Golosnovinua.com

Позначка: “Слідство.Інфо”

  • Будинок у Козині та 6,5 млн грн дружини: ЦПК знайшов нову деталь у справі Кравченка

    Будинок у Козині та 6,5 млн грн дружини: ЦПК знайшов нову деталь у справі Кравченка

    Історія з будинком Руслана Кравченка у престижному Козині отримала нове продовження. Центр протидії корупції звернув увагу на багатомільйонні підприємницькі доходи жінки, яку організація називає новою дружиною генпрокурора, що подав заяву про відставку. У ЦПК припускають, що саме доходами Олександри Кравченко, раніше Шовкопляс, Кравченко може пояснювати фінансову спроможність родини орендувати великий приватний будинок під Києвом. Водночас жодного офіційного висновку НАЗК чи судового рішення про незаконність цих доходів у відкритих джерелах наразі немає — визначення їх як «сумнівних» є оцінкою ЦПК.

    За даними Центру протидії корупції, навесні 2026 року Руслан Кравченко одружився вдруге. Організація ідентифікувала його дружину як Олександру Володимирівну Паровишник, яка у попередньому шлюбі мала прізвище Шовкопляс. ЦПК посилається на дані реєстру юридичних осіб: навесні щодо зареєстрованого ФОП Шовкопляс Олександри Володимирівни було змінено дані на «Кравченко Олександра Володимирівна».

    Увагу антикорупціонерів привернула насамперед історія підприємницьких доходів жінки. ФОП було зареєстровано ще 24 липня 2020 року. За інформацією, яка міститься у деклараціях її колишнього чоловіка — прокурора Максима Шовкопляса, — вже наступного року підприємницький дохід Олександри перевищив 5 млн грн. У 2020 році вона задекларувала 713,65 тис. грн доходу від підприємницької діяльності, у 2021-му — 5 млн грн, у 2022-му — близько 4,65 млн, у 2023-му — 4,76 млн, а у 2024 році — 5,8248 млн грн. Ці цифри містяться безпосередньо у державному Реєстрі декларацій.

    У 2025 році показник став ще вищим. В останній доступній щорічній декларації Максима Шовкопляса зазначено 6 млн 469 тис. грн доходу його тодішньої дружини від діяльності ФОП. Окремо в документі вказана її зарплата у Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого — 136,23 тис. грн за рік. Сам Шовкопляс задекларував понад 1,147 млн грн зарплати у Харківській обласній прокуратурі.

    Саме різкий вихід ФОП на мільйонні обороти невдовзі після реєстрації став підставою для запитань ЦПК. Виконавча директорка організації Дар’я Каленюк назвала таку динаміку доходів сумнівною і провела паралель зі схемами, які, за версією слідства, фігурують у матеріалах операції «Карфаген». Однак це саме припущення антикорупційної організації. Опубліковані декларації підтверджують розміри задекларованого доходу, але самі по собі не встановлюють його незаконне походження.

    Інтерес до фінансів родини Кравченка виник після появи інформації про будинок у Козині. Сам Кравченко 6 вересня підтвердив, що його сім’я проживає у будинку площею 280 квадратних метрів на праві оренди. За його словами, нерухомість обрали ще взимку, але там необхідно було завершити певні роботи та налаштувати обладнання. Сім’я переїхала до будинку 1 травня 2026 року. Кравченко також заявив, що місце проживання буде відображене у декларації відповідно до вимог законодавства.

    Точна сума, яку сім’я сплачує за будинок, публічно не названа. Це принципова деталь: оцінки у кілька тисяч доларів стосуються ринкової вартості оренди подібної нерухомості, а не підтвердженої ціни договору Кравченка. Bihus.Info оцінював діапазон пропозицій для схожих будинків у Козині приблизно у $3–10 тис. на місяць. «Слідство.Інфо», аналізуючи оголошення, знайшло схожий за площею об’єкт приблизно за $5 тис. на місяць. Орендодавиця журналістам фактичну суму договору не назвала.

    Журналісти встановили й більше деталей про сам об’єкт. За інформацією «Слідства.Інфо», юридично власницею будинку є 73-річна Олександра Лукашкова. Її донька Ярослава розповіла журналістам, що фактично саме вона займається нерухомістю та здавала цей будинок. Жінка також заявила, що бачила Кравченка кілька разів. За її словами, питання офіційного оформлення оренди порушувала дружина Кравченка Олександра.

    Сам будинок опинився в центрі уваги не стільки через площу чи розташування, скільки через матеріали кримінального провадження, які пролунали у Вищому антикорупційному суді. Прокурор САП заявив, що Сергій Кропива — посадовець Офісу генпрокурора та один із фігурантів справи про ймовірне прикриття шахрайських колцентрів — координував ремонтні роботи у будинку, де проживає Кравченко. За словами прокурора, йшлося про контакти з виконробом та вирішення технічних питань.

    Bihus.Info повідомляв, що в записах ішлося, зокрема, про генератор, газовий котел, камін та сигналізацію. Слідство трактує ці контакти як один із доказів близьких неформальних відносин Кропиви з Кравченком. Водночас Руслан Кравченко категорично заперечував причетність до незаконного «кришування» колцентрів. Щодо самого будинку він пояснював, що після вибору житла там справді потрібно було доробити та налаштувати частину обладнання.

    Окрема лінія історії пов’язана з колишнім чоловіком Олександри — Максимом Шовкоплясом. За даними ЦПК, він є прокурором і фігурує у провадженні НАБУ та САП щодо спроби заволодіння зерном Державного резерву. Офіційне повідомлення НАБУ підтверджує, що у липні 2025 року прокурору Спеціалізованої екологічної прокуратури Харківської області повідомили про підозру в пособництві заволодінню понад 1,5 тис. тонн зерна на суму майже 12 млн грн. У січні 2026 року НАБУ повідомило, що обвинувальний акт щодо прокурора скеровано до суду. Вину особи може встановити лише обвинувальний вирок суду, що набрав законної сили.

    Суть тієї справи, за версією НАБУ і САП, полягала у створенні видимості, ніби приватна компанія передала державній «Хлібній базі №76» приблизно 1,5 тис. тонн зерна на зберігання. Насправді зерно, як стверджує слідство, туди не надходило, а згодом учасники схеми планували вивезти державне збіжжя під виглядом повернення приватній фірмі. Детективи НАБУ зупинили вивезення у 2021 році.

    Ще одна деталь, на яку звертає увагу ЦПК, стосується професійної діяльності Олександри Кравченко. На сайті Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого вона значиться асистенткою кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності. У листопаді 2025 року Руслан Кравченко відвідував цей університет та вручав працівникам почесні грамоти генерального прокурора. За інформацією ЦПК, серед нагороджених була й Олександра, яка згодом стала його дружиною.

    Уся ця історія розгортається на тлі операції «Карфаген» та кадрової кризи в Офісі генпрокурора. 6 вересня у ВАКС під час обрання запобіжного заходу Сергію Кропиві прокурори САП оприлюднили частину матеріалів, де згадувалися контакти навколо будинку Кравченка. ВАКС взяв Кропиву під варту з альтернативою застави у 120 млн грн. Кравченко відкинув свою причетність до ймовірного прикриття колцентрів.

    Спочатку, 7 вересня, Кравченко публічно говорив журналістам, що не бачить підстав самостійно залишати посаду. Але того ж вечора позиція змінилася: він повідомив, що подав заяву про відставку, назвавши це політичним рішенням, і попросив президента та Верховну Раду прийняти його звільнення. Свою позицію щодо висунутих у публічному просторі звинувачень він при цьому не змінив.

    Тож наразі підтвердженими документами є кілька речей: родина Кравченка справді орендує будинок у Козині, сам Кравченко це визнав; задекларований підприємницький дохід Олександри Шовкопляс упродовж кількох років справді становив приблизно 4,6–6,5 млн грн на рік; у суді прокурор САП заявив про участь Кропиви в організації робіт у цьому будинку. Водночас точна вартість оренди, джерела конкретних надходжень ФОП і твердження про можливе незаконне походження коштів наразі публічно не встановлені компетентним органом чи судом. Саме ці питання тепер можуть стати наступною точкою уваги для журналістів та антикорупційних органів.

  • Печерський суд не зміг зупинити журналістів: вісім провідних медіа одночасно опублікували заборонене розслідування

    Печерський суд не зміг зупинити журналістів: вісім провідних медіа одночасно опублікували заборонене розслідування

    В Україні спалахнув один із найгучніших медійних скандалів останнього часу. Одразу вісім провідних українських редакцій одночасно опублікували журналістське розслідування про майно брата директора Державного бюро розслідувань Олексія Сухачова, яке раніше було заборонено до публікації рішенням Печерського районного суду Києва. Спільну акцію журналісти назвали «Ініціатива 143» – за кількістю об’єктів нерухомості, про які йдеться у матеріалі.

    До ініціативи долучилися «Українська правда», Суспільне, «Схеми» (Радіо Свобода), hromadske, NV, Bihus.Info, «Дзеркало тижня» та «Телебачення Торонто». Усі вони одночасно опублікували розслідування, яке спільно підготували журналісти «Слідства.Інфо» та Центру протидії корупції (ЦПК). За словами учасників акції, вони зробили це як акт солідарності із колегами та протест проти, на їхню думку, безпрецедентної судової заборони на публікацію журналістського матеріалу.

    У спільній заяві редакції наголосили, що вважають ухвалу суду проявом цензури та небезпечним прецедентом для свободи слова в Україні. Саме тому було ухвалено рішення одночасно поширити матеріал, щоб продемонструвати єдину позицію української журналістської спільноти.

    У центрі розслідування опинився брат директора ДБР Олексія Сухачова – харківський бізнесмен Олександр Сухачов. За даними журналістів, починаючи з 2018 року він став власником 143 квартир та офісних приміщень, які отримував від забудовника за цінами, що в окремих випадках були співставними з вартістю сучасного смартфона. Автори матеріалу дослідили відкриті державні реєстри та документи, які, на їхню думку, свідчать про незвичний характер цих операцій.

    Окрему увагу журналісти звернули на те, що компанія-забудовник, пов’язана із передачею нерухомості, пізніше стала фігурантом кримінального провадження. Спочатку його розслідувала Національна поліція, а згодом справу передали до Державного бюро розслідувань, яке очолює брат людини, згаданої у журналістському матеріалі. Згодом провадження повернули до поліції Чернігівської області, де його закрили. Після того як фігуранти отримали інформаційні запити журналістів, розслідування було поновлено. Самі журналісти звертають увагу саме на таку послідовність подій, але не стверджують про причинно-наслідковий зв’язок.

    Станом на момент виходу розслідування Олександр Сухачов уже перестав бути власником більшості із зазначених 143 об’єктів нерухомості. У ДБР у відповіді журналістам заявили, що не володіють інформацією про участь брата директора бюро у діяльності забудовника чи про набуття ним відповідної нерухомості. Також у відомстві зазначили, що рішення про закриття кримінального провадження ДБР не ухвалювало, а визначення органу досудового розслідування належить до компетенції прокуратури.

    Скандалу передувало рішення Печерського районного суду Києва, який ще 6 липня задовольнив заяву в інтересах компанії ТОВ «Парковий-2» та заборонив «Слідству.Інфо», ЦПК і журналістці Аліні Стрижак оприлюднювати інформацію про майно, угоди та інвестиції Олександра Сухачова ще до виходу самого матеріалу. Таке рішення стало безпрецедентним, оскільки фактично запроваджувало попередню заборону на публікацію журналістського розслідування.

    Після ухвали суду низка українських та міжнародних організацій, які займаються захистом свободи слова, висловили занепокоєння ситуацією. Водночас у Печерському районному суді пояснили, що заборона має тимчасовий характер і діятиме до розгляду справи по суті. Проте критики рішення наголошували, що сама можливість блокування журналістських матеріалів до їхньої публікації створює небезпечний прецедент для демократичного суспільства.

    Редакторка-засновниця «Слідства.Інфо» Анна Бабінець подякувала колегам за підтримку, заявивши, що журналісти ризикують, поширюючи матеріал, однак саме така солідарність демонструє готовність українських медіа захищати свободу слова та право суспільства отримувати суспільно важливу інформацію. Аналогічну позицію висловили й інші редакції, які приєдналися до «Ініціативи 143».

    Сам Олександр Сухачов журналістам коментарів не надав. За інформацією авторів розслідування, він не відповів на телефонні дзвінки та письмові звернення. Також без відповіді залишилися окремі інформаційні запити, адресовані директору ДБР Олексію Сухачову та пов’язаним компаніям.

    Історія вже отримала широкий суспільний резонанс, адже йдеться не лише про зміст самого розслідування, а й про межі судового втручання у діяльність журналістів. Саме тому акція «Ініціатива 143» стала одним із наймасштабніших прикладів медіасолідарності в Україні за останні роки. Водночас усі обставини, викладені у розслідуванні, потребують подальшої правової оцінки компетентних органів, а викладені журналістами факти є предметом їхнього журналістського дослідження, яке було одночасно оприлюднене вісьмома незалежними редакціями після судової заборони.

  • Печерський суд заборонив публікувати розслідування про 143 квартири брата директора ДБР

    Печерський суд заборонив публікувати розслідування про 143 квартири брата директора ДБР

    Печерський районний суд Києва ухвалив рішення, яким заборонив журналістам «Слідство.Інфо» та громадській організації «Центр протидії корупції» поширювати матеріали розслідування щодо майна, угод та інвестицій харківського бізнесмена Олександра Сухачова — брата директора Державного бюро розслідувань Олексія Сухачова.

    Про рішення суду повідомили представники ЦПК та «Слідство.Інфо», оприлюднивши відповідну ухвалу. За їхніми словами, вона була винесена саме напередодні публікації журналістського розслідування, над яким редакції працювали протягом кількох місяців.

    Як стверджують автори матеріалу, під час роботи над розслідуванням вони виявили інформацію про 143 квартири, офісні приміщення та інші об’єкти нерухомості, які належали або належать Олександру Сухачову. Крім цього, журналісти заявляють, що встановили зв’язки між бізнес-активами та структурами, пов’язаними з Державним бюро розслідувань.

    Ще 24 червня журналістка ЦПК Аліна Стрижак направила офіційний запит до директора ДБР Олексія Сухачова з проханням прокоментувати встановлені факти. Аналогічний запит було направлено й до компанії «Парковий-2», яку журналісти пов’язують із братом посадовця.

    За словами представників ЦПК, замість надання відповіді компанія звернулася до Печерського районного суду із заявою про забезпечення позову. Суддя Сергій Вовк задовольнив цю заяву та тимчасово заборонив поширювати будь-яку інформацію щодо майнового стану Олександра Сухачова, деталей придбання нерухомості та джерел її фінансування.

    В ухвалі суду зазначено, що публікація таких відомостей може завдати фізичній особі «невідворотної шкоди», яку неможливо буде усунути після виходу матеріалу. Також суд вказав, що оприлюднення інформації може порушити комерційну таємницю ТОВ «Парковий-2». Окремо наголошується, що Олександр Сухачов не надавав згоди на розголошення інформації про належні йому об’єкти нерухомості.

    У «Слідство.Інфо» та Центрі протидії корупції назвали рішення суду безпрецедентним та таким, що створює небезпечний прецедент для свободи слова в Україні. Співавтор розслідування Максим Савчук заявив, що журналісти зібрали значний масив інформації про майнові активи брата директора ДБР та можливі зв’язки з державними структурами, однак наразі не можуть оприлюднити результати своєї роботи через судову заборону.

    Виконавча директорка Центру протидії корупції Дар’я Каленюк заявила, що організація розцінює ухвалу як спробу обмежити журналістську діяльність та створити механізм попередньої цензури щодо антикорупційних розслідувань. За її словами, ЦПК та «Слідство.Інфо» мають намір оскаржити рішення суду в апеляційній інстанції.

    Наразі сам зміст журналістського розслідування не оприлюднений через дію судової заборони. Водночас остаточне рішення щодо законності такого обмеження має бути ухвалене після розгляду справи у встановленому процесуальному порядку.

  • Тиск на журналістів набирає обертів: міжнародна організація б’є на сполох через серію атак в Україні

    Тиск на журналістів набирає обертів: міжнародна організація б’є на сполох через серію атак в Україні

    Міжнародна правозахисна організація «Репортери без кордонів» (RSF) закликала українську владу оперативно встановити та притягнути до відповідальності осіб, причетних до серії нападів, погроз та кампаній дискредитації проти журналістів і незалежних медіа. У заяві організації йдеться про тривожну тенденцію, яка спостерігається останніми тижнями та може становити серйозну загрозу для свободи слова в Україні.

    За даними RSF, лише протягом двох останніх тижнів журналісти щонайменше п’яти українських медіа стали жертвами фізичних нападів, онлайн-погроз або скоординованих інформаційних кампаній через свою професійну діяльність. У міжнародній організації наголошують, що журналісти повинні мати можливість вільно проводити розслідування та публікувати матеріали без страху перед переслідуваннями, залякуванням чи дискредитацією.

    Особливу увагу RSF звернула на події навколо розслідувального проєкту «Слідство.Інфо». 28 травня головна редакторка видання Настя Станко повідомила про масштабну інформаційну атаку проти редакції. За її словами, протягом короткого проміжку часу низка інтернет-ресурсів опублікувала майже ідентичні матеріали, побудовані на дописі блогера Михайла Шнайдера. У цих публікаціях лунали звинувачення на адресу керівниці «Слідства.Інфо» Анни Бабінець щодо нібито завдання репутаційних збитків журналістському конкурсу «Честь професії».

    Згодом аналогічні повідомлення були поширені на низці великих українських інформаційних платформ. У редакції припустили, що така кампанія могла бути пов’язана з нещодавнім розслідуванням про пасинка проросійського політика Віктора Медведчука, яке викликало широкий суспільний резонанс.

    Водночас це був не єдиний випадок тиску на журналістів «Слідства.Інфо». Ще 19 травня двоє журналістів видання зазнали фізичного нападу під час виконання редакційного завдання у Чернігівській області. Під час зйомок у приміщенні місцевої міської ради невідомий чоловік, який назвав себе «незалежним працівником», перешкоджав роботі журналістів, а також кинув їхню камеру на підлогу, пошкодивши техніку.

    У RSF зазначають, що ці інциденти стали лише частиною ширшої хвилі нападів і залякувань, які останнім часом фіксуються в різних регіонах України.

    Так, 26 травня журналістка видання Texty.org.ua Валерія Павленко повідомила про отримання численних онлайн-погроз після виходу її дослідження щодо поширення дезінформації про мігрантів у соціальній мережі TikTok. Після публікації матеріалу журналістка зіткнулася з хвилею агресивних повідомлень та особистих образ у мережі.

    Схожа ситуація виникла і навколо журналістки «Суспільне Дніпро» Інни Лисак. Після виходу інтерв’ю з Федором Зінченком — батьком В’ячеслава Зінченка, якого обвинувачують у вбивстві мовознавиці та громадської діячки Ірини Фаріон, журналістка стала об’єктом масштабної хвилі критики та хейту в соціальних мережах.

    Ще один інцидент стався на Волині. Знімальна група Центру журналістських розслідувань «Сила правди» заявила про напад під час роботи над матеріалом. За інформацією редакції, депутат Володимирської міської ради застосував силу щодо журналістки Наталки Коваль, відібравши та розбивши її мобільний телефон.

    Про серйозні погрози повідомила також журналістка видання «Перший Криворізький» Євгенія Бикова. Після публікації серії матеріалів та створення петиції щодо тарифів на водопостачання у Кривому Розі вона почала отримувати повідомлення із прямими погрозами. Серед них були й фрази на кшталт: «деякі журналісти довго не живуть».

    У «Репортерах без кордонів» наголошують, що сукупність цих випадків свідчить про небезпечну тенденцію. Організація закликає українські правоохоронні органи провести ефективні розслідування кожного інциденту та гарантувати безпеку журналістів.

    Менеджерка RSF в Україні Полін Мофре заявила, що кампанія дискредитації проти «Слідства.Інфо» та фізичний напад на журналістів видання викликають особливе занепокоєння через системність і схожість із іншими випадками тиску на представників медіа.

    «Репортери повинні мати можливість розслідувати та публікувати свої висновки, не стикаючись із тиском чи скоординованими кампаніями дискредитації. Винні повинні бути притягнуті до відповідальності», — наголосила вона.

    Україна традиційно залишається однією з держав, де питання безпеки журналістів перебуває під особливою увагою міжнародних організацій. Після початку повномасштабного вторгнення Росії українські медійники працюють в умовах постійних воєнних ризиків, однак останні події демонструють, що небезпека може надходити не лише з фронту, а й через спроби тиску, залякування та дискредитації всередині країни.

    У RSF підкреслюють, що незалежна журналістика є одним із ключових елементів демократичного суспільства, особливо під час війни. Саме тому кожен випадок нападів на журналістів або перешкоджання їхній роботі потребує принципової реакції держави та невідворотного покарання для винних.

  • Котедж біля моря, квартири та шість авто: журналісти знайшли у родини одеського ексвійськкома майно на 50 млн грн

    Котедж біля моря, квартири та шість авто: журналісти знайшли у родини одеського ексвійськкома майно на 50 млн грн

    Родина та близьке оточення колишнього керівника Овідіопольського районного ТЦК та СП Аркадія Васькевича, якого ДБР підозрює у можливому збагаченні на схемах для ухилянтів, могли отримати або користуватися майном загальною вартістю близько 50 млн грн уже після початку повномасштабної війни. Про це йдеться у розслідуванні «Слідства.Інфо», яке також переказали «Українська правда», Liga.net, NV та ТСН. За даними журналістів, у переліку майна фігурують три квартири, шість автомобілів, два паркомісця та котедж біля моря. Частина цього майна, за інформацією розслідувачів, згадується в матеріалах кримінального провадження ДБР, де йдеться про можливу схему отримання коштів за сприяння в ухиленні від мобілізації.

    У центрі розслідування — двоє колишніх працівників системи ТЦК на Одещині: Аркадій Васькевич і його син Богдан Васькевич. Аркадій Васькевич багато років служив у військових структурах і до минулого року очолював Овідіопольський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки. Богдан Васькевич також працював у районних ТЦК Одеси та області, зокрема, за даними журналістів, у 2023 році його називали заступником військового комісара одного з одеських районних ТЦК та СП. Пізніше, судячи з декларації, він уже проходив службу не в ТЦК, а в командуванні Військово-морських сил.

    У судовій ухвалі, на яку посилається «Слідство.Інфо», зазначено, що Аркадій Васькевич нібито «налагодив механізм отримання коштів за сприяння в ухиленні від призову за мобілізацією», а після цього, за версією слідства, він або за його вказівкою могли придбати нерухомість і транспортні засоби, оформлюючи їх на членів родини та близьких осіб. Богдана Васькевича слідчі, за даними журналістів, пов’язують із можливим внесенням недостовірних даних до декларації, оскільки він нібито не вказав майно, яким користувався. Водночас важливо підкреслити: на цій стадії йдеться про дані журналістського розслідування та матеріали справи, а остаточні висновки має робити суд.

    Журналісти звернули увагу, що восени 2022 року, вже під час повномасштабної війни, на родичів та близьких Аркадія Васькевича протягом короткого періоду оформили одразу кілька автомобілів. Зокрема, тесть Васькевича Анатолій Рожко придбав Mercedes-Benz GLS 350 2018 року, брат дружини Ігор Рожко — Honda CR-V 2007 року, дружина Алла Васькевич стала власницею Nissan Versa 2015 року, а Lexus RX 350L 2018 року зареєстрували на близького друга родини. За підрахунками розслідувачів, загальна вартість лише цих автомобілів могла перевищувати 5 млн грн, тоді як офіційний дохід Аркадія Васькевича та його дружини за той рік становив близько 1,5 млн грн.

    Окремий блок розслідування стосується нерухомості в Одесі. Журналісти знайшли квартиру площею 145 квадратних метрів і паркомісце в житловому комплексі преміумкласу. За даними з реєстрів, власником квартири є Ігор Рожко — рідний дядько Богдана Васькевича. Водночас, як зазначає «Слідство.Інфо», офіційні доходи Рожка за попередні роки виглядають неспівмірними з вартістю такого житла. У витягу з реєстру вказана ціна 5,5 млн грн, однак на ринку подібні квартири можуть коштувати значно дорожче, а з урахуванням ремонту, який, за оцінкою дизайнерки інтер’єру, міг обійтися ще приблизно у 10 млн грн, загальна вартість об’єкта може сягати близько 21 млн грн.

    Ще одну квартиру, яку слідчі ДБР пов’язують із Аркадієм Васькевичем та можливою схемою, журналісти виявили в іншій одеській новобудові. Йдеться про помешкання площею понад 80 квадратних метрів, власницею якого у 2023 році стала Алла Рожко — дружина Ігоря Рожка. У реєстрі вказана вартість 2,2 млн грн, однак ринкова ціна, за даними журналістів, може бути вищою — щонайменше 3,6 млн грн. При цьому, як стверджує «Слідство.Інфо» з посиланням на податкові дані, офіційні доходи Алли Рожко за 2010–2023 роки становили 111 тис. грн.

    У матеріалах також згадується майно біля моря — апартаменти у котеджному містечку «Золотий Бугаз». За словами місцевих мешканців, котеджі там можуть коштувати від 110 до 150 тис. доларів, а журналісти знайшли оголошення про продаж схожих апартаментів площею 84 квадратні метри за 120 тис. євро. Власницею житла є Елісо Сванідзе, дружина Бесікі Какачії, якого в судовій ухвалі називають близьким другом Васькевича. Журналісти також встановили, що до жовтня 2022 року Аркадій Васькевич був директором підприємства, яке належить Какачії, а ця компанія володіє землею під котеджним містечком.

    Крім того, у розслідуванні фігурують Audi Q7 2017 року, якою, за даними судової ухвали, з початку 2024 року користувався Богдан Васькевич, і Mercedes-Benz GLS 580 2020 року, за кермом якого, за інформацією джерел журналістів, Богдана Васькевича нібито затримували у вересні 2025 року. Останній автомобіль, як зазначається у матеріалі, був зареєстрований на іншу особу, але слідчі припускають, що ним могли користуватися Васькевичі ще з 2022 року. Його вартість, за даними справи, могла становити майже 5 млн грн. Також у лютому 2023 року мати Аркадія Васькевича стала власницею квартири на околиці Одеси, оціночна вартість якої може становити близько 2,3 млн грн.

    За даними «Слідства.Інфо», кримінальне провадження щодо Васькевичів ДБР відкрило у січні 2025 року. Спочатку воно нібито активно рухалося, однак згодом темпи слідчих дій сповільнилися, а остання відома ухвала у справі датується серпнем минулого року. Журналістам не вдалося отримати коментарі від самих Аркадія та Богдана Васькевичів: їхні телефони тривалий час не відповідали. Редакція заявила, що готова опублікувати їхню позицію, якщо отримає відповідь.

    Ця історія стала ще одним гучним епізодом у серії розслідувань про майно представників системи ТЦК на Одещині. Раніше широкий резонанс викликала справа колишнього одеського військкома Євгена Борисова, у якого журналісти виявляли елітне майно за кордоном. На цьому тлі нове розслідування знову ставить питання про контроль за доходами посадовців, прозорість роботи ТЦК та відповідальність осіб, які могли збагачуватися під час мобілізації. Для суспільства ця тема особливо чутлива, адже йдеться про період великої війни, коли одні громадяни воюють або підтримують фронт, а інші, за версією слідства, могли перетворювати мобілізаційні процедури на джерело незаконного прибутку.

  • Розслідування: сестра Міндіча могла користуватися квартирою російського високопосадовця в центрі Москви

    Розслідування: сестра Міндіча могла користуватися квартирою російського високопосадовця в центрі Москви

    Журналісти «Слідства.Інфо» та Dnipro.media у спільному розслідуванні повідомили про можливе користування рідною сестрою бізнесмена Тімура Міндіча квартирою в центрі Москви, яка, за даними російського реєстру нерухомості, належить сім’ї високопосадовця, пов’язаного з адміністрацією президента РФ.

    Йдеться про квартиру площею понад 180 квадратних метрів у будинку на вулиці Мала Бронна в районі Патріарших ставків. За даними розслідувачів, саме за цією адресою протягом приблизно десяти років могла проживати або користуватися житлом Любов Міндич. Журналісти посилаються на витоки даних клієнтських баз, замовлення з московських магазинів та інформацію з профілів у російських сервісах.

    У матеріалах розслідування зазначається, що жінка з ім’ям Любов Михайлівна, прізвище якої у частині даних вказане як Журавльова, здійснювала замовлення у московському універмазі. У витоках також фігурує російський номер телефону, пов’язаний із цими покупками. Окремо журналісти звертають увагу на збіг персональних даних у базах різних сервісів, де ім’я та електронна адреса пов’язані з профілем, що містить ім’я, співзвучне з Тімуром Міндічем.

    За інформацією розслідувачів, чоловіком Любові Міндич може бути російський бізнесмен Андрєй Журавльов, який має спільний бізнес із низкою компаній у РФ. Також повідомляється, що діти цієї родини є громадянами Росії.

    Окремий блок розслідування стосується власників квартири. За даними російського реєстру нерухомості, житло з 2009 року належить Єлєні Аброськіній. Її чоловік Ніколай Аброськін у різні роки працював на керівних посадах у структурах, пов’язаних із Міноборони та адміністрацією президента РФ.

    Журналісти зазначають, що намагалися отримати коментарі від згаданих осіб. Водночас публічних підтверджень чи спростувань щодо користування квартирою у матеріалах розслідування не наводиться. Тімур Міндіч у коментарі журналістам заперечив наявність майна сестри в Росії.

    Також у публічному просторі раніше з’являлися записи, пов’язані з матеріалами антикорупційних органів, у яких згадувалися можливі плани придбання нерухомості за кордоном. Самі фігуранти цієї інформації коментували її обмежено або відмовлялися від детальних пояснень.

    Розслідування викликало широкий суспільний резонанс на тлі інших корупційних скандалів, пов’язаних із колом осіб, що фігурують у публічному просторі. Офіційних звинувачень у межах цього епізоду наразі не оприлюднено, а наведені дані базуються на журналістських джерелах та витоках інформації.

  • Журналісти показали реальний стан укриттів у Києві

    Журналісти показали реальний стан укриттів у Києві

    У четвертий рік війни кияни опинилися заручниками ілюзії безпеки у власних оселях. За офіційними даними КМДА, у столиці функціонують понад чотири тисячі укриттів, які нібито здатні вмістити все населення. Проте журналістські розслідування та аналіз судових справ демонструють зовсім іншу картину: більшість приміщень занедбані, приватні або непридатні для реального захисту під час балістичних атак.

    Особливо критичною є ситуація на лівому березі Києва, де навіть станції метро позначені як «прості укриття» через малу глибину залягання. За даними досліджень, у загальнодоступних захисних спорудах цивільного захисту можуть сховатися лише трохи більше п’ятдесяти тисяч осіб, що становить лише півтора відсотка населення міста. Решта ж змушена покладатися на підвали панельних будинків, які часто не витримують руйнування будівель.

    Корупційний аспект ситуації не менш вражає. За останні роки на ремонт і будівництво сховищ витрачено понад два з половиною мільярда гривень, однак більшість тендерів отримали фірми-одноденки з мінімальним статутним капіталом. Систематичні переплати на будматеріалах та закупівля непотрібного обладнання, як-от барабани та овочерізки за захмарними цінами, свідчать про глибоку корупцію на всіх рівнях.

    Доступ до інформації про справжній стан укриттів обмежений: чотири з десяти районних адміністрацій відмовляються надавати дані, аргументуючи це службовою таємницею. Це створює ілюзію безпеки, яка розбивається під час першої серйозної атаки. Навіть масштабні тендери та кошти не рятують життя киян, якщо за організацією стоїть мережеве відмивання грошей і безкарність чиновників.

    Трагедії останніх років, коли внаслідок ракетних ударів загинуло десятки людей, включно з дітьми, демонструють ціну цієї паперової безпеки. Система, у якій лояльність до керівників важить більше за життя дітей, не здатна забезпечити справжній захист. Без радикального очищення від корупції та реальних покарань для організаторів схем безпека Києва залишатиметься привілеєм для обраних.

  • Сирський відреагував на спробу вручити повістку з ТЦК журналісту “Слідство.Інфо”

    Сирський відреагував на спробу вручити повістку з ТЦК журналісту “Слідство.Інфо”

    У рамках Сухопутних сил, що підпорядковані Територіальному центру комплектування (ТЦК), розпочалася перевірка обставин інциденту, пов’язаного з журналістом Євгенієм Шульгатою від видання “Слідство.Інфо”. Генерал-полковник, головнокомандувач Збройних сил України, доручив провести службову перевірку стосовно працівників ТЦК та соціальної підтримки Солом’янського району міста Києва у зв’язку із звинуваченнями у зловживанні службовим становищем. Зазначається, що працівники ТЦК незаконно втрутилися в діяльність журналіста, намагаючись відновити матеріал про голову департаменту кібербезпеки СБУ, Іллю Вітюка.

    Генерал-полковник підкреслив, що Збройні сили України засуджують будь-які порушення військовослужбовцями та обіцяють вжити відповідних заходів після завершення перевірки. Він також висловив подяку журналістам за їх внесок у захист інформаційного простору України від російської пропаганди.

    У пресслужбі Сухопутних сил підтвердили проведення службової перевірки, а редакція “Слідство.Інфо” отримала запит, на який обіцяли відповісти згідно з вимогами законодавства.

    На фоні цього, громадська організація “Медіарух” закликає військово-політичне керівництво країни детально розслідувати цей інцидент та розглянути можливість порушення кримінальних справ проти працівників СБУ та ТЦК. Автори статті “Внутрішній фронт. Хто й навіщо тисне на антикорупційних журналістів і активістів”, Інна Ведернікова та Тетяна Безрук, підкреслюють важливість боротьби з корупцією та підкреслюють роль журналістики у цьому процесі.Скриншот повідомлення з телеграм-каналу "Сухопутні війська"