Golosnovinua.com

Позначка: стратегічне партнерство

  • Багатовічна історія, що визначає сучасні відносини України та Польщі

    Багатовічна історія, що визначає сучасні відносини України та Польщі

    У червні 2026 року президент Польщі Кароль Навроцький позбавив Володимира Зеленського найвищої державної нагороди, «ордена Білого Орла». Приводом стало рішення українського президента присвоїти одному з військових підрозділів ім’я, пов’язане з УПА. Польський Інститут національної пам’яті охарактеризував це як будівництво ідентичності на культі людей і організацій, винних у злочинах. Український Інститут національної пам’яті у відповідь зазначив, що для більшості українців Волинська трагедія є лише локальним епізодом історії, тоді як для поляків вона залишається одним із центральних елементів державного гранд-наративу.

    Це далеко не черговий рядовий дипломатичний демарш. Це симптом глибокої хронічної проблеми, яка спалахує навіть тоді, коли Польща залишається одним із найважливіших союзників України у війні проти Росії. Конфлікт тут не зводиться до того, хто кого сильніше образив. Мова йде про глибокі механізми, які перетворюють два сусідні народи на заручників своїх національних проєктів, історичних травм і політики пам’яті. Аналітики зазначають, що такі спалахи часто збігаються з періодами, коли одна зі сторін відчуває тиск на своїх червоних лініях ідентичності, а зовнішні гравці отримують можливість посилити існуючі тріщини.

    Витоки польсько-українського протистояння

    Польсько-український конфлікт має глибокі структурні корені, що виходять далеко за рамки окремих епізодів насильства. В його основі лежить багатовічне зіткнення двох національних проєктів, які претендували на контроль над одними й тими самими прикордонними землями, насамперед Східною Галичиною та Волинню. У складі Речі Посполитої ці території перебували під домінуванням польської шляхти, що створювало стійку систему соціальної та культурної нерівності. Кріпацтво, полонізація еліт і релігійна політика, включаючи Берестейську унію, формували в місцевого населення, переважно православного та греко-католицького селянства й козацтва, сприйняття польської присутності як чужорідної й гнобительської.

    Повстання Хмельницького 1648-1657 років стало не просто соціальним бунтом, а першим масштабним проявом цієї суперечності. Воно одночасно підірвало польський вплив на значній частині українських земель і запустило процес, який у підсумку призвів до посилення російського фактора. Поділи Речі Посполитої та подальше перебування українських земель у різних імперіях лише посилили розбіжність траєкторій. В австрійській Галичині склалися умови для відносно вільного розвитку українського національного руху, який бачив у польському домінуванні головну перешкоду. Водночас польський націоналізм розглядав ці території як невід’ємну частину історичної Польщі.

    Ключовим моментом стала ситуація 1918-1919 років, коли крах імперій створив вакуум влади. Обидві молоді держави, Польща та Західно-Українська Народна Республіка, одночасно претендували на одну й ту саму територію. Польсько-українська війна продемонструвала не лише військову перевагу польської сторони, а й фундаментальну несумісність двох національних проєктів. Перемога Польщі та подальше включення Східної Галичини до складу Другої Речі Посполитої закріпили в українського населення регіону відчуття окупації, тоді як для польського суспільства ці землі залишалися частиною історичної Польщі. Міжвоєнна політика полонізації, включаючи пацифікації 1930-х років, лише посилювала напруженість і радикалізувала українські націоналістичні кола, які своєю чергою сприймалися в Польщі як загроза територіальній цілісності. Таким чином, конфлікт 1918-1919 років не був випадковістю. Він став логічним наслідком зіткнення двох модернізуючих націоналізмів на обмеженому просторі без чітко визначених і взаємно визнаних кордонів.

    Політика етнічної гомогенізації та вплив на сучасні відносини

    Найгостріша фаза польсько-українського конфлікту припала на роки Другої світової війни й стала прямим наслідком радикалізації українського націоналізму в умовах тотальної війни, німецької окупації та накопичених міжвоєнних образ. Німці опосередковано сприяли ескалації, застосовуючи принцип «розділяй і володарюй». Ідеологія ОУН-Б, лідером фракції якої був Степан Бандера, заарештований німцями невдовзі після проголошення Української держави у Львові в 1941 році та пізніше перебував у концтаборі, орієнтувалася на створення моноетнічного українського держави. Польська меншина на Волині та в Східній Галичині розглядалася як головна перешкода. Оперативні накази командування УПА, зокрема Дмитра Клячківського в 1943 році про загальну фізичну ліквідацію польського населення на Волині, а пізніше Романа Шухевича в Галичині, свідчать про системний і цілеспрямований характер акцій.

    Влітку та восени 1943 року УПА провела серію масових операцій проти польських сіл і колоній, унаслідок яких, за найбільш обґрунтованими польськими оцінками Інституту національної пам’яті, загинуло близько 100 тисяч поляків, з них 40-60 тисяч на Волині. Українські та частина західних оцінок часто нижчі, 35-70 тисяч, підкреслюючи контекст взаємного насильства, включаючи польські репресії 1930-х і окремі випадки колабораціонізму чи сприйняття польського населення як загрози. Жертвами ставали переважно цивільні особи, включаючи жінок і дітей. Насильство носило надзвичайно жорстокий характер і переслідувало мету етнічної чистки території. Польські відповідні дії силами Армії Крайової були значно меншого масштабу та не мали зіставного системного характеру.

    Післявоєнне врегулювання кордонів і політика етнічної гомогенізації, типова для всієї Східної Європи під радянським впливом, призвели до нових масових переміщень. Операція «Вісла» 1947 року, проведена польськими комуністичними властями за підтримки СРСР, у ході якої депортували близько 150 тисяч українців, лемків і бойків із південно-східних регіонів на північ і захід країни, стала продовженням тієї самої логіки, ліквідації соціальної бази УПА та створення етнічно однорідної держави.

    Сьогодні ці події залишаються одним із головних джерел напруженості в польсько-українських відносинах. Війни пам’яті, суперечки про кваліфікацію подій 1943-1945 років, геноцид чи етнічну чистку проти трагедії в умовах війни, героїзацію чи засудження УПА й фігури Бандери, питання ексгумацій регулярно загострюються й впливають на двосторонній діалог, включаючи європейську інтеграцію України. Польща, будучи одним із найпослідовніших прихильників України після 2022 року, одночасно жорстко ставить питання історичної відповідальності, як це було видно в недавніх інцидентах 2025-2026 років навколо символіки та нагород.

    Експлуатація історичних суперечностей в інтересах Росії

    Саме тут з’являється третій гравець, для якого конфлікт між Україною та Польщею не проблема, а ресурс. Росія свідомо використовує польсько-українські історичні суперечності як інструмент гібридної війни. Москва розраховує перетворити поляків на українофобів, послабити підтримку України та знизити тиск на російський фронт. В основі цієї стратегії лежить очікування, що Варшава почне ставити історичні умови євроатлантичному шляху Києва, а втома польського суспільства від війни та біженців лише посилюватиметься.

    Механізми добре документовані. Одним із прийомів є ідеальний таймінг провокацій під виглядом історичної правди. У липні 2026 року ФСБ опублікувала добірку документів щодо Волинської трагедії, назвавши події геноцидом поляків і навівши свідчення очевидців. Польські експерти відразу розцінили це як сплановану провокацію, що точно збіглася з дипломатичною кризою після відкликання нагороди Зеленському. Гжегож Мотика неодноразово зазначав втручання російських спецслужб у питання ексгумацій і діалогу.

    Під час протестів польських фермерів у 2023-2025 роках російська пропаганда активно просувала наративи про бандерівську загрозу, українців, які забирають усе, а також постійно актуалізувала тему історичних образ. Звіти DFRLab та Henry Jackson Societyта інших організацій фіксують цільові дезінформаційні кампанії, розраховані на польську аудиторію.

    Аналогічна тактика застосовувалася й під час президентських виборів у Польщі, де історичні теми активно використовувалися для мобілізації консервативного електорату та розгойдування громадської думки.

    Тімоті Снайдер в одному з недавніх інтерв’ю зазначив, що війна пам’яті набагато комфортніша для політиків, ніж справжня війна. Саме це й відбувається. Кремль переводить увагу з реального фронту на старі рани.

    Результати такої стратегії відображаються в соціології. За даними опитувань, які аналізував Centre for Eastern Studies, до кінця 2025 року частка поляків, які підтримують військову допомогу Україні, суттєво скоротилася порівняно з 2023 роком. Ще помітніше змінилася позиція щодо українських біженців. Якщо в перші місяці повномасштабної війни їхній прийом беззастережно підтримували близько 85% поляків, то до осені 2025 року цей показник значно знизився.

    При цьому опитування українських соціологів малюють іншу картину. За даними Rating Group та інших досліджень, переважна більшість українців виступають за збереження стратегічного партнерства з Польщею попри історичні розбіжності, а значна частина вважає, що питання минулого мають вирішуватися виключно істориками без втручання політиків.

    Історичні суперечки та сучасне партнерство

    Повного прощення й забуття не буде. Та й не повинно бути. Однак можливе співіснування, за якого історія перестане бути інструментом щоденної політичної боротьби. Для цього необхідно відокремити історичну пам’ять від сучасної політики. Нинішня російсько-українська війна не є продовженням Волинської трагедії. Визнання організованого характеру етнічних чисток, вчинених підрозділами УПА, що підтверджується дослідженнями Гжегожа Мотики та інших істориків, не скасовує права України вшановувати боротьбу проти тоталітарних режимів. Водночас польська сторона не може ігнорувати міжвоєнну політику щодо українського населення та наслідки операції «Вісла».

    Історичний діалог неможливо побудувати без готовності обох сторін відмовитися від політизації минулого. Спільні дослідження, відкриття архівів, ексгумації та повага до пам’яті всіх загиблих здатні зробити набагато більше, ніж парламентські резолюції чи гучні політичні заяви.

    Британський історик Норман Девіс попереджав, що історичне знання не потребує штучного захисту. Істина про минуле може бути встановлена лише в зіткненні мудрості та абсурду. На його думку, спроби закріпити єдино допустиму трактовку історії неминуче перетворюють її на інструмент політики, а не науки.

    Директор Гарвардського українського дослідницького інституту Сергій Плохій звертає увагу, що історія стала полем битви з самого початку війни Росії проти України. Він підкреслює, що боротьба йде не лише за території, а й за право визначати минуле, а отже, й формувати майбутнє.

    Саме тому сьогодні між Україною та Польщею особливо важливо зберегти здатність обговорювати найболісніші сторінки минулого без перетворення їх на зброю сьогодення. Мільйони українців, які живуть, працюють і навчаються в Польщі, щодня створюють нову історію відносин між двома країнами. Цей досвід взаємної підтримки здатен виявитися сильнішим за історичні травми, якщо пам’ять залишиться предметом чесного дослідження, а не політичної боротьби.

  • Європа визначила роль України: результати опитування здивували навіть експертів

    Європа визначила роль України: результати опитування здивували навіть експертів

    Більшість громадян європейських країн сприймають Україну як необхідного партнера, з яким слід розвивати стратегічну співпрацю, а в окремих державах рівень підтримки України як союзника, що поділяє спільні цінності та інтереси, є ще вищим. Такі дані містяться в останньому загальноєвропейському дослідженні Європейської ради з міжнародних відносин (European Council on Foreign Relations), яке фіксує не лише поточний рівень сприйняття України в ЄС та інших європейських країнах, а й загальні тенденції трансформації політичних і безпекових уявлень європейців на тлі війни Росії проти України та змін у глобальній системі безпеки.

    Згідно з результатами опитування, у більшості країн, охоплених дослідженням, домінує уявлення про Україну як про «необхідного партнера», співпраця з яким має стратегічне значення. Такий варіант відповіді став найпоширенішим і в середньому перевищує позначку у 30% респондентів у більшості держав. Це свідчить про те, що для значної частини європейського суспільства Україна вже не сприймається як периферійний гравець або виключно об’єкт зовнішньої політики, а радше як важливий елемент європейської безпекової та політичної архітектури, з яким необхідно будувати довгострокові відносини.

    Водночас у низці країн простежується ще глибше позитивне сприйняття України. У цих державах значна частка опитаних характеризує Україну як союзника — країну, яка поділяє спільні цінності, інтереси та стратегічні орієнтири. Найвищі показники такого сприйняття зафіксовані у Швеції, де 52% респондентів назвали Україну союзником, у Великій Британії — 46%, а також у Данії — 45%. У цих країнах частка тих, хто сприймає Україну саме як союзника, перевищує або зрівнюється з часткою тих, хто бачить її лише як партнера, що свідчить про більш глибоку політичну та суспільну інтеграцію України в уявлення про європейську безпеку.

    Подібні тенденції також спостерігаються в Нідерландах, Португалії та Естонії, де Україна дедалі частіше розглядається не лише як партнер у сфері безпеки, а як держава, з якою поділяють спільні інтереси у протистоянні загрозам європейській стабільності. Це відображає зміну сприйняття України в частині європейського суспільства — від країни, що потребує підтримки, до рівноправного учасника спільного безпекового простору.

    Водночас дослідження фіксує і більш суперечливі або неоднозначні настрої в окремих державах Центральної та Південно-Східної Європи. Польща, Угорщина та Болгарія виділяються як країни, де порівняно вища частка респондентів сприймає Україну не лише як партнера, а й як конкурента або навіть супротивника. Важливо, що навіть у цих випадках такі оцінки залишаються меншістю, однак вони є помітними у порівнянні з іншими країнами регіону та відображають складніші суспільні дискусії щодо війни, безпеки, міграції та економічних відносин.

    Так, у Польщі 14% опитаних назвали Україну конкурентом, а 9% — супротивником. В Угорщині ці показники становлять 5% і 25% відповідно, тоді як у Болгарії — 7% і 19%. Окрім того, саме в цих країнах, а також в Італії та Швейцарії, досить значною є частка тих, хто не має чітко сформованої думки щодо ролі України. Це може свідчити як про інформаційну неоднорідність, так і про політичну поляризацію суспільних оцінок зовнішньої політики.

    Окремим важливим елементом дослідження є оцінка ставлення європейців до Сполучених Штатів. Опитування демонструє помітне зниження рівня сприйняття США як союзника: лише 11% респондентів у Європі нині визначають США як союзника, що майже вдвічі менше порівняно з 2024 роком. Така динаміка відображає певне охолодження трансатлантичних настроїв у частині європейського суспільства та посилення дискусій про автономність європейської політики безпеки.

    Попри це, результати опитування показують, що ідея радикальної трансформації системи безпеки в Європі шляхом створення альтернативи НАТО не отримує масової підтримки. Більшість респондентів у різних країнах не підтримують ідею заміни Північноатлантичного альянсу виключно європейською оборонною структурою, що свідчить про збереження ключової ролі НАТО у безпековій архітектурі континенту.

    Водночас дослідження фіксує ще одну важливу тенденцію — зростання підтримки збільшення оборонних витрат у європейських країнах. На тлі триваючих безпекових викликів і війни Росії проти України дедалі більше громадян Європи виступають за посилення обороноздатності своїх держав. Це свідчить про поступове формування нового консенсусу щодо необхідності інвестицій у безпеку як ключового елементу стабільності.

    У підсумку результати опитування демонструють складну, але загалом позитивну динаміку сприйняття України в Європі. Попри наявність регіональних відмінностей і політичних нюансів, загальна тенденція свідчить про закріплення України як важливого партнера європейських держав у сфері безпеки, політики та стратегічної стабільності.

  • Зеленський і Алієв узгодили нові кроки: Україна та Азербайджан поглиблюють стратегічне партнерство

    Зеленський і Алієв узгодили нові кроки: Україна та Азербайджан поглиблюють стратегічне партнерство

    Президент України Володимир Зеленський провів телефонну розмову з президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим, під час якої сторони обговорили подальше посилення співпраці між двома державами та координацію дій у регіоні.

    Про це повідомив глава української держави у своїх соцмережах, пише «Главком».

    За словами Зеленського, під час розмови лідери зосередилися на реалізації домовленостей, яких було досягнуто під час його офіційного візиту до Азербайджану наприкінці квітня.

    «Продовжуємо працювати над розвитком як двосторонніх відносин між Україною та Азербайджаном, так і відносин з іншими країнами регіону для збільшення безпеки й стабільності», — наголосив президент України.

    Також сторони обмінялися деталями контактів із міжнародними партнерами та погодили наступні кроки співпраці.

    Зеленський окремо підкреслив, що Київ і Баку здатні посилити взаємну підтримку в умовах глобальної нестабільності та нових безпекових викликів.

    Попередня зустріч лідерів відбулася 25 квітня під час першого офіційного візиту Зеленського до Азербайджану. Тоді президент України провів переговори з Алієвим у Баку, а сторони досягли низки домовленостей у сфері енергетики, безпеки та економічної співпраці.

    За підсумками переговорів Україна та Азербайджан підписали шість двосторонніх документів у різних галузях. Особливу увагу сторони приділили питанням енергетичної безпеки та розвитку стратегічної координації між країнами.

    Візит Зеленського до Азербайджану став сьомою зустріччю двох президентів за останні чотири роки та, за оцінками експертів, продемонстрував активне зміцнення контактів Києва й Баку на тлі трансформації безпекової ситуації в регіоні.

    Останніми роками Азербайджан дедалі активніше вибудовує багатовекторну політику, балансуючи між Туреччиною, ЄС, країнами Центральної Азії та пострадянським простором. Для України співпраця з Баку має важливе значення як з точки зору енергетики, так і в контексті формування нових транспортних та геополітичних маршрутів у регіоні.

    На тлі ослаблення російського впливу на Південному Кавказі контакти між Києвом і Баку дедалі частіше розглядають як елемент ширшої регіональної перебудови.

  • Візит Чарльза III до США: що насправді стоїть за зустріччю з Трампом і чому це більше, ніж дипломатія

    Візит Чарльза III до США: що насправді стоїть за зустріччю з Трампом і чому це більше, ніж дипломатія

    Король Чарльз III разом із королевою Каміллою 27 квітня розпочав чотириденний державний візит до США, який офіційно має церемоніальний характер, але фактично є частиною складної дипломатичної гри між Лондоном і Вашингтоном, повідомляє Politico. Програма візиту охоплює Вашингтон, Білий дім, Конгрес, Нью-Йорк і Вірджинію, а центральною подією стане зустріч із президентом США Дональдом Трампом.

    Попри офіційні заяви про зміцнення «особливих відносин», сам візит відбувається на тлі напруженості між двома країнами. Останніми місяцями Дональд Трамп неодноразово критикував позицію британського уряду, зокрема щодо війни в Ірані, міграційної політики та енергетичних рішень, пов’язаних із видобутком нафти й газу. Це створило додаткові ризики для традиційного партнерства між США та Великою Британією.

    Саме тому, як зазначають західні медіа, Лондон використовує візит монарха як м’який дипломатичний інструмент для зниження напруги. Розрахунок робиться не лише на політичні переговори, а й на особистий фактор — відомо, що Трамп позитивно ставиться до британської монархії і особисто до Чарльза III. У британській столиці розглядають це як можливість налагодити діалог там, де офіційна дипломатія дає збій.

    Візит також проходить у складному безпековому контексті. Напередодні в США сталася стрілянина під час вечері кореспондентів Білого дому, що додало напруження до політичного порядку денного. Очікується, що Чарльз III торкнеться цієї теми під час свого виступу в Конгресі. Його промова запланована на близько 30 хвилин, що значно довше, ніж виступ королеви Єлизавети II під час її візиту до США у 1991 році.

    Окремий акцент робиться на оборонній співпраці. Велика Британія прагне підтвердити свою відданість спільним безпековим зобов’язанням, зокрема в межах НАТО, на тлі заяв Трампа, які ставлять під сумнів майбутнє альянсу. Серед ключових тем — протидія Росії, зокрема в Арктиці, а також питання збільшення оборонних витрат.

    Очікується, що під час переговорів обговорюватиметься питання фінансування оборони. США наполягають на тому, щоб Велика Британія збільшила витрати до 3,5% ВВП до 2035 року. Це питання вже стало одним із маркерів довіри у відносинах між країнами. Експерти вважають, що подальша співпраця значною мірою залежатиме від того, наскільки швидко Лондон продемонструє готовність рухатися в цьому напрямку.

    Ще одним чутливим питанням є статус Фолклендських островів. У політичних колах США обговорюється можливість перегляду позиції щодо їхнього суверенітету, що може стати додатковим джерелом напруги між країнами.

    Паралельно з офіційною частиною візиту відбуваються і менш публічні переговори. Зокрема, представники британського уряду планують окремі зустрічі з американськими посадовцями для обговорення складних політичних питань, які виходять за межі протокольної програми.

    Не менш важливим є і глобальний контекст. Однією з тем, яка, ймовірно, буде порушена під час зустрічей, є війна в Україні. За даними аналітиків, ця тема частково відійшла на другий план у внутрішній політиці США через інші міжнародні конфлікти та внутрішні політичні процеси. Велика Британія, зі свого боку, зацікавлена в тому, щоб повернути її в центр уваги американського керівництва.

    Водночас візит не позбавлений і репутаційних ризиків для британської монархії. У центрі уваги залишається справа, пов’язана з Джеффрі Епштейном, у якій фігурує брат короля, принц Ендрю. Попри заперечення будь-яких правопорушень, ця тема продовжує викликати суспільний резонанс і може впливати на загальне сприйняття візиту.

    Державний візит Чарльза III до США є значно ширшим за традиційний дипломатичний жест. Це спроба Великої Британії зберегти стратегічний баланс у відносинах із ключовим союзником, використовуючи як політичні, так і символічні інструменти впливу. У центрі цього процесу — не лише протокол і зустрічі, а й спроба відновити довіру, яка останнім часом зазнала випробувань.

  • Зеленський у Саудівській Аравії: переговори з принцом Мухаммадом бін Салманом про безпеку, енергетику та оборону

    Зеленський у Саудівській Аравії: переговори з принцом Мухаммадом бін Салманом про безпеку, енергетику та оборону

    Президент України Володимир Зеленський прибув із робочим візитом до Саудівської Аравії, де проведе переговори зі спадкоємним принцом і прем’єр-міністром країни Мухаммадом бін Салманом Аль Саудом. Візит відбувається на тлі активізації міжнародних контактів України та посилення співпраці з країнами Близького Сходу.

    Про свій приїзд глава держави повідомив особисто, зазначивши, що ключовою подією стане зустріч із саудівським лідером. За словами Зеленського, переговори зосереджені на питаннях безпеки, енергетики та інфраструктури — напрямах, які є критично важливими для України в умовах повномасштабної війни.

    Президент підкреслив, що цей візит є продовженням домовленостей, досягнутих напередодні під час переговорів із європейськими партнерами. Йдеться, зокрема, про фінансові гарантії для підтримки економічної стійкості України. Тепер Київ прагне розширити співпрацю з країнами Перської затоки, залучаючи їх до спільних проєктів у стратегічних галузях.

    «Сьогодні розвиваємо домовленості із Саудівською Аравією у сфері безпеки, енергетики та інфраструктури. Важливо, щоб посилення було взаємним», — наголосив президент.

    Це вже другий візит Зеленського до Саудівської Аравії за останні два місяці, що свідчить про помітне поглиблення відносин між країнами. Аналітики відзначають, що Ер-Ріяд поступово стає важливим партнером Києва не лише у політичній, а й у безпековій та економічній площині.

    Одним із ключових напрямів співпраці є оборонна сфера. Раніше Зеленський повідомляв, що Україна веде переговори з низкою країн Близького Сходу щодо взаємодії у сфері протиповітряної оборони. Зокрема, обговорюється можливість обміну українських дронів-перехоплювачів на ракети для систем ППО.

    За його словами, до України зверталися не лише США, а й низка держав регіону — серед них Катар, Об’єднані Арабські Емірати, Бахрейн, Йорданія та Кувейт. У деяких із цих країн уже працюють українські експертні команди, які оцінюють можливості співпраці та діляться досвідом протидії дроновим атакам.

    Особливий інтерес до українських технологій виник на тлі зростання загроз у регіоні, зокрема через активне використання безпілотників у конфліктах на Близькому Сході. Український досвід у боротьбі з дронами, здобутий у війні проти Росії, нині розглядається як один із найефективніших у світі.

    Водночас прямий експорт українських дронів-перехоплювачів до країн регіону поки що обмежений на рівні державної політики. Україна намагається балансувати між потребами власної оборони та можливостями міжнародного співробітництва.

    Не менш важливим напрямом переговорів є енергетика. Саудівська Аравія, як один із ключових гравців на світовому енергетичному ринку, може відіграти значну роль у стабілізації енергетичної ситуації в Україні. Йдеться як про потенційні інвестиції, так і про співпрацю у сфері енергетичної безпеки.

    Інфраструктурні проєкти також залишаються у фокусі двостороннього діалогу. Україна зацікавлена у залученні іноземних інвесторів до відновлення зруйнованих об’єктів, а країни Перської затоки розглядають це як можливість розширити свою економічну присутність у Європі.

    Загалом нинішній візит Зеленського до Саудівської Аравії відображає ширшу стратегію України щодо диверсифікації міжнародних партнерств. Умови війни змушують Київ шукати нові формати співпраці та зміцнювати зв’язки не лише з традиційними союзниками в Європі та США, а й з країнами Глобального Півдня.

    Експерти зазначають, що активізація контактів із Саудівською Аравією також має геополітичне значення. Ер-Ріяд відіграє дедалі важливішу роль у глобальній політиці, виступаючи посередником у міжнародних конфліктах і формуючи нові альянси.

    Переговори між Україною та Саудівською Аравією можуть мати довгострокові наслідки як для двосторонніх відносин, так і для ширшого міжнародного контексту. В умовах війни кожна нова домовленість у сфері безпеки, енергетики чи оборони стає важливим елементом загальної стратегії виживання та відновлення держави.

  • Україна готує нові безпекові угоди з країнами Європи та Азії — Зеленський

    Україна готує нові безпекові угоди з країнами Європи та Азії — Зеленський

    Україна продовжує масштабне розширення міжнародної безпекової співпраці та готується до підписання нових угод із країнами Європи, Азії, Близького Сходу та інших регіонів. Про це заявив Президент України Володимир Зеленський, наголосивши на посиленні ролі українського бойового досвіду у формуванні сучасної системи глобальної безпеки.

    За словами глави держави, Україна вже перебуває у постійній комунікації щодо безпекових форматів із низкою країн, серед яких Саудівська Аравія, Катар, Туреччина та Об’єднані Арабські Емірати. Також тривають консультації з державами Кавказу, Африки, Східної та Південно-Східної Азії. Йдеться про формування довгострокових механізмів співпраці, які виходять за межі класичної військової допомоги та охоплюють обмін технологіями, досвідом і спільні підходи до захисту критичної інфраструктури.

    Окремо Зеленський підкреслив, що український досвід протидії масованим атакам дронів, організації багаторівневої системи протиповітряної оборони та проведення морських операцій у Чорному морі вже розглядається як практичний інструмент, який може бути застосований для захисту партнерів у різних частинах світу. Зокрема, йдеться про безпеку глобальних морських шляхів, які мають ключове значення для міжнародної торгівлі та енергетичної логістики.

    Паралельно Україна посилює взаємодію з європейськими партнерами. Президент повідомив, що триває доопрацювання нових безпекових угод, результати щодо яких очікуються вже найближчим часом. Ці домовленості є продовженням уже підписаних двосторонніх безпекових угод, які передбачають довгострокову підтримку України у сфері оборони, постачання озброєння, навчання військових та розвиток оборонно-промислової співпраці.

    Секретар Ради національної безпеки і оборони Рустем Умєров доповів про результати переговорів із країнами Близького Сходу та Затоки. За даними української сторони, такі контакти поступово формують нову модель міжнародної взаємодії, у якій Україна виступає не лише отримувачем допомоги, а й постачальником безпекових рішень і експертизи.

    Загалом Україна розглядає розширення мережі безпекових угод як частину довгострокової стратегії інтеграції у глобальну систему безпеки. Такий підхід передбачає не лише військову підтримку, а й спільні інвестиції в оборонні технології, розвиток виробництва озброєнь та посилення стійкості критичної інфраструктури.

    На тлі повномасштабної війни з Росією Україна вже сформувала низку довгострокових домовленостей із партнерами, які передбачають багаторічну підтримку обороноздатності. Нові угоди мають поглибити цей формат і розширити його географію за межі Європи, формуючи ширшу коаліцію держав, зацікавлених у спільній безпеці та стабільності міжнародних маршрутів і регіонів.

  • Держсекретар Рубіо та радник Байдена зустрінуться з Єрмаком

    Держсекретар Рубіо та радник Байдена зустрінуться з Єрмаком

    Україна та Сполучені Штати відновили роботу над стратегічними питаннями співпраці. Про це заявив президент Володимир Зеленський, підкресливши, що наступного тижня очікується “змістовна зустріч”.

    Як повідомляє The Guardian, у вівторок до Саудівської Аравії вирушить високопоставлена делегація США для зустрічі з українськими представниками. Серед американських посадовців, які візьмуть участь у переговорах, будуть держсекретар Марко Рубіо, спецпосланник Віткофф та радник з національної безпеки Майк Уолтц. З української сторони до обговорень долучиться керівник Офісу президента Андрій Єрмак.

    Очікується, що в центрі уваги переговорів буде питання військової підтримки України, фінансова допомога та міжнародні ініціативи, спрямовані на посилення тиску на Росію. Саудівська Аравія стає ключовим посередником у цих переговорах, оскільки раніше вже брала активну участь у міжнародних мирних ініціативах та обговоренні можливих сценаріїв припинення війни.

    Відновлення контактів між Україною та США є важливим кроком після серії складних переговорів та тимчасового припинення передачі розвідданих з боку Вашингтона.