Golosnovinua.com

Позначка: рубль

  • Кремль отримує надприбутки: ціни на Urals зросли до максимуму з 2023 року

    Кремль отримує надприбутки: ціни на Urals зросли до максимуму з 2023 року

    Росія суттєво збільшує доходи від експорту нафти на тлі різкого зростання світових цін на енергоресурси, що створює для Кремля додаткові фінансові можливості, зокрема для наповнення бюджету та фінансування державних витрат, включно з військовими потребами.

    Про це повідомляє Bloomberg із посиланням на ринкові та податкові дані.

    За інформацією видання, ціна на російську нафту марки Urals у травні піднялася до найвищого рівня з осені 2023 року. Середня вартість суміші, за даними російської податкової служби, сягнула приблизно 94,87 долара за барель. Це суттєве зростання порівняно з попередніми місяцями та свідчить про посилення глобального попиту на нафту на фоні скорочення пропозиції на ринку.

    Аналітики пов’язують різкий стрибок цін насамперед із загостренням ситуації на Близькому Сході, зокрема з перебоями у постачанні сировини з регіону Перської затоки. Напруженість у районі Ормузької протоки, через яку проходить значна частина світового експорту нафти, призвела до побоювань щодо стабільності поставок, що автоматично підштовхнуло ціни вгору.

    Унаслідок цього на світовому ринку посилився попит на альтернативні джерела постачання, серед яких опинилася і російська нафта. Це дозволило Росії продавати сировину за вигіднішими цінами та збільшувати валютні надходження.

    Згідно з оцінками, для податкових розрахунків вартість російської нафти в рублевому еквіваленті зросла приблизно на 18% у порівнянні з квітнем. Це безпосередньо вплинуло на доходи російського бюджету, які значною мірою залежать від експорту енергоресурсів.

    Окремо зазначається, що податкові надходження від нафти в перерахунку на рублі зросли приблизно на 60% у річному вимірі. Це дало можливість російському уряду активніше поповнювати резервні фонди та уникати скорочення державних витрат, попри економічний тиск з боку санкцій та війни проти України.

    Водночас аналітики звертають увагу, що позитивний ефект від високих цін на нафту частково компенсується зміцненням російського рубля. Національна валюта РФ наразі перебуває на найсильніших позиціях щодо долара з початку 2023 року, що зменшує рублеву виручку від експорту, оскільки продаж нафти здійснюється переважно у валюті.

    Ще одним фактором, який впливає на чистий дохід російського бюджету, є система внутрішніх субсидій для паливного ринку. Щоб стримувати зростання цін усередині країни, уряд РФ змушений компенсувати нафтопереробним компаніям різницю між світовими та внутрішніми цінами.

    На тлі глобального подорожчання пального ці витрати також зросли. За даними Bloomberg, лише у квітні обсяг таких компенсацій досяг майже 5 мільярдів доларів, що є одним із найвищих показників за останні два роки.

    У підсумку, попри зростання доходів від експорту, фінансовий баланс російського енергетичного сектору залишається залежним від поєднання кількох факторів: світових цін на нафту, курсу рубля та внутрішніх бюджетних витрат.

    Аналітики наголошують, що нинішня ситуація на нафтовому ринку залишається нестабільною, оскільки вона значною мірою залежить від геополітичних ризиків у ключових регіонах видобутку та транспортування енергоресурсів. У разі подальшої ескалації конфліктів можливі нові коливання цін, що безпосередньо впливатиме як на світову економіку, так і на доходи країн-експортерів, включно з Росією.

  • Росія під тиском війни: інфляція, падіння бізнесу та бюджетний дефіцит зростають

    Росія під тиском війни: інфляція, падіння бізнесу та бюджетний дефіцит зростають

    Російська економіка продовжує відчувати накопичувальний тиск війни проти України, який проявляється одночасно в інфляції, падінні споживчого попиту, структурних перекосах промисловості та зростанні бюджетного дефіциту. Про це свідчать як оцінки Служби зовнішньої розвідки України, так і економічні індикатори всередині самої Росії, що описують стан економіки у 2026 році як нестабільний і дедалі більш залежний від державних витрат.

    За офіційними російськими даними, інфляція у березні становила близько 5,9%, однак реальні оцінки без сезонних коливань фіксуються на рівні приблизно 6%. Найбільше зростання цін спостерігається у сфері послуг — до 8,8%, тоді як непродовольчі товари подорожчали приблизно на 6%, що суттєво перевищує показники попереднього періоду. Це свідчить про розширення інфляційного тиску не лише на окремі групи товарів, а на всю структуру внутрішнього ринку.

    Водночас у споживчому секторі фіксується поступове звуження попиту. Одним із маркерів цього процесу є падіння ресторанного та сервісного бізнесу: заклади харчування скорочують мережі як у великих містах, так і в регіонах. Частина підприємств громадського харчування змушена припиняти діяльність через зменшення кількості клієнтів та зростання витрат. Водночас навіть сегмент швидкого харчування, який зазвичай є більш стійким у кризові періоди, також демонструє спад.

    Аналітики зазначають, що зміна поведінки споживачів є системною: росіяни, які відмовляються від більш дорогих сервісів, не переходять у дешевші альтернативи, а загалом скорочують витрати. Це вказує на загальне зниження купівельної спроможності населення та обережність у витратах.

    Суттєвий вплив на економічну активність має податкова політика. Зокрема, фактичне згортання спрощених систем оподаткування для малого бізнесу та обов’язкове застосування ПДВ збільшили фіскальний тиск на підприємців. У багатьох випадках компанії або закриваються, або змушені підвищувати ціни, що лише підсилює інфляційні процеси та додатково зменшує попит.

    Промисловість демонструє розшарування. Підприємства, орієнтовані на державні оборонні замовлення, зокрема виробництво озброєння, безпілотників та військової інфраструктури, залишаються завантаженими і отримують пріоритетне фінансування. Водночас цивільний сектор промисловості стикається зі зниженням виробництва, затримками зарплат, скороченням премій та переведенням працівників на часткову зайнятість.

    Попри те що офіційний рівень безробіття в Росії залишається рекордно низьким — близько 2,1%, економісти наголошують, що цей показник не відображає реальної ситуації. Частина зайнятості фактично підтримується державними оборонними витратами, тоді як у цивільному секторі відбувається приховане скорочення доходів і неповна зайнятість.

    Регіональна економіка Росії демонструє значну нерівномірність. У Волго-Вятському макрорегіоні інфляція сягає близько 8,2%, що значно вище середнього рівня. У Північно-Західному регіоні фіксується падіння вантажообігу портів, яке пов’язують із логістичними проблемами та “позаплановими ремонтами”. На Півдні країни промислове виробництво, за оцінками, скоротилося більш ніж на 10%, а будівельний сектор зазнав різкого спаду — введення житла зменшилося більш ніж на третину. Також під ризиком перебуває туристична галузь, яка традиційно забезпечує значну частину доходів регіонів.

    Єдиним стабільним джерелом економічної активності залишається державне фінансування війни. Воно підтримує оборонно-промисловий комплекс, однак водночас створює дисбаланс між військовим і цивільним секторами економіки, посилюючи структурні перекоси.

    Додатковим фактором тиску є зростання боргового навантаження населення. Загальна заборгованість росіян оцінюється приблизно у 45 трильйонів рублів. Це свідчить про те, що кредити все частіше використовуються не для великих інвестицій чи покупок, а для покриття базових витрат.

    Рівень бідності офіційно оцінюється на рівні близько 6,5% населення, однак експерти зазначають, що реальні показники можуть бути вищими через занижений прожитковий мінімум, який у Росії становить приблизно 17 тисяч рублів. При цьому самі громадяни часто оцінюють межу бідності значно вище — близько 50 тисяч рублів на особу.

    Макроекономічна ситуація також ускладнюється бюджетним дефіцитом. За перші місяці 2026 року він сягнув майже 5,9 трильйона рублів, або близько 2,5% ВВП. Водночас прогнозні оцінки погіршуються: один із найбільших російських банків знизив очікуване зростання ВВП на 2026 рік до рівня 0,5–1%, а прогноз інфляції підвищив до 6–6,5%.

    Економісти загалом характеризують стан російської економіки як період затяжної стагнації. Після різкого підвищення ключової ставки для стримування інфляції економічна активність у багатьох секторах сповільнилася, що додатково посилило структурні проблеми та залежність від державних витрат, насамперед пов’язаних із війною.

  • Економічні проблеми: чому Путін не є переможцем

    Економічні проблеми: чому Путін не є переможцем

    В колонці для Foreign Policy професор економіки Джеффрі Сонненфельд висловлює думку, що уявляти Володимира Путіна переможцем у поточній ситуації було б глибокою помилкою. Спираючись на своє аналітичне бачення, він розглядає реальний стан справ у Росії та вказує на його далекий від позитивного характер.

    Це, мабуть, найважчий момент для України від початку російського вторгнення в лютому 2022 року, коли здається, що ситуація на полі бою зайшла в глухий кут, політична підтримка Заходу вагається під гнiтом політичної дисфункції, а війна на Близькому Сході відволікає ресурси й увагу.

    Проте багато рефлексивних циніків у західній пресі заходять надто далеко, віддаючи належне противнику України, президенту Росії Володимиру Путіну, а один оглядач Wall Street Journal навіть оголосив Путіна одним із “переможців року”. Ми не можемо потрапити в пастку, думаючи, що для Путіна все добре, і ми не можемо відмовитися від ефективних заходів тиску на нього.

    Буквально цього тижня газета New York Times навіть припустила, що вихід понад 1000 транснаціональних компаній з Росії мав неприємні наслідки, збагачуючи Путіна і його поплічників. Усі факти свідчать про те, що вихід бізнесу спричинить значні витрати. Економічні дані ясно показують, що російська економіка заплатила величезну ціну за втрату цих підприємств. Путін продовжує приховувати необхідну статистику національного доходу Росії — очевидно, тому, що нема чим хвалитися.

    У той час як Путін експропріював деякі активи азійських і західних компаній, більшість фірм просто відмовилися від бізнесу в Росії, охоче списавши активи на мільярди доларів. За це вони були винагороджені, оскільки їхня ринкова капіталізація різко зросла після новин про їхній вихід. Росія не тільки подає до суду на іноземні компанії за вихід, оскільки відхід ExxonMobil і BP поклав край технологіям, необхідним для розвідки нафти, а й російський гігант “Роснефть” навіть подав до суду на агентство Reuters за репортаж про це. Масові перебої з постачанням, що призводять до закриття російських заводів у різних секторах, було описано в репортажах з місць, що призвело до арешту, а тепер і дев’ятимісячного тюремного ув’язнення героїчного журналіста, який задокументував правду.

    Розглянемо таку економічну статистику, яку ми перевірили.

    Витік талантів. У перші місяці після вторгнення Росію покинуло близько 500 000 осіб, багато з яких були саме тими високоосвіченими й технічно кваліфікованими робітниками, яких Росія не може собі дозволити втратити. За рік із гаком це число зросло щонайменше до 1 мільйона осіб. За деякими оцінками, через цю безпрецедентну втечу талантів Росія втратила 10 відсотків усієї своєї технологічної робочої сили.

    Втеча капіталу. Згідно зі звітами Центрального банку Росії, у період з лютого 2022 року по червень 2023 року з Росії було виведено рекордні 253 мільярди доларів приватного капіталу, що більш ніж учетверо перевищило обсяг усього попереднього відтоку капіталу. За деякими оцінками, Росія втратила 33 відсотки від загальної кількості мільйонерів, які живуть у Росії.

    Втрата західних ноу-хау. Це сталося в таких ключових галузях, як технології та енергетика. Наприклад, одній тільки “Роснєфті” довелося витратити майже на 10 мільярдів доларів більше на капітальні витрати за останній рік, згідно з її власними даними, що становить приблизно 10 доларів додаткових витрат на кожен барель експортованої нафти, крім труднощів із продовженням проєктів із бурінням нафти в Арктиці, які майже повністю залежали від західних технологій і досвіду.

    Практично повне припинення прямих іноземних інвестицій у Росію. Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) в Росію майже повністю припинилися з низки причин. За 22 місяці після вторгнення був тільки один місяць позитивного припливу прямих іноземних інвестицій порівняно з приблизно 100 мільярдами доларів прямих іноземних інвестицій щорічно до війни.

    Втрата рубля як вільно конвертованої та обмінюваної валюти. Оскільки глобальні транснаціональні корпорації тікають натовпами, мало що могло завадити Путіну запровадити безпрецедентний і суворий контроль за рухом капіталу щодо рубля після вторгнення, наприклад, заборонити громадянам надсилати гроші на банківські рахунки за кордоном; призупинити зняття готівки з доларових банківських рахунків на суму понад 10 000 доларів США; примушувати експортерів обмінювати 80 відсотків свого виторгу на рублі; призупинити пряму конвертацію доларів для фізичних осіб, які мають рубльові банківські рахунки; призупинити прямий обмін валюти на рублі; призупинити обмін на рублі. Не дивно, що обсяги торгівлі рублями впали на 90 відсотків, унаслідок чого російські активи, оцінені в рублях, практично не приносять користі та не підлягають обміну на світових ринках.

    Втрата доступу до ринків капіталу. Західні ринки капіталу залишаються найглибшим, найліквіднішим і найдешевшим джерелом капіталу для фінансування бізнесу і прийняття ризиків. З початку вторгнення жодна російська компанія не змогла випустити нові акції або нові облігації на жодному західному фінансовому ринку. А з втечею транснаціональних компаній у російських підприємств немає альтернативних джерел фінансування і глобальних інвесторів, увагу яких можна було б привернути.

    Різке падіння вартості активів. Почасти завдяки масовому виходу глобальних транснаціональних компаній, вартість активів у Росії різко впала в усіх напрямках, причому, згідно з нашим дослідженням, навіть загальна вартість деяких державних підприємств знизилася на 75 відсотків порівняно з довоєнним рівнем. Як повідомляє Times, відбулося 50-відсоткове зниження вартості багатьох активів приватного сектора.

    Це лише деякі з витрат, які Путіну довелося понести у зв’язку з виходом понад 1000 глобальних підприємств; це без урахування згубного впливу на російську економіку економічних санкцій, таких, як високоефективне обмеження цін на нафту, розроблене Міністерством фінансів США. Понад дві третини російського експорту становили енергоносії, а зараз він скоротився вдвічі. Росія, яка ніколи не постачала готову продукцію — промислову чи споживчу — у світову економіку, паралізована. Вона навіть віддалено не є економічною наддержавою, практично всі її сировинні ресурси легко замінити з інших джерел. Військова машина приводиться в рух тільки за рахунок канібалізації підприємств, які тепер контролюються державою.

    Судячи з наших великих економічних даних, вердикт зрозумілий: безпрецедентний історичний вiдхiд більш ніж 1000 глобальних компаній допоміг вивести з ладу військову машину Путіна. У такий важкий для України момент було б помилкою бути занадто оптимістичним — так само, як було б помилкою бути занадто цинічним.