Golosnovinua.com

Позначка: Східна Європа

  • Білорусь готується до війни? Опозиція передала Україні 8 тривожних ознак

    Білорусь готується до війни? Опозиція передала Україні 8 тривожних ознак

    Білоруська опозиція передала українській стороні розгорнуту аналітичну доповідь, у якій описано низку процесів, що, на думку авторів документа, можуть свідчити про поступову зміну безпекової ролі Білорусі та потенційне посилення її залученості до війни на боці Росії. Йдеться про 30-сторінковий звіт, який був направлений до Міністерства закордонних справ України через заступника голови Об’єднаного перехідного кабінету Білорусі Павла Латушка.

    У документі зазначається, що аналіз базується на відкритих даних, офіційних рішеннях білоруської влади та спостереженнях за військовою й політичною активністю Мінська. Автори виділяють вісім ключових напрямів, які у сукупності, на їхню думку, формують картину посиленої мілітаризації країни та її більш тісної інтеграції з російською військовою системою.

    Першим із таких чинників названо зміни у військовому законодавстві. Після конституційних поправок Білорусь більше не визначається як нейтральна та без’ядерна держава, а нова військова доктрина, ухвалена у 2024 році, закріплює можливість застосування превентивних ударів у разі загрози та потенційного використання армії за межами національної території. Це, на думку авторів, суттєво змінює доктринальні підходи країни до безпеки.

    Другим важливим елементом є нарощування військового потенціалу. У звіті вказується, що з 2022 року Білорусь суттєво збільшила кількість контрактників, розширила мобілізаційний резерв до сотень тисяч осіб і почала формування нових оперативних структур поблизу українського напрямку. Це, як зазначається, може свідчити про підготовку до ширших сценаріїв застосування збройних сил.

    Третій блок стосується економічної мілітаризації. За даними авторів, оборонні витрати країни за останні роки зросли у кілька разів, а промисловість поступово переорієнтовується на військові потреби. Особливу увагу приділено інтеграції білоруського оборонного сектору з російським, включно з постачанням нових видів озброєння та техніки, які надходять на озброєння армії.

    Окремо у доповіді описується поглиблення військової співпраці з Росією. Серед наведених факторів — розміщення на території Білорусі російських стратегічних систем озброєння, включно з тактичною ядерною зброєю, а також участь російських інструкторів у підготовці білоруських військових. Також згадується роль пов’язаних із РФ приватних військових структур у навчальних програмах.

    П’ятим напрямом визначено мілітаризацію суспільства. У звіті йдеться про посилення військово-патріотичного виховання, запровадження елементів обов’язкової військової підготовки у навчальних закладах, будівництво оборонних інфраструктурних об’єктів уздовж кордонів та залучення молоді до військових програм.

    Шостий аспект стосується підготовки цивільної інфраструктури до умов можливого воєнного часу. Зокрема, йдеться про оновлення медичних протоколів, перевірки систем укриттів, регулярні навчальні тривоги та посилення системи цивільного захисту, а також розширення можливостей територіальної оборони.

    Сьомий фактор пов’язаний із накопиченням стратегічних ресурсів. За даними доповіді, у Білорусі збільшуються запаси пального та інших критичних матеріалів, розширюються мобілізаційні списки техніки, а також створюються механізми швидкого залучення цивільного транспорту для військових потреб у разі необхідності.

    Восьмим елементом є інтенсивні військові навчання, які проводяться на регулярній основі. Автори зазначають, що такі маневри можуть виконувати одразу кілька функцій — від перевірки боєготовності до відпрацювання сценаріїв мобілізації та координації з російськими силами.

    У документі також підкреслюється, що йдеться не про прямі звинувачення, а про аналіз тенденцій, які можуть мати довгострокові наслідки для безпекової ситуації в регіоні. Окремо містяться рекомендації щодо моніторингу цих процесів та запобігання можливому подальшому загостренню.

    На тлі цих оцінок Україна, за даними міжнародних спостерігачів, продовжує посилювати оборонні заходи на північному напрямку, враховуючи зростання військової активності та ризиків у прикордонних районах.

  • Кремль прокоментував заяву Зеленського щодо Лукашенка

    Кремль прокоментував заяву Зеленського щодо Лукашенка

    У Кремлі відреагували на заяву президента України Володимира Зеленського, який раніше публічно звернувся до самопроголошеного президента Білорусі Олександра Лукашенка із різкою вимогою припинити, за твердженням Києва, участь Мінська в забезпеченні російських ударів по території України. У російській столиці цю заяву назвали неприйнятною та такою, що нібито спрямована на загострення ситуації в регіоні.

    Коментар з цього приводу озвучив речник президента РФ Дмитро Пєсков, який у традиційній для Кремля риториці заявив, що слова українського лідера є «спробою підбурювання до продовження війни та нагнітання напруженості». За його словами, подібні заяви не сприяють деескалації, а навпаки погіршують політичний клімат у Східній Європі.

    У Москві також наголосили, що Росія вважає Білорусь суверенною державою, яка самостійно визначає свою політику, зокрема у сфері безпеки та військового співробітництва. Пєсков підкреслив, що Кремль не бачить підстав ставити під сумнів рішення Мінська та вважає будь-які звинувачення на адресу Білорусі безпідставними.

    Окремо речник Кремля повідомив, що найближчим часом очікуються контакти між президентом Росії Володимиром Путіним та Олександром Лукашенком. За його словами, під час цих переговорів планується обговорення широкого кола питань, включно із заявами Києва, а також ситуацією у сфері безпеки в регіоні. У Москві дають зрозуміти, що тема України та її взаємин із Білоруссю може стати одним із елементів порядку денного.

    Кремль також повторив свою позицію, що будь-які заяви Києва про військову співпрацю між Мінськом і Москвою є політично мотивованими. У російській риториці це подається як «спроба втягнути треті країни у конфлікт» і «перекладання відповідальності за ескалацію».

    На цьому тлі українська сторона продовжує наполягати, що Білорусь залучена до логістичної та технічної підтримки російських військових дій. Зокрема, президент України Володимир Зеленський заявив, що на території Білорусі можуть перебувати об’єкти інфраструктури, які використовуються для коригування російських ударів, а також що білоруські підприємства, за даними Києва, залучені до співпраці з російським оборонно-промисловим комплексом.

    Окремо українська сторона наголошує на використанні білоруської інфраструктури для підтримки російських атак, включно з постачанням пального та технічних ресурсів для армії РФ. У Мінську та Москві ці звинувачення традиційно відкидають, заявляючи про відсутність прямої участі Білорусі у бойових діях проти України.

    Таким чином, чергова публічна заява Кремля вкладається у загальну лінію інформаційного протистояння між сторонами, де кожна з них звинувачує іншу в ескалації конфлікту та спробах впливати на політичну ситуацію в регіоні. Паралельно з цим зберігається висока напруга навколо білоруського напрямку, який залишається одним із ключових у безпековій архітектурі війни Росії проти України.

  • «Я подав заяву про відмову»: новий прем’єр Румунії зробив заяву про українське громадянство

    «Я подав заяву про відмову»: новий прем’єр Румунії зробив заяву про українське громадянство

    Призначений прем’єр-міністр Румунії Єуджен Томак, який народився на території сучасної України, вперше детально розповів про своє громадянство та пояснив, чому багато років тому вирішив офіційно відмовитися від українського паспорта. Заява політика викликала широкий резонанс не лише в Румунії та Молдові, а й в Україні, адже Томак є уродженцем Одеської області та одним із найвідоміших політиків румунського походження в Європейському Союзі.

    Про своє рішення майбутній глава уряду розповів в інтерв’ю молдовському виданню NewsMaker. За словами Томака, сьогодні він має громадянство Румунії та Молдови, а від українського громадянства свого часу відмовився добровільно через законодавчі обмеження, які діяли в Україні щодо множинного громадянства.

    «Я громадянин Румунії та Молдови. Оскільки Україна не дозволяла подвійне громадянство, у певний момент я подав заяву до посольства України в Бухаресті про відмову від громадянства. Мені дуже хотілося стати громадянином Молдови», – пояснив політик.

    Єуджен Томак народився 21 червня 1981 року в селі Озерне Ізмаїльського району Одеської області. Населений пункт розташований у південній частині історичної Бессарабії, де традиційно проживає велика румунська громада. Сам політик неодноразово наголошував, що пишається своїм походженням і підтримує зв’язки з регіоном, де народився.

    Історія Томака є доволі незвичною для європейської політики. Після переїзду до Румунії він зробив стрімку кар’єру у державних структурах, працював у президентській адміністрації, займався питаннями румунської діаспори та співвітчизників за кордоном, а згодом став державним секретарем Міністерства закордонних справ Румунії. Пізніше його обрали депутатом парламенту, а нині він є депутатом Європейського парламенту та лідером правоцентристської партії PMP.

    4 червня президент Румунії Nicușor Dan офіційно висунув Єуджена Томака на посаду прем’єр-міністра країни. Таке рішення було ухвалене після затяжної політичної кризи, яка призвела до розпаду попередньої коаліції та поставила під загрозу реалізацію низки реформ, необхідних для отримання європейського фінансування.

    За Конституцією Румунії Томак має десять днів для формування уряду та отримання вотуму довіри в парламенті. Для затвердження нового Кабінету Міністрів необхідно заручитися підтримкою щонайменше 233 депутатів. Експерти зазначають, що це буде непростим завданням через політичну фрагментацію парламенту та складні переговори між партіями.

    Особливу увагу після призначення привернули заяви Томака щодо Молдови. Політик давно відомий як прихильник тісної інтеграції Кишинева з Європейським Союзом і послідовний адвокат європейського курсу країни. Він заявив, що у випадку остаточного затвердження на посаді прем’єра планує розширити співпрацю між Румунією та Молдовою у сфері медіа, освіти та спорту.

    Однією з його ініціатив може стати створення спільного медійного простору між двома державами. Йдеться про законодавчі механізми, які дозволять телеканалам та радіостанціям працювати одночасно на румунському та молдовському ринках.

    За словами політика, такий крок допоможе ефективніше протидіяти дезінформації та російському інформаційному впливу.

    «Так ми зможемо природним чином допомогти Молдові у боротьбі з дезінформацією та русифікацією. Вплив російськомовних медіа залишається серйозною проблемою», – наголосив Томак.

    Крім того, він підтримує створення спільних освітніх програм і проведення міжнародних спортивних турнірів між Румунією та Молдовою. Політик переконаний, що такі проєкти сприятимуть культурному та економічному зближенню двох держав.

    На міжнародній арені Єуджен Томак відомий також підтримкою України. Як депутат Європарламенту він неодноразово виступав за посилення санкцій проти Росії, підтримував європейську інтеграцію України та Молдови, а також закликав ЄС активніше допомагати країнам регіону у сфері безпеки.

    Його призначення багато оглядачів називають символічним. Вперше на чолі румунського уряду може опинитися політик, який народився на території сучасної України та пройшов шлях від представника румунської меншини в Бессарабії до одного з найвпливовіших діячів у Бухаресті та Брюсселі. Водночас сам Томак наголошує, що його головною метою буде забезпечення політичної стабільності, продовження проєвропейського курсу Румунії та зміцнення партнерства з сусідніми державами.

    Найближчі дні покажуть, чи зможе політик сформувати уряд та отримати підтримку парламентської більшості. Якщо це станеться, Румунія отримає прем’єра з українським корінням, який уже сьогодні опинився в центрі уваги всієї Східної Європи.

  • Уродженець України проривається до влади в Румунії: Томак може очолити уряд країни НАТО

    Уродженець України проривається до влади в Румунії: Томак може очолити уряд країни НАТО

    У Румунії відбулася гучна політична подія: президент Нікушор Дан номінував уродженця України Еуджена Томака на посаду прем’єр-міністра, повідомляє Digi24. Тепер політик має десять днів, щоб сформувати новий кабінет міністрів і домогтися вотуму довіри в парламенті. Якщо це йому вдасться, Румунія отримає уряд на чолі з політиком, який народився на території сучасної Одеської області та має понад два десятиліття політичного досвіду.

    Кандидатура Еуджена Томака з’явилася на тлі затяжної політичної кризи в Румунії. Попередній уряд на чолі з Іліє Болояном залишив посади після загострення суперечностей усередині керівної коаліції. Це призвело до управлінського вакууму, посилило напруження між партіями та створило ризики для фінансової стабільності країни.

    Президент Нікушор Дан пояснив, що новий уряд має бути не політичним, а технократичним. Йдеться про кабінет фахівців, який зможе працювати над невідкладними завданнями без зайвої партійної боротьби. Серед головних пріоритетів майбутнього уряду названо збереження прозахідного курсу Румунії, зміцнення співпраці з Європейським Союзом, стратегічне партнерство зі США, активну роль у НАТО, боротьбу з корупцією, цифровізацію та стабілізацію державних фінансів.

    Особливо важливим завданням для нового кабінету стане завершення програм фінансування PNRR. Це Національний план відновлення та стійкості, завдяки якому Румунія має отримувати значні кошти від Європейського Союзу для реформ, модернізації інфраструктури та економічного розвитку. Через політичну нестабільність країна ризикує втратити частину європейського фінансування, тому новий уряд має діяти швидко.

    Еуджен Томак уже заявив, що планує представити парламенту технічний, а не партійний уряд. За його словами, Румунія має залишатися частиною європейської родини, зміцнювати трансатлантичні відносини та зберігати стратегічне партнерство зі Сполученими Штатами. Окремо він наголосив на ролі країни в НАТО, яка зараз має особливе значення через війну біля кордонів Румунії.

    Новопризначений кандидат у прем’єри також зазначив, що безпека країни залишається фундаментальним обов’язком держави. Для Румунії це питання є надзвичайно актуальним, оскільки країна межує з Україною, а російська агресія вже неодноразово створювала безпекові інциденти поблизу румунської території. Упродовж останніх років у Румунії неодноразово фіксували уламки російських дронів після атак РФ по українських портах на Дунаї.

    Біографія Еуджена Томака привернула особливу увагу українських медіа. Він народився у селі Озерне Ізмаїльського району Одеської області в родині бессарабських румунів. До Румунії переїхав на початку 2000-х років. За освітою він історик, також має досвід журналістської та політичної роботи.

    Політична кар’єра Еуджена Томака розвивалася поступово. Він працював у структурах, пов’язаних із румунською діаспорою, був депутатом парламенту Румунії, очолював комісію у справах румунів за кордоном, обіймав посаду державного секретаря в Міністерстві закордонних справ Румунії. Згодом став депутатом Європейського парламенту та очолив Партію народного руху.

    Томак відомий своєю проєвропейською позицією, підтримкою євроатлантичного курсу Румунії та увагою до теми Молдови. Він неодноразово виступав за посилення зв’язків між Румунією, Молдовою та Європейським Союзом. Саме тому його кандидатура може мати значення не лише для внутрішньої політики Румунії, а й для регіональної безпеки у Східній Європі.

    Водночас шлях Томака до крісла прем’єра не буде простим. Йому потрібно не лише сформувати команду, а й отримати підтримку парламенту. Частина політичних сил уже заявила, що не готова голосувати за новий уряд. Особливо складною може стати позиція ультраправих та опозиційних партій, які використовують політичну кризу для посилення власного впливу.

    Для президента Нікушора Дана номінація Еуджена Томака є спробою знайти компромісну фігуру, яка не асоціюється з великими партійними конфліктами та може зібрати навколо себе технократичну команду. Однак успіх цієї спроби залежатиме від того, чи погодяться парламентські сили підтримати уряд, який формально не буде їхнім партійним проєктом.

    Політична криза в Румунії відбувається на тлі складної економічної ситуації. Країна має високий бюджетний дефіцит, стикається з інфляційним тиском та необхідністю проводити непопулярні фінансові рішення. Новий уряд має одночасно заспокоїти ринки, зберегти європейське фінансування та не допустити поглиблення соціального невдоволення.

    Для України ця подія також має значення. Румунія є важливим сусідом, членом НАТО та ЄС, а її територія відіграє значну роль у регіональній безпеці, логістиці та підтримці України під час війни. Поява на чолі румунського уряду політика, який народився в Україні та добре розуміє специфіку регіону, може стати важливим символічним сигналом.

    Втім, поки що говорити про повноцінне призначення Томака прем’єр-міністром зарано. Формально він отримав мандат на формування уряду. Остаточне рішення залежить від парламенту. Саме там вирішиться, чи стане уродженець Одещини новим главою румунського уряду, чи країна знову зануриться в пошук політичного компромісу.

    Найближчі десять днів стануть вирішальними для Румунії. Якщо Еуджену Томаку вдасться сформувати кабінет і пройти парламентське голосування, країна отримає уряд, який має швидко стабілізувати політичну ситуацію, зберегти прозахідний курс і відповісти на виклики безпеки, що постали перед регіоном через війну Росії проти України.

  • Тихановська в Києві: перемога України визначить майбутнє Білорусі

    Тихановська в Києві: перемога України визначить майбутнє Білорусі

    Лідерка білоруської опозиції в екзилі Світлана Тихановська під час офіційного візиту до Києва заявила, що перемога України у війні проти Росії матиме вирішальне значення не лише для українського народу, а й для майбутнього самої Білорусі. Відповідну заяву вона зробила під час відкриття IV Міжнародного саміту міст і регіонів, який проходить у столиці України за участі українських та іноземних представників.

    У своєму виступі Світлана Тихановська наголосила, що результат російсько-української війни безпосередньо визначатиме майбутнє всієї Східної Європи, зокрема і долю Білорусі. За її словами, український спротив сьогодні став боротьбою не лише за територіальну цілісність України, а й за право народів регіону жити без імперського тиску та зовнішнього диктату з боку Росії.

    Тихановська підкреслила, що не має сумнівів у перемозі України. Водночас вона зазначила, що головне питання зараз полягає в тому, коли саме ця перемога настане та наскільки активно міжнародні партнери допомагатимуть Україні наближати завершення війни.

    За словами білоруської опозиціонерки, Україна фактично захищає не лише себе, а й усі народи, які тривалий час перебували “в тіні імперії”. Вона наголосила, що війна Росії проти України є спробою Кремля зберегти контроль над регіоном і не допустити остаточного виходу пострадянських країн із російської сфери впливу.

    Окрему увагу Світлана Тихановська приділила майбутнім відносинам між Україною та Білоруссю після можливих політичних змін у Мінську. Вона заявила, що одним із найважливіших внесків “вільної Білорусі” у безпеку України стане гарантія стабільності більш ніж тисячі кілометрів спільного кордону.

    Тихановська висловила переконання, що після демократичної трансформації Білорусі українські та білоруські міста й регіони зможуть відновити партнерство та співпрацю, які були фактично зруйновані після того, як режим Олександра Лукашенка дозволив Росії використати білоруську територію для вторгнення в Україну у лютому 2022 року.

    Під час свого візиту до Києва Світлана Тихановська також провела зустріч із президентом Володимиром Зеленським. За підсумками переговорів сторони обговорили питання безпеки в регіоні, ситуацію всередині Білорусі, а також посилення російського впливу на Мінськ.

    Окремо йшлося про спроби Кремля ще глибше втягнути Білорусь у війну проти України. Українська влада неодноразово заявляла, що Росія продовжує використовувати територію Білорусі для військового тиску, навчань та розміщення озброєння, водночас прагнучи посилити залежність режиму Лукашенка від Москви.

    У Києві при цьому наголошують, що розрізняють білоруський режим і білоруське суспільство. Українська влада неодноразово заявляла, що значна частина білорусів не підтримує участь своєї країни у війні на боці Росії, а демократичні сили Білорусі розглядаються як потенційний партнер України в майбутньому.

    Візит Тихановської відбувається на тлі активізації дипломатичних контактів між Києвом і представниками білоруської опозиції. В Офісі Тихановської раніше пояснювали, що поїздка до України має символічне та політичне значення і спрямована на поглиблення співпраці між демократичними силами двох країн.

    Крім того, після зустрічі з Тихановською міністр закордонних справ України Андрій Сибіга виступив проти можливого послаблення санкцій щодо компанії Білоруськалій, яка є одним із ключових джерел валютних надходжень для білоруської влади.

    На тлі війни та зростання напруженості в регіоні Київ дедалі активніше формує окрему стратегію щодо Білорусі, яка передбачає підтримку демократичних сил і підготовку до потенційних змін політичної ситуації після завершення війни та можливого послаблення російського впливу на Мінськ.

  • Фіцо у Москві: назвав себе «чорною вівцею» ЄС і заявив про можливий кінець війни

    Фіцо у Москві: назвав себе «чорною вівцею» ЄС і заявив про можливий кінець війни

    Прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо під час візиту до Москви заявив, що вважає себе «чорною вівцею» серед країн Європейського Союзу, а також висловив переконання, що війна між Росією та Україною нібито наближається до завершення. Про це повідомляє словацьке видання Dennik N.

    Після прибуття до російської столиці Фіцо поклав вінок до могили Невідомого солдата біля Кремля. Ця церемонія традиційно є частиною протокольних заходів для іноземних гостей у Москві та використовується російською стороною як елемент вшанування пам’яті загиблих у Другій світовій війні.

    У коментарях для російських медіа Фіцо наголосив, що виступає за «нормальні та прагматичні відносини» між Словаччиною та Російською Федерацією. Він заявив, що планує обговорити з президентом РФ Володимиром Путіним низку «практичних питань», не уточнюючи їхнього змісту. Водночас політик підкреслив, що його позиція часто відрізняється від загальноєвропейської лінії, і саме тому він, за власними словами, відчуває себе «чорною вівцею» в межах ЄС.

    Фіцо заявив, що виступає проти «єдиної обов’язкової думки» в Європейському Союзі, наголошуючи, що політична дискусія має залишатися відкритою. Він підкреслив, що різні підходи в ЄС є нормальним явищем, однак, на його думку, вони не повинні призводити до ізоляції окремих держав-членів.

    Окрему частину заяв прем’єр-міністр Словаччини присвятив історичній пам’яті. Він наголосив, що вважає важливим вшанування всіх, хто боровся проти нацизму у Другій світовій війні, зокрема згадав свій візит до меморіального комплексу Дахау, а також заплановані поїздки до Нормандії та місць поховання румунських солдатів, які брали участь у визволенні Чехословаччини. За його словами, він послідовно виступає проти «перекручування історії» та вибіркового трактування подій минулого.

    Фіцо також згадав про замах на нього, який стався у 2024 році, підкресливши, що цей досвід не вплинув на його рішення відвідати Москву. Він заявив, що розраховує на особисту зустріч із Володимиром Путіним, під час якої має намір поставити низку запитань і передати певні послання. Політик також зазначив, що його поїздка викликала інтерес у частини європейських політичних кіл.

    Ключовим меседжем виступу Фіцо стало твердження про необхідність діалогу між сторонами міжнародних конфліктів. Він наголосив, що, на його думку, лише переговори та прямі контакти можуть привести до врегулювання війни, а не політика ізоляції чи санкцій.

    Окремо прем’єр-міністр Словаччини заявив, що підтримує будь-які форми перемир’я у війні Росії проти України та висловив припущення, що конфлікт може наближатися до завершення. Водночас він не навів конкретних аргументів на користь такої оцінки, обмежившись загальними політичними заявами.

    Фіцо також підкреслив, що повага до жертв Другої світової війни має залишатися універсальною цінністю для всіх країн Європи, незалежно від сучасних політичних суперечностей. Він наголосив на важливості пам’яті про роль СРСР у війні, зазначивши, що цей аспект історії не можна ігнорувати.

    За даними медіа, під час перебування в Москві Фіцо має провести переговори з Володимиром Путіним, однак участі у військовому параді 9 травня він не братиме.

    Раніше повідомлялося, що словацький урядовець може передати російській стороні окремі дипломатичні сигнали, пов’язані з війною в Україні. Водночас українська сторона вже коментувала можливі контакти між Братиславою та Москвою, наголошуючи на чутливості будь-яких таких перемовин у контексті триваючої війни.

  • Кремль після ослаблення позицій Орбана шукає нові можливості впливу в ЄС — WP

    Кремль після ослаблення позицій Орбана шукає нові можливості впливу в ЄС — WP

    Після ослаблення політичних позицій прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана Росія може переорієнтовувати свої зусилля на пошук нових точок впливу в Європейському Союзі. Однією з країн, яка опинилася в центрі уваги аналітиків, стала Болгарія. Про це повідомляє The Washington Post із посиланням на європейських експертів і колишніх дипломатів.

    За оцінками видання, зміна політичного балансу в Угорщині створює для Кремля необхідність компенсувати втрату одного з найбільш лояльних до Москви лідерів у ЄС. У цьому контексті Болгарія розглядається як потенційно вразлива країна через внутрішньополітичну нестабільність, високий рівень протестних настроїв і традиційні історичні зв’язки з Росією.

    Напередодні парламентських виборів у Болгарії експерти фіксують підвищений інтерес до інформаційного простору країни. Зокрема, дослідники повідомляють про активізацію кампаній у соціальних мережах, включно з TikTok, де поширювалися матеріали на підтримку політичних сил, пов’язаних із колишнім президентом Руменом Радєвим.

    Аналітики зазначають, що подібні кампанії демонстрували значну кількість переглядів і швидке поширення контенту, однак наразі немає підтверджених даних про те, яка частина цієї активності є органічною, а яка може бути результатом скоординованих інформаційних операцій.

    Директор Центру дослідження демократії Мартін Владіміров, якого цитує WP, наголосив, що існують підозри щодо організованого характеру частини онлайн-кампаній, однак прямих доказів системного фінансування або координації наразі немає.

    У центрі уваги опинився Румен Радєв — політик, який раніше виступав проти розширення військової допомоги Україні та закликав до діалогу з Москвою. Його політичні позиції, за оцінками оглядачів, можуть сприяти посиленню російського впливу в регіоні, хоча сам він ці звинувачення відкидає.

    Також повідомляється про появу нової політичної сили, яка швидко здобула популярність завдяки антикорупційним гаслам і використанню протестних настроїв у суспільстві. Європейські джерела звертають увагу, що до політичних процесів у Болгарії можуть бути залучені колишні військові та особи, пов’язані з російськими структурами, однак ці дані залишаються на рівні припущень.

    Колишній посол Болгарії в Росії Іліан Васілєв вважає, що для Кремля збереження впливу в країнах ЄС є стратегічним завданням, особливо після втрати політичних союзників. Він наголошує, що Москва намагається використовувати як політичні, так і інформаційні інструменти впливу.

    У свою чергу болгарська влада повідомила про створення спеціального підрозділу у співпраці з Європейською комісією для протидії можливим спробам втручання у виборчий процес. Офіційні представники уряду заявляють про посилення заходів безпеки як в онлайн-просторі, так і безпосередньо на виборчих дільницях.

    Водночас Кремль публічно не підтверджує зацікавленості у втручанні. Речник президента Росії Дмитро Пєсков заявив, що не володіє інформацією про будь-які сигнали щодо відновлення діалогу з Болгарією.

    Експерти, яких цитує видання, застерігають від прямого порівняння потенційної ролі Болгарії з позицією Угорщини за Орбана. На їхню думку, навіть у разі приходу до влади більш проросійських сил країна залишатиметься залежною від фінансування Європейського Союзу, що обмежує можливості для різкої зміни зовнішньополітичного курсу.

    Крім того, для формування уряду в Болгарії, ймовірно, доведеться створювати коаліції з проєвропейськими політичними силами, що також знижує ризик радикального розвороту.

    Аналітики звертають увагу, що після змін у політичному ландшафті Центральної Європи в ЄС може утворюватися вакуум впливу серед лідерів, які потенційно здатні блокувати ключові рішення, зокрема щодо України.

    Серед політиків, яких раніше згадували як можливих носіїв подібних позицій, називали також прем’єр-міністра Словаччини Роберта Фіцо та чеського політика Андрея Бабіша.

    Експерти сходяться на думці, що Росія продовжує шукати політичні та інформаційні інструменти впливу в межах ЄС, а Болгарія розглядається як одна з потенційних точок інтересу через внутрішні політичні процеси та суспільні настрої.

  • Від братерства до холодного розрахунку: що сталося з відносинами України і сусідів

    Від братерства до холодного розрахунку: що сталося з відносинами України і сусідів

    Перші місяці великої війни створили ілюзію, що стара карта Східної Європи згоріла разом із російським планом “Київ за три дні”. Але навесні 2026 року видно інше: емоційна єдність 2022-го закінчилася, і на перший план знову вийшли національні інтереси, енергетика, вибори, конкуренція та втома суспільств. Україна більше не живе в реальності “всі сусіди з нами”. Тепер у кожної столиці — своя гра.

    Лютий 2022 року справді став моментом історичного обнулення. Польща відкрила кордон і стала головним тилом для України, Молдова прийняла непропорційно велику кількість біженців, Румунія перетворилася на критичний маршрут для торгівлі й безпеки, а навіть країни з традиційно складною позицією, як-от Угорщина чи Болгарія, не наважувалися публічно стати в один ряд із Росією. Навесні 2026-го картина вже інша: одні сусіди поглиблюють співпрацю з Києвом, інші залишаються корисними, але холодними, а треті відверто використовують війну України як інструмент власного шантажу.

    Якщо спростити до формули, то сьогодні Україна має навколо себе чотири типи сусідів. Є держави, з якими інтереси майже повністю збігаються — передусім Румунія і Молдова. Є країни жорсткого прагматизму — Польща, Туреччина і, меншою мірою, Болгарія. Є відкрито проблемний блок — Угорщина та Словаччина. І є Білорусь, яка залишається не просто поганим сусідом, а ворожим плацдармом. Це вже не романтика 2022 року. Це зріла геополітика воєнного часу.

    Польща залишається найважливішим західним тилом України, але вже точно не в тому сентиментальному сенсі, який був у перші місяці вторгнення. Варшава й далі вкладається в оборону, готує новий пакет допомоги приблизно на 200 млн злотих і паралельно просуває масштабні оборонні програми всередині ЄС. Це означає, що польська держава продовжує бачити в російській загрозі власну проблему, а не лише українську.

    Але водночас Польща вже живе не логікою екстреної солідарності, а логікою внутрішньої політики. У країні зберігаються великі українські громади, що дає економічний ефект, але також породжує втому і соціальне тертя. Reuters ще у 2025 році фіксував, що українські біженці дали помітний внесок у польську економіку, але паралельно антиукраїнські настрої стали одним із факторів посилення праворадикальних сил. А в лютому 2026 року агентство знову звертало увагу на напруження навколо великих українських громад у Варшаві та Кракові. До того ж із березня 2026 року Польща змінила правила тимчасового захисту для українців, зробивши систему менш “надзвичайною” і більш бюрократичною. Це не розворот проти України, але це вже точно не епоха безумовного братерства.

    Угорщина тим часом остаточно вийшла з режиму пасивного скепсису і перейшла в режим відкритого блокування. Прем’єр Віктор Орбан не просто критикує Київ — він тримає в заручниках критично важливий для України пакет допомоги ЄС на 90 млрд євро, прив’язуючи свою позицію до зупинки транзиту нафти через “Дружбу”. Формула Будапешта зараз максимально проста: немає нафти — не буде грошей для України. Європейські лідери вже прямо називають цю поведінку неприйнятною і шукають способи обійти вето Орбана.

    Особливо показово, що сама історія з “Дружбою” виникла не через дії Києва, а через пошкодження інфраструктури внаслідок російського удару. Україна погодилася прийняти технічну і фінансову допомогу ЄС для ремонту трубопроводу, а Зеленський повідомив, що на повне відновлення транзиту потрібно близько півтора місяця. Але Будапешт вирішив використати кризу не для спільного тиску на Москву, а для тиску на Київ і Брюссель. Це і є головна риса українсько-угорських відносин 2026 року: вже не суперечка про меншини чи шкільні програми, а повноцінне політичне протистояння.

    Словаччина у 2026 році майже синхронізувалася з угорською лінією. Роберт Фіцо ще донедавна намагався балансувати — різка риторика, але не повне руйнування контактів. Тепер баланс майже зник. Братислава не лише підтримала тиск на Україну через нафтопровід, а й оголосила про припинення аварійних постачань електроенергії, а згодом через паливну кризу дозволила заправкам продавати дизель дорожче для іноземців і навіть обмежувати відпуск пального. Формально це рішення пояснюють нестачею ресурсу та “паливним туризмом”, але політично воно стало частиною того самого конфлікту навколо “Дружби”.

    Це означає, що Київ тепер має справу не з одним проблемним сусідом, а з цілим мініблоком Угорщина—Словаччина. І цей блок небезпечний не тільки тим, що створює труднощі в ЄС, а й тим, що вбудовує українське питання у передвиборчу політику двох урядів. Для Орбана й Фіцо жорсткість щодо України — це давно не зовнішня політика, а частина внутрішнього електорального менеджменту.

    На протилежному полюсі — Румунія. Якщо у відносинах Києва і Бухареста історично було достатньо взаємної недовіри, то нині Румунія стала одним із найстабільніших партнерів України в регіоні. 12 березня 2026 року під час візиту Зеленського до Румунії було підписано декларацію про стратегічне партнерство. Офіційний Бухарест прямо прив’язує цю домовленість до співпраці в обороні, енергетиці та відбудові.

    Ще важливіше те, що румунсько-українська співпраця вже не обмежується лише політичними жестами. Reuters повідомляв про ранні переговори між “Нафтогазом” і OMV Petrom щодо спільного освоєння великого газового родовища в Чорному морі. Паралельно Румунія ще раніше передала Україні систему Patriot, а нині дедалі чіткіше бачить Чорне море як спільний простір безпеки, де українська стійкість напряму працює на румунські інтереси. Саме тому Бухарест навесні 2026-го — чи не найперспективніший сусід України з погляду довгих стратегічних домовленостей.

    Молдова — окремий випадок, бо це не “велика” регіональна держава, а країна з набагато вужчим ресурсом. Але саме тому її лінія виглядає ще показовішою. Після російського удару по Новодністровській ГЕС у березні 2026 року забруднення води дісталося молдовської Бєльцівщини, тисячі людей залишилися без водопостачання, а Кишинів публічно поклав відповідальність на Росію. Це був ще один наочний епізод того, як безпека України і безпека Молдови вже фактично зрослися.

    Саме тому відносини Києва і Кишинева сьогодні, мабуть, найменш конфліктні в усьому периметрі. Молдова не має ресурсів Польщі чи Румунії, але має політичну ясність: будь-яке послаблення України автоматично збільшує ризики для самої Молдови. І поки Майя Санду утримує цей курс, Кишинів залишається для України не просто добрим сусідом, а дуже близьким політичним союзником.

    Болгарія, на відміну від Румунії, не робить гучних заяв про стратегічне партнерство, але й не скочується у відкритий конфлікт, як Будапешт чи Братислава. Її роль тиха, але корисна. У 2026 році Софія взяла на себе координацію спільного морського порядку денного для Чорного моря після України, а болгарське енергетичне відомство прямо говорить про завершення розширення газових інтерконекторів, які мають зробити країну важливим маршрутом LNG до України та Центральної Європи. Крім того, Болгарія продовжила тимчасовий захист для українців до березня 2027 року. Це не політика “великої дружби”, але це стабільна і доволі дисциплінована підтримка.

    Туреччина ж залишається тим, ким була фактично з першого дня великої війни: не союзником у західному розумінні, а сильним самостійним гравцем, який одночасно співпрацює і конкурує з усіма. У березні 2026 року Анкара знову запропонувала майданчик для наступного раунду переговорів між Росією та Україною. Ще у січні турецький МЗС підкреслював, що безпека Чорного моря для Анкари є стратегічним пріоритетом. Але Туреччина, як і раніше, не приєднується до західних санкцій проти Росії і паралельно дбає про безпеку власних газових маршрутів, зокрема Blue Stream і TurkStream.

    Для України це означає просту річ: Туреччина корисна, але не сентиментальна. Вона може допомагати в оборонній кооперації, підтримувати в Чорному морі, залишатися зручним дипломатичним майданчиком і водночас не робити жодного кроку, який суперечить її власним енергетичним чи торговельним інтересам. Саме тому відносини з Анкарою сьогодні — це не “дружба”, а складна математика взаємної вигоди. І в цій математиці Україна мусить діяти без ілюзій.

    Нарешті, Білорусь. Тут жодних двозначностей уже не залишилося. У лютому 2026 року Україна офіційно запровадила санкції проти Олександра Лукашенка, прямо звинувативши Мінськ у сприянні російській війні, зокрема у допомозі з дроновими атаками і використанні білоруської території як інфраструктурної бази. Навіть попри те, що в березні Мінськ почав торг із США, звільнив 250 політв’язнів і домігся часткового послаблення американських санкцій, це жодним чином не змінює українського погляду: Білорусь залишається несамостійним військово-політичним придатком Росії.

    Так, у довгій перспективі Київ, очевидно, залишатиме собі простір для майбутнього діалогу з постлукашенківською Білоруссю. Але навесні 2026 року це не сусід у політичному сенсі, а північний ризик. Не обов’язково ризик нового наступу завтра, але точно ризик для безпеки, логістики і планування, який не можна ігнорувати.

    Якщо ж спробувати підбити сухий підсумок, то головна зміна порівняно з 2022 роком полягає ось у чому: навколо України більше немає єдиного морального фронту. Є пояс підтримки, але він неоднорідний. Румунія і Молдова зараз ближчі до формули справжнього партнерства. Польща залишається критично важливою, але все сильніше мислить у категоріях власного політичного балансу. Болгарія і Туреччина — це надійний, але стриманий прагматизм. Угорщина і Словаччина — відверта зона конфлікту. Білорусь — ворожий тил Росії. І це, мабуть, і є головний геополітичний підсумок весни 2026 року: Україна більше не може дозволити собі політику на емоціях, бо її сусіди давно повернулися до політики інтересів.

  • Україна нарощує видобуток газу та прагне стати газовим хабом Східної Європи

    Україна нарощує видобуток газу та прагне стати газовим хабом Східної Європи

    Україна збільшує обсяги видобутку природного газу, що, на думку Міністерства енергетики, завершує енергетичну безпеку країни та зменшує залежність від коливань на світових ринках енергоресурсів. Заступник міністра енергетики України сприяє тому, що, при виклику воєнного часу, країна не позбавлена ​​забезпечення стабільності внутрішніх потреб, а й закладає підґрунтя для створення газового газу, який би забезпечив постачання природного газу в Східній Європі.

    “Україна продовжує збільшувати обсяги видобутку природного газу”, – наголосили у Міненерго.

    Наявність достатньої кількості блакитного палива власного видобутку підвищує можливості для стабільного проходження опалювального періоду. Крім того, нарощування власного видобутку газу є ключовим чинником для зменшення залежності України від світових ринків. Більше того, Україна має реальну перспективу стати газовим хабом Східної Європи

    – повідомив заступник міністра Микола Колісник.

    За його словами, ці можливості досягаються завдяки модернізації обладнання, впровадженню нових технологій та посиленню захисту газовидобувних об’єктів. Зокрема, спільна робота з міжнародними енергетичними компаніями дозволяє залучати нові технології, також особливу увагу необхідно приділяти розвитку ресурсної бази за новими ділянками надр.

    “З початку повномасштабного вторгнення у 2022 році газовидобувна галузь зіткнулася з численними викликами, серед яких зупинка робіт на багатьох родовищах на Сході країни через бойові дії. Однак війна не лише створила складні умови для видобутку, а й стимулювала важливі реформи та інвестиції, спрямовані на підвищення енергетичної безпеки держави”, – зазначив заступник міністра.