Golosnovinua.com

Позначка: Слуга народу

  • Рік без голови та п’ять спроб голосування: на Черкащині нарешті обрали керівника облради

    Рік без голови та п’ять спроб голосування: на Черкащині нарешті обрали керівника облради

    У Черкаській області 22 жовтня відбулися важливі кадрові зміни. Після понад року без постійного керівника депутати обрали нового голову обласної ради. Посаду отримав представник партії «Слуга народу» Олег Куклін. Водночас депутатському корпусу представили начальника Головного управління ДСНС у регіоні — полковника служби цивільного захисту Анатолія Кобка.

    Про кадрові рішення повідомив начальник Черкаської обласної військової адміністрації Ігор Табурець. Інформацію про обрання голови облради також підтвердили місцеві медіа.

    Новим керівником представницького органу став Олег Куклін, кандидатуру якого підтримали 45 депутатів під час таємного голосування. Інших претендентів на посаду під час обговорення не висували.

    Для Черкаської облради це рішення стало завершенням тривалого періоду невизначеності. Із жовтня 2025 року вона залишалася без постійного голови після відставки Анатолія Підгорного, який очолював раду з 2019 року.

    Упродовж цього часу обов’язки керівника виконував перший заступник голови облради Роман Сущенко, представник «Європейської солідарності».

    Депутати неодноразово намагалися обрати нового очільника, однак попередні голосування завершувалися безрезультатно. Серед кандидатів були Євгеній Курбет та Анатолій Яріш, але жоден із них не зміг отримати необхідної підтримки.

    Ще на початку жовтня Ігор Табурець публічно критикував ситуацію в обласній раді, заявляючи про затягування ухвалення рішень та проблеми з організацією її роботи.

    Після обрання нового керівника очільник ОВА наголосив на необхідності відновлення конструктивної співпраці між органами влади.

    «Область потребує узгоджених рішень і відповідальності на всіх рівнях влади. Конструктивна взаємодія обласної ради та ОВА — необхідна умова для вирішення ключових завдань регіону», — заявив Табурець.

    За його словами, головними пріоритетами залишаються безпека, стійкість та стабільність Черкащини.

    Новому голові облради Олегу Кукліну 65 років. Він має значний досвід роботи в освітній сфері та багато років очолює Черкаський державний фаховий бізнес-коледж.

    Куклін є доктором економічних наук, професором, кандидатом педагогічних наук та заслуженим працівником освіти України. В обласній раді він представляє фракцію «Слуга народу» та очолював постійну комісію з питань регламенту, місцевого самоврядування, забезпечення правопорядку і захисту прав людини.

    Його політична біографія також охоплює співпрацю з різними політичними силами. У 2010 році Куклін балотувався до Черкаської міської ради від Партії регіонів, а у 2020 році очолював міський виборчий штаб «Слуги народу».

    Паралельно відбулися зміни й у керівництві обласного управління ДСНС. Депутатам представили Анатолія Кобка, який раніше вже виконував обов’язки начальника цього відомства.

    Зокрема, у березні 2026 року після завершення служби Олександра Євпака Кобка призначили тимчасовим керівником управління. Згодом, згідно з реєстраційними даними, його призначення було оформлено наказом ДСНС від 27 серпня 2026 року.

    Таким чином, представлення Кобка 22 жовтня не означає, що саме цього дня він уперше очолив управління.

    Кадрові рішення відбулися на тлі чергових російських атак на Черкащину. Напередодні в Умані внаслідок обстрілу виникли пожежі в житловому будинку, гіпермаркеті та на прилеглій території. Також було пошкоджено готель, повідомлялося про одного травмованого чоловіка.

    За таких обставин координація між обласною владою, депутатським корпусом та екстреними службами залишається важливим питанням для регіону.

    Обрання нового голови облради відкриває можливість відновити стабільну роботу представницького органу після тривалої перерви. Водночас результати кадрових змін залежатимуть від подальших рішень депутатів та ефективності співпраці обласних структур.

  • Справа «слуг народу»: ВАКС продовжив строк розслідування щодо п’ятьох нардепів про хабарництво за голосування

    Справа «слуг народу»: ВАКС продовжив строк розслідування щодо п’ятьох нардепів про хабарництво за голосування

    Вищий антикорупційний суд ухвалив рішення про продовження строку досудового розслідування у резонансному кримінальному провадженні щодо п’ятьох народних депутатів від фракції «Слуга народу». Слідство триватиме до кінця поточного року.

    Відповідне рішення ВАКС ухвалив 6 жовтня, продовживши термін розслідування до 27 грудня 2026 року включно.

    Головні деталі справи:

    • Фігуранти розслідування: Підозрюваними у справі є народні депутати Євген Пивоваров, Ігор Негулевський, Ольга Савченко, Юрій Кісєль та Михайло Лаба. Їх інкримінують одержання неправомірної вигоди, вчинене організованою групою (ч. 3 ст. 28, ч. 4 ст. 368 КК України).
    • Суть корупційної схеми: За даними НАБУ та САП, парламентарі отримували кошти за підтримку або блокування певних законопроєктів і постанов.
    • «Показник ефективності»: Розмір хабарів розраховувався за спеціальною системою залежно від кількості підтриманих проєктів та присутності депутатів на пленарних засіданнях. Суми неправомірної вигоди коливалися від 2 000 до 20 000 доларів США.
  • Нардепка Олена Шуляк намагалась приховати від громадськості дорогий аксесуар

    Нардепка Олена Шуляк намагалась приховати від громадськості дорогий аксесуар

    Як повідомляють  столичні пабліки, голова Комітету Верховної Ради з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку і містобудування, нардепка Олена Шуляк намагалась приховати дорогий аксесуар – сумку бренду Celine.

    “За її задумом, ця сумка не повинна була потрапити в кадр, але у фотографа були свої плани. Сумка Celine за $849 гордо стояла на самоті” – повідомляє “Столиця абсурду”.

    Нардепка Олена Шуляк намагалась приховати від громадськості дорогий аксесуар

    Нагадаємо, що нардепка Олена Шуляк відома своєю пристрастю до брендових речей які, незважаючи на п’ятий рік війни, регулярно з’являються у її гардеробі, та ніяк не відображені в офіційній декларації.

    Так, через любов до дорогих прикрас та брендових речей, нердепка Олена Шуляк неодноразово потрапляла в поле зору таблоїдів.

    За самими скромними підрахунками, під час війни Олена Шуляк витратила на одежу та прикраси більше 100 тисяч доларів США.

    Так, на рядове засідання Верховної Ради нардепка Шуляк може собі дозволити прийти в сукні Phillip Lim за 32 000 гривень чи  з каблучкою Guzema за 217 900 гривень.

    Нардепка Олена Шуляк намагалась приховати від громадськості дорогий аксесуар

    Також в колекції нардепки Олени Шуляк коштовності відомого ювелірного дому Van Cleef & Arpels на десятки тисяч доларів.

    Нардепка Олена Шуляк намагалась приховати від громадськості дорогий аксесуар

    Нардепка Олена Шуляк також є поціновувачем французського ювелірного дому Cartier. В її колекції сережки та перстень загальною вартістю більше 10 тисяч доларів.

    Нардепка Олена Шуляк намагалась приховати від громадськості дорогий аксесуар

    В гардеробі надрепки Шуляк також присутній комплект прикрас іншого відомого французького бренду Dior, загальною вартістю майже 200 тисяч гривень.

    Нардепка Олена Шуляк намагалась приховати від громадськості дорогий аксесуар

    Загалом, для Олени Шуляк з’явитися на засідання Верховної Риди чи на засідання фракції Слуга Народу в сукні за 1200 доларів, чи на публічний захід в жилеті за 1 389 євро уже давно є нормою.

    Нардепка Олена Шуляк намагалась приховати від громадськості дорогий аксесуар

    Щодо сумок та взуття в гардеробі “на кожен день” Олени Шуляк, тут здебільшу моделі відомих італійсьських та французьких марок по кілька тисяч доларів.

    Нардепка Олена Шуляк намагалась приховати від громадськості дорогий аксесуар

    Нардепка Олена Шуляк намагалась приховати від громадськості дорогий аксесуар

    Варто відзначити, що на фоні скандалу з “валізою прикрас” Ірини Мудрої, про яку стало відомо після публікацій плівок НАБУ, намагання Олени Шуляк приховати частину “лакшері гардеробу”, якими нардепка обзавелась уже під час війни, може бути зрозумілим.

  • Не відпустили з першого разу: у Раді знову взялися за мандати двох «слуг народу»

    Не відпустили з першого разу: у Раді знову взялися за мандати двох «слуг народу»

    У Верховній Раді готуються вдруге розглянути питання про дострокове припинення повноважень одразу двох народних депутатів від «Слуги народу» — Андрія Жупанина та Остапа Шипайла. Обидва парламентарі ще 18 серпня подали заяви про складання депутатських мандатів, однак перша спроба парламенту припинити їхні повноваження завершилася невдало: голосів для ухвалення рішень не вистачило.

    31 серпня у Верховній Раді знову зареєстрували проєкти постанов, які стосуються дострокового припинення повноважень обох депутатів. Йдеться про документи №15577 та №15578. Їхнім ініціатором зазначений народний депутат Сергій Кальченко.

    Станом на момент публікації остаточне рішення ще не ухвалене. Документи мають пройти парламентську процедуру, після чого Верховна Рада зможе знову винести питання на голосування.

    Фактично це вже друга спроба дозволити двом депутатам залишити парламент за власним бажанням.

    Жупанин та Шипайло написали заяви про складання депутатських повноважень 18 серпня. Тоді інформацію про це підтвердила речниця фракції «Слуга народу» Юлія Палійчук.

    Уже наступного дня, 19 серпня, профільний Комітет Верховної Ради з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи парламенту підтримав їхні заяви та рекомендував винести питання на голосування у сесійній залі.

    Однак у парламенті виникла несподівана ситуація.

    Для дострокового припинення повноважень народного депутата необхідно щонайменше 226 голосів. За припинення повноважень Андрія Жупанина проголосував лише 211 народний депутат.

    Остапу Шипайлу до необхідного результату забракло ще менше: його відставку підтримали 218 парламентарів.

    Таким чином, обидва залишилися народними депутатами, хоча самі подали заяви про складання мандатів.

    Після невдалого голосування голова Верховної Ради Руслан Стефанчук навіть пожартував із ситуації, зауваживши, що «зайти легше, ніж вийти».

    Тепер парламент отримує ще одну можливість завершити процедуру.

    Андрій Жупанин був обраний народним депутатом у 2019 році за списком партії «Слуга народу» під №110.

    За освітою він юрист. До приходу у Верховну Раду працював у юридичній сфері, зокрема в міжнародній компанії DLA Piper Ukraine.

    У парламенті Жупанин зосередився переважно на енергетичній політиці. Він очолював підкомітет з питань газової та газотранспортної галузі у Комітеті Верховної Ради з питань енергетики та житлово-комунальних послуг, а згодом став заступником голови комітету.

    У 2024 році він отримав ступінь магістра бізнес-адміністрування у London Business School, а наприкінці 2025 року його ім’я навіть фігурувало серед можливих претендентів на посаду міністра енергетики України.

    Сам Жупанин пояснював рішення залишити Верховну Раду бажанням перейти від законодавчої діяльності до практичної роботи в енергетичному секторі.

    У коментарі «Українській правді» він заявив, що настав час використати отримані знання та досвід на практиці, щоб допомогти державі готуватися до складного зимового періоду.

    Схоже пояснення наводилося і в інших українських медіа. За словами Жупанина, він отримав нову професійну пропозицію, після чого вирішив скласти депутатський мандат.

    Інший депутат, Остап Шипайло, також прийшов до парламенту за списком «Слуги народу» у 2019 році — під №120.

    У Верховній Раді він працює у Комітеті з питань економічного розвитку.

    До депутатства Шипайло мав досвід у бізнесі та управлінні компаніями. Зокрема, працював директором ТОВ «Карпатбуд Девелопмент» та дочірнього підприємства «Львівська енергетична», а також був пов’язаний із низкою інших компаній. За освітою він юрист.

    18 серпня стало відомо, що Шипайло також подав письмову заяву про складання депутатських повноважень.

    У фракції офіційно підтвердили, що заяви подали саме двоє депутатів — Жупанин та Шипайло.

    Таким чином, нинішня ситуація відрізняється від випадків, коли політика позбавляють мандата примусово через вирок суду, втрату громадянства чи інші передбачені Конституцією підстави.

    В даному разі обоє депутатів самі хочуть достроково припинити свої повноваження, однак для завершення процедури необхідне рішення Верховної Ради.

    Саме ця обставина і створила незвичну парламентську колізію: депутати фактично заявили про бажання піти, профільний комітет це підтримав, але сесійна зала не дала достатньої кількості голосів.

    При цьому обидва залишаються чинними народними депутатами доти, доки Верховна Рада не ухвалить відповідне рішення.

    Сайт Верховної Ради станом на кінець серпня продовжує відображати їх у складі парламенту, що відповідає результатам голосування 19 серпня.

    Політично ця історія цікава ще й тим, що склад Верховної Ради дев’ятого скликання протягом останніх років поступово скорочується та змінюється.

    Частина депутатів достроково припинила повноваження через перехід на інші посади, особисті заяви, судові рішення або інші конституційні підстави. У випадку депутатів, обраних за партійними списками, після дострокового припинення їхніх повноважень місця можуть перейти до наступних кандидатів у виборчому списку відповідної партії відповідно до встановленої процедури.

    Саме тому голосування щодо Жупанина та Шипайла впливає не лише на двох конкретних політиків, а потенційно й на персональний склад найбільшої парламентської фракції.

    Поки ж вирішальне слово залишається за Верховною Радою.

    Якщо нові постанови №15577 та №15578 пройдуть необхідну процедуру і під час повторного голосування отримають щонайменше по 226 голосів, повноваження Жупанина та Шипайла будуть достроково припинені.

    Якщо ж необхідної підтримки знову не буде, обидва депутати формально залишатимуться членами Верховної Ради попри подані заяви.

    Тож історія, яка почалася ще 18 серпня, фактично заходить на друге коло. І цього разу головне питання полягає вже не в тому, чи хочуть Жупанин та Шипайло залишити парламент — вони свою позицію заявили. Питання в іншому: чи знайдуться цього разу в Раді необхідні 226 голосів, щоб їх нарешті «відпустити».

  • «Ми пересремося всі з усіма»: Кім заговорив про вибори, свої політичні амбіції та майбутнє України

    «Ми пересремося всі з усіма»: Кім заговорив про вибори, свої політичні амбіції та майбутнє України

    Голова Миколаївської обласної військової адміністрації Віталій Кім заявив, що проведення виборів в Україні під час війни могло б стати серйозним дестабілізуючим фактором, а політичну конкуренцію варто відкласти до завершення бойових дій та появи реальних гарантій безпеки. Водночас він фактично підтвердив, що має власні політичні амбіції та планує продовжувати кар’єру у публічній сфері.

    Про це Кім розповів в інтерв’ю «Українським Новинам». Його заява особливо привертає увагу на тлі дискусій про те, коли Україна зможе повернутися до повноцінного виборчого процесу і якою може бути політична конфігурація країни після війни.

    Кім виступив категорично проти проведення голосування до завершення війни. На його думку, першочерговими завданнями мають залишатися припинення бойових дій та забезпечення гарантій безпеки. Лише після цього країна може переходити до політичного перезавантаження.

    Говорячи про майбутню передвиборчу боротьбу, очільник Миколаївської ОВА використав максимально пряме формулювання: після війни політичні сили неминуче почнуть конкурувати між собою, а остаточний вибір зроблять громадяни.

    «І там вже ми “пересремося” всі з усіма і когось люди оберуть», — заявив Кім.

    За його словами, вибори за своєю природою передбачають жорстку конкуренцію, яку він порівняв із бійкою. Під час повномасштабної війни така боротьба, на його переконання, не сприятиме збереженню єдності суспільства.

    Існує й практична проблема. Кім звернув увагу на необхідність гарантувати безпеку виборчих дільниць та забезпечити можливість голосування українським військовослужбовцям. В умовах активної війни він не бачить простого механізму, який дозволив би повноцінно розв’язати ці питання.

    Вибори залишаються прив’язаними до завершення війни

    Позиція Кіма в цьому питанні загалом збігається з публічно озвученим підходом української влади. Президент Володимир Зеленський у лютому 2026 року заявляв, що вибори мають відбутися після встановлення режиму припинення вогню та отримання Україною гарантій безпеки. Під час дії воєнного стану проведення загальнонаціональних виборів залишається юридично та практично проблематичним.

    При цьому тема потенційних виборів залишається частиною ширшої дискусії про завершення війни. Мирний трек досі не приніс остаточного прориву. 11 серпня Зеленський повідомив, що Україна передала американським переговорникам свої пропозиції щодо припинення війни, водночас наголосивши на необхідності посилення тиску на Росію.

    Сам Кім також обережно оцінює перспективи швидкого миру. Він вважає, що ситуація залежатиме від багатьох чинників, зокрема від здатності України продовжувати завдавати Росії економічних і військових втрат. Називати конкретну дату завершення війни він не береться.

    Кім підтвердив політичні амбіції

    Значно цікавішою частиною інтерв’ю стала відповідь Кіма щодо його власного майбутнього. Очільник Миколаївщини фактично підтвердив, що не збирається автоматично залишати політику після війни.

    Кім назвав себе не стільки класичним політиком, скільки «політичним менеджером» та антикризовим управлінцем. Водночас на пряме питання про подальшу кар’єру відповів, що політичний шлях планує.

    Він зауважив, що не має наміру штучно триматися за посаду, якщо зрозуміє, що більше не потрібен у публічній сфері. У такому разі готовий повернутися до бізнесу. Проте наразі, за його словами, у нього «ще є амбіції поборотися за країну».

    Це помітна зміна акцентів порівняно з початком року. У січні 2026-го Кім заявляв, що не готується до виборів, оскільки не отримував відповідної команди, а головним завданням називав досягнення вигідних для України умов завершення війни.

    Водночас нинішня заява про політичну кар’єру сама по собі не означає оголошення участі в президентських чи парламентських виборах. Кім не назвав конкретної посади, партії або виборчої кампанії, у якій планує брати участь.

    «Монобільшості більше не буде»

    Кім також зробив прогноз щодо майбутньої Верховної Ради. На його думку, повторення ситуації 2019 року, коли одна політична сила отримала парламентську монобільшість, малоймовірне.

    Очільник Миколаївської ОВА вважає, що майбутня політична система буде побудована на значно більшій конкуренції між партіями, розподілі відповідальності та домовленостях між різними політичними силами.

    За словами Кіма, він хотів би бачити саме здорову конкуренцію, за якої партії змушені ставати сильнішими через боротьбу за підтримку виборців.

    Сам Кім прийшов у владу разом із командою Зеленського. У листопаді 2020 року він був призначений головою Миколаївської обласної державної адміністрації, а після початку повномасштабного вторгнення став одним із найбільш упізнаваних регіональних керівників країни.

    Від виборів — до відбудови країни

    При цьому політичні амбіції Кім безпосередньо пов’язує з економічним майбутнім України. Одним із головних післявоєнних завдань він називає нову індустріалізацію — розвиток виробництва, технологій, інженерії та створення робочих місць.

    Масштаб цього виклику справді величезний. За спільною оцінкою Світового банку, уряду України, Європейської комісії та ООН, оприлюдненою у лютому 2026 року, потреби України у відновленні та реконструкції протягом наступного десятиліття становлять майже 588 млрд доларів. Прямі збитки станом на кінець 2025 року оцінювалися приблизно у 195 млрд доларів.

    Кім переконаний, що простого відновлення зруйнованих об’єктів буде недостатньо. Україна, на його думку, має використати післявоєнний період для перебудови самої економічної моделі.

    Миколаївщина вже намагається залучати для цього міжнародних партнерів. Особливу роль відіграє Данія, яка взяла регіон під патронат у питаннях відновлення. За словами Кіма, обсяг данської допомоги області перевищив 170 млн євро.

    У травні Кім також здійснив робочу поїздку до Південної Кореї, де проводив переговори щодо технологічного та інвестиційного співробітництва. Серед іншого він зустрічався з представниками корейського бізнесу та працював над можливостями залучення технологій до відновлення Миколаївщини.

    Таким чином, заяви голови Миколаївської ОВА виходять далеко за межі дискусії про дату наступних виборів. Кім уже відкрито говорить про власне політичне майбутнє, прогнозує кінець епохи монобільшості та описує модель України після війни, в якій політична конкуренція має повернутися лише після гарантування безпеки.

    А його фраза про те, що після війни політики «пересремося всі з усіма», хоч і прозвучала максимально неформально, фактично передає головну тезу: внутрішню боротьбу за владу Кім пропонує залишити на час, коли вона вже не загрожуватиме обороноздатності країни. До того моменту, на його переконання, пріоритетом мають залишатися війна, безпека та створення умов для майбутнього відновлення України.

  • Рада стрімко «худне»: 47 округів уже без депутатів, а монобільшість тримається рівно на 226

    Рада стрімко «худне»: 47 округів уже без депутатів, а монобільшість тримається рівно на 226

    На сьомому році роботи Верховної Ради IX скликання в Україні вже 47 мажоритарних округів залишаються без повноцінного представництва в парламенті. Частина з них була вакантною ще з виборів 2019 року через російську окупацію українських територій, однак ще 21 округ втратив свого депутата вже під час роботи нинішнього скликання. Одночасно кількість членів фракції «Слуга народу» скоротилася з початкових 254 до 226 — рівно стільки голосів потрібно для ухвалення звичайного закону.

    Такі результати оприлюднила громадська ініціатива «Голка», яка до сьомої річниці роботи парламенту проаналізувала кадрові зміни у Верховній Раді, вакантні округи та наслідки змішаної виборчої системи. Дані щодо чисельності фракції «Слуга народу» підтверджує й офіційний сайт Верховної Ради: станом на 28 липня 2026 року в ній налічується 226 депутатів.

    Проблема має одразу два виміри. Перший — фактичне представництво громадян. Другий — здатність парламенту збирати достатню кількість голосів за ключові законопроєкти, зокрема євроінтеграційні та оборонні.

    26 округів не мали депутатів ще з 2019 року

    На парламентських виборах 2019 року голосування не проводилося у 26 одномандатних округах на тимчасово окупованих територіях.

    Відтак Верховна Рада IX скликання від самого початку формувалася не у повному конституційному складі у 450 депутатів.

    Але з часом ситуація погіршилася.

    Ще 21 мажоритарний округ втратив свого представника вже після старту роботи нинішнього парламенту. Причини різні: депутати складали мандати, переходили на інші державні посади, помирали, втрачали громадянство або мандати після обвинувальних вироків.

    За мирних умов у таких випадках Центральна виборча комісія могла б призначити проміжні вибори.

    Однак під час воєнного стану вибори в Україні не проводяться. Саме тому вакантне місце мажоритарника фактично немає ким замінити до завершення відповідного правового режиму та проведення нового голосування.

    Це принципово відрізняє мажоритарників від депутатів, обраних за партійними списками. Коли мандат «списочника» припиняється, його зазвичай може отримати наступний кандидат із виборчого списку відповідної партії.

    У мажоритарному окрузі такого резервного механізму немає.

    Четверо мажоритарників виїхали з України, але залишаються депутатами

    Окремою проблемою «Голка» називає депутатів, які формально не втратили мандат, але фактично не працюють у парламенті.

    За даними громадської ініціативи, щонайменше четверо мажоритарників перебувають за межами України: Ярослав Дубневич, Артем Дмитрук, Олександр Куницький та Сергій Шахов. Вони продовжують мати депутатські мандати, хоча належне представництво виборців у таких округах фактично ускладнене.

    І тут виникає ще одна особливість української парламентської системи.

    Сам факт тривалого перебування депутата за кордоном не є автоматичною підставою для припинення його повноважень. Конституція передбачає конкретний перелік таких підстав — особисту заяву про складання мандата, набрання законної сили обвинувальним вироком, припинення громадянства, смерть та низку інших випадків.

    Тому навіть резонансна втеча політика сама по собі не створює механізму негайної заміни депутата.

    За сім років Рада втратила вже 71 депутата

    Загалом протягом роботи IX скликання повноваження припинив 71 народний депутат, підрахувала «Голка».

    Найчастіше парламентарі йшли добровільно — приблизно у пів сотні випадків депутати самі подавали заяви про складання мандата. Частина переходила працювати в уряд або на інші державні посади.

    Ще 12 народних депутатів померли або загинули.

    Шестеро втратили мандати після припинення громадянства України.

    Ще троє — після того, як щодо них набрали законної сили обвинувальні вироки судів.

    Серед мажоритарників, які втратили мандати після вироків, ініціатива називає Анатолія Гунька, Федора Христенка та Андрія Одарченка.

    Андрій Деркач та Ігор Васильковський, своєю чергою, втратили українське громадянство.

    Через те, що йшлося саме про депутатів, обраних у конкретних округах, їхні мандати не могли автоматично перейти до інших кандидатів.

    Чому проблема виникла саме через мажоритарку

    Вибори 2019 року проходили за змішаною системою.

    Частину депутатів обирали за закритими партійними списками у загальнодержавному окрузі, а частину — в одномандатних мажоритарних округах.

    Саме друга частина системи в умовах довготривалої війни виявилася найбільш вразливою.

    Дослідниця «Голки» Оксана Ставнійчук наголошує, що якби парламент обирався винятково за пропорційною системою з відкритими списками, вибуття окремих депутатів не створювало б настільки великої кількості «порожніх» округів.

    Новий Виборчий кодекс, який передбачає пропорційну модель із відкритими регіональними списками, був ухвалений уже після виборів 2019 року.

    Тобто нинішній парламент став останнім, сформованим за старою змішаною моделлю.

    Ніхто тоді не міг точно прогнозувати, що це скликання працюватиме сім і більше років через запроваджений після повномасштабного вторгнення воєнний стан.

    Верховна Рада вже працює довше, ніж будь-яке звичайне скликання

    IX скликання розпочало роботу 29 серпня 2019 року.

    За нормальних умов чергові парламентські вибори мали б відбутися через п’ять років.

    Однак Конституція України передбачає продовження повноважень Верховної Ради під час воєнного стану — до дня першого засідання нового парламенту, обраного після його скасування.

    Саме тому нинішня Верховна Рада входить уже у восьмий рік роботи без проведення загальнонаціональних парламентських виборів.

    Це створює ситуацію, якої українська політична система фактично раніше не переживала: депутати поступово вибувають, але механізм повноцінного оновлення складу парламенту не працює.

    І з кожним новим достроково припиненим мандатом проблема стає гострішою.

    «Слуга народу» залишилася рівно на позначці 226

    Особливо показовою є ситуація з найбільшою фракцією.

    У 2019 році «Слуга народу» отримала безпрецедентну для української історії одноосібну більшість — фракція налічувала 254 депутати.

    Станом на 28 липня 2026 року офіційний портал Верховної Ради вказує 226 членів фракції.

    Цифра символічна.

    Для ухвалення більшості законів Верховній Раді потрібно щонайменше 226 голосів.

    Тобто навіть якщо всі члени фракції дисципліновано голосуватимуть за один законопроєкт, запасу голосів у формальної монобільшості вже немає взагалі.

    На практиці такого рівня дисципліни давно немає.

    Частина депутатів відсутня, частина не підтримує окремі рішення, частина може мати іншу політичну позицію.

    Тому урядова більшість дедалі частіше залежить від голосів інших парламентських фракцій і груп.

    У Раді зараз дев’ять основних політичних груп

    Офіційні дані Верховної Ради показують, наскільки фрагментованим став нинішній парламент.

    Окрім 226 депутатів «Слуги народу», у Раді налічується 26 членів «Європейської солідарності», 24 — «Батьківщини», 19 — «Голосу», 19 — групи «Довіра», 18 — «За майбутнє», 21 — «Платформи за життя та мир» і 17 — «Відновлення України». Ще 20 депутатів є позафракційними.

    Це означає, що жодна політична сила, окрім формальної «Слуги народу», навіть теоретично не наближається до самостійної більшості.

    Тому будь-яке скорочення чисельності парламенту автоматично підвищує значення міжфракційних домовленостей.

    Для важливих законів 226 голосів дедалі складніше знайти

    Проблема вже проявляється під час голосувань.

    У червні та липні 2026 року у парламентських стенограмах неодноразово фіксувалися ситуації, коли голосів за окремі рішення не вистачало або роботу доводилося перебудовувати через недостатню присутність депутатів.

    Це не означає, що кожне провалене голосування прямо пов’язане із 47 вакантними округами.

    Причинами можуть бути політичні розбіжності, відсутність парламентарів, позиції фракцій або якість конкретного законопроєкту.

    Але менша кількість діючих депутатів об’єктивно зменшує запас голосів.

    Особливо це важливо для рішень, які потребують не просто 226, а 300 голосів — наприклад, конституційних змін.

    47 округів — це ще й проблема для самих виборців

    Мажоритарний депутат традиційно виконує не лише законодавчу функцію.

    Його приймальня працює з локальними зверненнями, органами місцевого самоврядування, інфраструктурними питаннями та проблемами конкретного регіону.

    Коли округ втрачає свого депутата, формально його мешканці не втрачають право звертатися до інших парламентарів чи державних органів.

    Але персонального представника, обраного саме цими виборцями, більше немає.

    У випадку 47 округів мова вже йде про значну частину країни.

    Частина з них перебуває на тимчасово окупованих територіях, однак інші знаходяться на підконтрольній Україні території та залишилися без мажоритарника саме через дострокове припинення мандатів.

    Ситуація може лише погіршуватися

    Поки триває воєнний стан, провести проміжні парламентські вибори неможливо.

    Це означає, що кожен новий депутат-мажоритарник, який помре, добровільно складе мандат, втратить громадянство чи отримає обвинувальний вирок, потенційно збільшуватиме кількість округів без представника.

    Саме тому «Голка» називає мажоритарну систему найслабшою ланкою представництва під час війни.

    І проблема вже давно перестала бути суто теоретичною.

    На старті IX скликання парламент і без того не мав повних 450 депутатів через окупацію. За наступні сім років ще десятки мандатів припинилися достроково, а механізм їх повноцінного заміщення для мажоритарників виявився заблокованим воєнним станом.

    У результаті Україна отримала парадокс: парламент продовжує легітимно працювати стільки, скільки цього потребує війна, але водночас його фактичний склад поступово скорочується.

    47 мажоритарних округів уже залишилися без депутатів, 71 парламентар втратив свої повноваження за час роботи скликання, а колись рекордна монобільшість «Слуги народу» зменшилася до рівно 226 членів.

    І якщо війна та воєнний стан триватимуть, ця кадрова проблема Верховної Ради, найімовірніше, лише поглиблюватиметься.

  • Вашингтон посилює тиск на оточення Давида Арахамії на тлі його паралельних контактів з Росією та Білоруссю

    Вашингтон посилює тиск на оточення Давида Арахамії на тлі його паралельних контактів з Росією та Білоруссю

    Джерело, знайоме з оцінками в американських політичних колах, повідомляє, що ставлення до голови фракції «Слуга народу» в США помітно охололо. Його сприймають як фігуру, яка після відставки Андрія Єрмака зайняла схожу нішу — надто самостійну, з власними каналами впливу та переговорів. За цією версією, саме тому зараз активізовані дії навколо помічників Арахамії. Після звільнення Єрмака восени 2025 року Арахамія помітно підсилив позиції і в парламенті, і в переговорному треку. Він увійшов до складу офіційної української делегації з мирних консультацій із США та Росією. У нього збереглися робочі контакти, що склалися ще 2022 року, коли він очолював українську делегацію на переговорах у Білорусі та Стамбулі. Тоді його співрозмовниками були Володимир Мединський і, за відкритими даними, Роман Абрамович. Ці зв’язки не зникли, у лютому 2026 року після основного раунду в Женеві Умеров і Арахамія провели окрему тривалу бесіду з Мединським. Паралельно Арахамія зберігав доступ до представників «молодої команди» Трампа.

    У липні 2026 року Національне антикорупційне бюро та Спеціалізована антикорупційна прокуратура отримали судові дозволи на забір біологічних зразків у помічника Арахамії. Слідство йде у справі про «зарплати в конвертах» — передбачувані нелегальні виплати депутатам за потрібні голосування. Раніше, у грудні 2025-го, уже проводилися обшуки у його помічника. Журналісти-розслідувачі (зокрема, Юрій Ніколов і Михайло Ткач) прямо пов’язують ці кроки з можливою підготовкою підозри самому Арахамії. Патерн упізнаваний, аналогічні дії з біозразками та оточенням передували тиску на Єрмака. Джерело підкреслює, у Вашингтоні не подобається не лише сам стиль Арахамії, а й те, що він веде власні переговори з російськими та білоруськими контактами поза жорсткою координацією з американською стороною. Відкриті джерела підтверджують наявність таких каналів, але не дозволяють встановити, наскільки вони автономні і наскільки це турбує саме адміністрацію Трампа. Прямих публічних заяв американських чиновників про «нового Єрмака» немає.

    Те, що відомо з відкритих публікацій 2025 року, стосується переважно Єрмака: Politico і Financial Times описували його як «двопартійного подразника», людину, з якою складно працювати і яка, на думку частини американських співрозмовників, спотворювала позиції США. Причини актуалізації процесу саме зараз: після зустрічі Зеленського і Трампа 28 липня в Білому домі сторони заявили про інтенсифікацію дипломатичного процесу. Кирило Буданов говорив про домовленість активізувати переговори на всіх рівнях. У цій логіці будь-який паралельний канал, особливо з російськими фігурами, що мають прямий зв’язок із Кремлем, виглядає для Вашингтона ризиком втрати контролю над темпом і змістом розмови. Арахамія, за оцінкою джерела, якраз і став носієм такого ризику.

    Центр тяжіння у внутрішньому колі Зеленського після Єрмака змістився. Арахамія взяв на себе частину функцій з управління фракцією, координації з парламентом і участі в переговорах. Одночасно підсилилися позиції Буданова як голови Офісу президента. Тепер антикорупційний тиск на найближче оточення Арахамії створює відчуття, що його автономія починає обмежуватися. Зараз виграють ті, хто зацікавлений у жорсткішій координації української позиції з американською лінією. Всередині України — фігури, чий вплив зростає при ослабленні Арахамії (зокрема в силовому та президентському блоці). Ззовні — ті американські переговорники, які вважають за краще працювати через більш передбачувані канали.

    Роль «сірого кардинала» парламенту і неформального переговорника з російськими контактами стає вразливою. Якщо справа про «конверти» дійде до підозри, це автоматично звузить його можливості і у внутрішній політиці, і на зовнішньому треку. У найближчі дні та тижні можна очікувати продовження слідчих дій навколо помічників і можливого розширення кола фігурантів. Це створить фон для будь-яких кадрових рішень навколо переговорної групи. Після домовленості Зеленського і Трампа про інтенсифікацію дипломатії американська сторона, судячи з усього, наполягатиме на більш прозорій і централізованій українській команді. Паралельні контакти Арахамії з Мединським або через Абрамовича в такій конфігурації виглядають дедалі менш бажаними.

    Україна втрачає одного з небагатьох людей, у кого збереглася особиста історія спілкування з російськими переговорниками 2022 року. Це може зробити офіційний процес жорсткішим і менш гнучким. Одночасно посилюється залежність від американських посередників (Віткофф, Кушнер), які зараз готують оновлені рамки. Якщо тиск на оточення Арахамії триватиме і перейде в площину офіційних підозр, у найближчі тижні можливі коригування складу переговорної делегації. Не виключені спроби перерозподілити його функції між Будановим, Умеровим та іншими учасниками. Це може прискорити формалізацію нових американських пропозицій, але водночас підвищить ризики внутрішніх конфліктів у київській владі.

     

  • Рада поповнюється новими депутатами: ЦВК визначила заміну двом новим міністрам

    Рада поповнюється новими депутатами: ЦВК визначила заміну двом новим міністрам

    Центральна виборча комісія ухвалила рішення про визнання Богдана Моркляника та Вікторії Рєзнікової обраними народними депутатами України. Вони мають поповнити склад Верховної Ради замість Дениса Маслова та Віталія Безгіна, які достроково склали депутатські повноваження після переходу на роботу до Кабінету міністрів.

    Відповідне рішення ЦВК ухвалила після отримання від Апарату Верховної Ради документів, що підтверджують дострокове припинення депутатських повноважень Маслова та Безгіна у зв’язку з їхніми особистими заявами. Обидва політики були обрані до парламенту за списком партії «Слуга народу» на позачергових виборах 2019 року, однак після масштабного оновлення уряду залишили депутатські мандати.

    Згідно із законодавством, вакантні місця у Верховній Раді займають наступні за черговістю кандидати виборчого списку політичної сили. Саме тому ЦВК визнала обраними Богдана Моркляника, який був №163 у виборчому списку «Слуги народу», та Вікторію Рєзнікову, яка балотувалася під №165.

    Втім, остаточно депутатами вони стануть лише після проходження процедури реєстрації. Закон передбачає, що не пізніше ніж через 20 днів після офіційного оприлюднення рішення ЦВК новообрані парламентарі мають подати до комісії пакет необхідних документів. Після їх отримання Центральна виборча комісія протягом п’яти днів повинна ухвалити рішення про їхню реєстрацію народними депутатами України.

    Богдан Моркляник — доктор технічних наук, професор кафедри опору матеріалів і будівельної механіки Національного університету «Львівська політехніка». Він також працював радником першого віцепрем’єр-міністра Степана Кубіва, був заступником голови Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, а після початку повномасштабної війни був мобілізований до лав Збройних сил України.

    Вікторія Рєзнікова — докторка юридичних наук, професорка та завідувачка кафедри економічного права та економічного судочинства Навчально-наукового інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Вона є членкинею Науково-консультативної ради при голові Верховної Ради, входить до Науково-консультативної ради Верховного Суду, а у 2025 році стала членом-кореспондентом Національної академії правових наук України.

    Необхідність оновлення складу парламенту виникла після масштабних кадрових ротацій в уряді. Верховна Рада призначила новий Кабінет Міністрів на чолі з прем’єр-міністром Сергієм Корецьким. Денис Маслов очолив Міністерство юстиції, а Віталій Безгін став міністром у справах громад, територій та внутрішньо переміщених осіб. Через перехід до виконавчої влади вони припинили виконання депутатських повноважень, що й відкрило шлях для наступних кандидатів із партійного списку.

    Після завершення процедури реєстрації Богдан Моркляник та Вікторія Рєзнікова складуть присягу народного депутата України та офіційно розпочнуть роботу у Верховній Раді IX скликання. Це дозволить фракції «Слуга народу» відновити чисельність після переходу частини депутатів до оновленого складу уряду.

  • За відставкою Михайла Федорова стоїть Давид Арахамія. Джерела

    За відставкою Михайла Федорова стоїть Давид Арахамія. Джерела

    За інформацією наших джерел, за відставкою Михайла Федорова з посади міністра оборони стоїть голова фракції “Слуга Народу” у Верховній Раді  Давид Арахамія.

    “Арахамія збив Федорова однією фразою, яку доніс до Президента: “його рейтинг сильно зростає”.

    Водночас, інформація про те, що Михайло Федоров відмовився від будь-яких інших посад, крім міністра оборони,  правда.

    Але є нюанс. По-перше, Володимир Зеленський  за жодних обставин не відступить, а як через місяць “запакувати” депутатам рішення про висування Федорова на посаду міністра оборони без репутаційних втрат в Офісі не знають.

    По-друге, Олександр Сирський був призначений на посаду  за протекції екс-глави ОП Андрія Єрмака. Саме Єрмак був гарантом того, що “міністри не втручаються у справи військових”.

    Тому не виключено, що протягом тижня, коли вщухне картонний майдан, розпочнеться кампанія проти Михайла Федорова, а там є що “розкопувати”.

    Поки що незрозуміло, від кого буде перший вкид – від ЗМІ чи від правоохоронних органів – Олег Татаров забезпечить злив.

    Також в Офісі на середньому рівні бояться, що Федоров може об’єднатися із Залужним” – зазначає джерело.

    Нагадаємо, раніше британська The Times повідомляла, що звільнений міністр оборони Федоров може готуватися до участі у президентських виборах

  • «Я вас чую»: Зеленський відреагував на масові протести й залишив інтригу навколо Міноборони

    «Я вас чую»: Зеленський відреагував на масові протести й залишив інтригу навколо Міноборони

    Президент Володимир Зеленський уперше публічно відреагував на масштабні акції, які 16 липня відбулися у Києві та низці інших українських міст через відставку Михайла Федорова з посади міністра оборони. Глава держави назвав правильним те, що громадяни навіть під час повномасштабної війни можуть мирно виходити на вулиці, висловлювати незгоду з рішеннями влади та демонструвати власне волевиявлення.

    Водночас Зеленський дав зрозуміти, що на момент спілкування з журналістами остаточного рішення щодо нового очільника Міністерства оборони ще не ухвалив. Президент заявив, що «крапки ще не поставив», а кандидатура колишнього керівника Міністерства внутрішніх справ Ігоря Клименка була лише одним із варіантів, які він розглядав.

    За словами глави держави, можливість громадян проводити мирні акції є одним із ключових проявів демократії, яку Україна захищає у війні проти Росії. Зеленський наголосив, що люди мають право виходити на мітинги, висувати вимоги та відкрито висловлювати свою позицію, попри всі складнощі й обмеження воєнного часу.

    Президент зазначив, що не лише бачить і чує учасників протестів, а й намагається відповідати на поставлені ними запитання. Водночас він визнав, що не завжди може публічно розкривати всі деталі кадрових та оборонних рішень, оскільки частина інформації може бути корисною російській стороні. Зеленський сформулював це як наявність «секретів не від суспільства, а від росіян».

    Акції розпочалися вранці 16 липня. У Києві люди зібралися на площі біля театру імені Івана Франка, неподалік від Офісу президента. Учасники принесли картонні плакати із закликами повернути Федорова, не згортати технологічні реформи в армії та не передавати Міноборони представникам старої силової системи. За повідомленнями журналістів, на столичну акцію прийшли кілька сотень людей, а протягом ранку їхня кількість зростала.

    Схожі акції відбулися у Львові, Харкові, Одесі, Черкасах, Івано-Франківську, Тернополі, Запоріжжі, Миколаєві, Хмельницькому та інших містах. Для багатьох учасників головним питанням було не лише збереження конкретного міністра, а й майбутнє цифровізації армії, безпілотних систем, нових моделей закупівель і залучення цивільних технологічних спеціалістів до оборонного сектору.

    Частина протестувальників порівнювала нинішні акції з «картонними протестами» минулого року, під час яких громадянське суспільство виступало на захист незалежності антикорупційних органів. Символом обох хвиль стали саморобні картонні плакати з іронічними та різкими гаслами. Цього разу учасники вимагали пояснити, чому чиновника, якого пов’язували з технологічною модернізацією Міноборони, вирішили усунути після лише кількох місяців роботи.

    Михайло Федоров підтвердив завершення своєї роботи на посаді ще 15 липня. Наступного дня він провів брифінг, під час якого вперше відкрито розповів про конфлікт із головнокомандувачем ЗСУ Олександром Сирським та Генеральним штабом. Федоров заявив, що ще на початку роботи пропонував Зеленському змінити Сирського й начальника Генштабу Андрія Гнатова, однак президент відмовився.

    Після цього, за словами Федорова, його команда намагалася працювати з чинною військовою вертикаллю, але зіткнулася з блокуванням частини кадрових і структурних ініціатив. Ексміністр стверджував, що Міноборони не змогло створити всі заплановані центри компетенцій, змінити організаційну структуру та оперативно залучити необхідних фахівців.

    Зеленський, пояснюючи своє кадрове рішення, визнав наявність серйозних проблем у взаємодії між Міністерством оборони та військовим командуванням. За його словами, Федоров і Сирський не змогли знайти спільної мови, тоді як невирішеними залишалися проблеми на полі бою, у бригадах та в системі мобілізації. Президент наголошував, що у воюючій державі Міноборони та Генштаб не можуть функціонувати як структури, які постійно конфліктують між собою.

    На цьому тлі головним кандидатом на посаду нового міністра оборони називали Ігоря Клименка. Його можливе призначення пов’язували з наміром президента впорядкувати мобілізаційні процеси та посилити взаємодію між силовими структурами.

    Під час спілкування зі ЗМІ Зеленський підтвердив, що справді розглядав Клименка, однак наголосив: жодного офіційного подання до Верховної Ради ще не направив. Президент назвав сильними сторонами колишнього очільника МВС здатність керувати великою силовою системою та потенційну можливість подолати те, що сам Зеленський назвав «ганебними моментами бусифікації». Водночас він кілька разів підкреслив, що рішення ще перебуває на стадії розгляду.

    Таким чином, заява про «три крапки» була не лише риторичною відповіддю на протести. Вона фактично означала, що Банкова переглядала початковий кадровий сценарій уже після суспільної реакції, публічних заяв Федорова та критики можливого переходу Клименка до Міноборони.

    Невизначеність посилювалася через те, що Верховна Рада вже сформувала новий уряд на чолі із Сергієм Корецьким, але не призначила міністрів оборони та закордонних справ. Ці дві кандидатури вносить до парламенту президент, тому їх не включили до загального урядового пакета.

    Депутати від «Слуги народу» протягом дня припускали, що фракція може знову зібратися ввечері для обговорення кандидата на Міноборони. Водночас частина парламентарів попереджала, що в разі відсутності домовленості питання може затягнутися через парламентську перерву.

    Уже ввечері стало зрозуміло, що фраза Зеленського про відсутність остаточної крапки справді мала практичне значення. Президент відмовився від сценарію з Ігорем Клименком і доручив генерал-майору Євгенію Хмарі тимчасово виконувати обов’язки міністра оборони. Хмара до цього був тимчасовим виконувачем обов’язків голови СБУ та очолював Центр спеціальних операцій «Альфа». Зеленський заявив, що після проходження юридичних процедур запропонує парламенту підтримати Хмару як повноцінного міністра оборони.

    Президент пояснив вибір досвідом генерала у проведенні технологічних і далекобійних ударних операцій, роботі спецпідрозділів та управлінні бойовими командами. Таким чином, Банкова спробувала поєднати збереження технологічного курсу Федорова з призначенням керівника, який має бойовий досвід і працював усередині силової системи.

    Цей вибір також можна розглядати як відповідь на одну з головних вимог протестувальників — не згортати розвиток дронів, далекобійних систем та асиметричних операцій. Хоча Хмара не є представником цивільної реформаторської команди Федорова, його професійна біографія безпосередньо пов’язана з технологічними спецопераціями.

    Водночас призначення Хмари не означає автоматичного повернення всієї команди попереднього міністра. Після відставки Федорова про завершення роботи радниками заявили Сергій Стерненко та Сергій «Флеш» Бескрестнов, а заступник командувача Повітряних сил Павло Єлізаров подав рапорт на звільнення. Тому новому керівнику доведеться не лише продовжити реформи, а й відновити довіру військових, волонтерів, розробників та громадськості.

    Реакція Зеленського на акції стала важливим політичним сигналом. Президент не став засуджувати учасників або називати протести дестабілізацією під час війни. Навпаки, він визнав їх нормальним проявом демократичного суспільства та публічно підтвердив, що чує вимоги людей.

    Водночас глава держави не сказав, що кадрове рішення було змінене саме через тиск вулиці. Він пов’язував процес із необхідністю врахувати військову ситуацію, внутрішні проблеми оборонного сектору та якості різних кандидатів.

    У підсумку слова Зеленського про те, що він «ще не поставив крапку», виявилися передвісником несподіваного кадрового повороту. Ігор Клименко залишився лише одним із варіантів, а тимчасове керівництво Міноборони перейшло до Євгенія Хмари.

    Тепер головним питанням для суспільства буде не лише прізвище нового міністра, а й конкретні рішення, які він ухвалить. Від Хмари очікуватимуть збереження технологічного курсу, продовження конкурентних закупівель, розвитку дронів і далекобійних засобів, а також налагодження відносин із Генштабом.

    Саме за цими критеріями стане зрозуміло, чи справді влада почула людей, які 16 липня вийшли на українські площі з картонними плакатами, чи президентська заява залишиться лише політичною спробою знизити напругу після одного з найгучніших кадрових скандалів року.