Позначка: соціальний вибух

  • «Гроші йдуть на яхти та палаци»: депутат Держдуми влаштував рознос російській еліті

    «Гроші йдуть на яхти та палаци»: депутат Держдуми влаштував рознос російській еліті

    У Росії дедалі частіше лунають публічні сигнали невдоволення наслідками війни проти України. Цього разу резонанс викликала заява депутата Державної думи РФ від Комуністичної партії В’ячеслава Мархаєва, який несподівано виступив із різкою критикою російської влади, економічної політики Кремля та підходів до ведення війни.

    Заява російського парламентаря привернула увагу не лише російських незалежних медіа, а й міжнародних аналітиків. На неї окремо звернули увагу експерти американського Інституту вивчення війни (ISW), які зазначили, що подібні висловлювання з боку чинного депутата Держдуми залишаються рідкісним явищем у нинішній російській політичній системі.

    У своєму зверненні Мархаєв фактично поставив під сумнів офіційну картину стабільності та процвітання, яку намагається демонструвати російська влада. Він заявив, що масштабні державні заходи, зокрема святкування Дня перемоги та Петербурзький міжнародний економічний форум, використовуються Кремлем для створення ілюзії благополуччя, тоді як реальна ситуація в країні залишається складною.

    Особливо різкими стали слова депутата щодо російської еліти. За його оцінкою, за показовими форумами та урочистими подіями приховується не розвиток держави, а особисте збагачення наближених до влади груп. Мархаєв заявив, що значна частина ресурсів використовується не для модернізації інфраструктури чи покращення життя населення, а для накопичення багатств представниками владних кіл.

    Депутат також навів приклади соціально-економічних проблем. За його словами, за останні десятиліття тарифи на житлово-комунальні послуги в Росії зросли більш ніж утричі, тоді як інфраструктура продовжує деградувати. Він звинуватив чиновників у бездіяльності та заявив, що росіяни дедалі більше відчувають фінансовий тиск на тлі економічних труднощів.

    Окремий блок критики стосувався війни проти України. Мархаєв визнав, що російська армія стикається з серйозними викликами, а удари українських безпілотників та далекобійних засобів ураження продовжують розширювати географію. Він прямо зазначив, що атаки на російські регіони не припиняються, а їхній масштаб збільшується. Такі оцінки помітно контрастують із традиційною риторикою російської пропаганди, яка зазвичай применшує наслідки українських ударів.

    Ще однією резонансною тезою стала вимога представити громадянам чіткий і зрозумілий план завершення війни. На думку депутата, влада повинна пояснити росіянам, яким бачить завершення так званої «спеціальної військової операції» та які конкретні цілі переслідує. Мархаєв заявив, що відсутність такого плану створює небезпечну невизначеність для суспільства.

    Найгучнішою частиною звернення стало попередження про можливий «соціальний вибух». Російський парламентарій заявив, що якщо нинішні тенденції збережуться, країна може зіткнутися з масштабною суспільною кризою. Відповідальність за таку ситуацію він поклав на незмінну владу та її політику.

    Аналітики звертають увагу, що Мархаєв не є типовим представником російської політичної системи. Раніше він уже демонстрував окремі критичні позиції щодо рішень Кремля. Після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році депутат заявляв, що російське керівництво не повідомило парламентарям про плани широкомасштабної війни, а також критикував окремі рішення влади щодо України.

    Водночас експерти наголошують, що наразі не йдеться про формування організованої опозиції всередині російської влади. У Кремлі зберігається жорсткий контроль над політичним полем, а поодинокі критичні заяви рідко переростають у системні зміни. Проте сама поява подібних висловлювань свідчить про зростання дискусій навіть серед представників офіційних структур.

    На цьому тлі західні аналітичні центри дедалі частіше звертають увагу на внутрішні проблеми Росії. Війна, санкції, зростання витрат на оборону та кадрові втрати створюють додатковий тиск на економіку країни. Водночас російська влада продовжує демонструвати впевненість у здатності вести війну стільки, скільки буде потрібно.

    Заява Мархаєва стала однією з найрезонансніших внутрішніх критик Кремля за останній час. Вона привернула увагу як російських, так і міжнародних спостерігачів через поєднання критики економічної ситуації, згадки про особисте збагачення еліт, визнання ефективності українських ударів та вимоги представити план завершення війни. Чи стане це початком ширшої дискусії всередині російського політичного класу, наразі залишається відкритим питанням.

  • «Питання мобілізації — це передусім питання справедливості. Якщо система не зможе забезпечити справедливість, буде соціальний вибух», — Валерій Пекар

    «Питання мобілізації — це передусім питання справедливості. Якщо система не зможе забезпечити справедливість, буде соціальний вибух», — Валерій Пекар

    Відомий український підприємець та громадський діяч Валерій Пекар, який не відкидає, що Захід примусить Київ сісти за стіл переговорів з терористами, поділився думками щодо проблем мобілізації в Україні.

    «Мобілізація виявляється завданням, з яким нинішня система управління країною не може впоратися. Значить, або доведеться міняти систему управління, або міняти прапор над столицею на чужий прапор.

    Одна з базових теорем кібернетики, сформульована Вільямом Россом Ешбі, стверджує: складність системи, яка керує, не може бути нижче складності системи, якою вона керує. А якщо навпаки? Тоді система, якою керують, буде розвиватися (міняти стани) випадковим чином, або катастрофічно спроститься.

    Простішою мовою: якщо система управління зустрічається з викликами, з якими не може впоратися, вона колапсує.
    Мобілізація є питанням не військовим, а політичним та управлінським. Політичний аспект полягає у справедливості. Управлінський аспект полягає в можливості реалізувати задумане.

    Найкраще можуть впоратися з викликами дві системи: демократія та сильний авторитаризм. Демократія живиться силою громадянського суспільства та здатна на інновації. Сильний авторитаризм на кшталт російського здатен на примус.

    Слабкий корумпований авторитаризм не здатен ні на те, ні на інше. Залучити громадян він не здатен, бо вони йому не вірять. Застосувати силу він також не здатен, бо все купується. Як казав Салтиков-Щедрин, строгість законів компенсується необов’язковістю їх виконання.

    Українська система являє собою суміш демократії та слабкого авторитаризму (Андрій Длігач казав неодноразово про «кілька держав», що співіснують в Україні). Демократія показала свою силу на початку 2022, коли громадянське суспільство ринуло закривати собою всі управлінські діри: йшло добровольцями до ЗСУ, з нуля створювало тероборону, налагоджувало волонтерські поставки, рятувало людей з тимчасово окупованих територій тощо. Але громадянське суспільство у нас — це активна меншість, його потенціал не безмежний.

    Решту української системи управління становить слабкий авторитаризм (за термінологією Дарона Аджемоглу, «паперовий левіафан»). Він надзвичайно концентрує владу: всі рішення ухвалює невелика управлінська команда, уряд низведений до статусу підрозділу офісу президента, роль парламенту значно зменшена і він закритий від громадян, роль місцевого самоврядування значно зменшена, роль медіа зведена до «єдиного марафону» тощо. Але така сконцентрована система влади не має сильних довгих рук, щоб вчинити систематичний примус щодо своїх громадян. А недовіра до системи породжує бажання вийти за межі її впливу й контролю.

    (До речі, зверніть увагу, що ніхто не спрямовує свою критику в бік уряду, який вніс законопроєкт, чи в бік парламенту, який його розглядатиме й ухвалюватиме. Всі знають, де знаходиться центр управління польотами.)

    Gennadiy Druzenko писав про комунікаційну проблему, але це лише наслідки управлінської проблеми.

    Питання мобілізації — це передусім питання справедливості (грубо кажучи, треба мобілізувати пару відсотків населення, і справделивість полягає у рівномірному розподілі цих відсотків по різних соціальних групах, з наявністю чітких, прозорих та обґрунтованих винятків). Якщо система не зможе забезпечити справедливість, буде соціальний вибух. Якщо система буде закручувати гайки в умовах корупції та тотальної недовіри до неї, буде соціальний вибух. Якщо система не зможе впоратися з викликом, над її будівлями замайорить російський триколор.

    По суті, ми станемо свідками й учасниками остаточного зламу пострадянської системи управління й народження чогось нового, адекватнішого часу й викликам. Або ненародження, з усіма наслідками.

    Я розглядаю цю ситуацію не в політичному, а в суто управлінському плані — з точки зору кібернетики. Система, нездатна впоратися з викликами, колапсує. Або змінюється.

    Оглядачі після прес-конференції президента писали, що він не планує міняти систему управління. Але чинна система неадекватна викликам. Ось чому питання мобілізації відкладалося, поки було можливо: адже було очевидно, що з цим система не впорається.

    Що варто зробити у практичному плані? Як змінити систему управління?

    1. Уряд.
    Це ключова точка. Уряд, який не має права голосу у ключових питаннях, не зможе впоратися з викликами війни. Проблема не в тому, хто урядовці, — проблема в тому, що рішення ухвалюються в іншому місці, і туди ж покладається відповідальність за них.

    Уряд національної єдності, що об’єднує правляче політичне угруповання та опозицію, — це смішно. Там не буде згоди всередині, пропозиції цього уряду не схвалить парламент, а президент накладатиме вето. Це буде безкінечна політична гра у волейбол аж до втрати країни.

    Потрібен не уряд національної єдності, а уряд національного порятунку, що складається з фахівців, які не мають політичних амбіцій і готові поставити хрест на подальшій політичній кар’єрі, бо їм на неї начхати. Туди мають увійти цивільні й військові, які мають авторитет принаймні в тих колах, де вони відомі, щоб скористатися підтримкою громадянського суспільства (один із наслідків концентрації контролю над медіа — ми не знаємо своїх героїв, в широкому розумінні). Такий уряд має бути затверджений парламентом, який бере на себе зобов’язання підтримувати його пропозиції. Такий уряд має робити справу, не слухаючи вказівок з Банкової. Системна і справедлива мобілізація, максимально швидкий розвиток військово-промислового комплексу, порятунок економіки від руйнівних наслідків мобілізації, підтримка фінансової стабільності, стимулювання економічного відновлення — ось основні завдання нового уряду.

    2. Парламент
    Парламент необхідно відкрити для журналістів, щоб всі процеси були максимально прозорі для суспільства. Тільки так можна вибудувати довіру. Ihor Lutsenko писав про обов’язкову ротаційну мобілізацію членів парламенту — чоловіків; звучить занадто радикально, але в такі часи радикальні рішення можуть швидко змінити ситуацію на краще.

    Я не коментував тему мобілізації останні місяці, бо не є фахівцем. Однак нині йдеться про проблему суто управлінську, і для мене важливо, щоб ми адекватно розуміли її, не зводячи лише до комунікації, корупції, зрадництва чи інших простих пояснень. Врешті, як написав вранці Eugene Nayshtetik, промовляння політиками до суспільства правильних слів само по собі не вирішує жодної проблеми”, — написав він у Facebook.