент та зберігається політична і військова залежність від Москви, залишається потенційною точкою напруги між Росією та Молдовою. Будь-які зміни у правовому статусі його населення або активізація російських політичних кроків у цьому напрямку сприймаються як фактор, що може вплинути на стабільність у всьому регіоні.

    Аналітики зазначають, що одночасний збіг кількох подій — указу про громадянство, інциденту з безпілотником і виклику посла — свідчить про чергове загострення відносин між Кишиневом і Москвою. У контексті триваючої війни в Україні та посилення геополітичного протистояння між Росією та Заходом ситуація в Молдові дедалі більше розглядається як частина ширшої регіональної кризи безпеки, де Придністров’я залишається одним із ключових потенційних осередків напруженості.

  • Україна попереджає про російський вплив через TikTok

    Україна попереджає про російський вплив через TikTok

    За даними Bloomberg, Україна висловила обурення щодо російського впливу через платформу соціальних мереж TikTok, заявивши, що Кремль використовує цей сервіс для поширення дезінформації та підірвання легітимності президентства Володимира Зеленського.

    “Росія домінує над нами в TikTok через масштаб” своєї діяльності, заявив в інтерв’ю в Києві Андрій Коваленко, який очолює департамент Ради національної безпеки і оборони.

    “Росіяни почали систематично працювати над TikTok і успішно використовують цю платформу”, – додав він.

    При цьому, за словами представника TikTok, соцмережа посилила заходи безпеки в Україні від початку війни і видаляє шкідливу дезінформацію. За словами представника, в усьому світі 97% дезінформаційного контенту видаляють до того, як він буде відзначений на платформі.

    “Критика з боку України викликана тим, що ByteDance перебуває під дедалі більшим тиском з боку США і Європейського Союзу через побоювання з приводу безпеки даних і дезінформації”, – констатує Bloomberg.