Україна опинилася серед трьох країн із найнижчим загальним коефіцієнтом народжуваності у світі. За даними Світового банку за 2024 рік, в Україні було зафіксовано лише 5,5 живонароджених на кожну тисячу жителів. Нижчі показники мали лише Південна Корея та Сан-Марино.
Водночас сумарний коефіцієнт народжуваності в Україні, який показує середню кількість дітей, народжених однією жінкою протягом життя за умови збереження поточних вікових показників, становив приблизно одну дитину. Це більш ніж удвічі нижче за рівень простого відтворення населення, який зазвичай оцінюють приблизно у 2,1 дитини на одну жінку.
Рейтинг на основі даних Групи Світового банку опублікувало видання Business Insider. Під час його укладання порівнювали два різні демографічні показники: кількість живонароджених на тисячу населення та сумарний коефіцієнт народжуваності. Україна посіла третє місце саме за першим із них — загальним коефіцієнтом народжуваності.
Найнижчий показник у 2024 році зафіксували у Сан-Марино — 4,2 народження на тисячу жителів. На другому місці опинилася Південна Корея з показником 4,7. В Україні він становив 5,5 народження на тисячу осіб.
У випадку Південної Кореї сумарний коефіцієнт народжуваності становив близько 0,7 дитини на одну жінку — це один із найнижчих показників у світі. В Україні він перебував приблизно на рівні однієї дитини, а у Сан-Марино — близько 1,2.
Чим відрізняються показники народжуваності
Загальний коефіцієнт народжуваності показує, скільки дітей народжується протягом року в розрахунку на тисячу жителів країни. На нього впливає не лише бажання сімей мати дітей, а й вікова структура населення.
Наприклад, якщо в країні мало жінок репродуктивного віку, загальна кількість народжень буде невеликою навіть за відносно сприятливих сімейних установок. Для України це особливо актуально через багаторічне скорочення населення, низьку народжуваність у попередні десятиліття, масову міграцію та наслідки повномасштабної війни.
Сумарний коефіцієнт народжуваності натомість оцінює середню кількість дітей, яку могла б народити одна жінка за все життя за збереження поточних вікових показників. Саме він краще демонструє, чи здатне населення відтворювати себе без урахування міграції.
Обидва показники свідчать, що Україна опинилася в надзвичайно складній демографічній ситуації. Низька кількість народжень поєднується з високою смертністю, виїздом мільйонів громадян за кордон та зменшенням кількості людей репродуктивного віку.
Смертність майже вчетверо перевищує народжуваність
У першому півріччі 2026 року в Україні зареєстрували 73 292 народження і 259 853 смерті. Таким чином, на одного новонародженого припадало приблизно 3,5 померлих. У публічних повідомленнях це співвідношення зазвичай округлюють до майже чотирьох смертей на одне народження.
Порівняно з першою половиною 2025 року кількість народжених дітей продовжила скорочуватися. Тоді в Україні за шість місяців зареєстрували близько 86,8 тисячі новонароджених і понад 249 тисяч смертей.
За підсумками всього 2025 року в Україні народилися 168 778 дітей, тоді як кількість померлих становила 485 296 осіб. На кожну новонароджену дитину тоді припадало майже троє померлих.
Ці цифри не охоплюють усіх українських громадян, які фактично проживають за межами країни, а також можуть не повністю відображати ситуацію на тимчасово окупованих територіях. Однак навіть доступні реєстраційні дані демонструють значне природне скорочення населення.
Як війна поглибила демографічну кризу
Проблема низької народжуваності в Україні виникла задовго до повномасштабного російського вторгнення. Населення країни скорочувалося ще з 1990-х років через низьку народжуваність, високу смертність, трудову міграцію та старіння суспільства.
Проте війна різко прискорила ці процеси. Мільйони українців, переважно жінки та діти, виїхали до європейських країн. Частина сімей була розділена, а багато молодих людей відкладають народження дітей через небезпеку, нестабільність, невизначеність із житлом і доходами.
На рішення щодо народження дитини також впливають регулярні ракетні та дронові атаки, руйнування медичної інфраструктури, ризики для вагітних жінок і неможливість довгостроково планувати майбутнє.
За даними міжнародних оглядів, російські удари по медичних закладах, зокрема пологових будинках, додатково ускладнили доступ до безпечної допомоги під час вагітності та пологів у прифронтових регіонах.
Водночас частина дітей громадян України народжується за кордоном. Такі народження не завжди потрапляють до української внутрішньої статистики одразу, хоча діти можуть мати українське громадянство. Тому реальна кількість дітей, народжених в українських сім’ях, може бути вищою, ніж кількість зареєстрованих народжень усередині країни.
Однак це не усуває основної проблеми: значна частина молодих сімей фізично перебуває за межами України, а їхнє повернення після війни не гарантоване.
Чому різкий «бебі-бум» не розв’яже проблему
Навіть значне збільшення кількості народжених дітей не здатне швидко змінити вікову структуру українського населення. Новонародженим знадобиться щонайменше два десятиліття, щоб увійти до ринку праці, сплачувати податки та підтримувати пенсійну систему.
Одночасно чисельність людей старшого віку залишатиметься значною, а кількість працездатного населення може продовжувати скорочуватися. Це створює ризики дефіциту працівників, зменшення податкової бази та збільшення навантаження на соціальні фонди.
Демографи наголошують, що політика не може обмежуватися одноразовими виплатами після народження дитини. Сім’ям потрібні безпечні міста, доступне житло, стабільна робота, якісна медицина, дитячі садки, школи та можливість поєднувати професійну діяльність із батьківством.
Окремим викликом стане повернення українців, які виїхали після початку повномасштабної війни. Частина з них уже знайшла роботу, житло, влаштувала дітей до шкіл і почала інтегруватися в інших країнах. Чим довше триває війна, тим складніше буде переконати ці родини повернутися.
За міжнародними оцінками, демографічне скорочення може впливати не лише на економіку, а й на обороноздатність, відбудову та загальну стійкість держави.
Де народжуваність залишається найвищою
На протилежному кінці рейтингу Світового банку розташувалися переважно африканські держави. Найвищий загальний коефіцієнт народжуваності у 2024 році зафіксували у Центральноафриканській Республіці — 46,2 народження на тисячу жителів.
У Чаді цей показник становив 43,3, а в Сомалі — 42,3 народження на тисячу осіб. Сумарний коефіцієнт народжуваності в цих країнах наближався до шести дітей на одну жінку.
Проте висока народжуваність не обов’язково означає високий рівень добробуту. У багатьох таких країнах зберігаються значна дитяча смертність, обмежений доступ до медицини й освіти, високий рівень бідності та недостатнє використання сучасної контрацепції.
Низька народжуваність, своєю чергою, характерна для багатьох економічно розвинених держав. Вона спостерігається в Південній Кореї, Японії, Китаї, Італії, Іспанії та Польщі. Серед її причин називають високу вартість житла, пізніше створення сімей, нестабільну зайнятість молоді та складність поєднання кар’єри з доглядом за дітьми.
Що означає антирекорд для України
Третє місце серед країн із найнижчим загальним коефіцієнтом народжуваності — це не просто статистичний показник. Він означає, що вже через кілька десятиліть Україна може зіткнутися з гострим дефіцитом працівників, скороченням кількості учнів і студентів, закриттям закладів освіти та зростанням навантаження на систему охорони здоров’я і пенсійне забезпечення.
Водночас рейтинг не слід трактувати як абсолютно точне порівняння чисельності всіх українців. Через війну, окупацію, переміщення населення та перебування мільйонів громадян за кордоном демографічні розрахунки для України мають значну похибку.
Однак загальна тенденція не викликає сумнівів: кількість народжень залишається критично низькою, смертність значно її перевищує, а війна посилює проблеми, які накопичувалися десятиліттями.
Відновлення населення потребуватиме не одного року і навіть не одного десятиліття. Для цього Україні доведеться одночасно створювати умови для повернення громадян, підтримувати сім’ї з дітьми, зменшувати передчасну смертність, розвивати медицину та забезпечувати безпеку. Без комплексних рішень навіть завершення війни саме собою не зможе швидко подолати демографічну кризу.